Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

становищем знаходяться поряд з могутніми родами і слу-

жать їм, коли велика радість у них, не можуть дуже ве-

селитися. Коли ж горе тяжке, то не можуть вголос пла-

кати й ридати. І всі їх дії, життєва поведінка — неспо-

кійні. Вони в такому становищі, що всього бояться, на-

приклад, як горобець поблизу гнізда сокола. Або ж бідні

люди, чий дім межує з багатим, зранку і ввечері ходять

крадучись і принижують себе, коли заходять або вихо-

дять. І глянеш, як жінка, діти й усі домашні заздряггь

сусідам, і почуєш, що ті, з благополучної родини, зне-

важливо до них ставляться, то серце стрепенеться і весь

час не заспокоюється. Або ж, якщо живуть тісно в місті,

то коли спалахне вогонь, уникнути цього не вдається.

Що ж до людей, які живуть на околицях, то вони зазна-

ють багато труднощів через переміщення, а також там

часто трапляються напади грабіжників. Хто має силу і

вплив, той скупий, хто одиноко живе, того зневажають.

Що ж до майна, то той, хто багато має, той боїться, а хто

бідний, то у нього горе й прикрощі не перс водяться.

Якщо ж на ішігих опиратись, то сам не будеш собі нале-

жати. Когось пестуєш, доброту й любов свою віддаєш.

Якщо слідувати за всіма, для себе самою це тяжко й

неприємно. А якщо не підкорятись загальним правилам,

то будеш схожий на божевільного. Де поселитись, яке

заняття обрати, аби на деякий час надати притулок тілу й

душа щоб відпочила.

Сам же я жив у давньому будинку, що передала мені в

спадок бабуся моя по матері. Пізніше доля відвернулася

від мене, тіло моє ослабло, невдачі переслідували мене

урешті-решт залишивши всі справи, коли було мені біль-

ше тридцята років, зв'язав своє серце я з притулком

пустельника. Дім, у який я переселився, якщо порівняти

його з попереднім, був у 10 разів менший. Побудував я

лише житло для себе, до будівництва нового справжнього

будинку не дійшло. Ледве зробив огорожу з глини, а

ворота поставити не було коштів. Узявши бамбукові

опори, зробив для колісниці покриття. Коли дув сильний

вітер, то було небезпечно. Місце було поблизу річки,

тому могло затопити, та й страх через розбійігиків змушу-

вав непокоїтися. Ось так незвично, в молитвах, завдаючи

страждань серцеві, прожив більше 30 років. За цей час

потроху я усвідомив, що життя наше нічого не варте. 1

ось, зустрічаючи свою 50-ту весну, залишив дім свій, і

відійшов від цього світу. З самого початку не мав я ні

дружини, ні дітей, щоб тепер тяжко було їх кидати.

Платні за службу в мене не було. За що ж було чіплятися,

на чому зупиниш свою прихильність. Й так багато пус-

тих років пройшло серед хмар на горі Охара.

І тут роса, якій уже 60 років, і яка вже ось-ось зникне,

знову на кінчику листочка влаштувала собі притулок, по-

дібно до того, як мандрівник влаштовується переночу-

вати на одіту ніч, як старий шовкопряд готує для себе

кокон. Це житло, якщо порівняти з тим, в якому я жив

раніше, не досягало однієї сотої його частини. В міру

того, як проходять роки, житло з часом стає тіснішим.

Цей мій дім і зовсім незвичайний. Площа ледве сягає

одного квадратного дзьо (9,09 кв. м), а висота — семи

сякі (30,3 см). Вибираючи місце, я не розмірковував і

тому не будував у точно визначеному місці. Із землі

зліпив житло, вкрив покрівлею, па шви наклав скоби.

Якщо станеться так, що бажання серця зміняться, легко

можна переїхати в інше місце. І заново будуватися не

багато буде турбот. Усього лише навантажити два вози.

Розрахуватись із візником, і, крім цього, ніяких інших

турбот щодо перевезення нема. Тепер ховаюсь я глибоко

в горах Хіно, у східній частині житла зробив я навіс на

З сажня і постелив настил із тростини. На західній сто-

роні всередині зробив поличку для святої води, між

північною стіною та сьодзі

встановив зображення Будди

Аміда, поряд прикріпив зображення божества Фуген, а

перед ними поклав сутри Лотоса. У східному кінці влаш-

тував на ніч постіль — постелив підстилку з папороті й

соломи. На південно-західній стороні, на поличці, зроб-

леній з бамбука, я поставив три шкатулочки із чорної

шкіри. Саме туди поклав вірші вака, музичні інстру-

менти й уривки із збірки Одзьойо

. А поряд поставив по

одному інструменту: кото й біва. То були так звані орі-

кото й цугібіва. Таким був вигляд мого тимчасового й

неміцного житла.

Якщо розповідати про ту місцевість, то па півдні було

влаштовано наземний водостік. Обклавши камінням, я

збирав там воду. Тому що ліс був поряд і дерева тор-

калися даху, збирати хмиз на паливо було не важко.

Назва цього місця — гора Тояма. Вічнозелені кущі

приховували всі сліди. Лощина густо заросла, але на за-

ході зарості розступались, і це викликало особливі від-

чуття

Навесні — давшися на хвилі гліциній. Подібно до

фіолетових хмар вони світилися на заході.

Улітку — слухаєш зозулю. Нібито перемовляєшся з

нею й даєш обітницю на зустріч у потойбічному світі

Восени — голоси цикад заповнюють слух. 1 здаєтья,

ніби тужать вони за цим пустим і нетривким світом, який

схожий на скинуту лушпинку цикади.

Взимку з печаллю милуєшся снігом. Те, як він нагро-

маджується й тане, так схоже на людські помилки.

Тоді, коли молитва залишає мене й читання священ-

них сутр не вдасться, я відпочиваю, і зовсім нічого не

роблю. Нікому мені заважати, нікого соромитись. Обіт-

ниці мовчання я не давав, але гіозаяк весь час один, то

майже не говорю. Також я не брав зобов'язання неод-

мінно виконувати всі заповіді, але через те, що нічого

такого, щоб виходило за їх межі немає, то й нічого пору-

шувати.

Після світання, віддаючись світлим хвилям, дивлюсь

на човни, які пливуть поблизу Оканоя, і настрій беру від

Мансямі, і ще ввечері, коли вітер шумить листям, мої

думки линуть до річки Дзіньйо, і я повторюю мелодії Ген

Тотоку.

Коли ж розхвилююся, то у відповідь на шум сосни

граю «Осінній вітер», на звук води відповідаю мелодією

«Струмок». Моє мистецтво недосконале, але я не хочу

насолоджувати слух інших людей. Для себе я граю і для

себе декламую вірші, розважаючи своє серце.

І ще, біля підніжжя гори є одна хатинка, зроблена із

хмизу. Там житло стража цих гір. І живе там юнак. Час

від часу він приходить провідати мене. Або ж, беру його

своїм товаришем, і ми іуляємо. Мені — шістдесят, йому —

шістнадцять. Щодо віку ми різні, проте серця в тому, що

втішаються, однакові.

Також рву осоку, збираю ягоди чи гірську картошпо,

петрушку. Чи йду на поля, підбираю колоски й роблю

снопи. Або ж, якщо гарний день, піднімаюсь на вершину

й дивлюсь на далеке небо своєї батьківщини, спостерігаю

здалеку гори Кобата, селище Фусімі, Тоба, Хацукасі. Не-

має власників у прекрасної природи, і серце без переш-

код може нею насолоджуватися. Коли не важко йти піш-

ки, і серце моє в бажаннях далеко заходить, я піднімаюсь

на вершину, переходжу через гору Суміяма, повз Каса-

дорі, або ж іду помолитися в храм Івамі чи в храм Ісіяма.

Іноді через долину Авацу йду на моління до руїн храму

Семімару чи переправляюсь через річку Танакамі, щоб

відвідати могилу славетного Сарумаро.

Повертаючись назад, в залежності від часу, милуюсь

сакурою, шукаю клей, рву папороть, чи збираю фрукти й

деіцо з цього приношу на алтар Будди, дещо залишаю

відома.

Якщо тиха ніч, при світлі місяця я згадую давніх зна-

йомих, коли чую голос мавпи, сльозами зволожую рукав.

Світлячки в кущах здалеку змішуються з вогнями на ост-

рові Макіносіма. Дощ, що йде перед світанком, схожий

на сильний вітер, який зриває листя з дерев.

Коли чую крик гірських птахів, то думаю, чи не мої це

батько і мати , коли ж олені з вершин дуже близько

підходять, то розумію, наскільки далеко я від ціюго світу.

А то розведу сильніше вогонь, і стає він товаришем мого

старечого безсоння. Гори навколо не страшні, проте іноді

хвилюють крики сови, і, в залежності від пори року, нема

краю різним пейзажам у цих горах. Тим більше, що для

людини, яка мас глибокі думки й знання, лише цим не

обмежується.

Коли я спочатку оселився на цьому місці, я думав, що

це тимчасово, а пройшло вже п'ять років з того часу.

Легенька моя хижа стала вже потроху руйігуватися, на

даху гниле листя, на огорожі виріс мох. Якось випадково

доходять новини, і якщо про столицю щось чую, то ді-

знаюсь, що з того часу, як сховався я в цих горах, багато

шляхетних людей померло. Про тих, на кого й не зважа-

ють, дізнатися щось неможливо. Крім того, скільки зник-

ло домів під час численних пожеж. І тільки в тимчасовій

моїй хижі, будучи одиноким, не хвилюєшся.

І хоча вона тісна, є в ній ліжко, щоб спати, і циновка

для сидіння. Притулок для однієї людини достатній. Рак

любить невелику раковину. Сокіл живе на голих скелях.

Бо він ховається від сторонніх людей. Я подібний до них.

Мені хочеться забути все, що я знаю про світ. Мої бажан-

ня — тільки спокій, коли нема печалі, я насолоджуюся.

Люди, які живуть в столиці, житла будують не для

себе. Одні будують для жінки, дітей і всіх домочадців,

інші для рідних і друзів. Дехто будує для свого господаря

чи вчителя, ще хтось для ціїпюстей, волів, коней. Я ж

будував для себе, а не для людей. Це через те, що нема

людей, які йшли б зі мною поруч, немає до- кого звер-

нушсь із проханням. Якби я побудував більше житло від

сьогоднішнього, то кого приймати мені, кого селити?

Ось наші друзі: вони цінують багатство, на перше міс-

це ставлять вміїпш поводитиеЯ. Вони не люблять чут-

ливих і прямих людей. Краще робити друзями музику,

квіти й місяць.

Ось наші слугй: їх хвилює розмір винагороди, чи по-

караїшя, на перше місце вони ставлять милості госпо-

дарів, якими воли користуються. Крім того, любиш їх,

жалієш, але бажаного відпочинку від турбот нема. Немає

краще, ніж зробити себе своїм слугою. І якщо став таким

слугою, і треба щось зробити, то звертаєшся сам до себе.

Нехай це не зручно, проте легше ніж служити людям і

дивитися на інших. Якщо є справа і треба йти кудись, то

й ідеш сам. І хоча це тяжко, не треба турбуватися про

коня, сідло, волів та колісницю. Себе я розділив на час-

тини, які викоігують дві служби. Руки —служать, а ноги —

ніби колісниця, і моєму серцю вони догоджають. Серце

знає страждання тіла і, коли важко, дає відпочинок, якщо

воно здорове, то наказує служити. І коли наказує, то не

без міри. Коли ж справа не виходить, то серця не тур-

буєш. Тим більше, постійно ходиш пішки, постійно пра-

цюєш — це покращує життя. Чому ж постійно відпо-

чивати? Мучити інших людей — це ж гріх. Нащо звер-

татися до чужої сили?

Щодо одягу та їжі — те саме. Плаття — з гліциній,

плащ — з коноплі, йду їх добувати, і одягаюсь. Рівнинна

осока та гірські фрукти — і лише цього досигь, щоб

наїстися. Через те, що я не зустрічаюся з людьми, то не

соромлюся вигляду свого. їжі хоча й не багато і груба

вона, проте мені на смак солодка. Взагалі, розповідаю я

не для щасливих і багатих людей. Це стосується лише

мене, порівнюю минулий і теперішній свій стан. Усі «три

світи»

— цс одна душа. Коли душа не мас відпочинку,

не потрібні воли, коні й рідкісні дорогоцінності, і не

хочеться палаців та хоромів. Тепер у мене самітнє існу-

вання, один у маленькій хатині, і я люблю це. Коли ж

іноді йду до столиці, мені соромно, що я убогий монах,

але повертаючись до себе, я жалію тих, хто живе у грі-

ховному світі. Ті люди, які в цьому сумніваються, нехай

подивляться на становище риб та птахів. Рибі у воді не

набридне. Пташка прагне до лісу. Не будучи пташкою, її

душі не зрозумієш. Не будучи рибою, її душі не зро-

зумієш. Так само й щодо настрою пустельника. Не по-

живши гак, хто цей стан усвідомить?

Місяць, що символізує виділений нам строк, схиля-

ється до заходу, і близький до предковічних гір (по-

тойбічного житгя). Зненацька я постану перед мороком

«трьох доріг»

. Про що я буду жалкувати? Сугь вчення

Будди: «Не прикипай серцем до того, чого торкаєшся».

Отже те, що зараз я люблю свою хижу, є гріхом, а також

те, що прив'язаний так до цього тихого місця, є перепо-

ною на Шляху. А що ж до того, коли я говорю про пусті

радощі й витрачаю дарма час?

В тиші, при світлі місяця думаю про цей закон і ни-

ні ю свос серце: «Ти втіх від світу, змішався з горами й

Лісами, щоб врятувати душу, щоб пройти до Шляху. Про-

IV хоча вигляд як у монаха, душа живе в мороці. Житло,

можна сказати, за зразком, який залишив Дзьомекодзі

її справи твої не досягнуть того, що робив Сюріхадоку

Чи ця бідність і зневага — відплата тобі або ж душа,

перебуваючи в неправедності, бентежить тебе?»

1 на це в душі немає відповіді. Тільки, звертаючись до

и шка, не угодну молитву будді Аміда два-три рази про-

мовлю й усе.

Другого року Кенряку (1212), третього місяця писав

браг Рен-ін, у хижі на горі Тояма.

Перенесення столиці відбулося за наказом

Кійоморі Тайра. Він був главою військо-

вого дому, який прийшов на той час до

аіади.

Туг автор вказує на те, як змінюється сфера

політичного тяжіння — правлячий дім

Тайра володів в основному землями на

південному заході Японії.

Маслься на увазі палац, побудований імпе-

ратором Тенті в провінції Тікудзен для

зупинок під час подорожі. Палац був по-

будований з фубих дощок.

Літера «а» — перша літера санскритського

алфавіту — за вченням секти Сінгон мог-

ла відкривати людям шлях до вічною

життя.

Місце настоятеля храму Камо було спад-

ковим у родині Тьомея. Йому ж не вдало-

ся добитися цієї посади, таким чином він

втратив відповідне становище в суспіль-

стві й частково засоби до існування.

Розсувні стінки.

Японські вірші пісні, створені за кано-

нами національного японського поетич-

ного мистецтва.

Твір преподобного Генсіна, де зібрано

уривки з різних буддійських книг.

Справа в тому, що на заході, як вважалося,

знаходилася свята земля, і це повинно

було викликати відповідні почуття у ві-

руючої людини.

Тут дослівно «з того боку гір». Вислів «пе-

рейти гори» означав перейти в по-

тойбічний світ Зозулю також називали

«пташкою потойбічних гір».

Один з буддійських висловів говорить про

те, шо все живе навколо — це батько

мата

Світ минулого, світ сучасний та світ май-

бутнього.

Гри шляхи грішника.

Подвижник, що жив так само самотньо й

відчужено, як і Тьомей.

Один із учнів Будди, який був відомий

своїми поганими здібностями.

Кенхо-хосі ЦУРЕДЗУРЕГУСА

(ЗАПИСКИ З НУДЬГИ)

(Переклад з японської

В.

Горегляда)

...За правління екс-імператора Гото-

би своєю вченістю славився Юкінага, колишній губерна-

тор провінції Сінано. Якось його серед інших знавців

запросили до двору на диспут щодо юефу\ У розпалі

суперечки Юкінага забув назву двох чеснот з «Танцю

семи чеснот», за що його прозвали Молокососом П'яти

чеснот. Це було дуже уразливо, і Юкінага, закинувши

науки, пішов від світу.

Наставник Дзітін запрошував до себе всіх, хто мав

якийсь талант, навіть простолюдинів, і коли Юкінага по-

трапив у незручну ситуацію, він запропонував йому своє

покровительство.

Монах Юкінага створив «Повість про родину Тайра»

й навчив сліпого на Ім'я Сьобуцу розповідати її. Тому

найяскравіше описаний у цьому творі монастир Епря-

кудзі. Близько знаючи Куро Хогана

, Юкінага описав його

життя. З Каба-но Кацдзя

він, мабуть, не був так добре

знайомий і багато з його діянь у своєму творі упустив.

Сьобуцу був родом зі східних провінцій і, в розмовах з

вояками, дізнавшись багато і про самих ратників, і про

військове мистецтво, допоміг Юкіназі описати все цс.

Теперішні біва-хосі

вчаться вдавати природний голос

Сьобуцу.

Юефу — жанр традиційної юїтайської по-

стично- пісенно-танцювальної творчості.

Дзітін (1155—1225) — посмертний титул

першого історика Японії (автора «Запи-

сок дурня»), знаменитого монаха Йосі-

мідзу Касьо — видатного поета й релі-

гійного діяча (лідера буддійської секти

Тендай). Ім'я в чернецтві —Дзіен («круг

благодаті»).

Куро Хоган (1159—1189) — прізвисько

знаменитого полководця Мінамото Йосі-

цуне, одного з активних учасників аігш-

тайрівського руху клану Мінамото.

Каба-нс Кандзя (1156—1193) — посмерт-

не ім'я знаменитого вояка армії «білих»

Мінамото Норійосі.

Біва-хосі — сліпий монах — співець би-

лин, японський аналог давньоруського

іусляра та українського кобзаря.

РЕКОМЕНДОВАНА

ЛІТЕРАТУРА

История Востока: В 6 т. М., 1995. Т.2: Восток в ередіше \

\ века С 333—341

\ Конрад Н. И. Японская литература в образцах н очерках і

І М , 1991. С. 250—339.

\ Кузнецов ІО. Д., ІІавлицкая Г. Б., Снрицьін И. М. Ис- \

І тория Яііошіи М., 1988. С. 64—73.

І ІІиколаев А. А. Очерки по истории Ялонскаго народа \

\ СПб., 1905. С. 29—44.

\ Пасков С. С. Япония в раннєє ередневековье VII— \

\ XII вв М , 1987

І Рубель В. Середньовічна Японія на шляху військової \

І диктатури: диктат>

ра Тайра 11 Східний світ. І995. № 1. ї

і С. 68—75.

І Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспіль- \

; ство і державність. К., 1997. С. 85—112

Свиридов Г. Г. Японская ередневековая проза езцува і

\ (структура и образ). М , 1981.

і Спеваковский А. Б. Самурай — военное сословие Япо- \

\ нин. М., 1981.

\ 5атот О. А Нізіогу оГ Іарап Ю 1334. Токуо, І981. \

\ Р. 139—338 \

і ТЬе СашЬгісІйе Нізіогу оГ Іарап: Іп 6 v. СатЬгігі£е; Иеш \

\ Уогк; Рогі СЬезІег; МеІЬоигпе; Зусіпеу, 1990—1996. \

! V. 2, 3. \

МЕТОДИЧНІ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

В середині XII ст. в Японії занепад ци-

вілізаційної структури китайсько-конфуціанського типу з опо-

рою на цивільну чиновницько-бюрократичну державність

дійшов до крайньої межі, виходом з чого стала воєнізація

політичного організму, перехід до системи військово-саму-

райських диктатур і формування в Країні Вранішнього Сонця

специфічної, кардинально відмінної від материкових канонів

китайського типу культурно-історичної спільноти (хоча й

при збереженні далекосхідної суперцивілізаційної домінан-

ти). Початок цій принциповій соціальній мутації Японії пок-

лала диктатура Тайра (1156—1185), дослідженню криваво-

драматичної історії якої присвячена ця тема.

Сподіваємося, що в студентів не виникатиме великих

труднощів у вивченні джерельної бази з проблеми. Звісно,

це потребує врахування жанрової різноманітності докумен-

тів (літературні твори, історичні праці, політичні трактати),

специфіки авторського фактора та особливостей інформа-

ційного забезпечення кожного джерела, причин деяких роз-

біжностей у тлумаченні одних і тих самих подій у різних

документах. Необхідним є також аналіз повноти й досто-

вірності кожного поданого джерела, виходячи з особливос-

тей і цільової спрямованості його походження.

Приципово важливим при вивченні теми є детальне ос-

мислення другого питання. Воно вимагає від студента ком-

плексного аналізу причин всебічної кризи, що охопила

японський соціальний організм після розкладу державної

надільної системи та пов'язаного з нею цивільно-бюро-

кратичного соціуму китайсько-конфуціанської моделі, з'ясу-

вання конкретних складових цієї кризи й виявлення об'єк-

тивних причин невідворотної мілітаризації японської соці-

ально-політичної системи в тогочасних умовах. При цьому

корисним може бути використання не лише методів вузько-

текстового аналізу джерельних матеріалів, а й системного

методу відтворення соціальних процесів із залученням здо-

бутих раніше знань із соціології та філософії з врахуванням

природно-географічних, територіально-історичних та етно-

культурних особливостей загальної еволюції традиційної

японської цивілізації доби середньовіччя.

Логічним продовженням попередніх висновків може ста-

ти позитивістське висвітлення кланової о родоводу Тайра,

оскільки саме клановість завжди виступала одною з форму-

ючих підвалин традиційного японського суспільно-політич-

ного організму. Важливо відзначити також, що хоча перемо-

ги Тайра в кланових усобицях середини XII ст. пов'язана

насамперед із суб'єктивними чинниками, встановлення са-

мого режиму військової диктатури в країні було викликане

исім об'єктивним ходом історичного розвитку Країни Вра-

нішнього Сонця за кілька попередніх століть. Водночас кон-

кретна організація та безпосередні принципи державного уп-

равління за тайрівської диктатури швидко ввійшли в

конфлікт з глибинними політичними традиціями Японії (пе-

редусім із концепцією «правової держави»), що стало од-

нією з основних причин майбутнього занепаду й краху влад-

ної гегемонії військово-самурайського клану Тайра в країні.

Досить непростим для студента може стати дослідження

соціально-економічної та політичної еволюції Японії за дик-

татури Тайра Кійоморі, оскільки в науковій літературі дуже

поширена відверто негативна оцінка його криваво-деспо-

тичного правління, візиткою якого було тотальне беззакон-

ня, постійні міжкланові усобиці, перманентні двірцеві зако-

лоти, знищення безлічі безцінних шедеврів національної

культури тощо. Пригадують Кійоморі і його крутий норов, і

відсутність достатньої виваженості, обережності та проду-

маності під час прийняття рішень, і недбале виховання

власних дітей, і голодомор при перенесенні столиці. Проте

неупереджене детальне вивчення документів дає змогу

дещо спокійніше поглянути на критику й чорну фарбу, яких

історики не шкодували для епохи кійоморівського прав-

ління. Насамперед, це стосується його політичних реформ,

досвід яких широко використовували всі наступні військові

диктатори Японії ледь не до середини XX ст. Це ж можна

сказати про його заходи у сфері міжнародних зв'язків і об-

меження впливу на державне життя буддійських храмів. Ці-

кавою може бути також дискусія стосовно Кійоморі як осо-

бистості, впливу людських суб'єктивних властивостей його

характеру на долю власного творіння — режиму військово-

самурайської диктатури в Країні Вранішнього Сонця.

Навряд щоб могли виникнути принципові труднощі з опи-

сом кризи й краху диктатури Тайра. Ця проблема детально

представлена в поданих до теми документах, і навіть пря-

мий текстуальний аналіз всіх перипетій тайрівського падіння

(при певному, звичайно, критичному ставленні до джерел),

безумовно, допоможе студентові самостійно розібратися в

подійних і хронологічних хитросплетіннях воєн, битв, смер-