Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

закріплені. Зростання імператорського авторитету, фак-

тично, припинилося.

Імператор Нідзьо правив 7 років і помер у віці

23 років.

ІМПЕРАТОР РОКУДЗЬО

79-те царювання, власне ім'я — Нобухіто, старший сим

ІІідзьо.

Мати: дочка молодшого помічника міністра (імператорської

скарбниці Ікі Канеморі.

Зійшов на трон у 1165 році...

Імператор Рокудзьо царював протягом трьох років...

помер у віці 13 років, навіть не відзначивши (власне

повноліття.

ІМПЕРАТОР ТАКАКУРА

80-те царювання, 43-тє покоління, власне ім'я — Норіхітш

п'ятий син Госіракави

Мати: імператриця Тайра Сігеко (Кенсюнмон-ін) — дочка

посмертно призначеною лівим міністром Токінобу.

Зійшов на трон у 1168 році...

Те, що Тайра Кійоморі монополізував владу над (ім-

ператорських!) двором, стало цілком зрозумілим за царю-

ватпія Імператора Такакури. Токусі — дочка Кійоморі,

яка довгий час перебувала при дворі як імператорська

наложниця, — піднялася до (рангу) імператриці. Уже на-

прикінці правління Такакури (в країні) посилилися спо-

радичні смуги як очевидний результат того, що Тайра

своїми діями іпюрували глибші ні життєві устої та шшші

проти волі Неба.

Старший син Кійоморі — старший міністр Сігеморі —

був мудрою людиною й застерігав батька від поганих дій,

та коли Сігеморі передчасно помер, Кійоморі став навіть

пихатішим (ніж раніше) і почав ще авантюрніше застосо-

вувати силу (в політиці). Регента Мотофусу Кійоморі зняв 1

посади постачальника (столичного округу) Дайдзайфу, від-

лучив від двору та відправив на заслання. Із Кіото ви-

гнали старшого міністра Моронагу. Подібним чином по-

карали багатьох інших (аристократів).

Саме тоді чоловік на ім'я Мінамото Йорімаса, що мав

третій молодший ранг, вступив у змову з царевичем Мо-

тіхіто — сином Госіракави. Мотіхіто повинен був уже

пройти обряд повноліття, однак його ігнорували при дво-

йі, і нім гак і не здобув формальний статус сінно (імпера-

Крсмсого царевича). Під впливом Йорімаси Мотіхіто від-

ШЬ наказ клану Мінамото організувати виступи проти

тІНрн н провінціях. Хоча план розкрили і обох — Мо-

І Йорімасу — убили, їхні дії спричинили великий

ЧИїфЛІКТ.

(Свого часу) після смуги.(років) Хейдзі уник смерті

Йорітомо — син Мінамото Йосітомо. Він не брав участі

к Ооих, а тому його (не стратили, а лише) заслали до

Врпиінції Ідзу. Тепер, через стільки років, він (Мінамото

Йорітомо) отримав таємний наказ від царевича Моті-

ІІН» і зосередив загоїш (своїх прибічників) у східних

НІИІІІІІЩІЯХ...

Ломлений таким перебігом подій, імператор Така-

ИУр.і раптово зрікся престолу.

Іикакура царював 12 років... Такакура мав гарний ха-

рш і\ф і був ідеальним сином. Він був також чудовим

Муіикантом, але помер невдовзі після здобуття титулу

||Іі Імператора у віці 21 року.

ІМПЕРАТОР АНТОКУ

НІ-ще царювання, власне ім'я — Токіхіто, старший син Та-

М»УПИ.

МАТИ: імператриця Тайра Токусі (Кенреймон-ін), дочка то-

нни

мою міністра державної ради Кійоморі.

Іійшов на трон у 1180 році...

(нссй Госіракава продовжував керувати при дворі, але

^Или Тайра зростали й безладдя почало поширюватися на

№І провінції. Тайра (Кійоморі) навіть вирішив перенести

І и»чи цю (в інше місце), в руслі чого перетворив свою

[клейову штаб-квартиру) Фукухару (провінція Сецу) на

Імператорську резиденцію. Екс-імператорів Госіракаву й

Іимкуру теж перевели до Фукухари. Проте сила людсь-

кий обурення виявилася такою великою, що столитцо

хініну поверігули до Кіото. Ще до смерті Кійоморі йому

МИ»

лідував його другий син Мунеморі, обійнявнш посаду

ішмірального міністра. Так Мунеморі зосередив у своїх

руках повноважеіпія свого батька або старшого сина Сі-

рморі, і саме з нього (Мунеморі) влада Тайра почала

миіеплдати. Сили Мінамото, (зосереджені) у східних про-

шитих, стали вже небезпечними (для Тайра), бо громили

мшрівські армії то в одному місці, то в іншому.

Госіракава, тим часом, таємно покинув столицю та

Нін>імвся на горі Хіей. Тайра, сила яких занепадала, при-

пинили імператора Лігтоку та перебралися (з ним) у захід -

ні провінції: майже три роки (в країні) панувало ціл-

ковите безладдя. У вирішальній битві поблизу Данноура

Тайра Токіко — вдова Кійоморі — поклала у фалди

свого кімоно Імператорський камінь (священну яшму),

прикріпила до талії (священний) імператорський меч і з

молодим імператором на руках кинулася в море. Оце гак

бурхливі часи!

Три роки царював Імператор Антоку й помер у віці

восьми років...

ІМПЕРАТОР ГОТОВА

82-ге царювання, 44-те покоління, власне ім'я — Такахіра,

четвертий син Такакури.

Мати: Сітідзьо-ін (Фудзівара Сьокусі) — дочка законосвя-

щеника й розпорядника двірцсвих ремонтів Нобутаки...

Хоча колишній імператор Антоку перебував у західних

провінціях, йот дід продовжував керувати справами (ім-

ператорського) двору. Отже, нормальний порядок управ-

ління столицею не був порушений...

Госіракава видав указ, в якому вимагав повернення

Антоку до столиці, але Тайра його проігнорували, і тоді

Госіракава указом проголосив імператором Готобу. Не

маючи формального статусу імператорського царевича,

Готоба спочатку був призначений спадкоємцем престолу,

а вже потім пройшов ритуал коронації... В 7-му місяці

1183 року Готоба зійшов на трон...

Імператорськими регаліями володіли прибічники Ан-

току (тобто Тайра. — В. Р.), тому коронація Готоби стала

першим в історії прикладом відходу від традиційної риту-

альної пракгики передачі (цих) регалій від володаря —

наступникові...

Тільки після розгрому Тайра імператор (Готоба) отри-

мав дзеркало та яшму, але меч потонув у морі поблизу

Данноура, і його так і не знайшли...

Доки Тайра перебували в західних провінціях, Йосі-

нака став першим із членів (клану) Мінамото, хто ввій-

шов до столичного Кіото. Впевнений у своїх воєнних

талантах, він перехопив контроль над (імператорським)

двором і навіть призначив себе сьогуном\..

Йосінака наробив багато лиха й тому розгнівав екс-

імператора Госіракаву... (Мінамото) ^Йорітомо направив

своїх молодших братів Норійорі та Йосіцуне до східних

провінцій, (де вони) знищили Йосінаку. Потім Норійорі

та Йосіцуне, очоливши (сили) східних провінцій, при-

давили (опір) Тайра...

Так були розгромлені Тайра, і здавалося, що саме ім-

ператор знову керуватиме країною. Проте фактично вла-

,му у своїх руках зосередив Мінамото Йорітомо, сходжен-

ня якого не мало аналогій у минулому. У міру того, як

імператор дедалі більше «передавав» свої повноваження

Йорітомо, вплив (імператорського) двору все більше .за-

непадав. Коли Йорітомо призначив у провінції своїх вій-

ськових намісників (сюго), зменшився авторитет цивіль-

них іубернаторів (кокусі), а (владний) зміст (самої) по-

сади іубернатора суттєво збіднів...

Па початку ери Кенкю

Йорітомо прибув до столиці,

.був призначений великим сьогуном і з того часу уп-

равління країною здійснювалося виключно східним уря-

дом (сьогуна в Камакурі).

ІМПЕРАТОР ДЗЮНТОКУ

84-те царювання, власне ім'я —Морінарі...

...Від часів Сіракави й Тоби давній шлях управління

занепав, а в часи (царювання) Госіракави воєнні зако-

лоти та інші негаразди траплялися по всій країні Селяни

були доведені до цілковитих злиднів. Мінамото Йорітомо

власними силами поновив порядок (у державі), і хоча

імператорської рід так і ке повернув (собі) колишній

(владний) статус, у столиці ліквідували спалахи (смути), а

люди були звільнені від (усобиць). Спокій знову запану-

вав серед «верхів»

та

«низів», і люди повсюди підкори-

лися доброчесності Йорітомо... Звичайно, (імператор-

ський) двір Кіото міг скинути бакуфу (сьоіунський уряд),

але чи міг би він правити (країною гак добре), як баку-

у?»

Те, що Йорітомо обійняв високі посади та отримав

статус військового диктатора країни, — стало результа-

том виключно вищих вказівок екс-імператора Госіракави.

Щоправда, дехто стверджує, що сам він (Йорітомо) ство-

рив для себе

такі

посади.

Сандзьо — тенно (імператор) Японії в

1011—1016 рр.

ЕраХоген — 1156—1159 рр.

Сьогун —воєвода, генерал —військовий

титул, який надавався командирові вели-

кого військового з'єднання для (або за)

виконання важливої воєнної операції. З

кінця XII ст. набув воєнно-політичної\>

статусу легітимного військового діпсгато*

ра Японії (як титул імператора в Старо-

давньому Римі).

Ера Кенио — 1190—і 199 рр.

Камо~но Тьомей ХОДЗЬОКІ

(ЗАПИСКИ КВАДРАТНОГО

САЖНЯ)

(Переклад з японської

Т.

Столяр)

Безперервно біжать потоки води, і

все ж таки вони вже не ті. Бульбашки піни, які плавають

у стоячій воді, розпливаються і з'єднуються докупи, та

недовго залишаються на місці. І люди, що живуть на

світі, і їхні житла подібні. Будинки столиці, яка схожа на

перлину, стоять уряд, сперечаються між собою, чи це

бідні, чи багаті житла. Проте будинки тих, кого дійсно

знаєш, давно стали рідкістю. Деякі з помешкань, що зго-

ріли минулого року, в цьому — відбудовані, а деякі з

великих будинків зруйнувались, перетворились на малі. З

людьми, які в них живуть, те саме. І місце не змінилося, і

людей так само багато, проте серед двадцяти-тридцяти

чоловік лише одну-дві людини знаєш давно. Той поря-

док, коли люди зранку вмирають, ввечері народжуються,

схожий хіба що на пінистий потік води. Не відомо, звідки

народжені приходять і куди йдуть. А також не знаємо,

через що тимчасовий наш притулок змушує страждати

серце, і чим він звеселяє наш погляд. І господар, і житло

сперечаються щодо швидкоплинності життя, обоє не від-

різняються від роси на квітках. Чи роса спаде, а квітка

залишиться, і хоча залишиться, то вже на ранковому сон-

ці засохне. Або ж квітка зав'яне, а роса не щезне, проте

теж вечора не дочекається.

Коли став розуміти суть давніх речей, пройшло більш

як сорок років, і за цей час сам бачив дивні події, що

відбувались у світі.

Було це третього року Антен (1177), 4-го місяця, 28-го

дня. Дув вітер, і вечір був неспокійний, у годину пса

(о п'ятій вечора) у південно-східному районі столиці

ЙіКІїун погонь і, вийшовши звідти, досягнув північно-

І/ІМОіп ішПоііу. Врешті-решт вошнь перекинувся на во-

И <

V I

шку, палац Дайкокутен, на будинок Вищої

•іінни ( ГііЙкаку) і приміщення Міністерства громадсько-

рі уіірим ііііня Протягом ночі перетворилося все на сміт-

ні II ІІИІІІЛ. Початок пожежі походив, мабуть, з кварталів

Ііуіі и Томі-но-Кодзі, і вогонь рухався від тимчасових

„уміїігіп», де дали притулок хворим, і охопив південно-

ІІІДМІІЙ район. Через вітер, що дув то іуди, то сюди,

ЦОННІІІ ширився подібно розгорнутому віялу. Будинки,

«ні шаходилися далеко на півночі, тонули в диму, а по-

рЛИіу по землі стелилося полум'я. В небо піднімався по-

ИІм, и середині баїрового сяяння вошю, здавалося, літали

ті и полум'я, які не встояли перед вітром, і перелітаючи

ч«

ро'і один-два квартали, зникали.

А що ж люди, які були серед цього... Деякі, задиха-

ючись у диму, падали, деякі — охоплені вогнем відразу

помирали. Дехто ледве сам рятувався, проте, аби майно

иигнгнути —то цього не встигали. Ціїшості й коштов-

ної ті перетворювалися на попіл. Скільки всього було

трачено? Того разу лише будинків вищих сановників

моріло шістдесят. Не говорячи вже про інші —злічиги

їїкі не в змозі. Кажуть, нібито всього частина столиці, яка

і горіла, досягла третини. Чоловіків і жінок загинуло де-

і Ілька десятків |тисяч{, а коней і волів — не знали й межі

їхній кількості.

Серед людських занять, які всі с невартими, найбез-

пільнішс — це будувати житло в ненадійній столиці, ви-

грачаючи на це скарби і обтяжуючи серце. Немає більш

іижкого заняття.

І знову, 4-го року Дзісьо (1180), у пору місяця

•Зайця» (квітень) з боку «Середніх воріт» і Кьогоку під-

нявся вітер, і охопив все аж до шостої вулиці. Бушував

вітер відразу в чотирьох кварталах, і з усіх будинків ве-

ликих і маленьких жодного не було не зруйновано. Одні

будинки — ніби просто падали, від інших — залишалися

іільки стовпи й балки, здуваючи ворога, вітер переносив

їх через чотири-п'ять кварталів, і руйнуючи огорожі, все

перетворював на єдине місиво. Не говорячи вже про май-

но, що було всередині — усе втрачено, все піднімалося в

небо, такі ж речі, як дощечки з покрівель, були розкидані

як узимку листя вітром. Пилюка, сміття так носились у

повітрі, що око нічош не башіло. Через страшенний гуркіт

пе чути було голосів людей, які щось говорили. Чи не сам

«Пекельний вітер», здавалося, мав бути таким. Гинули та

руйнувалися не лише будинки, нечуваною була кількість

тих, хго під час відбудови ранив себе і став калікою. Цей

вітер перемістився на південний схід і приніс лихо ба-

гатьом

людям.

І хоча вітри дмуть постійно, а ось і такий

небувалий трапився. А чи не є це попередження, ніби

щось іще станеться?

Знову ж таки, 4-го року Дзісьо (1180), 6-го місяця

рангом перенесено було столицю'. Цс відбулося дуже не-

сподівано. Наскільки відомо про заспуваїгня столиці, то

започатковано її було за часів імператора Сага й після

того пройпїло вже 400 років. Перенесення столиці не така

подія, коли без причини можна було б змінювати все, а

також порушувати існуючий стан, тому загальне незадо-

волення людей і прояви горя були настільки незвичними.

Проте не мало сенсу щось обговорювати, і починаючи з

імператора, міністрів та вищих сановників усі змінили

місцезнаходження. З людей вищого рангу, що перебували

на службі, чи залишився б хтось у старій столиці один?

Хто хотів отримати новий ранг і посаду, хто сподівався на

милість господаря, не чекаючи жодного дня, швидко,

докладаючи всіх зусиль, перебирався, той же, хто все

втратив у цьому світі, залишився на спустошеному місці

плакати й горювати.

Помешкання, що сперечались одне з одним красою

дахів, з кожним днем ставали все більш запущеними, а

домашні вогнища покзшутими. Будинки розбирали і

сплавляли вниз по річці Йодогава, і на очах це місце

перетворювалося на поле. Усі люди змінилися: лише коні

та сідла — ось що поглинуло їхні думки. Нема людей, які

б користувались екіпажами, запряженими волами. Про-

сять тепер тільки володінь на південно-західному узбе-

режжі, а помість на північному сході не бажають

У той час, звичайно, у зв'язку із справами побував я в

тодішній столиці, у провінції Сетцу. Побачив стан тїсї

місцевості, і якщо ЛОГІЧНО розділяти місто, то землі там

не вистачає. Північна частина висока і примикає до гір, а

південна спускається вниз до моря. Завжди там звук хвиль

занадто шумний і вітер особливо сильний. Імператор-

ський палац стояв серед гір і здавалось, «чи не той це

дерев'яний палац»

, але він був облицьований і навіть

щось величне було в ньому.

А будинки, які кожного дня розбирали і спускали

вниз по річці, що тісно було в ній, коли будуть побудо-

вані? Землі все ще багато, а зведених будинків так мало.

Стара столиця вже в запустінні, а на новому місці вона

досі ще не створена. Здавалося, що всі люди пересува-

ються подібно до хмар у небі. Ті, хто раніше жили тут і

НІ|МІИ'ІИ землі, горювали. Люди, які тепер приїхали, хни

ЛЮИЙ ІИСЯ через будівельні роботи й дуже страждали Хкіпо

Ііилииитися на дороги навколо міста, то побачиш, що.

Йому слід їздити в екіпажі, їздить на конях, кому слід

Иіи в офіційному одязі, носить простий. Звичаї В си>

іти відразу якось змінилися, тільки селюки-самураї не

і мни іншими. Говорили: «Ми це не віщування заколотів

у країні?»; дні йшли, світ дедалі більше хвилювався й

ігрци людей були неспокійні; проте скарги народу не

Оуіи марними, врешті-решт, взимку того ж року ВСІ ІІО-

иорнулись до старої столиці. Однак, як бути з розібра-

ними й переправленими будинками, у початковому ви-

і 'ічді неможливо вже їх відбудувати?

За переказами знаю, що в давнину під час мудрого

царювання країною правили милостиво і співчутливо

Годі-то дахи палаців були з тростини й не було жодного

карнизу; коли бачив імператор мало диму з димарів у

будинках його підданих, навіть дозволялося обмеження

податків. То було суспільство, де до народу імператори

ставилися поблажливо й допомагали йому. Щоб добре

пізнати сьогоднішній світ, треба порівняти його із сивою

Давниною.

Давно не було, в роки Нова (1181—1182), нібито, вже

гочно не пам'ятаю. Протягом двох років тривав голод і

підбувалися страшні події. Або ж улітку й навесні посуха,

або ж восени сильні вітри й наводки, і такі несприятливі

явища тривали і змінювали одне одне, так що ніяких

зернових не було зовсім. Тільки й було, що дарма робили:

весною орали, влітку садили, а восени не жали, і взимку

не було веселощів через малий урожай. У провінціях лю-

ди або залишали землі й ішли за їх межі, або ж, забува-

ючи про свої домівки, жили в горах. Почали здійснювати

різні моління, і незвичайні теж, проте ніякого знаку, що

це допомагає, не було.

Звичне житія столиці ні з чим гак не пов'язане, як

насамперед, із селом, і якщо привіз товарів у столицю

знідги припиниться, то важко підтримати навіть види-

мість нормального життя в столиці. Молились і просили

милості; різні цінні речі стали прямо кидати на вулиці, і

навіть не було людини, яка б зупинила погляд на них.

Зрідка лише були люди, які обмінювали їх на продукти,

тоді золото важило мало, а зерно було дуже дороге. Жеб-

раки снували дорогами, і їх голоси, повні горя й страж-

дань, полонили людський слух.

Перший такий гіркий рік закінчився. Люди думали,

що наступний рік буде світлий і справи покращаться, але

ще додалися хвороби (дизентерія), і тому дарма було спо-

діватися на поліпшення становища. Всі люди вмирали від

хвороб, дні йшли, і стан був крайній І до цієї ситуації

підходила приказка — «як риба в мілкій воді». Врешті-

решт, люди, які носили капелюхи, ледве тягнули ноги, а

ті, що мали пристойний вигляд, тільки й ходили по до-

мівках і просили милостиню. «Чи ще ходять ці люди у

відчаї?» Подивишся — і побачиш, що вони вже впали

замертво. Під стінами й понад дорогою вмирали люди, і

скільки & — ніхто не знав. Не підбирали й не викидали

їх, тому запах навкруги розносився, вигляд тіл, що роз-

кладалися, коли вони потрапляли на очі, вражав. Не го-

ворячи вже про долину річки, де кінні повозки не могли

їздити туди й назад. Таким же чином у горах лісоруби

знесилювалися, і стало мало палива. Ті ж люди в місті,

яким не було на кого сподіватися, руйнували власні до-

мівки на дрова й несли їх продавати на базар. Цінність

тою, що виносила одна людина, була такою, що не дося-

гала того рівня, аби навіть вистачило прожити день. Ще

гірше було, що серед дерева на паливо траплялися шмат-

ки, на яких місцями ледве-ледве виднілися залишки чер-

воної фарби та оздоби. Коли почали дізнаватися про це,

виявилось, що були люди, які не знаючи вже що робити,

йшли в давні храми, крали зображення Будди та іншу

оздобу храмів, розбивали й кололи на дрова.

Народжений у низах цього злого, гріховного світу міг

бачити ці жахливі й печальні картини. Відбувалися також

і більш сумні речі. У випадку, коли були двоє: чоловік і

жінка, — той, чиє почуття було сильнішим і глибшим,

помирав раніше. Причина цього полягала в тому, що

людина сама себе ставила на інше місце й те, що рідко-

рідко отримувала з їжі, віддавала тому, кого кохала. Так

само серед батьків і дітей — саме батьки помирали ра-

ніше. Було й таке, коли життя матері вже припинилося,

проте маленьке дитя, не знаючи цього, все ще горнулося

до грудей, шукаючи молока. Преподобний Рьогьо з храму

Ншнадзі, кажуть, був засмучений тим, що багато людей

так помирають, і там, де видно було голови мерців, ним

на лобі було написано літеру «а», щоб здійснити зв'язок

їх з вічністю

. Коли захотіли взнати кількість померлих

людей у столиці, за 4 і 5-й місяці, то підрахували від 1-го

проспекту на півдні, 9-го на півночі, від Кьогоку на

за-

ході

цо Судзяку на сході, що на дорогах залишилося всьо-

го 42 тисячі 300 померлих. Не говорячи вже про те, що

багато людей померло й після цього, крім того, не можна

й вимовити, скільки їх було, коли включити сюди й

Е|шіину річки Сіракава, західну частину столиці та інші

ЙМОІІИ навколо. 1 ще більше, якщо додати ще 7 про-

Чув я, що за часів правління імператора Сутоку в роки

І МІСІЮ (1132—1134), було щось подібне, але тс, що від-

буїшлося перед очима, було річчю незвичайною.

Потім сталося подібне лихо, відбувся страшенний

м'МЛструс. Його вигляд був вражаючим. Гори, розвалю-

ючись, засипали річки, море, нахиляючись, затоплювало

іучоділ. Земля розламувалася й вода била звідти фонта-

ном, великі скелі трощилися і скочувалися в ущелини.

Хпилі несли човни, що пливли поблизу берега, а коні на

дорогах не знали, як ногу поставити. У столиці й на

околицях, скрізь зовсім не залишилося жодного цілого

краму, будинку, нагоди чи мавзолею. Деякі розвалюва-

лися, деякі падали. Пил та попіл піднімалися вгору і

і о яли неначе дим. Шум від руху землі й руйнування

будинків не відрізнявся від грому. Якщо залишишся все-

редині, відразу ж будеш роздавлений. Вибіжиш, а там

іемля розламується під ногами. Немає крил, і в небо теж

не иолетиш. 1 подібно до дракона, на хмару не піднятися.

) усіх страхів найбільший викликає землетрус.

Через деякий час численні сильні поштовхи припи-

нилися, але слабкі зривали ще довго. Не було й дня, коли

6 не відбувалося 20—30 поштовхів, що, звичайно, так

лякали людей. Після 10—20 днів поштовхи потроху при-

пинялися, були деякі 4—5 разів на день, потім 2—З,

ірохи згодом — через день, потім раз на 2—3 дні, і ще

майже впродовж трьох місяців слабкі поштовхи не вгамо-

вувалися.

Серед чотирьох явищ природи вода, вогонь і вітер, на

перший погляд, приносять найбітьші втрати, земля ж зда-

валося до великих руйнувань не причетна. У давні часи

імператора Сейко був великий землетрус: у храмі То-

дайдзі впала голова Будди, і такі ж незвичайні речі трап-

лялися, але те, що відбулося цього разу, не йде в по-

рівняння ні з чим. І ось тоді всі люди, обговорюючи ці

тяжкі події, висловлювалися про те, що хоч трохи на душі

в людей посвітлішає, але йшли місяці і дні, і рік прой-

шов, та нема жодної людини, яка б продовжувала го-

вориш подібні речі.

Ось таке існування наше в цьому світі без змісту й

користі, і становище наше й наших жител. Тим більше, в

залежності від місця, що займаєш, і підпорядковуючись

обставинам, скільки серце наше страждає, того й під-

рахувати не можна. Люди недосвідчені й незнаючі за своїм