Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

Зранку Тайра віддали вогню гіалац государя й зійшли

на корабель разом з августійшим володарем...

Так 25-го дня сьомого місяця 2-го року Дзюей (1183)

Тайра назавжди розлучилися зі столицею...

СУВІЙ ВОСЬМИЙ

...А 28-го дня того ж місяця/осудар-

інок повернувся до столиці. 50-тисячне військо Йосінаки

з Кісо супроводжувало його почесним ескортом. Йосі-

така, один з родичів Мінамото з краю Омі, їхав попереду,

високо піднявши білий прапор — родинний стяг Мі-

намото. 20 з лишком років не бачили в столиці білий

стяг, сьогодні вперше за ці роки він майорів на вулицях, і

дивним це було!..

У покійного імператора Такакури, окрім нинішнього

імператора Лнтоку, було ще троє синів. Другого царевича

Тайра забрали із собою на захід, намагаючись із часом

проголосити спадкоємцем тропу, а Третій та Четвертий

царевичі залишилися в столиці... Зрозуміло, що обрання

Четвертого царевича на царство відбулося за волею бо-

гів...

10-го дня восьмого місяця того ж 2-го року Дзюей

(1183) у палаці государя-інока відбулася роздача звань.

Кісо став Лівим конюшим і отримав у дар край Етіго, а

курандо Юкіїе — край Бінго. Більше того, указом госуда-

ря Госіракави наказано було надалі йменувати Йосінаку з

Кісо полководцем Вранішнє Сонце. Але край Етіго не

припав Кісо до душі, і тоді йому дарували натомість край

Ійо. А Юкіїе не сподобалася земля Бінго, і йому віддали

землю Бідзен. Окрім них, ще 10 родичів Мінамото удос-

тоїлися різних придворних звань.

А 16-го дня того ж місяця більше десяти членів ро-

дини Тайра позбавили всіх посад і чинів та викреслили

їхні імена зі списків придворних...

Хоч і сказано, що не світять у небі два сонця, а в

країні не буває двох государів, тепер, через неправедні дії

Тайра, з'явилося два імператора — один у столиці, інший —

на окраїні, у глушині...

Тим часом указом государя-інока Госіракави князю

Йорітомо дарували титул сьогуна, Великого полководця —

упокорювача варварів, хоча князь нікуди з Камакури не

виїжджав і в столицю гак і не прибув... Він був у

коричневому каптані й високій лакованій шапці. Голова

здавалася занадто великою для короткого тулуба. Лицем

він був дуже красивий, і мова звучала витончено.

— Тайра втекли із столиці, налякані моєю силою, —

сказав він. — На їхнє місце в столицю вдерлися Йосінака

та Юкіїе. Але обох гонористість охопила, вони занадто

багато про себе мислити почали, зажадали більшого, ніж

заслужили... Я хотів би негайно від государя-іиока ав-

іустійший указ про їхнє знищення отримати!..

А тим часом дружини Кісо заполонили всю столшцо,

вломлювалися без розбору в будинки, чинили грабунки й

розбій. Не пощадили навіть володіння храмів Яхата й

Камо, косили в полях недозрілий рис на корм своїм ко-

ням, зламували комори, дочисга забирали майно, грабу-

вали перехожих на вулицях, роздягали догола, забирали

вбрання. «За Тайра всі тремтіли перед панами з Року-

хари, — ремствували люди. —Але щоб роздягати пере-

хожих — до цього справа не доходила! Тепер Мінамото

змінили Тайра, та від такої заміни лише одні збитки!»...

Тільки-но розлетілася чутка, що государ-інок гнівається

па Кісо, самураї в усіх П'яти Ближніх землях, які спочат-

ку виявили було покірність Кісо, одразу ж від нього від-

пали та стали на бік государя... Усі самураї північних

земель уже покмгули Кісо, бо війська в нього залиши-

лося мало —тисяч 6—7 вояків, не більше...

Государя-інока Госіракаву посадили в паланкін і по-

несли геть із палацу... А правлячого малолітнього імпера-

тора Готобу посадили в човен і відштовхнули на середину

ставка...

...Кісо взяв дружиною дочку колишнього канцлера

Мотофуси, нав'язав себе зятем шляхетному домові. А

23-го дня того ж місяця він несподівано позбавив при-

дворних звань і посад 49 вельмож, починаючи з тюнагона

Мотокати. За часів панування Тайра загалом були поз-

бавлені звань 43 вельможі, нині ж Кісо одним махом

розжалував 49 царедворців, отже, його самоправство на-

міть злодіяння Тайра перевершило!

Тим часом князь Йорітомо, володар Камакури, від-

рядив до столиці братів своїх Норійорі та Йосіцуне, нака-

іавши покласти край безчинствам Йосінаки. Дорогою до

столиці брати гіочули, що Йосінака спалив палац госуда-

рч інока та знову завів країну в морок смути...

Гак сталося, що Тайра володіли островом Сікоку,

Кісо правив столицею, а князь Йорітомо — землями на

( ході... Усі застави із чотирьох сторін світу перекрили,

державні податі більше не надходили до столиці, і шля-

хетні, і иизьконароджені уподібнилися до риби, що гине

на мілководді.

Так, у негараздах і смугах, рік підійшов до свого за-

вершення, і настав Новий, 3-й рік Дзюей (1184).

СУВІЙ ДЕВ'ЯТИЙ

... 11-го дня того ж першого місяця

Йосінака з Кісо доповів государеві-іноку, що вирушає на

Захід, аби покінчиш з Тайра. Але 13-го дня, коли, за

чутками, він уже готувався покинути столицю, блиска-

вично розлетілася звістка, що князь Йорітомо відрядив з

Камакури 10-тисячне військо, аби покарати Йосіпаку за

беззаконня й безчинства... У війську ж князя Йорітомо,

яке наступало на столицю зі Сходу, основні сили очолю-

вав Норійорі, рідний брат князя, а допоміжні дружини

вів Куро Йосіцуне, наймолодший з його братів, і з ними

понад тридцять шляхетних та можновладних витязів. Ра-

зом же східне вояцгво Мінамото налічувало, за чутками,

60 тисяч вершників...

...почалася битва. Вояки Кісо билися хоробро, оборо-

няючи міст Удзі, і певний час трималися, відбиваюта

натиск східних вояків, проте тих було набагато більше,

вони несамовито рвалися вперед, і захисникам мосту,

розбигим ущент, довелося тікати... Військо Кісо було

розгромлено. Володареві Камакури послали з посильним

повідомлення про битву...

Тим часом Куро Йосіцуне, піклуючись про безпеку

государя, довірив керівництво битвою своїм васалам, а

сам, взявши з собою кількох витязів при повному оз-

броєнні, поскакав до палацу, на Щосгу дорогу...

З повагою виконуючи наказ, Йосіцуне виставив охо-

рону біля воріт з усіх чотирьох боків двірцевої огорожі, а

через деякий час нідійніла й решта його васалів, так що

невдовзі стало їх більше десяти тисяч.

В цей час Йосінака .задумав було захопити государя-

інока й разом з ним втекги на захід, щоб возз'єднатися

там з Тайра, і вже відібрав для цього^ 20 наймогутніших

своїх васалів, але, почувши, що Куро Йосіцуне випередив

його і вже взяв палац під охорону, вигукнув: «Отже, кі-

нець усьому!» — і з гучним криком врізався в гущу во-

рожих вояків, яких було десятки тисяч. Не один раз зда-

ішлося, що смерть ось-ось його спостигне, але все ж таки

йому поталанило пробитися й вирватися з ворожою ото-

чення...

...Тим часом Йосінака, зовсім один, мчав до Авадзу,

Сосновою гаю. А справа була 21-го дня першою місяця,

вже спустилися ранні сутінки, земля взялася тонкою кри-

гою. Не помітивши, що попереду розкинулося глибоке

заливне поле, вій спрямував туди коня й провалився в

рідку багнюку настільки глибоко, аж кінь занурився у

воду ледь не з головою. Підвівшися на стременах, Йо-

сінака понукав і хльостав коня, але той не рухався з

місця... Йосінака оглянувся, і тісї самої миті самурай з

клану Міура Ісіда Тамехіса, що скакав за ним навздогін,

із силою натягнувши тятиву, послав стрілу прямо йому в

обличчя. Тяжко поранений, Йосінака похилився, зчіав

уперед, уткнувшися головою в кінську шию. Тут до Иосі-

наки підскочили два челядники Ісіди та врешті-решт зня-

ли йому голову з плечей...

Так завершилася битва біля Авадзу, Соснового гаю.

...Тайра ще взимку минулого року покинули берег

Исіми в краю Санукі, переправилися морем у край Сетцу,

н затоці Наніва, і знову оселилися у своїй старій вотчині

Фукухара. Тут у місцевості, що іменують Ітінотані, вони

побудували фортецю; на заході спорудили укріплення, які

захищали тил, а зі сходу поставили головну оборону біля

гаю Ікута. Сюди, в цю фортецю — у Фукухару, Ітаядо,

Хьою та Суму, — Тайра зібрали вояків з усіх восьми

земель, що входили в область Сан'йодо, з усіх шести

країв, які входять в область Нанкайдо. Сто тисяч вояків

налічувало їхнє військо...

29-го дня першого місяця Норійорі та Йосіцуне при-

були до палацу государя-інока доповісти, що вирушають

на Захід, аби покіїптити нарешті з Тайра...

І закипіла битва! У бій вступили вояки Тітбу, Асікага,

Міура й Камакура, самураї всіх семи кланів Сходу —

Імомата, Кодама, Ношо, Йокояма, Нісі, Судзукі, Сіно;

ййшлися, безладно змішалися дружинники Тайра й Мі-

намото, усе нові вояки ставали на зміну загиблим, за-

міняли вбитих, вигукували свої Імена, і від криків та

моменту здригалися навколишні гори, а тупотіння коней,

нкі скакали полем битви в усі боки, нагадувало туркіт

рому! Деякі, взявши на спину поранених, відступали на-

інд, інші, нарівнявшися кіньми, разом падали на землю й

помирали, простромив!іги один одного мечами, треті, за-

іиснувши противника, знімали йому голову з плечей,

і )(>идва воїнства відвагою не поступалися один одному; і

було видно, що без підмоги головне військо Мінамото не

зможе зламати оборону Тайра.

Тим часом Куро Йосіцуне, зайшовши в тил Тайра, на

світанку 7-го дня піднявся на перевал Хідейорі, що навис

над рівниною Ітінотані, і вже готувався до спуску гро-

мом пролунав бойовий клич! Лише три тисячі вершників

було в Йосіцуне, але гірська луна підхопила їхні голоси, і

здавалося, немов разом вигукнули понад десять тисяч

вояків!

Самурай Муракамі викресав вогонь і підпалив усі спо-

руди у фортеці Тайра — усі хижі, халабуди. А день ви-

явився вітряним, і клуби чорного диму миттєво покрили

усе навколо. Перелякані вояки Тайра, шукаючи порятун-

ку, кинулися до узбережжя. Біля берега гойдалася на хви-

лях безліч суден Тайра, проте переляк був настільки ве-

ликим, таке туг почалося безладдя, що в один човен

набивалося 400, 500 осіб, усі у важких об ладунках, — чи

дивно, що даремно було сподіватися на порятунок! Три

великих судна потонули прямо на очах, навіть на три тьо

не встигнувши відійти від берега. Тоді почали брати на

човни тільки шляхетних і знатних, рядових же дружин-

ників не пускали, відштовхували алебардами й мечами. А

ті хоча й бачили це, хоча й знали, що їх усе одно не

посадять, однак хапалися за човни, чіплялися за борт, і

багатьом туг відрубали руки, кому по плече, а кому по

лікоть, і кров їхня червоним кольором пофарбувала все

узбережжя Ітінотані...

...Битва все тривала, і вбитих з обох боків стало гак

багато, що й не злічиги! Перед баштами, серед кілків,

трупи людей і коней громадилися горою. Зелень у долині

Ітінотані стала багряною. У гаю І кут біля підніжжя гір-

ського кряжа, на морському березі — всюди лежали тіла

вбитих. Одних лише голів, відрізаних рукою дружинників

МінамоІХ), і то нарахували потім більше двох тисяч!

У битві цього дня загинуло більше десяти найшля-

хетніших витязів Тайра...

Так завершилася для них ця битва великим розгромом.

Всі., хто шукав порятунку, човнам довірилися сліпо,

Що рухають сили впру і хвиль геть від суші скривавленої.

Палила серця гіркота, і їх душі наповнював відчай...

Було їх чотирнадцять, областей, роду Тайра покірних,

Було сто тисяч бійців у самурайських дружинах відбірних.

Були розкіш і влада, і в битвах удача, а нині

Все розвіялося прахом, і впала остання твердиня!..

СУВІЙ ДЕСЯТИЙ

...7-го дня другого місяця 3-го року

Дзюей (1184), через 12 днів після битви в Ітінотані, го-

лови витязів Тайра, відрубані в бою, привезли до сто-

лиці...

...18-го дня того ж місяця самураї, уродженці земель

1га та Ісе, вдерлися в край Омі під проводом Хіроти Сада-

цугу, дядьки Садайосі, правителя землі Хіго. Але родичі

Мінамото, які з давніх часів осіли в краю Омі, вирушили

назустріч, розпочалася битва, і вояки Ігі та Ісе, розгром-

лені вщент, невдовзі всі до одного кинулися втікати. По-

томствені васали Тайра, вони служили своїм панам про-

тягом чотирьох поколінь і не забули минулих благодіянь.

Така вірність була чудовою, але, відважно піднявшись на

битву з ворогом, вони, на жаль, переоцінили свої слабкі

сили... «Три дні Тайра» —так назвали цю битву...

...28-го дня того ж місяця у столиці відбулося сход-

ження на престол нового імператора. Вперше з часів ім-

ператора Дзімму за 82 царювання ця церемонія здійсню-

валася без священних регалій — меча, дзеркала та

яшми...

СУВІЙ ОДИНАДЦЯТИЙ

...Тим часом Йосінупе переправився

н край Суо та об'єднався там зі старшим братом своїм

Иорійорі, правителем Мікави. А Тайра прибули у край

ІІагато, і кораблі їхні стали біля Хікусіми, Острова Від-

ступу. Зовсім нещодавно вояки Мінамото, висадившись у

Капуурі, Затоці Перемоги, здобули перемогу в битві коло

<|юртеці Ясіма; тепер, дізнавшись, що Тайра стоять біля

()с грова Відступу, вирушили навздогін і — ось воістину

дивний перст долі! — стали бойовим станом в Оїцу, За-

тоці Погоні... Тепер у Мінамото було три тисячі суден, а

п Тайра — трохи більше тисячі, серед них — декілька

великих, які будують у Танській державі...

24-го дня третього місяця 2-го року Генряку (1185)

було вирішено почата битву між Тайра й Мінамото...

Гною тисячу кораблів Тайра розділили на три загоїш.

Іершим вирушив Хідето з Ямаги із загоном у 500 суден.

)ІІ

ним пливли вояки клану Мацура, у них було більше

300 суден, і вслід за ними — вельможі Тайра, вони вели

200 з лишком суден. Хідсто з Ямаги славився як кращий

стрілець у всіх дев'яти землях острова Кюсю. Його ва-

сали, хоча й поступалися вправністю пану, стріляли теж

надзвичайно влучно. Вишикувавшись пліч-о-пліч на носі

й на кормі своїх кораблів, вони разом випустили п'ягь

сотень стріл по човнах Мінамото.

У Мінамото було іри тисячі кораблів. Здавалося б,

перевага на їхньому боці. Але стріляли вони безладно,

стріли летіли з усіх боків, і було незрозуміло, до перебува-

ють "їхні добірні вояки. Воєначальник Куро Йосіцуне на-

ступав серед перших. Проте стріли Тайра летіли так щіль-

но, що ані щит, ані панцир не могли служити надійним

захистом.

— Ми перемагаємо! — вирішили Тайра, вдарили на

радощах у барабани й вшуюгули бойовий клич.

...Завершилася стрілянина, і тепер Тайра й Мінамото з

криками, лементом кинулися в біті, не жаліючи власного

життя. Здавалося, що жодна із сторін не поступається

одна одній...

Тим часом усі самураї, уродженці островів Сікоку й

Кюсю, иокиїгули Тайра й перейшли на бік Мінамото.

Вояки, які ще мить тому разом пліч-о-пліч билися в

єдиному строю, тепер повертали стріли проти колиш-

нього пана, виймали меч проти колишнього правителя.

Марними були зусилля Тайра вийти на берег — бурхливі

хвилі заступили їм шлях до порятунку; даремні спроби

пристати до протилежного берега — гам уже вартували

напоготові вороги, дружньо обернувши проти них свої

бойові луки. З усього було видно, що сьогодні приходить

край боротьбі між Тайра й Мінамото за панування в

державі...

Уже вояки Мінамото перестрибнули на кораблі Тайра.

Вже керманичі та веслярі, побиті, лежали на дні суден,

застрелені, порубані, і не було кому спрямувати хід ко-

раблів...

Пані Ніїдоно давно вже в душі прийняла рішення.

Переодягнувшися в темний траурний одяг і високо пі-

дібравши край хакама

{Ь

з крученого шовку, вона .затис-

нула під пахвою ларець зі священною яшмою, оперезала-

ся священним мечем, взяла на руки малолітнього Імпера-

тора Антоку і сказала:

— Я лише жінка, проте в руки воротам не дамся! І не

розлучуся з государем! Не зволікайте, ідіть за мною, усі,

хто наважився!

Імператорові Антоку виповнилося 8 років, але зов-

нішньо він виглядав значно старшим. Чорне, чудове во-

лосся спадало в нього нижче плечей. Він був такий кра-

сивий, що, здавалося, краса його, немов сяйво, освічу-

вала все навколо...

Государ у переливчасто-зеленому одязі, з розділеним

па прямий проділ, зав'язаним на вухах волоссям, зали-

ішючись слізьми, склав разом чудові маленькі долоньки,

вклонився спочатку' сходові, попрощався із храмом бо-

гині в Ісе, потім, повернувшись на захід, прочитав мо-

литву, і тоді Ніїдоно, намагаючись його втішити, сказала:

— Там, на дні, під хвилями, ми знайдемо іншу сто-

лицю! — і разом з государем поринула в морську безод-

ню...

Государиня КенреймоіГін опустила за комір з правого

боку кам'яігу грілку, з лівого боку — важкий набір для

туші й кинулася в море, проте воїн Муцуру з дружини

Ватанабе підчепив її бойовими вилами за довге волосся й

витягнув з води, хоча й не відав, хто перед ним.

— О святотатство, адже це імператриця! — навпе-

ребій закричали дами. Про полонянку доповіли Йосіцуне

й поспіхом переправили її на головний корабель. Пані

Дайнагонноске, дружина князя Сігехіри, теж хотіла ки-

нутися в морс разом з коштовною китайською скриіш-

кою, в якій зберігалося священне дзеркало, але стріла

прикувала поділ її довгого одіяння до краю судна.

Спотикнувшись, вона впала, і тут її схопили вояки Мі-

намото. Самураї збили замок зі свящсішої скриньки й

уже хотіли було підняти кришку, але тієї ж миті в очах у

них потемніло, і кров хлинула носом.

— Це священне дзеркало! — вигукнув полонений

дайнагон Токітада. — Простим смертним не дано його

бачити! — І, почувши ці слова, усі самураї подалися

назад охоплені страхом. Тоді Йосіцуне, переговоривши з

дайнагоном, знову загорнув скриньку в тканину, як і була

вона загорнуга раніше...

...О скорботна картина! Червоні знамена, червоні стя-

и, кинуті, обшарпані, плавали в морі, немов зірване по-

ривами бурі багряне кленове листя, що устеляє води ріки

Гнцуга. Червоним кольором закривавилися білопінні хви-

іі, які набігали на берег. Спустошені судна, що втратили

керманичів, шані вітром, затягнені течією, гойдалися на

хвилях та неслися в невідому морську далечінь...

Живими потрапили в полон — князь Мунеморі, його

старший син і сиадкоємещ> Кійомуне... Із жінок у полоні

оиииилася государиня-мата Кенреймон'ін, а також дру-

жини вельмож Мотоміті та Канемаси, князів Сігехіри,

Іокітади й Томоморі —загалом 43 дами...

... государ-інок Госіракава сподівався, що дивовижний

меч не може загинути в одну мить, навіть коли пані

Нцдоно, оперезавшися іщм мечем, разом з ним поринула

в безодню моря. І ось зібрали наймастерніших нирців —

збирачів черепашок і молюсків —та доручили їм шукати

меч у воді; піднесли богам безліч цінних дарів, прикли-

кали найблагочестивіших жерців і ченців, аби ті моли-

лися, але, на жаль, все даремно — меча гак і не по-

щастило знайти...

Так, віднині став меч здобутком бога Дракона в без-

донних морських глибинах, і, мабуть, до світу людей він

ніколи вже не повернеться.

...26-го дня того ж місяця полонені Тайра прибули,

нарешті, до столиці. Вулицями їх везли в малих каретах —

«восьмилистях». Фіранки позаду й попереду підняли,

віконця зліва й справа відкрили. Князь Мунеморі був у

білосніжному чернечому одязі. Його старший син і спад-

коємець Кійомуне, теж увесь у білому, сидів позаду від

батька в тій само кареті...

Князь Мунеморі, такий величний і квітучий нещодав-

но, тепер схуднув до невпізнання й мав виснажений ви-

гляд, однак попри все озирався навколо і, здавалося, не

дуже засмучений нещастями, що на нього звалилися.

Зате його син, Кійомуне, сидів, опустивши голову, не

піднімаючи очей, цілком у відчай поринувши... Натовп

стояв щільною стіною від самих Південних воріт у селиіці

Тоба до Брами Расьомон на південній околиці столиці.

Не злічити, як багато людей зібралося, десятки тисяч! У

тісноті, у давці не повернути голови, не проїхати каретам!

У голодні роки Дзісьо та Йова (1177—1182), у битвах на

Заході та Сході, вимерло безліч людського племені, і все

ж таки в живих ще лишилося, як видно, дуже багато

народу... Щ

Государ-інок дивився на полонених, не виходячи з

карети, наказавши поставити її біля перехрестя Шостої

дороги та проїзду Хігасі-Тоін. Карети вельмож та при-

дворних рядком стояли там само. Тайра були настільки

близькими до государя, що, мабуть, він у душі теж жалів

їх, і на серці в нього було сумно. Л придворним з його

почту й зовсім здавалося, що вони сплять і бачать сон, і

тільки!..

...Недаремно кажуть: «Доки лютий тигр перебуває в

гірських хащах, усі звірі тремтять перед ним з переляку;

але, потрапивши в клітку, він крутить хвостом, вимолю-

ш подачку в людини». Так і найхоробріший, наймо-

гугніший воєначальник, потрапивши в полон, занепадає

духом! От і з князем Мунеморі сталося те саме!..

Князь Мунеморі відкинув земні помисли, повернув на

захід обличчя, склав долоні та почав голосно виголошу-

вати ім'я Будди, а в цей час Кіннага, молодший Правий

конюший, оголив великий меч і, ховаючи його за спи-

ною, зайшов ззаду зліва та вже підняв було меч, зби-

раючись вдарити, як князь Мунеморі несподівано перер-

вав молитву та сиигав бідолаху «А Кійомуне вже вбили?»

Кіннага зайшов йому за спину й тієї ж миті голова

князя Мунеморі скотилася з плечей...

23-го дня того ж місяця голови Мунеморі й Кійомуне,

батька й сина, привезли нарешті до столиці. Прийняти їх

прибули на берег ріки до Третьої дороги чиновники По-

шукового відомства, провезли голови широкими голов-

ними дорогами, а потім повісили на дереві, зліва від воріт

в'язниці... Так велика ганьба стала їхнім таланом ще за

життя, і така ж велика наруга випала їм на долю посмерт-

но...

Князь Сігехіра, вельможа третього рангу, якого від-

дали під нагляд самураю Кано Мунемоті, з минулого

року перебував у краю Ідзу, але монахи Нари, Південної

столиці, настійно вимагали видати їм бранця, і тому вий-

шов наказ: «Відправити його до Нари!» Врешті-решт князя

відправили під охороною до Нари...

Прийнявши Сігехіру, ченці Нари почали радитися,

що робити з полоненим князем.

...«Не подобає монахам буги жорстокими! Треба пере-

лати його в руки вартових-самураїв, і нехай йому від-

рубають голову неподалік від ріки Кіцу!» — І на це при-

павши, вони передали Сігехіру вартовим-самураям. Ті

ирийняли бранця, і коли повели страчувати, кілька тисяч

монахів і безліч іншого люду зібралося подивитися на

і трату... 10 разів голосно помолившись Будці, він витяг-

нув шию, сам підставивши її під удар меча.

Гак, гріховними були в минулому його діяішя, але

IVпер, бачачи як достойно тримається він перед стратою,

унось багатотисячний натовп, у тому числі й вартові-са-

мураї, до одного пролив сльози. Голову його прибили

цвяхами над воротами храму Ханнядзі, Вищої Мудрскті,

ми тому самому місці, де в роки Дзісьо стояв князь Сіге-

чіра, коли під час битви згоріли-загинули святі храми...