Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

— Гадання свідчить, — сказав він, — що нинішнії»

землетрус — передвісник подій, важливих і грізних...

...А 16-го дня того ж місяця Правитель-інок зробий

нарешті те, що давно вже замислив, — одночасно по і-

бавив посад багатьох найзнатніших вельмож, починаючи

з його світлості канцлера, головного міністра та інших,

загалом 43 особи, і наказав їм безвиїзно перебувати у

своїх маєтках. Його світлість канцлера засудили до на-

слання на острів Кюсю, понизивши в посаді до скромно-

го чину правителя Дадзайфу...

У минулому теж траплялося, що міністрів засуджували

до заслання... Але щоб заслати регента або канцлера —

таке сталося тепер уперше!

А канцлером і головним міністром призначили Мо-

томіті, сина покійного Мотодзане, адже він був зятем

Правите ля-іпока...

Головного міністра Моронагу, позбавивши звання, за-

слали в край Адзума. ...В минулу смуту Хоген його за-

слали до південного моря, у далекий край Тоса; тепер, в

роки Дзісьо, знову судилося йому вируишти в дальні зем-

лі, цього разу до краю Оварі, за Східною заставою!..

...Кажуть, що все почалося через суперечки стосовно

звання тюнагона між Мотоміті, зятем Правителя-інока, і

Мороіе, сином попереднього канцлера Мотофуси. Але

хоч якої б кари зазнав сам канцлер, чи можлива ж річ,

аби через нього одного постраждало більше сорока осіб?

...Люди шеіггалися, що демон уселився в душу Прави-

теля-інока, неприборканий гнів налає у нього в серці, і

вся столиця: і шляхетні, і низьконароджені — чекала,

тремтячи від страху, які ж нові біди віщує завтрашній

день?..

...20-го дня того ж місяця резиденцію государя-інока

палац Обитель Віри, Ходзюдзі, з усіх боків оточили

озброєні самураї. Розлетілася чутка: «Зараз підпалять па-

лац й усіх спалять живцем — гак само, як вчинив Нобу-

йорі в смугу Хейдзі!» Придворні дами й дівчатка-

служниці смертельно перелякані розбіглися хто куди,

навіть не покривши голови. Государ-інок теж був дуже

наляканий. Князь Мунеморі прислав у палац карету.

«Швидше, швидше! Сідайге!» — підганяв вій.

— Що це означає? — спитав государ-багько. — Я не

відаю за собою жодної провини! Чи не збирається Пра-

витель-інок заслати мене кудись у далекий край чи на

загублений у морі острів, як дайнагона Нарітіку чи Сюн-

кана? Імператор ще молодий роками, тільки тому я іноді

давав йому поради щодо справ державних. Та якщо

минім, піка дрібниця нам по до вподоби, відтепер це не

пошириться!

Мі, справа зовсім по н цьому, —відповідав князь

Мупоморі. — Мій батько, Правигель-інок, наказав, щоб

ми иороїхали до заміського мастку Тоба й перебували там,

доки у світі не запанус спокій!..

Великим було горе імператора Такакури, коли заслали

Пою канцлера, повбивали багатьох його васалів; а тепер,

почувши, що государ, батько його, ув'язнений у замісь-

кому мастку Тоба, він так засмутився, що зовсім від-

мовився від їжі

та,

пославшись на хворобу, усамітнився в

спальні. Усі, починаючи з імператриці й закінчуючи при-

дворними дамами, не знали, як до нього підстунитися...

...Правитель-інок робив те, що хотів, діяв самочинно.

Його дочка стала імператрицею, зять —канцлером...

СУВІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

...А 23-го дня другого місяця імпера-

тора Такакуру раптово примусили зректися трону, хоча

він анітрохи не страждав від будь-якої недуги; фон пе-

рейшов до спадкоємця-царевича. То була сваволя Пра-

вителя-інока. Усі Тайра раділи, впевнені, що настав час

їхньої найвищої слави!

Три імператорські регалії —священний меч, дзеркало

та яшму — перенесли до палацу нового імператора Анто-

ку...

Новому імпераїхфові Антоку виповнилося нині три

роки. Люди шепталися, що занадто вже рано батько пе-

редає йому престол... Але князь Токітада, чия дружина,

пані Соцупоске, була годувальницею нового імператора,

сказав: «Хто наважується засуджувати таке раннє сход-

ження на трон?..»

Зі вступом на престол царевича-спадкоємця Прави-

тель-інок з дружиною пані Ніїдоно стали дідом і бабою

імператора. Найвищим указом їм було даровано титул

дзюн-санго

. Це звання передбачало щедре утримання та

право мати почт із шляхетних панів і иань.

Самураї Кійоморі одяглися в пишне вбрання, по

шовку були вишиті квіти й пейзажі. Його маєток не пос-

тупався розкішшю палацу будь-якого імператора чи ца-

ревича. Кійоморі прийняв постриг, здавалося б покинув

6 9—385

мирські справи, але й після цього розкіш і блиск роду

Тайра анітрохи не зменшилися...

...22-го дня того ж четвертого місяця відбулася це-

ремонія сходження на престол нового імператора Анто-

ку... На церемонії були присугні всі нащадки Тайра; по

було лише синів покійного князя Сігеморі — вони все

ще носили траур по батькові, що помер минулого року, І

не з'являлися серед людей.

...В ті часи жив у столиці царевич Мотіхіто, другий за

віком син государя Госіракави, народжений дочкою дай-

нагона Суенарі, правителя землі Ката. Палац царевича

стояв на Третій дорозі, у кварталі Такакура, тому й нази-

вали іноді його царевич Такакура. Минуло вже чимало

років відтоді, як 16-го дня дванадцятого місяця 1-го року

Ейман (1165) він скромно відсвяткував свос повноліття.

Було йому тоді 15 років. Царевич, видатний калііраф, що

володів багатьма талантами, безперечно, був би достой-

ним посісти престол, але через ревнощі Кенсюнмон'ін,

покійної дружини государя Госіракави, він змушений був

жити усамітнено, подалі від світу. Навесні він, утішаю-

чись душею, складав вірші під покровом квітучої сакури

та власноручно записував їх чіткими мазками свого пое-

тичного пензля; восени, бенкетуючи при місячному світ-

лі, награвав ніжні мелодії на флейті. Так сумно иротікали

його дні, коли нарешті 4-го року Дзісьо (1180) царевичу

виповнилося ЗО років.

В цей час у кварталі Коное-Кавара жив Мінамото

Йорімаса, царедворець третього рангу, що прийняв ду-

ховний сан. Якось уночі він таємно прибув до палацу

царевича та завів страшні розмови:

— Ви — 48-й нащадок великої богині Соїпщ. Згідно з

порядком успадкування престолу, вам належало б стати

78-м імператором, відліковуючи від імператора Дзімму.

Вас повинні були призначити спадкоємцем, звести на

трон, а ви до тридцяти років залишаєтеся лише царе-

вичем! Невже не знаєте ви, наскільки гірка ця доля?

Дивлюся я, що відбувається нині у світі, і бачу — зовні

люди скоряються перед Тайра, але в душі їх усі нена-

видять. Підніміть же повстання, винищіть Тайра та утіш-

те государя-інока, якого ув'язнили в заміському мастку

Тоба без щонайменшого сподівання на швидке визволен-

ня! Вступом на трон ви найкращим чином доведете си-

новню шану до батька, колишнього імператора. Так на-

важуйтеся ж, зверніться до підданих з маніфестом, і без-

ліч васалів та прибічників Мінамото негайно з радісно

прийдуть вам на допомогу! ...прямі нащадки Цунемото,

іт мошіика роду Мінамото, усі моїуші витязі, які колись

ірошмли супостатів. У минулі часи вони займали високе

• і інонищс, нічим не постунаючись родині Тайра. Але

їй раз Тайра піднялися над Мінамото, немов хмари над

бигнюкою! Ніякий холоп не принижений перед своїм па-

ном так, як витязі Мінамото принижені перед Тайра.

Каші люди, володіючи землями, змушені коригися на-

місникам, призначеним Тайра. У власних своїх маєтках

нони змушені слухати наглядачів, надіслаїшх із столиці, і

працювати не для блага країни, а єдино заради вигоди

Ґайра. У безперервних тяготах спливає час їхній, вільно дих-

иуіи — і це неможливо!^.

...почувши промови Йорімаси, царевич згадав пророц-

тво Коренаги. «Отже, так тому й бути. Це воля самої

богині Сонця!» — подумав він і, утвердившися в цих

думках, міцно упевнився у своєму рішенні. Він викликав

Мінамото Йосіморі з Кумано, призначив своїм писарем,

дав йому нове ім'я — Юкіїе та послав, як свого вісника,

відвезти маніфест до Східних земель.

28-го дня четвертого місяця того ж року Юкіїе по-

кинув столицю. Спочатку він відбув до краю Омі, звідти —

до Оварі й Міно, усюди оголошуючи маніфест царевича

родичам Мінамото, які жили на цих землях. 10-го дня

п'ятого місяця прибув він до Ходзьо, на землю Ідзу, і

передав маніфест засланому вигнаніцо Йорітомо...

Тим часом Тандзо, верховний наглядач Кумано, збе-

рігав непохитну вірність Тайра... Зібравши тисячу до зубів

озброєних вояків, він вирушив до гавані Нового храму,

Сінгу.

Але в Сінгу, окрім монахів, йому дали відсіч самураї з

Уї, Судзукі, Мідзуя та Каме-Ноко. А в Наті, де храм

Водоспаду, укріпилися чсігці під керівництвом головного

управителя. Загалом прибічників Мінамото туг налічу-

валося дві тисячі осіб.

Пролунав бойовий клич, і полетіли перші стріли. Про-

тивники не поступалися один одному в мистецтві во-

лодіння луком; довгих три дні, не ущухаючи, свистіли,

дзвеніли стріли. У цій битві Тандзо втратив багатьох своїх

васалів і сам був поранений. Ледь винісши ноги, він

врятувався втечею, відступивши через гори назад, до Го-

ловного храму, Хоніу...

...Тандзо, наглядач Кумано, надіслав до столиці гінця -

скорохода зі звісткою про заколот царевича Мотіхіто.

Князь Мунеморі в цілковитій паніці передав цю новину

Правителеві-іноку, який перебував у своїй вотчині Фуку-

харі. Навіть не дослухавши до кінця, Правитель-інок од-

разу майнув у столицю.

— Зараз нема коли роздумувати, хто правий, хго вин-

ний. Заарештуйте царевича Мотіхіто га зашліть у Хату, у

край Тоса! — наказав він...

...царевич розв'язав волосся, щоб воно вільно спадало

вздовж обличчя, одягнув жіноче плаття й широкополого

капелюха з довгою вуаллю... Так, вдаючи, нібито моло-

дий самурай зі слугою супроводжують даму, вони вислиз-

нули з палацу й вирушили на північ. Дорогою натрапили

вони на глибоку вибоїну; царевич легко через неї пере-

плигнув. Здивовані побаченим перехожі зупинилися, го-

ворячи: «Подивіться, як ця жінка скаче через канаву! Яка

негідна поведінка!» Почувши такі слова, втікачі поспі-

шили якомога швидше обминути це місце...

...Наступного ранку зі сходом сонця пролетіла чутка,

що царевич Мотіхіто підняв заколот і зник невідомо де;

новина викликала сум'яття в столиці...

...Кійоморі —бур'ян роду Тайра, багнюка, плямуюча

стан самураїв! Дід його, Масаморі, прислуговував у домі

курандо

5-го рангу, був найнижчим чиновником у зе-

мельних управах. Коли Головний скарбник Тамефуса був

правителем землі Кага, Масаморі служив у нього в міс-

цевій Пошуковій управі; коли Акісуе, глава Відомства

будов, був правителем землі Харіма, Масаморі перебував

ири його конюшнях. Саме тому всі мешканці в селах і в

столиці, старці та юнаки, журилися через помилку імпе-

ратора Тоби, коли той дарував його синові Тадаморі по-

чесний ранг царедворця. Горювали й мудреці, що осяг-

нули закони буддійської віри та конфуціанської науки, бо

то було знамення майбутніх бід для нашої держави! Висо-

ко, до синіх хмар, піднявся Тадаморі, проте люди по-ста-

рому з презирством ставилися до народженого під соло-

м'яним дахом! Юнаки, які дорожили честю, не бажали

служити його родині.

Л коли дванадцятого місяця 1-го року Хейдзі (1159)

його син Кійоморі лише раз відзначився на полі битви,

імператор Госіракава осипав його нагородами та одразу

звеличив. З тих часів Кійоморі піднявся до посади Голов-

ного міністра, став правителем держави, отримав право

маги почесний почт. Сини його стали міністрами, воєна-

чальниками двірцевої варти, дочка — дружиною госуда-

ря, імператрицею! Численні браги й навіть діти його на-

ложниць зараховані до знаті, усі онуки й племінники

призначені правителями земель! Більше того, він підпо-

рядкував собі всю країну, роздає посади й чини як сам

забажає та пригноблює державних чиновників, немов своїх

рабів. Варто лише трохи його не послухатися, як непокір-

ного кддають за ґрати, хоч би яким знатним він був, а

якіцо хтось скаже хоча б слово проти, його відразу хапає

варта, будь то навіть найвельможніший придворний. Ни-

ні сам государ Госіракава влещує Кійоморі, аби уникнути

смерті або ганьби, а шляхетні пани, нащадки давніх ро-

дів, принижено схиляють перед ним коліна, навіть коли в

них забирають спадкові маєтки! Навіть коли Кійоморі

грабує землі, які належать государеві, ніхто не наважу-

ється вимовити хоча б слово протесту, бо всі тремгять

перед могутністю Тайра! Зухвалість Кійоморі набула та-

ких меж, що одинадцятого місяця минулого року він на-

сильно переселив государя-інока Госіракаву з його влас-

ного палацу в заміський маєток Тоба й засудив до заслан-

ня канцлера Мотофусу. Ані в наш час, ані в давнину

немає й не було такого зухвалого зловживання владою!..

...У минулі часи Тайра й Мінамото змагалися у вір-

ності государеві. Проте нині зірка Мінамото згасла; ось

уже більше двадцяти років минуло, як Тайра взяли владу

у свої руки, по всій країні покірно схиляються перед

ними дерева й трави. Неприступною є твердиня Року-

хари, її не здолати малою силою!..

...Тим часом у Рокухарі почули, що царевич покинув

монастир Мцдера. «Царевич рятується втечею! — вигук-

нули самураї. — Він тікає до Нари! Швцдше поскачемо

йому навздогін!»

28 тисяч верпшиків, очолених синами Правителя-що-

ка Томоморі та Сігехірою, правителем землі Сацума Та-

данорі та Головним конюшим Юкіморі, здолали вершину

Кохата і з усіх сил поскакали до мосту через Удзі. Ді-

знавшись, що противник причаївся на протилежному бе-

резі ріки у храмі Бьодоін, вони громовим голосом тричі

прокричали бойовий клич. Люди царевича відгукнулися

таким самим потрійним бойовим кличем... Нарешті воя-

ки Тайра досягли берега й тепер з боєм прорубали собі

шлях до брами храму Бьодоін...

Тим часом Кагекіе, бувалий, досвідчений воїн, здога^

дався, що в сум'ятті битви царевич утік дорогою, яка веде

до Нари; він не став битися, а, нахльостуючи коня, під-

ганяючи його стременами, помчався навздогін за царе-

ничем; услід за ним кинулися більше п'ятисот його

нояків. Невдовзі, як і очікував Кагекіе, його загін наздог-

нав царевича, який скакав під охороною тридцяти верш-

ників. Противники зійшлися біля брами храму Комьо-

дзен. Вояки Кагекіе обрушили на втікачів цілу зливу

стріл, поціляючи в царевича. Одна із стріл — чия саме,

іак і залишилося невідомим, — встромилася царевичу в

лівий бік, він упав з коня, і йому відрубали голову...

А в цей час понад сім тисяч ченців монастиря Кофу-

кудзі, озброєні до зубів, вирушили на допомогу царе-

вичеві. Передовий загін їхній уже досягнув Кодзу, а го-

ловні сили все ще юрбилися біля Південної брами мо-

настиря. Дізнавшись, що царевича вбито коло храму

Комьодзен, ченці занепали духом. Загони зупинилися,

плачучи й тужачи...

Настав вечір, і вояки Тайра повернулися до Рокухари,

високо піднявши на кінчиках мечів та алебард сотні від-

різаних голів своїх недругів. Далеко довкола лунав їхній

сміх і лайливі крики. Словами не передати, ж було

страшно! ...Голову царевича розпізнати було нелегко, бо

мало кому з Рокухари доводилося бувати в нього в пала-

ці. Тоді послали за Саданарі, головним придворним ліка-

рем. У минулі роки він неодноразово лікував царевича, і

Тайра сподівалися, що він зможе засвідчити, кому нале-

жала відрізана голова. Але Саданарі, зіславшися на неду-

гу, ухилився від участі в такій справі. Врешті-решт до

Рокухари викликали даму, давнішню коханку царевича.

Царевич гаряче її кохав, в неї були від нього діти. Вже

хто-хто, а вона б його впізнала... Ледь глянувши, вона

закрила обличчя рукавом і залилася сльозами. Так пере-

коналися, що відрізана голова справді належала царе-

вичеві...

...Священики, які молилися за перемогу над заколот-

ником царевичем Мотіхіто, усі отримали нагороди. Кійо-

муне, малолітньому синові князя Мунеморі, надали тре-

тій придворний ранг. Того ж року йому виповнилося

лише 12 років. Навіть сам князь-батько його в такому віці

не мав такого високого звання! Жодного разу ще не дово-

дилося чути, аби хтось, окрім синів канцлера, ураз пот-

рапив у вельможі! Указ проголошував, що звання це дано

царевичеві як нагорода за подолаїшя заколотників — Мі-

намото Мотіхіто і Йорімаси. Мінамото Мотіхіто — так

звали тепер покійного царевича. Мало того, що Тайра

вбили нащадка імператорського дому, рідного сина авгус-

тійшош володаря, — тепер вони посмертно принизили

його до становища рядового васала. Огидний учинок!..

Ще нещодавно ченці Святої Гори чинили смути, по-

даючи зухвалі супліки, однак цього разу вони промовчали

та, притаївшись, зберігали повну тишу; ченці ж обителі

Міїдера, навпаки, переховали, дали притулок царевичу, а

чеіщі обителі Кофукудзі, у давній столиці Нарі, уже по-

спішали йому на допомогу і, отже, пішли проти законної

влади. А тому було вирішено провчити ченців Міїдери та

Кофукудзі — влаштувати над ними розправу. Того ж п'я-

тою місяця 27-го дня відрядили військо, більше десяги

тисяч вершників на чолі з князем Сігехірою, четвертим

сином Правителя-інока. На допомогу йому призначили

Таданорі, правителя землі Сацума. Тим часом не дрімали

і в Міїдері — вирили рови, спорудили загородженій,

вбили роздвоєні кілки та приготувалися до оборони.

У годину Зайця засвистіли перші стріли —сигнали до

бою; почалася битва. Бій тривав весь день. Загинуло не

менше трьохсот ченців і служок, що захищали обитель.

Битва тривала й уночі; у непроглядній темряві карателі

ввірвалися до монаст иря й пустили вогонь. Згоріли дотла

всі 687 споруд обителі Міїдера... В одну мить перетвори-

лися на попіл житла в сусідньому селищі Оцу — згоріли

1853 будинки тамтешніх мешканців. Загшгули більше се-

ми тисяч сувоїв суїри, привезеної з Танської держави

блаженним Тісьо, та більше двох тисяч священних статуй

Будди...

Главу монастиря, царевича крові Енкея, позбавили

посади настоятеля храму Небесних Володарів, Теннодзі.

13 інших духовних осіб високого рангу відлучили від сану

та передали до рук чиновників Пошукового відомства.

Більше тридцяти ченців-вояків, серед них Мейсю

Дзьомьо, заслали. «Ні, недарма ця смута, недарма такі

жорстокі чвари! Це передвістя загибелі дому Тайра!» —

казали в народі.

СУВІЙ П'ЯТИЙ

...3-го дня шостого місяця 4-го року

Дзісьо (1180) розлетілася чугка, що Імператор уюра вже

відбув до Фукухари, і вся столиия схвилювалася. Чутки

про перенесення столиці ходили вже давно, але ніхто не

чекав, що це відбудеться так раїггово, не сьогодні-завт-

ра . «Та як же це може бути?» — гомоніла знать, хвилю-

вався простий народ...

Іще нещодавно Правитель-інок, полагіднішавши на-

решті серцем, наказав звільнити государя Госіракаву з

ув'язнення в маєтку Тоба й дозволив йому в'їхати в нову

столицю, але після заколоту царевича Мотіхіто знову

сильно розлютився і, коли государ-інок прибув до Фуку-

хари, наказав поселити його в приміщенні, оточеному з

усіх чотирьох боків дерев'яним парканом, що мав один-

і диний вхід. Усередині цієї загороди збили дощану хижу

в три кеиа

розміром; саме туди й поселили государя

Госіракаву. Охороняти його приставили охоронця Хараду

Таненао. Доступ до государя був надзвичайно утрудне-

ний, тому недарма місцеві хлопчаки називали цю хижу

Тюремним палацом...

Прекрасною, благословенною була стара столиця! Бо-

ги з усіх чотирьох боків усесвіту охороняли її спокій.

Черепичні покрівлі святих храмів і монастирів, відомих

чудодійною силою, тіснилися догори й додолу, мешканці

й навколишні рільники процвітали, сім головних, зруч-

них для проїзду шляхів поєднували столиіцо з П'ятьма

Ближніми Землями й рештою країни. Хоча тепер усі пе-

рехрестя так перекопали, що карети не могли проїхати.

Якщо хто іноді і їхав, то тільки в малому юзі, пробирався

кружним шляхом, обминаючи дороги. У міру того, як

ішли дні, руйнувалися людські житла, які ще нещодавно

стояли (щільними) рядами. Будинки ламали, дошки зв'я-

зували в плоти та сплавляли по річках Камо та Кацура,

майно й домашнє начиння вантажили на човни та везли

до Фукухари. О горе! — прямо на очах квітуча столиця

перетворювалася на глухе занедбане селище...

Стару столицю вже покинули, у новій — життя ще не

влаштоване... Усі люди, скільки їх є на світі, перебувають

у неспокої, немов втративши під ногами твердий ґруїгг.

Колишні мешканці Фукухари засмучені, втративши зем-

лі, новоприбулі переживають велику муку, не маючи при-

становища... На тяжкий сон схоже все, що відбувається

тепер у світі!..

Нарешті, вирішили на швидку руку спорудити тимча-

совий палац, резиденцію імператора Антоку. Терміново

дарували край Суо дайнагону Куніцуні, аби він спорудив

палац за свій кошт — так наказав Правитель-інок. Цей

дайнагон Куніцуне був надзвичайно багатим, тому побу-

дувати палац було йому цілком під силу; але все одно, це

зовсім не свідчить про те, що через такі споруди держава

не бідніє і народ не страждає!.. У нинішній неспокійний

час переносити столицю, будувати палаци, занедбавши

важливі, невідкладні потреби...

9-го дня шостого місяця відбулася церемонія закла-

дення нової столиці. 10-го дня восьмою місяця урочисто

водрузили коникову балку на покрівлю майбутнього па-

лацу. В'їзд государя призначили на 13-й день одинадця-

того місяця. Стара столиця занепадала, нова — розцві-

тала... Але ось минуло сповнене неспокоєм літо, осінь

вступила у свої права, і мешканці Фукухари, нової сто-

лиці, вирушили до місць, уславлених красою місячних

ночей...

Але вельможі Дзіттею миліше за все було сяяння мі-

сяця над старою столицею. В середині восьмого місяця

він прибув туди з Фукухари. Усе навколо змінилося до

невпізнанності; де-не-де будинки ще залишалися, але во-

рога заросли суцільною травою, у садах рясна роса ви-

блискувала на кущах і деревах. Усе довкола так заглухло,

так здичавіло, що нагадувало чи то гніздилище іггахів, чи

то рівнину, покриту високим, немов ліс, чорнобильни-

ком, чи то похмуре пустище, поросле дикою травою

асадзі, а стрекотання цикад, що дзеленчали серед лілових

орхідей та жовтих хризантем, ще більше навіювало тугу...

З тих самих часів, як столицю перенесли до Фукухари,

людям Тайра привиджувалися погані сни, неспокійно ста-

ло в них на серці й багато дивного сталося в той час.

Якось уночі до спочивальні Правителя-інока несподівано

просунулася величезна, ледь не на всю спальню, морда і

впритул уп'ялилася в князя. Але Правитель-інок анітрохи

не злякався, спрямувавши на неї суворий погляд, і при-

вид зник. Або ще: Палац на Пагорбі був збудований не-

щодавно, навколо зовсім не було великих дерев, але

якось уночі раптово пролунав гучний тріск, немов упало

величезне дерево, і вслід за цим почувся забиваючий па-

мороки регіт, ніби разом сміялися людей з двадцять, а то

й тридцять! Не інакше, як то були витівки тенгу

. Вирі-

шено було виставляти варіу — вдень півсотні, а вночі

цілу сотню вояків, озброєних стрілами з гулом. Та коли

стріли летіли в бік тенгу, не чулося ні звуку, а якщо туди,

де не було нікого, —знову лунав приголомшливий сміх...

2-го дня дев'ятого місяця того ж року Оба Кагетіка,

мешканець землі Сагамі, примчався, нахльостуючи коїш,

з повідомленням:

— 17-го дня восьмого місяця опальний Йорітомо, за-

сланий у край Ідзу, за допомогою тестя свого Ходзьо

Токімаси, вночі напав на маєток намісника Ідзумі Ка-

нетікі й зарубав його, відтоді разом з трьома сотнями

своїх вояків — серед них були Дої, Цутія, Окадзакі, —

укріпився на горі Ісібасі. Я, Кагетіка, зібрав відданих нам

ііасалів, більше тасячі осіб, і вдарив по заколотниках.

Почалася битва. Йорітомо бився відчайдупшо, але вреш-

ті-решт втратив майже всіх своїх вояків — їх залишилося

в нього менше десяти; він утік з ними до Сугіямк, у

володіння Дої, де й укріпився...

Тим часом у людей Тайра пожвавлення, викликане

перенесенням столиці, уже дещо затихло. Молоді вель-

можі в запалі раз-у-раз повторювали: «Добре було б, коли

б почалася якась смута чи заколот! Тоді ми підемо похо-