Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

дом проти заколотників і розтрощимо їх ущент!» Необач-

на хвальба!..

Правигель-інок розлютився не на жарт.

— Йорітомо повинні були стратити, а .засудили лише

до заслання. Я пом'якшив покарання тільки тому, що

покійна моя мачуха, папі-чсрниця Ікедзенні, за нього

заступилася... А тепер невдячний повертас лук і стріли

проти нашого дому! Бога й будди його за це покарають!

Ось побачите, півидко небеса йото покарають...

Давно це було, 20-го .дня третього місяця 1-го року

Ейряку (1160), — юного Йорітомо заслали тоді до краю

Ідзу, у місцевість Хіругасіму. В ті часи йому виповнилося

лише 13 років. Батько йото, Йосітомо, Головний Лівий

конюший, бився з Тайра і програв битву дванадцятого

місяця 1-го року Хейдзі (1159). Після загибелі батька

Йорітомо, як сина заколотника, заслали. 20 разів зміни-

лися з тих часів весна й осінь. Як же сталося, що Йорі-

томо, який так довго мирився зі своєю сумною долею,

раптово вирішив тепер учинити заколот проти Тайра?

Казали, нібито штовхнув його на це августійший Моїтга-

ку, настоятель храму Такао...

У Фукухарі тим часом вельможі зібралися на раду й

вирішили: «Доки Мінамото не набули сили у Східних

землях, треба терміново відрядити туди військо, щоб їх

знищити!» І ось, 18-го дня дев'ятого місяця, ЗО тисяч

вершників покинули межі нової столиці... Воєначальни-

ком призначили князя Кореморі, помічником — Тада-

норі, правителя землі Сапума. 19-го дня військо дійшло

до старої столиці й уже наступного 20-го дня вирушило у

Східні землі...

Отже, вояки Тайра покинули дев'ятибрамну столицю

й вирушили в неблизький світ, за тисячі рі

\ до східних

морів. Вони ночували в полях, покритих росою, забу-

валися коротким сном на ложі з моху, що одягнув високі

скелі, перетинали гори, форсували безліч рік, і кожен з

тривогою думав, чи поталанить йому цілим і непошкод-

женим повернутися до столиці? Дні минали за днями, і

ось 16-го дня десятого місяця підійшли вони до застави

Кійомі, у краю Суруга. ЗО тисяч вершників вирушили в

похід із столиці, але дорогою пощастило зібрати й по-

вести за собою ще чимало вояків, так що стало їх тепер

уже 70 тисяч...

Тим часом Йорітомо перетнув вершину Асігара та пі-

дійшов до ріки Кісе, в краю Сурута. Усі родичі Мінамото,

жителі земель Каї та Сінано, примчали до нього на допо-

могу й улилися в його військо. На рівнині Укісіма навели

порядок, перерахували загони, і виявилося — 200 тисяч

вояків налічує тепер рать Мінамото!..

...на Сході... добрими стрільцями тут називають тих, у

кого стріла не коротша п'ятнадцяти долоней. Тому й лу-

ки в місцевих стрільців такі тужаві, що зігнути їх під силу

тільки п'ятьом або шістьом сильним чоловікам, а їхні

стріли пробивають наскрізь навіть подвійний чи потрій-

ний панцир! У тих, кого туг іменують даймьо

, навіть у

найбідніших і низькородних, не буває менше п'ятисот

васалів. Ну а коли їдуть верхи, з коня не впадуть, якою б

крутизною не скакали, і коня не заженуть! Хоч би хтх)

загинув у бою — чи то батько, чи син, — скачуть усе

вперед і вперед, прямо по трупах, і продовжують битися!

У Західних землях воюють інакше: якщо загине бать-

ко, відправляють заупокійну службу і не йдуть у наступ,

поки не закінчиться траур. А коли вже загине син, —так

сумують і побиваються, що зовсім припиняють битися!

Вичерпаються харчі — навесні засівають поля, восени

зберуть врожай й тільки тоді згадують про битву. Влітку

скаржаться: «Жарко!», взимку незадоволені: «Холодно!»

На Сході такого немає зовсім! Воякам Мінамото, урод-

женцям Каї та Сінано, добре знайома тутешня місце-

вість...

Нинішнє перенесення столиці тяжко вразило й панів,

і васалів. І ось усі монастирі й усі храми на чолі зі Святою

Горою та обителлю Кофукудзі дружню звернулися із

суплікою, в якій вказували на неправомірність подібних

дій. Тут уже сам Правитель-інок, який раніше діяв усу-

переч усьому світові, і той погодився: «Що ж, в такому

разі доведеться повернути столицю на попереднє місце!»

Схвилювалася, зашуміла вся Фукухара. Тою ж дванадця-

того міс5гця 2-го дня несподівано оголосили про повер-

нення. У новій столиці на північ — височіли гори, на

південь — тяглася до моря низика. Постійно шуміли тут

неспокійні хвилі, дув пронизливий, просякнутий сіллю

вітер. Через цей вітер якось непомітно похитнулося здо-

ров'я попереднього імператора Такакури, і він спішно

вирушив із Фукухари. Усі вельможі й царедворці, очолені

канцлером і міністрами, один за одним кинулися тікати

звідси. Витязі дому Тайра, очолені Правителем-іноком,

теж помчали до Кіото, намагаючись обігнати інших. Та й

хи) хоча б зайву мить залишався б в обридлій серцю

НОВІЙ столиці! З шостого місяця минулого року у старій

столиці ламали будови, перевозили майно та різне на-

чиння, якось нарешті влаштувалися на новому місці, а

гопер знову шаленим поспіхом бігли назад! Цього разу

вже нічого не ламали, не розбирали, а залишали все, як

було, і втекли назад, іга старе попелище. У жодного там

не лишилося житла, і тому довелося розселитися на ок-

раїнах: в Яхаті, Камо, Сага, Удзумасі, на Західній горі

Нісіямі, на Східній — Хігасіямі, тимчасово знайти при-

тулок у галереях монастирів, у молитовних залах храмів.

Так жили навіть шляхетні люди.

Якщо ж спитати, яка справжня причина нинішнього

рішення перенести столитцо, то річ у тім, що стара

столиця була розташована занадто близько до монастирів

на Святій Горі і в місті Нара. Ченці з будь-якого приводу

бчшіяли

смугу чи негаразди, безчинствували, лякаючи то

священним ковчегом Хійосі, то божим деревом Касуга. А

Фукухара, відокремлена водами й горами, знаходилася на

значній відстані, і ченцям було б важко починати нові

смуги.

23-го дня того ж дванадцятого місяця до краю Омі

відрядили військо — 20 тисяч вершників під началом

князя Томоморі та правителя Сацуми Таданорі — при-

боркати повсталих родичів Мінамото. Загони Мінамото,

які поодинці бунтували в Ямамото, Касівагі, Ніс Ігорі та

інших повітах, вдалося розгромити, і невдовзі військо

Тайра, перетнувши перевал, вступило в землі Оварі та

Міно...

Ще тими днями, коли царевич Мотіхіто переховувався

в обителі Міїдера, в столиці ухвалили рішення: «Ченці

Нари заодно із заколотником-царевичем, більше того —

вони збираються надати йому допомоіу, а отже, усі вони

суть неслухи імператора! Покарання заслуговує не лише

монастир Міїдера, потрібно провчити й ченців Нари!»

Дізнавшися про це, загомоніли схвильовані ченці. Дарма

звертався до них канцлер: «Якщо вам є що сказати на

своє виправдання, кажіть! Я доповім про все государеві

Госіракаві, чого б це не вимагало!», але заспокоїти ченців

не вдалося...

Проте ченцям і цього було замало: вони виготовили

велику дерев'яну кулю та оголосили, що це, мовляв, го-

лова Правителя-інока. «Бий, топчи його!» — кричали

вони...

Чи міг зрадіти Правигель-інок, дізнавшись про такі

безчинства? «Негайно покласти край зухвалому свавіллю

ченців Нари!» — наказав він і призначив Канеясу із

Сеноо, уродженця землі Біттю, главою Пошукової служби в

краю Ямато. Канеясу вирушив до Нари із загоном у 500

вершників. Перед від'їздом він наказав своїм підлеглим:

«Дні шоломів, ані панцирів із собою не беріть! Сагайдаки

й луки залиште вдома!» Але ченці, не знаючи про цей

його наказ, полонили 60 осіб з його допоміжного загону,

усім відрубали голови й розвісили ці голови навколо

с гавка Сарусава.

Великим гнівом спалахнув тут Правитель-інок. «Якщо

гак, вдаримо ж по Південній столиці!» — сказав він і

відрядив до Нари військо, чисельністю в 40 тисяч верш-

ників, воєначальником призначив князя Сігехіру, свого

четвертого сина, а помічником — племінника Мітіморі.

Ченці приготувалися до оборони; і старий, і молодий, усі,

скільки їх у Нарі було, туго затягнувши шнури шоломів,

викопали рови на двох головних шляхах, що ведуть до

пагорба Нарадзака й до храму Вищої Мудрості, Ханнядзі,

спорудили засіки, вбили в землю загострені рогатини -

кілки й почали очікувати карателів. Тайра, розділивши

свос військо на два загони, одночасно підійшли до храму

Мудрості й до пагорба Нарадзака. Пролунав бойовий

клич. Ченці всі були пішими, вояки Тайра — усі верхи;

на конях скакали, тут наздоганяли, 'гам настигали, мечем

разили, з луків стріляли, градом стріл закидали... Ченців,

що тримали оборону, ставало все менше, багато хто вже

загинув. Перші стріли полетіли зранку, в годину Зайця;

увесь день гривала битва. Проти ночі впали обидва ук-

ріплення ченців — біля храму Ханнядзі й біля пагорба

Нарадзака...

— Дайте воітда! — крикнув князь Сігехіра, стоячи у

воротах храму Ханнядзі, і тоді Томокага Дзіро, один з

рядових вояків Тайра, уродженець землі Харіма, навпіл

розламав свій щит, щоб зробиги смолоскип, і підпалив

одну з ближніх селянських хиж. А справа була 28-го дня

дванадцятого місяця, дув сильний вітер, і хоча спершу

вогонь спалахнув лише в одному місці, вітер переніс по-

лум'я на сусідні храми скільки народу знайшло смерть

у вогні, — у монастирі Тодайдзі, на другому ярусі

Великого Східного храму, загинуло більше 1700 осіб, а в

обителі Кофукудзі — понад 800. Багато хто загинув і в

інших храмах —тут більше 500, там — понад 300, а всіх

разом — більше трьох з половиною тисяч. Та на додаток

понад тисячу ченців загинули в битві; з них багато хто

мгинув біля брами храму Ханнядзі, іншим же відрубали

юлови й відвезли ці голови до столиці...

Жахливий рік минув, і настав Новий, 5-й рік Дзісьо

(1181).

СУВІЙ ШОСТИЙ

...Тяжко було на душі в колишнього

Імператора Такакури. У позаминулому році батька його,

государя-інока Госіракаву, ув'язнили в маєтку Тоба, ми-

нулого року вбили брата, царевича Мотіхіто; потім пере-

несення столиці викликало замішання серед люду. Через

ці скорботні події государ захворів, пішла чутка, що йому

весь час нездужалося. Коли ж він дізнався про загибель

Великого Східного храму та монастиря Кофукудзі, хворо-

ба зовсім його зламала, і 14-го дня першого місяця того ж

5-го року Дзісьо (1181) на нечуваие горе государя-батька

він врешті-решт помер у Рокухарі, у Маєтку біля Ставка...

Покійному государеві виповнився 21 рік...

...Поглинутий глибокою скорботою, государ-інок го-

лосно, невпинно читав святу Лотосову суїру, безперервно

виконував усі обряди віровчення Сінгон. Государ-іпок

вбрався в траур, і слідом за ним усі придворні теж змі-

нили яскравий одяг на траурний. Морок і сум посели-

лися в його палаці.

...Ось які жорстокі справи вчиняв Правитель-інок! Але

все ж таки сам, мабуть, злякався власітих дій, бо вирішив

утішити государя-інока й відіслав до нього свою дочку,

народжену старшою жрицею храму Іцукусіма. їй випов-

нилося 18 років, і юна була надзвичайно красивою. При-

слуговувати їй призначили багато вельможних дам...

...12-го дня того ж місяця прибув гонець з острова

Кюсю з посланням від Кімміті, настоятеля храму в Усі; у

посланні повідомлялося, що вояки Кюсю, очолені Ога-

тою Корейосі, усі, аж до самураїв із кланів Усукі, Уецугі

й Мацура, відійшли від Тайра й стали на бік Мінамото.

«Мало того, що зрадили Схід і Північ, так тепер ще нова

біда!» — вигукували охоплені жахом люди Тайра.

А 16-го дня того ж місяця знову примчав гонець з

краю Ійо, що на острові Сікоку. Самураї Сікоку, на чолі з

Кавано Мігікійо, відвернулися від Тайра ще взимку ми-

нулого року.

...Увесь Схід і вся Північ відпали від Тайра. На Заході

й па Півдні справа завершилася тим самим. Одна за од-

ною доходили до столиці тривожні вісті про бунти й

повстаїпія, віщуючи велику смуту, примунгуючи серця

стискатися від жаху. «Світу загрожує швидка загибель!» —

горювали й журилися не лише нащадки дому Тайра, а й

усі люди із серцем і совістю...

Найвищим указом наказано було всім шляхетним і

знатним, які мали військовий чин і володіли мистецтвом

стрільби з лука, вирушити для замирення Півночі й Схо-

ду ні/і керівництвом князя Мунеморі.

27-го дня того ж місяця, коли військо вже збиралося

покинути столицю, Правитель-інок несподівано захворів,

і похід відклали. Наступного дігя розлетілася чутка, що

хвороба його незвична. «Це недарма!» — шеіггалися в

Рокухарі та всюди в столиці.

З того дня, як Правитель-інок захворів, він навіть

краплі води не міг проковтнути. Тіло охопив такий жар,

немов Правитель-інок горів у вопіі. Жар був настільки

нестерпним, що ніхто не міг підійти до ложа Правителя-

інока ближче, ніж на 4—5 кен. Він нічого не казав, лише

стогнав: «Жарко мені! Жарко!» Було видно, що хвороба

ця незвична. Набрали води зі Святої Гори Хіей з колодя-

зя Тисячорукої Каннон, налили в кам'яну водойму, і

Кійоморі пірнув у неї, аби осгудити жар, але вода за-

клекотіла, закипіла й невдовзі випарилася. Тоді, щоб по-

легшити його страждання, почали полива

ти

його з бамбу-

кових трубок, але вода шипіла, немов падала па розпе-

чений камінь чи залізо, і зовсім не доходила до тіла

хворого. А ті струмені, які все ж таки торкалися тіла,

перетворювалися на вогонь і горіли; чорний дим затягнув

усі покої, полум'я, крутячись, здіймалося високо до

неба...

У синтоїстські та бу;щіііські храми, відомі чудодійною

силою, розіслали щедрі пожертвування — золото, срібло,

різноманітні коштовності, аж до коней, сідел, панцирів,

луків зі стрічами й мечів, — щоб там підносили молитви

»а здоров'я Правителя-інока, проте молитви не допома-

гали. Сини й дочки зібралися біля ложа хворого, горю-

ючи та плачучи, але було видно, що молитви їхні марні...

Правитель-інок, завжди такий величний, тепер, важко

переводячи подих, через силу відповів:

— Від часів років Хоген і Хейдзі (1156—1160) я неод-

норазово приборкував неслухів государя й за це надмірно

був осипаний мил остями трону. З благоговінням скажу —

и став дідом самого Імператора й першим його міністром.

Мені нема чого більше бажати на світі! Лише за одним

жалкую — що не пощастило мені побачити відрубану

олову Йорітомо, жителя краю Ідзу! Тільки це заважає

мені померти зі спокійним серцем! Після моєї смерті не

поруджуйте храмів і пагод, не відправляйте заупокійну

лужбу! Негайно відрядіть сильне військо, відрубайте го-

мону Йорітомо і повісьте над моєю могилою! Цс мені

буде найкращою втіхою! — так сказав він і, воістину,

гріховним те було бажання!

4-го дня того ж місяця спорудили дощаний настил,

полили водою, і Кійоморі качався на цих дошках, щоб

якось нолегіїгити нестерпні муки, але й це не полегшило

його страждаїпія. Так, корчачися в нестерпних муках, він

урешті-решт помер. Від гуркоту карет, від тупоту вер-

хових коней здригалося небо й тремтіла земля —то знать

поспішала до Рокухари із співчуттям з нагоди його смер-

ті. Здавалося, сталася б біда із самим володарем Підне-

бесної, галас і метупшя були б не більшими!..

Не можна було зволікати, і сьомого дня того ж місяця

тіло Кійоморі віддали вогню в Отагі. Кістки його зібрав у

торбу й повісив собі на груди святійший чернець Ецдзіцу;

потім він вирушив у край Сетцу й поховав рештки на

Острові Сутри.

Був Кійоморі могутнім і владним, по всій країні гурко-

тіло його грізне Ім'я, і все ж, в одну мить у дим перет-

ворившися, розвіявся він у небесах над столицею. Тільки

кістки недовгий час ще залишалися, але невдовзі прибе-

режний пісок, граючись, засипав їх, і кістки, змішавшись

із землею, розсипалися прахом...

22-го дня того ж місяця государ-інок Госіракава по-

вернувся до свого палацу Ходзюдзі, Помешкання Віри,

постійної резиденції після зречення від трону... 1-го дня

третього місяця всім священикам Нари повернули ко-

лишній духовний сан; найвищим указом їм повернули всі

колишні монастирі й угіддя. 3-го дня того ж місяця поча-

лася відбудова Великого Східного храму...

У позаминулому році рід Тайра втратив князя Сіге-

морі. Цього року номер Правигель-інок. Було зрозуміло,

що удача їхня вичерпується. Тепер ніхто вже не хотів їх

підтримати, хіба що ті, хто довгі роки користувався їх-

ньою милістю. А на Сході перед Мінамото покірно гну-

лися й дерева, і трави!..

А тим часом у столиці 16-го дня того ж місяця в домі

Тайра князь Мунеморі, анітрохи не хвилюючись за ре-

зультат цих битв, знову дістав звання дайнагона, а 3-го

дня десятого місяця його призначили Середнім мініст-

ром. 7-го дня того ж десятого місяця він вирушив до

палацу імператора — дякувати за призначення на цю

посаду. Його супроводжували 12 вельмож з дому Тайра та

16 знатних царедворців на чолі зі старшим курандо...

Ченці Нари та Святої Гори Хіей, служителі храмів

Кумано й Кімбусен, усі, включаючи жерців великого свя-

тилища Ісе, відійшли від Тайра й стали на бік Мінамото.

На всі чотири сторони світу розіслали укази государя-

інока Госіракави з наказом винищити неслухів Мінамото;

але ні рескриптів, ні указів уже ніхто не виконував, бо

всім було зрозуміло, що накази ці віддані тільки через

иауськування Тайра.

СУВІЙ СЬОМИЙ

...На початку третього місяця 2-ю ро-

ку Дзюей (1183) між володарем Камакури Йорітомо та

Йосінакою з Кісо виникла ворожнеча, і Йорітомо на-

правив проти Йосінаки військо, більше десяти тисяч верш-

ників...

Тайра тим часом, дізнавшись, що Кісо, захопивши

землі Тоссн і Хокуроку, іде на столицю з 50-тисячпим

військом, ще минулого року оголосили, що навесні,

тільки-но підросте трава на корм коням, бути великій

битві. З усіх країв — Сан'індо та Сан'йодо, Нанкайдо та

Сайкайдо — примчала до них на допомогу в столицю

тьма-тьмуща вояків-самураїв. Прискакали вояки й із об-

ласті Тосен — із земель Омі, Міно та Хіда. Із земель,

розташованих на захід від приморських земель Токайдо,

ирибули всі, але з країв, розташованих на схід від землі

Тоотомі, не прибув жоден. В області Хокуроку, із земель

на північ від Вакаси, жоден самурай теж не відповів на

заклик Тайра.

Отже, було вирішено насамперед знищити Йосінаку з

Кісо, а вже потім розправитися з Йорітомо; і ось на

північ, у край Хокуроку, вирушило воїнство Тайра. Воє-

начальниками призначили Кореморі.., — загалом у вій-

ську було шестеро головних воєначальників і більше

40 славетних вояків-самураїв, загалом же дружини

Пійра налічували понад сто тисяч вояків. 17-го дня чет-

вертого місяця 2-го року Дзюей (1183) полишили вони

столицю й вирушили на північ. У дорозі, від самої За-

(

ШВИ

Зустрічей, Лусака, безсоромно грабували вони всі

селища, які траплялися їм на шляху, не жаліли навіть

державного майна, без залишку забирали зерно — подать

Місцевої знаті імператорському дворові. Доки військо

просувалося на північ через придорожні селища Сіга, Ка-

расакі, Мікавадзірі, Мано, Такасіма, Сіоцу та Каїдзу,

народ, не в змозі терпіти образи й розорення, розбігався

її ховався в горах і долинах...

...8-го дня п'ятого місяця Тайра зосередили все своє

військо в долині Сінохара, що в краю Кага. Сто тисяч

вояків розділили на дві дружини — одна становила го-

ловні сили, іншій належало піти в обхід, аби вдарити по

ворогові з тилу...

Отже стали віч-на-віч обидва війська — Тайра й Мі-

намото, підійшли так близько один до одного, що лише

три

тьо

не більше, їх розділяли. Мінамото зупинилися,

і Тайра теж завмерли нерухомо. ...гарячкували та рвалися

в бій вояки, сперечаючись один з одним за перемогу, але

Мінамото стримували свій запал і не розпочинали ви-

рішальну битву, прагнучи одного — відтягти час, доче-

катися початку ночі й відтиснути дружини Тайра до прір-

ви Курікара... А тим часом вечоріло, і, на жаль, великою

бідою обернувся вечір для Тайра!

Нічні сутінки вже погустішали, коли дружини Мі-

намото — більше десяти тисяч вершників, —обійшовши

ворога з півдня та з півночі, пщійшли до околиці храму

бога Фудо біля перевалу Курікара і, разом вдаривши в

сагайдаки, дружньо виголосили бойовий клич. Обер-

нулися Тайра й побачили, що позаду хмарою зметнулися

догори білі стяги!.. Як і розрахував Йосінака, Тайра пот-

рапили до пастки — нічна темрява поступово ставала

дедалі непрогляднішою, а з усіх боків, і ззаду, і спереду,

наступали на них вороги.

— Зупиніться! Назад! Не можна бііти, це ганьба! —

кричав дехто з вояків Тайра, і було таких немало, але

більшість уже подалася, і ніхто не зумів би повернути

назад втікаючих — поспішаючи випередити один одною,

майнули вони донизу, прямо в безодню, в ущелішу Ку-

рікара. ...самураї, на яких Тайра покладали надії ж на

головігу свою силу, — усі загинули, усіх поховала ця

безодня...

Воєначальники Тайра, князі Коре морі й Мітіморі, чу-

дом зберіпни життя, відступили в край Каїу. Із 70 тисяч

їхніх вершників уціліло ледь тисяч двадцять, не більше...

Загинув у цій бигві Томонорі, правитель Мікави, мо-

лодший брат Правителя-інока. Загинуло безліч самураїв.

А військо Кісо, переваливши через вершину Сіхо, зупи-

нилося біля Оданакі, біля кургану Сінно, що в краю

Ното... Понад сто тисяч вояків покинуло столицю 17-го

дня минулого четвертого місяця, і здавалося — ніхто й

ніщо не зможе протистояти такій силі; нині ж, напри-

кінці п'ятого місяця, до столиці повернулося 'ірохи біль-

ше двадцяти тисяч...

14-го дня сьомого місяця того ж року Садайосі,

правитель землі Хіго, придушивши заколот на острові

Кіосю, повернувся в столицю та привів із собою понад

іри тисячі вершників-самураїв із кланів Кікуті, Мацура й

Хіірада. Південні землі вдалося якось замирити, але на

півночі й сході по-старому смуті не видно було кінця-

краю...

Тим часом государ-інок Госіракава, дізнавшись, ма-

буть, що Тайра збираються примусиш його разом з ними

таємно покинути столицю, крадькома вислизнув з палацу

та в супроводі одного лише Правого конюшого Сукетокі,

сина дайнагона Сукекати, попрямував до гори Кураяма.

Жодна душа не знала про його втечу... Не знайшлося

людини, яка б знала, де подівся государ-інок. Усі були

вельми здивовані.

Чутка про те, що государ-інок Госіракава вже покинув

столицю, поширилася по місту, викликавши велику роз-

іубленість у серцях. Ну а розгубленість і збентеження

Тайра й зовсім не описати словами! Здавалося, якби в

кожен будинок увірвалися вороги, то й тоді не виникло б

такого переполоху! Адже Тайра вже давно замислили у

вирішальний час захопити й государя-інока, і правлячого

владику та разом з ними втекти на Захід. Тепер же, коли

виявилося, що государ-інок їх покинув, вони уподібни-

лися до людини, яка, в надії сховатися від дощу під

прикриттям могутніх гілок, несподівано відчуває, що вже

змокла до нитки й від дощу їй немає порятунку...

...Князь Кореморі в душі давно вже готувався до того,

що рано чи пізно роду Тайра доведеться покинути сто-

лицю, але коли цей час настав, його охопив великий

розпач...

По кидаючи столицю, Тайра разом віддали вогню, спа-

лили дотла весь посад Рокухари. Маєток біля Ставка,

маєток Комацу, палац на Восьмій дорозі та інші споруди —

більше двадцяти маєтків і палаців вельмож та придвор-

них, будинки всіх васалів, а у кварталі Сіракава — понад

сорок-п'ятдесят тисяч жител простолюду. Усе, згорівши,

перетворилося на попіл!..

160 самураїв, васалів Тайра — намісники правителів

різних земель, офіцери двірцевої варти, чини Пошуково-

го відомства, — супроводжували своїх панів, разом же

иояцтво Тайра налічувало трохи більше семи тисяч дру-

жинників, — так мало їх уціліло, так мало залишилося

живих після безперервних битв па Півночі та Сході за ці

останні два-три роки!..

...Ніч провели вони в рідному гнізді Фукухара...