Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

того ж року 25-го дня шостого місяця вийшов найвищий

указ про передачу трону малолітньому царевичеві. Того ж

вечора відбулася церемонія зречення хворого імператора

Нідзьо. Сум'яття й неспокій охопили країну...

...Імператор Тоба ступив на престол п'ятирічним, ім-

ператор Коное — трирічним, але люди вже тоді стверд-

жували, що нові імператори занадто вже незрілі роками!

Нині ж Імператорові Рокудзьо виповнилося лише два ро-

ки. Такого ще ніколи не бувало!..

Тим часом, 27-гв дня сьомого місяця того ж 1-го року

Ейман (1165), попередній імператор Нідзьо помер. Йому

було лише 23 роки — квітка, яка зів'яла, не дочекавшися

розквіту!.. Усі мешканці жіночих передпокоїв, ті, хто жи-

ве за парчовими завісами й коштовними ширмами, від-

чули глибоку скорботу. Тієї ж ночі померлого імператора

поховали на рівнині Рендайно біля гори Фунаока на пів-

нічний схід від храму Корюдзі.

Під час поховашія між ченцями монастирів Енрякудзі

й Кофукудзі відбулася суперечка про те, кому раніше

ставити священні скрижалі — поминальні дошки, і оби-

дві сторони завдали одна одній чималих образ...

У зв'язку з трауром по покійному імператорові Нідзьо

в палаці не проводили ні церемонії Очищення, ні цере-

монії Першого Дарування рису. Того ж року 24-го дня

останньою місяця найвищим указом звання царевича крові

було даровано малолітньому Такакурі, синові попереднього

государя Госіракави, народженою його дружиною, імпе-

ратрицею Кенсюнмон'ін. ...Того ж року 8-го дня десятого

місяця шестирічною царевича Такакуру проголосили

спадкоємцем престолу. Він доводився дядьком правлячому

імператорові Рокудзьо, якому виповнилося лише три

роки, оте, спадкоємець виявився старшим від Імперато-

ра...

Дворічним почав царювати імператор Рокудзьо, і було

йому тільки п'ять років, коли він вже покинув престол —

зрікся на користь новою імператора Такакури...

Церемонія вступу на престол нового імператора Така-

кури відбулася третього місяця 2-ю року Нін'ан (1167). З

воцарінням цього імператора родина Тайра, здавалося,

процвітатиме ще сильніше. Лвіустійша мати, пані Кен-

сюнмон'ін належала до родини Тайра і, більше тою, до-

водилася молодшою сестрою дружині князя Кійоморі,

пані Ніїдоно. Дайнагон Тайра Токітада був її старшим

братом і, отже, рідним дядьком імператора. Здавалося,

ані в палаці, ані за його межами не було васала мо-

іуііііиіого під Гокгшди

І|хн уішіпиі у шинних, ноні

при -

иіачоипи —усе ІІИріНіуіШІОСМ ПОЛОН) ||і( І ІІЮДИІІИ

І6-Г0 ДНЯ СМ>М()ІХ) МІСЯЦЯ 1-м року Кио (1169) по

передній государ Госіракава постригся п моїши, мло І

прийнявши духовний сан, він як і раніше міднії усіма

І правами в державі, тому двір його нічим но відрізнився

мІд резиденції правлячого монарха...

Сам Госіракава неодноразово казав своїм підлеглим:

— ...Кійоморі поводить себе нечувано зухвало й сва-

мільно, усіх інших ні в що не ставить. А все тому, що

наближається кінець світу, і влада імператорів втратила

свою силу!..

...В ті часи просування у званнях, призначення на

посаду відбувалося не за волею імператора чи государя-

інока Госіракави, не за рішенням правителя-регента. Усе

відбувалося тільки за бажанням дому Тайра, а тому ні

Дзіттсй, ні Кане маса так і не дістали бажаного звання...

Уже кілька разів подавали монахи Святої Гори чоло-

битну государеві-іноку Госіракаві; вони вимагали заслати

правителя землі Кага Моротаку, а Мороцуне, його на-

місника, ув'язнити, але відповіді на свою скаргу так і не

отримали. Тоді ченці відмінили свято на честь бога Хійо-

сі, пишно розмалювали паланкіни зі священними ковче-

і-ами трьох храмів — Дзюндзендзі, Мародо й Хатіодзі,

підняли їх на плечі й уранці в годину Дракона

13-го дня

четвертою місяця 3-ю року Анген (1177) рушили до ім-

ператорського палацу...

Тут було віддано наказ — воякам Тайра й Мінамото

стати бойовим заслоном біля палацу з усіх чотирьох бо-

ків, щоб перетнути шлях монахам...

Несучи попереду ковчеги ченці спробували пробитися

до палацу зі східного боку через Ворота Вітання Муд-

рості. А там справа відразу обернулася безчинством і свя-

тотатством, бо самураї почали стріляти по натовпу з лу-

ків. Десятки стріл встромилися в ковчег храму Дзюн-

дзендзі. Загинуло багато послушників, служок, чимало

ченпів було поранено. Здавалося, стогін і лемент долі-

тають до небесної обителі бога Брахми, а в земних гли-

бинах від страху здригнулися боги-хранителі підземелля.

Розгромлені вщент монахи залишили ковчеги біля воріт і

ні з чим повернулися до себе на Гору.

СУВІЙ ДРУГИЙ

...5-го дня п'ятого місяця 1-го року

Дзісьо (1177) святійшого Мсйуна, главу віровчення Тем-

дай

, відлучили від участі в Молитовних зборах у палаці...

А через день чиновники Пошукового відомства взяли під

варту головних призвідників із ченців, які намагалися

пронести в палац ковчеги. Причиною ж усього були злі

наклеїш Сайко, батька й сина, які нашіптували госуда-

реві-іноку, нібито заворушення в монастирі виникли то-

му, що особистий маєток настоятеля перейшов у воло-

діння правителя Моротаки...

11-го дня того ж місяця призначили нового настояте-

ля — царевича крові, сьомого сина покійного імператора

Тоби, святійшого Какукая, учня блаженного Гьогена

. З

наступного дня Мейун уже не вважався настоятелем. Двоє

чиновників Пошукового відомства, яких прислали охоро-

няти настоятеля, забили колодязь кришкою, залили во-

дою вогонь у вогнищі — колишній настоятель не смів

більше користуватися ані водою, ані вогнем. І знову по-

повзли чутки, що ченці, обурені таким жорстоким повод-

женням з настоятелем, знову нагрянуть у столицю, і зно-

ву стало неспокійно в столиці...

Сам Правитель-інок Кійоморі прибув до палацу кло-

потати за Мейуна, але государ-інок під приводом погано-

го самопочуття його зовсім не прийняв, і Кійоморі по-

вернувся додому прикро враженим. А з колишнім настоя-

телем вчинили як у минулі роки: забрали грамоту про

прийняття духовного сану, оголосили знову мирянином і

дали світське ім'я — Мацуе Фудзії...

Того ж місяця 21-го дня визначили й місце заслання —

край Ідзу. Як не намагалися пом'якшити покарання, брех-

ливі наклепи батька й сшіа Сайко зробили свою справу...

Почувши, що ченці Святої Гори силою відбили ко-

лишнього настоятеля, государ-інок розгнівався ще біль-

ше. А Сайко все нашіптував: «Ченці Гори не вперше

насмілюються подавати зухвалі супліки, але тепер їхній

непослух перевищив усе, що бувало в минулому! Про-

вчіть же їх до ладу!»...

Ці заворушення в монастирі змусили дайпагона На-

рігіку тимчасово облишити свої потаємні думки. Тим ча-

сом, хоча таємні наради й підготовка як і раніше не

припинялися, Юкіцуна, на котрого Нарітіка покладав та-

кі великі сподівання, подумавши, вирішив, що даремно

він приєднався до змовників, бо військо їхнє недостатньо

«иііьне, аби зламати могутність дому Тайра... І ось 29-го

а 11 м п'ятого місяця того ж року Юкіцуна з настанням

сутінків крадькома пробрався в маєток Тайра на Восьмій

ІІІХІДНІЙ дорозі столиці й попросив варту передати Пра-

иигелеві-іноку «Прийшов Юкіцуна, бо с дещо, про що

нін хоче йому повідати!» ...1 він переповів усі розмови

імовників, навигадувавши й додавши багато неправди...

Князь Кійоморі був вражений і наляканий: громовим

голосом почав він скликати вояків-самураїв. ...Прибігла

незліченна кількість самураїв, хмарами юрбилися вони на

дворі; за ніч у маєтку на Восьмій Західній дорозі зібра-

лося, мабуть, не менше семи тисяч вершників...

Уже за кілька кварталів до маєтку Тайра, ледь на-

близившись до Восьмої дороги, побачив дайнагон безліч

вояків у бойових обладунках. «Чого б це?» — подумав

він, і неспокій мимоволі закрався в душу. Вийшовши з

карети, він пройшов у ворота й побачив, що весь двір тож

до краю заповнений вояками. Біля входу на головну гале-

рею його вже чекали кілька самураїв з лютим виглядом;

вони схопили дайнагона з двох боків за руки й потягли.

«Зв'язати?» — запитали вони. «Не треба!» — відповів

із-за бамбукової завіси Правитель-інок. Тоді вони затягли

дайнагона на галерею, запхали до тісної комірчини й за-

мкнули. Дайнагонові здавалося, немов він спить і бачить

якийсь страшний сон, в якому незрозуміло що й чому

відбувається. Люди його, відтіснені самураями, розбіг-

лися хто куди: залишивши й волів, і карету, усі вони

сховалися, охоплені смертельним переляком.

Тим часом притягли й інших змовників — святійшого

Рендзю, Сюнкана, управителя храмів Хоссьодзі, Мотока-

не, правителя землі Ямасіро, придворних Масацуну,

Ясуйорі, Нобуфусу, Сукеюкі..

Л інок Сайко, ледь почувши лихі вісті, скочив на коня

і, нахльостуючи його, з усіх сил поскакав до палацу.

Проте самураї Тайра його наздогнали...

Виконуючи наказ, Мацура Тосісіге почав допит і кату-

вання, дроблячи руки й ноги Сайко. І Сайко розповів усе,

як було, бо він і зовсім не збирався відпиратися, до того

ж катування було жорстоким. На п'яти аркушах білого

паперу записали зізнання Сайко. Відтак надійшов наказ:

«Розідрати йому рот!» І йому розідрали рот, після чого

стратили, відрубавши голову на березі ріки Камо, біля

П'ятої дороги, на захід від широкого проїзду Червоного

Птаха, Сусяку. Син його та спадкоємець Моротака від-

бував заслання в Ітоде, у краю Оварі; але тепер там-

тешньому жителеві Коретокі, начальникові повіту Огума,

наказали його зарубати, що той і виконав. Молодший

син Моронуна був ув'язнений у темниці, — його звідти

вигягли й зарубали на березі ріки біля Шостої дороги.

Молодшому братові Морохіде й трьом васалам також

знесли голови з плечей...

Багатьох схопили за наказом Правителя-інока, але,

очевидно, цього йому все ще було мало; серце його як і

раніше палало гнівом. Він одягнув бойовий каптан з чер-

воної парчі, зверху — щільно облягаючий чорний панцир

зі срібними пластинами на грудях, до рук узяв коротку

алебарду, рукоять якої була обвита срібними джгутами...

Трохи помовчавши, Кійоморі проказав:

— Суди сам, Садайосі: у смугу Хоген більше поло-

вини моїх родичів під орудою дядька мого Тадамаси пе-

рейшли на бік колишнього государя Сутоку. Покійний

батько мій Тадаморі все життя служив його синові, царе-

вичу Сігехіто, починаючи з малих років царевича. Нелег-

ко мені було в ті часи піти проти всіх моїх близьких! Але,

вірний заповіту покійного Імператора Тоби, я перш за все

став на стороігу государя Госіракави. Такою була моя

перша служба!

Далі, дванадцятого місяця 1-го року Хейдзі (1159),

знову спалахнув заколот; Нобуйорі та Йосігомо оточили

палац попереднього государя, увірвалися до палацу прав-

лячого володаря, знову затягнувши країну в чорний мо-

рок смути. Я, Дзьокай, ризикуючи житгям, знищив супо-

статів. Знову й знову наражався я на небезпеку для свого

житгя, щоб послужити государеві Госіракаві, доки не здо-

лав бунтівників Цунемуне та Корекату. Хоч би що казали

люди про Тайра, імператорський рід у боргу перед нашою

родиною на сім поколінь уперед! Тож хіба не прикро, що

нині государ-інок слухає наклепи нікчемного заколот-

ника Нарітіки та низьконародженого негідника Сайко,

схвалив їхній намір покінчити з родиною Тайра? Відчуває

серце, що, коли знову знайдеться якийсь наклепник, го-

судар-інок здатний видати указ, спрямований проти

Тайра. А варто тільки один раз оголосити нас ворогами

імператора, і пізно буде побиватися й плакати! Ось я й

думаю, поки в країні знову не запанують мир

та

порядок,

необхідно ув'язнити государя Госіракаву в приміському

палаці Тоба або, якщо не в Тоба, нехай прибуде до нас

сюди, у Рокухару. Що на це скажеш? Але дехто із

самураїв, які служать в імператорській варті, мабуть, наду-

мають чинити нам опір, не постуїіляться без бою... Пере-

дай же наказ моїм васалам — нехай готуються до битви!

Відтепер я більше не слуга Імператорові! Сідлай мого

коня! Принеси мій бойовий панцир!..

...А в маєтку Морікуні Комацу, виконуючи наказ, склав

список усіх прибулих на заклик вояків. їх виявилося по-

над десять тисяч...

...На дайнагона неминуче чекала сірата, і якщо його

помилували й замінили страту засланням, то лише за-

вдяки заступниіггву князя Сігеморі...

3-го дня того ж місяця до бухти Даймоцу із столиці

прибув гонець. Дайнагон затремтів, дізнавшись про це.

«Мабуть, він привіз наказ зарубати мене тут !» — подумав

він, але наказ був іншим: заслати його у вигнання на

острів Кодзіма, у край Бідзен...

Покарали не лише дайнагона, на багатьох наклали по-

куту. Святійшого Рендзьо заслали на острів Садо, Мотоя-

су, правителя землі Ямасіро, — у край Хоокі, Нобуфусу —

у край Ава, Сукеюкі — у край Мімасака... Наріцуне

Правитель-інок наказав заслати в край Біттю, доручивши

супроводжувати його своєму васалові Ссноо Канеясу...

Тим часом, Сюнкана, Ясуйорі, а разом із ними й

Наріцуне заслали на Острів Демонів, що лежить у морі

Сацума. Острів цей розташований далеко від столиці,

морський шлях до нього важкий і небезпечний. Без особ-

ливої потреби туди й кораблі не посилають. Людей на

острові мало. Колір шкіри в них чорний, немов у буй-

волів, тіло пообростало шерстю, і мови їхні незрозумілі.

Чоловіки не носять шапки, жінки не роблять з волосся

зачіску. Невідомий їм одяг, тому й на людей вони не

схожі. Головний їхній промисел — убивання всіляких

живих тварин, бо на острові немає рослин, придатних

для харчування. Вони не обробляють поля, тому й немає

в них рису, у садах не саджають тутових дерев, тому й

немає в них шовку та інших тканин. Посеред острова

височать гори, вічно палає там непогасиме полум'я. Бага-

то там знаходять тільки речовину, яку називають сіркою,

тому й зветься цей острів ще по-іншому — Іодзіма, Сір-

чаний острів. Серед гірських вершин безперервно гурко-

тять розкоти грому, у низини потоками спадають зливи.

Здасться, ані жодного дня, ані короткої миті неможливо

прожити тут людині!..

А дайнагона, як він передчував, і, справді, невдовзі

вбили. Сталося це того ж року 16-го дня восьмого місяця.

Про загибель його ходили різні чутки. Говорили, нібито

піднесли йому отруєне саке, але отрута не подіяла, і тоді

його зіштовхнули з високого, крутого урвища, а внизу

були повтикані списи з роздвоєними верхівками. Воіс-

тину, підле й страшне діяння! Такого, здається, і в дав-

нину не бувало!..

•

Тим часом вигнанці на Острові Демонів усе ще чудом

залишалися живими, хоча житгя їхнє було схоже на ро»

синку, що тремгить на кінчику листочка. І не шкода було

б їм розпрощатися із життям, але з маєтку Касе, у краю

Хідзен, який належав тестеві Наріцуне, постійно надсм

лали тому їжу та одяг, і завдяки цьому трималися й Сюїі

кан, і Ясуйорі...

Час ішов, убрання їхнє зносилося, і замість чистою

білою одягу, що пасує прочанам, які приходять у Кума-

по, вони пошили собі одяг з конопляних волокон; обряд

омивання творили, черпаючи болотну воду, немов це

чистий потік Івата...

СУВІЙ ТРЕТІЙ

Першого дня новою 2-го року Дзісьо

(1178) в Помешканні Віри, у палаці государя Госіракави,

як завжди, святкували — придворні підносили вітання.

На четвертий день привітати батька прибув сам імпера-

тор. Усе йшло раз і назавжди заведеним порядком. Але

відтоді, як минулого літа загинув дайнагои Нарітіка та

багато інших вірних слуг Госіракави, гнів усякчас розди-

рав його душу, управління країною стало тягарем. Пох-

мурим був государ. У свою чергу Правитель-інок з того

самого дня, як Юкіцуна доніс йому про змову придвор-

них, теж з підозрою ставився до государя Госіракави й

хоча робив вигляд, ніби нічого не сталося, у глибині душі

вважав, що государя треба остерігатися, і весь час з гір-

котою посміхався.

На сьомий день першого місяця в небі, на сході, з'я-

вилася комета, тягнучи за собою довгий хвіст, схожий на

знамено; 18-го дня засвітилася вона особливо яскравим

блиском.

Тим часом дочка Правителя-інока, государиня Кен-

реймон-ін, дружина імператора Такакури — тоді вона

мала ранг тюг/ — захворіла... Невдовзі, однак, роз-

летілася звістка, що недугу цю хворобою вважати не мож-

на — государиня чекає дигиігу. Імператорові виповни-

лося 18 років, імператриці — 22, але досі не було в них

ані сина, ані дочки. «Якщо народиться спадкоємець-

хлопчик, ото буде щастя!» — наперед раділи нащадки

дому Тайра, немовби цей хлопчик уже народився; інші

теж повторювали: «Тайра дедалі більше процвітають.

Щастя й цього разу їх не зрадить — немає сумніву, що

народиться хлопчик!»...

— Як тільки не моляться, аби імператриця видужала

їй щасливо народила... Немає кращою засобу здобути

іиміовоління богів, ніж оголосити позачергове помилу-

ШІШІИ. Що не кажи, немає й не буде справи богоугод-

ІІІІІІОЇ, ніж повернути до столиці засланих з Острова Де-

монів!..

І відізвався Правитель-інок незвично м'яко й тихо: ...

— Ясуйорі можна простити, а Сюнкана я сам свого

часу вивів у люди, стільки для ньою зробив! І ось віддяка —

не десь, а в себе в Оленячій Долині, створив справжню

<|Юртецю, збирав змовників! Ні, про Сюнкана й чути не

бажаю!..

Так було вирішено повернути двох засланців з Остро-

ііа Демонів. Правитель-інок наказав відрядити посольство

й видати ірамоту про помилування. Посланник уже був

готовий вирушити в далеку дороіу. Князь Норіморі на

радощах послав разом з ним і свою людину. «Не гаяти

часу, поспішати й удень, і вночі!» — проголошувалося в

наказі. Але морські шляхи не підвладні людській волі;

миігуло чимало часу в змаганні з хвилями та вітром. На-

прикінці сьомого місяця покинув посланець столшцо, од-

нак тільки на 20-й день дев'ятого місяця дістався нарешті

до Острова Демонів.

...посол вийняв із сумки... грамоту Правителя-інока...;

там говорилося:

«Тяжку провину, за яку ви покарані засланням, від-

тепер ми прощаємо. На честь молебнів за здоров'я імпе-

ратриці й щоб вона благополушо народила, оголошено

позачергове помилування. А тому засланих на Острів Де-

монів Наріцуне та Ясуйорі слід повернути до столиці».

Ось і все, що написано було в грамоті, але імені Сюнкана

не згадувалося...

«Готуйте судно!» — пролунав наказ, і почалася перед-

від'їзна метушня. Сюнкан то входив у човен, то знову

виходив з нього на берег. З усього було видно, що він

прагне поїхати разом з усіма. Але чим же можна було

йому допомогти? Наріцуне подарував йому на пам'ять

своє укривало, Ясуйорі залишив кілька сувоїв священної

Лотосової сугр и...

Сюнкан вийшов на сушу, бо нічого іншого не .за-

лишалося, упав на землю біля самого краю води, там, де

хвилі розбивалися об берег, і у відчаї став бити об землю

ногами, як мала дитина, що несамовито кличе матір чи

няньку. Він кричав, надриваючи голос: «Гей, візьміть же

мене із собою, чуєте! Заберіть і мене, кажу вам!» Але

човен відпливав усе далі, і, як співають у піснях, позаду

лише білопінні хвилі шуміли...

...Тим часом 12-го дня одинадцятого місяця в годину

Тигра, пронеслася чугка, що в імператриці почалися по-

логи... Не зважаючи на старанне моління, імператриця

лише мучилася пологами і ніяк не могла розродитися...

Увесь цей час ченці-заклинателі найвищих рангів —

Бокаку, Сьоун та Сюнгьо, Годзен і Дзіцудзен, невтомно

перебираючи чотки, старанно молилися перед зображен-

нями будд і бодхісаттв, покровителів своїх храмів; так

палко благали вони своїх богів, що здавалося, тепер уже

на породіллю безумовно зійде благодать. Але найдієві-

шою виявилася молитва государя-інока Госіракави... Від

усього серця молився государ-інок, старанно перебира-

ючи кришталеві чотки, і пологи відразу завершилися

щасливо; більше того — новонароджене маля було чоло-

вічої статі!..

...Тільки-но дочка стала імператрицею, Правитель-

інок і його дружина лише й мріяли: «Ах, якби народився

в неї син! Він станс імператором, і нас шануватимуть, як

діда й бабку імператора по лінії матері!» І ось, виріигивши

молити про це богиню, яка мешкає в храмі Іпукусіма, що

в краю Акі, котрій вони здавна поклонялися, почали

вони щомісяця їздити туди на богомілля, — і невдовзі

імператриця завагітніла, а маля, як вони того й благали,

народилося чоловічої статі...

...Наріцуне як і раніше почав служити при дворі госу-

даря-інока й невдовзі отримав нове високе звання.

У ченця Ясуйорі неподалік від Східної гори Хігасіяма

був маєток Соріндзі; там він і поселився... Так вів він

усамітнене життя у своєму маєтку, згадуючи прикрощі

минулого; передають, що він написав твір під назвою

«Збірка скарбів».

...Отже двоє з трьох засланих, що томилися на Острові

Демонів, повернулися до столиці, лише Сюнкан зали-

шився сам стерегти осоружний острів, — скорботна, гір-

ка доля!..

Колись голова його була поголена, бо волосся безлад-

но повідростало й стирчало кілком, уперемішку із сухими

водоростями, так що здавалося, немов на голові в нього

шапка, зшита з колючок. Увесь він був шкіра та кістки,

покриті шматками не зрозуміло з чого зшитого одяїу, а в

руках він стискав жменьку їстівних водорослей араме та

випрохану в рибалок рибу. Ішов він ледве переставляючи

ноги... Колись, як головний управитель усіх земель храму

Торжества Віри, Хоссьодзі розпоряджався більш ніж

•

вісьма десятками маєтків, що належали храму, мешкав у

иииших покоях за високими воротами з наметами, в ото-

ченні сотень слуг і васалів. Дивно, чудно було бачити

тепер цю людину в такому жалюгідному, гіркому стані!..

...Сюнкан перестав вживати їжу, спрямував усі

помисли до Будди й молився, аби той сподобив його

підкинути безплідні, суєтні мрії та відродитися до нового

життя в Чистій райській землі. ...так і не покинувши

хижу, Сюнкан розпрощався із життям. Було йому, як

кажуть, 37 років...

П'ятого місяця того ж року, 20-го дня, приблизно о

юдині Коня, налетів на столицю лютий смерч і зруйну-

вав багато споруд. Вітер з'явився біля перехрестя дороги

Накамікадо з дорогою Кьогоку й понісся в південно-

західному напрямку. Смерч звалював ворота з тяжкими

наметами і без наметів, переносив їх у далечінь на чо-

тири, на п'ять, а то й на десять тьо. Балки, перекладини,

стовпи впереміш кружляли в повітрі. Кипарисова дранка

й дошки покрівлі літали в небі, немов листа під поривами

шмової бурі. Пекельний вихор, який дме на тому світі,

здавалося, дме не голосніше, ніж гул і гуркіт, що стрясали

того дня повітря! Ураган порушив не лише будівлі —

загинуло багато людей. Волів же й коней зникло — і не

злічити...

...28-го дня того ж сьомого місяця князь Сігеморі

прийняв духовний сан; ім'я в чернецтві взяв Дзьоран —

Чистий лотос. А невдовзі, першого дня восьмого місяця,

настав його смертний Час, душа просвітилася, і він тихо

помер. Лише 43 роки минуло князеві — вік розквіту! — і

тому смерть його дуже прикра!

«Покійний князь завжди намагався пом'якшити жорс-

токість і сваволю Правителя-інока, тільки завдяки йому

країна перебувала в спокої. Що ж тепер буде? Які иоч-

нупься смуги?» — горювали й хвилювалися всі мешканці

столиці, і шляхетні, і низьконароджені. А оточення князя

Мунеморі, другого сина Правителя-інока, раділо, кажучи:

«Тепер уся влада в державі перейде до нашого князя!»

...Народ сумував від того, що помер взірцевий васал, а

люди Тайра горювали, побоюючись, що смергь князя

ослабить міць їхньої родини...

...Туга оволоділа душею Правителя-інока після смерті

князя Сігеморі, бо майнув він у свою вотчину Фукухару й

усамітнився там, ні з ким не спілкуючись. Увечері 7-го

дня одинадцятого місяця близько години Пса раптово

сильно здригнулася земля й затремтіла, і коливалася до-

сип» довго. Абе Ясугіка, глава Відомства астрології та

гадань, бітом примчав до палацу: