Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

Аналізуючи джерельне забезпечення теми, варто перш

за все зазначити, що на відміну від документів, доданих до

попередньої теми, ці джерела є текстами переважно но- \

місцевого походження, а отже, являють собою погляд іно

земця на події. Отож методологія роботи з таким джерелом

(насамперед це стосується «Книги Марко Поло») повиннії

враховувати специфіку його походження, тим більше, що

писемна фіксація «Книги...» належить Рустічано з Пізи, кої

рий взагалі не бачив нічого із того, що описував зі сліп

свого однокамерника Марко.

Досліджуючи суспільно-політичний устрій Монголо-Ки-

тайської імперії, бажано проаналізувати походження й ево-

люцію політичної системи окупаційного режиму, з'ясувати

мету, критерії та сутність соціальної й міжетнічної страти-

фікації в імперії Юань, окреслити методи монгольського па-

нування в завойованих областях і визначити роль і спе-

цифіку виваженої політики монгольських володарів у царині

«свободи совісті». Окремої уваги потребує також вплив

суб'єктивного фактора на формування суспільно-державної

структури Великої Монгольської імперії.

Певні ускладнення можуть виникнути у студента під час

вивчення господарсько-побутового життя китайців під мон-

гольським ярмом, оскільки принцип об'єктивності вимага-

тиме від нього відмовитися від цілої низки сталих стерео-

типів, які здаються майже непорушними. Зокрема, це сто-

сується масштабів і темпів розвитку багатогалузевого гос-

подарського комплексу юаньської імперії, особливостей до-

волі своєрідної для завойовників-іноземців податкової полі-

тики монгольських ханів, а також рівня матеріального до-

бробуту більшості імперських підданих. У тому ж руслі може

розглядатися фінансова активність юаньських володарів,

хоча фінальні іі результати виявилися значно скромнішими

від аналогічних акцій у галузі фіскальної політики.

Аналіз стабілізаційних можливостей імперії Юань по-

винен стати логічним підсумком результатів, отриманих сту-

дентом під час дослідження всіх попередніх питань даної

семінарської теми, оскільки він може спиратися тільки на

узагальнене осмислення життєздатності соціально-еконо-

мічних та етнополггичних інституцій імперії Юань. Вивчаючи

цю проблему, бажано ще раз проглянути документальні

свідчення про життя Китаю під владою монголів, визначиги

стабілізуючі й деструктивні фактори юаньського державно-

господарського організму, а також, використавши систем-

ний метод історичного дослідження, подати сценарій (сце-

нарії) можливих напрямків подальшої еволюції Монголо-Ки-

тайської імперської структури. Особливої уваги потребують

при цьому питання співвідношення юаньських реалій із спе-

цифікою традиційного природно-господарського комплексу

в долинах Хуанхе та Янцзи, ментальністю аборигенного на-

селення, культурно-історичними можливостями до злиття,

взаємопроникнення та синтезу цивілізаційних систем Ве-

ликого Степу й Китаю взагалі.

Тема III

ДИКТАТУРА ТАЙРАЇ

ЯПОНІЯ

НА

ШЛЯХУ

ДО

ВІЙСЬКОВОЇАМУРАЙСЬКОЇ

ДЕРЖАВНОСТІ

• Характеристика джерел

• Японська державність у першій

половині XII ст. Криза суспільно-

політичної системи цивільно-

бюрократичного тину

• Походження клану Тайра

• Встановлення диктатури Тайра.

Організація та принципи

державного управління

• Соціально-економічна й політична

еволюція Японії за диктатури

Кійоморі

• Криза і крах диктатури Тайра

• Підсумки та уроки тайрівської

диктатури

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ДЖЕРЕЛА

«Повість про Тайра» являє собою лі-

тературно- історичний твір, створення яко-

го японська історіографічна традиція від-

носить до часів екс-Імператора Готоби

(1198—1239) і приписує пензлю буд-

дійського ченця Юкінаги, котрий у свою

черіу передав її зміст сліпому подорожу-

ючому співакові-бояну Сьобуцу. «А Сьо-

бутду, уродженець східних провінцій, роз-

питував вояків-самураїв про ратні справи

й про них самих і допоміг Юкіназі все це

описати». Навіть якщо ця інформація грі-

шить певним перебільшенням, не під-

лягає сумніву, що «Повість про Тайра»

створена майже по «гарячих слідах» після

кривавої драми тайрівської диктатури, яка

гарантує високу ступінь фактологічної

достовірності цього літературного за

типом твору. А якщо пригадати, що на

відміну від Китаю, в Японії суттєву роль

у формуванні історичної традиції відігра-

вали поряд із чиновниками-науковцями

служителі саме буддійських монастирів,

не дивно, що «Повість про Тайра» є не

лише відносно достовірним, а й надзви-

чайно інформативним джерелом.

«Записки дурня» мають дещо незвичну

для європейського вуха назву, але пояс-

нюється це не самоприниженням автора,

а своєрідністю далекосхідної етики, тим

більше, що автором «Записок дурня» був

ще один буддійський монах Дзіен (1155—

1223), икиН іл< іужшіп і/щПум иіту/| «пер

того історика іі'ро/іммміїчініі Нмоиіі*

(ОСКІЛЬКИ ІІІІІ СТНІІ першим СГРІЧІ МІШННІН,

хто спробував не лишо яронімл'їміо

записувати, фіксувати минуло, и й ними

гався його проаналізувати, пояси ти й

виявити за коном ірності соціальної О ІЮ-

ЛЮІШ). Щоправда, його політико-істо-

рична концепція «загального безособо-

вого псування», яка пророкувала віднос-

но швидку загибель усій японській циві-

лізації наприкінці сотою імператорсько-

го правління, не витримала перевірки ча-

сом і була наступними поколіннями істо-

риків відкинута, проте в плані факто-

логічної достовірності викладених ним

відомостей «Записки дурня» викликають

високий ступінь довіри, оскільки будучи

вихідцем із впливового аристократич-

ного роду Фудзівара, Дзіен дослужився

до надзвичайно високої посади глави тра-

диіцйно близької до владних структур

буддійської секти Теидай і, отже, мав

доступ до будь-яких документальних ма-

теріалів найрізноманітнішого характеру.

А наукову порядність Дзіена ніколи не

ставши під сумнів навіть найзапекліші

його критики-конкуренти у сфері історії,

політики чи буддійської теології.

«Записки про правильне наслідування

божественних імператорів» належать перу

ще одного видатного політика й історика

середньовічної Японії Кітабатаке Тіка-

фуси (1293—1354) — прибічника син-

тоїстського бачення історії в категоріях

концепції «божесіБенності й неповтор-

ності Японії», а також «божественності й

безперервності її імператорської динас-

тії», в існуванні якої Тікафуса вбачав за-

поруку життєвості й процвітання свосї

країни. На відміну від Дзіена, Тікафуса

більше займався політикою, ніж істо-

рією, а тому і твір його є скоріше

політичним трактатом, а не науково-іс-

торичною працею, тим більше, що метою

його створення був не пошук узагалі»»

нених історичних закономірностей, а

обгрунтування конкретних політичних

претензій японських імператорів півден

ної гілки на свос виключне право обій-

мати престол Країни Вранішнього Сон-

ця. Це дещо зменшує ступінь довіри до

викладених ним оцінкових характерис-

тик будь-яких історичних осіб

«Записки квадратного сажня» являють

собою своєрідний щоденник, художньо

забарвлений запис подій, свідком яких

став його автор буддійський чернець Ка-

мо-ио 'Гьомей (1153—1216). Враховую-

чи, що він не брав безпосередньої участі

в бойових зіткненнях Тайра й Мінамото,

«Ходзьокі» вирізняє показна нейтраль-

ність викладу, а також унікальний для

середньовічних джерел простолюдно-

обивательський погляд «знизу» на нас-

лідки політичних катаклізмів «нагорі».

«Записки з нудьги» — джерело суто

літературного характеру, специфічний

жанр якого традиційна японська гума-

нітарія визначала як дзуйхіцу (вільний

пензель) — «що бачу й думаю в конк-

ретний момент — про те й пишу». їхній

автор — теж буддійський монах Кенко-

хосі (в миру — Урабе Канейосі, 1283—

1350) залишив по собі славу насамперед

як видатний поет своєї епохи й перекла-

дач китайської класики. Що ж до за-

писок, то писав він їх більше для себе,

ніж для інших, що позбавляло його необ-

хідності узгоджувати їхній зміст з офі-

ційною точкою зору на події, а отже,

сприяло більшій об'єктивності викладу

матеріалу.

Юкінага

ХЕЙКЕ-МОНОГАТАРІ

(ПОВІСТЬ ПРО ТАЙРА)

(Переклад з японської

Львової)

СУВІЙ ПЕРШИЙ

...У часи не дуже давні в нас, у рід-

ній країні, був Масакадо в роки Сьохьо, був Сумітомо в

роки Тенгьо був Йосітіка в роки Кова, був Нобуйорі в

роки Хейдзі, і безліч інших... Кожен на свій лад ви-

різнявся гординею та жорстокістю. Але в часи зовсім

нещодавні всіх перевершив князь Тайра Кійоморі, Пра-

витель-інок Ь маєтку Рокухара — про його вчинки, про

його правліігня чутка йде така, що воістину не описати

словами й навіть уявити собі важко.

Цей князь, нащадок роду старовинного, був старшим

сином і спадкоємцем асона

Тайра Тадаморі, глави Пошу-

кового відомства, та доводився онуком Масаморі, прави-

телю землі Санукі. Л Масаморі вів свій рід від царевича

Кадзурахари, п'ятого рідного сина імператора Камму, і

був нащадком царевича в дев'ятому поколінні. Ім'я Тайра

вперше отримав Такамоті, онук цього царевича, під час

призначення на посаду правителя землі Кадзуса. Служба

перервала зв'язки Тайра з імператорським домом, і Така-

моті став простим васалом. Шість поколінь Тайра, від

Кунікі, сина Такамоті, і аж до самого Масаморі, викону-

вали функції правителів у різних землях, проте високої

честі бувати при дворі ніхто з них не удостоївся.

...Хоча рід Тайра й вів свій початок від самого імперато-

ра Камму — з благословінням згадаємо славетне ім'я! —

проте довгий час мало хто з них жив у столиці, усі задо-

вольнялися службою в провінції та давно вже осіли на

землі Ісе...

...І ось поступово став Тадаморі главою Пошукового

відомства, а потім 3-го року Німпьо (1153) 15-го дня

першого місяця номер у віці 58 років. Князь Кійоморі був

його старшим сином і тому успадкував верховенство в

родині Тайра.

Коли в сьомий місяць 1-го року Хогсн (1156) спалах-

нув заколот Йорінаги, Кійоморі, тоді лише правитель

землі Акі, став на сторону государя Госіракави й вияви»

велику доблесть, за що отримав у нагороду посаду пра-

вителя землі Харіма, а 3-го року тих же років Хоген (1158)

йому пожалували придворне звання другого рангу та при-

значили помічником правителя Дадзайфу. Потім напри-

кінці 1-го року Хейдзі (1159) знову спалахнув заколот, що

підняв Нобуйорі, і Кійоморі знову бився на боці государя

та покарав зрадників смертю. А ири умові, що виявлене

вдруге завзяття, завжди заслуговує особливо щедрої вина-

городи, наступного року Кійоморі знову підвищили ранг.

Він став радником — сайсьо, главою Пошукового ві-

домства, отримав титул тюнагона, а потім і дайнагона

та

був, нарешті, призначений міністром, після чого, обми-

наючи посади Правого та Лівого міністрів, піднявся до

найпочеснінюго сану, став Головним міністром та отри-

мав нижчий ступінь найвищого придворного рангу. І хо-

ча Кійоморі ніколи не служив у двірцевій варті, най-

вищим указом йому дарували право мата під час виїзду

почт. А невдовзі новий указ дозволив йому їздити в ка-

реті, запряженій волом, чи у возі, який тягне челядь, гак

що тепер віл міг уже прямо в кареті в'їжджати в заборо-

нені ворота палацу, немов це б був сам регент чи канц-

лер...

Сталося так, що 3-го року Нін'ан (1168) 11-го дня

одинадцятого місяця князь Кійоморі у віці 50-ти років

раптово захворів і, щоб не позбутися життя, спішно

прийняв духовний сан. У чернеігтві взяв він ім'я Дзьокай —

Океан чистоти. І, справді, цей вчинок, мабуть, сподобав-

ся богам — миттсво видужав він від такої тяжкої хвороби

і прожив стільки років, скільки було даровано йому

згори. Як гнуться під поривами вітру дерева і трави, так

покірно схилялися перед ним люди; як земля всотує до-

щові сірумені, так усі навколо смиренно виконували його

накази.

Найшляхетніші вельможі, найхоробріші вояки не мог-

ли суперничати із численними нащадками родини ново-

явленого інока Кійоморі, володаря маєтку в Рокухарі. А

князь Токітада, шурин Правителя-інока, так прямо й ка-

зав: «Той не людина, хго не з нашого роду!» Не давно,

що всі намагалися будь-яким чином породичатися з до-

мом Тайра. В усьому, що не візьми, будь це крій одягу чи

звичай особливим чином носити капелюх, достатньо було

заїкнутися, що так заведено в Рокухарі, як усі поспішали

зробити так само...

Л все тому, що Правитоль-інок зібрав триста сугрокін

М -15 років і взяв їх до себе на службу; підрізали їм

иолосся кружальцем, зробили зачіску кобуро ти одягнули

М однакові червоні куртки. Вдень і вночі блукали ІІОИИ

вулицями, вишукували в місті крамолу. І достатньо було

лише одному з них почути, що хтось погано відзивається

про Тайра, негайно скликав він своїх дружків, юрбою

ндиралися вони до житла необачного, усе начиння, усе

майно нищили й відбирали, а хазяїна в'язали й тягли до

Рокухари. Ось чому хоч би як погано ставилися люди до

числеіпіих нащадків дому Тайра, хоч би як думали про

них у душі, ніхто не насмілювався сказати про це вголос.

При одному слові «Кабуро!» і верховий кінь, і запря-

жений волами віз поспішали зверігути в провулок. І в

заборонені двірцеві ворота входили й виходили кабуро без

дозволу, ніхто не наважувався запитати в них ім'я, сто-

личні чиновники відводили очі, ніби не бачать...

Вершини слави досяпіув не лише сам князь Кійоморі, —

увесь рід його процвітав. Старший син і спадкоємець,

князь Сігеморі, — Середній міністр і начальник Лівої

двірцевої варти, другий син Мунеморі — тюпагон і на-

чальник Правої варти, третій син Томоморі — воєна-

чальник трегього рангу, онук-спадкоємець Кореморі —

воєначальник четвертого рангу; усього ж у роді Тайра

виїцих сановників налічувалося 16 осіб, удостоєних права

з'являтися при дворі — більше тридцяти, а якщо додати

до них правителів різних земель, чиновників та інших

високих посадових осіб — набралося б, мабуть, більше

шестидесяти. Здавалося, немов на світі справді немає гід-

них називатися людьми, опріч нащадків Тайра...

Крім того, було в Кійоморі 8 дочок. Усіх вдало видали

заміж. Старшу... видали заміж за Лівого міністра Канема-

су. Від цього шлюбу народилося безліч синів...

Друга дочка Кійоморі стала імператрицею. У неї на-

родився син, його невдовзі оголосили спадкоємцем, а

після його вступу на престол імператриці-матері пожалу-

вали титул Кенреймон'ін. Рідна дочка Кійоморі — «Мати

країни»: що може бути почеснішим?

Третя дочка стала дружиною регента Мотодзане. Її

призначили вихователькою малтока-імператора Такакури

й дали високе придворне звання. Звали її пані Сіракава,

при дворі вона вважалася дуже впливовою й поважаною

особою. Наступну дочку видали за канцлера Мотоміті.

Ще одну — за дайпагона Такафусу, молодшу — за Нобу-

таку, главу Відомства будування. І ще була в Кійоморі

дочка від старшої жриці світлої богині в Іцукусімі, що в

краю Акі; ця дочка служила государеві-іноку Госіракаві й

перебувала на рівні майже законної дружини нижчою

раніу. А ще одну дочку народила йому Токіва, служниця

вдови-государині Кудзьоін; ця дочка перебувала в почті

Лівою міністра Канемаси й мала прізвисько «Пані з гале-

реї».

Країна наша Японія складається із 66 земель; з них

під владою членів родини Тайра перебувало вже більше

тридцяти, отже володіли вони більше ніж половиною

країни. А скільки було в них, окрім того, особистих маєт-

ків, скільки полів заливних і сухих, так і не злічити!..

Усю Піднебесну посеред чотирьох морів тримав Пра-

витель-інок у своїй десниці; люди лаяли його, засуджу-

вали його вчинки, але Правигель-інок, не звертаючи увагу

на людську хулу, знай творив справи, одну дивовижнішу

за іншу...

У минулі роки й до недавнього часу вояки Тайра й

Мінамото разом служили троігу, разом приборкували не-

слухів, які порушували закон і не поважали владу імпера-

тора. Відтак спокій та порядок панували у світі. Але у

смугі Хоген загинув у бою Тамейосі, а під час смути

Хейдзі — Йосітомо. Після їхньої загибелі всіх нащадків

роду Мінамото або вбили, або відправили на заслання;

відтепер проїщітали лише Тайра, усі інші й голову під-

няти не насмілювалися. Здавалося, тепер назавжди запа-

нує спокій у державі. Однак після смерті государя-монаха

Тоби як і раніше всякчас спалахували збройні чвари, а

страти, заслання, позбавлення сану, звільнення з посади

відбувалися щодня, як цілком звична справа, і не було

спокою в країні, і народ тремтів від жаху. Особливо ж з

початком років Ейряку та Охо посилилися чвари між

двором колишнього імператора Госіракави й царюючим

володарем Імператором Нідзьо — внаслідок цих *гвар усі

царедворці, і вищих, і нижчих рангів, тремтіли від страху,

перебуваючи в постійному неспокої, немов стояли біля

краю безодні, немов ішли по тонкій кризі... Попередній

імператор і нинішній імператор, батько й син — здавало-

ся б, яка ворожнеча може їх розділяти? А тем часом

раз-у-раз відбувалися події, одна дивовижніша від іншої, —

а все тому, що наблизився кінець свіїу й думки людські

обернулися тільки до зла... Хоч би що говорив государ-

батько, імператор у всьому йому перечив; тоді й сталася

подія, яка вразила всіх, хго бачив це або чув про неї, і

викликала загальний осуд.

В померлого імператора Коное лишилася дружина,

вдова-імператриця, дочка Правого міністра Кін'йосі. Піс-

ні смерті Імперіїюри мої* пііума ноші двір, оселилася в

м.и іку Коноо каїїіірн ш, мк ннііо»ить идоні, жила са-

мії ньо й скромно. У |и>ки І йрмку миііовнилоои їй, ма-

(•уіь, 22 чи 2.1 роки — пік, коли роїкн)і ужо майже минув

Однак вона мала славу першої красуні в державі, і ось

Імператор Нідзьо, який думав тільки про любовні нтіхи,

для яких його новояішений Гао Ліній

розі ну кону на в кра

сунь по всій країні, послав їй любовного листа Але вдова

II не думала відповідати. Тоді Імператор, уже не прихову-

ючи своїх намірів, послав у дім- Правого міністра

найвищий указ, яким повелівав удові-імператриці ввійгги

н палац як його законній дружині. Вчинок не чуваний, що

ииходив за будь-які межі! Сановники зібралися на раду, і

кожний висловив свою думку...

У нашій державі від часів імператора Дзімму зміни-

лося на троні більше семидесяти володарів, однак ніколи

не бувало такого, щоб жінка двічі ставала імператрицею! —

гак одностайно розсудили збори.

Попередній государ Госіракава теж умовляв сина, го-

ворячи, що недобру справу він задумав, але імператор

відповів:

— У Сина Неба немає батька й немає матері! В мину-

лому жиїті я дотримувався Десяти Заповідей і в нагороду

за це став повелителем десяти тисяч колісниць. Чому ж

такій незначній справі не відбутися за моєю волею?! — і

невдовзі найвищим указом призначив день весілля. Туг

навіть і імператор-батько був безсилий що-небудь змі-

нити...

Невдовзі настав день від'їзду до палацу. Міністр-бать-

ко та інші придворні проводжали наречену відповідно до

церемоніалу, з особливою пишністю прикрасивши каре-

ту, але вона не поспішала їхати, бо весілля було їй зовсім

не до душі. Лише коли стемніло й настала глибока ніч,

дозволила вона посадити себе в карету.

Так увійшла вона в імператорські чертоги, поселилась

у палаці Прекрасних пейзажів і віддано служила імпера-

торові, радячи йому присвятити всі помисли управлінню

країною...

З тугою згадувала вона про щасливі часи, коли душа в

душу жила в палаці з покійним імператором Коное...

Але навесні 1-го року Ейман (1165) рознеслася чутка,

що імператор Нідзьо хворий, а з початком літ недуга

його стала ще тяжчою. Імператор мав малолітнього сина

Рокудзьо, якого йому народила дочка Канеморі з Ікі,

помічника Головного скарбника. Пішли чутки, нібито

спадкоємцем оголосять цю дворічну дитину. І справді,