Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

563

відтоді вона зменшується. Нині в цілому затрати праці на виробництво 1 ц

молока залишаються ще значно вищими, ніж у передових підприємствах або в

зарубіжних країнах з розвинутим молочним скотарством (1,6 - 1,8 люд.-год. на

1 ц молока). Необхідно зазначити, що підвищення продуктивності праці лише

шляхом збільшення її фондоозброєності за послаблення уваги до

продуктивності самих тварин неодмінно призводить до зниження фондовіддачі.

Великі витрати на утримання основних засобів не завжди компенсуються еко-

номією заробітної плати, а це негативно відбивається на собівартості. Отже,

підвищення продуктивності праці в скотарстві слід домагатися двома

взаємопов'язаними шляхами - розширенням механізації виробничих процесів

та підвищенням продуктивності тварин.

Важливим напрямом підвищення ефективності молочного скотарства є

поліпшення якості молока. Адже при цьому суттєво зростає ціна його

реалізації; від якості значною мірою залежить й ефективність роботи молоко-

переробної промисловості. Поліпшення якості молока потребує забезпечення

ферм необхідним устаткуванням для його охолодження і фільтрувальними

засобами, кваліфікованими кадрами. Слід підтримувати належний санітарний

стан у приміщеннях, забезпечувати бездоганну чистоту доїльних установок і

молочного посуду, своєчасно виявляти й лікувати мастити у корів, додержу-

ватись правил особистої гігієни працівників тощо.

Підвищення ефективності виробництва та формування ринку молока

пов'язані також із подальшим удосконаленням роботи молочної промисловості,

поліпшенням і доведенням продукції галузі до споживача.

Таблиця 11.24

Поголів'я та продуктивність худоби й птиці в сільськогосподарських

підприємствах Вінницької області у 2004-2007 pp.

Вид тварин

Рік

2007/ 2004,

2004

2005

2006

2007

Поголів'я, тис. гол.

Продуктивність 1 гол.,

кг/рік

Поголів'я, тис. гол.

Продуктивність 1 гол.,

кг/рік

Поголів'я, тис. гол.

Продуктивність 1 гол.,

кг/рік

Поголів'я, тис. гол.

Продуктивність 1 гол.,

кг/рік

Поголів'я

Продуктивність

ВРХ на

відгодівлі

123,8

137,5

107,3

146,2

94,7

152,1

81,9

158,8

66,2

115,5

Молочне ско-

тарство

60,8

2377

50,4

2736

43,8

2844

37,6

3040

61,8

127,9

Подорожчання енергоресурсів, формування кормової бази та інші

фактори вплинули на збільшення собівартості тваринницької продукції. А

низька купівельна спроможність більшості населення не дає можливості

досягти рентабельності тваринництва в агропідприємствах Вінницької області

564

та Україні в цілому (табл. 11.25).

Сільськогосподарські підприємства мають збиток практично від усіх

галузей тваринництва. Лише продаж яєць курячих до 2005 року залишався

рентабельним та у 2003-2005 і 2007 роках - молока - за рахунок державних

дотацій. Наслідком даної економічної нестабільності в сільському господарстві

й занепаду тваринницької галузі області й України в цілому є зменшення рівня

споживання населенням країни основних продуктів харчування, зокрема м'яса,

молока. За 18-річний період споживання м'яса й м'ясопродуктів на 1 особу

зменшилося на 33%, або з 68,2 кг у 1990 році до 45,7 кг у 2007-му, молока й

молокопродуктів - із 373,2 до 224,6 кг, або на 40% (медично рекомендована

норма споживання м'ясних і молочних продуктів на 1 особу становить,

відповідно, 83 і 380 кг на рік). Україна відстає від європейського рівня

споживання м'ясопродуктів у 2,1 раза, молока - 1,6, фруктів - у 2,6 раза.

Споживання продукції рослинного походження (хліб, картопля, овочі, цукор,

олія) практично не змінюється.

Таблиця 11.25

Показники рентабельності продукції тваринництва в

сільськогосподарських підприємствах Вінницької області

Показник

Рік

2007/

2001,

+/-

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Рівень збитковості (-)

реалізованої продукції

тваринництва, %

-10,8

-27,2

-28,5

-20,3

-5,8

-20,7

-21,2

-10,4

У тому числі приріст:

ВРХ

-16,6

-39,9

-40,7

-33,1

-24,6

-39,4

-39,2

-22,6

молоко

-10,8

-19,8

5,3

-2,4

4,5

-8,7

17,6

Отже, обсяги, структура та якість харчування населення мають

незадовільний стан, що свідчить про значну ємність внутрішнього ринку

продовольства. Такий дефіцит білкового харчування населення України,

проблема неповноцінної якісної структури харчового раціону мають спонукати

сільськогосподарських товаровиробників, з одного боку, і державу - з іншого,

переходити на інтенсивний розвиток м'ясного й молочного скотарства,

свинарства, садівництва і виноградарства, що разом із загальним підвищенням

доходів населення, його продуктивної зайнятості сприятиме піднесенню

аграрного сектора економіки за рахунок внутрішніх резервів.

Необхідно здійснювати послідовну й всебічну інтенсифікацію сільського

господарства, оскільки обсяги аграрного виробництва не задовольняють наявні

внутрішні потреби в продуктах харчування, спостерігається постійне зростання

собівартості продукції, внаслідок чого економічна ефективність і

продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах залишаються

низькими.

Ефективність аграрного виробництва значною мірою залежить від

забезпечення раціонального використання трудових ресурсів села, підвищення

продуктивності праці, формування відповідної системи матеріального

стимулювання праці. Узагальнюючим показником ефективності використання

565

робочої сили є продуктивність праці.

11.10. Економіка м’ясного підкомплексу АПК

11.10.1. Характеристика м'ясопродуктового підкомплексу

М'ясопродуктовий підкомплекс - одна з найважливіших продуктових

вертикалей з виробництва і переробки продукції тваринництва. Головне

функціональне призначення підкомтексу - забезпечення потреб населення в

м'ясі та м'ясних продуктах.

Поряд з цією основною продукцією з відходів і побічної продукції

промислової переробки м'яса одержують м'ясо-кісткове і кров'яне борошно,

шкіряну та ендокринно-ферментну сировину.

Визначальними факторами, які справляють прямий вплив на обсяги

виробництва та якість м 'ясопродукцїі, слід вважати:

- в сільському господарстві - повновагові тварини необхідної

вгодованості, якість годівлі, боротьбу з епізоотіями;

- в м'ясопереробній промисловості - своєчасну розробку і глибоку

переробку тушів, високу якість технологічних операцій, скорочення втрат;

- у торгівлі - своєчасність продажу, наявність відповідних потужностей

зберігання м'ясопродуктів.

Скорочення виробництва м'яса і м'ясопродуктів одночасно є причиною і

наслідком незадовільного функціонування всієї продуктової вертикалі.

Причина полягає в стрімкому зменшенні відгодівельного поголів'я та

хронічному недовантаженні потужностей переробки. Наслідок зводиться не

лише до погіршання споживання населенням м'яса і м'ясопродуктів, а й до

скорочення виробництва в галузях АПК, що забезпечують цю продуктову

вертикаль необхідними матеріально-технічними ресурсами.

Отже, сама структурна побудова м'ясопродуктової вертикалі має

розцінюватись як обов'язкова передумова вирішення найважливіших питань,

що торкаються проблем міжгалузевої інтеграції. Щоб цю особливість зрозуміти

глибше, достатньо вникнути в структуру м'ясопродуктового підкомплексу.

З наведеної схеми видно, що м'ясопродуктовий підкомплекс становить

досить складну поліпрофільну виробничо-організаційну структуру, між

окремими елементами якої існує тісна взаємозалежність: не можна збільшити

споживання м'яса та м'ясопродуктів до раціонального рівня без наявності

висоюпродуктивних м'ясних порід, їх повноцінної годівлі, своєчасної і повної

переробки живої ваги знятих з відгодівлі тварин і добре організованої оптової

та роздрібної торгівлі.

Щоб вивести комплекс із кризового стану, необхідно забезпечити:

- інтенсивне відтворення м'ясних вітчизняних і зарубіжних порід худоби;

- створення і відродження великих механізованих колітексів з відгодівлі

тварин та їх гарантоване забезпечення повноцінними кормами;

- прискорення розвитку традиційних галузей свинарства, скотарства та

566

промислового птахівництва;

- поглиблення процесів агропромислової інтеграції шляхом створення

формувань у складі відгодівельних господарств, м'ясо-переробних підприємств

і комбікормових заводів за широкого залучення до цього процесу господарств

населення;

- ефективне використання виробничих потужностей м'ясопереробної

промисловості;

- розширення мережі фірмової торгівлі і на цій основі вивчення реального

платоспроможного попиту населення на м'ясо та м'ясопродукти вітчизняного

виробництва.

Рис. 11.13. Схема м'ясопродуктового підкомплексу

Організаційна структура ринкового м'ясопродуктового підкомплексу має

будуватися за наявності таких обов'язкових партнерів:

- виробники фуражного зерна;

- виробники та постачальники кормових домішок;

- комбікормовий завод;

- відгодівельне господарство (комплекс);

- м'ясопереробне підприємство (завод, цех);

- фірмова торгівля;

- розрахунковий центр вертикалі.

Досить важливо також забезпечити продуктову вертикаль сучасним

ефективним обладнанням для первинної переробки худоби, а м'яса -

фасувальною і пакувальною технікою, холодильним та енергетичним

567

устаткуванням. Розроблення та впровадження ресурсо- та

енергозбережувальних технологій дадуть змогу перейти на поглиблену

переробку худоби та птиці, випуск нових видів м'ясних продуктів високої

біологічної цінності. Для цього необхідно технічно переоснастити матеріально-

технічну базу всіх складових м'ясопродуктового підкомплексу.

Під час створення продуктових вертикалей слід виходити з того, що

переробка будь-якого виду сільськогосподарської продукції поряд з основним

продуктом забезпечує одержання супутньої та побічної продукції. Наприклад,

під час забою тварин, крім м'яса, одержують субпродукти, кров, шкіру, копита,

роги, кишкову сировину і т. д. В таких випадках найприйнятнішим видом

інтегрованого виробництва може бути комбінат (у даному випадку -

м'ясокомбінат), який здатний забезпечити комплексне використання сировини,

тобто переробку основної, супутньої та побічної продукції.

За сучасної економічної ситуації аграрні підприємства через кризу

неплатежів вимушені переходити на мініпереробку, яка звужує можливості

комплексного використання сировини і збільшує її втрати, водночас

незавантаженість великих м'ясопереробних підприємств зростає, що

позначається на обсягах та асортименті м'ясопродукції.

Створення в рамках продуктової м'ясопереробної вертикалі відкритих

акціонерних товариств за участю держави дато б можливість вийти з цієї

складної ситуації. Такі акціоновані структури м'ясопродуктового спрямування

(холдингові компанії, корпорації) на основі взаємоузгодження інтересів усіх

учасників технологічного процесу вирощування та відгодівлі тварин, їх забою

та переробки м'яса, реалізації м'ясопродуктів можуть об'єднати спеціалізовані

господарства і тваринницькі комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби та

свиней, комбікормові заводи, сервісні підприємства, м'ясокомбінати та фірмову

торгівлю м'ясопродуктами, що сприятиме формуванню високоефективної

продуктової вертикалі.

11.10.2. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення

свинарства

Свинарство в Україні є традиційною галуззю тваринництва. Основною

продукцією свинарства є м'ясо й сало. Свинина має велике значення в

харчуванні людини і користується великим попитом у населення, а також є си-

ровиною для виробництва шинки, бекону, ковбас, сосисок та різних видів

консервів. Шкури, щетина і відходи забою свиней є сировиною для легкої

промисловості. Свинина в м'ясному балансі країни займає друге місце після

яловичини близько 34%, а у світовому виробництві м'яса частка її становить

майже 40%, у більшості країн Європи - понад 50%, а в Данії, Угорщині та Китаї

- 80%. Такі цінні біологічні особливості свиней, як висока плодючість,

короткий ембріональний період розвитку, скороспілість, всеїдність, добра

окупність кормів, зумовлюють значні економічні переваги свинарства. Свині

здатні народжувати 10 - 12 поросят на опорос, досягати живої маси 100 кг за

шість - сім місяців з витратою на 1 кг приросту до 4 кг корму. Від свиноматки

568

можна одержати за рік 2,0 - 2,5 т свинини за забійної маси до 70% живої маси

(великої рогатої худоби - до 60%) (табл. 11.26).

Таблиця 11.26

Поголів'я свиней по регіонах і категоріях господарств України,

тис. гол.

1990 р.

Регіони

Степ

Лісостеп

Полісся

Всього

по

Україні

В усіх категоріях господарств

8079

7992

3322

19393

у тому числі

Сільгосппідпримства, включаючи

фермерські господарства

6624

5801

1634

14059

Господарства населення

1455

2191

1688

5334

2008 (на початок року)

В усіх категоріях господарств

2947

4125

2132

9204

у тому числі

Сільгосппідпримства, включаючи

фермерські господарства

1442

1611

338

3391

Господарства населення

1505

2514

1793

5813

Спад поголів'я значною мірою пов'язаний також із погіршенням його

відтворення.

Порівняно з відповідним періодом 2002 року надходження поросят

зменшилося на 2 млн гол., що становить 39% загальної потреби. Загалом

кризовий стан галузі спричинений низкою чинників: значна частина

господарств різко зменшилась, а окремі навіть припинили виробництво сви-

нини. При цьому на частку індивідуальних селянських господарств у

загальному виробництві та реалізації свинини в забійній масі припадає майже

70%. Сталося це, головним чином, не тому, що в них поліпшився рівень

господарювання і значно збільшилося виробництво цієї продукції, а у зв'язку з

різким скороченням поголів'я і зниженням у 1,5 - 2 рази продуктивності свиней

у сільськогосподарських підприємствах. Практично не займаються

виробництвом свинини й фермерські господарства.

В особистих селянських господарствах свинарство залишається

примітивним з утриманням переважно 1 - 2 поросят на відгодівлю. Цей сектор

вимогливий до формування ринку молодняку свиней і кормів для завершальної

відгодівлі. Перевагою тут є утилізація відходів домашнього господарства,

зокрема картоплі та інших продуктів харчування.

Різке скорочення поголів'я, висока собівартість і збитковість виробництва

свинини сталися через систематичне, часом непродумане підвищення цін на

569

комбікорм, енергоресурси, будівельні матеріали, устаткування, ветеринарні

препарати, а також у результаті прорахунків організаційного і технологічного

характеру. Тому вкрай необхідно вишукувати шляхи щодо зупинення

спаду і , збільшення виробництва продукції свинарства. /Л Виходячи з

науково обґрунтованих норм харчування " на душу населення потрібно

виробляти не менше 78 кг м'яса в забійній масі, у тому числі 31 кг свинини. Для

цього доцільно утримувати в усіх категоріях господарств 1 млн основних і 1,5

млн, що перевіряються, одержувати від кожної з них у середньому за рік

відповідно 14,4 та 7 поросят, вирощувати та відгодовувати молодняк до 100 -

ПО кг, одержувати 400 - 450 г середньодобових приростів. У наступні роки

завдяки інтенсивному використанню наявного поголів'я, поліпшенню кормової

бази й удосконаленню технологічних процесів передбачати нарощування

свинини до 2,2 - 2,3 млн т. Необхідно мати також висококваліфіковані кадри

нової формації, розводити високопродуктивні породи з раціональним

використанням методів чистопородного розведення, схрещування, гібридизації

і штучного осіменіння.

При відродженні свинарства в Україні варто використовувати досвід

країн ЄС, зокрема Великої Британії. Організаційна структура галузі має три

рівні ієрархії. На першому (найвищому) рівні знаходиться державний се-

лекційний центр, де проводяться наукові дослідження, здійснюється селекційна

робота. До другого рівня належать репродуктивні центри, які розташовані по

всій країні в різних сільськогосподарських регіонах. І, нарешті, третій рівень

становлять окремі фермерські господарства, які займаються виключно

відгодівлею свиней.

Розміщення свинарства на території України не має регіональних

обмежень і орієнтоване лише на джерела формування кормових ресурсів. Нині

в Україні займаються розведенням та селекцією 15-ти порід й спеціалізованих

типів свиней різного напряму продуктивності. Серед них є численні породи,

наприклад, велика біла. Поряд з ними окремі породи, як українська степова

ряба, велика чорна та інші мають поголів'я у кілька разів менше. Це локальні та

зникаючі породи, збереженню яких наша держава останнім часом приділяє

велику увагу.

11.10.3. Економічна ефективність свинарства та напрями її підвищення

Ефективність свинарства характеризується системою натуральних і

вартісних показників, основними з яких є: плодючість свиноматок;

продуктивність тварин; оплата корму; продуктивність праці; собівартість 1 ц

приросту живої маси; рівень рентабельності виробництва.

Головні напрями збільшення та здешевлення виробництва свинини -

послідовна інтенсифікація, зміцнення кормової бази, поліпшення племінних і

продуктивних якостей поголів'я, всебічна індустріалізація, а також вдо-

сконалення організаційних форм ведення галузі.

Досвід передових підприємств та науково-дослідних установ свідчить, що

кормові ресурси галузі найефективніше використовуються при оптимальному

570

співвідношенні зернофуражу в таких пропорціях: ячмінь - 30 - 35%, кукурудза

- 25 - 30, пшениця - 25 - 30, горох - 10 - 15, овес - 3 - 5 %. Весь зернофураж

необхідно згодовувати у вигляді повноцінних комбікормів, збагачених

трав'яним і м'ясо-кістковим борошном, вітамінами, мікроелементами тощо.

Кормова база свинарства складається з великого набору продукції

рослинництва, відходів харчової промисловості та інших компонентів. Однак

жоден із видів кормів, що використовується в галузі, не забезпечує повноцінної

годівлі тварин. Тому при створенні кормової бази у конкретному підприємстві,

слід підбирати такі компоненти кормового раціону, які можуть вироблятися в

достатній кількості за мінімальних виробничих витрат. Саме за таким

принципом створюється кормова база для свинарства у високорозвинутих в

аграрному відношенні країнах. Так, у США основними компонентами раціону є

кукурудза і соя, в Німеччині - картопля, цукрові буряки. Цей підбір кормів дає

змогу здешевити кормовиробництво в галузі, адже витрати на корми становлять

близько 70 % собівартості свинини.

Необхідно здійснювати реорганізацію у сфері виробництва, збереження і

переробки зернофуражу та продукції свинарства, а також її реалізації через

форм ефективного господарювання. На початку таким товаровиробникам треба

надати державну фінансову підтримку з питань цін і податків.

Важливим резервом загального виробництва свинини в Україні є особисті

селянські господарства. У зв'язку з цим слід прийняти державне рішення для

заохочення населення займатися свинарством, гарантуючи йому придбання

поросят, концкормів, ветеринарне обслуговування та допомогу в переробці й

реалізації готової продукції. Доцільно створити асоціації з виробництва

свинини в індивідуальних і фермерських господарствах. Великі втрати

допускаються через низький професійний рівень спеціалістів середньої ланки.

Для галузі потрібне економічне стимулювання нарощування поголів'я,

створення умов надходження інвестицій. На загальнодержавному рівні для

забезпечення зростання виробництва та розвитку галузі потрібно здійснити

комплекс заходів: сформувати систему довгострокового кредитування й надати

вільний доступ до кредитних ресурсів сільськогосподарським товаровиробни-

кам; збільшувати обсяги фінансування державної програми у тваринництві.

Сучасне обладнання і техніка також надзвичайно потрібні товаровиробникам.

Не менш важливим є забезпечення тваринництва якісними і повноцінними

кормами, створення належних умов утримання й годівлі тварин, реалізації

товарного та племінного поголів'я через аукціони.

Для істотного поліпшення використання наявного поголів'я свиней та

досягнення високої їх продуктивності важливе значення мають комплектування

стада, встановлення раціональної його структури та оптимальних пропорцій

між різними статево-віковими групами тварин. Останнє забезпечує ритмічність

і потоковість виробництва продукції, раціональне використання приміщень та

зниження потреби в кормах у різні виробничі періоди. Тому від раціональної

структури стада значною мірою залежить рівень ефективності виробництва як у

звичайних товарних свинарських підприємствах, так і в спеціалізованих та на

промислових свинарських комплексах.

На збільшення виробництва свинини та зниження її собівартості впливає

571

такий важливий фактор інтенсифікації, як удосконалення відтворення стада

свиней та підвищення репродуктивних здатностей основних і разових

свиноматок. Це пов'язано з тим, що від рівномірності надходження необхідної

кількості ремонтного молодняка, його фізіологічного стану, успадкованої

продуктивності залежать весь процес виробництва, його кінцеві результати. За

розрахунками спеціалістів, збільшення виходу поросят від однієї свиноматки

від 16 до 18 - 24 гол. підвищує ефективність використання кормів на 6 - 18 %.

З метою підвищення ефективності використання основного стада як

активного елемента основних виробничих засобів свинарства в

сільськогосподарських підприємствах доцільно проводити цілеспрямовану

роботу щодо вдосконалення організації виробництва, впровадження технології

інтенсивного використання маточного свинопоголів'я, поєднуючи науково

обґрунтовані системи відтворення та умілу організацію роботи племінних, ре-

продуктивних і товарних господарств.

Важливим фактором підвищення економічної ефективності галузі є

поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств на виробництві

свинини. Адже спеціалізація й оптимальна концентрація створюють умови для

впровадження прогресивних технологій, підвищення продуктивності праці та

зниження собівартості свинини.

Підвищення ефективності свинарства великою мірою пов'язано з

удосконаленням технології виробництва, впровадженням потокової системи

виробництва м'яса, підвищенням рівня механізації свиноферм, переходом до

індустріальних методів виробництва свинини. Індустріальна технологія вимагає

стандартизації розведення, годівлі та утримання тварин, використання гетеро-

зисного молодняка, годівлі поголів'я повнораціонними кормосумішами,

групового утримання свиней однакового віку, цехової організації виробництва і

вузької спеціалізації праці.

Перехід до ринкових відносин передбачає реформування власності в усіх

сферах АПК, розвиток багатоукладної економіки і різних типів підприємств та

форм господарювання. Це повною мірою стосується і свинарства.

Перетворення працівника ферми на її господаря, що дасть змогу

якнайповніше розкрити його творчі можливості і на цій основі досягти високої

продуктивності праці, найбільш повно реалізується при організації на фермах

самостійних або внутрішньофермських кооперативів і фермерських

господарств. Щоб використати переваги концентрації та зберегти встановлені

між працівниками взаємозв'язки, при приватизації колективи ферми

(комплексу) переважно організовують на їх базі не самостійні, а

внутрішньофермські кооперативи. При цьому останні, маючи практично

повну господарську самостійність (самі вирішують оперативні питання в

процесі роботи й одержують дохід залежно від результатів своєї роботи),

нерозривно пов'язані між собою загальним договором, де обумовлено як

штрафні санкції при порушенні взаємних зобов'язань кооперативів, так і

стимули за кінцевими результатами роботи всієї ферми (комплексу). Досвід

багатьох підприємств свідчить, що на базі невеликих збиткових ферм (а це в

основному ферми з поголів'ям свиней до. 500 гол.) доцільно організовувати са-

мостійні кооперативи або фермерські господарства. При , цьому, як правило,

572

доводиться проводити дообладнання приміщень, переглядати структуру

поголів'я і кормові раціони, бо без створення оптимальних умов для високо-

продуктивної роботи тваринників досягти високих кінцевих результатів

неможливо. За відсутності бажаючих (а це в умовах переходу до ринкової

економіки буває тоді, коли реорганізація і реконструкція ферми не

забезпечують окупності витрат) такі ферми доведеться або ліквідувати, або

перепрофілювати на виробництво іншої продукції, або передати в оренду

промисловим підприємствам чи іншим організаціям.

Розширення виробництва свинини та підвищення його ефективності

залежать від формування ринку м'яса в Україні. Ринок м'яса - це система

економічних відносин між виробниками сировини і кінцевого продукту,

придатного для споживання, завдяки якій через купівлю-продаж реалізується

право на власність характерних для певного ринку товарів. Це означає, що

ринок м'яса, в якому процеси обміну є основоположними, рівною мірою

охоплює виробництво, розподіл та споживання і має не тільки пряму, а й

зворотну дію на процес відтворення, тобто володіє здатністю до

саморегулювання.

До найбільш узагальнених особливостей, на основі яких відбувається

формування ринкових відносин, є висока заінтересованість підприємств у

ринках збуту, оскільки за їх відсутності не існує власне ринку, а є простий

розподіл. Тому про наявність ринкових відносин у м'ясному підкомплексі

можна буде говорити лише тоді, коли існуватиме збалансована система

виробництва і споживання м'ясної продукції, коли темпи зростання вироб-

ництва випереджатимуть темпи збільшення обсягу споживання. Крім того,

невід'ємною умовою формування ринкових відносин є високий ступінь

самостійності підприємств, що грунтується на правовому та господарському

законодавстві.

Отже, розвиток свинарства і забезпечення населення доступними за

цінами м'ясними продуктами можливі лише за умови реформування всіх ланок

м'ясопродуктового підкомплексу України, їх технічного та технологічного

переобладнання на основі досягнень науково-технічного прогресу та переходу

до ринкових відносин.

11.11. Економіка вівчарства

11.11.1. Народногосподарське значення, розвиток та

розміщення

вівчарства

Вівчарство має велике народногосподарське значення. Ця галузь є

джерелом таких незамінних видів сировини, як вовна, смушки і шкури. Крім

того, вівці дають м'ясо

- цінний дієтичний продукт харчування, який містить значну кількість

фосфору, кальцію та заліза і незначну - холестерину, а в деяких районах - і

молоко для виробництва бринзи та гострих сирів. Порівняно з іншими галузями