Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

523

Таблиця 11.16

Ефективність виробництва овочів у різних категоріях господарств

України, 2008 рік

Показники

Категорії господарств

господарські

товариства

приватні

підприєм-

ства

сільськогос-

подарські

виробничі

кооперативи

інші

підприєм-

ства

Кількість господарств, од.

2170

813

744

Прямі затрати праці на 1

ц,

8.9

9.9

11.2

6,6

Собівартість виробництва

1 ц, гри

30.63

31.7

35,5

38,8

Собівартість 1 ц

реалізованої продукції

32,9

39,9

39,1

Ціна реалізації 1 ц, овочі,

гри

33,95

33.75

32,03

37,72

Прибуток (+), збиток (-)

від реалізації 1 ц овочів,

грн

+1,04

-6.6

-7,83

-1,4

Рівень рентабельності, %

3,2

-0,15

-19,6

-3,6

Кількість господарств, які

одержали прибутки

1234

485

357

У відсотках від загальної

кількості

56,8

59,6

48,0

55,8

11.6.4. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва

картоплі та овочів.

Основою дальшого розвитку картоплярства є інтенсифікація

картоплепродуктового підкомплексу АПК на базі широкого використання

досягнень науково-технічного прогресу. Вона передбачає реалізацію комплексу

науково обгрунтованих заходів, спрямованих на збільшення виробництва

картоплі і зменшення втрат при її зберіганні.

Важливий резерв підвищення економічної ефективності виробництва

картоплі впровадження інтенсивної індустріальної технології на основі

комплексної механізації виробничих процесів. Ця технологія охоплює такі

елементи інтенсивного вирощування картоплі, як прогресивні способи

підготовки грунту і догляду за рослинами, внесення органічних і мінеральних

добрив залежно від рівня запрограмованого врожаю, впровадження сортів

інтенсивного типу, знезараження посадкового матеріалу і боротьба з

шкідниками й хворобами, механізоване збирання врожаю, прогресивні способи

зберігання і реалізації продукції.

Високої економічної ефективності індустріальної технології вирощування

524

картоплі можна досягти тільки за умови виконання всього комплексу заходів.

Особливо важливими впровадження комплексної механізації ви-

рощування/картоплі, зокрема застосування знарядь з активними робочими

органами, що забезпечують якісну підготовку грунту та ефективний догляд за

посівами. Це створює оптимальні умови для збирання картоплі комбайнами,

забезпечує приріст урожайності (60 - 70 ц/га), зменшує затрати праці на 80 - 100

люд.-год на гектар.

Однією, з умов одержання високих і сталих урожаїв картоплі е правильно

організоване насінництво. Дослідження Інституту картоплярства НААН та

Білоцерківської сортодільниці свідчать, що продуктивність усіх сортів картоплі

за період репродукування різко знижується. Тому в кожному господарстві

необхідно вирощувати здоровий сортовий матеріал для насінних цілей і

своєчасно проводити сортооновлення. Поліпшенню насінництва в країні

сприяють оздоровлення вихідного матеріалу, прискорене розмноження нових

сортів, вдосконалення технології виробництва насінної картоплі. Для

вирощування елітної картоплі треба ширше використовувати безвірусний

садивний матеріал районованих сортів.

Велике значення для підвищення врожайності картоплі має впровадження

у виробництво продуктивних сортів з високою якістю бульб і стійких проти

хвороб. В Україні виведені і районовані високопродуктивні сорти картоплі

української селекції: Витязь, Гарт, Либідь, Луговська, Світанок київський,

Бородянська рожева, Пролісок (Інституту картоплярства НААН), Берегиня, Зов,

Посвіт, Пост 86 (Поліська дослідна станція картоплярства ім. О. М. Засухіна).

Це високоврожайні сорти, стійкі проти раку, відносно стійкі проти фітофто-

розу, вірусних і бактеріальних хвороб. Середня врожайність сортів Луговська,

Либідь, Світанок київський 470 - 500 ц/га, максимальна врожайність картоплі

Луговська 641 ц/га, а Світанок київський - 569 ц/га.

Картопля як харчовий продукт зберігається і використовується протягом

тривалого періоду. Тому підвищення ефективності картоплярства

безпосередньо пов'язане із забезпеченням високої якості бульб у період

збирання, заготівлі і перевезення, зменшенням втрат продукції в процесі

зберігання. Особливого значення набуває запобігання механічним

пошкодженням бульб, які при збиранні комбайнами та сортуванні машинами

можуть становити 30 - 60 % врожаю.

Важливим напрямом підвищення економічної ефективності

картоплярства - організація зберігання бульб у місцях їх виробництв що значно

скорочує втрати і забезпечує високу якість продукції протягом тривалого часу.

За даними наукових установ, втрати картоплі, що зберігається в сховищах

великих міст, часто становлять понад 40 %. Тому до 70 % валового збору

картоплі економічно вигідно зберігати в місцях виробництва і тільки 30 % - у

сховищах міст і промислових центрів. Це вимагає значних коштів для

спорудження спеціалізованих сховищ картоплі в господарствах, проте зменшує

витрати на численних перевалках, де значно погіршується якість бульб.

Найкраще картопля зберігається в сховищах з регульованим повітряним і

вологісним режимами. Бульби втрачають менше поживних речовин та

вітамінів, менше пошкоджуються хворобами і довго зберігають свої

525

продуктивні і смакові якості. Залежно від типу сховища картопля може

зберігатися в засіках і контейнерах. Впровадження технології заготівель,

перевезення і зберігання картоплі в контейнерах значно підвищує економічну

ефективність праці в картоплепродуктовому підкомплексі АПК. При

контейнерному способі заготівель картоплі якість її зберігання підвищується на

11%, а затрати праці на вантажно-розвантажувальних роботах зменшуються в 2

- 2,5 раза.

Істотне значення в підвищенні ефективності вирощування картоплі мала

концентрація її виробництва в спеціалізованих господарствах у найбільш

сприятливих природних умовах, створення агропромислових об'єднань,

особливо в сировинних зонах підприємств харчової, крохмале-патокової і

спиртової промисловості.

Переважна частина виробництва картоплі зосереджена в особистих

підсобних господарствах населення і селянських (фермерських) господарствах

країни. Для підвищення ефективності картоплярства слід зміцнювати

матеріально-технічну базу цих категорій господарств, підвищувати рівень

забезпеченості, їх насінням високопродуктивних сортів картоплі та

ефективними засобами боротьби з шкідниками і хворобами. У процесі розвитку

картоплепродуктивного підкомплексу АПК селянські (фермерські)

господарства ширше залучатимуться до різних форм міжгосподарської

кооперації і агропромислової інтеграції.

Основним напрямом збільшення виробництва овочів і підвищення їх

ефективності - інтенсифікація овочівництва на основі впровадження

комплексної механізації виробничих процесів, нових високопродуктивних

сортів овочевих культур, пристосованих до механізованого вирощування,

широкої хімізації і меліорації земель, поглиблення спеціалізації і збільшення

виробництва на базі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції

використання колективного підряду і орендних відносин.

Для підвищення врожайності овочевих культур велике значення мають

сівозміни. За даними Інституту овочівництва і баштанництва НААН, тільки за

рахунок розміщення овочевих культур по кращих попередниках урожайність

томатів підвищується на 30 - 40 %, капусти - на 20 - 59, моркви - на 15 - 17,

буряків столових - на 26 %.

Велике економічне і соціальне значення має зменшення трудомісткості

виробництва овочів. Впровадження комплексів машин на збиранні і доробці

томатів, цибулі, моркви, капусти, огірків, горошку зеленого та інших овочевих

культур підвищує продуктивність праці в 5 - 10 разів.

Системи машин є основою впровадження інтенсивних індустріальних

технологій, що забезпечують підвищення врожайності овочевих культур,

значне зменшення втрат і поліпшення якості продукції. Для широкого викорис-

тання індустріальних технологій необхідно створити і впровадити у

виробництво, сорти овочевих культур, пристосовані до механізованого

вирощування.

Висока ефективність індустріальних технологій вирощування овочевих

культур забезпечується в умовах широкого використання мінеральних добрив.

З розрахунку на 100 кг діючої речовини NPK приріст урожаю капусти

526

становить 75 ц/га, томатів - 32, цибулі - 17, огірків - 26, буряків столових -

74 ц/га.

Значно підвищується рівень інтенсивності та економічної ефективності

овочівництва в умовах зрошення. В нашій країні тільки половина площ

овочевих культур розміщується на поливних землях. При цьому зрошення

збільшує врожайність овочів більш як удвічі порівняно з богарними посівами.

Виробництво овочів високоефективне в умовах спеціалізації і

концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і

агропромислової інтеграції. Рівень ефективності овочівництва різко

підвищується, якщо в господарстві є консервний завод. Так, у господарствах,

що переробляють овочі на своїх заводах, урожайність овочевих культур

перевищує середній рівень по країні більш як на 40 %, з розрахунку на 1 га

реалізується на 17 % більше свіжих овочів, а прибуток з розрахунку на 1 га

посівів зростає в 3,5 раза.

Найбільш високий рівень економічної ефективності виробництва овочів

мають агропромислові підприємства, зокрема овочеконсервного і

плодоовочеконсервного напрямів. Розвиток агропромислової інтеграції в сфері

виробництва і переробки овочевої продукції залежить від рівня спеціалізації

господарств на виробництві овочів і можливостей їх переробки. У

спеціалізованих господарствах приміських зон доцільно створювати під-

приємства з переробки овочів потужністю не менш як 10 млн, а на основі

міжгосподарської кооперації - 40 - 50 млн умовних банок.

Щоб забезпечити рівномірне надходження овочів протягом року,

необхідно активно розвивати овочівництво закритого грунту. Велике майбутнє

у міжгосподарських тепличних комбінатів, особливо на основі використання

теплових відходів промислових підприємств.

В Україні понад третину овочевих культур вирощують розсадою. За

рахунок високоякісної розсади, яку одержують із закритого грунту, можна на

25 - 30 % підвищити середню врожайність овочів.

Раціональним поєднанням овочівництва відкритого і закритого грунту

можна забезпечити споживання овочів населенням за науково обгрунтованими

нормами. При цьому в свіжому вигляді з поля повинно реалізовуватись 30 %

овочів, із закритого грунту - 10, після зберігання - 28 і в переробленому

вигляді - 32 % продукції.

У підвищенні економічної ефективності овочівництва спеціалізованих

господарств велику роль відіграють прогресивні форми організації і оплати

праці. Найважливішими з них є колективний підряд і оренда, що базуються на

цеховій структурі виробництва. Створення спеціалізованих підрозділів з

виробництва і переробки овочів на умовах оренди підвищує відповідальність

колективу за досягнення кінцевого результату.

527

11.7. Економіка виробництва плодів, ягід і винограду.

11.7.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення

садівництва

В економіці сільського господарства важливе місце серед рослинницьких

галузей належить садівництву. Плоди і ягоди - цінні продукти харчування.

Вони багаті на вітаміни, цукор, мікроелементи, вуглеводи та органічні кислоти.

Особливе значення мають моносахариди - фруктоза і глюкоза, які повністю

засвоюються організмом людини і виконують у ньому важливі функції.

Фруктоза в організмі легко перетворюється на глюкозу, а остання є одним з

основних джерел енергії, причому для нервової тканини - єдиним.

Великим вмістом фруктози відзначаються яблука, груші, чорна

смородина та полуниця, у яких вона займає 60% загальної кількості цукру.

Продукція садівництва і ягідництва використовується як сировина для

виробництва варення, джемів, компотів, соків, сухофруктів та ін. За даними

інституту харчування, раціональна норма споживання фруктів і ягід на душу

населення по Україні становить 90 кг. Проте у 2001 році на душу населення

споживалось лише 25,9 кг фруктів і ягід, тому збільшення їх виробництва є

однією з важливих народногосподарських проблем, розв'язання якої безпосе-

редньо сприяє вдосконаленню структури харчування населення.

Садівництво - одна з важливих галузей сільського господарства. Для

розширення площ плодово-ягідних насаджень використовують

малопродуктивні ґрунти, схили ярів і балок, що дає змогу підвищити рівень

використання сільськогосподарських угідь. На сучасному етапі одержання

землі у власне користування садівництво і виноградарство широко розвивається

на основі повсюдного закладання присадибних та колективних садів. За

останній період площа колективних садів в Україні збільшилась майже вдвічі і

займає 212,4 тис.га. Всі плодові дерева і ягідники - добрі медоноси, тому

садівництво сприяє розвитку бджільництва. На початок 2009 року площа

плодово-ягідних насаджень у країні становила 425 тис. га. У структурі

плодових насаджень на зерняткові культури припадало 70%, кісточкові - 23%,

горіхоплідні - 2,9, ягідники - 1,1%. Товарні сади і виноградники розміщені

переважно у південних та лісостепових районах України.

Зауважимо, що останнім часом у структурі садівництва зростає питома

вага ягідників. Це пояснюється тим, що вони рано вступають у плодоношення,

не потребують великих капітальних вкладень і швидко окуповують витрати. З

початком плодоношення садові і виноградні насадження стають основними

засобами виробництва сільськогосподарських підприємств. Період амортизації

окремих насаджень різний. Так, у зерняткових порід він становить у

середньому 20 - 25 років, у кісточкових - 17 - 20, а у виноградників - 40 - 50

років. Строк окупності капіталовкладень на закладання садів - 8 - 12, а

ягідників - 4 - 5 років.

Більшість садів та ягідників розміщена в громадському секторі - на них в

528

Україні припадає понад 60% усієї площі плодових насаджень та понад 80%

заготівель плодів і ягід.

Розміщення садівництва і ягідництва за породним та сортовим складом

має свої відмінності по території України. Південні райони характеризуються

промисловою культурою теплолюбних кісточкових (персик, абрикос, черешня)

і зерняткових (груша, айва) порід. Вони становлять 60% усіх насаджень в

Україні. Центральна зона охоплює центральну і північну частину України. Тут

вирощують яблука, вишні, суниці, смородину, малину. У гірських районах

Карпат - сливи, горіхоплідні та ін.

Подальше вдосконалення розміщення плодових та ягідних культур у

більшості регіонів зумовлене розвитком промисловості і зростання чисельності

міського населення, необхідністю скорочення відстані перевезень плодів і ягід

для зменшення втрат їх якості в процесі транспортування.

11.7.2. Економічна ефективність виробництва плодів і ягід та напрями її

підвищення

Для характеристики рівня економічної ефективності виробництва плодів і

ягід використовують систему показників: урожайність плодів і ягід з гектара,

витрати праці на 1 ц в люд-год, собівартість 1 ц продукції, прибуток з

розрахунку на 1 ц продукції і на 1 га плодоносного саду, рівень рентабельності

садівництва. У садівництві багатьох господарств спостерігається періодичність

плодоношення, тому економічна ефективність виробництва продукції

садівництва визначається в середньому за 3 - 5 років.

Ставлення до садівництва в державі як до другорядної галузі зумовило

скорочення виробництва плодово-ягідної продукції в підприємствах усіх форм

господарювання і особливо у реформованих сільськогосподарських

підприємствах. Основними причинами такого кризового стану є послаблення

економічних важелів, що стимулюють розвиток садівництва, зокрема:

відсутність стабільної державної підтримки розвитку галузі й пільгових

кредитів на відновлення багаторічних насаджень, невідповідність діючих форм

організації садівництва ринковим умовам, неврегульованість майнових і

земельних відносин щодо володіння, користування та розпорядження

багаторічними насадженнями. Низька концентрація багаторічних плодових

насаджень не дає можливості повною мірою використовувати фактори впливу

інтенсифікації, спеціалізації для зниження собівартості продукції, підвищення

продуктивності праці й у цілому забезпечувати ефективне виробництво плодів,

ягід і винограду.

Собівартість продукції садівництва безпосередньо залежить від рівня

продуктивності праці, матеріально-грошових витрат на її виробництво та

врожайності. Структура витрат на виробництво плодів і ягід залежно від

спеціалізації підприємств неоднакова. В основному вона передбачає витрати на

догляд за насадженнями, збирання та реалізацію, а також амортизацію, ремонт

насаджень і техніки. Витрати на оплату праці по зонах коливаються від 31 до 34

%, на пально-мастильні матеріали - від 7 до 8%.

529

Поряд з цим навіть у складних економічних умовах окремі садівничі

підприємства мають високі економічні показники виробництва плодово-ягідної

продукції, такі як ТОВ «Маяк», приватне підприємство «Авангард», дослідне

господарство «Мелітопольське» Запорізької області, які є типовими

підприємствами, що вирощують плодово-ягідну продукцію.

Садівництво в цих підприємствах - рентабельна галузь, що

забезпечується за рахунок високого рівня інтенсифікації виробництва та

низької трудомісткості виробництва. Досвід роботи таких підприємств свідчить

про наявність невикористаних резервів у виробництві плодово-ягідної

продукції.

Для ефективності функціонування садівництва в сільськогосподарських

підприємствах різних форм господарювання першочерговим є вирішення таких

завдань:

- удосконалення структури і породно-сортового складу насаджень;

- підвищення якості та конкурентоспроможності плодово-ягідної

продукції, передусім на внутрішньому ринку;

- удосконалення економічних відносин між переробними і збутовими

підприємствами та виробниками плодово-ягідної продукції і сировини;

- удосконалення інфраструктури ринку плодової продукції і зокрема за

рахунок створення оптових ринків плодово-овочевої продукції у великих містах

і промислових центрах.

Дійовими напрямами науково-технічного прогресу в садівництві є

впровадження інтенсивних технологій з широким використанням техніки,

добрив і пестицидів, а також організація шпалерно-карликових садів,

технологія яких розроблена Кримською дослідною станцією інституту

садівництва НААН.

Поділля, зокрема Вінницька область, яка цілковито репрезентує Поділля,

оскільки на сільськогосподарські підприємства області нині припадає 86%

загального обсягу зиробництва плодів і ягід. Прикметною особливістю

Вінниччини є те, що тут збереглося й останніми роками успішно функціонує

об'єднання спеціалізованих садівницьких господарств „Вінницясадвинпром"

(табл.11.17).

Виробничий потенціал товарного садівництва визначається динамікою

кількісного та якісного складу плодоносних плодових і ягідних насаджень.

Загальне прискорення темпів відтворення багаторічних насаджень

зумовлюється й тим, що в їх структурі поступово зростатиме питома вага

кісточкових і ягідних культур, які відзначаються значно коротшим обігом

насаджень, ніж зерняткові.

Рентабельним виробництвом в агроформуваннях є також садівництво,

ягідництво, проте останні в загальній структурі земельних ресурсів, залучених

у сільське господарство поступово зменшуються, що позначається й на

скороченні штату працівників аграрних підприємств (у 2007 р. кількість

працівників становила 42,6 тис. осіб, що менше на 60%, ніж у 2001 p.). Адже

відомо, що останні зазначені галузі є трудомісткими, оскільки важко

піддаються механізації та вимагають значної кількості ручної праці.

Підприємства області зовсім відмовилися від вирощування винограду й хмелю

530

через їх збитковість. Такий стан справ у рослинництві негативно впливає на

структуру сільськогосподарських угідь і багаторічних насаджень області та

знижується зайнятість сільського населення.

Таблиця 11.17

Аналіз закладання нових високоінтенсивних садів у господарствах

корпорації "Вінницясадвинпром" по породних групах багаторічних

насаджень

Показник

Рік

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

Закладання нових високоінтенсивних

багаторічних насаджень - усього, га

295

378

426

458

438

473

728

525

У т.ч.: зерняткові

236

272

297

379

341

378

609

498

кісточкові

Ягоди

Таблиця 11.18.

Показники рентабельності продукції садівництва в сільськогосподарських

підприємствах Вінницької області

Показник

Рік

2007/

2001,

+/-

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

плоди

-25,9

35,3

12,9

1,6

29,2

42,5

43,8

69,7

виноград

-48,0

187,5

-24,2

-93,3

-45,3

ягоди

9,7

171,2

7,7

-10,7

-26,9

33,6

23,9

Таблиця 11.19

Урожайність культур плодів і ягід у підприємствах Вінницької області

Показник

Рік

2007/

2001, %

2004

2005

2006

2007

Плоди (зерняткові, кісточкові)

34,9

44,0

55,5

75,6

216,6

Ягоди

44,7

43,2

53,4

49,7

111,2

11.7.3. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення

виноградарства

Виноград є високоякісним продуктом харчування з лікувальними

властивостями. Він багатий на цукор (глюкозу), органічні кислоти та вітаміни.

Значна частина винограду використовується як сировина для виготовлення

соків, мармеладу, варення, концентратів, вин і коньяків. З відходів виноробства

виготовляють етиловий спирт, оцет, винну кислоту, винний камінь і багато

інших продуктів. За середньої врожайності винограду (70 - 80 ц/га) з відходів

531

одержують з розрахунку на гектар насаджень понад 3 ц спирту, 10,5 ц винної

кислоти. У свіжому і сушеному вигляді використовують близько 10 % валового

збору винограду, а понад 90% його переробляють.

Виноград - багаторічна культура, вимагає багато тепла, світла, вологи.

Тому виноградарство розміщується переважно в південних районах України.

Найбільш сприятливими природними умовами для розвитку виноградарства є

Крим та Закарпаття, де виноградну лозу на зиму не укривають. Як

сільськогосподарська культура він вступає в період плодоношення на п'ятий рік

і за належного догляду плодоносить 40 - 50 років. В Україні створено про-

мислове виноградарство на базі спеціалізованих виноградарських господарств.

У сортовому складі виноградних насаджень України винні сорти винограду

займають близько 85%, столові - 15%.

Серед факторів, що зумовили цей процес, були об'єктивні -

пошкодження морозами, зараження філоксерою, заміна старих насаджень.

Великої шкоди розвитку галузі завдали так звана боротьба з пияцтвом, а також

незадовільні умови реалізації. Проте інтенсифікація галузі забезпечувала

відповідні обсяги виробництва винограду, хоча й з коливаннями по роках. З

розрахунку на душу населення в Україні в останні роки виробляється 10 - 12 кг

винограду, що не задовольняє потреб населення: в свіжому вигляді його

фактичний рівень споживання становить у середньому близько 2 кг на рік за

середньорічної норми 13-15 кг.

Виноградарство є найбільш інтенсивною галуззю сільськогосподарського

виробництва, яка вимагає значних капітальних вкладень на закладання

насаджень та великих затрат коштів і праці по догляду виноградників та

збирання продукції. Після вступу виноградників у плодоносний період

починається їх продуктивне використання, при цьому в собівартість продукції

відповідного року включають амортизаційні відрахування. Строк окупності

нормативних капіталовкладень на закладання насаджень та вирощування їх до

плодоносного віку на неполивних виноградниках за врожайності 50 ц/га - 3

роки після початку плодоношення, або 7,5 - 8 років від часу садіння.

11.7.4. Економічна ефективність виробництва винограду та напрями її

підвищення

Виноградарство - одна з найбільш трудомістких і в технологічному

відношенні складних сільськогосподарських галузей. На 1 га плодоносних

виноградників підприємства затрачають 400 - 450 люд.-год., що в 40 разів

більше, ніж на вирощуванні зернових культур. Частка ручної праці становить

50 - 60% усіх затрат зі збирання врожаю, обрізування лози та догляд за

насадженнями.

Економічна ефективність виноградарства залежить від рівня врожайності,

виробничих витрат на 1 га виноградинка, якості винограду та цін його

реалізації. Собівартість винограду за останні роки зростала відповідно до

зростання цін на матеріальні ресурси, енергоносії та рівень інфляції, у структурі

собівартості культури найбільшу питому вагу становить оплата праці - до

532

60%.

Система закупівельних цін стимулює реалізацію винограду високої

якості. За 1 т столових сортів першого товарного сорту виплачується на 20%

більше, ніж другого сорту. Ціна реалізації винограду промислових сортів вста-

новлюється залежно від його цукристості. Зростання цін на виноград та його

продукцію забезпечують високий рівень рентабельності виробництва культури.

Найважливішими шляхами підвищення продуктивності та ефективності

виноградарства є збільшення врожайності внаслідок реконструкції зріджених

площ, організації території, підбору сортового окладу насаджень, використання

засобів хімізації, застосування зрошення, впровадження системи заходів,

спрямованих на поліпшення якості винограду, особливо його цукристості. В

спеціалізованих виноградарських підприємствах доцільно вирощувати не

більше 2 - 3 столових і 4 - 5 технічних сортів винограду, що забезпечить

раціональне використання техніки і кращу організацію праці.

Важливе значення у зв'язку з великою трудомісткістю галузі має

впровадження комплексної механізації як одного з шляхів підвищення

продуктивності праці та зниження собівартості продукції у виноградарстві.

Рівень механізації в галузі становить близько 30%.

Економічна ефективність виноградарства значно підвищується з

поглибленням спеціалізації та подальшою концентрацією виробництва.

Встановлено, що із збільшенням площі плодоносних виноградників у госпо-

дарствах з 210 до 730 га їх урожайність підвищується в 1,6 раза, продуктивність

праці - вдвічі, а собівартість 1 ц винограду зменшується на 69%.

Важливим напрямом підвищення економічної ефективності

виноградарства є зосередження основного виробництва винограду, його

переробки і зберігання в спеціалізованих підприємствах.

11.7.5. Ринок плодово-овочевої продукції

Характерна особливість ринку плодово-овочевої продукції в Україні

полягає у низькій якості, досить обмеженому асортименті продуктів,

відсутності розфасовки і упаковки, зручної для споживачів, наявністі сезонних

та регіональних коливань цін та обсягу продажу продуктів, відсутності реклами

продукції вітчизняних товаровиробників та недостатньому захисті їх від

імпортних товарів. У формуванні ринку плодоовочевої продукції і продуктів її

переробки мають місце також негативні фактори і тенденції: спад попиту,

диспаритет цін, обмеженість кредитування, звуження ринку внаслідок переходу

населення і територій до самозабезпечення, розширення натуралізації обмінних

процесів, зростання неплатежів, руйнування оптового ринку.

Для подолання негативних тенденцій формування ринку плодоовочевої

продукції необхідно насамперед зорієнтувати виробництво продукції на ринок -

на найповніше задоволення потреб споживачів та одержання максимального

прибутку. Слід пам'ятати, що відсутність покупців унеможливлює існування

виробництва. Основними принципами функціонування ринкових відносин

мають бути ощадливість, конкуренція, захист споживачів і товаровиробників.