Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

533

Захист сільськогосподарських товаровиробників продукції від імпорту й

монополії у переробці й торгівлі необхідно здійснювати шляхом об'єднання

виробників, створення власних переробних і торговельних кооперативів.

Конкурентоспроможність господарств підвищується при розширенні

обсягів зберігання і переробки продукції в місцях її вирощування та організації

фірмової торгівлі. Розміщення сховищ безпосередньо в господарствах

забезпечить скорочення пікових навантажень на транспорт, витрат на доставку

за рахунок перевезень тільки якісної продукції, підвищення зайнятості селян у

міжсезонний період. Що стосується участі господарств безпосередньо в

торгівлі продукцією, то це вигідно лише в перехідний період до ринкової

економіки. Надалі недоцільно відтягувати частину капіталу на організацію

торгівлі, краще його вкладати п удосконалення виробництва продукції. Це задіє

більшу кількість продуктивної праці і збільшить суму прибутку на капітал.

3 комплексу організаційно-економічних факторів формування ринку

продуктів садівництва найважливіше значення мають впровадження

високоврожайних і швидкоплідних сортів, розширення закладання садів на

вегетативних підщепах, зміна структури насаджень у напрямі збільшення

питомої ваги ягідних і кісточкових культур. Ці заходи не тільки прискорюють

насичення ринку продуктами, а й зменшують строки „заморожування" капі-

таловкладень.

Овочево-продуктове виробництво - це комплексна система виробництва,

переробки, зберігання і збуту овочевої продукції відповідно до необхідності і

іонного забезпечення в ній потреб споживачів при високій якості продукції.

Воно включає сферу виробництва овочів відкриймо і захищеного грунту в

різних категоріях господарств, сферу переробки овочевої сировини на

консервних комбінатах і заводах різної потужності та консервних цехах малої

потужності п окремих господарствах, а також сферу зберігання заготівельних,

заготівельно-збутових і торговельно-закупівельних підприємств та систему

торгівлі овочами. Ефективне функціонування овочево-продуктового

виробництва зумовлює необхідність створення економічних умов для

функціонування спеціалізованих овочівницьких господарств різних органі-

заційно-правових форм, поліпшення системи вітчизняної селекції та

насінництва, реконструкції та модернізації переробних підприємств, розвитку

кооперування та інтеграції виробників товарних овочів і удосконалення

економічного механізму взаємовідносин з переробними і торговельними

підприємствами як гарантами реалізації вирощеної овочевої продукції.

Економічні відносини можуть грунтуватися на принципах взаємовигідної

кооперації чи створення інтегрованих систем. Розвиток інфраструктури ринку

плодово-овочевої продукції повинен передбачати створення оптових ринків,

аукціонів, торговельно-збутових і виробничо-торговельних об'єднань,

торговельних фірм і домів, торговельно-закупівельних підприємств тощо,

Передбачається рівномірне надходження овочів для споживання населенням

протягом року. Мінімальна річна норма споживання овочів становить 134 кг, з

них на свіжі овочі припадає 94,3 кг (70,4%) і на перероблені - 39,7 кг (29,6%).

Першочергове вкладення Інвестицій необхідне у таких напрямах, як

впровадження прогресивних технологій вирощування овочів і плодів,

534

переробки та зберігання плодово-овочевої продукції, реконструкція переробних

підприємств, розвиток інфраструктури ринку плодово-овочевої продукції та

системи маркетингу в підприємствах.

Основними виробниками і постачальниками картоплі є приватні

селянські господарства. Найбільша кількість картоплі продається на міських

ринках. За цих умов організаційні зусилля та витрати на її транспортування і

реалізацію несуть виробники.

У традиційних районах товарного виробництва раніше реалізація

картоплі здійснювалася оптовими партіями заготівельним організаціям

споживспілки. Нині картоплю заготовляють випадкові посередники, які

закуповують її за бартером. Умови бартеру визначають на основі усної

домовленості і диктують їх, як правило, покупці. В таких випадках відсутні

будь-які юридичні зобов'язання сторін.

Оскільки в даний час держава не має достатньо коштів для становлення

оптового ринку, доцільно створювати альтернативні, малі організаційні форми

оптових продажів. Це може бути кооперація КСП із селянськими

господарствами у сфері заготівель і збуту сільськогосподарської продукції. Такі

кооперативи покликані виконувати маркетингові функції і могли б займатися

експортом картоплі, що недоступно розрізненим селянським господарствам.

Процес ціноутворення відбувається під постійним впливом багатьох і

часто суперечливих факторів, що негативно впливає й на стабільність у

розвитку внутрішнього ринку плодів та ягід. Аналіз динаміки цін дає змогу

відстежити зміни в ринковому середовищі, вчасно виявити та упередити

розвиток диспропорцій у попиті й пропозиції.

Ціни на плоди та ягоди в Україні формуються залежно від

співвідношення попиту і пропозиції, якості продукції, строку й місця продажу,

наявності конкурентних переваг, рівня податків і ринкових зборів, собівартості

виробництва та реалізації продукції. Розмір і структура виробничих витрат

зумовлюється природними, організаційно-економічними чинниками та

технологією виробництва, відповідно кількістю й вартістю залучених ресурсів.

Так, розраховані нормативні витрати за «Типовими технологічними картами по

догляду за плодоносними насадженнями плодових та ягідних культур», суттєво

різняться за окремими культурами. При вирощуванні суниці на оплату праці

припадає 31,6% усіх виробничих витрат, яблук і слив - відповідно 16,4 та 7,6%.

Відрахування на відновлення основних засобів становлять відповідно 15,4, 23,8

і 18,4%.

Кон'юнктура внутрішнього ринку плодів та ягід характеризується трьома

різновидами цін: ціна реалізації товаровиробника, оптово-відпускні та

роздрібні. Високим рівнем відзначається ціна реалізації на плоди і ягоди

садівницькими підприємствами посередницьким та комерційним структурам.

Так, у 2008 році вона становила 2,4 тис. грн. за 1 т плодоягідної продукції.

Товаровиробники реалізують посередникам основну частку плодів та ягід -

39%о, або 74,4 тис. т. На ринку, через власні магазини й ларки обсяг продажу

становив 53,6 тис. т (28,1%) за ціною реалізації 1 т плодів та ягід - 2,4 тис.грн.

Зокрема, плоди зерняткових культур коштували 1,9 тис. грн. за 1 т, плоди

кісточкових -4,3, а ягід - 6,8 тис. грн. за 1 т. Зауважимо, що такий рівень оплати

535

плодоягідної продукції не відшкодовує фактичні виробничі витрати

товаровиробників, що в 2007 році зумовило збитковість плодоягідного

виробництва в 45 % (268) сільськогосподарських підприємств України. Відтак,

виникає необхідність шукати нові, ефективніші канали збуту. Швидка втрата

свіжими плодами та ягодами споживчих властивостей, малі обсяги переробки

на місцях виробництва змушують товаровиробників реалізовувати певну частку

продукції (25-30%) переробним підприємствам за цінами значно нижчими, ніж

на ринку, в 2-2,5 раза (табл. 11.20).

Перепродаж продукції через кількох посередників зумовлює ріст цін у

роздрібній торгівлі у 3,5-4 рази і зосереджує основну частину прибутку у

проміжній ланці. Наприклад, ціна на плоди та ягоди в 2008 році становила 9,50

грн./кг, що вище за ціну реалізації сільськогосподарських підприємств у 4,6

раза (табл. 11.21).

Таблиця 11.20

Середні ціни реалізації плодів та ягід сільськогосподарськими

підприємствами України, тис. грн. за 1 т

Продукти

Канали реалізації

переробним

під-

приємствам

видано

па-

йовикам

населенню

(в рахунок

оплати

праці)

на ринку,

через

власні

магазини

інші

канали

всі

канали

реалізації

2006 р.

Плоди культур:

зерняткових

0,7

0,9

1,1

1,5

1,3

кісточкових

2,1

2,2

1Л

3,2

2,4

2,7

Ягоди

3,5

3,2

2,9

3,3

4,1

3,5

2007 р.

Плоди культур:

зерняткових

0,9

1,9

1,6

1,5

1,4

1,3

кісточкових

2,5

1,9

3,1

2,9

3,3

3,0

Ягоди

5,3

1,9

3,6

5,0

7,6

6,1

2008 р.

Плоди культур:

зерняткових

0,6

1,5

0,9

1,9

1,8

1,4

кісточкових

2,5

3,5

2,6

4,3

3,6

3,8

Ягоди

6,1

6,8

9,2

7,9

Таблиця 11.21.

Середні ціни на плоди та ягоди на міських ринках України, грн./кг

Продукти

Рік

Індекс

2008 р.

до 2001

р.

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

Яблука

2,43

2,47

2,46

2,26

3,25

4,35

4,95

7,30

3,0

Груші

2,77

2,41

2,65

3,33

3,60

6,40

6,60

10,10

3,6

536

Продукти

Рік

Індекс

2008 р.

до 2001

р.

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

Вишні,

черешні

2,83

2,63

3,17

4,16

4,74

8,80

5,70

9,15

3,2

Абрикоси,

персики

3,93

3,78

3,33

5,30

6,69

11,85

10,65

11,45

2,9

Сливи, алича

1,76

1,75

1,93

2,62

2,93

5,00

6,20

7,50

4,3

Лимони,

апельсини

5,19

5,03

5,69

6,02

6,25

6,20

6,85

11,25

2,2

Суниця

3,42

4,50

6,45

5,94

5,89

8,00

13,05

13,40

3,9

Чорна

смородина

3,37

3,95

3,69

3,50

4,06

6,20

8,45

12,20

3,6

Журавлина

6,31

5,62

9,36

13,94

16,46

14,60

21,10

33,45

5,3

Горіхи

3,93

3,77

3,87

4,20

5,70

8,20

11,05

11,90

3,0

Виноград

3,86

3,82

4,61

6,49

7,86

10,00

10,70

14,50

3,7

Відстежуються зміни цін у регіональному розрізі, що пояснюється

різницею в чисельності населення та платоспроможному попиті. Так,

найдорожче реалізуються плоди та ягоди в Запорізькій, Кіровоградській,

Львівській, Волинській областях - від 3,4 до 7,3 тис. грн. за 1 т. Значно нижчі

ціни спостерігаються у Закарпатській, Житомирській, Рівненській, Харківській,

Хмельницькій та Чернівецькій областях - від 0,7 до 1,3 тис. грн. за 1 т.

Ціни на внутрішньому ринку плодів та ягід також формуються під

впливом цін імпорту. Так, у 2007 році завезені в Україну свіжі плоди та ягоди

коштували з урахуванням витрат на доставку до кордону, сплати мита,

доставки до гуртовика, роздрібної націнки у 2-2,5 раза менше, ніж вітчизняна

продукція. Але через значну кількість внутрішніх посередників і високі

торговельні надбавки ціни на імпортовану продукцію виявилися вищими -

залежно від помологічних сортів та регіонального постачальника -в 1,5-2 рази.

Дослідження цін на мікрорівні проводилося на столичних ринках:

Деміївський низький рівень цін, Лук'янівський - середній та Одеський -

високий. Для прикладу охарактеризуємо цінову ситуацію на Деміївському

ринку в 2008 році, зокрема, динаміку цін на яблука з урахуванням

помологічного сорту. Серед літніх, осінніх і зимових сортів яблук на 22%

дорожчими виявилися зимові від літніх та на 35% від осінніх. З літніх найвищі

ціни зафіксовано для сорту Папіровка - 6,60 грн./кг, з осінніх - для сортів Слава

Переможцям та Антонівка - 7,35 і 6,35 грн./кг відповідно, а із зимових - для

Ренет Симиренка, Голден Делішес, Джона-голд, Мутсу й Лігол - у межах 10-12

грн./кг. На прикладі помологічного сорту Голден Делішес простежимо зміну

цін протягом річного циклу: найдешевшими яблука цього сорту виявилися в

грудні - 6,20 грн./кг, у травні ціни на них підвищилися до 17,20 грн./кг, а в

жовтні-листопаді знизилися до 7,0-7,50 грн./кг, оскільки в цей період на ринку

з'явилися вже осінні сорти яблук.

Вплив ціни на формування попиту й пропозиції на свіжі плоди та ягоди

537

характеризують коефіцієнти цінової еластичності попиту, пропозиції та

платоспроможної еластичності попиту.

Попит на плоди та ягоди цілковито залежить від рівня купівельної

спроможності покупців, оскільки низькі доходи переважної частини населення

не дають можливості спрямовувати на споживання необхідні кошти. Через це

попит на плодоягідну продукцію залежно від цін за 2001-2007 роки виявився

еластичним - 1,05. Коефіцієнт цінової еластичності пропозиції також наближе-

ний до одиниці - 0,94. Це свідчить, що від незначних коливань цін на ринку

обсяги реалізації практично не зміняться або відсоткові їх зміни будуть рівні

між собою. Протягом досліджуваного періоду коефіцієнти цінової еластичності

попиту та пропозиції за окремими видами плодоягідної продукції

перевищували одиницю відповідно на 20-40%) і 25-50%). Отже, як споживачі,

так і товаровиробники реагують на зміну цін – при їх підвищенні знижується

попит, а в результаті й обсяги пропозиції.

Залежність між рівнем доходу і попитом для кожного виду плодоягідної

продукції має свою особливість. Найбільш чутливими до змін у доходах

виявилися споживачі при купівлі плодів зерняткових культур та ягід,

коефіцієнт платоспроможної еластичності для яких становив відповідно 1,19 і

1,17.

Характерна для останніх років цінова кон'юнктура внутрішнього ринку

плодів та ягід зумовлює нестабільність доходів товаровиробників. Не останню

роль у цьому відіграє нерозвиненість ринкової інфраструктури. Ціна, зазвичай,

повинна відшкодовувати виробнику авансований у виробництво капітал для

подальшого його відтворення з можливістю модернізації і розширення ви-

робництва. Натомість, через відсутність чіткої й прозорої торговельної мережі

значна частина плодів та ягід потрапляє до комерційних структур - за 2005-2008

роки 42,9%, або 70,1 тис. т. Складається така ситуація -ціни реалізації для

товаровиробника плодів та ягід є надто низькими, а для споживачів через

низьку їхню платоспроможність - зависокими. Через це важливим етапом дослі-

дження кон'юнктури ринку є визначення рівня цін реалізації з погляду

прийнятності їх для споживача та виробника і рекомендацій щодо

удосконалення каналів збуту. Часто для з'ясування й узгодження позицій цих

двох суб'єктів торговельних відносин використовується розрахунковий рівень

цін із урахуванням нормативних показників витрат та ціноутворення. За

розрахунками еквівалентні ціни на свіжі плоди та ягоди при

нормі прибутку 7,5% на 2009 рік становили: для яблук (форма крони

округла малогабаритна) - 6,05 грн./кг, форма крони площинна - 4,85; сливи -

7,10, суниці - 10,90, чорної смородини - 12,40 грн./кг.

У ході досліджень виявилося, що різні за платоспроможністю категорії

населення неоднаковою мірою чутливі до ринкових цін на плоди та ягоди. Так,

верстви населення з найнижчим рівнем доходу, наприклад, у 2007 році - до 3,6

тис. грн. на рік, при середній ціні на плодоягідну продукцію 7,10 грн./кг,

споживали лише 25,2 кг плодів та ягід, а найбільш забезпечені верстви насе-

лення з доходом 8,6 і понад 10,1 тис. грн. -60,0-79,2 кг. З огляду на це

визначено оптимальний рівень цін на яблука, сливи, суницю та чорну

смородину для споживачів різних рівнів доходів, враховуючи динаміку роздрі-

538

бних цін, норми та фактичний рівень споживання, матеріали анкетних

опитувань. У розрахунках використовували методи групування й розрахунково-

конструктивний.

На вітчизняному ринку ціни реалізації товаровиробниками плодоягідної

продукції значно відрізняються від розрахованих еквівалентних для виробника

та оптимальних для споживачів (рис 11.8). Наприклад, прогнозована ціна

реалізації чорної смородини на міських ринках України на 2009 рік перевищує

еквівалентну в 1,4, а оптимальну для споживачів - у 1,5 раза. Це свідчить про

необхідність удосконалення сільськогосподарськими підприємствами

технологій виробництва плодів та ягід, збутової та цінової політики, адже їх

основне завдання - це врахування можливостей і потреб споживачів.

10,75

9,05

13,75

17,50

6,00

7,00

10,85

12,30

7,20

6,05

9,20

11,75

0,00

5,00

10,00

15,00

20,00

Яблука Сливи Суниці Чорна смородина

Ціни на міських України

Еквівалентні ціни при нормі прибутку 7,5%

Оптимальний рівень цін для споживачів

Рис. 11.8. Ціни на плоди та ягоди на 2009 p., грн./кг

Проведені дослідження свідчать про динамічність цін на внутрішньому

ринку плодів та ягід як у розрізі окремих місяців і років, так і залежно від етапу

товаропросування, регіону та сезону продажу, породної структури насаджень і

помологічних сортів. Цінова ситуація в Україні залишається несприятливою

для ефективного функціонування й подальшого розвитку ринку плодів та ягід.

Для її поліпшення, передусім, необхідно при встановленні цін узгоджувати

інтереси всіх операторів ринку - виробників, торговельної сфери, споживачів.

Особливо важливим для ефективного функціонування ринку є розвиток його

інфраструктури: промислового виробництва та його обслуговування, оптово-

заготівельної, кредитної й страхової сфер, науково-консультаційних служб

тощо. Основним чинником виваженої регуляторної політики й удосконалення

цінової політики на внутрішньому ринку плодів та ягід має стати державний

протекціонізм. Особливо він необхідний для захисту товаровиробників через

посилення антимонопольного контролю за цінами на ресурси й захисту

плодоягідної продукції вітчизняного виробництва.

539

11.8. Економіка виробництва і використання кормів.

11.8.1. Кормова база та її значення для розвитку тваринництва

Незважаючи на суттєві структурні зрушення, що відбулися у сільському

господарстві України останніми роками, проблема повноцінного забезпечення

поголів'я худоби і птиці кормовими ресурсами стала ще гострішою, з огляду на

це оптимізація кормової бази має стати ключовим завданням виходу

тваринництва України з кризового стану.

Проблема зводиться до виробництва такої кількості вегетативної маси

рослин, або продукції рослинництва, яка б за своєю поживністю забезпечувала

поголів'я худоби та птиці за рахунок використання відповідної кормової площі.

Під кормовою базою розуміють обсяг, видовий склад та якість кормових

ресурсів, систему виробництва і використання кормів у тваринництві.

Організація кормової бази в кожному підприємстві передбачає систему вироб-

ництва і використання кормів, що характеризується відповідною

структурою посівних площ кормових культур, технологією виробництва,

заготівлі, зберігання і приготування кормів. Усі корми, що їх використовують у

тваринництві, поділяють на такі основні групи:

- рослинні, які поділяються на зелені, грубі, соковиті, відходи

промислової переробки сільськогосподарської продукції (жом, брага),

концентровані (комбікорми, зерно фуражне, висівки, макуха, шроти, відходи

хлібозаводів, пивоварних заводів, кухонні відходи);

- тваринного походження - молоко і відходи маслоробної та сироварної

промисловості (молочні відвійки, сироватка), відходи м'ясокомбінатів та рибної

промисловості;

- мінеральні - кісткове борошно, кухонна сіль; крейда та інші, які

виробляються підприємствами хімічної промисловості і використовуються

як добавки до кормів для збалансування їх мінерального складу,

вітамінні.

Кількість окремих видів кормів визначають у вагових одиницях і в

перерахунку на поживні речовини, а кормів усіх видів, разом узятих у

перерахунку на кормові одиниці та перетравний протеїн. За одиницю

поживності й одиницю потреби в кормах умовно приймається поживність і

продуктивна дія 1 кг вівса - вівсяна кормова одиниця.

Процентне співвідношення всіх видів кормів характеризує структуру

кормової бази. Для характеристики кормової бази використовують систему

показників, основними з яких є:

- загальний обсяг одержаних кормів;

- кількість заготовлених кормів для громадського тваринництва;

- кількість одержаних кормів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських

угідь, кормової площі і посіву кормових культур, на одну фізичну та умовну

голову худоби;

- вміст перетравного протеїну в усіх вироблених кормах з розрахунку на

1 к.од., на одну умовну голову худоби.

540

В основі віднесення посівних площ тих чи інших культур до кормової

площі повинно бути їх призначення, яким для кормової площі є забезпечення

поголів'я худоби і птиці кормами.

Кормова площа - це частина сільськогосподарських угідь підприємства,

яка використовується для виробництва різних видів кормів для тваринництва.

Для розрахунку кормової площі підприємства використовують формулу:

де К

- кормова площа підприємства, га;

- площа кормових культур на орних землях, га;

- площа природних кормових угідь, га;

,В

- частина валового збору окремих сільськогосподарських

культур, що виділяється на корми, ц;

,У

- урожайність сільськогосподарських культур, частина валового

збору яких виділяється на корми, ц/га.

Важливим показником, який характеризує стан кормової бази і рівень

забезпеченості тваринництва кормами, є обсяг кормів, витрачена на одну

тварину за рік. Так, потреба в поживних речовинах на одну корову з надоєм

2500 кг за рік становить 30 ц к. од., однак продуктивність тварин становила

1965 кг молока за рік. Причиною цього є незбалансованість кормів за вмістом

перетравного протеїну та інших поживних речовин, а також недоліки в

племінній роботі, утриманні худоби та організації праці.

У структурі витрат на виробництво продукції тваринництва найвищу

питому вагу (40 - 70%) мають корми, що залежить від собівартості їх

виробництва та оплати корму. Дослідження свідчать, що коливання в

продуктивності тварин на 50 - 80% зумовлені факторами зовнішнього се-

редовища, з яких найбільший вплив має годівля. Рівень годівлі тварин

позначається на їх продуктивності, відтворній здатності, формуванні і розвитку

найбільш цінних господарських властивостей. При недостатньому рівні годівлі

не лише різко знижується продуктивність худоби, а й підвищується яловість

маточного поголів'я, скорочується вихід молодняку.

Основним джерелом надходження кормів є польове кормовиробництво

(90% кормового балансу). Кормові культури в Україні займають 35 - 36%

посівних площ, серед яких найбільша частка припадає на кукурудзу на силос і

зелений корм, багаторічні та однорічні трави (91 - ,93% у структурі кормових

посівів).

Джерелом надходження найбільш дешевих грубих та зелених кормів є

використання природних сіножатей і пасовищ. Однак пасовища ще не

відіграють істотної ролі в кормовому балансі країни, хоча їх питома вага в

сільськогосподарських угіддях становить 16%. Пояснюється це низькою

продуктивністю природних кормових угідь - з них надходить лише близько

10% усіх кормів. У Степу і Лісостепу в структурі кормовиробництва вища

питома вага концентрованих і соковитих кормів, нижча - грубих та зелених. На

Поліссі і в Карпатах більша частка зелених та грубих кормів. У підприємствах

Степу на силос припадає 70% усіх соковитих кормів, Полісся - 47%, на сіно і

сінаж - відповідно 37 та 61 %.

541

Аналіз кормовиробництва свідчить, що однією з основних причин

зниження продуктивності кормових культур на ріллі є низький рівень

матеріального забезпечення сільськогосподарських підприємств. За останнє

десятиріччя на третину зменшився парк тракторів і на чверть - парк вантажних

автомобілів, тому в більшості сільгосппідприємств спостерігається порушення

технологічних прийомів заготівлі та зберігання кормів.

Формування врожаю кормовими культурами переважно відбувається за

рахунок природної родючості грунту. В умовах зниження частки удобрених

посівних площ як мінеральними, так і органічними добривами, площі під

кормовими культурами, як правило, не удобрюються зовсім.

Як свідчать дослідження вчених і практика сільгосппідприємств, високої

продуктивності корів неможливо досягти без застосування мінеральних

добавок, адже в раціонах високопродуктивних корів не вистачає деяких макро-

і мікроелементів. Внаслідок різкого диспаритету цін на промислову і

сільськогосподарську продукцію стало невигідним одержане зерно переробляти

на комбікорм і згодовувати на корм худобі.

Важливим джерелом білкових раціонів є трав'яне борошно, яке за

правильного приготування та зберігання мало поступається зерновим

концентратам і зберігає значну кількість незамінних кислот. Тепер через високу

енергоємність виробництва трав'яне борошно майже не виготовляють.

Необхідною умовою високої продуктивності худоби і птиці є

ефективність використання кормових ресурсів, повноцінність раціонів за

вмістом перетравного протеїну. За наявної структури тваринницьких галузей у

середньому на 1 к.од. має припадати 105 - 110 г перетравного протеїну

Фактично у кормах вміст його становить близько 85 - 87 г. Внаслідок

неповноцінності раціонів спостерігається значна перевитрата кормів на

одиницю тваринницької продукції.

11.8.2. Економічна оцінка кормових культур та виробництва кормів

Для розрахунку раціональної структури посівних площ кормових культур

та виявлення найбільш ефективної кормової культури в конкретних

природнокліматичних умовах підприємства здійснюють економічну оцінку

кормових культур і видів кормів. Від цього вибору залежать рівень

використання землі, собівартість і рентабельність тваринницької продукції.

Економічну ефективність вирощування кормових культур можна оцінити

за такими показниками: врожайністю кормових культур, ц/га; виходом з 1 га

кормових одиниць, перетравного протеїну і кормопротеїнових одиниць, ц;

затратами праці на 1 ц кормових та кормопротеїнових одиниць, люд.-год.;

собівартістю 1 ц кормових та кормопротеїнових одиниць, грн. Дані показники

розраховують для більшої достовірності за 3 - 5 років. Більш об'єктивною

оцінкою кормових культур є вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з

1 га посівної площі.

У зв'язку з тим, що в кормах різних культур протеїнове співвідношення

неоднакове, для узагальнюючої сукупної оцінки кормових культур

542

використовують такий показник, як вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га.

Кількість умовних кормопротеїнових одиниць з 1 га окремої кормової культури

визначають за такою формулою:

де КПО - вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву, ц к.од.;

К - вихід поживних речовин з 1 га посіву, ц к.од.;

П - вихід перетравного протеїну з 1 га посіву, ц;

10 і 2 - розрахункові коефіцієнти.

Кормопротеїнова одиниця є умовним показником і в зоотехнічній

практиці не використовується, оскільки в годівлі тварин 1 корм. од. і 100 г

перетравного протеїну не рівноцінні. Проте вихід кормопротеїнових одиниць з

гектара посіву характеризує поживну якість кормів з урахуванням енергетично-

протеїнового співвідношення і тому дає змогу більш об'єктивно оцінювати і

порівнювати ефективність кормових культур.

Щоб провести економічну оцінку кормових культур, необхідно мати

вихідну інформацію про кількість одержаної основної, супутньої та побічної

продукції різних культур, розмір матеріально-грошових витрат та затрати живої

праці на 1 га посіву. Ці дані беруть з існуючих форм первинного обліку та

звітності сільськогосподарських підприємств із спеціальних довідників про

поживність кормів. Можуть бути зроблені розрахунки на перспективу з

використанням технологічних карт і з урахуванням удосконалення технології

вирощування кормових культур. Використання ЕОМ для розрахунків

оптимальної структури посівних площ кормових культур також може

грунтуватися на згаданих вище показниках.

Економічну оцінку кормових культур можна здійснювати також за

прибутком, одержаним від виробництва тваринницької продукції з розрахунку

на 1 га кормової площі. Проте він меншою мірою характеризує кормову базу,

бо на прибуток у даній галузі впливає багато факторів, не пов'язаних із

виробництвом та використанням кормів.

11.8.3. Ефективність використання альтернативних видів кормів у годівлі

тварин

Сільськогосподарське виробництво в Україні із споживача енергії нині

перетворюється на її виробника. Для збереження природних ресурсів та

поліпшення екології наука пропонує замкнутий цикл обміну споживання і

відтворення енергії. Цій вимозі відповідає використання палива на основі

біоетанолу, який захопив велику частину світового ринку енергоносіїв і з

кожним роком набуває більшого значення.

Кукурудза, як одна із найдавніших зернових культур, завдяки високій її

продуктивності й універсальності використання стала важливішою зерновою

культурою сучасного світового землеробства. За площею посіву 131-138 млн. га

і темпами її виробництва ця культура перейшла з другого місця (після рису у

2000 р.) на перше у 2001 р. і нині тримає лідерство. Очікується, що у перспек-