Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

553

культурами. Тут слід зазначити, що саме горох польовий (пелюшка) повною

мірою відповідає природнокліматичним умовам Полісся та господарсько-

економічним умовам сьогодення, забезпечуючи високі врожаї зерна і зеленої

маси навіть на малородючих дерново-підзолистих ґрунтах. Вирощувати

пелюшку можна при мінімальному мінеральному живленні.

Зерно пелюшки містить 18% перетравного протеїну, який добре

засвоюється організмом сільськогосподарських тварин і є більш цінним

порівняно із зерном злакових. Завдяки досить високій енергетичній цінності

(1,14-1,28 к. од. в 1 кг) зерно пелюшки є високопоживним кормом для всіх

видів тварин. Крім того, пелюшка багата на фосфор (4,2 г/кг), містить 2,6-3,6 г

кальцію, 5,7-6,8 г міді та 22,7-29,8 г цинку

Забезпечити в достатній кількості виробництво високоякісних екологічно

безпечних кормів з одночасним захистом ґрунтового покриву від водної та

вітрової ерозії й надмірного ущільнення можна за рахунок введення в культуру

мало поширеної рослини, інтродуцента - сильфії пронизанолистої, яка

належить до родини айстрових.^ Європу

завезена із Північної Америки yXVIII

ст. Широкого розповсюдження в країнах Європи набула завдяки цінним

біологічним і господарським властивостям та широкій екологічній

пластичності. Велику увагу цій культурі приділяють у Чехії, Франції,

Швейцарії, Новій Зеландії, поширюються площі посіву в Білорусі, Росії,

Україні, Узбекистані, Казахстані.

Культура відрізняється ефективним використанням сонячної радіації

майже однаково протягом усього вегетаційного періоду (весна, літо, осінь).

Забезпечує досить високі й сталі врожаї зеленої маси, містить у великій

кількості протеїн, амінокислоти, вітаміни та мінеральні речовини.

Вирощування рослини, за умов достатньої кількості вологи, забезпечує високі

врожаї на різних типах ґрунтів: дерново - підзолисті, торфово - болотні, лучно -

болотні, чорноземи, важкі ґрунти із близьким заляганням ґрунтових вод.

Урожайність зеленої маси у фазі бутонізації - 50-60 т/га, цвітіння - 70-80,

плодоношення - 90-110 т/га. Протягом року забезпечує два врожаї, за два укоси

можна одержати 100-120 т/га.

Розширення площ під сильфією пронизанолистою на корм має численні

переваги, серед яких: охорона ґрунтів від водної та вітрової ерозії;

довготривале

використання посівів, у середньому 10-15 років, іноді досягає 40

років; одержання високоякісного екологічного силосу, оскільки сильфія хара-

ктеризується дуже низькими коефіцієнтами переходу радіонуклідів і важких

металів, навіть на торфових та заплавних ґрунтах; порівняно дешева культура в

плані вирощування, бо не потребує значних матеріальних витрат, особливо

починаючи з другого року використання; низька собівартість силосу порівняно

з іншими культурами. У перший рік збирання, при врожайності 55 т/га на до-

слідних ділянках, собівартість 1 т становила 66,97 грн, починаючи з другого

року, при врожайності 50 т/га, собівартість - 21,75 грн/т, тоді як у кукурудзи

при врожайності 20 т/га зеленої маси собівартість знаходиться на рівні 80,46

грн/т.

В умовах біологічного землеробства велика роль належить захисту

рослин від хвороб, шкідників і бур'янів. Знищення патогенних мікроорганізмів,

554

які ушкоджують рослини, є важливою умовою високоефективного

сільськогосподарського землекористування.

Щодо біологічних заходів у поліпшенні фітосанітарного стану ґрунтів, то

культурні рослини здатні пригнічувати бур'яни. З метою дотримання

екологічних принципів охорони навколишнього природного середовища, що

наполягають на зменшенні використання пестицидів, у сівозміні можна

вирощувати овес, який є ефективним природним методом боротьби з

хворобами наступних зернових. Оскільки овес виконує фітосанітарну роль,

пелюшко-вівсяні та вико-вівсяні сумішки за умови вчасного їх збирання

сприяють знищенню бур'янів ще до їхнього цвітіння, посіви озимого жита їх за-

тінюють і приглушують. Застосовувати пестициди слід лише на рівні

протруювання насіння.

Вагомим резервом збільшення обсягів виробництва екологічних кормів і

зниження їх собівартості є раціональне використання природних- кормових

угідь. Наукові дослідження й виробнича практика показують, що пасовищні

трави є найбільш дешевими, повноцінними, багатими на білок, мінеральні

речовини і вітаміни кормами. Посіви багаторічних трав - це ефективний захід у

боротьбі з водною та вітровою ерозіями.

Згідно з рекомендаціями щодо ведення сільського господарства на

Поліссі, найбільшу частку, 60-65% у кормовому клині, повинні мати

багаторічні трави. Враховуючи те, що собівартість виробництва 1 к. од. трави в

2 рази менша, ніж зерна, в 3-4 рази - сіна й сінажу та у 6-7 разів - коренеплодів,

а вихід основних елементів живлення з 1 га багаторічних трав знаходиться в

межах 100-150 ц к.од. і 18-20 ц перетравного протеїну, що більше, ніж у

пшениці - відповідно в 2 і З рази, збільшення площ під багаторічними травами

має велике значення для розвитку кормовиробництва. Багаторічні трави харак-

теризуються високим коефіцієнтом гуміфікації та низькими коефіцієнтами

мінералізації гумусу, що робить їх важливим елементом біологізації

землеробства.

В основі підвищення ефективності системи заходів, спрямованих на

збільшення обсягів виробництва екологобезпечних кормів, поліпшення

екологічного стану грунтів та підвищення їх родючості, має бути збереження

головного показника ґрунтової родючості - гумусу. З цією метою при вирощу-

ванні кормових культур слід ширше використовувати органічні добрива -

підстилковий

гній, перегній, торф, різні компости, солому, сидерати, рослинні рештки,

сапропель, біогумус, які є основним джерелом утворення гумусних речовин.

Органічним добривам належить важлива роль у біологічному землеробстві,

оскільки широке їхнє застосування є запорукою ефективної дії на процеси

ґрунтоутворення, урожайність культур і блокування міграції радіонуклідів та

важких металів.

В умовах біоекологізації землеробства особливу увагу необхідно

приділяти культурам, які використовують як зелене добриво. Зелена маса

сидератів містить таку саму кількість азоту (0,45-0,77%), як і перегній (0,50%),

однак фосфору й калію дещо менше. Люпин, гірчиця та гречка можуть вико-

ристовувати наявні у ґрунті важкодоступні фосфорні добрива, перетворюючи їх

555

у більш доступні для інших рослин форми.

Переваги вирощування сидеральних культур полягають у наступному:

сидерати, як і багаторічні трави, є важливим біологічним ґрунтозахисним

протиерозійним заходом; мають фітосанітарне й оздоровче значення, знижують

негативний вплив бур'янів, хвороб і шкідників; забезпечують збагачення ґрунту

азотом та органічною речовиною; можуть використовувати наявні в ґрунті

важкодоступні фосфорні добрива; збільшують капілярну шпаруватість

ґрунту, поліпшують його агрегатний склад і водопроникність.

Отже, підвищити родючість ґрунтів, створити сприятливий клімат для

ведення ефективного кормовиробництва та сільськогосподарського

виробництва в умовах біологізації землеробства можна шляхом раціонального

розміщення посівів сільськогосподарських культур, удосконалення структури

посівних площ з урахуванням спеціалізації підприємства, насичення сівозмін

бобовими та зернобобовими високобілковими рослинами, збільшення площ під

багаторічними травами, впровадження в культуру землеробства мало

поширених і нових господарських рослин - інтродуцентів, переведення в

природні кормові угіддя малопродуктивних земель, поліпшення системи

удобрення тощо.

556

Частина 2. Галузі тваринництва.

11.9. Економіка молокопродуктового підкомплексу АПК

11.9.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення

скотарства

11.9.2. Економічна ефективність скотарства та напрями її

підвищення

11.10. Економіка м’ясного підкомплексу АПК

11.10.1. Характеристика м'ясопродуктового підкомплекс

11.10.2. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення

свинарства

11.10.3. Економічна ефективність свинарства та напрями її підвищення

11.11. Економіка вівчарства

11.11.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення

вівчарства

11.11.2. Економічна ефективність вівчарства та напрями її підвищення

557

11.9. Економіка молокопродуктового підкомплексу АПК

11.9.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення скотарства

В Україні серед галузей продуктивного тваринництва перше місце займає

скотарство. Його народногосподарське значення полягає у забезпеченні

населення цінними продуктами харчування: - молоком, яловичиною і теляти-

ною. Худоба є джерелом одержання шкур, необхідних для народного

господарства. Відходи забою тварин та їх переробки використовуються у

різних галузях промисловості.

Молоко і молочні продукти - незамінні продукти харчування за

поживною цінністю. Молоко містить близько 120 цінних компонентів: білків,

жирів, вуглеводів, мінеральних речовин та ін. Річна потреба в молоці та

продуктах його переробки для повноцінного харчування людини, за науковими

нормами харчування, становить 405 кг, а в м'ясі - 82 кг, у тому числі 35 кг

яловичини і телятини.

Порівняно з іншими видами тварин велика рогата худоба має найвищу

молочну продуктивність. За правильного вирощування і утримання від корови

одержують по 5000 - 8000 кг і більше молока за рік за жирності до 4 % і більше.

Від великої рогатої худоби надходить основна маса м'ясної продукції. В

м'ясному балансі України яловичина і телятина становлять близько 53 %.

Велика рогата худоба споживає найбільш дешеві рослинні корми, відходи

цукрової та інших видів харчової промисловості, а тому її раціон має нижчу

собівартість, ніж для інших видів тварин. До того ж у скотарстві найвища

окупність кормів. Галузь скотарства має велике значення для розвитку інших

галузей сільського господарства. Для рослинництва вона постачає цінне

органічне добриво - гній, для свинарства - молоко, необхідне для поросят

раннього віку.

Специфічними особливостями скотарства є висока капіталомісткість. Це

пояснюється, з одного боку, технічними особливостями галузі, а з іншого тим,

що худоба як засіб виробництва також має високу вартість. Молочне

скотарство більш капіталомістке, ніж м'ясне.

В зв'язку із споживанням великого обсягу грубих і соковитих кормів

худобу утримують переважно там, де є кормові угіддя, особливо природні, що

забезпечує достатній економічний ефект.

У тваринництві економічний процес відтворення тісно переплітається з

природним. З біологічної точки зору одержання тваринницької продукції

ґрунтується на природних процесах розмноження, росту і розвитку сільсько-

господарських тварин. Крім того, інтенсивність вирощування тварин, рівень їх

продуктивності можуть зростати внаслідок свідомої господарської діяльності

людей.

Велике значення має розвиток сектору особистих селянських

господарств, який у 2008 р. забезпечив виробництво 82% молока і 73% м'яса.

Таке ставлення призводить до того, що населення позбувається корів,

558

зменшується виробництво молока і яловичини. Через невигідність виробництва

сільськогосподарські підприємства теж зменшують поголів'я корів. Варто було

підвищити ціну на свиней, поголів'я почало збільшуватися (табл.11.23).

Таблиця 11.23

Поголів'я тварин в Україні, тис. гол. (на кінець року)

Показник

1990 р.

2000 р.

2005 р.

2007 р.

2008 р.

За 9 місяців

2008 р.

2009 р.

ВРХ, всього

24623,4

9423,7

6514,1

5490,9

5079

5862,6

5652,6

у т.ч. в с.-г.

підприємствах

21083,3

5037,3

2491,8

1926,8

1720,1

1859,5

1727,6

господарствах

населення

3540,1

4386,4

4022,3

3564,1

3358,9

4003,1

3925,0

у т.ч. корови,

всього

8378,2

4958,3

3635,1

3095,9

2856,3

3045,3

2865,7

у т.ч. в с.-г.

підприємствах

6191,6

1851,0

866,2

678,6

624,3

657,8

621,3

господарствах

населення

2186,6

3107,3

2768,9

2417,3

2232,0

2387,5

2244,4

Якщо не вжити кардинальних заходів, галузь скотарства буде знищена, а

для її відтворення необхідно не менше двох десятиліть.

Вихід полягає в тому, щоб створити кооперативні сертифіковані

підприємства із забою тварин і переробки молока. Проте вирішення цієї справи

вимагає часу і коштів, вагомої державної підтримки.

В нинішніх умовах слід розвивати кооперативні, а не власні формування,

оскільки останні, користуючись своїм монопольним становищем, диктують

ціни не на користь селянина.

Це одна сторона відносин сільськогосподарського виробника з

посередниками, які забезпечують доставку продукції споживачеві. Необхідно

також усунути основний недолік в економічних відносинах між сільсь-

когосподарським товаровиробником, переробними підприємствами й

торгівельними організаціями. Окремі сільськогосподарські підприємства

будують свої переробні підприємства й організовують роздрібну торгівлю.

Проте це не вихід, бо він суперечить загальноекономічному закону підвищення

ефективності виробництва на основі суспільного поділу праці та спеціалізації

виробництва. Спеціалізуючись на виробництві обмеженої кількості продукції,

господар забезпечує зростання рівня його концентрації, що є значним важелем

зниження собівартості продукції, а відповідно й підвищення ефективності.

Щоб детальніше зрозуміти важливість і необхідність інфраструктурного

забезпечення усіх складових виробничого циклу одержання кінцевого

продукту, достатньо розглянути це питання на прикладі конкретної продуктової

вертикалі, такої, як, скажімо, молокопродуктовий підкомплекс. Виробничий

аграрно-промисловий цикл у цьому продуктовому підкомплексі здійснюється

безпосередньо в сільському господарстві, молочній промисловості та оптово-

роздрібній торгівлі.

Щоб сформувати і забезпечити ефективне функціонування

молокопродуктового підкомплексу, потрібно:

559

- мати добре розвинуте високопродуктивне стадо корів молочного

напряму;

- забезпечити молочне скотарство сучасними засобами виробництва,

які б повністю враховували специфіку галузі;

- розвивати молочне скотарство на індустріальній основі шляхом

створення великих молочних комплексів (ферм);

- створити при молочних господарствах власну потужну кормову базу,

розраховану на гарантоване виробництво передбачуваних обсягів молока;

- організувати в молочних комплексах (фермах) пункти первинної

обробки .молока, включаючи його очищення та охолодження;

- сформувати стабільну сировинну базу в зоні молочного заводу,

розраховану на завантаження проектної потужності;

- здійснювати приймання молока безпосередньо на місцях виробництва

з організацією його центровивезення транспортом молочного заводу;

- запровадити комплексну глибоку переробку молочної сировини,

виробництво широкого асортименту молочної продутій;

- надати перевагу організації фірмової торгівлі основною і супутньою

продукцією переробки молочної сировини;

- побудувати міжгалузеві відносини між виробниками молока, його

переробниками та продажем кінцевої продукції на контрактних засадах з

наданням дієвої сили принципам виконання договірних зобов'язань та

матеріальної зацікавленості в спільній (інтегрованій) роботі на досягнення

високого кінцевого результату.

Такі обов'язкові виробничо-організаційні та економічні вимоги щодо

забезпечення нормального функціонування продуктового підкомплексу

молочного спрямування зумовлюють достатньо конкретну структурну

побудову всього агропромислового циклу. Конкретно-галузева структура його

складових може бути представлена наступним чином.

Аграрний цикл, тобто організаційно-виробниче забезпечення одержання

молока як сировини, проміжної продукції АПК (незібране молоко також

потребує первинної обробки). В цьому циклі можна умовно виділити три

взаємозв'язаних елементи, а саме: племінна справа і відтворення стада -

зооветеринарне і матеріально-технічне забезпечення - кормовиробництво і

молочна справа.

Рис. 11.10. Схема аграрного циклу одержання молока

З наведеної схеми видно, що процес одержання молока (як кінцева стадія

560

аграрного циклу) потребує організації цілої низки виробничо-технологічних

заходів, що передують йому. До того ж, кожен із цих заходів має свої

особливості і компоненти. Наприклад, кормозабезпечення складається з

вирощування кормових культур і придбання комбікормів, різних білково-

вітамінних домішок, переробки і підготовки кормів до згодовування, розробки

раціонів та вибору технології годівлі корів та ін.

Отже, забезпечення аграрного циклу виходить за рамки сільського

господарства. Крім зусиль аграрного сектора, тут потрібна досить вагома

участь наукових закладів, підприємств сфери АПК, підрозділів виробничої

інфраструктури, а це зайвий раз підтверджує потребу інтеграції зусиль.

Переробний цикл - це процес заводської переробки незбираного молока

і одержання з нього широкого асортименту молочної продукції.

Слід зазначити, що переробка молока - процес досить складний,

оснований на застосуванні особливої технології залежно від асортименту

молочної продукції. Так, технологія виробництва кисломолочних продуктів

включає такі виробничі стадії: підготовка сировини - нормалізація (приведення

молока до одного рівня жирності) - очищення - гомогенізація (подрібнення

жирових кульок) - заквашування (протягом 8-12 год. за температури 20 - 25°С) -

дозрівання (протягом 10-12 год. за температури 14-16°С) - розливання і

фасування - зберігання (за температури до 8 °С) -реалізація. Пастеризація

молока здійснюється протягом 15 - 20 с за температури 74 - 76°С, а для

одержання сиру - 30 - 32 с за температури 70 - 80°С (сквашування триває 6-8

год.). Щоб одержати сметану, молоко треба сквашувати протягом 6-16 год.,

охолоджувати до 8°С, а дозрівання потребує 12-48 год. у великій тарі і 6 - 12

год. у малій тарі.

З переліку обов'язкових стадій технологічного процесу одержання

кисломолочних продуктів видно, що цикл переробки молока потребує досить

значного і в той же час специфічного інфраструктурного забезпечення.

Рис. 11.11. Переробний цикл молокопродуктового підкомплексу

Отже, щоб одержати молочну продукцію, потрібно молочному заводу

мати відповідну матеріально-технічну базу та продуктову (спеціалізовану)

561

інфраструктуру. На це слід звернути особливу увагу, оскільки співвідношення

цих компонентів не є стабільним, воно змінюється під впливом тих

трансформаційних процесів, які нині властиві для АПВ. Наприклад,

переміщення виробництва молока в значних обсягах в особисті селянські

господарства потребує розгортання мережі приймальних пунктів та наявності

відповідної кількості молоковозів. А це, в свою чергу, зумовлює необхідність

налагодження стабільних і довготривалих виробничих зв'язків молочної

промисловості з підприємствами сфери та виробничої інфраструктури АПК.

Торговельний цикл - завершальний етап агропромислового виробничого

циклу загалом. В молокопродуктовій вертикалі він будується особливим чином,

оскільки кінцева продукція в своїй більшості потребує швидкої реалізації. Крім

того, на реалізацію надходить значна частина побічної та супутньої продукції.

Рис. 11.12. Схема торговельного циклу

Оскільки торговельний цикл стоїть найближче до інтересів покупця

кінцевої продукції, то саме від нього слід починати "конструювати" будівлю

всієї продуктової вертикалі. До того ж, як сама продуктова вертикаль, так і

певне агропромислове формування, в якому вона може самореалізуватися,

залежить від сукупності різних факторів. Отже, агропромислове формування

може бути вузькошеціалізованим (галузевим) і багатопрофільним (міжгалу-

зевим). Перше спеціалізується на виробництві і переробці певної

сільськогосподарської продукції (бурякоцукрові, птахівничі), а друге має в

основі координацію діяльності сільськогосподарських і промислових

підприємств різної спеціалізації.

Враховуючи циклічну побудову продуктових вертикалей, важливо

зрозуміти, що природа їх формування полягає не в адміністративно-вольовому

рішенні (хоч, звичайно, згода має бути), а в об'єктивній потребі надати

продуктовому тандему завершальну, цілісну форму. Іншими словами, єдність

аграрного і промислового циклів одержання сировини та її промислової

переробки і становить агропромисловий цикл, який є синтезованим проявом і

втіленням організаційно-технологічної суті будь-якого продуктового

підкомплексу.

562

11.9.2. Економічна ефективність скотарства та напрями її підвищення

Ефективність скотарства характеризується системою показників,

найважливішими з яких є: надій молока від корови; приріст живої маси і голови

молодняка; продуктивність праці; витрати кормів на виробництво 1 ц молока і

приросту живої маси; собівартість 1 ц продукції; прибуток та рівень

рентабельності виробництва окремих видів продукції і галузі в цілому.

Найбільш гострою проблемою розвитку молочного скотарства в

господарствах суспільного сектору є низька продуктивність корів. Вітчизняний

і світовий досвід свідчить, що мінімальною межею ефективного ведення

молочної галузі є рівень річної продуктивності корів 3000 кг.

Основним стратегічним питанням розвитку галузі в перспективі

залишається неухильне підвищення продуктивності молочного стада. Низька

молочна продуктивність корів зумовлена передусім хворобами, яловістю,

недоліками в організації виробництва та селекційно-племінній роботі,

недостатнім рівнем годівлі, в результаті чого корми використовуються

головним чином на підтримку життєдіяльності поголів'я, а не на формування

молока. У результаті витрати кормів з розрахунку на 1ц молока в 1,5 - 1,8 раза

вищі порівняно з розвиненими країнами. Поліпшення якості кормів і

розведення високопродуктивної худоби сприяє зменшенню витрати кормів на

одиницю продукції. Так, з підвищенням продуктивності корів з 2500 до 4000 кг

витрати кормів скорочується з розрахунку на 1 ц молока від 1,31 до 1,05 ц корм.

од.

На ефективність виробництва молока значно впливає якість тварин. Для

комплектування стада потрібні корови з високим генетичним потенціалом,

придатні для промислової технології утримання. Найбільше цим вимогам

відповідає худоба української чорно-рябої молочної, чорно-рябої та інших

порід, поліпшених голштинами. Вона відрізняється високою молочною

продуктивністю, має добрі м'ясні якості, придатна до машинного доїння. Оп-

лата корму продукцією у корів цих порід на 25 - 30 % вища, ніж в інших.

Значним резервом збільшення молочної продуктивності худоби та

виробництва молока є ліквідація яловості корів, адже у ялової тварини значно

(на 35%) зменшується продуктивність. До того ж галузь недоодержує

молодняк, який міг би бути використаний для відновлення основного стада або

відгодівлі на м'ясо.

Підвищення продуктивності худоби дасть змогу зменшити витрати на

будівництво приміщень, корми та інші засоби виробництва, піднести

продуктивність праці і на цій основі зменшити собівартість продукції:

Проблема підвищення продуктивності праці в молочному скотарстві

пов'язана з розширенням комплексної механізації виробничих процесів на

фермах. Адже її рівень тут становить лише 70 %, а в особистих підсобних та

селянських (фермерських) господарствах найбільша частка робіт, пов'язаних із

виробництвом молока, виконується вручну.

До 1990 року продуктивність праці в галузі майже щороку зростала,