Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

543

тиві збільшення використання зернових для виробництва етанолу сприятиме

розширенню посівних площ кукурудзи в ряді країн, включаючи США, Канаду

та Китай.

В Україні важливою зерновою культурою для виробництва біоетанолу

теж є кукурудза. Вона має високу кормову цінність, є високоенергетичною

конкурентоспроможною сировиною для виробництва біоетанолу й одержання

високобілкового корму для тварин.

У процесі виробництва спирту із зерна злакових культур

використовуються вуглеводи, а білки, жири та мінеральні речовини

залишаються у складі відходів. Ці відходи виробництва спирту є одним із

резервів одержання дешевої яловичини при економному використанні

концентрованих кормів у годівлі великої рогатої худоби

Вакуумна технологія одержання спирту, названа її розробниками

«Технологія NPK Ethanol» дозволяє отримувати суху після-спиртову барду

поліпшеної якості. У процесі переробки зерна на спирт і сухі кормо-продукти за

даною технологією, як саме зерно, так і напівпродукти на його основі не

піддаються довгостроковому впливу високих температур. Тому вітаміни, що

містяться в зерні, не руйнуються, а білки переходять у кормопродукти

неденатурованими й практично повністю засвоюються сільськогосподарськими

тваринами.

При переробці зерна на спирт утворюється післяспиртова барда. У

натуральному вигляді її ефективно можна використовувати для годівлі великої

рогатої худоби, а в сухому вигляді діапазон ЇЇ використання поширюється на

свиней, птицю, дрібних сільськогосподарських тварин і риб. До того ж через

подорожчання палива перевезення рідкої барди (з вмістом сухих речовин 5,5-

7,0%) на великі відстані невигідне. Більш перспективним є корм із сухої барди

Суха післяспиртова барда як вторинний продукт переробки рідкої

зернової барди є високоцінним білковим і вітаміновмісним кормом для

сільськогосподарських тварин і птиці

. У сухій речовині барди містяться цінні

в кормовому відношенні речовини: протеїну - до 28%, який за ефективністю

використання рівноцінний протеїну із соняшникової макухи, вуглеводів -

16,5%, жиру - 6,0%, мінеральних солей - 2,4%. Цінними властивостями сухої

барди є те, що в ній містяться вітаміни групи В, токофероли, ергостероли, які є

регуляторами метаболізму в організмі тварин, а також близько 17 амінокислот

(лізин, глутамінова кислота, гліцин, валін, лейцин, ізолейцин, пролін та ін.). У

сухій барді є всі поживні речовини, що містяться у вихідній сировині, але кіль-

кісне їх співвідношення відрізняється від останньої. В барді, наприклад, більше

ніж у вихідній сировині білкових речовин за рахунок життєдіяльності дріжджів,

а вуглеводів значно менше, бо вони максимально використовуються у вигляді

крохмалю і цукру в процесі переробки вихідної сировини на спирт

. Висока

енергетична цінність і вміст протеїну роблять її корисною для відгодівлі худоби

на м'ясо. Введення в раціон сухих продуктів дозволяє значно знизити

споживання зернофуражу.

Крім того, суху барду можна водити в раціони високопродуктивних корів,

що зумовлено меншою розчинністю білка в цьому продукті порівняно із

зернофуріжем. Кількість барди залежить від продуктивності корови, вмісту

544

сирого протеїну в раціоні й становить у середньому 300-350) г на 1 л молока.

З економічної точки зору, використання сухих продуктів

високорентабельне, тому що суха барда набагато дешевша, ніж фуражне зерно,

а це в цілому знижує витрати на корм і, відповідно, зменшує собівартість

продукції.

Отже, в умовах ринкової економіки комплексна переробка рослинної

сировини набуває особливого значення. Розробка та реалізація гнучкої

технологічної схеми з одержанням кількох видів продукції дає змогу виробляти

конкурентоспроможну продукцію відповідно до попиту на ринку. Вико-

ристання сухої післяспиртової барди на кормові цілі - це вирішення низки

економічних та екологічних проблем.

Продуктивну дію сухої післяспиртової барди при згодовуванні коровам

вивчали у зимово-стійловий період 2007-2008 років на двох групах тварин

української чорно-рябої молочної породи, що належать приватно-орендному

фермерському господарству ім. Шевченка Здолбунівського району Рівненської

області.

Для проведенная досліду корів підбирали за принципом груп-аналогів.

Відбирали тварин 3-4 лактації через 3 місяці після розтелення, живою масою

500-550 кг, продуктивністю 17-18 л молока на добу, з вмістом жиру 3,2-3,4%.

Корів утримували на прив'язі. Роздавання корму й доїння корів - триразове.

Облік молочної продуктивності проводили щодекади під час контрольного

доїння корів за два суміжніх дні.

У зрівняльний період, що тривав 14 днів, тваринам згодовували корми

основного раціону: силос кукурудзи - 20 кг, сіно з грястиці збірної -5 кг, жом

кислий - 5 кг, буряк кормовий - 3 кг, кормова патока - 1 кг, дерть пшениці -

3 кг, дерть горохова - 2 кг.

У дослідній групі замість дерті горохової до складу раціону вводили

рівноцінну за вмістом основних поживних речовин суху післяспиртову барду.

Дослід вивчення продуктивної дії сухої післяспиртової барди при

використанні її відгодівельному молодняку великої рогатої худоби проводився

на бичках української чорно-рябої породи також на базі приватного

фермерського господарства ім. Шевченка Здолбунівського району Рівненської

області. Підбирали тварин-аналогів з урахуванням породи, віку, вгодованості та

стану здоров'я, крім того враховували середньодобові прирости за попередній

місяць

. У зрівняльний період бичкам згодовували корми, що входили до

складу господарського раціону. Після закінчення зрівняльного періоду, який

тривав 30 діб, було сформовано дослідну і контрольну групи тварин по 10 голів

у кожній.

Одержані показники середнього надою молока в перерахунку на базисну

жирність свідчать про те, що введення до складу раціону сухої післяспиртової

барди замість горохової дерті позитивно вплинуло на продуктивність дійних

корів. Показники контрольної групи тварин свідчать про те, що суха

післяспиртова барда може ефективно використовуватися у складі раціонів

дійних корів, замінюючи інші високобілкові корми, зокрема, дерть горохову,

при цьому збільшуючи продуктивність тварин на 0,6 л молока базисної

жирності.

545

При проведенні досліджень з вивчення продуктивної дії сухої

післяспиртової барди на відгодівельному молодняку великої рогатої худоби

живою масою 260 кг на початок дослідного періоду з розрахунку 1000 г се-

редньодобового приросту до складу основного раціону бичків контрольної

групи вводили силос кукурудзи - 20 кг, мелясу - 0,5 кг, дерть кукурудзи -1,5 кг,

дерть пшениці - 0,5, дерть гороху - 1 кг. Бичкам дослідної групи у раціоні дерть

горохову замінили компонентом, що вивчався - сухою після-спиртовою

бардою. Тварини обох груп поїдали корми охоче. Зважували піддослідних

бичків щомісяця. Результати зважування показали, що тварини дослідної групи

за перший місяць досліду мали дещо нижчі прирости, ніж контрольної, а в

наступні місяці прирости бичків дослідної групи були вищими. Це можна

пояснити тим, що тварини дослідної групи почали адаптуватися до нового виду

корму - післяспиртової барди. Як показали результати досліджень, серед-

ньодобові прирости тварин дослідної групи за період досліду, що тривав 119

днів, був на 44 г (на 4,9%) вищим, ніж у контрольній групі.

Заміна горохової дерті у складі раціону бичків на відгодівлі сухою

післяспиртовою бардою позитивно вплинула на середньодобові прирости

піддослідних тварин.

Застосування енергетичного й економічного аналізу виробництва

біоетанолу дає змогу поглиблено оцінити ефективність переробки на спирт

різних зернофуражних культур. Визначити як загальні енергетичні витрати, так

і питому вагу окремих технологічних ланок і розкрити шляхи економії ан-

тропогенної енергії, що надзвичайно важливо для ефективного ведення галузі

тваринництва в сучасних умовах ринку (табл. 11.22).

Таблиця 11.22

Економічна ефективність використання сухої післяспиртової барди

порівняно з горохом при відгодівлі молодняку великої рогатої худоби

Показники за період досліду

Контрольна група

Дослідна група

Ринкова ціна: горох, грн./т

суха післяспиртова барда, грн./т

1200

1000

Затрати на досліджуваний корм, грн.

142,80

119,00

Приріст живої маси, кг

107,2

112,5

Прибуток за одержаний приріст, грн.

1222,10

1282,50

Чистий прибуток, грн.:

± до контролю, грн.

± до контролю, %

1079,30

1163,50

+84,2

+7,8

Застосування сучасних інтенсивних технологій в умовах України

дозволяє виробляти конкурентоспроможну яловичину . При закупівельній ціні

1000 грн. за 1 т сухої післяспиртової кукурудзяної барди і гороху -1200 грн.,

виробництво яловичини матиме нижчу собівартість при використанні відходів

спиртової промисловості. За умови, що в господарстві утримується 300 голів

бичків на відгодівлі, використання сухої післяспиртової барди дає змогу

додатково отримати 25260 грн.

Отже, можна зробити певні висновки. Зерновий компонент раціону

дійних корів і молодняку великої рогатої худоби - горох - можна замінити

сухою післяспиртовою бардою. Промислове виробництво яловичини і молока

546

матиме нижчу собівартість при використанні відходів спиртової промисловості.

11.8.4. Напрями збільшення виробництва кормів та підвищення його

ефективності

Збільшення обсягів виробництва кормів та підвищення його ефективності

значною мірою залежать від раціонального використання землі. На сучасному

етапі одним із головних напрямів збільшення виробництва кормів є

інтенсифікація землеробства, зокрема кормовиробництва. Необхідно також

істотно поліпшити використання кормів у тваринництві. В останні роки в

Україні спостерігається перевитрата кормів з розрахунку на одиницю

тваринницької продукції - від 30 до 100 %. Вона спричинена переважно

хронічною диспропорцією між обсягом виробництва кормів та поголів'ям

тварин, значною нестачею в кормах перетравного протеїну, істотними

недоліками при зберіганні і використанні кормів. Усунення цих причин дасть

змогу значно зменшити витрати кормів на виробництво одиниці тваринницької

продукції, а отже, знизити собівартість останньої.

Необхідно докорінно змінити структуру землеробства, переорієнтувати

спеціалізацію підприємств різних ґрунтово-кліматичних зон на

кормовиробництво, технічно переоснастити галузь. Кормам та виробництву

кормового білка слід приділяти не менше уваги, ніж зерновим і технічним

культурам. Тільки такий підхід дасть змогу створити міцну кормову базу,

забезпечити збалансовану годівлю і на цій основі збільшити виробництво

продукції тваринництва. Тривалий час в Україні зростання обсягів кормів

досягали за рахунок розорювання природних кормових угідь, пасовищ і

сіножатей, що призвело до розвитку ерозії, деградації ґрунтів. Треба

відзначити, що розо-раність земель у нас становить 81 %. Це найвищий показ-

ник серед європейських країн. Тим часом сіножаті і пасовища в Україні

займають лише 15,8 % сільськогосподарських угідь, тоді як у США - 62,

Канаді - 40, Великій Британії - 62%.

Під кормові угіддя доцільно відводити вилучені з ріллі схилові землі. Для

цього рекомендується провести їх залуження багаторічними бобовими травами

і бобово-злаковими травосумішками за технологією, розробленою Інститутом

кормів НААН, що значно підвищує продуктивність еродованих земель. На

природних угіддях необхідно провести поверхневе та докорінне поліпшення,

перезалуження, тобто створити культурні сіножаті і пасовища. За рахунок

цього збільшаться площі для випасання як худоби, яку утримує населення, так і

для громадського тваринництва, поліпшиться екологічна обстановка.

Невідкладної зміни потребує структура посівів зернових, яка нині не

прогресивна. Адже частка фуражного зерна у зерновому балансі становить

близько 50 %. Навіть у більшості поліських областей переважає продовольче

зерно пшениці, яке тут має невисокі хлібопекарські властивості і

використовується здебільшого на корм. Таким чином, кормова цінність

комбікормів не підвищується. Щоб забезпечити виробництво збалансованих

комбікормів необхідними компонентами, треба збільшити питому вагу

547

зернофуражних культур у загальному виробництві зерна до 60 - 65%.

У структурі зернових посівів треба віддавати перевагу кукурудзі, ячменю,

зернобобовим, сої і сорго. При цьому у південних областях має переважати

озимий, а в західних і поліських - ярий ячмінь. Частку кукурудзи у валовому

виробництві в перспективі доцільно збільшити до 25 - 33 %. В Україні вже

багато років відчувається дефіцит кормового білка, який досягає 25 - 30 %. Це

призводить до недобору продукції тваринництва (до 32 %), перевитрати

концентрованих кормів (5 - 6 млн т), підвищення собівартості м'яса і молока.

Розв'язувати цю проблему рекомендується переважно за рахунок рослинного

білка багаторічних бобових трав і бобово-злакових травосумішок,

зернобобових та олійних культур, багатокомпонентних сумішок однорічних

кормових культур, повторних посівів. Нині ж основним джерелом кормового

протеїну є середньопротеїнові корми - сіно, сінаж, трав'яне борошно, горох,

які містять його від 15 до 20 %. Вирішальне значення має заміна згаданих

кормів на високопротеїнові, наприклад шроти сої, соняшнику, ріпаку, які

містять до 44 % протеїну.

Багаторічним бобовим і злаковим травам, бобово-злаковим

травосумішкам як тепер, так і у перспективі слід приділяти посилену увагу:

підвищувати родючість грунтів, поліпшувати їх структуру та поживний режим

тощо, їх посіви доцільно збільшити від 3,7 до 4,8 млн га, у тому числі люцерни

- до 3 млн. Це дасть змогу значно збільшити заготівлю сіна і сінажу, поповнити

баланс азоту в ґрунті за рахунок біологічного (люцерна залишає його до 200

кг/га), загальмувати ерозійні процеси. Збільшення обсягу виробництва сіна та

сінажу з бобових трав дасть змогу балансувати за протеїном групу грубих і

соковитих кормів, оскільки силос, жом та кормові-коренеплоди (група

соковитих кормів) мають низький вміст протеїну. Проте на підприємствах

України сіна й силосу заготовляють у співвідношенні 1:9, тоді як у США - 1 :

0,96.

Головною білково-олійною культурою світового землеробства є соя. Вона

відіграє важливу роль у виробництві рослинного білка і олії в багатьох країнах.

Поєднання її з кукурудзою у сівозмінах та раціонах - ефективний захід

підвищення родючості ґрунтів й збільшення продуктивності тварин. На Україні

соя займає дещо більше 100 тис. га, чого явно недостатньо. У перспективі ці

посіви розширюватимуться. Недооцінка сої у нашій державі - стратегічний

прорахунок аграрної політики минулого. Посіви цієї культури доцільно

розширити спочатку до 500 тис; а в перспективі - до 1 млн га, щоб виробляти

відповідно 0,9 і 2 млн т зерна.

У нових умовах всі джерела кормів мають бути об'єднані у так званий

сировинний конвеєр. Тоді підприємства якнайповніше зможуть забезпечити по-

голів'я власними високоякісними збалансованими за білком та амінокислотами

зеленими, грубими, соковитими й концентрованими кормами.

На сучасному етапі розвитку продуктивних сил одним із важливих

резервів підвищення ефективності кормовиробництва є раціональне

використання меліорованих земель. Для одержання максимальних урожаїв на

таких землях треба вдосконалити структуру посівних площ, освоїти раціональні

сівозміни.

548

Залежно від спеціалізації підприємств і питомої ваги зрошуваних земель

під кормові культури доцільно відводити від 40 до 70 % таких площ. За

розрахунками вчених, у підприємствах, де площа зрошуваних земель становить

до 15 % ріллі, під кормові культури слід відводити 70-80 %, з питомою вагою

30 - 35 % ріллі - 50 - 70 і 40 - 50 % й більше - 40 - 60 % цих земель.

Збільшенню виробництва кормів сприяє також впровадження проміжних

посівів кормових культур. З них одержують додатково 25 - 30 % кормів, а при

зрошенні - навіть до 50 %. Тому на зрошуваних землях рекомендують

вирощувати проміжні, післяукісні та післяжнивні посіви кормових культур.

Вони відіграють велику роль у системі зеленого конвеєра, створюють умови

для інтенсивного використання зрошуваних земель, є джерелом виробництва

додаткових кормів.

Як свідчить практика, під проміжні посіви треба відводити до 10 %

посівних площ на богарі і не менш як 15 % - в умовах зрошення. У структурі

посівів озимі мають займати близько 20 %, післяукісні - не менш як 20%, а

післяжнивні - 60 - 70 %.

У сільськогосподарських підприємствах України зосереджено близько 5,8

млн га перезволожених, заболочених земель, що становить 88 %

меліоративного фонду. На. Поліссі таких земель у середньому понад 32 %. Із

метою підвищення ефективності кормовиробництва на осушених землях у

структурі посівних площ кормових культур найбільшу питому вагу повинні

мати багаторічні трави. За даними Інституту землеробства НААН, у сівозмінах

на осушених торфовищах і торфово-болотних ґрунтах Полісся багаторічні

трави повинні займати 45 - 50 % площі, зернові культури - 20 - 25%.

Значним резервом зміцнення кормової бази в Україні є поліпшення

використання природних кормових угідь. Адже природні луки і пасовища

займають майже 7 млн га, а кормів з них одержують лише 10 %, близько 60 %

природних сіножатей розміщені на Поліссі і в Карпатах. Найбільше пасовищ у

степовій зоні України. Відзначимо, що продуктивність природних угідь низька.

Це - одна з причин відставання кормової бази від потреб розвитку

тваринництва. Аналіз свідчить, що чим вища питома вага природних кормових

угідь, тим нижча продуктивність громадського тваринництва, тим менше

виробляється кормів і тваринницької продукції на одиницю земельної площі. За

сучасної продуктивності природних кормових угідь на одну корову потрібно

мати близько 2 га сіножатей і 2 - 3 га пасовищ, а після їх поліпшення - по

0,5 га.

Підвищення продуктивності природних кормових угідь на 30 % у цілому

по країні дало б змогу одержати додатково 4,5 млн т к. од., яких достатньо для

утримання 1 млн корів з річним надоєм 3000 кг молока. Докорінне і поверхневе

поліпшення природних сіножатей та пасовищ забезпечує підвищення їхньої

продуктивності в 1,5 - З рази. Докорінне поліпшення лук і пасовищ

здійснюється шляхом осушення перезволожених земель та боліт, знищення

чагарників, купин, збирання каміння, внесення органічних і мінеральних

добрив, вапнування кислих ґрунтів, висівання трав. У результаті цих заходів не

тільки підвищується врожайність травостою, а й завдяки укрупненню

дрібноконтурних ділянок створюються умови для застосування механізмів на

549

збиранні врожаю.

Основним напрямом докорінного поліпшення природних кормових угідь,

інтенсифікації луківництва є меліорація. Спосіб осушення земель при цьому

залежить від конкретних умов. Для організації пасовищ, наприклад, доцільний

закритий дренаж, сіножатей - поєднання дренажу і осушувальних каналів, що

сприяє зменшенню капітальних вкладень у меліорацію.

Внесення добрив також сприяє підвищенню продуктивності природних

кормових угідь. На удобрених площах зростає врожайність й поліпшується

якість травостою, в ньому стає менше малоцінних рослин і більше бобових.

Витрати на удобрення лук швидко скуповуються додатковим приростом

урожаю.

Одним із напрямів ефективного використання природних кормових угідь

є організація на них поверхневого (на луках з великою питомою вагою бобових

і злакових трав) або докорінного поліпшення (на малопродуктивних заплавних

низинних та суходільних луках із виродженим травостоєм) культурних

пасовищ шляхом прискореного залуження або попереднього вирощування

однорічних культур.

Культурні пасовища дають 30 - 50 ц/га повноцінних кормових одиниць.

Випасання на таких пасовищах великої рогатої худоби дає змогу влітку вдвічі і

більше зменшити собівартість продукції скотарства порівняно з даним

показником узимку. Раціональному використанню культурних пасовищ сприяє

організація загінної системи випасання худоби, за якої порівняно з вільним

випасанням продуктивність пасовищ підвищується на 25 - 30 %, а кількість

з'їденої тваринами трави - до 30 - 70 %.

Для підвищення продуктивності поліпшених природних кормових угідь

треба раціонально поєднувати сінокісний і пасовищний періоди з урахуванням

наростання травостою за місяцями, типу утримання і годівлі худоби, відстані

пасовищ від ферм, наявності інших джерел зелених кормів, сіна, сінажу. Тобто

йдеться про комбіноване використання культурних пасовищ, за якого частина

їх виділяється під випасання, решта - для заготівлі сіна, сінажу, трав'яної

січки.

Кормовиробництво - одна з найбільш трудомістких галузей

сільськогосподарського виробництва. Тут рівень механізації виробничих

процесів нижчий, ніж, наприклад, на вирощуванні зернових чи технічних

культур. Особливо багато ручної праці затрачується під час догляду за

посівами, збирання врожаю, вантажно-розвантажувальних роботах, підготовки

кормів до згодовування та їх роздавання. Тому зміцнення матеріально-технічної

бази кормовиробництва, повніше забезпечення сільськогосподарських

підприємств технікою мають вирішальне значення для зниження затрат праці і

коштів у цій галузі, собівартості кормів та підвищенні ефективності вироб-

ництва тваринницької продукції.

Застосування прогресивних способів та технологій збирання, заготівлі,

приготування та зберігання кормів зумовлює зростання виробничих витрат на

корми і разом з цим зменшення втрат поживних речовин, поліпшення якості

кормів, що скуповується додатковою продукцією тваринництва.

Продуктивність праці підвищується при збиранні врожаю в оптимальні строки,

550

що в свою чергу дає змогу збільшити вихід поживних речовин з 1 га, скоротити

втрати кормів під час зберігання.

Істотним резервом скорочення витрат на виробництво сіна є застосування

прогресивних технологій, які сприяють максимальному збереженню у ньому

поживних речовин, економії затрат праці і коштів. Такою є технологія збирання

сіна з одночасним пресуванням. Завдяки цьому зменшуються втрати сіна під

час збирання, транспортування і зберігання.

Необхідність прискореного розвитку тваринництва, впровадження

індустріальних технологій утримання і годівлі худоби вимагають

удосконалення організації кормовиробництва, виділення його в самостійну

спеціалізовану галузь сільського господарства. В умовах

внутрішньогосподарської спеціалізації більшості сільськогосподарських

підприємств основною формою організації кормовиробництва має бути

спеціальний підрозділ по виробництву, заготівлі та переробці кормів. За ним

закріплюють посіви кормових культур, сіножаті і пасовища, відповідну техніку,

сховища для зберігання кормів, кормові двори.

Залежно від обсягу й структури виробництва кормів, а також джерел їх

надходження до складу спеціалізованого підрозділу кормовиробництва можуть

входити загони або ланки по вирощуванню кормових культур, поліпшенню

використання сіножатей і пасовищ, забезпеченню тваринництва зеленими

кормами, заготівлі кормів, переробці й підготовці їх до згодовування. Широко

практикується створення збирально-транспортних загонів на період масового

збирання і заготівлі сіна, силосу, сінажу, соломи.

У деяких підприємствах підрозділам з кормовиробництва передані лише

функції заготівлі, зберігання та переробки кормів, тобто здійснена лише

технологічна спеціалізація. Однак досвід свідчить, що за спеціалізованим

підрозділом необхідно закріпити виконання усього технологічного циклу, в

тому числі й вирощування кормів. При організації міцної кормової бази

особливу увагу слід приділяти підвищенню матеріальної заінтересованості

працівників у збільшенні виробництва і заготівлі високоякісних дешевих

кормів.

В Україні створено широку мережу комбікормових заводів (державних,

міжгосподарських, внутрішньогосподарських), але кількість виробництва

комбікормів та їх якість не задовольняють потреби тваринництва. Важливою

проблемою є зниження частки зерна в комбікормах, адже у Нідерландах,

наприклад, вона становить 19 - 20 %. Як компоненти комбікормів треба значно

ширше використовувати відходи переробних підприємств. Важливого значення

набуває організація випуску не просто концентратів, а високоякісних

повноцінних кормових сумішей, збалансованих як за основними елементами

живлення, так і за мікроелементами. Саме такі суміші повинні гарантувати

одержання необхідної кількості продукції тваринництва високої якості.

Перехід до ринкових відносин спонукав комбікормові підприємства

вишукувати нові форми й методи роботи, переходити, зокрема, до

роздержавлення власності.

Отже, здійснення комплексу заходів по зміцненню кормової бази та

здешевленню виробництва кормів в Україні сприятиме збільшенню

551

виробництва продукції тваринництва і забезпеченню потреб населення у

важливих продуктах харчування.

Країни західної Європи і США починаючи з середини XX ст. стали на

шлях біологізації та екологізації виробництва, застосовуючи біологічне,

біодинамічне, органічне, відновлювальне землеробство.

Характерними особливостями біологічних систем землеробства є:

використання біодобрив, корисних мікроорганізмів, перегною, різних

компостів, побічної продукції рослинництва, вапна, глауконіту, крейди,

кісткового борошна, доломіту, сидератів; застосування ґрунтозахисних

технологій обробітку ґрунту; відмова від використання синтетичних засобів

хімізації (мінеральних добрив, пестицидів, антибіотиків і т.д.) та генетично

модифікованих організмів (ГМО).

Важливим напрямом біологізації землеробства у кормовиробництві є

посіви багаторічних й однорічних трав, бобових кормових культур, а також

малопоширених і нетрадиційних культур (інтродуцентів).

Важлива роль у збереженні та підвищенні родючості ґрунту належить

посівам зернобобових культур, однорічних і багаторічних бобових трав, що

позитивно впливають на біоту ґрунту, збагачують його симбіотичними й

вільноживучими формами бактерій, органічною речовиною та біологічним азо-

том, сприяють поліпшенню фітосанітарного стану, забезпечують процеси

біологічного розпушення ґрунту. Позитивно впливають на мікробіологічні

процеси ґрунту посіви конюшини, еспарцету, гороху, пелюшки, люпину, сої,

вики, квасолі тощо. Зокрема, лядвенець рогатий та буркун фіксують 150-300 кг

атмосферного азоту . Слід зазначити, що поповнення ґрунту біологічним

азотом на кілька порядків дешевше, ніж внесення мінерального. Широке

використання біологічного азоту в землеробстві послаблює негативний

антропогенний вплив на довкілля, забезпечуючи високу врожайність культур.

Слід відзначити, що важлива роль у підвищенні родючості ґрунтів та

ефективності аграрної сфери належить інтродукції. Введення у виробництво

культур-інтродуцентів створює сприятливий клімат для збереження й

відтворення ґрунтової родючості, є перспективним джерелом зміцнення

кормової бази та поповнення дефіциту білка у тваринництві (рис 11.9).

У Реєстрі сортів рослин України, станом на 2007 рік, 25% займають нові

культури. До відомих нам інтродуцентів належить турнепс, буркун, пелюшка,

ріпак, редька олійна, гірчиця, суріпиця, кормові боби, лядвенець рогатий і т.д.

Аграрна історія має безліч прикладів вирощування технічних, овочевих і

кормових культур. Сучасне сільське господарство, фармацевтичну

промисловість та деякі інші галузі важко уявити без систематичного

використання нових видів, форм і сортів рослин.

Важлива роль у підвищенні родючості грунтів належить культурам-

інтродуцентам. Зокрема, суха маса рослинних решток нових кормових культур

у декілька разів переважає масу решток традиційних рослин. Так, кореневі

рештки сильфії пронизанолистої в 0 - 30 см шарі на другий рік життя станов-

лять 6,30 т/га, разом із стерньовими - 8,28 т/га, козлятника східного - відповідно

6,26 та 8,12 т/га. Вагоме значення у збагаченні ґрунту органічною речовиною

відіграють рослинні залишки люцерни посівної, конюшини лучної та еспарцету

552

піщаного. Пелюшка і лядвенєць рогатий відрізняються високою стійкістю до

абіотичних факторів, мають велику кількість вітамінів і багатий

амінокислотний склад.

Рис. 11.9 Наукові основи використання культур-інтродуцентів

Останнім часом у сільському господарстві, поряд з іншими проблемами,

дуже гостро стоїть питання щодо забезпечення повноцінної збалансованої

годівлі тварин. Розв'язати проблему дефіциту білка у тваринництві можна

шляхом вирощування у кормовому клині пелюшки та її сумішок із зерновими