Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

503

безпосередньо в їжу, при виробництві маргарину, консервів, кондитерських

виробів. Нижчі її сорти застосовують при виготовленні оліфи, фарби, лаків, ми-

ла, стеарину, лінолеуму тощо.

При переробці насіння соняшнику на олію як побічну продукцію

одержують близько 33% макухи, в якій міститься 33 - 35% білка, 5 - 7% жиру,

багато мінеральних солей і вітамінів. Кошики соняшнику, вихід яких дорівнює

56 - 60% врожаю насіння, після обмолоту згодовують великій рогатій худобі та

вівцям. За поживністю вони прирівнюються до сіна. Лузга насіння соняшнику,

вихід якої становить 16 - 22% маси насіння, є сировиною для виробництва

етилового спирту, кормових дріжджів та фурфуролу, що використовується для

виробництва пластичних мас, штучних волокон та іншої продукції.

Соняшник, крім того, є джерелом одержання високопоживних кормів.

Зелену масу його в суміші з бобовими, кукурудзою застосовують для годівлі

великої рогатої худоби, а також для силосування. З 1 га посіву соняшнику за

врожайності 20 ц/га можна одержати до 10 ц олії, 8 ц шроту або макухи, 12 ц

сухих кошиків,4 ц лузги, 35 - 40 кг меду.

11.5.2. Ефективність, розвиток та розміщення виробництва олійних

культур

В Україні вирощуються такі олійні культури, як соняшник, соя, ріпак,

рицина, льон олійний, гірчиця, рижій. Насіння цих культур містить багато жиру

і є основною сировиною для виробництва олії. Вміст олії в насінні соняшнику,

наприклад, становить до 56 %, льону олійного - до 48 %, сої - до 27%.

З продукції соняшнику, сої і ріпаку одержують олію харчову, а з льону і

рицини - технічну. Як харчовий продукт найціннішою є соняшникова олія, що

містить 55 % необхідної для людини ліноленової кислоти. Олія широко

використовуєтеся в харчовій, текстильній, лакофарбовій, авіаційній та інших

галузях промисловості, а також у медицині. В процесі олійного виробництва

одержують цінні відходи - макуху і шрот, що є високопоживним кормом для

продуктивної худоби. Кілограм соняшникової макухи містить 115 корм. од. і

357 г перетравного протеїну.

Олійні культури вирощують також на зелений корм і силос. Особливо

ефективне вирощування багатокомпонентних трав, однією із складових яких є

соняшник, соя чи ріпак. Вони забезпечують високі врожаї зеленої маси, а також

природну збалансованість кормів за основними поживними речовинами і

амінокислотним складом.

Більшість олійних культур є добрими медоносами. Так,

медопродуктивність одного гектара посіву соняшнику становить 40 кг, ріпаку

озимого - 80 кг, гірчиці білої - 120 кг меду. В багатьох господарствах

лісостепової і степової зон України посіви соняшнику досягають 1000 га, що

дає можливість одержувати значну кількість товарного меду.

Основною олійною культурою в Україні є соняшник. Він займає

найбільшу посівну площу серед технічних і олійних культур.

В Україні соняшник вирощують у господарствах 19 областей і в Криму.

504

Основне виробництво насіння соняшнику розміщене в Дніпропетровській,

Запорізькій, Донецькій, Одеській, Харківській, Кіровоградській, Луганській і

Миколаївській областях.

За розміром посівних площ серед олійних культур друге місце в Україні

посідає соя. Площа її посіву постійно зростає. Соя використовується як

продовольча, технічна і кормова культура, і її вирощування набуває дедалі

більшого значення. Боби сої містять 18 - 27 % олії і 35 - 55 % повноцінного

білка, подібного за якістю до білків тваринного походження. У зв'язку з цим соя

незамінна у збагаченні білком концентрованих кормів, її цінні кормові якості

широко використовуються для збалансування раціонів тварин в усіх

розвинутих країнах. Кілограм зерна сої містить 1,38 корм, од., 350 г білка та

інші життєво важливі речовини.

Важливою олійною культурою є ріпак озимий. Найбільше його висівають

у господарствах Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Івано-Франківської

та деяких інших областей.

Серед олійних культур важливе місце в Україні займає рицина. З

розвитком техніки, впровадженням сучасної технології виробництва

синтетичних матеріалів постійно збільшується потреба в цінній технічній олії,

яку виробляють з рицини, її виробництво розміщене переважно в південних

областях країни. Середня врожайність рицини в господарствах знизилась до 2,4

ц/га, на сортодільницях вона досягає 10 - 12, а на зрошуваних землях - 15 - 20

ц/га. Внаслідок недосконалої технології вирощування під час збирання врожаю

рицини спостерігаються значні втрати, що знижує ефективність її виробництва.

Економічна ефективність виробництва. Найвища врожайність соняшнику

в господарствах північного і центрального Степу, що є провідними в його

виробництві. Дещо нижчі врожаї збирають у господарствах Лісостепу і

південного Степу, що зумовлюється грунтово-кліматичними умовами, рівнем

концентрації посівів та агротехнікою. Урожайність насіння соняшнику на

сортодільницях України в 1,8 - 2,2 раза перевищує її рівень у колективних і

державних сільськогосподарських підприємствах, що свідчить про значні

резерви збільшення його виробництва.

У культурі соняшник відомий давно, але на європейському континенті, в

тому числі в Україні, його спочатку вирощували як декоративну рослину, а

насіння використовували як ласощі, дещо пізніше - як сурогат кави і вже

пізніше - як олійну культуру. В недалекому минулому в Україні ця культура

займала незначні площі: в 1910 році - 10 тис. га, в 1913 році - 76 тис. га, в 1940

році - 720 тис, в 1960 році - 1505 тис, в 1980 році - 1683 тис, в 2000 році -

2842 тисга. Найбільші посівні площі цієї культури мають Луганська,

Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська, Черкаська, Кіровоградська, За-

порізька, Полтавська області України. Особливу роль у збільшенні виробництва

соняшнику відіграли селекційні досягнення колишнього СРСР, зокрема у

підвищенні вмісту жиру в ядрі від 36 до 50% і більше та зменшенні вмісту

лушпиння від 35 до 25% від маси насіння. Такі якісні зміни у хімічному складі

насіння сприяли підвищенню уваги до культури, поліпшенню економічних по-

казників вирощування.

Товаровиробники вже більше десяти років як почали відмовлятись від

505

використання у виробництві товарного соняшнику сортів й віддали перевагу

урожайнішим гібридам.

Україна є потенціальним виробником олії й займає чільне місце на

світовому олійному ринку як у ролі постачальника насіння соняшнику для

переробки його на заводах інших країн, так і продавця олії, шротів, рослинних

твердих жирів біодизеля. На Вінниччині вирощуванням соняшнику займаються

сільськогосподарські підприємства різних форм власності, включаючи й

фермерські господарства.

Світовий досвід переконує, що фермери ефективно ведуть аграрне

виробництво повністю розв'язують продовольчу проблему в своїх країнах. У

фермерську господарстві реалізується одна з найрадикальніших форм

приватної власті, завдяки чому у працівників повністю відроджується почуття

господаря. У Законі України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003

року фермерське господарство визначене як форма підприємницької діяльності

громадян створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти

товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та

реалізацією з метою одержання прибутку на земельних ділянках, наданих їм

для ведення фермерського господарства.

В умовах ринку та дефіциту грошових ресурсів фермери прагнуть до

вирощування рентабельних культур, на які є попит як на вітчизняному, так і на

зовнішніх ринках.

При переробці насіння соняшнику на олію як побічну продукцію

одержують близько 33% макухи, в якій міститься 33-36% білка, 5-7% жиру,

багато мінеральних солей і вітамінів. Кошики соняшнику, вихід яких становить

56-60% урожаю насіння, після обмолоту згодовують великій рогатій худобі та

вівцям. За поживністю вони прирівнюються до сіна.

Використовують соняшникову олію безпосередньо в їжу, при

виробництві маргарину, майонезу, консервів, кондитерських виробів. Нижчі її

сорти є компонентами при виробництві оліфи, фарб, лаків, мила, ліноліуму,

плівки тощо. Більшість олійних культур є добрими медоносами. Так,

медопродуктивність 1 га посіву соняшнику становить 40 кг, що дає можливість

при великих посівних площах одержати значну кількість товарного меду.

Про виробництво насіння соняшнику фермерськими господарствами

досліджуваного регіону можна судити з даних таблиці 11.11.

Таблиця 11.11.

Динаміка виробництва насіння соняшнику в фермерських

господарствах Вінницької області

Показник

2002 р.

2003 р.

2004 р.

2005 р.

2007 р.

до 2002

p., %

Кількість господарств, од.

930

1190

1218

1322

1535

1650

Зібрана площа, тис. га

3,1

6,4

9,2

12,0

387

Питома вага соняшнику у

структурі посівних площ,

2,6

6,0

4,4

5,5

6,1

3,5

506

Показник

2002 р.

2003 р.

2004 р.

2005 р.

2007 р.

до 2002

p., %

Урожайність насіння

соняшнику, ц з 1га

10,0

10,6

7,6

10,2

12,9

129,0

Валовий збір насіння

соняшнику, тис. ц

31,0

67,8

48,6

93,8

154,8

499,4

Отже, як свідчать дані таблиці, кількість фермерських господарств у

Вінницький області з кожним роком зростає і в 2007 році їх нараховувалося

1535 од., що майже в 1,7 раза більше порівняно з 2002 роком, а питома вага

соняшнику в структурі посівів підвищилася на 3,5%. За цей же період посівні

площі під культурою збільшилися майже у 4 рази, врожайність зросла в 1,3

раза, а валовий збір насіння - у 5 разів. Отже, зростання обсягів виробництва

насіння соняшнику в досліджуваному регіоні відбувається в основному за

рахунок екстенсивних факторів - шляхом розширення площ його посіву,

ігноруючи при цьому інтенсивні чинники, про що свідчить низька врожайність

насіння.

Як видно з даних таблиці 11.12, найвища врожайність насіння соняшнику

була в фермерських господарствах Муровано-Куриловецького, Хмільницького,

Погре-бищенського, Вінницького ц Оратівського районів і становила 24,3-18

ц/га. Найнижча вона у Літинському (6 ц/га), Ямпільському (6,6 ц/га) і

Тульчинському (7 ц/га) районах.

Найбільший валовий збір насіння соняшнику у 2007 році був у

господарствах Чернівецького, Могилів-Подільського, Шаргородського,

Гайсинського і Теплиць-кого районів, а найнижчий - у Літинському,

Погребищенському, Іллінському, Липовецькому і Ямпільському районах, а

фермерські господарства Калиновсько-го, Жмеринського й Тиврівського

районів зовсім не займаються вирощуванням цієї важливої культури. Зазначена

тенденція пов'язана з природно-економічними умовами, підтвердженням чому є

більш високі показники її врожайності в фермерських господарствах південних

районів Вінниччини.

Таблиця 11.12.

Посівні площі, урожайність і виробництво насіння соняшнику в

фермерських господарствах Вінницької області

Район

Площа, га

Урожайність,

ц/ra

Валовий збір, ц

Валовий

збір 2007

p. до 2006

p., %

2006 р.

2007 p.

2006 p.

2007 p.

2006 p.

2007 p.

Барський

372

594

11,5

16,7

4288

9922

231,4

Бернадський

1032

942

17,4

8,6

17951

8123

45,3

Вінницький

119

206

16,3

18,7

1940

3845

198,2

Гайсинський

744

918

20,9

13,6

15547

12520

80,5

Жмеринський

Іллінецький

118

214

8,6

1011

1845

182,5

Калиновський

507

Район

Площа, га

Урожайність,

ц/ra

Валовий збір, ц

Валовий

збір 2007

p. до 2006

p., %

2006 р.

2007 p.

2006 p.

2007 p.

2006 p.

2007 p.

Козятинський

7,9

601

Крижопільський

395

365

16,5

13,2

6529

4814

73,7

Липовецький

230

9,3

7,6

1740

2071,4

Літ енський

100

105

4,9

6,0

494

633

128,1

Могилів-

Подільський

1429

1597

13,3

11,6

19047

18564

97,5

Муровано –

Куриловецький

406

312

10,9

24,3

4452

7570

170,0

Немирівський

430

281

11,5

11,6

4949

3253

65,7

Оратівський

555

399

11,1

18,0

6166

7162

116,2

Піщанський

498

587

11,9

9,5

5916

5587

94,4

Погребищенський

112

22,3

19,5

1271

2184

171,8

Теплецький

747

829

15,1

14,2

11267

11794*

104,7

Теврівський

195

17,1

3357

Томашпільський

158

414

15,1

17,0

2381

7040

295,7

Тростянецький

180

196

18,6

12,2

3342

2398

71,8

Тульчинський

508

413

15,4

7,0

7831

2877

36,7

Хмільницький

275

245

14,3

19,7

3936

4818

122,4

Чернівецький

1106

1261

16,9

12,9

18732

16282

86,9

Чечельницький

307

248

12,1

14,5

3700

3599

97,3

Шаргородський

801

1349

12,2

12,3

9811

16646

169,7

Ямпільський

156

226

12,9

6,6

2017

1481

73,4

Разом по області

10773

12043

10,7

12,9

156620

154697

98,9

Варто зазначити, що розміри більшості фермерських господарств не є

оптичними для високорентабельного вирощування насіння соняшнику. Ця

тенденція чітко відображається неадекватністю зростання його врожайності,

розширення площ посіву цієї культури. Про ефективність виробництва насіння

соняшнику в Україні та Вінницькій області і можна судити за даними таблиці

11.17. Отже, в 2007 році порівняно з 2003 роком завдяки високій реалізаційній

ціні на несіння соняшнику в Україні й на Вінниччині прибуток із розрахунку на

1 ц реалізованої продукції збільшується. Дещо вища рентабельність

виробництва насіння соняшнику в Україні проти Вінницької області зумовлена

більш сприятливими природноекономічними умовами вирощування цієї

культури в зоні Степу.

Значне зростання останніми роками виробництва насіння соняшнику в

фермерських господарствах України та Вінницької області зумовлено попитом

як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках та високою його

рентабельністю, що зумовили розповсюджене вирощування соняшнику в усіх

природноекономічних зонах України й особливо в степовій та лісостеповій,

маючи надто високу питому вагу в структурі посівних площ, що призвело до

зниження родючості грунту та порушення сівозмін. Враховуючи це, зростання

508

виробництва насіння соняшнику в перспективі (2015 рік) в Україні не

передбачається й залишається на рівні 2007 року в обсязі 4,5 млн. т за рахунок

підвищення його врожайності за умови впровадження прогресивних технологій

вирощування цієї культури, високоврожайних сортів і правильних сівозмін.

Оскільки питома вага площі соняшнику до основних сільськогосподарських

культур становить близько 5%, то це означає, що більшість фермерів має

можливість дотримувати сівозміни та висівати соняшник на одному й тому ж

полі лише через 5-6 років.

Таблиця 11.13.

Ефективність виробництва насіння соняшнику в фермерських

господарствах України і Вінницької області

Показник

Україна

Вінницька область

Вінницька

область до

України, %

2003

р.

2007 р.

до 2003

p., %

2003 р.

2007 р.

до 2003

p., %.

2003

р.

2007

р.

Урожайність,

ц/га

11,2

12,2

109,1

11,6

14,1

121,5

100,3

115,6

Собівартість

1 ц насіння

соняшнику,

гри.

46,9

109,5

233,4

47,11

116,4

283,2

100,4

106,3

Ціна реалізації

1 ц насіння

соняшнику,

грн.

83,43

192,56

230,8

77,71

194,71

250,5

93,11

101,2

Прибуток від

реалізації 1 ц

насіння

соняшнику,

грн.

36,53

83,06

227,3

30,6

78,31

255,9

83,7

94,2

Рентабельність

виробництва

насіння

соняшнику, %

77,9

75,8

-2,1

67,3

+2,3

-12,9

-8,5

У цілому важливим для ефективного функціонування фермерського

господарства, що займається вирощуванням насіння соняшник, в перспективі є

удосконалення податкової політики держави. Доцільно було б для тих із них,

які ефективно ведуть господарство, продовжити пільги з оподаткування, але за

умови, що одержуваний прибуток буде використаний на розширення

сільськогосподарського виробництва та збільшення обсягу реалізації продукції.

Отже, можна зробити висновок про те, що з огляду на складний

фінансовий стан фермерів, високий рівень зношення основних засобів і

необхідність створення міцної матеріально-технічної бази доцільно розширити

для них державну підтримку й, зокрема, знизити ставки кредитування,

509

спростити умови забезпечення їх кредитами, приділити більшу увагу розвитку

лізингових відносин. Оскільки багато з них мають труднощі з реалізацією і

зберіганням виробленої продукції, необхідно здійснювати будівництво на

основі кооперації малих ліній з переробки сировини. Застарілі технологія й

обладнання на діючих підприємствах із переробки насіння соняшнику

призводять до зниження виходу олії в них до 26-28%, тоді як на потужних

олієжиркомбінатах цей показник досягає 36-39%, що вимагає прискореної

їхньої модернізації та реконструкції.

11.5.3. Шляхи підвищення ефективності виробництва олійних культур.

Основними напрямами збільшення виробництва і поліпшення якості

насіння олійних культур є дальша інтенсифікація їх вирощування, раціональне

розміщення і концентрація посівів. Підвищення врожайності олійних культур

- найважливіша умова зростання економічної ефективності їх виробництва.

Збільшення виробництва насіння соняшнику і підвищення його

ефективності пов'язані з впровадженням високоврожайних; високоолійних

сортів та широким використанням індустріальної технології. Нині вже створені

сорти соняшнику, насіння яких містить 55 - 57 % олії. Це забезпечує

виробництво 14,5 - 15 ц олії з гектара посіву соняшнику. Важливим напрямом у

селекції соняшнику є створення високопродуктивних сортів і гібридів, стійких

проти найбільш поширених хвороб і шкідників. В окремі роки внаслідок

ураження посівів гнилямн значно знижуються врожайність і якість насіння

соняшнику. Впровадження нових сортів, підвищення культури землеробства і

вдосконалення технології вирощування соняшнику дають змогу значно

підвищити його врожайність. Затрати праці на 1 ц насіння в умовах індустрі-

альної технології зменшуються в півтора раза. Підвищенню ефективності

виробництва соняшнику сприятимуть дальше вдосконалення розміщення

посівів, і впровадження досягнень науки і передової практики.

У господарствах України є значні резерви збільшення виробництва

олійних культур, особливо сої. Так, у господарствах Інституту кукурудзи

НААН урожайність сої в умовах зрошення і при внесенні добрив у середньому

за 5 років становила 35 ц/га.

Підвищенню ефективності вирощування сої сприяють спеціалізація і

концентрація виробництва. Забезпечення оптимальних розмірів посівів у

господарствах є одним з важливих резервів збільшення виробництва цієї

культури. У спеціалізованих господарствах споруджуються, очищувально-

сушильні комплекси, а також приміщення для зберігання готової продукції.

Капітальні вкладення в розвиток виробничої бази галузі, а також в інтегровані

переробні підприємства швидко окупаються і сприяють підвищенню

ефективності виробництва сої.

Збільшення виробництва рицини і підвищення її ефективності можна

досягти за рахунок вдосконалення технології і впровадження комплексної

механізації її вирощування і збирання. Особливо висока врожайність рицини на

зрошуваних землях. Впровадження прогресивної технології, використання

510

нових сортів і гібридів, вбирання продукції комбайнами дають змогу повністю

механізувати вирощування рицини і підвищити її ефективність.

У спеціалізованих господарствах країни лікарської сировини в

середньому збирають до 9 ц/га. Наприклад, коренів валеріани одержують по 10

- 12 ц/га, а урожай нагідок становить 12 - 18 ц/га. Вирощування лікарських

культур є високодоходним, рівень рентабельності їх виробництва - понад

50 %.

Тютюн - важлива технічна культура, використовується для одержання

курильної сировини та виготовлення нікотинових препаратів для боротьби з

шкідниками рослин і хворобами тварин. Виробництво тютюну розміщується

переважно в господарствах Тернопільської, Закарпатської, Івано-Франківської,

Вінницької, Чернівецької областей, а також у Криму. В 1992 р. посівна площа

тютюну в Україні становила понад 8,4 тис. га, середня врожайність - 10,1 ц/га,

а валовий збір - 8,4 тис. т.

Вирощують тютюн переважно в колективних сільськогосподарських

підприємствах, де зосереджено понад 80 % його посівної площі. Вони

забезпечили 96 % його валового збору.

Тютюн - культура трудомістка. Виробництво тютюну є

високоефективною галуззю сільського господарства.

Важливою технічною культурою є хміль. Шишки хмелю, які містять

алкалоїд, використовуються у хлібопекарській, парфюмерній, фармацевтичній

та інших галузях. Для виробництва 100 л пива різних сортів витрачається до

550 г сухих шишок хмелю. В Україні площі під хмелем становлять 6581 га.

Вони розміщуються переважно в районах Полісся, зокрема понад 60 %

хмільників зосереджено в господарствах Житомирської області.

Виробництво хмелю вимагає значних капіталовкладень на закладання

хмільника (садіння живців, спорудження шпалер, сушарок), придбання

необхідних машин і обладнання, а також на догляд за насадженнями в перший

рік вирощування. Для підвищення економічної ефективності галузі хмільники

слід закладати окремими плантаціями площею 20 - 30 га. На 1 га насадження

хмелю при площі живлення 2,5X1 м потрібно 8 тис. першосортних живців.

Підвищення врожайності хмелю та ефективності його виробництва

можна досягти за рахунок впровадження високоврожайних сортів та

розміщення рослин за прогресивною схемою. Це дає змогу використовувати

машини і забезпечувати кращий догляд за насадженнями. Продуктивність праці

в хмелярстві значно збільшується за умови впровадження машинного збирання

шишок хмелю. Водночас це зумовлює зниження собівартості продукції і

підвищення рентабельності хмелярства. Велике значення має також

застосування прогресивних технологій вирощування та післязбиральної

обробки хмелю.

Основою підвищення економічної ефективності вирощування

ефіроолійних культур є інтеграція сільськогосподарського виробництва з

глибокою промисловою переробкою сировини, що позитивно впливає на

розвиток економіки господарств і дає змогу розв'язувати соціально-економічні

проблеми села.

511

11.5.4. Ринок насіння соняшнику

Україна має достатні умови для насичення внутрішнього продовольчого

ринку продукцією олієпродуктового підкомплексу та її експорту в економічно

доцільних для товаровиробників і держави параметрах. Зокрема, потреба

вітчизняного ринку може забезпечуватись переробкою 700-800 тис. т

соняшникового насіння (нині його вирощується 2,3 млн. т, або 10% від світових

обсягів). Останніми роками наша країна напосідає одне з перших місць серед

основних експортерів світу (Росія, Аргентина). Однак вона мас орієнтуватись

на світовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всі

економічно міцні держави.

На сучасному етапі галузь функціонує на екстенсивній основі:

розширюються посівні площі при динамічному спаді урожайності (від 16,5 до

9,3 ц/га). Тобто в „доринковий" період урожайність знаходилась на рівні

середньої світової (близько 16 ц/га), зараз - нижча на 30-40%. Низька

продуктивність соняшникового поля України зумовлена незадовільним

матеріально-технічним забезпеченням виробників у поєднанні з несприятли-

вими погодними умовами, поширенням культури (через досить високу в

попередні роки її прибутковість) у регіони без достатнього для неї

агрокліматичного потенціалу, порушенням сівозмін тощо.

Головним суб'єктом ринку соняшникового насіння є господарства

суспільного сектора. Це основний товаровиробник, який у 1998 р. забезпечив

90,8% валового збору (фермерські господарства - близько 4%). Традиційно

високорентабельна галузь (в окремі попередні роки - 150-170%) поки що є

прибутковою. У 1998 р. середній рівень рентабельності у господарствах

Мінагропрому становив 21,8%, однак 42% з них мали збитки. Економічна

ефективність знижується внаслідок зростання витрат з розрахунку на 1 га

незважаючи на те, що більшість виробників використовує лише техніку і

паливо без застосування добрив та засобів захисту рослин. Собівартість

виробництва підвищується швидшими темпами.

Зниження прибутковий культури зумовлюється, зокрема,

нераціональними каналами маркетингу. Тобто успішність функціонування

товаровиробників, крім інших факторів макро- і мікрозовнішнього середовища

та суб'єктів ринку, визначають покупці чи замовники насіння, які мають різні

потреби, ресурси, ставлення до цього товару і групуються за ознаками, ство-

рюючи окремі сегменти ринку.

Для підвищення ефективності вирощування соняшнику необхідним є

врахування товаровиробниками таких факторів:

• удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури,

виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов

(насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору сортів,

застосування відповідних засобів захисту тощо в конкретних ареалах та

економічних показників - урожайності, собівартості, на основі яких

обчислюється сукупний бал ефективності виробництва (процентне відношення

індексу урожайності до індексу собівартості);

• неухильне додержання вимог чергування посівів соняшнику в полях

512

сівозміни;

• застосування інтенсивних технологій вирощування і збирання з метою

зниження витрат на одиницю продукції, впровадження високоврожайних сортів

з високим вмістом олії гібридів;

• залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних

ресурсів (техніки, добрив, насіння, гербіцидів, десикантів) шляхом пошуку

потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого відбору пропозицій з

урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод;

• інтегрування в агропромислові та кооперовані формування з метою

вирішення проблем виробництва і найраціонального використання урожаю.

Сільськогосподарським підприємствам регіонів з недостатнім для

вирощування соняшнику агрокліматичним потенціалом (Вінницької,

Закарпатської, Чернівецької областей тощо, які мали в 1998 р. рівень

збитковості галузі відповідно-37; -28,6; -15,4%), доцільно переорієнтуватися на

вирощування рапсу, попит на насіння якого у світі зростає швидшими темпами,

ніж на насіння соняшнику.

Для ефективного функціонування внутрішнього і зовнішнього ринків

насіння соняшнику, попередження подальшого економічного занепаду

„стратегічної" галузі, крім державного втручання (зокрема щодо регулювання

експортно-імпортних операцій), необхідно вжити ряд заходів і на

господарському рівні:

• орієнтація на найбільш ефективні канали збуту насіння на основі

аналізу маркетингової інформації внутрішнього і зовнішнього ринків;

• активізація участі в біржовій торгівлі.

Створення інтегрованих агропромислових, агропромислово-фінансових

формувань (асоціацій, систем, корпорацій та ін.) у складі виробників насіння

соняшнику і олієдобувних підприємств, а також в разі доцільності фінансово-

кредитних, заготівельно-збутових, науково-виробничих, проектних,

консалтингових, страхових структур тощо, в тому числі зарубіжних, є одним з

напрямів вирішення окремих проблем олієпродуктового підкомплексу.

Доцільно, щоб всі структурні підрозділи формування працювали на

загальний кінцевий результат. Зокрема, обопільна зацікавленість сировинної і

переробної сфери в одержанні найвищого результату стимулює виконання

сільськогосподарськими виробниками договорів щодо обсягів, технологічної

якості, строків постачання насіння. Олієдобувне підприємство забезпечує

своєчасну переробку його на найбільш економічно доцільні види продукції,

виходячи з технічних і технологічних можливостей (олія нерафіномна,

рафінована, дезодорована, у великих місткостях, розфасована в пластикову,

скляну тару тощо) та задоволення потреб ринку (внутрішнього споживчого;

вітчизняних підприємств харчової промисловості; зовнішнього), оскільки при

відсутності попиту виробництво втрачає сенс.