Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

483

високих урожаїв. Економічна ефективність інтенсивних технологій визна-

чається порівнянням додаткових виробничих витрат і додатково одержаної

продукції і характеризується зростанням окупності додаткових витрат у

зерновому виробництві.

Важливим резервом підвищення економічної ефективності зернового

виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих

сортів пшениці з високим вмістом білка (15 - 17%) і клейковини (28 - 43 %).

Зерно сильної пшениці добавляють до зерна з низьким вмістом клейковини для

одержання стандартного борошна.

Високий вміст білка в зерні-і-один із вирішальних факторів зменшення

дефіциту перетравного протеїну в раціонах тварин і збільшення виробництва

продукції тваринництва. Цього можна досягти підвищенням якості зерна

фуражних зернових культур, зокрема кукурудзи. Перевагу слід надавати сортам

і гібридам кукурудзи з вищим загальним вмістом білка і кращим амінокислот-

ним складом.

Якість зернових культур має велике народногосподарське значення.

Закупівельні ціни на зерно встановлюються з урахуванням його якості.

Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню

доходності зернового господарства, а отже, і зміцненню економіки

сільськогосподарських підприємств.

Одним із напрямів підвищення економічної ефективності виробництва

зерна є впровадження нових форм організації і стимулювання праці, широке

використання Колективного підряду і орендних відносин у зерновому

Господарстві. Практика сільськогосподарських підприємств свідчить, що

застосування в бригадах та інших внутрішньогосподарських підрозділах

прогресивних форм організації і оплати праці за кінцевими результатами

сприяє значному підвищенню врожайності зернових культур і продуктивності

праці в зерновому виробництві.

11.3.6. Ринок зерна

Зернове господарство в майбутньому має посісти пріоритетне місце в

економіці держави. Виходячи з цього визначається і рівень виробництва зерна,

який би задовольняв потреби внутрішнього попиту і забезпечував зростання

експортного потенціалу. На 2010 р. визначений обсяг виробництва становить 40

млн. т. Ринок зерна в Україні, з точки зору формування товарних ресурсів,

докорінно відрізняється від західно-європейської моделі. Ці відміни зумовлює

тип підприємства, а саме його багатогалузевість (крім фермерських

господарств), де 70% вирощеного врожаю залишається у товаровиробника на

господарські потреби (насіння, корми, натуральну оплату та ін.). Характерна

риса сучасного ринку - обмеженість як попиту, так і пропозиції. Тому склалася

така усереднена структура реалізації зерна (1998 р.), яку можна вважати

типовою для останніх трьох років:

• за каналами реалізації: заготівельним організаціям продано 15%,

населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і

484

видачу натуроплати) - 29, на ринку - 23, за бартерними угодами - 33%;

• за структурою продукції: пшениця вся - 66% від загального обсягу

реалізованого зерна, ячмінь - 16,6, жито - 4, просо, гречка - 2, кукурудза - 8,

овес - 1,2 і зернобобові - 1,4%.

Зіставлення цих середніх показників відносно окремого господарства,

району, регіону дає уяву про його місце з позицій повноти використання

можливостей на ринку.

Сучасний товаровиробник практично поставлений в умови

міжгосподарської конкуренції на ринку зерна, а ринкові умови так чи інакше

змушують зробити свій вибір щодо подальшого розвитку основної галузі

виробництва. Суть проблеми передусім полягає у підвищені його ефективності,

концентрації матеріально-технічних і фінансових ресурсів на

конкурентоспроможних галузях, виходячи з місцевих грунтово-кліматичних

умов. В одному випадку - це виробництво озимої пшениці, проса, кукурудзи, в

іншому - озимої пшениці, жита, гречки, гороху і та ін.

З практичної точки зору (за будь-яких умов) вирішальне значення і надалі

матиме озимий клин господарства, ставка на парові попередники та інтенсивні

технології, на раціональне поєднання озимини з тією чи іншою групою ярих.

Фактори ефективності галузі, на яку припадає близько 50% ріллі,

випливатимуть з контексту науковообгрунтованої системи землеробства, а її

першоосновою є комплекс заходів щодо підвищення родючості грунтів.

Проблема збільшення виробництва зернових культур - стратегічна мета

АПК держави, що зумовлює необхідність визначення його раціональної

структури як з точки зору використання агрокліматичного потенціалу, так і

щодо кон'юнктури ринку. В оптимальному варіанті загальна структура

валового збору зерна в Україні орієнтовно має бути такою: 1. Озимі - 57-65%, з

них пшениця - 51-59%. 2. Ярі зернові - 43-45%, з них ячмінь 14-18; овес - 2,6-

3,8; просо - 0,7-1,3; гречка - 0,8-1,1; кукурудза - 10-13; зернобобові - 5-6,5%.

Виходячи з цієї позиції (як приклад), можна рекомендувати такі

„товаронасичені" сівозміни:

1. Лісостеп: зайнятий або чорний пар; озима пшениця; цукрові буряки;

ярі зернові (ячмінь) з підсівом багаторічних' трав; багаторічні трави; озима

пшениця; цукрові буряки; горох; озима пшениця; соняшник.

2. Полісся: типовою можна вважати восьмипільну сівозміну: конюшина,

озима пшениця; льон, озима пшениця; люпин на силос (зерно); озима пшениця,

жито; картопля, кормові коренеплоди; ячмінь (овес) з підсівом конюшини.

3. Степ: у господарствах зернового напряму доцільно мати до 60%

зернових при наступному чергуванні культур у дев'ятипільній сівозміні: чорний

пар; озима пшениця; кукурудза на зерно; ячмінь з підсівом еспарцету; еспарцет;

озима пшениця; кукурудза на силос; озима пшениця; соняшник.

Головна проблема ринку зерна нині для усіх учасників, а особливо для

аграріїв - безпосередніх виробників - скачкоподібність цін, прибутків, тобто

фінансових результатів (табл.11.7, рис. 11.4).

485

Таблиця 11.7.

Динаміка цін і прибутковості товарної продукції сільськогосподарських

підприємств України

(зернові)

Рік

Собівартість

1 т, грн

Ціпа

реалізації

1 т, грн

Прибуток

від

реалізації

1 т, грн

Рівень

рентабельності,

Динаміка зміни до

попереднього року,

Ціни

собівартості

2000

266,0

438,3

172,3

64,8

221,0

150,2

2001

261,4

374,5

113,1

43,3

85,4

98,3

2002

260,2

310,4

50,2

19,3

82,9

99,5

2003

367,3

535,4

168,1

45,8

172,5

141,2

2004

377,0

452,8

75,8

20,1

84,6

102,6

2005

403,6

415,9

12,3

3,1

91,9

107,1

2006

484,6

520,2

35,6

7,4

125,0

120,1

2007

649,3

835,3

186,0

28,7

160,6

134,0

2008

669,9

779,6

109,6

16,4

93,3

103,2

Рис. 11.4. Динаміка зміни собівартості, ціни і прибутку від реалізації 1 т

зернових сільськогосподарськими підприємствами за 2000 - 2007 роки

Наведені дані підтверджують тезу про те, що фінансові результати

діяльності в зернопродуктовому підкомплексі мають стрибкоподібний

характер, а це зумовлено, на нашу думку, такими проблемами:

1) цінова політика на ринку зерна формується посередниками, оскільки

виробники не мають ефективного доступу до організованих каналів збуту, а

держава - ефективної політики регулювання;

2) витрати посередників, а частково й виробників покладаються на

кінцевого споживача;

3) левову частку доходів одержує посередник, особливо у врожайні роки;

4) присутній значний диспаритет цін, що сформував стійкий базис

486

нееквівалентності міжгалузевого обміну.

11.4. Економіка бурякоцукрового виробництва

11.4.1. Бурякоцукровий під комплекс, місце і роль в економіці АПК

Бурякоцукровий підкомплекс - пріоритетна продуктова вертикаль АПК

України. Разом із зернопродуктовим він традиційно визначає ефективність

розвитку всього агропромислового виробництва.

Місце і роль цього підкомплексу в економіці АПК характеризується

кількома незаперечними перевагами, а саме:

Економічний аспект - виробництво цукрових буряків і цукру є досить

потужним джерелом надходження грошових ресурсів і зміцнення економіки

бурякосійних господарств і цукрових заводів.

Соціальний аспект - виробництво і переробка цукрових буряків

забезпечує потреби населення не лише в цукрі, а й є гарантією праце-

влаштування на рівні сіл та адміністративних районів.

Торговельний аспект - продаж цукру завжди був значним фактором

поповнення державного бюджету, експортною статтею (недарма в народі цукор

назвали "білим золотом").

Агротехнічний аспект - вирощування буряків потребує високої культури

землеробства, значних доз мінеральних та органічних добрив, що перетворює

цю культуру в надійного попередника в сівозміні. Дефекат цукрових заводів (як

побічний продукт) широко використовується для нейтралізації кислотності

ґрунтів.

Зоотехнічний аспект - бурякоцукровий підкомплекс - це складова

кормової бази для тваринництва. Гичка буряків належить до добрих соковитих

кормів, жом і меляса згодовуються в свіжому (консервованому) вигляді, а

також використовуються під час виробництва комбікормів.

Економічними показниками, що впливають на обсяг виробництва цукру,

є:

- в аграрному циклі - урожайність, цукристість коренів і скорочення

втрат;

- у переробному циклі - мінімум втрат, збереження цукристості,

висока якість цукру та скорочення втрат сировини;

- в торговому циклі - своєчасна вигідна реалізація, недопущення

втрат.

Особливістю цього підкомплексу є те, що вся вироблена в сільському

господарстві сировина (корені цукрових буряків) повністю надходить на

промислову переробку. Із виробленого цукру 65 - 70 % через роздрібну

торгівлю надходять в особисте споживання населення, 25 - 30 % споживають

інші галузі переробної і харчової промисловості, частина цукру експортується.

Цукрові буряки - культура універсальна. Вони дають як основний

продукт корені, які можна згодовувати в свіжому вигляді, подрібнювати та

487

сушити і, головним чином, переробляти. Гичка буряків може згодовуватись у

свіжому вигляді, силосуватись або гранулюватись і сушитись. У результаті

переробки коренів одержують цукрокристалічний сироп, жом, мелясу, вапно

фільтроване. Жом використовують для згодовування у свіжому вигляді,

силосування і сушіння. З меляси виробляють лимонну кислоту, спирт, дріжджі,

добавки до корму і для силосування зелених коренів.

Особливості бурякоцукрового підкомплексу

- чітко виражена сезонність виробництва, а отже, потреба переробки

коренів за один виробничий цикл, до того ж у стислі строки (передчасна

переробка коренів, як і затягування строків їх переробки неодмінно викликають

значні втрати цукру)

- малотранспортабельність сировини (корені містять 75-80 % води)

зумовлює необхідність концентрації посівів культури поблизу цукрових заводів

та мінімізації радіусу перевезень

- бурякоцукрове виробництво - досить високоматеріаломістка сфера - в

сільському господарстві значними є витрати на насіння, добрива, засоби

захисту буряків від бур'янів і шкідників, пально-мастильні матеріали,

експлуатацію техніки, а на цукрових заводах - на підготовку і переробку

коренів, виробництво цукру (водо-, тепло-, енерговитрати)

- на відміну від інших продуктових вертикалей, бурякоцукровий

підкомплекс поряд з розгалуженою системою міжгалузевих зв'язків виходить за

рамки вузькопрофільного виробництва цукру; в ньому одночасно можуть

вироблятися лимонна, молочна і глютамінова кислоти, дріжджі, етиловий

спирт, здійснюватися відгодівля великої рогатої худоби

З наведеної схеми видно, що бурякоцукрова вертикаль своєю суттю

вирішує широке коло соціально-економічних завдань. Від її розвитку залежить

функціонування важливих галузей харчової промисловості. Саме ж

функціонування вертикалі потребує відповідних машин, техніки, обладнання

промислового походження, а також добре налагодженої системи виробничо-

технічного обслуговування та кадрового забезпечення.

Значний ефект може забезпечити своєчасність переробки цукрових

буряків. Так, середньодобові втрати маси коренів у вересні-листопаді

становлять 0,13 - 0,17 %, тоді як у січні вони досягають 0,5 %. При переробці

коренів, що містять 18 % цукру, чистота дифузійного соку становить 90 %,

втрати цукру у виробництві - 3,75 %, вихід меляси - 5,6 %, цукру - 14,25 %;

якщо ж на переробку надходять корені з вмістом цукру 14 %, то ці якісні

показники становлять відповідно: 84; 4,63; 7,3 і 9,37 %. При цьому вміст цукру

в мелясі зростає з 2,85 до 3,73 %. Практикою доведено, що втрати цукрових

буряків на полі при роботі буртоукладачів становлять 0,5 %, а на кагатному

полі цукрових заводів при затягуванні строків переробки вони досягають 0,8 %.

Досить перспективною є інтенсивна ресурсоенергозбережувальна

технологія виробництва цукрових буряків. За даними Інституту цукрових

буряків, енергетичні витрати на цю технологію у 1,3 раза менші (за рахунок

використання комбінованих агрегатів, скорочення числа операцій та

енергоносіїв) порівняно з відомою українською інтенсивною технологією. До

того ж, з підвищенням урожайності ефект значно зростає. Так, якщо за

488

українською технологією під час зростання врожайності коренів з 200 до 350

ц/га коефіцієнт енергетичної ефективності (як відношення енергетичного

еквівалента продукції до енергетичних витрат) збільшується лише на 68 %, то в

умовах ресурсоенергозбережувальних технологій це зростання становить 98 %.

Рис. 11.5. Схема бурякоцукрового підкомтексу.

11.4.2. Народногосподарське значення цукрових буряків

Основною технічною культурою, що забезпечує цукрову промисловість

сировиною, є цукрові буряки. Із загальної кількості світового виробництва

цукру на цукрові буряки припадає близько 40%, а в окремих країнах вони є

єдиним джерелом одержання даного продукту. Це стосується і нашої країни, де

цукор виробляють тільки із цукрових буряків. Ця культура має велике значення

як для економіки держави, так і для економіки кожного бурякосіючого

господарства. По-перше, коренеплоди цукрових буряків є сировиною для

виробництва продукту харчування - цукру; по-друге, від продажу державі

цукрової сировини бурякосійні підприємства одержують до половини

грошових надходжень і до третини загальної суми чистого доходу

рослинництва; по-третє, цукрові буряки - джерело поповнення кормових

ресурсів у вигляді гички, а також жому, патоки і комбікормів, які одержують

489

господарства за продаж цукрових буряків (за врожайності 300 - 350 ц/га

господарства одержують близько 65 ц к.од. з 1 га, що еквівалентно врожайності

ячменю понад 40 ц/га); по-четверте, цукрові буряки підвищують загальну

продуктивність сівозмін, оскільки технологія їх вирощування пов'язана з

глибокою оранкою, великими дозами добрив, очисткою поля від бур'янів і

шкідників, що в свою чергу позитивно впливає на врожайність наступних

сільськогосподарських культур.

Коренеплоди культивованих в Україні сортів та гібридів цукрових

буряків містять 17 - 18% цукру, а за сприятливих умов його нагромаджується

до 20%. При переробці на цукрових заводах вихід цукру з коренеплодів

становить 12 - 15%. Таким чином, за врожайності цукрових буряків 360 - 400

ц/га можна одержати по 50 - 60 ц цукру з 1 га.

На території країни цукрові буряки як сировина для одержання цукру

вирощуються приблизно з 1800 року. Буряковий корінь за масою був у 75 разів

менший, ніж тепер, а цукру в ньому було лише 3 - 4% (у 2002 році цукристість

буряків становила приблизно 14%). У складі посівних площ цукрові буряки

займають 10,1%, від площі посіву технічних культур - 39,0 %. Нині в Україні

спостерігається розбалан-сованість внутрішньої організаційно-економічної

структури цукробурякового виробництва, відсутність стратегії та сти-

мулювання до подальшого розвитку внутрішнього ринку цукру. Виробництво

цукрових буряків за 1990 - 2002 роки скоротилося в Україні на 74,3 %, цукру -

на 79,5%. Станом на початок лютого 2003 року в Україні було вироблено 1430

тис. т цукру, що нижче економічно обгрунтованої раціональної межі

виробництва цукру (2200 - 2300 тис. т) і є критичним показником для галузі,

становить загрозу споживчому і виробничому забезпеченню цукром країни в

цілому. За оцінками спеціалістів, витрати на виробництво такого обсягу цукру

не компенсуються прибутком від його реалізації. Цукрове виробництво стало

нерентабельним. Потужності цукрових заводів використовуються лише на 50 -

70%. В Україні через нестачу сировини майже третина заводів призупинили

діяльність. Кризова ситуація в буря-коцукровому виробництві України

загострюється станом кон'юнктури на світовому ринку цукру. Білий цукор,

видобутий з цукрової тростини, оцінюється майже в 1,5 раза дешевше

бурякового, враховуючи, що частка тростинного цукру в світовому виробництві

цукру становить майже 70%. Тому надалі необхідно спрямувати зусилля на

підвищення обсягів виробництва цукрових буряків з метою збільшення

стратегічної сировини - цукру.

Основними бурякосіючими областями України є Вінницька,

Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Тернопільська, Київська, Харківська та

Сумська, які забезпечують близько 70% валового виробництва цукрових бу-

ряків.

При формуванні сировинної зони виходять із забезпечення оптимальної

тривалості роботи цукрових заводів, яка дорівнює приблизно 80 діб.

Особливо загострилась ця проблема останнім часом у зв'язку з

необхідністю чіткої взаємодії всіх ланок агропромислового комплексу з метою

запобігання втрат готової продукції, досягнення високого кінцевого результату.

Україна, як відомо, належить до числа перших Європейських держав, які

490

започаткували ще з 20-х років XIX ст. виробництво цукру з цукрових буряків.

Це зумовлювалося досить сприятливими грунтово-кліматичними умовами для

виробництва цукрової сировини, наявністю значних запасів дешевої кріпосної

праці селян, стрімким нарощуванням попиту на цукор у Російській імперії та на

експортні поставки зарубіжних країн. Цей процес супроводжувався бурхливим

розвитком бурякопереробних промислових підприємств. У 90-х роках XIX ст. в

Україні вже функціонувало 187 цукрових заводів. За цей період посівні площі

під цукровими буряками збільшились у кілька разів і перевищили 500 тис. га, а

виробництво цукру за сезон цукроваріння зросло до 590-600 тис. тонн.

Швидкими темпами розвивалося цукробурякове виробництво в Україні і

в першій половині XX ст. Після Великої Вітчизняної війни ця галузь харчової

промисловості набула визначального характеру, стала важливим джерелом

валютних надходжень країни. У 1990 році перед створенням демократичної

незалежної держави в Україні функціонувало 192 цукрових заводи, які

переробили за сезон 44,2 млн. тонн цукрових буряків і виробили 5383 тис. тонн

цукру. Вихід цукру до ваги переробленої сировини становив 11,97%. Україна

посіла п'яте місце після США, Бразилії, Індії і Китаю серед країн світу за

обсягом виробництва бурякового цукру. Тут було зосереджено 20,7% усіх

світових посівних площ цукрових буряків. Частка України у світовому

валовому виробництві бурякового цукру досягла 13,3%. Річний обсяг експорту

цукру країни становив 3663 тис. т, або майже 54% загального виробленого

обсягу цієї продукції. Слід зазначити, що цукру у світовій практиці, як цінному

харчовому продукту, відводиться досить важливе місце, яке зумовлюється його

високою калорійністю (у 100 г міститься близько 400 ккал), особливими

смаковими і дієтичними якостями, швидким впливом на відновлення

працездатності людського організму. Разом з тим цукор характеризується

важливою ознакою щодо можливості тривалого зберігання, тому належить до

стратегічних продуктів харчування людської спільноти. З огляду на це цукор

набув в Україні поряд із зерном важливого значення як найцінніша валюта.

Слід підкреслити, що цукор, як незамінний харчовий продукт, досить широко

використовується в інших галузях харчової промисловості, зокрема в

хлібобулочній, кондитерській, спиртовій, плодоовочеконсервній, виноробній,

лікеро-горілчаній, фармакологічній та інших галузях. Цукробурякове

виробництво в Україні має важливе значення для розвитку кормової бази

тваринницьких галузей. Адже від промислової переробки 1 т цукрових буряків

одержують близько 800 кг жому і 50 кг меляси. Ці відходи цукрової

промисловості широко використовуються при годівлі великої рогатої худоби і

свиней. Патока слугує сировиною для виробництва спирту, гліцерину, харчових

дріжджів, молочної та лимонної кислоти тощо.

Бурякова гичка використовується для згодовування худобі у свіжому

вигляді та для силосування корму. Отже, з кожного гектара зібраних цукрових

буряків при врожайності 300 ц крім 36-38 ц білого цукру додатково отримують

до 45 ц корм. од. високоякісного корму як побічної продукції від посівів

цукрових буряків і відходів їх промислової переробки. Водночас розвиток

буряківництва має істотне соціальне значення для сільського господарства,

забезпечуючи значне підвищення зайнятості сільського населення і разом з тим

491

слугує важливим джерелом дохідності галузі. Посіви цукрових буряків

характеризують розвиток інтенсифікації землеробства, підвищують його

культуру і ефективність використання орних земель.

У період здійснення аграрної реформи в Україні з швидкоплинним

породженням деструктивних процесів цукробурякове виробництва зазнало

глибокої економічної кризи, яка призвела до різкого занепаду галузі,

зменшення більш як у чотири рази посівних площ цукрових буряків, зниження

урожайності та значного зменшення валових зборів цукрової сировини. Як

наслідок, істотно зменшились кількість промислових підприємств цукрового

виробництва та обсяги валового випуску цукру.

Однією з основних причин руйнації цукробурякового виробництва стала

втрата економічного інтересу, насамперед сільськогосподарських

товаровиробників, до розвитку буряківництва, зниження ефективності галузі.

За період з 1990 по 2008 рік посівні площі цукрових буряків у країні

скоротилися з 1607 тис. до 388 т-с. га. Хоча урожайність збільшилась на 80 ц і

становила 355 ц/га. У 2008 році і Україні працювало тільки 70 промислових

підприємств, які переробляли за сезон 13,7 млн. т цукрових буряків і випускали

1260 тис. т цукру.

Висока собівартість виробництва цукрової сировини й низькі ціни її

реалізації переробним підприємствам перетворили раніше ефективну галузь у

збиткову. Цукрове виробництво втратило конкурентоспроможність на

зарубіжному ринку. Український цукор швидко витіснили із світового

цукрового ринку. Держава з великими зусиллями намагалася забезпечити

внутрішні потреби цукру власним виробництвом. А в окремі роки доводилося

потребу в цьому продукті покривати за рахунок імпортних поставок.

Враховуючи високу цінність цукру як важливого харчового продукту і як

незамінної сировини для розвитку багатьох галузей економіки країни, а також

створену протягом тривалого часу потужну матеріально-ресурсну базу для

ефективного розвитку буряківництва і переробної цукрової промисловості,

наявний багатовіковий досвід української держави щодо розвитку

бурякоцукрового виробництва, не можна допускати безальтернативної втрати

цього важливого національного агропромислового підкомплексу економіки

країни.

Необхідність зумовлюється також стратегічним значенням цукру для

перспективного розвитку людської спільноти. Адже потреба у виробництві

цукру, як й інших продовольчих продуктів, постійно зростає із збільшенням

чисельності населення планети. Якщо нині на світовому ринку український

буряковий цукор не конкурентоспроможний, то це тимчасове явище, яке,

безперечно, буде подолане під впливом об'єктивних закономірностей розвитку

продуктивних сил суспільства.

Незважаючи на наявність в Україні досить сприятливих грунтово-

кліматичних і соціально-економічних умов для виробництва цукрових буряків -

і матеріально-технічної бази їх переробної промисловості, цукробурякове

виробництво в країні значно відстає від рівня Європейських держав (табл.11.8).

492

Таблиця 11.8

Виробництво цукрових буряків і бурякового цукру в основних країнах

Європейського континенту, на початок 2009 року

Країни

Площі посівів

цукрових буряків,

тис. га

Урожайність,

ц/га

Перероблено

цукрових буряків,

млн. т

Вихід цукру, т/га

Вихід цукру, % до

маси буряків

Вироблено цукру,

млн. т

Тривалість

переробки цукрової

сиро вини, дій

Німеччина

359,7

57,4

20,64

9,04

15,73

3,25

Франція

276,0

71,3

21,30

12,20

19,50

4,17

Великобританія

107,1

67,2

7,19

10,51

16,10

1,15

124

Австрія

39,4

63,9

2,49

10,30

15,36

0,38

Данія

41,7

56,7

2,50

9,00

15,00

0,37

Нідерланди

83,3

66,9

5,58

10,75

15,64

0,87

Польща

240,2

48,6

11,03

7,46

15,46

1,70

Іспанія

104,0

74,3

7,22

10,00

13,43

1,04

Україна

635

16,3

3,3

11,52

1,86

59,5

Найбільші посівні площі під цукровими буряками відведено в Німеччині,

Франції та Польщі - понад 240 тис. га, тоді які в Україні ця культура займала у

2-2,5 раза більші площі, а урожайність була майже удвічі нижчою. У

переважній більшості країн вихід цукру з гектара посівної площі бурякової

сировини був у три-чотири рази вищим. До того ж вилучення цукру із цукрових

буряків становило майже у всіх розвинутих країнах (за винятком Польщі) понад

15%, або на 25% більше, ніж в Україні. Отже, досвід Європейських країн

свідчить про наявність значних резервів збільшення виробництва цукру та його

ефективності. Тому надто надмірна активна поспішність деяких сучасних

політиків та економістів щодо переведення в металевий брухт матеріально-

технічної бази багатьох підприємств цукрової промисловості свідчить про

непоправну шкоду українській економіці. Як підкреслювалося вище,

будівництво більшості цукрових заводів велося ще у XIX ст., які при необхідній

техніко-технологічній підтримці працювали по сто років і більше, а значна їх

частина функціонує й нині.

Якщо кризова ситуація в агропромисловому виробництві призвела до

руйнування матеріально-ресурсного потенціалу, то це зовсім не означає, що

через тимчасово не завантажені виробничі потужності, закриття цукрових

заводів їх треба негайно знищити.

Цукробурякове виробництво в Україні має важливе значення для

розвитку кормової бази тваринницьких галузей. Адже від промислової

переробки 1 т цукрових буряків одержують близько 800 кг жому і 50 кг меляси.

Ці відходи цукрової промисловості широко використовуються при годівлі

великої рогатої худоби і свиней. Патока слугує сировиною для виробництва

спирту, гліцерину, харчових дріжджів, молочної та лимонної кислоти тощо.

Бурякова гичка використовується для згодовування худобі у свіжому