Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

473

обґрунтованої норми споживання 110 кг.

Зерно - головний і незамінний корм при виробництві тваринницької

продукції. Воно має значно вищу поживну цінність порівняно з іншими видами

кормів, характеризується високим вмістом кормових одиниць, перетравного

протеїну, макро- та мікроелементів. Як корм використовується також побічна

продукція вирощування зернових - солома й полова, а також відходи переробки

зерна.

Продукція вирощування зернових культур є сировиною для переробної

промисловості. В результаті переробки зерна одержують спирт, крохмаль та

іншу продукцію, з соломи - целюлозу, папір тощо.

Українське зерно завжди належало до конкурентоспроможних продуктів

на світовому ринку. Зерно є важливим експортним товаром, який може

забезпечити значні надходження валютних коштів. При зберіганні воно прак-

тично не втрачає своїх якостей і тому придатне для створення державних

резервів продуктів харчування та кормів.

Загальна потреба країни в зерні визначається кількістю його, що

витрачається на харчування, переробку, корми, насіння, експортне створення

державних резервів. У цьому обсязі найбільшу питому вагу має зерно, яке

споживається населенням та тваринами як продукт харчування. В Україні від

загальної кількості виробленого зерна на корм худобі і птиці використовується

52-57%, на харчування - 15-17, насіння - 8-10, переробку 3-4 і втрачається при

зберіганні і доробці до 6-8%. Виходячи з науково обґрунтованих норм

споживання хліба та хлібопродуктів і зростаючих потреб тваринництва у

концентрованих кормах, а також з урахуванням зменшення залежності країни

від імпорту зерна та намагання вийти у перспективі на світовий ринок зерна в

ролі одного з експортерів, виробництво зерна з розрахунку на душу населення

необхідно довести до 1 т.

11.3.3. Розвиток і розміщення виробництва зерна

Зернове господарство України розвивається на основі дальшої

інтенсифікації, що забезпечує збільшення виробництва зерна переважно за

рахунок підвищення врожайності зернових культур. Розвиток виробництва зер-

на характеризується такими показниками, як динаміка посівних площ та їх

структури, підвищення врожайності зернових культур, збільшення валового

збору зерна і вдосконалення структури зернового виробництва.

Основною зерновою культурою України є озима пшениця. Зерно ячменю

використовується в кормовиробництві як важливий компонент комбікормової

промисловості, а також у харчовій промисловості для виготовлення крупів і

пива. Він є цінним концентрованим кормом для худоби і птиці, в 1 кг зерна

міститься в середньому 1,2 корм. од. та 81 г перетравного протеїну. За

поживністю ячмінь займає друге місце після кукурудзи, а за вмістом

перетравного протеїну перевищує її.

Важливою зернофуражною культурою є кукурудза. Кілограм зерна

кукурудзи містить 1,34 корм, од., 68 г перетравного протеїну і близько 4 мг

474

каротину, що значно більше, ніж в інших зернових культурах. Вирощування

кукурудзи в сприятливих регіонах країни є основою створення зон

гарантованого виробництва зерна. Для реалізації великих потенціальних

можливостей кукурудза потребує певних грунтово-кліматичних умов,

раціонального розміщення посівів.

В Україні значні площі займають зернобобові культури (горох, соя,

кормовий люпин, вика, кормові боби та ін.), що мають велике значення в

розв'язанні проблеми повноцінної білкової годівлі тварин. Характерною

особливістю цих культур є високий вміст у насінні білка (23 - 42 %), Що вдвічі

більше, ніж у зерні колосових зернових культур. Поживність 1 кг гороху

становить 1,17 корм, од., вміст перетравного протеїну 195 г.

Останнім часом в Україні розширюються посіви сої, яка має надзвичайно

цінні кормові якості і використовується для збагачення білком концентрованих

кормів. Зерно сої містить багато високоякісного білка (35 - 55 %), олії (18 - 27

%) та інших важливих речовин. У кілограмі зерна міститься 1,38 корм. од. і 350

г перетравного протеїну, що робить сою незамінною складовою при

виготовленні кормосумішок та комбікормів. З інтенсивним розвитком

тваринництва важливим напрямом удосконалення структури посівних площ

зернових культур повинно бути збільшення посівів зернобобових культур.

Значне місце серед зернофуражних культур займають озимий ячмінь і

овес Озимий ячмінь за врожайністю значно перевищує ярий, особливо в

господарствах Степу. При цьому він відзначається низькою зимостійкістю, то-

му впровадження в господарствах більш морозостійких сортів дасть змогу

розширити площі посіву озимого ячменю і збільшити виробництво фуражного

зерна.

Зерно вівса використовують як високопоживний концентрований корм

для тваринництва, насамперед для племінних плідників і молодняка, а також у

харчовій промисловості для виготовлення крупів і концентратів. За поживністю

1 кг вівса прирівнюється до однієї кормової одиниці, містить у середньому 85 г

перетравного протеїну, а також значну кількість незамінних амінокислот і

вітамінів.

Україна має значний потенціал для перетворення зернового господарства

у високоефективний, експортоспроможний сектор економіки. Для збільшення

виробництва зерна в Україні наявні дві головні передумови: родючі ґрунти -

чорноземи та сприятливий помірний клімат. Зокрема, на територію нашої

держави припадає майже третина запасів чорнозему та 27 % орної землі в

Європі (в Україні на душу населення припадає 0,66 га орної землі, тоді як у

Європі цей показник становить 0,25 га). Виробництво пшениці на душу

населення в 1990 році в Україні становило 585 кг, що вище аналогічного

показника в США удвічі, в Аргентині - в 1,7, у Росії -в 1,8 раза.

З глибокої давнини йдуть витоки торгівлі в Україні зерном. Наприкінці

XIX ст. Малоросія, Україна, вирощувала 60% усього зерна, а через порти

Азовського і Чорного морів йшло за рубіж близько половини всього збіжжя.

Аналогічні висловлювання можна було б продовжувати. Тобто і раніше, й

тепер, і на перспективу загальновизнано, що наша країна має великий потенціал

для перетворення зернового господарства у високоефективний,

475

експортоспроможний сектор економіки.

З набуттям Україною незалежності в її зерновому комплексі відбулися

істотні зміни як у кількісному, так і якісному аспектах. У таблиці 11.3 наведена

динаміка показників, що характеризують зернове виробництво (тут і далі до

зернових включені й зернобобові культури), відповідно до яких можна зробити

деякі узагальнення.

Таблиця 11.3.

Основні показники зерновоговиробництва в Україні за роками

Показник

1990

2000

2004

2005

2006

2007

2008

У середньому

за 2004-2008

Посівна площа під

зерновими, млн га

14,6

13,6

15,4

15,0

14,5

15,1

15,6

15,1

Питома вага зернових

культур у всій посівній

площі, %

45,0

50,2

57,7

57,6

56,0

58,0

57,6

48,2

Валовий збір зернових,

млн тонн

51,0

24,5

41,8

38,0

34,3

29,3

53,3

39,3

Виробництво зерна на

одну особу, кг

983

497

881

840

732

630

1152

840

1. Посівна площа під зерновими культурами у середньому за 2004-2008

роки становила 15,1 млн га, порівняно з 1990 роками зросла на 10,3 %. Але

істотно зменшилася вся посівна площа - з 32,4 млн га у 1990 році до 27,1 млн га

у 2008-му (на 5,3 млн га, або 16,3 %). Відповідно зросла питома вага зернових

культур із 45% у 1990-му до 57,6 % у 2008 році, збільшилася й частка зернових

у валовій продукції сільського господарства відповідно з 14,6 до 21,5%, тобто

на 6,9 в.п.

2. Істотно зменшилися обсяги виробництва зернових - майже на 12 млн т,

якщо брати показник за 2004-2008 роки. До речі, в радянські часи найбільший

обсяг виробництва зернових по Україні був у 1989 році - 51,2 млн т. За 2000-

2008 роки рекордним у цьому відношенні був 2008 рік, а найменш врожайним -

2000-й, різниця становила 2,2 раза.

У 1986-1990 роках валовий збір зерна в Україні становив у середньому за

рік 47,6 млн т, а за 2004-2008 роки - відповідно 39,3 млн т, тобто середньорічні

обсяги валового збору зерна зменшилися на 8.3 млн т (або на 17,4%).

Пшениця - це основна і найбільш цінна продовольча культура.

Пшеницю вирощують майже всі сільськогосподарські підприємства країни.

Основними регіонами виробництва озимої пшениці є Лісостеп і Степ, де рівень

її врожайності найвищий і частка в структурі зернових культур найбільша.

Посівна площа озимої пшениці в середньому на господарство зростає у

напрямку-з півночі на південь. Значні площі озимої пшениці в степових

посушливих регіонах України, особливо в Дніпропетровській, Донецькій,

Запорізькій і Херсонській областях та в Криму, розміщуються на зрошуваних

землях, що є надійним джерелом гарантованого виробництва зерна. За даними

Інституту зрошуваного землеробства НААН, середня врожайність озимої

пшениці в досліді за десятирічний період при зрошенні становила 80,2 ц/га.

Озима пшениця, яку вирощують на Поліссі і в західному Лісостепу, має

476

знижену якість зерна для продовольчих цілей. Посіви ярої пшениці займають

незначну площу переважно в західних і південних районах України.

Площі пшениці розширювались переважно за рахунок значного

скорочення посівів озимого жита, яке є важливою продовольчою культурою.

Таке істотне зменшення виробництва жита не можна вважати доцільним, бо за

науково обгрунтованими нормами харчування в раціоні людини має бути певна

кількість житнього хліба. Основні райони виробництва жита - Полісся, західні

області лісостепової зони, передгірні і гірські райони Карпат. Озиме жито

відзначається високою зимостійкістю, відносно маловимогливе до умов

вирощування. В окремих районах і господарствах Полісся врожайність озимої

пшениці, під посіви якої вносять більше добрив і яку розміщують по кращих

попередниках, нижча порівняно з озимим житом.

Важливе місце в зерновому балансі України займає ячмінь. Особливе

значення він має у виробництві зернофуражних культур, забезпечуючи 46,3 %

їх валового збору. Посіви ячменю майже рівномірно розміщені на всій

території країни. Його вирощують у всіх природноекономічних зонах, однак

провідне місце належить господарствам Лісостепу і Степу.

Частка зерна кукурудзи у валовому зборі більша, ніж частка посівної

площі у загальній посівній площі зернових культур. Кукурудза дає високі і

стійкі врожаї зерна в лісостепових і степових районах, особливо на поливних

землях, де її врожайність за десятирічний період у дослідах Інституту

зрошуваного землеробства НААН становила 115,1 ц/га.

У господарствах Полісся і передгірних районів Карпат кукурудза на зерно

достигає не завжди, і тоді її збирають у фазі молочно-воскової стиглості і

використовують для виготовлення силосу.

Значну частину валового збору зерна кукурудзи використовують

безпосередньо в господарствах на корм тваринам. Товарне виробництво зерна

кукурудзи розміщується переважно в Степу (Дніпропетровська, Одеська,

Кіровоградська і Запорізька області) та в лісостеповій зоні (Вінницька,

Харківська, Черкаська і Полтавська області).

Посіви вівса як цінної зернофуражної культури розміщені переважно на

Поліссі та в передгірних і гірських районах Карпат.

Зернобобові культури незамінні для повноцінної годівлі тварин. Серед

зернобобових культур переважають горох, люпин і вика. Посіви гороху

розміщені здебільшого в лісостепових і частково в степових районах України.

У господарствах Полісся найбільш ефективною зернобобовою культурою

є кормовий люпин, який завдяки високому вмісту білка підвищує цінність

кормів, а також сприяє зростанню родючості грунту і врожайності

продовольчих культур.

Посіви вики найбільше зосереджені в Лісостепу і на Поліссі. Зерно цієї

культури є високобілковим концентрованим кормом для тваринництва, її

вирощують також на зелений корм і сіно. У багатьох господарствах

лісостепових, особливо західних, районів найсприятливіші умови для

вирощування кормових бобів, що дають високобілкове зерно і зелену масу.

У степових і лісостепових районах України зростає виробництво сої, що

має надзвичайно цінні кормові якості і збагачує білком концентровані корми.

477

11.3.4. Економічна ефективність виробництва зерна

Розвиток зернового господарства відбувається на основі підвищення

економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується

збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється ма-

теріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна

характеризується системою таких показників: урожайність, продуктивність

праці, собівартість продукції, ціна реалізації 1 ц зерна, прибуток на 1 люд.-год,

на 1 ц зерна і на 1 га посівної площі, рівень рентабельності виробництва зерна.

Зернове господарство - високомеханізована галузь, завдяки

впровадженню комплексної механізації виробничих процесів та підвищенню

врожайності зернових культур продуктивність праці тут закономірно і постійно

зростає.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що держава повинна робити

збалансоване державне замовлення, яке б враховувало не тільки кількісні, але і

якісні характеристики.

У 2005 році стався різкий спад ціни на ринку зерна, внаслідок чого

сільськогосподарські підприємства зазнали значних фінансових втрат.

Це стосується всіх областей України, що ілюструють такі показники: у

2004 році підприємства продали 16698,1 тис. т зерна за ціною 453,1 грн./т і

мали 7,6 млрд. грн. доходу від продажу. У 2005 році реалізація становила

19458,4 тис. т, або на 2760,3 тис. т більше, за ціною 417,8 грн./т, внаслідок чого

виторг становив 8,1 млрд. грн., або на 0,7 млрд. менше, якби ціни були на рівні

2004 року. У 2007 році було реалізовано зернових і зернобобових культур лише

13965,4 тис. т, що на 2732 млн. т менше порівняно з 2004 роком.

Ефективність виробництва й реалізації зернових чітко ілюструє

таблиця 11.7, дані якої показують катастрофічне зниження рентабельності через

відсутність коштів на проведення всіх технологічних заходів щодо

вирощування зернових культур. Так, якщо в 1990 році рентабельність

становила 275,1%, то вже в 2006 році - 7,4%.

У більшості сільськогосподарських підприємств протягом багатьох років

здійснювалася політика орієнтації на укрупнення виробництва й централізовані

заготівлі. Toмy устаткування для первинної обробки і складування зібраного

зерна в

У цих підприємствах або зовсім відсутні, або вже морально й фізично

застаріли, як наслідок, більша частина зерна зберігається на елеваторах та

хлібоприймальних підприємствах (ХПП), які є проміжною ланкою між

виробником зерносировини й споживачем продукції зернопереробки.

Таблиця 11.4.

Ефективність реалізації зернових в Україні за роками за роками

Показник

1990

1995

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Валовий

збір, тис.

51009,0

33929,8

24459,0

39706,1

38804,3

20233.9

41808,8

38015,5

34258,3

478

Реалізова-

но, тис. т

18499

13109

10726

16967

18979

8999

16698

19458

17814

Виручено,

тис. грн.

863903,3

2688655,9

4899636,8

6486484,1

5934733,3

4815364,9

7565863,8

8129552,0

9177773,0

Прибуток,

тис. грн.

633590,5

1240026,6

1926556,2

1959977,4

960103,5

1512645,5

1266227,0

244438,5

632360,5

Собіварті-

сть, грн./ц

1,25

11,05

27,72

26,68

26,21

36,70

37,73

40,52

47,97

Ціна

реалізації,

грн. /ц

4,67

20,51

45,68

38,23

31,27

53,51

45,31

41,78

51,52

Рівень

рентабе-

льності, %

275,1

85,6

64,8

43,3

19,3

45,8

20,1

3,1

7,4

У процесі реформування економіки криза охопила всі галузі й

зернопереробну промисловість зокрема, яка є складовою частиною

зернопродуктового підкомплексу. В останні десять років намітилися чіткі

тенденції до скорочення обсягів виробництва кінцевої продукції

зернопереробних підприємств, збільшення собівартості й зниження

рентабельності виробництва.

В Україні виробництво борошна скоротилося в 2007 році на 62,1%

порівняно з 1990 роком, круп - на 67,5%, хліба й хлібобулочних виробів - на

69,6% (табл.11.5).

Таблиця 11.5.

Виробництво основних видів зернопереробної продукції в Україні за

роками, тис т.

Продукція

1990

1995

2000

2003

2004

2005

2006

2007

у %

до

1990

Борошно

7671,0

5310,0

3068,0

2826,5

2948,9

2943,6

2695,7

2907,6

37,9

Хліб і

хлібобулочні

вироби

6701,0

4714,0

2461,0

2334,7

2307,1

2263,7

2159,0

2033,9

30,4

Крупи

962,0

532,1

293,8

294,0

334,7

341,6

322,0

313,1

32,5

Макаронні

вироби

360,0

223,1

116,0

109,8

99,7

103,8

108,1

107,2

29,8

Етиловий

неденатурований

спирт, тис. дал

30867

62241

20379

24115

22791

29039

33684

31740

102,8

Основною причиною негативних явищ у переробній промисловості галузі

є значний спад виробництва зерна, за винятком зерна кукурудзи. Як наслідок,

(скоротилося споживання хлібопродуктів на одну особу. Так, якщо у 1990 році

ш одну особу їх виробляли 141 кг, 2000 - 125 кг, то у 2005-му - 123 кг;

зменшилися й обсяги виробництва макаронних виробів з 12,2 кг у 1990 році до

0,4 кг у 2005-му. Зниження споживання хліба з 6,7 млн. т у 1990 році до 2,4-2,5

млн. т у 2005-му зумовлене як скороченням обсягів виробництва, так і потреба-

ми внутрішнього ринку. Водночас споживання хліба українцями є вищим

479

порівняно з європейцями (середньодушове споживання хліба в ЄС становить

120 г на добу, в Україні - 277 г.

Останніми роками рівень використання виробничих потужностей різко

знизишся внаслідок скорочення валового виробництва зерна й розширення

каналів збуту, нестачі коштів для закупівлі зерносировини і слабкої

матеріально-технічної бази, а також скорочення попиту на хлібопродукти з

боку кінцевих споживачів.

При нестачі оборотних засобів основною проблемою переробних

підприємств забезпечення їх потужностей сировиною. Пропозиція зерна

незначна і не може забезпечити попит на нього з боку переробників. Це

неминуче впливає на зростання цін на кінцеві продукти споживання, такі як

хліб, борошно, крупи, макаронні вироби.

Підсумовуючи викладене вище можна зробити висновок, що незважаючи

на економічний стан кожної окремої області, визначальним фактором у

підвищенні ефективності зернопродуктового підкомплексу є розвиток

виробництва й поліпшення якості зерна, передусім за рахунок впровадження

інвестиційно-інноваційних моделей його розвитку.

При подальшій стабілізації виробництва й виході промислових

підприємств на повні потужності наявна пропозиція зерна буде недостатньою,

що вимагатиме її збільшення за рахунок інтенсифікації вирощування зернових

культур в Україні та імпорті зерна з інших країн.

Поліпшення якості зерна пов'язане з додатковими витратами. Збільшення

виробництва високоякісного зерна пшениці та інших культур залежить від

сортового складу посівів, технологій вирощування, форм організації збирання і

заготівель, удосконалення закупівельних цін і заходів матеріального

стимулювання за поліпшення якості продукції. Тому великого значення набуває

справедливий і економічно обгрунтований розподіл між інтегрованими

галузями додаткових витрат і додаткового ефекту від підвищення якості

зернової продукції.

Щодо ефективності аграрного виробництва, то його підвищення можна

досягнути завдяки здійсненню ряду організаційно-економічних заходів.

Необхідно створювати оптимальні за розмірами виробництва, які

забезпечують вищий рівень продуктивності праці та нижчу собівартість

продукції порівняно з невеликим рівнем виробництва. Нами визначено

оптимальні розміри сільськогосподарських підприємств на рівні 3 тис. га

сільськогосподарських угідь і більше до 5-6 тис. га, вирощування зернових

культур понад 2 тис. га; ферм з виробництва молока і з поголів'ям корів 600-

1000 голів, по дорощуванню і відгодівлі великої рогатої худоби 1-3 тис. голів за

рік, а свиней - 6-10 тис. голів. При цьому собівартість продукції знизиться на

25-30%, а продуктивності праці зросте у 2-2,5 рази.

Велике значення для підвищення ефективності виробництва має

продуктивність полів і ферм. Збільшення урожайності пшениці з 30 до 55 ц/га

дає змогу знизити собівартість на 55%. Одним із найважливіших факторів

підвищення урожайності зернових культур є забезпечення посівів новими ви-

соковрожайними сортами, які забезпечують значно вищу урожайність. Нові

сорти озимої пшениці забезпечують урожайність на 33 % вищу, ніж середні й

480

на 89 % ніж старі, а озимого ячменю відповідно на 28 і 56%. Отже, прискорення

впровадження нових сортів є значним резервом розвитку ринку зернових

культур в Україні. Районовані нові вітчизняні сорти озимої пшениці „Ліона",

„Фаворитка , „Журавка Одеська , „Шесто-палівська" у 2008 році на виробництві

забезпечили урожайність на рівні 70-80 ц/га, „Володарка", „Білосніжка",

„Богдана", „Голубка Одеська" - 81-85 ц/га, а „Лебідка Одеська" - понад 100

центнерів з гектара; ярого ячменю „Еней" - 45, „Санктрум" - 43,0, „Геліос" -

41,1, „Набат" - 40 ц з гектара.

Слід запроваджувати альтернативні види палива для тракторів і

автомобілів, замінивши ними пальне, яке виготовляється з нафти . Біодизель

виробляється з олійних культур, найбільш раціонально - з ріпаку, а біоетанол -

із зернових культур. їхня собівартість при виробництві безпосередньо у

сільськогосподарських підприємствах значно нижча, ніж ціна на дизельне

пальне і бензин, вироблених із нафти. У Кримському інституті АПВ

експериментально перевірили цю ідею. Там собівартість 1 т дизпалива,

одержаного з ріпаку, за винятком вартості макухи і гліцерату натрію, становить

611 грн., а дизпаливо з нафти закуповується за 8000 грн.

В Україні сільське господарство споживає дизельного палива в межах 3

млн. т. Біодизелем можна замінити 30%, або 1 млн. тонн, а в перспективі ще

більше. Вартість дизпалива, виробленого із власної сировини в

сільськогосподарських або кооперативних переробних підприємствах,

становить 0,8 млрд. грн. (1000 тис. т х 800 грн.), а з нафти - 8 млн. грн. Отже,

економія може досягти 7,2 млрд. грн. Для задоволення цих потреб необхідно

висівати цю культуру на площі в межах 500 тис. га. Ріпак є безпрограшною

культурою. Коливання цін на світовому ринку щодо неї не суттєві, а

кон'юнктура - найвища. Якщо знизиться ціна на насіння ріпаку, то збільшиться

його переробка на дизпаливо, яке може стати товарною продукцією. В усіх

випадках сільське господарство буде у виграші.

Біоетанол є пальним на рівні з бензином і його можна використовувати як

30-40 % добавку до бензину з нафти. Розвивати цей напрям виробництва вкрай

необхідно, адже в Україні збільшуватимуться обсяги виробництва зерна. У

2020 році передбачається довести його валовий збір до 80 млн. т, а в

подальшому - і до 100 млн. т. Проте постане проблема використання зерна. На

споживання населенням необхідно 8-10 млн. т, на розвинене тваринництво - 35,

на експорт 25 і на виготовлення біоетанолу - 10 млн. тонн.

Досвід 2008 року переконує, що при високому врожаї ціна зерна на

світовому та внутрішньому ринках різко знижується і навіть не відшкодовує

затрат. Цьому слід протистояти, тобто знайти шляхи ефективнішої реалізації

зерна, а отже - відрегулювати кон'юнктуру ринку. Таким способом регу-

лювання ринку може бути використання зерна для виробництва біоетанолу на

господарському і міжгосподарському рівнях.

Ефективність реалізації 1 т зерна, а також виробленого з нього біоетанолу

(табл. 11.6).

Отже, переробка зерна на біоетанол набагато ефективніша, ніж реалізація

зерна на ринку. Якщо при собівартості 1 т зерна 800 грн. і реалізаційній ціні

1200 грн. (це найбільш вигідні умови порівняно з існуючими) буде одержано

481

400 грн. прибутку, то при переробці його на біоетанол економії можна

одержати 2350 грн. Щоб вирішити це пит тання, уряд має дозволити

сільськогосподарським підприємствам та кооперативним формуванням

створювати цехи з виробництва біоетанолу.

Необхідно забезпечити раціональне використання соломи, майже 30%

якої спалюється на полях. При виробництві із тонни соломи, яка

використовується для виробництва 8 тонн гною буде одержано 108 кг NPK,

вартістю 983 грн. а при затратах на виробництво гною в 400 грн. економія ста-

новитиме 583 грн.; при розкиданні соломи на полі буде одержано 22 кг NPK,

вартістю 200 грн., при затратах 85 грн. і економії 115 грн.; при спалюванні

соломи в котлах і затратах 700 грн. буде одержано тепла, еквівалентного 0,4

тис.м

газу, вартістю 144$, або 1224 грн., буде одержано 633 грн. економії.

Загальна економія у 2010 р. може бути відповідно 9,4; 3,7; 26,5 і всього 39,6

млрд. грн.

Таблиця 11.6.

Ефективність переробки зерна на біоетанол у розрахунку на 1 т зерна

1. Використання зерна як товарної

продукції

Разом затрат, грн.

1300

Собівартість, грн.

800

Вихід біоетанолу, кг

450

Закупівельна ціна, грн.

1200

Вартість (7 грн. х 450), грн.

3150

Прибуток, грн.

400

Вихід кормів, кг

500

Рівень рентабельності, %

Вартість одержаних кормів (7 грн.

за 1 кг), грн.

500

2. Використання для виробництва

біоетанолу

Вартість продукції всього, грн.

3650

Собівартість, грн.

800

Прибуток, грн.

2350

Затрати на переробку, грн.

500

Рівень рентабельності, %

180

11.3.5. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

Підвищення економічної ефективності зернового виробництва передбачає

збільшення виробництва і поліпшення якості зерна, забезпечення більшої

сталості зернового господарства і ефективного використання його виробничих

ресурсів. Основним напрямом дальшого розвитку зернового господарства є

інтенсифікація виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількості ор-

ганічних і мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і

гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних

технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з

урахуванням кінцевого результату.

Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних добрив, які

в конкретних природно-економічних умовах забезпечують найбільш повне

використання потенціальних можливостей високоврожайних сортів і

гібридів зернових культур. У середньому по Україні при внесенні під озимі

зернові культури мінеральних добрив у кількості 194 кг діючої речовини на 1 га

посіву із співвідношенням N

приріст урожаю зерна на 1 кг добрив

482

становить 4,3 кг. У лісостеповій зоні України комплексне використання

добрив у поєднанні з іншими заходами дає змогу одержувати озимої пшениці

по 60 - 80 ц/га і кукурудзи на зерно - 80 - 100 ц/га.

Важливим фактором збільшення виробництва зерна у степових районах є

зрошення земель. Слід відзначити, що в умовах зрошення одержати високі

врожаї зернових культур без застосування добрив практично неможливо. В

дослідах Інституту зрошуваного землеробства НААН в середньому за три роки

урожайність озимої пшениці без добрив становила 26,2 ц/га, а при удобренні -

63,4 ц/га, кукурудзи на зерно - відповідно 52,2 і 91,7 ц/га.

На поливних землях одержують високі і сталі врожаї всіх зернових

культур, особливо кукурудзи. За багаторічними даними Інституту зрошуваного

землеробства НААН, в передових господарствах південного Степу вегетаційні

поливи залежно від умов зволоження підвищують урожайність зерна озимої

пшениці на 5 - 25 ц/га, а кукурудзи - на 36 - 68 ц/га.

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є

виведення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів,

стійких проти хвороб і придатних для вирощування на зрошуваних землях.

Особливого значення у цьому зв'язку набуває поліпшення селекції і

насінництва зернових культур. Для прикладу: в економічно розвинутих країнах

підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50 %

забезпечується використанням добрив, на 25 % - поліпшенням обробітку

грунту і на 25 % - впровадженням високоврожайних і перспективних сортів.

Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної

механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних

та індустріальних технологій вирощування зернових культур і забезпечує

зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість

господарств надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні

агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню

врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.

За даними наукових досліджень, при збиранні врожаю зернових культур

на п'ятий день після повного достигання втрати зерна не перевищують 3 - 4 %.

На десятий день вони зростають до 17 - 20 %, а на п'ятнадцятий досягають вже

25 %. Отже, господарства, що завершують жнива за 10 днів, одержують

практично весь вирощений урожай, а подовження строків збирання зернових

культур призводить до значних втрат зерна.

Комплексна механізація - основа підвищення продуктивності праці в

зерновому господарстві. Як показують підрахунки, запровадження всієї

системи машин дасть змогу зменшити затрати праці на виробництво озимої

пшениці в південних степових районах України до 0,07 - 0,10 люд.-год на 1 ц

зерна.

На основі комплексного використання всіх факторів інтенсивного

розвитку зернового господарства (комплексної механізації, внесення

оптимальних доз мінеральних добрив, гербіцидів, впровадження

високоврожайних сортів, використання якісного насіння та ін.) формується

інтенсивна технологія виробництва зерна. Вона передбачає виконання

комплексу агротехнічних і організаційних заходів, спрямованих на одержання