Пилипенко Н.В. Посібник для підготовки до іспиту Економічна теорія: основні запитання

Подождите немного. Документ загружается.

131

4) отримання та переведення за кордон прибутку, отриманого від

іноземних інвестицій та кредитів;

5) розрахунки центральних банків з міжнародними фінансовими

організаціями, а також поповнення або витрачання золотовалютних

резервів центральних банків;

6) різноманітні валютні операції (купівля і продаж валюти на

різноманітних умовах, валютний арбітраж та ін.);

7) витрати і доходи держави в іноземній валюті

При здійсненні цих угод між їх учасниками формується певна

сукупність міжнародних валютних відносин. Отже, валютний ринок як

елемент світової валютної системи — це система міжнародних валютних

відносин з приводу організації та купівлі-продажу національних та

іноземних валют з метою забезпечення міжнародних платежів.

Цей ринок:

1) є нематеріальним;

2) не має конкретного

місцезнаходження;

3) є міжбанківським ринком (банківські депозити);

4) завдяки процесу телекомунікації та інформатики є глобальним,

тобто розгорнутим в масштабах усього світу.

Основними суб’єктами валютних відносин є:

1) фізичні та юридичні особи, які займаються

зовнішньоекономічною діяльністю;

2) некомерційні банківські установи, які здійснюють валютне

обслуговування зовнішніх зв’язків;

3) посередники (окремі брокери

, брокерські фірми), які за свою

діяльність отримують комісійну винагороду;

4) державні установи, перш за все, центральні банки та державні

скарбниці окремих країн. Серед суб’єктів валютного ринку

провідна роль належить транснаціональним банкам (ТНБ), які

здійснюють готівкові та безготівкові міжбанківські операції. Ці

банки здійснюють вирішальний вплив на валютні курси,

масштаби валютного

обігу.

Об’єктами валютного ринку є не лише національні грошові одиниці,

але й цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви та ін.) в

іноземній валюті.

До наймогутніших валютних ринків світу належать валютні центри

Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Цюріха, Франкфурта-на-Майні, Сан-

Франциско, Токіо, Мілана, Сінгапура, Гонконгу та ін.

Для сучасних

валютних ринків властиві наступні особливості:

1) інтернаціоналізація валютних ринків на основі інтернаціоналізації

світових господарських зв’язків, широкого використання автоматичних

засобів зв’язків при здійсненні валютних угод;

2) децентралізація та глобальний масштаб валютних операцій.

Переважна частина угод здійснюється безпосередньо між банками та з

використанням ЕОМ;

132

3) уніфікація валютних операцій;

4) широкі масштаби спекулятивних угод;

5) нестабільність валютних курсів.

З інституціональної точки зору валютні ринки — це сукупність бірж,

брокерських фірм, банків, корпорацій, у тому числі транснаціональних.

Питання 110.

Валюта, види валют, їх характеристика.

Поняття "валюта" означає:

1) грошову національну одиницю, яка лежить в основі грошової

системи країни (долар, марка, гривня, карбованець і т.ін.);

2) тип грошової системи в даній країні (золота, біметалева, паперова

і т.п.);

3) іноземну валюту — грошові знаки іноземних держав та платіжні

документи, які

виражаються в іноземних грошових одиницях та

використовуються в міжнародних розрахунках.

У світогосподарській сфері валюти існують у вигляді депозиту до

запитання в банках (переважна частина) та готівкових грошей (незначна

частина) і функціонують як кредитні гроші.

Валюти поділяються на: а) конвертовані; б) частково конвертовані

та в) неконвертовані.

Конвертована валюта - національна грошова одиниця, яка

може

вільно (шляхом купівлі-продажу) обмінюватися на іноземні валюти,

виконувати функції світових грошей, тобто вільно використовуватися в

міжнародному платіжному обороті для здійснення міжнародних

розрахунків.

Частково конвертована (обмежено конвертована) валюта - форма

конвертованості, за якої допускається лише зовнішня конвертованість,

тобто вільне використання валюти іноземними громадянами (юридичними

і фізичними) і тільки в поточних

, а інколи лише у зовнішньоторговельних

розрахунках.

Нині у світі налічується понад 300 найменувань національних

грошей, проте лише 20 держав (США, Англія, Німеччина, Японія, Канада,

Норвегія, Нідерланди, деякі багаті на нафту країни Близького Сходу) та ін.

мають повністю конвертовану валюту. Близько 50 держав мають різні

форми частково конвертованих валют. Крім того, існують неконвертовані

валюти,

їх переважна більшість.

Неконвертована валюта - національна валюта, щодо якої держава

повністю забороняє будь-які операції з її обміну на іноземну або дозволяє

це робити за згодою уповноважених валютних органів.

У межах вищезгаданих форм конвертованості доцільно визначити

внутрішню та зовнішню конвертованість.

Зовнішня конвертованість - це такий вид конвертованості, коли

іноземні держави, підприємства і

громадяни можуть вільно переводити за

кордон свої вкладення, зроблені в національній валюті. Цей вид

133

конвертованості пов’язаний з операціями руху капіталів та кредитів.

Внутрішня конвертованість - означає право підприємств та

громадян тієї чи іншої держави вільно купувати іноземну валюту для

проведення ділових операцій. Ці операції можуть бути як поточними, так і

пов’язаними з рухом капіталів, кредитів.

Для введення конвертованої валюти держава має прийняти

відповідний закон

, оформити необхідні законодавчі акти. В законі

визначається, на які іноземні валюти може обмінюватися дана валюта, чи

може вона продаватися на валютних ринках, яким особам та в якій

кількості (обмеженій чи необмеженій) дозволяються визначені операції з

цією валютою.

Якщо таких обмежень немає ні для юридичних, ні для фізичних осіб

(іноземних та

вітчизняних), то це означає повну конвертованість.

У міжнародних розрахунках вирізняють валюту платежу та валюту

угоди. Валюта платежу - це валюта, в якій обговорюється оплата товару

за зовнішньоторговельною угодою або погашення кредиту. Валюта угоди

- це валюта, в якій висловлена ціна товару або сума наданого кредиту.

Валюта угоди може не співпадати з валютою

платежу. В цих випадках у

договорі вказується, за яким курсом валютна угода має бути перерахована

у валюту платежу.

Питання 111.

Валютний курс, його види.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у

грошових одиницях інших країн.

Сутність валютного курсу комплексно розкривається через його

функції. Такими функціями є:

1) порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з

відповідними цінами інших країн та світовими цінами;

2) порівняння витрат виробництва

, продуктивності праці, торгових

та платіжних балансів та ін.;

3) певний перерозподіл національного доходу між країнами, які

здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Визначення курсу іноземної валюти називається котирування.

Котирування валют в умовах свободи валютних операцій відбувається на

біржі; за наявності валютних обмежень курси валют встановлюються

відповідними урядовими органами. Поряд з офіційним котируванням

нерідко

має місце й неофіційне котирування на "чорних ринках".

Валютний курс може встановлюватися у двох формах:

- у формі прямого котирування одиниця іноземної валюти

виражається через певну кількість національної валюти: $ 1 = 4

грн., 100 яп. єн = $ 0,8;

- у формі оберненого котирування масштабна одиниця

національної валюти виражається через певну кількість іноземної

валюти: 1 грн. = $ 0,25; $ 1 = 125 яп. єн.

134

Звичайно валютні курси публікуються у вигляді прямих котирувань.

Це зручно, тому що дає змогу оцінити і порівняти вартості всіх іноземних

валют одразу через власну національну валюту. Між курсами національної

та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто, якщо

курс іноземної валюти падає, то курс національної валюти зростає.

Фінансова політика країни в

цілому та валютна зокрема залежать від

системи валютних курсів, які застосовуються державою. Залежно від

ступеня втручання органів грошово-кредитного регулювання у

формування курсу національної валюти, їх поділяють на гнучкі та

фіксовані, та їх змішані варіанти (за термінологією МВФ існує 5 видів

(систем) валютних курсів).

Гнучкі валютні курси - це система, за якої

курси обміну

національних валют визначаються безперешкодною грою попиту і

пропозиції. Гнучкі курси можуть бути вільними або регульованими. Вільні

курси складаються на валютних ринках під впливом попиту і пропозиції

без втручання держави. Регульовані курси складаються на ринку під

впливом валютної політики держави.

Залежно від режиму формування валютного курсу

, слід розрізняти

такі його види:

- вільний плаваючий валютний курс складається під впливом попиту і

пропозиції на валютному ринку незалежно від курсів інших банків

(США, Японія, Аргентина, Великобританія, Австралія, Венесуела та

ін.);

- керований плаваючий валютний курс - коливання регулюється

центральними банками держав за набором показників (Греція,

Туреччина, Індія, Південна Корея

та ін.). Вирізняють:

- регульоване або "брудне" плавання - курс національної валюти

коливається до тих пір, доки зміни не досягнуть певної межі, після чого

держава починає використовувати регулюючі важелі;

- "ступеневе (східчасте) плавання" — курси валют коливаються, але в

разі досягнення певних меж при настанні "фундаментальних або

структурних змін", коли звичайні

фінансові заходи з регулювання

виявляються недостатніми, країни отримують право на девальвацію,

тобто разову зміну курсу;

- спільне плавання або принцип "валютної змії" — система гнучких

обмінних курсів валют декількох країн з узгодженими межами курсових

коливань. Розрізняють жорстке прив’язування — курс національної

валюти змінюється так само, як і базової, або м’яке

прив’язування —

врахування додаткових умов.

Особливим різновидом регулювання валютного курсу є фіксований

валютний курс, який держава підтримує на фіксованому рівні і за яким

зобов’язується вільно обмінювати національну валюту на іноземну без

обмеження. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор.

135

Питання 112. Платіжний баланс – поняття та структура.

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять

своє відображення в спеціальному документі — платіжному балансі.

Платіжний баланс являє собою систематичні записи всіх

економічних угод між резидентами цієї країни та зовнішнім світом на

протязі даного періоду часу.

Ці операції включають товарний експорт та імпорт, надання і

отримання послуг

, трансферти тощо. Рух товарів, послуг, матеріальних

активів називають реальними потоками, а рух вимог, зобов’язань, що

виникають у зв’язку з рухом реальних цінностей — фінансовими

потоками. Платіжний баланс складається або в національній, або в

іноземній валюті.

Згідно з методологією платіжного балансу, всі операції, які

забезпечують надходження цінностей у країну, відображаються

в дебеті, а

операції, пов’язані з вивезенням цінностей за кордон — у кредиті

(співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує САЛЬДО

платіжного балансу з відповідним знаком).

Звичайно платіжний баланс складається з трьох частин:

- "Рахунок поточних операцій";

- "Рахунок руху капіталу";

- "Рахунок офіційних резервів".

Перша частина платіжного балансу — "рахунок

поточних

операцій" — вміщує такі статті: на боці кредиту — товарний експорт,

експорт послуг, чисті доходи від інвестицій; на боці дебету — товарний

імпорт, імпорт послуг, чисті грошові перекази.

Друга частина — "рахунок руху капіталу" — відображає на боці

кредиту приплив капіталу в країну (надходження: отримання позичок,

іноземні інвестиції), а на боці дебету — відплив капіталу (

платежі: купівля

іноземних матеріальних та фінансових активів).

Слід звернути увагу на те, що звичайно надання кредитів за кордон

називають "експортом капіталу", а іноземні позички — "імпортом

капіталу". Якщо експорт товарів збільшує, а імпорт зменшує запаси

(резерви) іноземної валюти, то вивіз капіталів, тобто інвестиції в інші

країни означає витрачання, зменшення резервів іноземної

валюти, а

ввезення капіталів, тобто інвестиції з інших країн, збільшують запаси

іноземної валюти.

Третя частина — "рахунок офіційних резервів" слугує для

врегулювання "незбалансованості" платіжного балансу, а також для

підтримання необхідного курсу національної валюти (фіксованого курсу та

регулювання короткострокових коливань плаваючих валютних курсів).

Резервні активи (офіційні резерви) є активами Національного

(Центрального) банку

у вільно конвертованій валюті, золоті запаси

Національного банку, активи у МВФ.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття під назвою

136

"Помилки та недогляди". Її застосування пояснюється статистичними

неточностями, які виникають при ідентифікації зовнішньоекономічних

операцій внаслідок часових та вартісних розбіжностей.

Платіжний баланс має бути врівноваженим, тобто надходження і

вилучення повинні взаємно покриватися.

Активний (позитивний) платіжний баланс вважається показником

економічного здоров’я країни, а пасивний — мірою її негараздів. Дефіцит

торговельного балансу може

бути наслідком низької

конкурентоспроможності виробництва, невисокої якості продукції тощо.

Але пасивний баланс торгівлі не завжди свідчить про низьку

конкурентоспроможність товарів або важкий економічний стан країни.

Причиною торгового дефіциту можуть бути: освоєння нових територій,

прискорення економічного розвитку країни, модернізація капіталу й

реструктуризація національної економіки. Великий надлишок

торговельного балансу, в свою чергу, може

свідчити не про успіхи

розвитку, а зумовлюватися обмеженням внутрішнього споживання та

інвестицій.