Пилипенко Н.В. Посібник для підготовки до іспиту Економічна теорія: основні запитання

Подождите немного. Документ загружается.

аналізу.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, коли

його зменшити на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП — Амортизаційні відрахування

Порівняно з ВВП він є більш досконалим вимірювачем обсягу

виробництва, тому що ЧВП показує той обсяг річного виробництва, який

економіка може використати, не погіршуючи виробничі можливості

наступних років, а також для

розширеного відтворення. Оскільки

визначення суми амортизаційних відрахувань є досить трудомістким,

показник ЧВП обчислюється раз на рік.

Національний доход (НД) сукупний доход в економіці, який

отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) —

можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину чистих

непрямих податків на бізнес.

НД = ЧВП — Чисті непрямі податки на

бізнес.

Серед інших показників функціонування економіки слід відзначити

також особистий доход, тобто доход, фактично отриманий

домогосподарствами. Його можна отримати, якщо з НД вирахувати внески

на соціальне страхування, нерозподілений прибуток корпорацій, податки

на прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Необхідно

також вирахувати чистий процент і додати доходи, отримані у вигляді

процента

Використовуваний доход (ВД) розраховується шляхом зменшення

показника особистого доходу на суму прибуткового податку з громадян та

деяких неподаткових платежів державі:

ВД = ОД — Прибутковий податок Неподаткові платежі державі

Це доход, який залишається у розпорядженні домогосподарств. Він

використовується на споживання і заощадження.

Питання 74.

Номінальний та реальний ВВП.

Усі макроекономічні показники безпосередньо обчислюються у

поточних цінах. Поточні ціни – це фактичні ціни того року, який є

предметом обліку або аналізу. У зв’язку з цим рівень та динаміка ВВП

залежить не лише від зміни обсягів національного виробництва, але і від

зміни цін. Для того, щоб

розмежувати вплив цих факторів розрізняють

номінальний і реальний ВВП.

Номінальний ВВП – річний обсяг кінцевих товарів і послуг,

виражений у поточних цінах.

Реальний ВВП – річний обсяг кінцевих товарів і послуг виражений у

постійних (незмінних) цінах, тобто в цінах базового року.

Для корегування грошового вираження ВВП з урахуванням динаміки

цін використовують дефлятор

ВВП.

100%.

ВВП Реальний

ВВП йНомінальни

ВВП Дефлятор ×=

Звідси:

100%.

ВВП Дефлятор

ВВП йНомінальни

ВВП Реальний ×=

Оскільки реальний ВВП відображає ринкову вартість кінцевих

товарів і послуг, вироблених у країні за рік і виміряну у постійних цінах

(грошах, які мають незмінну купівельну спроможність) він є точнішим (у

порівнянні з номінальним ВВП) показником функціонування національної

економіки.

Слід враховувати, що реальний ВВП вимірює обсяг сукупного

виробництва і не відображає

змін у рівні життя окремих індивідів. Так, у

випадку, коли кількість населення у країні швидко зростає, збільшення

ВВП не є свідченням зростання доходів окремих людей. З цих причин

обгрунтованішим показником рівня життя людей є обсяг ВВП на одну

особу, а також зміни в реальному ВВП на одну особу.

Питання 75.

Фінанси сучасного суспільства, їх структура.

Фінанси — це специфічна форма економічних відносин, зв’язаних з

процесами розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного

продукту та національного доходу, утворення та використання на цій

основі централізованих і децентралізованих грошових фондів суспільного

(громадського) призначення.

Функціями фінансів є:

1) накопичення необхідної кількості грошових фондів (у

т.ч. капітал)

для здійснення процесу розширеного відтворення продуктивних сил;

2) регулювання державою за допомогою фінансів процесу розвитку

економічної системи шляхом зміни розміру податків та величини

державних витрат.

У рамках цієї функції вирізняють ще контролюючу функцію

фінансів, яка передбачає контроль держави за процесом акумулювання та

розподілу грошових коштів підприємствами, фінансово-кредитними

інститутами та організаціями по відповідних фондах і цільовому

призначенню.

3) розподільча функція, яка полягає в розподілі і перерозподілі

валового внутрішнього продукту, в т.ч. й національного доходу між

окремими сферами, галузями, соціальними прошарками і групами.

Основними суб’єктами фінансової системи є державні фінанси,

фінанси підприємств та організацій та фінанси населення.

Питання 76.

Фінансова система: економічна роль і структура.

Фінансова система держави - це сукупність відокремлених, але

взаємопов’язаних між собою ланок фінансових відносин, які виникають в

різних сферах виробничої і невиробничої діяльності в процесі розподілу і

перерозподілу ВВП та національного доходу з метою формування,

розподілу і використання фінансових ресурсів.

Фінансова система, з допомогою якої держава виконує свої політичні

та економічні функції, складається з чотирьох ланок: державного

бюджету, місцевих фінансів, фінансів державних підприємств і

спеціальних урядових фондів.

Головною ланкою фінансової системи є державний бюджет -

централізований грошовий фонд, що перебуває в розпорядженні уряду. З

точки зору матеріально

-речового наповнення державний бюджет є річним

планом акумуляції державних доходів та видатків згідно з вимогами

Закону про бюджет.

Наступною ланкою фінансової системи є місцеві фінанси, що

охоплюють широку групу податків, систему місцевого кредиту,

спеціальних фондів. Головне місце тут належить місцевим бюджетам, які

не входять до складу державного бюджету і мають

певну самостійність.

Місцеві бюджети України слугують фінансовим підґрунтям місцевих

органів влади. Найхарактернішими їх рисами стали самостійність,

самофінансування, незалежність від вищого рівня органів управління. Це

означає, що кожен місцевий бюджет мусить дбати про свою економічну

базу, підтримувати вільне підприємництво, ініціативу, розбудовувати

інфраструктуру свого регіону тощо. Ця ланка фінансової системи

використовується переважно для

вирівнювання диспропорцій у розвитку

продуктивних сил, підвищення конкурентоспроможності національного

господарства, для чого значна частина коштів місцевих бюджетів

спрямовується на розвиток економічної та соціальної інфраструктури.

Основними статтями видатків місцевих бюджетів стали витрати на

охорону здоров'я, освіту, житлово-комунальне господарство й побутове

обслуговування.

Головне завдання фінансів державних підприємств полягає в

збереженні

і розвитку важливих галузей виробництва, які через свою

специфіку мають низьку рентабельність і є невигідними для приватного

сектора економіки. Державні підприємства є спробою узгодження

приватних та загальнонаціональних інтересів.

Існують також спеціальні державні фонди, які мають певну

самостійність, відокремлені від державного бюджету і управляються

виконавчою і законодавчою владами та місцевими органами. Провідними

позабюджетними фондами є: фонд Чорнобиля, фонд соціального

страхування, пенсійний фонд, фонд зайнятості населення. Нині

формується багато нових позабюджетних фондів такого цільового

призначення, як інноваційний, природоохоронний, фонди регіонального

розвитку тощо.

В основу побудови фінансової системи можуть бути покладені

наступні принципи

- принцип поділу фінансових ресурсів на централізовану й

децентралізовану частини.

- принцип самостійності — кожна ланка фінансової системи є

самостійною і відмінною від інших ланок;

- принцип єдності — ланки фінансової системи тісно

взаємопов’язані між собою через систему фінансових відносин з

приводу розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів;

- принцип функціонального призначення кожної ланки;

- принцип адміністративно-територіального розподілу.

Питання 77.

Сутність, структура бюджетної системи.

Бюджетна система - це сукупність усіх бюджетів країни в їх

взаємодії. Бюджетна система залежить від державного устрою країни (її

адміністративно-територіальний поділ визначає вертикальну структуру

державних органів влади і структуру відповідних фондів, що становлять

фінансову базу їх функціонування), її економічної, політичної і інших

підсистем та складається з

двох чи трьох частин.

Після проголошення державної незалежності України її бюджетна

система стала змішаною. Наявність Автономної Республіки Крим, уряд

якої складає та затверджує власний бюджет, робить бюджетну систему

України частково триярусною. Всі інші ланки системи є двоярусними. Як

вираз сукупності фінансових відносин і форм утворення, розподілу та

використання централізованих фондів

грошових коштів бюджетна система

України включає в себе бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві

бюджети: обласні, районні, міські, селищні та сільські. Всі вони мають дві

частини: доходи й видатки.

Сам характер взаємовідносин між бюджетами різних рівнів може

будуватися на основі єдності, коли вся сукупність бюджетів становить

єдине ціле і за доходами

, й за видатками, і на основі автономії бюджетів,

яка передбачає, що кожний бюджет має свою доходну базу і свої видатки.

Бюджетний процес в умовах автономності регулюється на місцях лише

законодавчими актами. Місцевим органам надаються широкі права у

встановленні місцевих податків, у визначенні статей видатків.

На бюджет покладаються функції оборони, керування

народним

господарством, зовнішні зв’язки держави, захист кордонів, пошта, зв’язок,

залізничні шляхи, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету

в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального

забезпечення, в перерозподілі національного доходу і т.ін.

На місцеві бюджети покладаються функції розвитку комунального

господарства, будівництва певних об’єктів економічної та соціальної

інфраструктури, розвиток охорони здоров’я, частково — освіти, утримання

поліції і т.ін.

Державний бюджет є центральною ланкою фінансовою системи

Державний бюджет -це централізований грошовий фонд, що

акумулюється головним чином за рахунок податків і витрачається

державою для здійснення її функцій і завдань.

Державний бюджет — це детально розроблений кошторис

урядових доходів і видатків за джерелами надходження та головним

каналом витрачання коштів.

Консолідований бюджет України

— це загальнодержавний бюджет

плюс місцеві бюджети. За останні десятиріччя стало характерним

посилення ролі держави, активне здійснення нею широкого кола

економічних і соціальних заходів. Бюджет став важливим інструментом

економічної політики. Через систему доходів (податків), обсяг і напрям

фінансових засобів бюджету держава впливає на соціально-економічні

процеси — ділову активність, зайнятість, ринок капітального

обладнання

та споживчих товарів, обсяг ВВП.

В основу бюджетної політики покладені принципи довгострокових

цілей, здійснення перспективних завдань. Бюджет використовується для

стимулювання довгострокового економічного зростання, забезпечення

стратегічних умов розвитку економіки і підвищення її ефективності та

конкурентоспроможності.

Питання 78.

Державний бюджет, його структура.

Державний бюджет - система грошових відносин, яка виникає між

державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями та населенням, з

іншого, з метою формування та використання централізованого фонду

грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами,

це - щорічний баланс надходжень і видатків, який розробляють державні

органи для активного

впливу на економічний процес та підвищення його

ефективності.

Державні доходи — це виявлені в грошовій формі відносини

власності між державою та юридичними та фізичними особами в процесі

вилучення (присвоєння) державою частини необхідного та додаткового

продукту. Або — це та частина грошових відносин з приводу розподілу і

перерозподілу вартості сукупного суспільного продукту, яка

пов’язана з

формуванням доходів одного з головних суб’єктів розподільчих

відносин — держави.

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Зокрема, джерелами

доходів державного бюджету є: податок з обігу; податок на прибуток

підприємств, об'єднань і організацій; податок на добавлену вартість;

акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; надходження

від реалізації грошово

-речової лотереї та ін., які дають змогу забезпечувати

перевищення надходжень державного бюджету України над видатками і

цим здійснювати політику стабілізації економіки та фінансів.

Усі джерела доходів

поділяються на дві групи: внутрішні й зовнішні.

До внутрішніх

належать національний доход і національне багатство, до

зовнішніх

- національний доход іншої країни, якщо він позичається (у

формі зовнішніх позик), а також національне багатство, якщо воно

виступає джерелом формування доходів для іншої країни.

Основними методами, за допомогою яких держава акумулює

необхідні для неї засоби є податки, позики, емісія грошей.

Співвідношення цих фінансових методів є неоднаковим і залежить від

фінансової політики, що визначається станом господарської кон’юнктури,

гостротою тих чи інших економічних та соціальних проблем.

Центральне місце в системі доходів займають податки. Вони

слугують основною доходною базою майже у всіх ланках фінансової

системи.

Кожен податок

у законодавчому порядку закріплюється за

відповідною владою. Центральні уряди мають у своєму розпорядженні

найбільші за розміром податки. В доходах державного бюджету податки

становлять від 80 до 90%, у місцевих бюджетах — близько 50%.

Другим за своїм значенням доходом є державні позики. Раніше

позики виступали надзвичайним джерелом доходів, коли уряди змушені

були покривати ними дефіцит при

виконанні держбюджету. Тепер вони

стали звичайним джерелом доходу, частка позик зростає і сягає іноді 10% і

більше.

Випуск позик створює державний борг. Державний борг це загальна

сума накопичених бюджетних дефіцитів минулих років.

Поширеним методом мобілізації коштів є також емісія паперових, а

тепер — і кредитних грошей. Емісія кредитних грошей, завданням якої є

покриття дефіциту державного бюджету, спричиняє посилення

інфляційних процесів, тому використання цього засобу обмежена.

Державні видатки це відношення власності (присвоєння) між

державою та юридичними і фізичними особами в процесі розподілу та

споживання частини національного доходу. Або — це грошові відносини,

які складаються під час розподілу та споживання централізованих і

децентралізованих фондів грошових ресурсів

з метою фінансування

основних витрат розширеного відтворення та задоволення інших

суспільних потреб. Їх виникнення зумовлене появою держави та

виконанням нею різноманітних функцій. Основними принципами

організації державних видатків є: плановість, цілеспрямованість,

ефективність використання коштів, безповоротність витрат виділених

коштів і дотримання економії.

Структура видатків з часом змінюється. Якщо в середині минулого

століття

основна частина державних видатків спрямовувалась на

утримання апарату та військові цілі, соціальних видатків практично не

було, то до кінця XX ст. на перше місце

вийшли видатки на соціальні цілі

(розвиток освіти, охорони здоров’я, виплат безробітним, пенсіонерам та

ін.). Друге місце

в структурі державних видатків займають видатки на

економічні цілі — житлове будівництво та реконструкція, видобування

природних ресурсів та охорону навколишнього середовища, сільське

господарство, транспорт, науку, зв’язок, державне регулювання і

прогнозування економіки. На третьому місці

в структурі державних

видатків знаходяться видатки на військові цілі. Вони поділяються на прямі

та опосередковані (непрямі). До перших відносять безпосередні витрати

держбюджету на оборону, до других — частину витрат на космічні

дослідження, військову допомогу іншим країнам, виплату пенсій

ветеранам війни. Наступна за розміром стаття

— витрати на

обслуговування державного боргу. Частина коштів з державного бюджету

йде на утримання державного апарату, посольств, консульств, сплату

внесків у міжнародні організації та ін.

Структура бюджету країни характеризується не тільки складом

доходів і видатків, а й будовою бюджетної системи, яка включає в себе

всю сукупність бюджетів, що створюються в державі.

Питання 79.

Бюджетний дефіцит і засоби вирішення проблеми.

Дефіцит бюджету - це перебільшення видатків державного бюджету

над доходами. Виникнення та збільшення дефіциту бюджету зумовлені

економічними кризами, мілітаризацією економіки, веденням війн,

економічною нестабільністю, збільшенням заборгованості місцевих

бюджетів, неконтрольованим збільшенням інших видатків бюджету.

Світова практика знає чотири основні засоби вирішення цієї

проблеми:

1) скорочення бюджетних

видатків;

2) знаходження джерел додаткових доходів;

3) випуск (емісія) незабезпечених грошей, що використовується для

фінансування державних видатків;

4) позичання грошей у громадян, банків, господарських організацій,

інших держав та іноземних фінансових організацій.

Зростання дефіциту бюджету посилює інфляційні процеси, викликає

кризу державних фінансів, грошової системи, обмеження кредитних

ресурсів і т.ін.

Питання 80.

Державний борг. Управління державним боргом.

Постійне накопичення заборгованості уряду перетворюється на

державний борг. Державний борг — це загальна сума накопичених

бюджетних дефіцитів минулих років.

Коли держава вирішує позичати гроші, вона випускає державні цінні

папери (ощадні бони, казначейські векселі тощо), які продає, а отримані

кошти використовує на покриття бюджетного дефіциту.

Нагромадження державного

боргу – процес внутрішньо вибуховий,

бо наявний борг повинен обслуговуватися, принаймні; повинен

виплачуватися процент. Якщо навіть первинний бюджет збалансований,

тобто видатки дорівнюють надходженням, то уряд вимушений брати

позику, щоб оплачувати процент за наявний борг. Можна сказати, що

борги мають властивість “підгодовувати самих себе”.

Серед економістів існують дві точки зору з питання про вплив

зовнішнього та внутрішнього державного боргу на розвиток економіки в

цілому. Ті, хто виступає проти державного боргу, наводять наступні

аргументи:

а) державний борг віддає сьогодні в заставу майбутні доходи і лягає

тягарем на наступні покоління. Ситуація загострюється, якщо взяті у борг

кошти

держава використовує не для капіталовкладень у перспективні

галузі, а для поточного споживання. В майбутньому для покриття боргу

треба буде або збільшувати податки, або зменшувати соціальні витрати;

− оскільки державні витрати – непродуктивні, то і позики

для їхнього фінансування – нерозумні;

− якщо держава починає позичати, вона вже не зійде з

цього шляху

доти, доки не стане банкрутом;

− державні позики не є бажаними, якщо вони

здійснюються не з надлишкових резервів приватного сектору.

Прихильники державного боргу стверджують, що:

− державний борг – це практично кредит, за допомогою

якого створюються нові обсяги капіталу, що забезпечують економічне

зростання;

− великий державний борг збільшує витрати і споживання

–

отже, він стимулює зростання виробництва;

− громадяни хочуть надійно вкласти свої гроші – цю

можливість і надає їм держава, коли випускає та продає державні цінні

папери.

Основними структурними елементами державного боргу є:

1) внутрішній державний борг — це заборгованість держави своїм

громадянам, фірмам, підприємствам та установам даної країни. Така

заборгованість, як правило, існує

в формі емісії урядом країни цінних

паперів (облігацій, сертифікатів, іменних чеків та ін.);

2) зовнішній державний борг — це заборгованість держави

іноземним громадянам, фірмам, установам, іноземним державам,

міжнародним організаціям і фондам.

Крім того, за тривалістю розрізняють: короткостроковий (до 1-го

року), середньостроковий (від 1-го до 5-ти років) та довгостроковий

(більше 5-ти років) борги

. Загрозливим для стабільності економічної

системи є перебільшення державного боргу над ВВП більше, ніж у 2 рази.

Для керування державним боргом, а також для його зменшення,

використовуються такі методи, як виплата боргу за рахунок

золотовалютних резервів, його консолідація (зміна умов позичок —

наприклад, перетворення короткострокових у довгострокові), конверсія

(дозвіл держави на придбання іноземними

кредиторами частини цінних

паперів, майна), викуп короткострокових зобов’язань шляхом випуску

нової довгострокової позики під більший процент, надання нових кредитів

міжнародним фінансово-кредитним установам та ін.

Питання 81.

Податкова система, її економічний зміст та структура.

Податкова система країни визначає певний порядок стягування

податків, тобто: суб’єктів оподаткування, об’єкти оподаткування,

податкові ставки, механізм стягування податків, а також склад та

структуру податкових органів.

Податкова система покликана забезпечити надходження до

державного бюджету країни. Податкова система, що існує в країні,

затверджується

законом, і головне її завдання — забезпечити урядові

необхідний рівень доходу для виконання його функцій.

Тисячолітня історія мита, зборів та податей дозволила сформулювати

три основних види податкових систем. Відповідно до них податкові

системи можуть бути: прогресивними, пропорційними, регресивними.

Прогресивна система оподаткування - метод стягнення податків,

при якому ставка податку збільшується зі зростанням

розміру доходу, що

підлягає оподаткуванню, або зі зростанням вартості майна.

Прогресивна система використовується в оподаткуванні особистих

доходів. Використання подібної системи означає, що громадяни або фірми,

які отримують високі доходи або прибутки, сплачують у вигляді податків

більшу частину своїх доходів, ніж ті, що мають менші статки або

прибутки.

Пропорційна система оподаткування - метод

стягнення податків,

при якому використовується єдина ставка оподаткування незалежно від

абсолютного розміру бази оподаткування (доходу, прибутку, майна і т.ін.).

Подібна система використовується при оподаткуванні прибутку

підприємств: всі вони сплачують податок в розмірі 30% від суми

отриманого прибутку.

Регресивна система оподаткування - метод стягнення податків, при

якому схема обчислення податків побудована за

принципом зменшення

ставки оподаткування в міру зростання абсолютного розміру доходу або

майна, що оподатковується.

За деякими ознаками до цієї системи можна віднести ПДВ, тому що

реальним кінцевим платником цього податку є громадяни, а по

відношенню до їх доходів він виступає як регресивний, що пов’язано з

різницею в структурі видатків малозабезпечених

та багатих громадян.

Кожна з систем оподаткування має власні переваги та недоліки, тому

вони часто використовуються комплексно. Практично всі країни світу

збирають податки за допомогою не одного, а багатьох різноманітних

податків.

Питання 82.

Принципи формування податкової системи.

Податкова система країни визначає певний порядок стягування

податків, тобто: суб’єктів оподаткування, об’єкти оподаткування,

100

податкові ставки, механізм стягування податків, а також склад та

структуру податкових органів.

Принципи побудови податкової системи

- загальність, тобто охоплення податками всіх економічних

суб’єктів, які отримують доходи;

- зрозумілість - умови оподаткування повинні бути простими та

зрозумілими платникові. Податок повинен стягуватися в зручний

для платника час і сприятливим методом. При цьому повинна

враховуватися дешевизна стягування податків (“принцип дешевої

держави”, обгрунтований ще Адамом Смітом);

- стабільність — гарантія

того, що передбачені Законом про

бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі;

- обов’язковість — примусовість податку, неминучість його

сплати;

- соціальна справедливість — встановлення податкових ставок і

податкових пільг, які ставлять усіх суб’єктів у приблизно рівні

умови і пом’якшують податковий тягар на низькодоходні

підприємства та групи населення; ставка

оподаткування не

повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює

приблизно третині доходу;

- об’єднання інтересів держави, регіонів, суб’єктів господарювання

і громадян. Громадяни, які сплачують податки, повинні бути

поінформовані урядом, куди пішли отримані податкові

надходження; усі податки повинні мати цільове призначення,

тобто конкретний вид затрат в бюджеті, куди вони будуть

направлені

. Нецільовий, знеособлений податок обумовлює

непродуктивне його використання з боку уряду. Нові податки

вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не на

ліквідацію бюджетного дефіциту.

Питання 83.

Податки: сутність та класифікації податків.

Податки як економічна категорія означають примусове вилучення

(присвоєння) державою у фізичних осіб (громадян та домогосподарств) та

юридичних осіб (фірм та підприємств) частини доходу у розмірі,

встановленому законом.

Податки можна класифікувати за наступними ознаками:

І. За формою обкладення

розрізняють податки прямі та непрямі.

Прямий податок– це збір на користь держави, який стягується з

кожного громадянина або господарської організації в залежності від

розмірів їхніх доходів або вартості майна. Непрямий податок – це збір на

користь держави, який стягується з громадян або господарських

організацій тільки якщо вони здійснюють певний дії, наприклад

, купують

певні види товарів.