Пилипенко Н.В. Посібник для підготовки до іспиту Економічна теорія: основні запитання

Подождите немного. Документ загружается.

обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної

діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненні

зовнішньоекономічних угод.

Під індикативними розуміють ціни на товари, які відповідають

цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку

експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної)

операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення

розрахунків,

визначених згідно з законодавством України.

Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може

запроваджувати індикативні ціни на товари:

• щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато

антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;

• щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до

ст. 19 Закону

України "Про зовнішньоекономічну діяльність";

• щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;

• щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;

• експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 Закону

України "Про зовнішньоекономічну діяльність";

• в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань України.

Індикативні ціни розробляє Міністерство зовнішніх економічних

зв'язків і

торгівлі України та уповноважені ним організації на базі

результатів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансових,

статистичних державних органів, банківських, інформаційних та інших

установ та організацій України, з інших джерел, за відповідними

методиками. При цьому враховуються стандарти якості товарів, чинні в

Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством

України умови

поставки і розрахунків, стан кон'юнктури зовнішніх та

внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози щодо можливих цінових

коливань, контрактна практика щодо певного товару на відповідному

ринку та інша інформація кон'юнктурно-цінового характеру.

Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари

приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство зовнішніх

економічних зв

'язків і торгівлі України.

З огляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, всі

ціни (і вільні, і державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові

та роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни застосовують при розрахунках між

підприємствами та організаціями-товаровиробниками і споживачами

(покупцями) продукції і товарів. Оптова ціна у таких

випадках включає в

себе собівартість, прибуток (норматив прибутку) і податок на додану

вартість1. Якщо продукцію (товар) віднесено у встановленому

законодавством порядку до підакцизних, до її ціни включається акцизний

збір - непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. У

такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми

акцизного збору.

У разі реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними

цінами до ціни включаються також постачальницько-збутові надбавки

(націнки), граничний розмір яких може обмежувати держава.

Роздрібні ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни,

шляхом включення до неї торговельної

надбавки (націнки). Ці ціни

застосовуються у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням,

що споживає товари.

При розрахунках за продану сільськогосподарськими

товаровиробниками сільськогосподарську продукцію застосовують

закупівельні ціни.

Питання 49.

Сутність, основні риси та цілі діяльності підприємства.

Підприємство — це основна організаційна ланка народного

господарства України, самостійно господарюючий суб’єкт, який має права

юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку,

торгівельну та будь-яку іншу комерційну діяльність з метою привласнення

доходу (прибутку).

Економічна суть підприємства полягає в тому, що воно має

на меті

одержання прибутку, після реалізації товарів, об’єктивними умовами його

існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва,

тобто відтворення. Як фактори виробництва він має робочу силу та

виробничі фонди.

Основні риси підприємства (фірми):

1. Економічна відособленість. Проявляється через майнову

відособленість; завершений цикл відтворення; наявність самостійних

економічних інтересів.

2. Технологічна

відособленість. Наявність завершеного технологічного

циклу виробництва.

3. Юридичне оформлення відособленості:

a. Наявність документа про державну реєстрацію, внаслідок чого

підприємство включається в державний реєстр підприємств України

та набуває права юридичної особи;

b. Ознаками підприємства як юридичної особи є:

9 наявність статуту;

9 назва;

9 юридична адреса;

9 товарний знак (для промислових

підприємств);

Товарний знак — це оригінально оформлене графічне, літерне або

інше позначення, зареєстроване у встановленому порядку, що призначене

для позначення товарів (послуг) певного підприємства для того, щоб

відрізнити їх від однорідних товарів (послуг) інших підприємств;

9 розрахунковий та інші види рахунків в банківських установах;

9 самостійний баланс;

9 можливість відповідати майном за власними зобов’язаннями;

9 право укладання господарчих договорів.

4. Участь у суспільному поділі праці. Підприємство виступає як

спеціалізований товаровиробник, має тісні зв`язки з іншими

економічними суб`єктами.

Щодо назви підприємства, то в світовій практиці її призначення

полягає, перш за все, в

ідентифікації учасника господарського процесу,

індивідуалізації його діяльності на національному та світовому ринках.

Ім’я фірми (підприємства) є елементом майнового комплексу

підприємства та відіграє важливу роль в конкурентній боротьбі та всій

системі ринкових відносин, значення та економічна цінність якого зростає

з підвищенням репутації фірми на ринку.

Як правило під поняттям "підприємство"

розуміють — сукупність

засобів виробництва, з допомогою яких можна організувати виробництво,

наявність закінченого циклу відтворення (продукція підприємства в

умовах поділу праці набуває форми товару).

Цілі діяльності підприємства

9 об’єктивні;

9 суб’єктивні.

Об’єктивні цілі:

1. Виробництво продукції та послуг, необхідних для забезпечення

потреб суспільства.

2. Забезпечення динамізму виробництва товарів та послуг

(підвищення обсягу виробництва та реалізації продукції, покращення

якості та ін.).

3. Забезпечення зайнятості населення.

4. Забезпечення надходжень у державний бюджет.

Суб’єктивні цілі:

1. Отримання доходу (

прибутку).

Питання 50.

Сутність понять «підприємство», «фірма», «компанія»,

«господарюючий суб`єкт».

Як правило під поняттям "підприємство" розуміють — сукупність

засобів виробництва, з допомогою яких можна організувати виробництво,

наявність закінченого циклу відтворення (продукція підприємства в

умовах поділу праці набуває форми товару).

Підприємство слід відрізняти від фірм, компаній. Фірма — це певна

організація, яка володіє підприємством

і веде на ньому господарську

діяльність. Фірма, як правило, включає в себе декілька підприємств, кожне

з яких має одне виробництво та виробляє один вид продукції. Фірма є

багатопрофільною, інвестує в різні галузі, є більшою за масштабами. Це

забезпечує їй більшу стійкість у період несприятливої економічної

кон’юнктури. Якщо фірма включає лише

одне підприємство, ці поняття

співпадають.

У західній економічній літературі підприємство називають фірмою.

Також на Заході підприємства часто називають компаніями.

Компанія (англ. company, від лат. com - спільно та panis – хліб) –

загальний термін для позначення підприємства в будь-якій сфері

економіки (промисловість, транспорт, торгівля, банки, страхування та ін.),

яке може бути засноване на одній з форм приватної власності

–

індивідуальній повній власності однієї особи (англ. individual

proprietorship), спільної власності (англ. partnership), акціонерної власності

(англ. corporation ) та державної власності.

Юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, та

фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства),

які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до

закону як підприємці, називаються також господарюючими суб’єктами

(суб

’єктами господарювання).

Господарюючий (господарський) суб’єкт - це юридична або

фізична особа, яка має своє майно, майнові права, право володіти,

користуватися та розпоряджатися своєю власністю, веде господарство,

економічні операції від свого імені та несе відповідальність за свої дії.

Всі господарюючі суб’єкти можна розділити на 3 типи:

 Установи – це організації, які

здійснюють свою діяльність за рахунок

бюджетних коштів або коштів спонсорів;

 Об’єднання громадян – здійснюють свою діяльність за рахунок

членських внесків. До таких відносяться творчі спілки, профспілки,

політичні партії, інші об’єднання;

Підприємства – здійснюють свою діяльність за рахунок доходів від

виробництва продукції, виконання робіт та послуг. Саме підприємства

складають

основу структури ринку.

Питання 51.

Підприємництво: принципи та функції.

Підприємництво — це систематична, за власною ініціативою та на

власний ризик діяльність з приводу виробництва продукції, надання

послуг, ведення торгівлі з метою отримання прибутку.

Не будь-яку господарську діяльність можна вважати

підприємницькою, а лише ту, яка пов’язана з ризиком, ініціативою,

заповзятливістю, самостійністю, відповідальністю, активним пошуком. Всі

разом вони є ознаками підприємництва.

В підприємництві вирізняють суб’єкти та об’єкти.

Суб’єктами підприємництва можуть бути громадяни України,

громадяни інших країн (фізичні особи), а також юридичні особи для

ведення підприємництва створюють підприємства, і сама держава.

Об’єктами підприємництва можуть стати будь-які види

господарської діяльності, комерційне посередництво, торгово-

закупівельна, інноваційна, консультативна діяльність, операції з цінними

паперами.

Принципи підприємництва:

9 вільний вибір виду діяльності;

9 залучення на добровільних засадах до здійснення

підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та

громадян;

9 самостійний вибір постачальників, споживачів;

9 вільний найом робітників;

9 залучення і використання матеріально-технічних, фінансових,

трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких

не заборонене або

не обмежене законодавством;

9 вільне розпорядження прибутком після внесення обов’язкових

платежів;

9 самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою

зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким

підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій

розсуд.

Функції підприємництва:

 ресурсна функція реалізується в мобілізації капіталу, трудових,

матеріальних, інформаційних та інших ресурсів для їх

виробничого використання.

 організаторська функція - підприємець бере на себе функцію

організації виробництва, збуту, дослідження ринку, наукових

розробок та т.ін.

 творча функція – підприємець постійно цілеспрямований на

пошук нових рішень. Він шукає шляхи покращення своєї справи,

впроваджує науково-технічні, економічні та організаційні

інновації.

Питання 52.

Підприємництво: умови здійснення та види.

Підприємництво — це систематична, за власною ініціативою та на

власний ризик діяльність з приводу виробництва продукції, надання

послуг, ведення торгівлі з метою отримання прибутку.

Умови підприємницької діяльності:

1. Наявність класу бізнесменів-підприємців, які здатні з допомогою

багатьох економічно активних підприємств та фірм організувати

систему виробництва

для задоволення потреб членів суспільства.

2. Наявність майнових прав на умови та результати виробництва.

Підприємець обов’язково має бути власником виробленого товару і

отриманого доходу. Капітал та земля можуть бути його власністю, а

можуть бути отримані ним в користування на основі договорів оренди і

т. ін. Одержання прибутку - важлива мета

для підприємця. Однак це не

самоціль. Для нього головне - використання прибутку для ще більшого

його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної

перебудови виробництва. В умовах підприємництва змінюється

співвідношення між матеріальною заінтересованістю і мотивацією

трудової діяльності. Для підприємця останнє висувається на перший

план.

3. Наявність прав і свобод на вибір господарської діяльності,

формування програми, вибір джерел фінансування та ресурсів, збут

продукції, встановлення цін, розпорядження прибутком. Законодавство

країни закріплює подібні права підприємців в

спеціальних законах.

Йдеться про економічну автономію підприємства. Вона фактично

означає відмову від командних методів вирішення господарських

завдань. Ці методи здатні забезпечити тільки тимчасовий комерційний

успіх, який потім перекривається значними економічними втратами.

Тому держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі

може лише здійснювати економічне регулювання підприємницької

діяльності, але не втручатися в неї

4. Створення законодавчої та нормативної бази. Необхідна система

діючих законів, які захищали б підприємництво й забезпечували б

стабільне ринкове середовище та стійкі "правила гри" на ринку.

5. Конкурентний режим господарювання з усією ринковою

інфраструктурою, системами товарних і фондових бірж, оптової

торгівлі за умов вільного доступу до інформації та кредитів

Підприємництво має ґрунтуватися на певних економічних важелях, які

реально забезпечували б, а не просто декларували самоуправління,

свободу господарського вибору, можливість інвестування доходу тощо.

6. Повна економічна відповідальність за результати діяльності.

Негативними результатами праці можуть бути збитковість, втрата

майна, банкрутство. Основна причина банкрутства – погане управління.

Підприємець – особа, яка приймає на себе

ризик та тягар

відповідальності, що диктує необхідність постійного самоконтролю.

7. Етика підприємництва передбачає обов’язковість, чесне суперництво,

загальну високу культуру та освіченість, контактність, вміння

спілкуватися з людьми.

В залежності від змісту бізнесової діяльності розрізняють види

підприємництва:

 Виробниче підприємництво – це таке, в якому здійснюється

виробництво товарів, послуг, інформації, духовних цінностей

Функція виробництва в даному виді підприємництва – основна.

 Комерційне підприємництво полягає в операціях та угодах з

перепродажу товарів та послуг і не пов’язано з виробництвом

продукції.

 Фінансове підприємництво – різновид комерційного. Об’єктом

купівлі-продажу тут є гроші, валюта, цінні папери.

 Посередницьке підприємництво проявляється через діяльність,

що поєднує

зацікавлені у взаємній угоді сторони.

 Страхове підприємництво – це особлива форма фінансового

підприємництва , яка полягає в тому, що підприємець отримує

страховий внесок, який повертається лише за умов настання

страхового випадку. Залишок внесків складає доход підприємця.

 Кредитне підприємництво - пов’язане з акумуляцією тимчасово

вільних грошових коштів з наступним їх використанням для

надання кредиту на принципах терміновості (строковості),

платності, зворотності.

Підприємництво може здійснюватися

в будь-якій сфері діяльності,

дозволеній законом, без обмежень. Крім того існують види діяльності, що

підлягають обов’язковому ліцензуванню, та види діяльності, в яких

підприємництво заборонене в зв’язку з підвищеними вимогами до безпеки

робіт (виготовлення наркотичних та медичних препаратів, зброї та ін.).

Питання 53.

Види підприємств в Україні.

I. Залежно від типу власності в Україні функціонують наступні

види підприємств:

9 індивідуальне підприємство, засноване на приватній власності

фізичної особи та виключно її особистій праці;

9 сімейне, засноване на власності і праці громадян України —

членів однієї родини, що проживають разом;

9 приватне, засноване на власності окремого

громадянина України,

який користується правом наймання робочої сили;

9 колективне, основане на власності трудового колективу,

кооперативу чи іншого статутного товариства, громадської чи

релігійної організації;

9 державні комунальні, основані на власності адміністративно-

територіальних одиниць;

9 державні, основані на загальнодержавній (республіканській)

власності;

9 спільні, основані на об’єднанні майна різних власників, якими

можуть бути юридичні особи і громадяни України та інших

держав (змішана форма власності);

9 ті, що засновані на власності юридичних осіб і громадян інших

держав.

II. З точки зору умов користування майном і результатами праці:

 первинні – де користування основане на праві власності;

 орендні – де користування зумовлено правом тимчасового

володіння.

III. Залежно від розміру вирізняють підприємства (критерії –

чисельніть працюючих, оборот коштів):

9 малі;

9 середні;

9 великі.

IV. За основною сферою діяльності:

• промислове;

• сільскогосподарське;

• будівельне;

• транспортне;

• фінансово-кредитне;

• торговельне;

• підприємство зв’язку та ін.

V. За територіально-національними масштабами діяльності:

• національні;

• транснаціональні.

VI. За організаційно-правовими формами:

• Одноосібне.

• Господарське товариство:

o Повне (з повною відповідальністю);

o змішане (командитне);

o з обмеженою відповідальністю

;

o з додатковою відповідальністю.

• Акціонерне товариство.

• Кооператив.

• Державне підприємство.

Одноосібне підприємство – це підприємство створене і

контрольоване одним власником (підприємцем).

Переваги одноосібного підприємства:

1. Значна свобода дій власника.

2. Наявність сильних стимулів господарювати ефективно.

3. Власну справу легко заснувати.

Недоліки одноосібного підприємства:

1. Обмеженість грошових ресурсів.

2. Повна

майнова відповідальність власника.

3. Власник змушений виконувати чисельні обов’язки з управління.

Господарське товариство – це юридична особа, статутний

(складений0 капітал якої поділений на частки між учасниками. Вони

можуть бути створені у формі повного товариства, командитного

товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю,

акціонерного товариства.

Повним визнається товариство, всі учасники якого

займаються

спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність

за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством визнається товариство, яке включає

поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за

зобов’язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше

учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства

вкладників).

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається

товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких

визначається установчими документами.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається

товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених

установчими документами розмірів. Учасники такого товариства

відповідають по його боргах своїми внесками до статутного фонду, а при

недостатності цих сум

додатково належним їм майном в однаковому для

всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд,

поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе

відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

До акціонерних товариств належать:

9 відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть

розповсюджуватися шляхом відкритої підписки на купівлю-

продаж на біржах;

9 закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються

між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом

передплати, купуватися та продаватися на біржі.

Кооператив (от лат. cooperatio – співпраця) – підприємство, в

якому об’єднуються кошти та зусилля партнерів з метою виконання

певних господарських функцій.

Питання 54.

Види договірних об’єднань.

Згідно з законодавством України підприємства мають право

утворювати добровільні об’єднання наступних видів:

9 асоціації;

9 корпорації;

9 консорціуми;

9 концерни;

9 холдінги;

9 фінансово-промислові групи.

Асоціація - найпростіша форма добровільного об’єднання

підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації

господарської діяльності. підприємств, що входять до неї, шляхом

централізації однієї

або кількох виробничих та управлінських функцій,

розвитку спеціалізації та кооперації виробництва, організації спільних

виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних

ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників

асоціації. Сторони, що укладають угоду, формують спільний капітал та

розділяють прибуток пропорційно внеску кожної сторони. Асоціація не

несе відповідальності за результатами

угод і не має права втручатися у

виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів). У

деяких випадках вона не є юридичною особою.

Корпорація - договірне об’єднання, яке створюється на основі

сполучення виробничих, наукових та комерційних інтересів підприємств,

які делегують частину функцій управління централізованим органам

корпорації.

Консорціум - тимчасове статутне об’єднання, яке створюється

підприємствами та банками для спільного здійснення певних значних за

масштабами операцій (інвестиційних, будівельних, науково-технічних

проектів та реалізації цільових програм). Обов

’язки та відповідальність

членів консорціуму визначаються угодою про консорціум. Ступінь

відповідальності може варіюватися в кожному окремому випадку.

Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники,

централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а

також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його

статутом. У разі досягнення мети його створення

консорціум припиняє

свою діяльність.

Концерн – це статутне об’єднання підприємств, а також інших

організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи

учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і

виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та

іншої діяльності. Об’єднання підприємств утворюється шляхом укладання

різноманітних договорів, персональних уній, патентно

-ліцензійних угод,

фінансових зв’язків, виробничої діяльності. Ця форма об’єднання

характеризується єдністю власності і контролю. Після створення концерну

суб’єкти втрачають самостійність. Контроль за діяльністю концерну

здійснює головна компанія. Об’єднання відбувається за принципом

диверсифікації. Концерн з вертикальними зв’язками між підприємствами

утворюють фірми, пов’язані технологічним ланцюгом. Концерн

горизонтальними зв’язками утворюється фірмами різних галузей, не

пов’язаних одна з одною (наприклад, промисловість, наукові організації,

транспорт, банки, торгівля).

Холдинг - об’єднання підприємств на базі володіння одним

підприємством, корпорацією або компанією, яка сама не має виробничих

підприємств, контрольними пакетами акцій інших фірм. Суб’єкти,

об’єднані у холдингу мають

юридичну і господарську самостійність.

Холдинг-компанія здійснює контроль та управління діяльністю холдингу.

Фінансово-промислова група – об’єднання юридично та економічно

самостійних фірм різних галузей (промислових, сільськогосподарських

підприємств та підприємств інших галузей з банківськими установами) з

метою забезпечення власної виробничої, наукової, торгівельної діяльності

банківським капіталом.

Трест – монополістичне об’єднання підприємств в

єдиний

виробничий комплекс, при якому вони втрачають свою юридичну та

господарську самостійність. Трести відрізняються від інших об’єднань

порівняною однорідністю продукції, що випускається, або включають

підприємства з послідовними ступенями обробки сировини. Трести