Пилипенко Н.В. Посібник для підготовки до іспиту Економічна теорія: основні запитання

Подождите немного. Документ загружается.

утворюються шляхом безпосереднього злиття активів компаній з активами

головної компанії та шляхом придбання головною компанією частин

акціонерного капіталу інших самостійних підприємств (холдинг-компанія).

Колишні власники підприємств, які входять до трасту, перетворюються на

пайовиків (акціонерів) тресту та отримують прибуток пропорційно до

суми вкладеного капіталу.

Питання 55.

Поняття та характеристика виробничих фондів

підприємства.

У будь-якому процесі виробництва беруть участь матеріальні та

особисті фактори виробництва.

Підприємство, як правило, самостійно забезпечує власний

відтворювальний процес, тобто відновлення економічної життєздатності.

Відтворювальний процес забезпечується фондами підприємства.

Фонди підприємства (засоби виробництва) – це всі матеріально-

речові та грошові ресурси, якими володіє підприємство.

Схема

: Структура засобів виробництва (фондів) підприємства.

ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА

(виробничі фонди)

Основний

капітал

(основні фонди)

Оборотний

капітал

(оборотні фонди)

ЗАСОБИ ОБІГУ

(фонди обігу)

Земля, приміщення,

споруди, машини,

устаткування,

транспортні засоби,

інші види основного

капіталу

Сировина, паливо,

енергія, матеріали,

напівфабрикати,

незавершене

виробництво, фонд

оплати праці

Готова продукція на

складі, відвантажена

продукція, гроші на

рахунку в банку та

інші засоби

Основні засоби Оборотні засоби

Перш за все, фонди підприємства поділяються на виробничі та

невиробничі.

Виробничі фонди безпосередньо забезпечують виробничу діяльність

підприємства; невиробничі не мають до неї прямого відношення. До

останніх відносяться, наприклад, поліклініки, бази відпочинку, спортивні,

культурні та інші невиробничі об’єкти, що належать підприємству.

Питання 56.

Фізичне та моральне спрацювання основних фондів.

Нормальне функціонування виробництва передбачає постійне

відтворення основного капіталу. Механізм його відтворення включає 3

взаємопов’язані процеси (див. схему 3):

Схема 3: Економічний механізм відтворення основного капіталу.

Фізичний знос основного капіталу – це втрата ним споживної

вартості.

Моральний знос – це втрата вартості через 2 причини:

1) Створення аналогічних, але більш дешевих засобів праці;

2) Випуску більш продуктивних засобів праці за тією ж ціною.

Процес перенесення вартості основного капіталу під час терміну

його праці

на вартість виробленого товару та акумулювання її в

амортизаційному фонді називається амортизацією.

Амортизаційний фонд – призначений для відновлення елементів

основного капіталу, який вибув із виробничого процесу через фізичний або

моральний знос.

Схема 4: Фізичне та моральне зношення:

Спрацювання та старіння основних фондів

Фізичне спрацювання (зношення)

Техніко-економічне старіння

(моральне зношення)

Зумовлене втратою основними

фондами своїх первісних техніко-

експлуатаційних якостей, тобто

споживної вартості. Впливають

чинники: рівень завантаженості

устаткування, якість догляду за ним,

рівень кваліфікації робітників.

Зумовлене втратою засобами праці

своєї споживної вартості внаслідок

удосконалення застосовуваних та

створених нових засобів виробництва,

впровадження принципово нових

технологій.

Фізичний

Моральний

Амортизаційний фонд

за вартістю

в натурі

Знос

Амортизація

Заміщення

Механізм

Питання 57. Витрати виробництва, їх класифікація.

Економічні витрати фірми - це виплати, які фірма повинна

зробити, чи ті доходи, які вона повинна забезпечити постачальникам

ресурсів, необхідні для виробництва, щоб відволікти ці ресурси від

використання в інших цілях.

Для виробництва товарів чи послуг будь-яка фірма, звичайно,

використовує, як ті ресурси, які вона купує

у власників цих ресурсів, так і

власні економічні ресурси. З цієї точки зору всі економічні ресурси

поділяються на дві великі групи:

− зовнішні витрати;

− внутрішні витрати.

Грошові кошти, які фірма сплачує зовнішнім постачальникам,

купуючи у них фактори виробництва, становлять їх зовнішні витрати (ці

витрати мають ще такі назви, як

явні витрати, грошові витрати,

експліцитні витрати та ін.). Оскільки ці витрати знаходять відображення у

бухгалтерському обліку і враховуються бухгалтерами за статтями та

елементами витрат, вони виступають як бухгалтерські витрати.

Отже, бухгалтерські витрати - це фактичні витрати підприємства

на виробництво певного обсягу продукції. Витрати на сировину, паливо,

електроенергію, матеріали, оплату праці робітників та

ін. - все це є

прикладами бухгалтерських витрат.

Інша група витрат - це внутрішні витрати (неявні витрати,

імпліцитні витрати), що пов'язані із власними ресурсами фірми.

З огляду на обмеженість ресурсів та наявність різних варіантів

застосування цих ресурсів, можна зробити такий висновок: використання

будь-якого ресурсу для виробництва певного товару виключає можливість

його використання у виробництві іншого (альтернативного) товару.

Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є власністю

фірми, мають назву неявних витрат.

Оскільки фірма відмовилась від використання власних факторів

виробництва в альтернативних варіантах, то неявні витрати фірми

оцінюються як сума максимальних витрачених доходів від цих факторів

виробництва в найкращому з відкинутих варіантів.

Наприклад

, якщо власник фірми одночасно є її менеджером,

використовує власний капітал та належне йому приміщення, то до неявних

витрат можна віднести:

− витрачену заробітну плату, яку він міг би отримати в іншій

фірмі як найманий працівник;

− втрачений рентний доход, який він міг би отримувати, надаючи

в оренду власне приміщення;

−

втрачений процентний доход на власний капітал, який він міг

би мати, вклавши гроші до банку;

− втрачений підприємницький доход, тобто прибуток, який він

міг би отримати в будь-якій галузі, організувавши там фірму.

Витрати, що виникають як результат втрачених можливостей через

альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними

витратами.

Важливим елементом неявних витрат виступає нормальний

прибуток.

Нормальний прибуток – це мінімальна плата, необхідна для

того, щоб втримати підприємця в

даній галузі.

Питання 58.

Поняття прибутку. Функції прибутку.

У найзагальнішому вигляді прибуток — це надлишок над витратами

виробництва, або загальний доход (виручка) підприємства чи фірми за

вирахування витрат виробництва.

Прибуток виконує три функції:

1) синтетичної вартісної оцінки ефективності затрат праці, яка

характеризує кінцевий узагальнюючий результат, одержаний у результаті

синтезу (з'єднання) елементів затрат праці і

виробництва;

2) розподільну;

3) стимулюючу.

Ці функції випливають із суті прибутку й економічно взаємопов'язані

між собою.

Таким чином, величина економічного прибутку виступає критерієм

при прийнятті управлінських рішень, щодо доцільності діяльності фірми в

певній галузі.

У конкурентних галузях фірми можуть отримувати прибуток тільки

певний час. Прибуток працює як сигнал. Якби всі галузі

були

конкурентними, то фірми могли б постійно вступати в нову для себе

галузь, або залишати її у відповідь на зміну прибутковості. Як тільки нові

виробники вступлять у дану галузь, економічний прибуток неминуче

зменшиться до нуля. Це явище називається парадоксом прибутку:

економічний прибуток породжує міжгалузеву конкуренцію, яка зводить

його до нуля.

Питання 59.

Економічний, бухгалтерський та нормальний прибуток.

У найзагальнішому вигляді прибуток — це надлишок над витратами

виробництва, або загальний доход (виручка) підприємства чи фірми за

вирахування витрат виробництва.

Нормальний прибуток – це мінімальна плата, необхідна для того,

щоб втримати підприємця в даній галузі.

Нормальний прибуток – це доход, від якого відмовляються

власники підприємства на

користь використання ресурсів на своєму

підприємстві, але який вони могли б отримати, вклавши свої ресурси в

інші сфери діяльності поза межам підприємства. Отже, до внутрішніх

витрат відноситься й нормальний прибуток, необхідний для того, щоб

залучити та утримати ресурси в межах даного виробництва.

Для власника фірми всі витрати - явні та неявні - є альтернативними,

так як існують альтернативні варіанти використання коштів, вкладених

ним у фірму.

Явні витрати – це витрати

підприємства, спрямовані на придбання

необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати містять у собі

лише явні витрати. Економічні (альтернативні) витрати охоплюють явні та

неявні витрати. Іншими словами, економічні витрати являють собою

платежі усім власникам економічних ресурсів, достатні для того щоб

відволікти ці ресурси від альтернативних варіантів використання.

Економічні витрати = бухгалтерські витрати + неявні

витрати.

Орієнтуючись на економічні витрати, власник фірми приймає

рішення щодо доцільності діяльності фірми в конкретній галузі. В

подальшому під загальними витратами фірми ми будемо розуміти

виключно економічні витрати. Саме на них, а не на бухгалтерські витрати,

буде орієнтуватися фірма, розраховуючи свої обсяги виробництва

продукції, а отже і пропозиції. Відповідно, і прибутком

фірми буде

перевищення її доходу над економічними (альтернативними) витратами.

Як ми з'ясували, бухгалтерські та економічні витрати відрізняються

один від одного. Отже, не співпадають бухгалтерський прибуток та

економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між загальними доходами

фірми (TR) та бухгалтерськими витратами (TC

бух

=TR - TC

бух

де π

ек

– бухгалтерський прибуток.

У фінансових звітах фірми розраховується та вказується

бухгалтерський прибуток, знання якого необхідно власникам (акціонерам),

менеджерам, інвесторам, податковим органам.

Величина економічного прибутку встановлюється як різниця між

загальним доходом (виторгом) та економічними витратами (TC

ек

=TR-TC

ек

, де

де π

ек

– економічній прибуток.

Крім цього, економічний прибуток можна визначити як різницю між

бухгалтерським прибутком та неявними витратами:

ек

=π

бух

-неявні витрати.

Питання 60.

Сутність та функції менеджменту.

Менеджмент (англ. management — управління, організація) —

комплекс принципів, функцій, методів та способів управління процесом

виробництва, передусім виробничим персоналом, з боку керівництва

підприємства, компанії з метою ефективного використання ресурсів та

досягнення високих прибутків.

Менеджмент як система прийняття рішень в області управління

фірмою виконує деякі основні функції: планування, організація,

директування, контроль.

Планування – складова частина управління, розробка і практична

реалізація планів, які визначають майбутній стан економічної системи,

шляхів, засобів і коштів його досягнення.

Організація - специфічна діяльність з налагодження координації

внутрішньовиробничих підрозділів фірми з метою оптимального

використання

ресурсів, а також прийняття рішень з приводу роботи

адміністрації та допоміжного персоналу, та їх відповідальності.

Директування - включає три компоненти: мотивацію, лідерство та

комунікацію.

Контроль - це діяльність, які відстежує відповідність фактичних

результатів запланованим та коригує фактичний стан справ.

Питання 61.

Сутність маркетингу, концепції маркетингу.

Маркетинг — поняття комплексне, воно включає в себе всі види

діяльності, пов’язані з обміном результатами виробництва між людьми або

країнами, спрямовані на задоволення потреб та бажань споживачів. За

кордоном маркетинг — це спеціальна наука, яка має свій предмет

дослідження. В більшості випадків маркетинг розглядається як особливий

вид

підприємницької діяльності.

Основними об’єктами маркетингових досліджень можуть бути:

дослідження споживача; дослідження мотивів його поведінки на ринку;

аналіз ринку продукції; дослідження продукту (товару або послуги); аналіз

форм та каналів збуту; дослідження конкурентів; дослідження рекламної

діяльності.

Існує 5 основних підходів (концепцій), на основі яких комерційні

організації ведуть свою маркетингову діяльність:

1. Концепція вдосконалення

виробництва (виробнича).

2. Концепція вдосконалення товару (товарна).

3. Концепція інтенсифікації комерційних зусиль (збутова).

4. Концепція безпосередньо маркетингу (т.зв. "класична").

5. Концепція cоціально-етичного маркетингу.

Питання 62.

Види маркетингу.

В умовах технологічного способу виробництва, заснованого на

машинній праці, використовувались наступні основні види маркетингу:

У рамках інтегрованого маркетингу в залежності від стану попиту

вирізняють наступні види маркетингу:

Конверсійний маркетинг передбачає розробку плану заходів з

подолання негативного відношення споживачів (від’ємний попит) до

даного товару чи послуги та

перетворення їх у потенційних споживачів.

Стимулюючий маркетинг. Цільові споживачі можуть бути не

зацікавленими в товарі або байдужими до нього (відсутність попиту).

Маркетинг, що розвивається, притаманний для прихованого

попиту. Багато споживачів можуть відчувати бажання в потребі, яку не

можна задовольнити існуючими товарами та послугами (наприклад, попит

на нешкідливі сигарети, економічні автомобілі та ін.).

Ремаркетинг (для попиту,

що знижується) — потрібно

проаналізувати причини падіння кон’юнктури та визначити, чи можна

знову стимулювати збут шляхом відкриття нових цільових ринків,

поліпшення характеристик товару, надання йому нових якостей або

встановлення більш ефективних заходів комунікації, реклами.

Синхромаркетинг (нерегулярний попит) — в багатьох організаціях

збут коливається на сезонній, щоденній або навіть погодинній основі, що

викликає

проблеми перевантаження або недовантаження.

Підтримуючий маркетинг (для повноцінного попиту). Коли

організація задоволена власним торговим оборотом, завдання

маркетингу — підтримувати існуючий рівень попиту, не звертаючи уваги

на споживчі вподобання, що змінюються, та конкуренцію, що

посилюється.

Демаркетинг (надмірний попит) — у деяких організацій рівень

попиту вищий, ніж вони можуть або бажають задовольнити.

Протидіючий маркетинг (

нераціональний попит) передбачає

протидію попиту на товари, шкідливі для здоров’я, потребує

цілеспрямованих зусиль ("Мінздоров попереджає — паління шкідливе для

вашого здоров’я!").

Окрім згаданих, відомі ще наступні види маркетингу:

 диференційований маркетинг, який розрахований на декілька

сегментів ринку (тобто частин цілісного ринку з однорідними вимогами

споживачів до товару або послуги та

іншими ознаками) та передбачає

розробку окремої програми для кожного сегменту ринку;

 концентрований маркетинг, який зосереджує зусилля на окремих

ринках або на значній частині одного крупного ринку в протидію

концентрації маркетингових зусиль на незначній частині крупного

ринку;

 масовий маркетинг, орієнтований на продаж однотипних товарів

масового збуту (наприклад, продуктів харчування,

одягу, взуття), а,

отже, має місткий ринок збуту;

 цільовий маркетинг передбачає орієнтацію на окремий, відібраний з

декількох сегментів ринку;

 пробний маркетинг орієнтований на реалізацію товарів в одному або

декількох відібраних районах, у процесі якої відбувається комплексне

дослідження збуту товарів, поведінки споживачів на ринку;

 стратегічний маркетинг, який комплексно досліджує

співвідношення

між внутрішніми ресурсами та можливостями підприємства, фірми,

компанії, з одного боку, і зовнішніми факторами, зовнішнім

середовищем — з іншого;

 прямий маркетинг орієнтований на індивідуального споживача.

Засоби його здійснення — використання пошти, телефону,

телемаркетингу для розповсюдження листів, каталогів, проспектів та

ін.;

 ціновий маркетинг передбачає раціональне управління ціною

продукції з метою максимальної реалізації товарів та послуг і

отримання прибутку.

Питання 63.

Форми доходів в ринковій економіці.

Основна мета розгляду форм доходів в ринковій економіці полягає в

тому, щоб з’ясувати, на яких засадах здійснюється розподіл доходів, в

сучасній економіці. Розуміння цього є надзвичайно важливим для

подолання існуючої серед пересічних громадян упередженості щодо

походження доходів та їх розміру.

Погляди економістів на природу

доходів, на зміну співвідношення

між окремими їх видами з часом змінювалися. Представники класичної

теоретичної економіки — Адам Сміт і Давід Рікардо — пов’язували

розподіл доходів з існуванням трьох суспільних класів: робітників,

капіталістів і землевласників. Вони визначили три фактори виробництва,

такі як праця, капітал і земля. Доход на кожен фактор тлумачився як

доход

відповідного суспільного класу.

Доходи в ринковій економіці розглядаються з різних сторін: за

змістом, суб’єктами, джерелом тощо.

Розрізняють сукупний і грошовий доходи. Якщо в сукупний доход

входять всі види доходу — зарплата, дивіденди, пільги, службовий

автомобіль, безкоштовна путівка в будинок відпочинку, – то грошовий

доход включає тільки гроші, що отримані за певний

період (звичайно за

рік або місяць). В залежності від особи (суб’єкта), яка отримує доход,

доходи поділяються на доходи приватних осіб або сімей, доходи фірм

(підприємств), місцевих органів влади і держави. Тобто, з точки зору

суб’єктів, доходи можуть бути приватно-сімейними, колективними

(акціонерне товариство, приватне підприємство тощо) і

державними.

Кожен суб’єкт в економіці отримує доходи по-різному і з різних

джерел. Наприклад, особисті (сімейні) доходи формуються переважно

(біля 80%) за рахунок зарплати і доходів малого бізнесу. За рахунок

доходів від власності і різноманітних сплат – на 20%.

Доходи всіх суб’єктів взаємопов’язані, виступаючи для одних –

доходом, а для інших –

видатками. Наприклад, заробітна плата для

найманих осіб є доходом, а для роботодавця – видатками.

Питання 64. Суть, види та форми заробітної плати.

Заробітна плата виступає основним видом доходу, бо для більшості

домогосподарств вона є головним джерелом формування їх бюджетів. У

розвинутих країнах на заробітну плату припадає переважна частина

національного доходу. Заробітна плата – це ціна використання праці, тобто

робочої сили працівника. В концепції, де розглядалися окремі види

ринків,

наведений графік ринкової ситуації на ринку праці.

Відрізняють різні види, типи і форми заробітної плати в залежності

від критерію, що приймається як головний для класифікації. Насамперед,

розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата — це певна кількість грошей, що

видається робітникові за його трудову діяльність.

Реальна заробітна плата —

це певна кількість товарів і послуг, які

можна придбати за номінальну заробітну плату, враховуючи поточний

рівень цін.

Таким чином, рівень реальної зарплати залежить від:

1) номінальної зарплати;

2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості

життя);

3) податків, які сплачують робітники в бюджет держави та фонди

соціального страхування.

За своєю

структурою заробітна плата поділяється на основну і

додаткову. Основна зарплата формується на основі тарифікації

виконання певного виду робіт або службових окладів працівників.

Додаткова зарплата формується за рахунок різноманітних надбавок,

премій, тощо.

За принципом формування заробітна плата виступає у формі

погодинної і відрядної.

Погодинна форма заробітна плата залежить від рівня оплати за

певний період часу (частіше за годину). Погодинна форма заробітної плати

використовується в тих виробничих процесах, де важко або неможливо

визначити безпосередній кількісний внесок кожного працівника.

Відрядна форма заробітної плати залежить від рівня оплати за

виробництво одиниці продукції. Погодинна форма зарплати

використовується в сфері освіти, охорони здоров’я, високотехнологічних

виробничих процесів

в промисловості тощо. Відрядна форма зарплати

використовується в будівництві, на транспорті, більшості галузей

промисловості.

Питання 65. Земельна рента та її види.

Рента — це ціна за використання землі та інших природних

ресурсів, кількість яких є обмеженою. Розглядаючи формування попиту і

пропозиції на землю, робилося припущення, що всі землі в

сільськогосподарському обороті мають однакову якість. Пропозиція землі

є фіксованою, а її вплив на земельну ренту — пасивним. Попит стає

визначальним фактором, який характеризує розмір земельної ренти. Проте

самий попит не залежить від якості землі.

Землі розрізняються за своєю родючістю, природними умовами

місцевості, розташуванням щодо ринків збуту продукції. Витрати на

одиницю продукції на кращих, середніх і гірших землях неоднакові. Проте

однорідна за якістю продукція на товарних ринках продаватиметься за

однаковою ціною

. Це призводить до того, що виробники, які працюють на

кращих землях отримуватимуть більший дохід, ніж ті, хто виростив цей

вид сільськогосподарської продукції на гіршій землі. Останній отримає

менший дохід.

Якщо виробники користуються кращими ділянками землі на умовах

оренди, то, отримуючи більший доход вони повинні віддати власникові

землі ту частину доходу,

яку одержано саме завдяки кращим умовам

землекористування. Ця частина доходу називається диференційною

рентою, тому що її розмір диференціюється залежно від якості землі.

Диференційна рента створюється лише на кращих і середніх ділянках, і не

створюється на гірших.

Якість землі — це не тільки природний дар, тому що людина може

підвищувати продуктивність землі за

рахунок ефективних агротехнічних

робіт, меліорації тощо. Внаслідок цього попит на землю збільшується,

відповідно зростає розмір ренти.

Земля є унікальним ресурсом, що не підлягає заміні, проте вона може

використовуватись в різних галузях економіки. Ділянка землі може бути

використана в рослинництві і тваринництві, в добувній промисловості і на

транспорті, в будівництві і

як територія промислового підприємства. Все

це характеризує альтернативне використання землі. Тому власник землі

може обрати різноманітні варіанти використання землі: самостійно

обробляти, здати в оренду або продати. Від продажу землі він бажав би

мати таку суму, яка, за умові внесення до банку, надавала б йому доход не

менший, ніж рента. В іншому

випадку йому вигідніше надавати землю в

оренду й отримувати ренту.

Все це зумовлює капіталізовану земельну ренту — ціну землі, що

має наступну формулу: