Пилипенко Н.В. Посібник для підготовки до іспиту Економічна теорія: основні запитання

Подождите немного. Документ загружается.

101

Прямі податки – це податки на доходи; механізм їх стягнення

неприхований. Непрямі податки “приховані” в ціні товару, механізм їх

стягнення неявний; це – податки на споживання, збільшення цих податків

веде до збільшення ціни товару.

Прямі (вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів

доходів):

- реальні:

земельний, домовий, на цінні папери;

- особисті

: прибутковий з населення, на прибуток корпорацій, на

приріст, капіталу, зі спадщини і дарування, майновий податок.

Непрямі (вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та

послуг):

- фіскальні монополії

: податок з обігу, податок на додану вартість;

пов’язана із державним ціноутворенням, може бути або повною,

або частковою:

- повна може існувати лише поза ринковими відносинами,

охоплює повністю увесь процес виробництва, ціноутворення,

та реалізації всіх товарів та послуг;

- часткова охоплює певне коло товарів та відноситься або до

виробництва, або

до ціноутворення, або до реалізації;

- акцизи

- це податки, що встановлюються у вигляді нарахувань до

ціни товару:

- специфічні встановлюються на окремі види товарів (акцизний

збір);

- універсальні встановлюються на всю групу товарів (ПДВ);

- мита

— виступає у вигляді платні за експорт, імпорт або транзит

товарів через митну територію країни.

Чим більш розвинена країна, тим більша частка надходжень

припадає на прямі податки. Чим бідніша країна, тим більше вона

покладається на непрямі податки, особливо, на податки від зовнішньої

торгівлі.

ІІ. За економічним змістом

податки поділяються на:

- податки на доходи;

- податки на майно;

- податки на споживання та т.ін.

ІІІ. За рівнем державних структур

, що встановлюють податки:

- загальнодержавні, до яких належать наступні податки та

податкові платежі:

- НДВ;

- акцизний збір;

- податок на прибуток;

- прибутковий податок з громадян;

- державне мито;

- податок на майно підприємств;

- податок на нерухоме майно громадян;

- платня за землю;

102

- платня за забруднення навколишнього середовища;

- внески в фонд здійснення заходів по ліквідації наслідків

Чорнобильської катастрофи та соціального захисту

населення;

- внески до Пенсійного фонду України та ін.

- до місцевих податків та зборів відносять:

- готельний збір;

- збір за паркування автомобілів;

- ринковий збір;

- курортний збір;

податок з реклами;

- комунальний податок;

- збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.

ІV. За способом стягнення

податки поділяються на:

- розкладочні - при розкладочному оподаткуванні спочатку

визначається загальна сума податку в цілому по країні, а потім

вона розподіляється між платниками податку;

- окладні — при окладному оподаткуванні встановлюються

спочатку ставки податку, визначаються його платники та об’єкт

оподаткування. Сумарна величина надходжень податку по країні

завчасно не встановлюється, а

є підсумковою чи прогнозною.

У податковій практиці капіталістичних країн існує три способи

стягнення податків:

1. Кадастровий передбачає використання кадастру. Кадастр —

реєстр, який вміщує перелік типових об’єктів (землі, доходів), що

класифікуються за зовнішніми ознаками, та встановлює середню

доходність об’єкта оподаткування. Існують земельний, домовий та

промисловий кадастри.

2. Вилучення податку до отримання власником доходу (біля

джерела) — податок обчислюється і утримується бухгалтерією тієї

юридичної особи, яка

сплачує доход суб’єкта податку. Таким чином,

стягується прибутковий податок із заробітної платні робітника, службовця.

3. Вилучення податку після отримання доходу власником (за

декларацією) — передбачає подання платником податку в податкові

органи декларації, тобто офіційної заяви про отримувані ним доходи.

Податкові органи, виходячи з вказаного в декларації розміру об’єкта

оподаткування та

чинних ставок, встановлюють розмір податку.

Питання 84.

Функції податків.

Податки як економічна категорія означають примусове вилучення

(присвоєння) державою у фізичних осіб (громадян та домогосподарств) та

юридичних осіб (фірм та підприємств) частини доходу у розмірі,

встановленому законом.

Більш повно сутність податків розкривається через виконувані ними

103

функції.

Функції податків

- фіскальна (від лат.слова "fіscus", дослівно "кошик") —

централізація частини ВВП у бюджеті на суспільні потреби.

Тобто, за її допомогою створюють державні грошові фонди і

складаються умови для існування та нормального функціонування

держави, а також для збільшення ролі держави в регулюванні

економіки;

- розподільча - перерозподіл створеного ВВП між державою і

юридичними та фізичними особами;

- регулююча - вплив податків на різні сторони діяльності їхніх

платників за допомогою цієї функції податків держава впливає на

відтворення, стимулюючи або стримуючи його розвиток,

посилюючи або послаблюючи процес накопичення капіталу,

поширюючи або скорочуючи платоспроможний попит населення.

Питання 85.

Зміст, види та інструменти фіскальної політики.

Фіскальна політика полягає у маніпулюванні податками та

державними витратами. Це – два основних важеля фіскальної політики. За

їхньою допомогою фіскальна політика використовується при регулюванні

економічного циклу.

Якщо в країні спостерігається економічний занепад, який

супроводжується скороченням сукупного попиту та стрімким зростанням

безробіття, варто стимулювати зростання державних

витрат і свідомо

йти на створення дефіциту держбюджету - це стимулююча фіскальна

політика.. Стимулююча роль дефіциту держбюджету в цьому випадку

буде полягати у зростанні сукупного попиту за рахунок державних витрат.

В період економічного піднесення, коли існує загроза інфляції та

“перегріву” економіки, треба стримувати сукупний попит. Для цього варто

обмежити державні

витрати, як складову сукупного попиту. В

результаті можливе виникнення бюджетного надлишку. Таке ж зрушення

лінії сукупного попиту вниз і зменшення обсягів ВВП в умовах

економічного піднесення можливе і за рахунок використання іншого

важеля фіскальної політики – зростання податків. Зростання податків

може викликати зменшення і споживання, і заощаджень. Зменшення

заощаджень призведе до зниження

інвестицій. Отже, стримуюча

фіскальна політика зсуває лінію сукупного попиту праворуч вниз і

спричинює зменшення рівноважного обсягу ВВП.

У фіскальній політиці виділяють дві частини – дискреційну політику

та політику вбудованих стабілізаторів. Суть дискреційної (тобто

одномоментної) політики полягає у встановленні ставки оподаткування,

суми відповідних державних витрат та інших параметрів, вплив яких на

економіку

має постійний характер. Ця робота здійснюється законодавчими

104

органами країни; рішення приймаються раз на рік при затвердженні

держбюджету і не підлягають перегляду. Політика вбудованих

стабілізаторів включає елементи, що змінюються в залежності від змін

економічної ситуації. Наприклад, система виплат по безробіттю: в період

економічного занепаду безробіття зростає і суми виплат по безробіттю

збільшуються, що веде до виникнення дефіциту держбюджету;

“

включається” вбудований стабілізатор і дефіцит держбюджету, як було

показано при розгляді стимулюючої фіскальної політики, автоматично

пригашує несприятливе скорочення сукупного попиту.

І дискреційна політика, і політика вбудованих стабілізаторів – це дві

взаємопов’язані сторони фіскальної політики. Наприклад, встановлення

ставки оподаткування – це функція дискреційної політики, а конкретні

суми податкових надходжень до держбюджету на різних

фазах

економічного циклу – це вбудований стабілізатор. Адже при постійній

ставці оподаткування надходження до бюджету, скажімо, в період

економічного занепаду, зменшуються (бо зменшуються доходи), що

призводить до дефіциту держбюджету і, відповідно, до призупинення

занепаду.

Використання бюджету для нейтралізації циклічних коливань – не

єдина функція фіскальної політики. За допомогою фіскальної політики

населення країни

забезпечується товарами та послугами колективного

споживання. Фіскальна політика є також інструментом перерозподілу

доходу, щоб пом’якшувати нерівність, яка може продукуватись ринковим

механізмом. Але перерозподіл доходів може вести до зниження

ефективності, оскільки супроводжується зниженням стимулів:

високооплачувані, отже, високопродуктивні працівники можуть зменшити

свої трудові зусилля у відповідь на високі податки, тоді як ті

, хто отримує

велику соціальну допомогу від держави, можуть вважати за безглуздя

важку працю за невелику винагороду.

Питання 86.

Банківська система України, її структура.

Банківська система — це сукупність різноманітних видів банків та

банківських об’єднань у їх взаємозв’язку та взаємодії, яка існує в тій чи

іншій країні та сформувалася на певний проміжок часу.

Банківська система відіграє виключно важливу роль у господарчій

структурі країни з розвиненими ринковими відносинами. Через

неї

циркулює великий обсяг грошових розрахунків та платежів підприємств,

організацій і населення. Вона мобілізує і перетворює в активно діючий

капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних

верств населення, виконують різноманітні кредитні, посередницькі,

інвестиційні, довірчі та інші операції.

Банк — це особливий кредитно-фінансовий заклад, який виконує

низку базових функцій,

при здійсненні яких, а також з приводу

привласнення наявних у нього активів між різними об’єктами виникає

105

певна сукупність виробничих відносин, або відносин економічної

власності з метою отримання доходу і, перш за все, привласнення

прибутку.

Головний елемент банківської системи — центральні емісійні банки,

які здійснюють керівництво та контроль за функціонуванням та розвитком

усієї банківської системи країни.

Взаємодія і взаємозв’язок різних видів банків і банківських

об’єднань, в результаті

яких формується банківська система, можливі лише

за умов виконання центральним банком своїх основних функцій. У

багатьох країнах світу такими функціями є проведення єдиної грошової та

кредитної політики, досягнення стабільності грошової одиниці та цін,

регулювання економіки та ін. В той же час, центральний банк тієї чи іншої

країни ставить перед собою

певні специфічні цілі. Так, Бундесбанк

Німеччини вважає головним завданням підтримку основних напрямків

економічної політики уряду, забезпечення високого рівня зайнятості,

постійних темпів економічного зростання. Центральні банки

Великобританії та Японії вважають головною метою сприяння добробуту

населення.

В Україні регулювання грошово-кредитних операцій на макрорівні

здійснюється через посередництво сформованої дворівневої банківської

системи, а також

шляхом створення та використання законодавчої та

нормативної бази.

Основним законом, що регулює операції банків є закон "Про банки

та банківську діяльність".

Дворівнева банківська система представлена, з одного боку, НБУ, а з

іншого — мережею комерційних банків та банківських інститутів.

Національний банк України — це система єдиного державного

банку, яка включає:

1. Центральний апарат

у Києві.

2. Кримське республіканське та 24 обласних відділення.

За формою власності на капітал центральні банки бувають:

- акціонерні;

- змішані акціонерні, частина капіталу — державна (Японія,

Бельгія);

державні (Німеччина, Росія, Україна).

Питання 87.

Національний банк України, його функції.

Національний банк України — це система єдиного державного

банку, яка включає:

1. Центральний апарат у Києві.

2. Кримське республіканське та 24 обласних відділення.

За формою власності на капітал центральні банки бувають:

- акціонерні;

106

- змішані акціонерні, частина капіталу — державна (Японія,

Бельгія);

- державні (Німеччина, Росія, Україна).

Функції НБУ:

1) емісія грошей та організація їх обігу. НБУ належить виключне

право випуску готівкових грошей та їх вилучення. З метою організації

обігу НБУ:

- встановлює порядок ведення касових операцій;

- організує виготовлення банкнот та металевих грошей;

встановлює правила перевезення та інкасації готівки;

- створює державний резервний фонд;

- встановлює порядок платежів, обліку грошових знаків та

вилучення пошкоджених знаків;

2) організація розрахунків між банками;

3) обслуговування державного боргу країни;

4) емітування та проведення операцій на ринку державних цінних

паперів;

5) видання комерційним банкам ліцензії на відповідні операції;

6) є кредитором

останньої інстанції;

7) контроль за діяльністю комерційних банків;

8) формування та регулювання нормативної бази комерційних

банків.

Питання 88.

Комерційні банки, їх функції. Кредитно-фінансові

заклади.

Комерційний банк — це багатопрофільний кредитний заклад, що

виконує операції в різних секторах грошово-фінансового ринку.

Комерційні банки є основними ланками всієї кредитної системи та

здійснюють повний комплекс банківських послуг.

Комерційний банк — це юридична особа, яка з метою отримання

прибутку здійснює банківську діяльність, в

тому числі залучає грошові

кошти юридичних та фізичних осіб, розміщує їх від власного імені на

умовах зворотності, терміновості, платності, веде розрахункові операції.

Кредитні заклади - є юридичними особами, створеними з

урахуванням низки особливостей, передбачених законом та виконуючими

окремі банківські операції.

Банківська система України включає в себе НБУ, комерційні банки,

кредитні заклади,

філіали та представництва іноземних банків.

Банки бувають наступних видів:

- спеціалізованими (для фінансування зовнішньої торгівлі,

сільського господарства, житлового будівництва і т.ін.);

- універсальними (окрім усіх звичайних для банків функцій

107

виконує операції страхування, консультативного бізнесу —

надання фінансової, комерційної, ринкової, технічної інформації,

фінансового лізингу, проектного фінансування).

Основні функції комерційних банків:

1. Прийом депозитів — депозитивна функція.

2. Кредитування позичальників — кредитна функція.

3. Здійснення розрахунків або розрахункова функція.

Питання 89.

Кредит, його функції.

Кредит — це форма руху позичкового капіталу, яка відображає

відносини між кредиторами та позичальниками та забезпечує

перетворення грошового капіталу в кредитний.

Кредит — це угода, договір між юридичною та фізичною особами

про позику. Один з партнерів (позикодавець, кредитор) надає іншому

(позичальники) гроші або майно на певний термін з

умовою повернення

еквівалентної вартості та оплати цієї послуги у вигляді відсотку. Угода

оформляється через кредитний договір.

Сутність кредиту більш повно розкривається через виконанні ним

функції:

- акумуляції тимчасово вільного капіталу;

- перерозподіл коштів між галузями та окремими сферами

виробництва — розподільча функція;

- створення кредитних засобів обігу та заміщення готівкових

грошей (

емісійна функція);

- функція прискорення процесу концентрації та централізації

виробництва та капіталу;

- здійснення контролю за ефективністю діяльності господарчих

суб’єктів — контролююча функція;

- функція регулювання грошово-кредитного обігу — регулююча

функція.

Питання 90.

Джерела кредиту. Принципи кредитування.

Кредит — це угода, договір між юридичною та фізичною особами

про позику. Один з партнерів (позикодавець, кредитор) надає іншому

(позичальники) гроші або майно на певний термін з умовою повернення

еквівалентної вартості та оплати цієї послуги у вигляді відсотку. Угода

оформляється через кредитний договір.

Гроші при кредиті виступають

як засіб платежу. Джерелом коштів

для кредитування виступають:

- прибуток господарчих суб’єктів;

- амортизаційний фонд та інші спеціальні фонди;

108

- надходження грошей за реалізовану продукцію та послуги;

- державний грошовий резерв;

- заощадження населення, що акумулюються банками;

- емісія грошових знаків.

Принципи кредитування:

1. Обов’язковості повернення кредиту.

2. Терміновості — будь-який кредит надається на певний термін

часу.

3. Наявність забезпечення у позичальника (майно, коштовності,

нерухомість, цінні папери, гарантії або поручительства)

дозволяє

кредиторові мати впевненість у тому, що повернення коштів буде

забезпечене.

4. Цільове використання позики, тобто позика має бути використана

на обумовлені цілі.

5. Платність, тобто сплата відсотків за кредит.

Питання 91.

Види (форми) кредитів, їх загальна характеристика.

Форми кредиту. Залежно від терміну погашення банківські кредити

поділяються на:

- короткотермінові (до 1 року);

- середньотермінові (1-3 роки в Україні, 3-10 років у

Великобританії);

- довготерміновий (в Україні — понад 3 роки, у Великобританії —

понад 10 років).

Основні форми кредиту наступні:

- комерційний кредит, який надається одними підприємствами

іншим у

формі продажу товарів з відстрочкою платежу і оформляється

векселем;

- банківський кредит, який надається кредитно-фінансовими

установами (насамперед, банками) будь-яким господарюючим суб’єктам у

формі грошових позик;

- державний кредит держава розміщує власні облігації або інші

цінні папери серед суб’єктів господарчої діяльності та приватних осіб;

- споживчий кредит, який надається

банками, спеціалізованими

фінансово-кредитними інститутами та торговими компаніями приватним

особам для придбання товарів тривалого користування;

- іпотечний кредит, який надається банками та спеціалізованими

фінансово-кредитними інститутами у формі довготермінових позик під

заставу нерухомості;

- міжнародний кредит, який надається у формі валютних та

товарних цінностей підприємствами, банками та державою однієї країни

підприємствам,

банкам та урядам інших країн;

- міжгосподарчий кредит - нова форма кредиту, де суб’єктами

кредитних відносин виступають організації, фірми, підприємства, що

109

позичають один одному кошти. Але, на противагу від комерційного, він

носить не товарний, а суто фінансовий характер. Можливий лише в межах

промислово-фінансових об’єднань;

- міжбанківський кредит надається банками один одному, коли в

одних виникають вільні ресурси, а в інших — їх нестача.

Питання 92.

Сутність, причини інфляції.

Інфляція — це знецінення грошей, зниження їх купівельної

спроможності, що виявляється в зростанні цін.

На межі XІX та XX ст.ст. інфляція набула постійного та загального

характеру та охопила майже всі розвинені країни.

Інфляція виникає на розбалансованому грошовому ринку, проте її

вплив поширюється за межі цієї сфери, викликаючи негативні

процеси і в

інших секторах економіки: вражаючи виробництво, розподіл, споживання.

Інфляція пов’язана з величезним спектром диспропорції, проте

виникає вона, насамперед, на грошовому ринку. Викликати інфляцію

можуть наступні фактори:

1) Помилкова грошова політика.

Якщо центральний банк нарощує обсяг грошової маси, щоб

підвищити рівень ділової активності в країні, або, щоб надати

позики

урядові, і швидкість, з якою розширюється грошова маса, не виходить за

межі довгострокового ліміту, то це забезпечує неінфляційний розвиток

народного господарства.

Але, якщо держава, маючи якусь тимчасову мету, вдається до

експансії, до економічно необґрунтованої грошової політики, то

центральний банк, насичуючи економіку зайвими грошовими знаками,

сприяє прискоренню інфляції.

2) Незбалансованість

державних доходів та видатків, що виявляється

через дефіцит бюджету.

Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок позик в Центральному

емісійному банку країни за рахунок активного використання

"друкарського верстата", то це спричиняє зростання маси грошей в обігу.

3) Інфляційне зростання цін може бути також спричинене

фінансуванням інвестицій за рахунок емісії грошей.

Особливо

інфляційно загрозливими є інвестиції, пов’язані з

мілітаризацією економіки. Так, невиробниче споживання національного

доходу на військові цілі означає не лише втрату суспільного багатства.

Одночасно військові асигнування створюють додатковий

платоспроможний попит, що веде до росту грошової маси без відповідного

товарного покриття.

Ріст військових видатків є однією з головних причин хронічних

дефіцитів

державного бюджету та збільшення державного боргу в багатьох

110

країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

4) Зміна структури ринку (монополізація певних галузей та економіки в

цілому, структурні деформації, які можуть полягати в переважанні

виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів

споживання та т.ін.).

5) Невідповідність грошового попиту та товарної маси.

6) Скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі та від

’ємне сальдо

зовнішньоторговельного платіжного балансів.

7) Зі збільшенням "відкритості" економіки тієї чи іншої країни виникає

небезпека "імпортованої інфляції".

Питання 93.

Сутність і наслідки інфляції.

Наслідки інфляції є складними та різноманітними. Невеликі темпи

інфляції сприяють зростанню цін та норми прибутку, і як наслідок -

тимчасовому пожвавленню кон’юнктури. З поглибленням кризи інфляція

перетворюється на вагому перешкоду для виробництва, загострює

економічне та соціальне напруження в суспільстві.

Економічні наслідки інфляції:

- дезорганізація господарства через

невизначеність ринкової

кон’юнктури;

- ускладнення проведення ефективної макроекономічної політики;

- негативний вплив на обсяги виробництва продукції та на його

ефективність – падіння цін спричиняє скорочення обсягів виробництва,

що може призвести до стагфляції (одночасне зростання цін і

безробіття);

- нерівномірне зростання цін призводить до посилення диспропорцій між

галузями економіки, викривляє структуру

споживчого попиту;

- гальмування технічного прогресу – інфляція робить вигіднішим для

підприємців збереження застарілого та дешевого обладнання;

- ціна перестає виконувати свою головну функцію в ринковому

господарстві — бути об’єктивним інформаційним сигналом;

- відбувається відплив капіталу в торгівлю;

- активізація "втечі від грошей", що перетворюється на лавиноподібний

процес, загострення товарного голоду, зменшення

стимулів до

грошового накопичення – а отже, загальне порушення функціонування

грошово-кредитної системи і відродження бартер;

- знецінення надходжень від оподаткування, тобто негативний вплив на

фіскальну політику;

- підвищення ризиковості інвестицій;

- негативний вплив на платіжний баланс – експортна продукція країни

внаслідок інфляції стає дорожчою, і реалізовувати її стає важче. Імпорт

порівняно

з експортом буде дешевшим. Платіжний баланс буде мати

тенденцію до утворення дефіциту.