Пилипенко Н.В. Посібник для підготовки до іспиту Економічна теорія: основні запитання

Подождите немного. Документ загружается.

121

(законодавче регулювання безпеки праці, охорони здоров’я працюючих

тощо).

Питання 102.

Світове господарство, його основні риси.

Історія формування світового господарства починається з

міжнародного розділу праці (МРП), пов’язаного з обміном діяльністю та її

продуктами між національними державами. Міжнародний розподіл праці

спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих

країн та проявляється через взаємний обмін результатами спеціалізованого

виробництва у визначених пропорціях.

Міжнародний

розподіл праці існує у двох основних формах:

міжнародній спеціалізації та міжнародному виробничому кооперуванні.

Міжнародна спеціалізація - це форма розділу праці між країнами, в

якій зростання концентрації однорідного виробництва проходить на основі

прогресуючої диференціації. МРП в кінцевому результаті передбачає

спеціалізацію країн та регіонів на виробництві окремих продуктів та їх

частин для світового ринку

Міжнародне виробниче кооперування, яке є наслідком

спеціалізації національних виробництв, встановлює виробничі зв’язки між

країнами, які взаємодіють у системі міжнародного розділу праці.

У ІІ-гій половині ХХ ст. в еволюції МРП сталося якісне зрушення,

яке чітко проявилося як результат вивезення капіталу та виходу

виробництва за межі національних кордонів. Інтернаціоналізація охопила

всі стадії руху капіталу (грошову, виробничу, товарну).

Інтернаціоналізація виробництва - це економічна форма розвитку

МРП та міжнародного усуспільнення виробництва, які знаходять

конкретний прояв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні,

концентрації виробництва та ін.

Інтернаціоналізація набула форм:

- інтеграції національних господарств у регіональні господарчі

комплекси зі структурою та пропорціями, орієнтованими на

споживання регіону в

цілому та з міждержавним регулюванням

економічних зв’язків;

- транснаціоналізації, тобто виходу виробничої та комерційної

діяльності корпорацій (фірм) за національні кордони, яка

розгалужується по всьому світові у вигляді філій та дочірніх

компаній. Підрозділи транснаціональних корпорацій (ТНК), які

знаходяться на території національних держав, значною мірою

функціонують як економічно, організаційно та юридично

незалежні організації, відносини яких з національними державами

будуються на особливих договорах.

Внутрішнім моментом процесів інтеграції та транснаціоналізації є

становлення нового феномена світового господарства —

122

світогосподарського розділу праці: а) внутрішньо та міжрегіонального та

б) всесвітнього (транснаціонального) розподілу праці. Світогосподарський

розділ праці за своїм характером є екстериторіальним. Це

внутрішньокорпоративний розподіл праці.

Таким чином, інтернаціоналізація характеризує зростаючий

взаємозв’язок та взаємозалежність окремих національних економічних

систем. Це дозволяє говорити про необхідність дослідження проблем

глобальної економіки як системи, комплексу міжнародних

економічних

відносин. Це інший, більш високий рівень міжнародних економічних

відносин.

Отже, світове господарство - це сукупність національних

господарств та економічних зв’язків між ними або сукупність економічних

відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Питання 103.

Міжнародна торгівля, її загальна характеристика.

Традиційною та найбільш розвиненою формою міжнародних

економічних відносин є міжнародна торгівля.

Міжнародною торгівлею називається сукупний товарообіг між

усіма країнами світу, що сплачується.

У сучасних умовах випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі,

порівняно зі зростанням виробництва, діють наступні закономірності:

1. Випереджаюче зростання торгівлі послугами порівняно з темпами

зростання

міжнародної торгівлі.

2. Випереджаюче зростання торгівлі готовими виробами порівняно з

товарами паливно-сировинної групи, в межах першої групи — торгівлі

машинами та устаткуванням.

3. Поступове зростання торгівлі напівфабрикатами, окремими

деталями, виробами, з яких збирається складний кінцевий продукт.

4. Збільшення у світовій торгівлі частки внутрішньофірмового

обміну (торгівля в межах ТНК).

5. Випереджаючі темпи зростання міжнародної

торгівлі між

розвиненими країнами світу.

6. Нерівномірність у сфері міжнародної торгівлі, яка зумовлена

нерівномірністю економічного розвитку, гігантською концентрацією

економічного потенціалу в декількох країнах світу.

7. Збільшення в експорті розвинених країн світу частки продукції,

виробленої за допомогою інтелектуально та інформаційно насиченої праці.

8. Посилення у сфері міжнародної торгівлі державного та

наддержавного регулювання.

Поступова лібералізація міжнародної торгівлі. Лібералізм —

державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших

обмежень у зовнішній торгівлі, на відміну від протекціонізму — державної

123

політики захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та

сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішній ринок.

У розвитку світового товарного обігу чітко спостерігається тенденція

зниження традиційних одиничних товарів та виникнення нових товарних

форм: товар-група, товар-об’єкт, товар-програма

. Одиничний товар був

типовим для ранніх щаблів становлення міжнародної економіки в зв’язку з

розвитком міжнародного розділу праці, ускладненням та диференціацією

суспільних потреб. Зараз зона одиничного товару відносно звужується і

утворює нижній, кон’юнктурний поверх світових товарних потоків.

Подальший розвиток товарних форм пов’язаний з товаром-групою,

товаром-об’єктом

та товаром-програмою.

Розповсюдження товару-групи на світових товарних ринках

відбувається в двох основних формах:

1) перетворення товарної маси в товари групового асортименту;

2) об’єднання товарів у комплектні поставки.

Товар-об’єкт (підприємство) пов’язаний зі створенням крупних

підприємств різноманітного призначення, які реалізуються на світовому

ринку.

Товар-програма пов’язаний зі

значним зростанням наукомісткості, з

досягненням в області нових ідей та технологій. Цей товар починається з

ідеї, яка з часом поєднується з необхідною матеріально-речовою базою,

трудовими ресурсами, кредитно-фінансовими можливостями.

Розвиток нових товарних форм відбувається на верхньому

(горішньому) стратегічному поверсі світових товарних потоків та

базується на поглибленні МРП, розвиткові міжфірмового

та

внутрішньофірмового розділу праці. Але перехід від однієї товарної форми

до іншої не скасовує попередньої. Кожний різновид продовжує

розвиватися, співіснуючи з іншим.

Нові товарні форми породжують виникнення нових послуг. Мова

йде, перш за все, про процес СОФТИЗАЦІЇ, тобто зростання питомої ваги

інформаційних послуг.

Питання 104.

Міжнародний рух капіталу: міжнародний кредит та

інвестиції.

Термін "міжнародний рух капіталу" позначає потоки фінансових

ресурсів за кордон головним чином у вигляді:

а) міжнародного кредиту;

б) прямих закордонних інвестицій.

Інакше кажучи, це передача грошей кредиторами позичальникам в

інших країнах або власникам підприємств за кордоном своїм філіям або

дочірнім підприємствам.

Міжнародні

потоки капіталу поділяються на приватні та державні.

Приватні вкладення капіталу можуть бути довгостроковими

(облігації,

акції, використання патентів або авторських прав) та короткостроковими

124

(кредитні векселі та т.п. терміном до одного року та менше). Довгострокові

вкладення капіталу здійснюються у вигляді:

а) прямих інвестицій;

б) портфельних інвестицій.

Прямі інвестиції - це кредитування або придбання акцій у

закордонному підприємстві, яке значною мірою перебуває у власності

інвестора або під його контролем.

Пропорція, яка визначає підконтрольність, є різною

в різних країнах.

У США формально визнається прямим закордонним інвестуванням будь-

яке вкладення, якщо інвестор володіє або отримує 10% власності.

Портфельні інвестиції - це кредитування або придбання акцій в

закордонному підприємстві, яке не належить або не перебуває під

контролем інвестора.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу за

національними кордонами держав між суб’єктами

міжнародних

економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних та товарних

ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати відсотку.

Кожна країна одночасно є й імпортером й експортером капіталу.

Міжнародний кредит бере участь в кругообігу капіталу на всіх його

стадіях, опосередковуючи перехід його з однієї форми в іншу (грошову в

виробничу, товарну

та знов у грошову).

В економічній літературі звичайно вирізняють дві основні форми

міжнародного кредиту:

- комерційні кредити, безпосередньо пов’язані з міжнародною

торгівлею;

- фінансові кредити, які використовуються на будь-які інші цілі

(прямі закордонні інвестиції, придбання цінних паперів, валютна

інтервенція та ін.).

Існують і так звані "проміжні" кредити, які

призначені для

обслуговування змішаних форм вивезення капіталу, товарів та послуг

(наприклад, інжиніринг). Основою визначення цих форм є різне

призначення кредиту.

За видами кредити поділяють на

- товарні, що надаються експортерами своїм покупцям;

- валютні, що надаються банками в грошовій формі.

За терміном надання кредиту:

- надтермінові — добові, тижневі, до 3-х місяців;

- короткотермінові — до 1-го року;

- середньотермінові — від 1-го року до 5-ти років;

- довгострокові — понад 5 років.

За забезпеченістю:

- забезпечені кредити (надають під гарантію товарних документів,

векселів, цінних паперів, нерухомості та ін.);

бланкові, що надаються під зобов’язання боржника повернути кредит

у певний термін (соло-вексель з одним підписом позичальника).

125

Питання 105. Міжнародна міграція робочої сили. Види міграції.

Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення робочої сили

з однієї країни в іншу. Вона включає два основних взаємопов’язаних

процеси: еміграційний та імміграційний.

Еміграція - це виїзд робочої сили з однієї країни в іншу.

Імміграція - це в’їзд робочої сили в країну, яка її приймає

Рееміграція - повернення робочої сили в країну еміграції (на

батьківщину).

В якості основних форм міграційних процесів вирізняють:

- постійну міграцію. Ця форма переважала до 1-ої світової війни та

характеризувалася тим, що значні маси населення залишали свої

країни та переїжджали на постійне місце проживання в США,

Канаду, Австралію та ін. Переселення у

зворотному напрямку

було незначним;

- тимчасову міграцію. Передбачає повернення мігрантів на

батьківщину після закінчення певного терміну. Сучасна трудова

міграція набула ротаційного характеру;

- нелегальну міграцію, яка в значній мірі вигідна підприємцям країн

іммігрантів та створює своєрідний резерв потрібної їм дешевої

робочої сили.

Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, які перетинають

національні кордони, створюють

міжнародний ринок праці, який

функціонує у взаємозв’язку з ринками капіталу, товарів та послуг. Інакше

кажучи, міжнародний ринок робочої сили існує у вигляді трудової міграції.

Міжнародна міграція робочої сили зумовлена

, перш за все,

економічними факторами

. До них відносять:

1. Відмінності в темпах накопичення капіталу зумовлюють

нерівномірне зосередження робочої сили в різних регіонах світового

господарства.

2. Істотна різниця в умовах праці, рівні заробітної плати, рівня

життя, умов підприємницької діяльності.

3. Циклічний характер економічного розвитку, а саме:

асинхронність економічного циклу в різних країнах.

4. Зміни в структурі потреб та

виробництва, спричинені НТП,

структурними реформами.

5. Демографічні фактори, різниця в природному прирості

населення.

Таким чином, міжнародна трудова міграція - це, в першу чергу,

форма руху відносно надлишкового населення з одного центру

накопичення капіталу в інший. У цьому полягає сутність економічної

природи трудової міграції та її головна причина.

126

Питання 106. Міжнародна економічна інтеграція. Рівні інтеграції.

Економічна інтеграція — це процес зближення національних

економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного

переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні

кордони.

Економічну інтеграцію можна уявити як спектр різних ступенів

інтегрованості. В сучасній економічній літературі виділяють наступні рівні

міжнародної економічної інтеграції:

- Вільний торгівельний

простір, де скасовані будь-які бар’єри на

шляху торгівлі. В ньому не допускаються ніякі дискримінаційні

податки, тарифи, квоти та ін. Вільний торгівельний простір інколи

утворюється для певного класу товарів та послуг. Кожна країна

продовжує впроваджувати свою власну політику в сфері торгівлі

по відношенню до країн, які не є членами

вільного торгівельного

простору.

- Митний союз, як і вільний торгівельний простір, усуває бар’єри

в торгівлі товарами серед країн, які беруть у ньому участь. Але,

крім цього, митний союз передбачає спільну торгівельну політику

по відношенню до країн, які не входять в митний союз. Це може

бути встановлення зовнішнього тарифу (мита), однакового

для

всіх "третіх" країн. Доходи від тарифів потім діляться між

учасниками митного союзу за визначеними пропорціями.

- Спільний ринок як і за митного союзу, не має торгівельних

бар’єрів та характеризується спільною зовнішньоторговельною

політикою. Крім цього, в спільному ринку є мобільними фактори

виробництва між країнами-учасницями. Обмеження на еміграцію,

імміграцію

та переливання капіталів через кордони усунені.

Економічний союз потребує не лише інтеграції в сфері

зовнішньоторговельної та виробничої діяльності, але й інтеграції

економічної політики. Країни-учасниці на додаток до вільного руху

товарів, послуг, факторів виробництва мають гармонізувати грошово-

кредитну політику, оподаткування та державні видатки. Крім того,

учасники економічного союзу мають використовувати

спільну валюту.

Формування економічного союзу потребує від держав відмови від значної

частини їх національного суверенітету. Це істотна перешкода на шляху

формування економічного союзу. Процес його формування вдало

відбувається лише в Європі (Європейський союз — 27 країн-учасниць,

спільна валюта — ЄВРО).

127

Питання 107. Національна та світова валютна системи, їх складові

елементи.

Міжнародні валютні відносини — це сукупність економічних

відносин між країнами, юридичними та приватними особами,

міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з

приводу функціонування і розвитку валюти.

Місце валютних відносин у системі світогосподарських зв’язків

визначається тим, що вони опосередковують відносини світової торгівлі та

міжнародного

кредиту, інтернаціональний рух капіталів, впливаючи, з

одного боку, на ці відносини, а з іншого — перебувають під їх впливом.

Валютні відносини здійснюються на національному та

міжнародному рівнях. На національному рівні вони охоплюють сферу

національної валютної системи (НВС). Національна валютна система -

це форма організації валютних відносин країни, яка визначається її

валютним законодавством.

Особливості НВС визначаються ступенем

розвитку та специфікою економіки, а також зовнішньоекономічних

зв’язків тієї чи іншої країни.

Національна валютна система характеризується наступними рисами:

- національною валютною одиницею;

- складом офіційних золотовалютних резервів;

- паритетом національної валюти та механізмом формування

валютного курсу;

- умовами зворотності валюти;

- існуванням або відсутністю валютних обмежень

;

- порядком здійснення зовнішньоекономічних розрахунків країн та

ін.

Сполучною ланкою між національними валютними системами є

валютний курс та паритет. Валютний курс - є співвідношенням між

валютами окремих країн або "ціною" валюти даної країни, яка виражена в

валютах інших країн.

Паритет - це співвідношення валют, яке відповідає їх золотому

вмісту. Паритет лежить в

основі курсу валют. Але курс валют майже

ніколи не співпадає з паритетом.

Міжнародна валютна система (МВС) - є формою організації

валютних відносин в межах світового господарства. Вона є сукупністю

способів, інструментів та органів (інститутів), за допомогою яких

здійснюються грошові розрахунки в рамках світового господарства.

Світова валютна система включає в себе:

світової гроші (колективні валютні одиниці);

- систему пристосування окремих валют одна до одної (валютні

курси);

- валютні ринки;

- міждержавні регіональні та наддержавні органи, які

займаються регулюванням валютно-фінансових зв’язків та

128

відносин.

Питання 108.

Основні етапи розвитку міжнародної валютної

системи.

Виникнення валютних відносин як світової системи зумовлене

процесами інтернаціоналізації та інтеграції. Ця система створювалась та

видозмінювалась як елемент та інструмент економічної інтеграції.

Першим етапом розвитку МВС була система золотого стандарту,

яка сформувалася на початку ХХ ст., коли валюти низки держав вільно

оберталися на золото

на внутрішніх ринках своїх країн. Система золотого

стандарту характеризується наступними рисами:

- визначеним золотим вмістом кожної валютної одиниці;

- конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалась як у

країні, так і за межами окремої держави;

- золоті зливки можуть вільно обмінюватися на монети і золото

вільно експортується та імпортується, продається на

міжнародних

ринках золота;

- підтриманням жорсткого співвідношення між національним

золотим запасом та внутрішньою пропозицією грошей в країні.

Конвертованість валют на золото та вільний рух золота з країни в

країну автоматично приводили до встановлення фінансових валютних

курсів для будь-яких операцій, забезпечували вирівнювання дефіцитів та

активів платіжних балансів. Цей же механізм не

дозволяв державі

фінансувати видатки шляхом інфляції. Таке положення забезпечувало

стабільність економіки. Але система фіксованих валютних курсів має й

недоліки, оскільки країни мають відмовитися від проведення незалежної

грошової політики, а вимоги про фіксовані валютні курси можуть

виконуватися країною лише за умов наявності золота в якості офіційних

резервів. Країни, в яких діє

золотий стандарт, мають змиритися з

внутрішньоекономічними процесами пристосування, які набувають таких

малоприємних форм, як безробіття та скорочення доходів, з одного боку,

та інфляції — з іншого. Крім того, золотий стандарт може функціонувати

лише до тих пір, доки один з учасників не вичерпає свої золоті запаси.

"Велика депресія 30-х років" привела до

краху системи золотого

стандарту. З метою розробки основ нової світової валютної системи в 1944

р. в Бретон-Вудсі була зібрана Міжнародна конференція. В результаті цієї

конференції було досягнуто домовленості про створення регульованих

узгоджених валютних курсів, які називають Бретон-Вудською системою.

Нова система мала зберігати переваги колишньої системи золотого

стандарту (фіксованих валютних курсів

), одночасно уникаючи її недоліків.

На конференції був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який

мав створити нову валютну систему, реальну та дієздатну, яка базується на

відносно фіксованих валютних курсах. Подібна система проіснувала з

деякими змінами до 1971 р.

129

Основні принципи організації валютних відносин за Бретон-

Вудською системою були наступними:

1) Бретон-Вудська система базувалась на золотовалютному

стандарті, який означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунках

розглядалися як еквіваленти золота та могли функціонувати в якості

валютних резервів;

2) існування фіксованих паритетів, узгоджених в рамках МВФ, на

основі яких порівнювались та обмінювались

валюти.

Щоб забезпечити відповідність дійсного курсу своєї валюти

оголошеному паритетові, кожна країна могла:

- або гарантувати конвертованість своєї валюти в золото за

офіційним паритетом (варіант США, в 1945 р. — 35 дол. за 1

унцію золота);

- або підтримувати на ринках курс своєї валюти по відношенню до

інших у межах коливань максимум в 1% паритету (

що обрали

інші країни);

3) конвертованість валют, свобода та багатобічність платежів у

поточних операціях.

Бретон-Вудська система передбачала використання в якості

міжнародних резервів золото та долар.

Долар був визнаний в якості світових грошей за двома причинами.

По-перше, США вийшли з 2-ої світової війни з найбільш міцною

економікою. По-друге, США

акумулювали величезну кількість золота та в

період з 1934р. по 1971р. проводили політику скуповування та продажу

золота іноземним фінансовим органам за фіксованою ціною в 35 дол. за

трійську унцію. Таким чином, долар переводився в золото за

пред’явленням; долар став розглядатися як замінник золота і тому

вважався "таким же надійним, як золото

Але зростання золотих запасів відставало від швидко зростаючих

масштабів міжнародної торгівлі та фінансів, тому долар набув ролі

важливого світового валютного резерву. Країни світу отримували долар в

якості резервної валюти в результаті дефіциту платіжного балансу США.

Для збереження за доларом статусу резервного засобу слід було усунути

дефіцит платіжного балансу США, але

це означало б вичерпування

джерела додаткових доларових резервів для системи. Отже, зіткнувшись зі

сталим та зростаючим дефіцитом платіжного балансу США, президент

Р.Ніксон 15 серпня 1971 року призупинив конвертованість долара в золото.

Нова політика розірвала зв’язок між золотом та інтернаціональною

вартістю долара, запустивши долар у "плавання" та дозволивши ринковим

силам визначити його

вартість. Вільне коливання долара позбавило

Бретон-Вудську систему фіксованих курсів підтримки.

У 1976 р. в Кінгстоні (на Ямайці) країни — члени МВФ — оголосили

про перехід до третьої якісно нової світової валютної системи —

Ямайської, в основу якої були покладені наступні принципи:

1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бретон-Вудська система

130

використовувала в якості кінцевого засобу розрахунків золото та резервні

валюти, то нова валютна система спирається на СДР — колективну валюту

МВФ та ЄВРО — колективну валюту ЄС. Ці валюти стали елементом у

структурі міжнародної ліквідності.

2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі

валютні курси або їх змішаний варіант.

3. Наявність замкнених

валютних блоків, які, з одного боку, є

учасниками світової валютної системи, а з іншого — між ними існують

особливі відносини між країнами-учасниками (наприклад, ЄЕС та його

породження — Європейська валютна система).

4. Розширення прав МВФ з нагляду за валютними курсами. МВФ

були розроблені деякі принципи, яких мають дотримуватися країни —

члени МВФ при

проведенні курсової політики, щоб міжнародна валютна

система функціонувала ефективно:

- валютний курс має бути економічно обґрунтованим — країни

мають уникати маніпулювання валютним курсом з метою

недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або

отримання додаткових конкурентних переваг;

- здійснювати інтервенцію з метою вирівнювання значних

хаотичних короткострокових курсових коливань;

- під час проведення інтервенції

враховувати інтереси інших країн.

Теоретичною основою Ямайської системи був проголошений

принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і

пропозиція). Але в реальній практиці і Ямайська система функціонує як

система керованих плаваючих курсів (з тенденцією до посилення в

валютній політиці окремих країн елементів "управління"). Центральні

емісійні банки здійснюють інтервенції з метою надання валютним курсам

сприятливого для національних інтересів рівня шляхом:

1) купівлі або продажу на зовнішніх ринках як іноземної, так

власної валюти;

2) обмеження або заборони купівлі або продажу певних валют,

прямого контролю над приватними зовнішніми переводами,

введенням від’ємних відсоткових ставок на іноземні вклади і т.п.

Питання 109.

Загальна характеристика валютного ринку.

Сутність сучасного валютного ринку та його масштаби щільно

пов’язані з міжнародними угодами, які передбачають:

1) експорт та імпорт товарів та їх оплату в іноземній валюті;

2) міжнародна торгівля послугами (надання транспортних та

фінансових послуг, туризм, торгівля продуктами інтелектуальної

власності, переводи заробітної плати закордонних робітників, страхування

та

т.п.) з оплатою в іноземній валюті;

3) експорт та імпорт капіталу, надання та отримання кредитів,

пов’язані з обміном однієї валюти на іншу;