Пилипенко Н.В. Посібник для підготовки до іспиту Економічна теорія: основні запитання

Подождите немного. Документ загружается.

111

- падіння курсу національної валюти.

Соціальні наслідки:

- зниження реальних доходів населення – для тих, хто не може

збільшити свої доходи такими ж темпами, як зростають ціни

(тобто ті, хто має фіксовані доходи), знижується рівень життя.

Перегляд державою доходів відбувається із запізненням і дуже

часто зростання доходів не покриває зростання цін;

- знецінення заощаджень населення – гроші, які тримають удома

або на банківських рахунках, втрачають свою купівельну

спроможність. Банки можуть захистити заощадження від інфляції,

якщо встановлений ними процент за вкладами перевищить

поточний темп зростання цін;

- погіршення умов життя, соціальне розшарування, поглиблення

майнової нерівності – подорожчання товарів нееластичного

попиту обертається прямим зниженням життєвого рівня

малозабезпечених. Для багатих прошарків суспільства поточне

споживання не змінюється або навіть може зрости за рахунок

скорочення їх заощаджень. Тобто інфляція, перерозподіляє

доходи несправедливо;

- слабшають стимули до праці – під час інфляції зникає мотивація

до праці, а додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами.

Проте:

- Вигоду від інфляції мають позичальники – інфляція перерозподіляє

доходи між боржниками та кредиторами: вона приносить зиск

дебіторам за рахунок кредиторів.

Вигоду від інфляції може мати уряд – уряд виступає як великий

позичальник у країні, він повертає свої борги грошима, вартість яких

нижча, ніж узята позика.

Питання 94.

Вимірювання та види інфляції.,

Інфляція — це знецінення грошей, зниження їх купівельної

спроможності, що виявляється в зростанні цін.

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін:

Ціна ринкового кошику в даному році

І цін = ----------------------------------------------------------- х 100%

Ціна ринкового кошику в базовому (минулому) році

Ринковий кошик – набір товарів та послуг, який приймається за

масштаб для виміру динаміки цін.

Індекс цін показує, на скільки процентів ціни поточного року

(місяця) вищі від цін попереднього.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці і вимірюється

за допомогою індексів цін як різниця між значенням цього індексу за

певний

період (у відсотках) та 100%.

Рівень інфляції = І цін - 100%

112

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період

(прискорилась чи уповільнилась) і визначається за формулою:

І цін

1 – І цін 0

Темп інфляції = --------------------- , де

І цін

1 , І цін 0 - відповідно ціновий індекс у поточному і минулому

періодах.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) – показник динаміки вартості

споживчого кошика, який містить фіксований набір товарів і послуг

масового споживання.

Інфляція має певні закономірності розвитку. На першій стадії темпи

зростання емісії випереджають знецінення грошей, причому це

випередження поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання.

На другій

стадії інфляції темпи знецінення паперових грошей

випереджають темпи зростання емісії.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли

загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей

підвищується. Трапляється рідко.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні

періоди дезінфляції траплялися в 1995-99 р.р., коли високі темпи інфляції,

що вимірювалися

чотиризначними числами, були зменшені завдяки

застосуванню стабілізаційної політики.

Інфляція виникає під впливом багатьох факторів:

1) Залежно від причин

виділяють: інфляцію попиту; інфляцію

пропозиції.

2) Залежно від характеру інфляційного процесу (або від ступеня

знецінення грошей) інфляція буває: відкрита; прихована; пригнічена.

3) Залежно від темпів: повзуча або помірна інфляція (5% - 20% на

рік); галопуюча( 20% - 200% на рік) — вимірюється двозначними чи

тризначними числами (20 або 300% на рік); гіперінфляція (понад 200% на

рік) — ціни зростають на тисячі,

мільйони чи навіть мільярди відсотків на

рік (або 40-50% на місяць, 2-3% на день).

4) Залежно від збалансованості: збалансована; незбалансована.

5) Залежно від можливості прогнозування: очікувана; неочікувана.

Питання 95.

Антиінфляційні заходи.

Індексація доходів громадян – одна з форм повного або часткового

відшкодування громадянам грошових втрат, спричинених зростанням цін;

перерахування посадових окладів, тарифних ставок, пенсій, стипендій,

інших фінансових доходів за індексом роздрібних цін.

Якщо інфляція викликана надмірним попитом, то уряд може

застосувати наступні заходи:

 Монетарна політика – жорсткі обмеження на щорічне

збільшення

113

грошової маси.

 Фіскальна політика – спрямована на скорочення бюджетного

дефіциту. Найбільш дієвим способом є скорочення державних видатків

(управлінських витрат; витрат, пов’язаних із утриманням державного

сектора економіки).

 Обмеження купівлі на виплат зменшить попит, оскільки зменшиться

можливість населення позичати.

 Стимулювання ефективності виробництва дасть можливість

збільшити пропозицію товарів та послуг.

Заохочуючи

капіталовкладення у сучасні технології (наприклад, за рахунок

субсидій), удосконалюючи підготовку та перепідготовку робочої сили,

уряд може підвищити ефективність виробництва.

Політика регулювання доходів – пов’язана з інфляцією витрат,

оскільки ця інфляція виникає в результаті швидкого зростання заробітної

плати порівняно із зростанням продуктивності, політика регулювання

доходів, як правило, повинна бути зосереджена на

заробітній платі. Уряд,

обираючи політику добровільного регулювання доходів, узгоджує її з

профспілками.

Уряд також має повноваження регулювати ціни. Це може зменшити

інфляцію. Але це може призвести до утворення дефіциту товарів або до

збитковості підприємств.

Питання 96.

Зайняте та незайняте населення.

Відповідно до міжнародних стандартів, розроблених у 1983 р.

Міжнародною організацією праці (МОП), усе населення можна поділити

на три категорії:

1) зайняті - це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу,

а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу,

страйк чи відпустку. До цієї

категорії належать і ті, хто зайнятий неповний

робочий день. В Україні до зайнятих належать особи віком від 16 до 55

років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь,

молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному

господарстві;

2) безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її

або чекає,

щоб повернутися на попереднє місце роботи.

Зайняті і безробітні складають робочу силу або економічно активне

населення на даний відрізок часу;

3) особи поза робочою силою або економічно неактивне населення

- це всі люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих

установах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах

тощо); до цієї категорії належать і особи, які вибули зі складу робочої

сили, — дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не

працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто

хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

114

Питання 97. Види безробіття. Визначення рівня безробіття. Поняття

природного рівня безробіття.

Безробіття вимірюється двома основними показниками: рівнем і

тривалістю. Рівень безробіття визначається відношенням числа

офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності робочої сили.

Позначається буквою И і вимірюється у відсотках:

Безробітні

И = ----------------- х 100%

Робоча сила

Рівень зайнятості визначається, як частка від

ділення числа

зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старших:

Зайняті

Рівень зайнятості = --------------------------------------------- х 100%

Особи у віці від 16 років і старші

Для об’єктивності оцінки необхідно знати не тільки про кількість

людей, які втратили робоче місце, але й про час, протягом якого вони

перебувають у

цьому стані (показник тривалості безробіття).

Економісти розрізняють три види безробіття: фрикційне, структурне

і циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення

між регіонами і видами праці. Навіть якщо економіці притаманна повна

зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення

навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи,

яка б

відповідала рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням). Цей різновид

вважається неминучим і певною мірою бажаним.

Структурне безробіття виникає у зв’язку з технологічними

змінами у процесі виробництва, коли попит на один вид праці зростає, на

інший — зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до

цього. Структурна незбалансованість виникає, коли одні

сектори

економіки розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва.

Структурне безробіття також вважається неминучим, проте воно

характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою

проблемою порівняно з безробіттям фрикційним.

До циклічного безробіття призводить спад виробництва. Коли

сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується,

а безробіття зростає. У періоди економічного

спаду циклічне безробіття

доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйому воно

відсутнє.

Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття.

Рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів

115

фрикційного та структурного безробіття. Цей показник називають також

природним рівнем безробіття. Він відповідає потенційному ВВП.

Природна норма безробіття включає в себе інституційне

безробіття. Причиною його може бути гарантований державою мінімум

заробітної плати. Виступаючи як форма соціального захисту, гарантована

заробітна плата може провокувати зростання числа безробітних.

Причиною також може бути і недосконалість

податкової системи (надто

високі ставки податку), що зменшує мотивацію до праці робітників.

Усі характерні ознаки природного безробіття має і добровільне

безробіття. Завжди серед працездатного населення є люди, які з різних

причин не хочуть працювати і вибирають добровільне безробіття.

Форму вимушеного має регіональне безробіття, коли воно

формується під дією складної комбінації

історичних, демографічних і

соціально-психологічних умов. У будь-якій державі є відсталі регіони з

надлишком робочої сили.

Вимушене безробіття може набувати прихованої (латентної)

форми. Воно охоплює тих зайнятих, яким доводиться працювати протягом

неповного робочого дня, кілька днів на тиждень. Згідно з офіційною

статистикою вони безробітними не вважаються.

Надмірне безробіття призводить

до значних економічних та

соціальних втрат. Головна "ціна" безробіття — невироблена продукція.

Безробіття заважає суспільству збільшувати свої виробничі можливості.

Коли економіка не може створювати додаткові робочі місця для всіх

бажаючих працювати, потенційні можливості виробництва товарів та

послуг втрачаються. Втрачена продукція показує наскільки фактичний

ВВП менший від потенційного.

Згідно закону А.Оукена збільшення

безробіття на 1% призводить до

втрати річної продукції більш, ніж на 2%, а щорічний приріст ВНП в обсязі

2,7% утримує долю безробітних на постійному рівні. На самих безробітних

відсутність роботи здійснює значний психологічний тиск, збільшує

кількість серцевих хвороб, трагічних випадків.

Питання 98.

Поняття економічного циклу, його види.

Цикл – це постійна динамічна характеристика економіки, коли

зростання економіки змінюється занепадом, і навпаки. Інше поширене в

економічній літературі визначення: цикл – це період часу від однієї кризи

до наступної.

Економічний цикл – сукупність фаз, що послідовно змінюють одна

одну, - криза, депресія, пожвавлення, підйом (піднесення), - і утворюють

єдину

систему оновлення основного капіталу і виробництва в цілому.

В економічній літературі в залежності від тривалості циклу

розрізняють наступні типи циклічних коливань:

1) великі економічні цикли або "довгі хвилі" (тривалістю 48-55 років);

Довгі хвилі в економіці пов’язують з коливаннями на

116

макроекономічному рівні з періодами, що перебільшують горизонт

пізнання одного покоління. Подібні коливання ледве помітні на тлі

мінливої економічної дійсності.

2) середні економічні цикли (цикли середньої хвилі або малі цикли

ділової активності (7-11 років);

Цикли середньої довжини пов’язані згідно з думкою багатьох вчених

з періодичною заміною засобів виробництва, особливо їх активної частини.

3) малі економічні цикли (короткі хвилі) — до 5 років;

Короткі хвилі (до 5 років) - характерні для галузевої кон’юнктури.

4) надкороткі хвилі (коливання в межах року).

Надкороткі (в межах року) хвилі звичайно пов’язують з сезонними

коливаннями. Причини цих коливань криються або в природних умовах

виробництва і збуту, або у звичаях, порядках даного суспільства

Наприклад, сільське господарство, будівельна промисловість, роздрібна

торгівля під час свят (Різдво, Новий рік та ін.).

Ряд учених вирізняють інші часові межі циклічних коливань.

Наприклад, американський економіст С. Кузнець обґрунтував існування

циклів тривалістю 18-25 років, основою яких є періодичне оновлення

житла та деяких виробничих споруд та будівель.

Англійський економіст Дж. Кітчин вирізняв

цикли тривалістю 3-4

роки як наслідок масового оновлення товарів широкого споживання.

Питання 99.

Характеристика фаз економічного циклу.

Суспільство завжди прагне до економічного росту, до повної

зайнятості та сталого рівня цін. Проте, як показує дійсність, економічне

зростання не буває рівномірним. Періоди швидкого росту економіки

змінюються кризами та зупиненням розвитку, причому цей процес

періодично хвилеподібно повторюється.

Цикли середньої довжини (7-11 років) прийнято називати малими

циклами ділової

активності. Виділяють наступні фази малих економічних

циклів:

- криза;

- депресія;

- пожвавлення;

- піднесення.

117

Цикл — це період часу, що відділяє одну кризу від іншої. Криза —

головна фаза циклу.

піднесення

Рівень

ділової пік

активності спад

(криза)

пожвавлення

депресія (дно кризи)

цикл

Час

Мал. 8: Фази малого циклу ділової активності.

Криза охоплює, насамперед, найсуттєвіші сфери грошово-кредитних

зв’язків, оптової та роздрібної торгівлі. Біржова

паніка та масове

знецінення капіталу у випадку зниження курсу акцій нерідко є

симптомами наближення чергового спаду. Розвиток кризи проявляється в

накопиченні товарних мас в оптовій торгівлі, в уповільненні їх руху до

споживача, що призводить до зниження загальних показників динаміки

промислового виробництва. Для виробників їх товар є умовно

реалізованим, проте торгівельні

посередники починають відчувати

труднощі з продажем товару споживачам. Промисловці вважають свої

ринкові проблеми вирішеними та продовжують виробляти товари в

незмінних обсягах. Масштаби товарообміну різко скорочуються, що

спричиняє спад виробництва, зростання виробництва, зниження реальної

заробітної плати, прибутку, збільшення кількості масових банкрутів.

Зростає потреба в платіжних коштах, попит на гроші. В зв’язку

з цим

збільшуються ставки кредитного відсотку.

Скорочення виробництва під час кризи триває до тих пір, доки не

буде встановлена ринкова рівновага, тобто відповідність попиту і

пропозиції.

Роль кризи двоїста. Наслідки кризи: скорочення виробництва,

падіння цін, банкрутство фірм. Проте, з іншого боку, кризові явища

сприяють природному відбору ефективних виробників. Кожне подолання

кризового етапу в кінцевому рахунку приводить до більш високого рівня

господарювання, заміни застарілих технологій, структурних зрушень у

виробничій сфері та більш високого зростання національного доходу. Спад

має і зовнішньоекономічні наслідки: скорочується імпорт та збільшується

експорт, оскільки виробники, які не в змозі реалізовувати товар на

внутрішньому ринку внаслідок зниження сукупного попиту, розширюють

свій продаж на світовому ринку.

118

Проте економіці, як і будь-якій динамічній системі, притаманна

певна інертність плину процесів. Тому криза не забезпечує наступного

автоматичного підйому.

Після того, як припиняється кризовий спад, економіка вступає у фазу

депресії. Однією з причин депресії є несприятливе значення граничної

ефективності інвестицій та високого рівня відсотків по кредитах. Для

початку економічного пожвавлення

має скоротитися середній рівень

відсоткових ставок по кредитах, який став надто високим у період кризи.

Проте, якщо "песимізм" підприємців через умови господарювання надто

високий, зниження значення відсоткових ставок може бути недостатнім

стимулом для активізації їх діяльності, насамперед, у сфері виробництва. В

цій фазі йде поступове відновлення перерваних кризою зв’язків,

переміщення капіталу в більш перспективні галузі, а головне —

закладаються передумови для масового оновлення капіталу.

На тривалість депресії впливає величина терміну експлуатації

капітального майна тривалого користування та розміри витрат зберігання

товарних запасів, які мають "розійтися" до моменту початку фази

"пожвавлення".

Якщо депресія затягується, то це свідчить про існування зовнішніх

сильних збурень (

політичних, соціальних та ін.), які виводять економічну

систему в стан нерівновагі.

Наступна фаза циклу — пожвавлення вирізняється тим, що після

скорочення виробництва на етапах кризи та депресії, зростають ціни на

зменшену товарну масу. Вперше після кризи зростає попит на засоби

виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання,

збільшується прибуток та заробітна платня

. Відновлюється докризовий

рівень економічного розвитку та готується наступний підйом.

Оскільки за роки кризи матеріальна база виробництва відстала від

нагальних потреб, відбувається оновлення основного капіталу, будуються

нові підприємства.

На фазі підйому йде прискорене зростання виробництва. На початку

підйому ціни на продукцію зростають, проте зростання виробництва

перебільшує темпи зростання цін, що в

кінцевому рахунку уповільнює та

призупиняє їх збільшення. В цій фазі зростають загальні доходи. За

інерцією промислове виробництво перевищує максимальний рівень

відповідності попиту та пропозиції, що в приводить систему в стан нового

витка циклу.

Питання 100.

Сутність, визначення та вимірювання економічного

зростання.

Економічне зростання - основний показник розвитку і добробуту

країни, досягнення якого зумовлене випереджаючим зростанням

національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення.

Економічне зростання характеризує результат соціально-

економічного розвитку суспільства за певний період з урахуванням всього

119

різноманіття факторів, які на нього впливають. Економічне зростання не є

рухом замкненим колом, а швидше рухом по висхідній. Історія знає істотні

зигзаги і навіть зворотній рух в економічному розвиткові. Проте, якщо

розглядати великі історичні етапи, то складається картина прогресу

суспільного виробництва.

Економічне зростання означає:

1) збільшення ВВП за певний проміжок часу;

2) збільшення ВВП в розрахунку на душу населення;

3) збільшення ВВП в розрахунку на 1-го зайнятого.

Економічне зростання завжди вимірюється річними темпами

зростання за формулою:

Y1- Y0

Т = --------------- х 100% ,

де Y1 та Y0 відповідно реальний ВВП у поточному та базисному

роках.

Питання 101.

Типи і фактори економічного зростання.

Економічне зростання може досягатися різними шляхами. Існує дві

складові економічного зростання, згідно з якими визначають тип

зростання: екстенсивна (збільшується кількість залучених у виробництво

ресурсів) та інтенсивна (зростає їх віддача або ефективність

використання).

Екстенсивні фактори:

- збільшення чисельності зайнятих;

- збільшення фізичного обсягу капіталу.

Екстенсивне розширення

виробництва залежить лише від маси

факторів виробництва та незмінного співвідношення між ними.

Продуктивність праці та ефективність виробництва при цьому

залишаються незмінними. Екстенсивне зростання — це найпростіший та

історично перший шлях розширеного відтворення. Він легко досягається,

але за умов, коли суспільство має в розпорядженні вільні невикористані

ресурси.

Інтенсивні фактори:

- технологічний прогрес;

- рівень освіти та професійної підготовки кадрів;

- покращення розподілу ресурсів;

- законодавчі, інституційні та інші фактори.

Інтенсивний тип економічного зростання

, пов’язаний з якісним

удосконаленням засобів та технології виробництва, робочої сили, тобто

удосконаленням всієї системи виробничих сил, а також шляхом кращого

використання існуючого виробничого потенціалу. Цей шлях дає

можливість досягти максимального результату за мінімальних витрат

120

(економії робочого часу).

Саме інтенсивний шлях допомагає вирішувати проблему

обмеженості ресурсів, збільшувати вихід кінцевої продукції з кожної

одиниці ресурсів, що використовуються, підвищувати якість продукції та

ефективність виробництва.

У реальному житті екстенсивні та інтенсивні фактори економічного

зростання поєднуються, тому якщо більше 50% приросту забезпечується за

рахунок збільшення ефективності виробництва, то це переважно

інтенсивне економічне зростання, якщо менше 50% — то це переважно

екстенсивне зростання.

Економісти, намагаючись пояснити механізм економічного

зростання, поділилися на 2 групи: одні визнають зростання

лише

врівноважене

, інші — неврівноважене. Під врівноваженим розуміють

таке зростання, яке приводить в рух всі галузі економіки одразу,

одночасно, в достатньо постійній прогресії, яке орієнтується на

зростаючий попит, що перебільшує роль національного ринку певної

країни — головного рушія розвитку (Нурске, Юнг, Хартуал). Під

неврівноваженим зростанням розуміють вирізнення одного,

привілейованого сектора економіки, прискорений розвиток якого

передається іншим

секторам. З певного моменту економічне зростання

нагадує гонку за лідером (Хершман, Шумистер, Ростоу).

Також можна казати про економічне зростання як про неперервне та

перервне, оскільки, як свідчать історичні факти, це швидше послідовність

злетів та падінь або навіть зупинок у розвиткові.

До основних факторів, що зумовлюють об’єктивну здатність

економіки до зростання

, належать:

- кількість і якість природних ресурсів;

- кількість і якість трудових ресурсів;

- обсяг основного капіталу і технологія.

Ці фактори можна об’єднати під назвою факторів пропозиції. Саме

вони роблять можливим зростання виробництва.

Важливо розрізняти здатність до зростання і саме реальне зростання.

Зростання залежить від факторів попиту. Для реалізації

зростаючого

виробничого потенціалу економіка країни має забезпечити повне

використання ресурсів. Для цього треба підвищити рівень сукупних

видатків.

На економічне зростання впливають також фактори розподілу. Для

доцільнішого використання виробничого потенціалу слід забезпечити не

тільки повне залучення ресурсів в економічний оборот, але й

найефективнішу їх утилізацію. Необхідно реально використати

зростаючий обсяг ресурсів та

розподілити їх таким чином, щоб отримати

максимальну кількість корисної продукції.

Є фактори, які стримують економічне зростання. До них належать

обмеження сукупного попиту, соціально-політична атмосфера в країні,

екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу