Пилипенко Н.В. Посібник для підготовки до іспиту Економічна теорія: основні запитання

Подождите немного. Документ загружается.

3) види державних грошових знаків (металевих або паперових), які

мають законну силу, порядок їх випуску та обігу (випуск, вилучення та

ін.);

4) реалізація безготівкового обігу;

5) порядок обміну національної валюти на іноземну (валютний

паритет) та регульований державою валютний курс;

6) державне регулювання грошового обігу.

Питання 24.

Грошова система, характеристика її видів.

Грошова система - це форма організації грошового обігу, яка

історично склалася в тій чи іншій країні та закріплена в національному

законодавстві.

Існують грошові системи двох типів:

1) металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар

виконує всі функції грошей;

2) паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого

закладені

кредитні гроші.

У свою чергу, металеві системи бувають біметалевими та моно

металевими.

Біметалева грошова система — це така система, за якої за золотом

та сріблом законодавчо закріплена роль загального еквіваленту. З другої

половини XІX ст. затвердилася система золотого монометалізму, за якої

лише золото слугує загальним еквівалентом. Вирізняють 4 різновиди

золотого монометалізму:

1) золотомонетний стандарт обіг золотих монет, вільна чеканка

золотих монет з фіксованим вмістом золота, вільний обмін паперових

грошей на золоті монети та ін.;

2) золотозливковий стандарт банкноти розмінюються на золото

лише за умов пред’явлення суми, встановленої законодавством (в Англії

1700 ф.ст. за зливок золота вагою 12 кг, у Франції — 215 тис.франків

);

3) золотодевізний стандарт за якого банкноти обмінюються на

іноземну валюту (девізи), яка, в свою чергу, обмінюється на золото. Ця

форма була впроваджена в 30 країнах світу;

4) золотодоларовий стандарт за якого розмін банкнот на золото був

скасований в усіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише

для урядів та центральних банків

країн — членів МВФ. В 1971 році був

припинений обмін доларів на золото.

Питання 25.

Закони обігу грошей.

Кількість грошей, необхідних для обігу, підпорядковується власним

певним законам. З урахуванням перших двох функцій грошей, закон

кількості грошей залежить від суми цін товарів (що, в свою чергу,

визначається кількістю товарів та рівнем цін на кожен з них) та швидкості

обернення одноіменної грошової одиниці:

Кгр = -------- , де

Кгр — кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному

році;

Ц — сума цін товарів, які реалізуються в певному році;

О — середня кількість оборотів кожної грошової одиниці за рік.

Це загальний закон кількості грошей в обігу.

З розвитком функцій грошей як засобу платежу

ця формула набуває

більш складного вигляду:

СЦ — К + П — ВП

Кгр = ----------------------------, де

СЦ — сума товарних цін;

К — сума цін товарів, проданих у кредит;

П — сума платежів за борговими зобов’язаннями;

ВП — сума взаємосплачених безготівкових платежів;

О — середня кількість оборотів грошової одиниці (як засобу обігу і

платежу).

Сучасна

кількісна теорія грошей і цін, засновником якої є

американський економіст І.Фішер, кількість грошей в обігу визначає

формулою:

Р Q

M = --------, де

М — пропозиція грошей;

Р — середній рівень цін, за яким продається кожна одиниця

фізичного обсягу виробництва;

Q — реальний обсяг виробництва;

V — швидкість обігу грошей.

Або: MV = PQ

Ліва частина рівняння відбиває витрати покупців

на купівлю

національного продукту; права — загальний виторг його продавців. При

цьому швидкість грошей вважається сталою.

Із сформованих законів походить важливий принцип грошового

обігу. Сутність його полягає в тому, що для утримання рівноваги в

економіці, збалансованості попиту і пропозиції важливу роль відіграє

товарна маса. Вона виступає як сума купівельних і платіжних засобів

, які

обслуговують господарчий обіг і належать державі, фірмам та окремим

особам. У грошовій масі вирізняють активні гроші, які використовуються

в готівковому та безготівковому обігу, та пасивні (накопичення, резерви,

залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в

угодах.

Питання 26.

Поняття ринку та умови його функціонування.

Ринок — це сукупність виробничих відносин, які виникають між

виробниками та споживачами товарів та послуг у зв’язку з обміном

продуктами людської діяльності.

Ринок — це сфера взаємодії попиту і пропозиції, покупців і

продавців. Як результат цієї постійної взаємодії визначається суспільна

оцінка товарів та послуг,

формується ринкова (суспільна) ціна — однакова

на певний вид товару чи послуги.

Ринкова ціна є особливим способом обліку праці, дійсно витраченої

на виробництво продукції, та одночасного зіставлення її з тими витратами,

які варто було б зробити при виробництві цієї продукції в даних умовах.

Якщо в якійсь галузі витрачено менше праці, ніж це

потрібно для

задоволення суспільної потреби, ціни будуть підвищуватися, що

свідчитиме про те, що продукції треба виробити більше. Виробники, які

через підвищені ціни отримали своєрідну "премію", будуть мати ресурси

для збільшення випуску продукції. І навпаки, падіння цін буде

сигналізувати про необхідність скоротити обсяги виробництва даної

продукції.

Таким чином, підвищення або падіння

ринкових цін, їх неперервне

коливання є специфічним ринковим способом інформування виробників

про обсяг, структуру, динаміку суспільних потреб.

Щоб ціни мали змогу сигналізувати про співвідношення попиту і

пропозиції, потрібна низка умов:

- по-перше, ціни не мають бути фіксованими, вони мають вільно

коливатися під впливом різноманітних обставин виробництва і

обміну;

- по

-друге, з ростом цін на продукцію, за умов незмінності витрат,

зростає прибуток. Саме прибуток спонукає розширювати або

скорочувати виробництво, проте лише в тому випадку, коли

доход отримують саме господарюючі суб’єкти, а не інші особи та

інститути;

- по-третє, для розширення виробництва наявні всі необхідні

ресурси: вільні виробничі потужності,

сировина, енергія,

транспортні засоби, вільні працівники.

Для функціонування ринкового механізму самоналаштування

виробництва необхідні певні передумови:

1. Всі економічні суб’єкти повинні мати юридичні права та

економічні можливості для здійснення своїх матеріальних інтересів.

2. Юридичним уособленням системи вільного підприємництва є

інститут права приватної власності. Юридично право власності регулює

відносини володіння, користування, розпорядження та

привласнення.

Економічно власність реалізується через доходи.

3. Існування конкуренції.

Конкуренція — це економічне змагання суб’єктів ринкових

відносин за найбільш вигідні умови виробництва та продаж товарів.

Завдяки вільній конкуренції економічна інформація та економічна

влада широко розсіюються між виробниками і споживачами, продавцями і

покупцями, і ніхто з них одноосібно не володіє ними в масштабах, що

дають змогу зловживати ними.

Економічна поведінка

суб’єктів ринкових відносин регулюється

нормами права, законами, актами, наказами, постановами органів влади

щодо різних аспектів економічного життя. Тому ринок завжди тою чи

іншою мірою, але є регульованим. без правил дорожнього руху, тобто

здатен викликати аварії та катастрофи.

Суб`єктами ринку є продавці і покупці. В ролі продавців і покупців

виступають

домогосподарства (одна особа або кілька осіб), підприємства

(фірми), держава. Більшість суб`єктів ринку діють одночасно і як покупці,

і як продавці. Усі господарські суб`єкти тісно взаємодіють на ринку,

створюючи взаємопов`язаний «потік» купівлі-продажу.

Об`єктами ринку є товари і гроші. Товарами виступає не тільки

вироблена продукція, чинники виробництва

(земля, праця, засоби

виробництва, капітал), а й послуги, ноу-хау, інформація. Функцію грошей

виконують усі фінансові засоби (самі гроші та цінні папери).

Питання 27.

Характеристика функцій ринку.

Ринок — це сукупність виробничих відносин, які виникають між

виробниками та споживачами товарів та послуг у зв’язку з обміном

продуктами людської діяльності.

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції,

які він виконує. Головні з них наступні:

1. Визначення остаточної вартості товарів та послуг та

їх реалізація.

Ця функція може бути названа ціноутворюючою.

2. Забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення

(зв’язок між виробництвом та споживанням), формування цілісної

національної економічної системи. Цю функцію можна назвати

відтворювальною, оскільки за її допомогою здійснюється обернення

сукупного суспільного продукту та його складових.

3. Спонукання виробників товарів та послуг до зниження

індивідуальних

видатків порівняно з суспільно необхідними, підвищення

суспільної корисності товарів та послуг, їх якості та споживчих

властивостей. Це стимулююча функція.

4. Регулюючий вплив на економіку в цілому, на пропорції між

різними сферами та галузями економіки, приведення у відповідність

платоспроможного попиту і пропозиції, накопичення та споживання,

інших пропорцій. Ця функція є регулюючою. Внаслідок

цього ринок не

знає дефіциту, товарного голоду та інших негативних явищ, притаманних

адміністративно-командній системі.

5. Сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання

цін.

6. Посилення конкуренції між виробниками товарів та послуг у

межах як окремих країн, так і світового господарства.

7. Функція санації, тобто звільнення економічної системи від

неефективних та нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції.

8. Інформаційна функція, тобто постійна наявність таких ринкових

сигналів, як ціна, ставка за

кредит та ін., за допомогою яких можна

оперативно вносити зміни до планів господарчої діяльності.

Питання 28.

Структура ринку. Форми організації ринків.

Структура ринку — це сукупність окремих ринків у межах

національної економіки або внутрішнього ринку, а також у межах

світового господарства та його окремих регіонів, їх взаємозв’язок та

взаємодія між ними.

Структура ринку — це також співвідношення між продавцями та

покупцями на ринку.

Різноманітне представництво на ринку

продавців і покупців

покладене в основу найважливішої ознаки ринків — можливості окремих

продавців або покупців впливати на ринкові ціни. Ринок може бути

монополізованим, якщо на ньому представлений лише один продавець, або

лише один покупець. Може бути конкурентним, коли багато продавців та

покупців змагаються між собою. Всі реальні ринки є модифікаціями цих

основних моделей. Різне представництво продавців та покупців на ринку

зумовлене як економічними особливостями виробництва різноманітних

товарів та послуг (перш за все різними оптимальними розмірами

підприємств у різних галузях), так і позаекономічними обставинами

(юридичними законами, які регулюють можливість діяльності в тій чи

іншій галузі, різноманітними формами гласних та негласних угод між

діючими в галузі фірмами).

Залежно від цього вирізняються ринки досконалої конкуренції, на

яких жоден продавець (покупець) не здатний істотно вплинути на ціну

товару та ринки недосконалої конкуренції, де така можливість певною

мірою існує.

Ринок досконалої конкуренції має наступні риси:

1) на ринку діє багато продавців і покупців, кожен з яких продає

та

купує лише незначну частину товарів даного виду, завдяки чому жоден

окремо взятий продавець або покупець не може вплинути на ціни;

2) товар є однорідним, якість його визначається стандартами

(наприклад, вугілля, залізна руда та ін.). Стандартизація товару означає,

що не має підстав для нецінової конкуренції, тобто конкуренції на базі

відмін в

якості продукції, рекламі;

3) відсутні перепони для вступу в галузь нових виробників або для

виходу вже діючих;

4) суб’єкти ринкових відносин мають вільний доступ до всіх видів

економічної інформації (про ціни та обсяг виробництва всіх товарів та

послуг, про нові розробки, появу нових товарів-замінників та ін.).

Ринок з такими якостями здатен оптимально, найкращим чином

пристосувати обсяг та структуру суспільного виробництва до обсягу та

структури суспільних потреб.

У реальній дійсності ринку досконалої конкуренції важко досягти,

більш поширеними є ринки недосконалої конкуренції. Ринки недосконалої

конкуренції представлені монополією, олігополією, монопсонією та

двостороннею монополією.

Питання 29.

Характеристика видів ринків недосконалої конкуренції.

Ринки недосконалої конкуренції представлені монополією,

олігополією, монопсонією та двосторонню монополією.

Ринок, на якому домінує монополія, є повною протилежністю

конкурентного ринку, де існує багато конкурентів, які пропонують для

продажу стандартизовані товари.

Вирізняють три види монополій.

Закрита монополія. Вона захищена від конкуренції юридичними

обмеженнями, патентним захистом, інститутом

авторських прав.

Природна монополія — галузь, у якій довгострокові середні видатки

досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок

цілком. З природними монополіями, в основі яких покладена економія на

масштабах виробництва, тісно пов’язані монополії, засновані на володінні

унікальними природними ресурсами.

Відкрита монополія, за умов якої одна фірма, хоча

б на певний час, є

єдиним постачальником продукту, проте не має спеціального захисту від

конкуренції. В подібному становищі зазвичай опиняються фірми, які

вперше вийшли на ринок з новою продукцією.

Подібне розмежування носить досить умовний характер, оскільки

деякі фірми можуть належати одночасно до декількох видів монополій.

Ринок, який має лише одного продавця

та багато покупців,

називається чистою конкуренцією. Продукт, який пропонується

монополістом, не має близьких за якістю замінників, а проникнення в

галузі інших виробників заблоковане. Це дозволяє монополіям диктувати

ціни.

У деяких випадках, коли на ринку певних товарів ефективною є дія

лише однієї фірми, можлива конкуренція різноманітних фірм, яка і

визначить, яка

з них увійде в дію на ринку і які ціни встановить. Такі

ринки називаються змагальними.

Ринок, який має лише одного покупця та багато продавців,

називається монопсонією.

Ринок, на якому єдиному продавцеві протистоїть єдиний покупець,

монополістові протистоїть монополіст, називається двосторонньою

монополією.

Галузевий ринок, на якому діє багато фірм і проникнення нових не

обмежується, а товар чи послуга, що пропонуються, диференційовані за

якістю, оформленням, називається ринком монополістичної конкуренції.

На цьому ринку кожна фірма пропонує невелику частину товарів даного

виду, тому може контролювати ціну лише тією мірою, якою споживачі

віддають перевагу тій чи

іншій марці товару. Велика кількість фірм на

ринку ускладнює домовленість між ними з метою обмеження обсягу

виробництва та підвищення цін. На даному ринку як результат конкуренції

формується не лише ціна, але й якість продукції.

Галузевий ринок, на якому діють декілька фірм та вступ на який

нових фірм є ускладненим, називається

олігополією. Товар, який

представлений на такому ринку, може бути як диференційованим, так і

стандартизованим за якістю. Виробники можуть або співпрацювати, або

агресивно конкурувати. Головним є те, що лише декілька фірм виробляють

всю або майже всю продукцію галузі, а проникнення на ринок нових фірм

є ускладненим. Положення, коли декілька фірм захоплюють більшу

частину ринку, називається конкуренцією ринку.

Таким чином, для розуміння реальних відмін між ринками необхідно

враховувати наступні обставини: кількість продавців та покупців товару

того чи іншого типу, можливість контролю над цінами, існування

нецінової конкуренції, умови вступу в галузь.

Питання 30.

Класифікація видів ринків.

Існує багато критеріїв, за якими можна класифікувати ринок.

Ринок можна характеризувати відповідно за ставленням до чинного

законодавства як легальний (офіційний) і нелегальний (тіньовий).

За ступенем зрілості ринку:

 розвинений ринок;

 ринок, що формується.

За територіальною ознакою:

 внутрішній;

 зовнішній.

В свою чергу внутрішній ринок

можна розділити на:

 національний,

 регіональний,

 місцевий (локальний).

За показником збалансованості:

 збалансований ринок – на якому підтримується повна (за

обсягом, структурою, асортиментом, якістю товарів)

відповідність між попитом і пропозицією;

 незбалансований – де немає повної відповідності між попитом і

пропозицією.

Залежно від того, що є предметом купівлі-продажу, розрізняють такі

види ринків.

Фінансовий ринок це певна сукупність економічних відносин щодо

купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий

капітал. До фінансового ринку входять ринок готівки, ринок боргових

зобов’язань (державних і приватних облігацій), спекулятивний ринок

грошей та ринок інших (крім облігацій) цінних паперів — акцій,

сертифікатів.

Ринок робочої сили це

сукупність економічних відносин між

зайнятими та незайнятими робітниками, з одного боку, та підприємствами,

біржами праці (як державними, так і приватними), з іншого боку, з

організації, використання та купівлі-продажу робочої сили.

Ринок робочої сили включає ринки професійні, галузеві, регіональні

та окремих сфер народного господарства (матеріального і нематеріального

виробництва тощо).

Ринок

продавців ресурсів, на якому об’єктом купівлі-продажу є

робоча сила не лише економічно активного населення, але й випускників

вищих, середніх спеціальних та інших навчальних закладів, а також

частина зайнятих в домашньому господарстві.

Ринок засобів виробництва або ринок капіталу (за термінологією

"Економікс"). У цьому ринку вирізняють ринок засобів праці та

ринок

предметів праці. Ринок засобів праці поділяють на ринок нового і ринок

уживаного устаткування, а також ринок специфічного устаткування, яке

виготовляють за індивідуальними замовленнями.

Ринок предметів споживання. Складовими цього ринку є

виробництво товарів тривалого користування (телевізорів, холодильників,

автомобілів, відеотехніки, пральних машин тощо) та поточного

споживання.

Ринок послуг певна сукупність економічних відносин

з приводу

організації та купівлі-продажу послуг. Послуга — особлива споживча

вартість процесу праці, виражена в корисному ефекті, що задовольняє

потреби людини, колективу й суспільства. Особливістю послуги як товару

(порівняно із звичайним товаром, з матеріальними благами) є те, що вона

корисна не як річ, а як діяльність.

У складі послуг розрізняють

особисті послуги, що задовольняють

потреби окремої людини (у здобутті освіти, охороні здоров’я, культурно-

побутовому обслуговуванні тощо) та послуги, які задовольняють

колективні й суспільні потреби (з охорони громадського порядку, оборони,

управління суспільством та ін.).

Ринок інтелектуальної власності охоплює відносини, які виникають

і розвиваються між людьми з приводу створення і привласнення

об’єктів

інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, проектів, "ноу-хау",

прогарами матеріального забезпечення, наукові прогнози тощо.

"Ноу-хау" (дослівно "знати як" з англ.) — це сукупність технічних

знань і виробничого, комерційного та іншого досвіду, необхідних для

виготовлення якогось виробу, відтворення виробничого процесу тощо.

Ринок інформації - це сукупність економічних відносин з приводу

купівлі-продажу інформаційних послуг, збору, обробки систематизації

інформації та її продажу кінцевому споживачеві.

Валютний ринок - сфера економічних відносин з приводу купівлі-

продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів,

акредитивів, телеграфних і поштових переказів), виражених в іноземній

валюті.

Ринок землі придатні для ведення

сільського господарства,

промислової діяльності, укладення доріг, невиробничої забудівлі дільниці

території, які є об’єктом купівлі-продажу.

Ринок підприємницьких здатностей представлений власниками

грошей, які шукають найбільш вигідного пристосування, та власниками

організаційно-економічних ідей, знань та вмінь.

Більшість різновидів ринку можуть бути поділеними на локальні

ринки. Так, ринок товарів поділяється на оптовий

та роздрібний; ринок

інтелектуальної власності — на ринок патентів, ліцензій, програм

математичного забезпечення; фінансовий — на ринок інвестицій

(довгострокових кредитів), ринок грошей (короткострокових кредитів),

ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок золота (який одночасно є ще й

ринком товарів).

Питання 31.

Конкуренція та її значення в економіці, методи та види.

Конкуренція, як і підприємництво, є важливим і необхідним

атрибутом ринку. Без неї не може бути розвинутого ринку, як без ринку не

буває економічної конкуренції.

Спонукальною причиною конкуренції виступає комплекс

обов'язкових умов вільного розвитку ринку:

а) основні параметри стану ринку;

) повна господарська відокремленість кожного власника певного

виду товарів;

в) залежність продавців та покупців від ринкової ціни, яка

сформувалася внаслідок взаємодії попиту і пропозиції.

Наслідком цього є опора на власні сили та ринкова боротьба за місце

на ринковому просторі, за економічне виживання та процвітання, тобто

конкуренція є важливим економічним законом ринку.

Найголовнішими напрямами дії закону конкуренції є:

а) встановлення рівноважної ціни;

б) підтримання суспільно нормальних умов виробництва та

реалізації продукції;

в) стимулювання НТП та підвищення ефективності виробництва;

г) посилення соціально-економічної диференційованості;

д) просування ринкового господарства до монополії як наслідок

об'єктивної логіки розвитку вільного ринку.

Конкуренція — антагоністична форма економічного змагання,

суперництва, боротьби між відокремленими виробниками за свої інтереси

та ринки збуту з метою одержання вищих доходів.

Зовні конкуренція є хаотичною боротьбою всіх проти всіх. Насправді

конкуренцію визначають певні закономірності. Основою її є витрати

виробництва. Жоден товаровиробник не зможе розвивати своє

виробництво, якщо продаватиме товари за ціною

, нижчою від витрат

виробництва.

Найважливішим засобом конкуренції є низькі ціни на товари.

Прибутковий продаж товарів за низькими цінами заснований на різниці

між їхньою вартістю та індивідуальними витратами виробництва.

Конкуренція є зовнішньою силою, яка спонукає товаровиробників

підвищувати продуктивність праці, збільшувати нагромадження,

розширювати виробництво, що в результаті посилює монополістичні

процеси в економіці.

Вирізняють два види конкурентної боротьби: внутрігалузеву та

міжгалузеву.

Внутрігалузева конкуренція — суперництво між виробниками

однієї галузі, які виробляють однорідну продукцію, за найвигідніший збут

та отримання вищого прибутку.

Вона є початковою, первинною в загальному механізмі ринкової

конкуренції. Конкуренція між товарами на ринку врівноважує

індивідуальні витрати, спричинені відмінностями щодо технічної і

технологічної оснащеності, до

рівня суспільної або ринкової вартості.

Внаслідок цього одні виробники розоряються, інші отримують додатковий

прибуток. Внутрігалузева конкуренція є спонукальною силою здійснення

однієї з функцій закону вартості, а саме: стимулювання науково-

технічного прогресу та розвитку продуктивних сил.

Міжгалузева конкуренція — конкуренція між виробниками різних

галузей за найприбутковіше використання капіталу.

За такої конкуренції діє

закон: рівновеликий капітал повинен

отримувати рівновеликий прибуток, незалежно від того, в якій галузі він

використовується. Механізм дії цього закону полягає в переливанні

капіталу з менш прибуткових галузей у більш прибуткові. Рух капіталу

продовжується доти, поки норма прибутку в усіх галузях не вирівняється в

середню для всієї економіки. Масове переливання капіталу зумовлює

зміну

співвідношення між попитом і пропозицією товарів та відхилення цін від

вартості, а це призводить до того, що товари на ринку продаються не за

вартістю, а за цінами виробництва.

Кожна фірма зацікавлена у збереженні та розширенні ринку збуту,

тому постійно веде конкурентну боротьбу за споживача. Існують два

методи цієї боротьби:

цінова та нецінова конкуренція. Головним засобом

цінової конкуренції є зниження цін на товари з метою охоплення більшості

покупців, навіть за рахунок тимчасової втрати частини прибутку. Для

цього використовують такі форми конкуренції: