Пилипенко Н.В. Посібник для підготовки до іспиту Економічна теорія: основні запитання

Подождите немного. Документ загружается.

Тобто, наявні ресурси недовикористовуються: недостатня зайнятість

трудових ресурсів, бездіяльність або недозавантаження частини

виробничого апарату, втрата робочого часу та матеріальних цінностей,

слабка ефективність витрат.

Іншу картину являє собою точка L поза площею виробничих

можливостей. Вона відображує такий випуск продукції, який поки що не

може бути досягнений за умов сьогоденного розвитку техніки, технології,

наявного

обсягу ресурсів, навіть за умов повного їх використання.

Але це не передбачає того, що лінія АВСD має залишатися

статичною та незмінною. Вдосконалюючи техніку та технологію,

залучаючи в господарський обіг нові економічні ресурси, підвищуючи

ефективність їх використання, можна просуватися вперед, перейти до

кривої А’D", або A"D, або AD".

Питання 14.

Поняття і структура економічних відносин.

Економічні відносини — це певні економічні зв’язки, в які

вступають люди з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання,

умов життя. Вони виникають та відтворюються в усіх сферах та галузях

народного господарства та в усіх фазах відтворення.

Економічні відносини неоднорідні і мають різні рівні. Вони

складаються

з:

• соціально-економічних або виробничих відносин (відносин, в які люди

вступають між собою в процесі виробництва, обміну, розподілу,

споживання);

• організаційно-економічних (відносини між людьми з приводу організації

виробництва (в тому числі безпосереднього виробництва, обміну,

розподілу і споживання матеріальних благ і послуг);

• техніко-економічних (відносини між людьми, які

розвиваються

паралельно з розвитком техніки і формуються в процесі спеціалізації,

кооперації, концентрації виробництва).

Соціально-економічні відносини

— це найбільш глибинні відносини,

які складаються об’єктивно, тобто незалежно від волі та свідомості

людини.

Виробничі відносини

характеризують засоби формування і розподілу

речових умов виробництва, характер і форми руху необхідного та

додаткового продукту, тобто систему відносин власності.

Питання 15.

Економічна система, її складові елементи.

Економічна система — це конкретно проявлений у часі і просторі

засіб виробництва.

Економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і

економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність

організаційних форм та видів господарської діяльності.

Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи,

за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та

специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі

старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує

на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку.

В сучасних

економічних умовах структурні елементи системи

характеризуються динамізмом, мінливістю, суперечністю розвитку. Цим

визначається необхідність структурної диференціації складових ланок

економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об'єктивні

закони та принципи її функціонування.

Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне

набути стану цілісності та органічності.

Ієрархія системи визначається місцем її елементів в

соціальній

структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємозв'язку елементів

системи може бути "вертикальним" або "горизонтальним". Вертикальна

залежність виявляється у відносинах примусу, влади - підкори, керованості

- підлеглості. Горизонтальні зв'язки є партнерськими, добровільними,

конкурентними.

Економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну

структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і

механізм

господарювання.

Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі

суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього

середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і

суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-

економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими

суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну

та споживання

матеріальних благ, послуг і доходів.

Економічні відносини неоднорідні і мають різні рівні. Вони

складаються з:

• соціально-економічних або виробничих відносин (відносин, в які люди

вступають між собою в процесі виробництва, обміну, розподілу,

споживання);

• організаційно-економічних (відносини між людьми з приводу організації

виробництва (в тому числі безпосереднього

виробництва, обміну,

розподілу і споживання матеріальних благ і послуг);

• техніко-економічних (відносини між людьми, які розвиваються

паралельно з розвитком техніки і формуються в процесі спеціалізації,

кооперації, концентрації виробництва).

Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток

ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і

економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних

форм

господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та

важелів регулювання економічних процесів.

Механізм господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і

об'єктивних факторів. Вплив суб'єктивних факторів визначається

цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об'єктивні

фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений

дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів.

Нехтування об'єктивними факторами, керованість у своїх діях

суб

'єктивними бажаннями і довільними рішеннями окремих посадових

осіб призводить до волюнтаризму, гальмує розвиток системи. Проте

об'єктивні закони виявляють себе і реалізуються через діяльність людей,

суспільних інституцій, держави. Чим вищий ступінь пізнання економічних

законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім

вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної

системи.

Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та

управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на

реалізацію економічних законів.

Питання 16.

Типи економічних систем.

Економічна система — це конкретно проявлений у часі і просторі

засіб виробництва.

Різні економічні системи по-різному реагують і по-різному

відповідають на базові економічні запитання. Економічні системи

класифікують на чотири широкі категорії за двома ознаками: формою

власності на засоби виробництва та способом управління і координації

економічної діяльності

. Це — ринкова економіка, командна економіка,

традиційна економіка, змішана економіка.

Традиційна економіка відзначається використанням традицій у якості

головного правила прийняття рішень та відповіді на базові економічні

запитання. Технологія виробництва, характер розподілу, обмін і

споживання виготовлених продуктів визначаються, виходячи з давніх

звичаїв. Традиції ускладнюють запровадження інновацій, використання

нової техніки, оскільки загрожують стабільності

існуючого ладу.

Традиційна економіка характеризується дрібним виробництвом, широким

застосуванням ручної праці, общинною власністю. Вона була і є реальним

ефективним засобом для невеликих простих суспільств, але є дуже

неефективним шляхом розміщення ресурсів, робіт та товарів у складних

економічних системах, якими є розвинені країни.

Ринкова економіка. Чистий ринок, чи економіка вільного

підприємництва

(вільної конкуренції — "laіsser faіre"), — скоріше ідеальна

схема, ніж реальність. Ця система передбачає повне невтручання держави

в економічне життя, чого по суті ніколи в світі не було. Ринкова економіка

ґрунтується на приватній власності, домінуванні ринкових важелів

регулювання народного господарства (через стихійне коливання цін,

вільну конкуренцію, стихійне переливання капіталу) між галузями, а,

отже,

і через економічні кризи та ін.). Відсутність центрального контролю не

означає, що тут панує хаос. А.Сміт, досліджуючи ринок вільної

конкуренції, проголосив принцип "невидимої руки": кожний індивідуум у

своїй поведінці керується своїми особистими інтересами, намагається

максимізувати свій доход на ґрунті індивідуальних рішень, проте це

сприяє досягненню найбільшого блага для всіх. Прихильники

чисто

ринкових відносин (хоча у чистому вигляді вони ніде не існують)

вважають, що така система забезпечує ефективне використання ресурсів,

стабільність виробництва і високий рівень споживання.

Держава в умовах такої системи забезпечує тільки збереження

приватної власності і правової структури, що сприяють свободі

підприємництва.

Командна економіка. Альтернативою чисто ринковій економіці є

командно-

адміністративна економіка. Основу цієї системи становить

державна власність на всі матеріальні ресурси і централізоване прийняття

рішень практично з усіх економічних питань. Централізоване планування

вирішує всі питання щодо виробництва, розподілу, обміну, споживання;

державні урядові директиви є вирішальними в здійсненні будь-яких

перетворень. Ігнорується механізм конкуренції, гальмуються процеси

впровадження досягнень НТР у виробництво

, стимулюється створення

монополій.

Модель змішаної економіки вважають найдосконалішою, вона є

проміжною між чисто ринковою і командною економікою. Змішана

економіка базується на оптимальному поєднанні приватної, колективної та

державної власності, певному перерозподілі національного доходу на

користь найбідніших верств населення, високому рівні узагальнення

виробництва, розвиненій технології, високому рівні життя та здебільшого

непрямому регулюванні

економіки.

Окрім вищезгаданих вирізняють ще кілька моделей економічної

системи, в яких з’являються нові риси в сучасних умовах: соціально

орієнтована ринкова економіка (ґрунтується на поєднанні приватної та

державної власності (за переважання першої), ринкових і державних

важелів регулювання економіки (за домінування ринкових), а, отже, є

здебільшого ринковою економікою, але із соціальним

захистом населення),

модель народної економіки ( це модель економічної системи, яка

зорієнтована на потреби та інтереси людей праці, ґрунтується на

домінуванні трудової колективної власності, принципах самоуправління та

всебічного соціального захисту трудящих з використанням національного

та наднаціонального планування). У розвинутих країнах світу формуються

національні економічні моделі - основними з них є американська

(

лібералізована), японська (східно-азійська), шведська, модель нових

індустріальних країн, ринковий соціалізм, «оксамитові» революції та ін.

За цивілізаційним підходом вирізняють: аграрну цивілізацію,

індустріальне, постіндустріальне та інформаційне суспільство.

Питання 17. Власність як економічна і юридична категорія.

Власність — це складне суспільне явище.

Власність можна розглядати як виробничі відносини між людьми з

приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів

споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності в усіх сферах

суспільного відтворення. Власність виступає і як базисне відношення, і як

відношення надбудови. Як відношення

надбудови власність виступає в

якості права власності і складає предмет юриспруденції.

Економічна теорія вивчає власність як явище базисне, тобто не

ототожнює власність з об’єктом власності (тобто з речами).

Оскільки людина є основною продуктивною силою і головним

суб’єктом економічних відносин, економіка повинна вивчати економічну

поведінку людей у процесі господарської

діяльності. Економічні відносини

слід розглядати у нерозривному зв’язку з розвитком продуктивних сил.

Якщо на продуктивні сили люди можуть впливати безпосередньо, то

стосовно виробничих відносин люди можуть лише передбачувати в

більшій чи меншій мірі зміни, а впливати на них лише через зміну

політико-юридичних форм (законів).

Виробничі відносини мають бути відповідними

характерові і рівневі

продуктивних сил — це зміст загальноекономічного закону відповідності

виробничих відносин розвиткові продуктивних сил. Проте повної

відповідності бути не може, тому що продуктивні сили є більш рухомим

елементом засобу виробництва і в своєму розвитку, як правило,

випереджає виробничі відносини. Разом з тим, істотна невідповідність веде

до серйозних соціально-економічних

наслідків і, навіть, потрясінь. В той

же час, протиріччя, що виникають між ними, є внутрішнім джерелом

розвитку засобу виробництва. Такі протиріччя можуть вирішуватись

свідомо або стихійно.

Свідоме вирішення вірогідних протиріч можливе лише за умови,

коли люди знають закони, що керують розвитком виробничих відносин.

Питання 18.

Загальна характеристика натурального та товарного

господарства.

Форма суспільного господарства (виробництва) – це певний засіб,

тип організації господарської діяльності людей.

Сутність цих форм у розвитку суспільства полягає в тому, що за

їхньою допомогою виявляється структура суспільних потреб, відбувається

розподіл ресурсів, вони сприяють залученню членів суспільства до

суспільної праці. В рамках наявних

економічних форм відбувається

суспільне відтворення та йде процес задоволення суспільних і особистих

потреб. Еволюція економічних форм проходить під впливом таких

процесів, як розвиток форм власності, поділ праці, спеціалізація та

кооперування. Здійснюються ці процеси поступово й за іншими законами,

ніж розвиток і зміна суспільних формацій. А це означає, що одна й та ж

економічна форма може існувати при різних формаціях.

Як відомо, існують дві основні форми господарювання — натуральне

і товарне.

Історично першою економічною формою функціонування людського

суспільства було натуральне виробництво (господарство).

Натуральне господарство — це замкнена система організаційно-

економічних відносин, в

якій люди виробляють продукти лише для

вдоволення своїх власних потреб, для споживання всередині господарства,

що їх виробило. Господарські проблеми визначаються власниками,

працівниками господарства, орієнтуючись на внутрішнє господарське

споживання. Йому притаманні такі риси, як:

- замкненість;

- консерватизм та стійкість;

- універсальна праця;

- прямі економічні зв’язки;

- слабко виражений

суспільний характер виробництва;

При натуральному господарстві продукт не набуває товарної форми

(тобто не стає об’єктом купівлі продажу), а в чистому вигляді існувало

лише у первісних народів, що не знали суспільного поділу праці, обміну та

приватної власності. Завершуючи характеристику натуральної форми

господарювання слід відзначити, що вона адекватна лише тому рівню

розвитку продуктивних сил і лише тим економічним відносинам, які

визначають вкрай обмежену мету виробництва, підпорядковують її

задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних за складом.

Товарне виробництво – це така форма організації суспільного

господарства, за якої економічні відносини між людьми проявляються

через купівлю-продаж продуктів їх праці, тобто через ринок.

результаті формування названих умов і виникає обмін товарами як

форма економічного зв’язку між виробниками. Отже, ця форма зв’язку не

випадкова, а об’єктивно зумовлена виникненням суспільного поділу праці

та розвитком форми власності. Суспільний поділ праці породжує

матеріальний зв'язок між людьми. Кожен член суспільства, що

спеціалізується на виробництві певного

продукту, виробляє його для

інших членів суспільства, але, в свою чергу, він потребує продукти їхньої

праці. Приватна власність на засоби виробництва, роз’єднує людей, робить

їх відокремленими товаровиробниками. За цих умов єдиною формою

економічного зв’язку між розрізненими приватними товаровиробниками

може стати лише обмін товарами, ринок.

Характерні риси товарного виробництва:

- суспільний розподіл праці – вихідний момент;

- "відкрите" господарство для зовнішніх зв’язків;

- сприйняття нового;

- різноманітність форм;

- яскраво виражений суспільний характер виробництва;

- непрямі економічні зв’язки;

- уречевленість виробничих відносин .

Товарне господарство, оскільки воно виявилось ефективнішим,

протягом останніх століть практично витіснило натуральне в усіх

розвинутих країнах, натуральне господарство залишилось лише в деяких

країнах "третього світу".

Питання 19.

Основні форми обміну.

Обмін в умовах товарного виробництва набуває важливого значення:

1) виступає умовою існування поділу праці;

2) дає економічним суб’єктам можливість одержувати товари, необхідні

для задоволення їхніх потреб;

3) встановлює порядок взаємодії виробників та споживачів;

4) виявляє, яку цінність має вироблений продукт, якою мірою він

відповідає запитам споживачів

Обмін може здійснюватися в двох формах: натуральній та грошовій.

Натуральний (бартерний) обмін – така форма обміну(історично

перша), за якою один товар безпосередньо обмінюється на інший.

Натуральному обміну притаманні наступні недоліки:

1) Виникають складнощі в досягненні збігу обмінних бажань

різних економічних суб’єктів – і чим більше найменувань

предметів обміну, тим більше

труднощів при обміні;

2) Подовжується час обміну – для пошуку партнерів в обмінній

операції;

3) Стримується розвиток виробництва, розширення

господарських структур – всі фази економічного циклу –

залучення ресурсів, виробництво, збут – є більш тривалими,

швидкість обігу капіталу менше;

4) Зростають затрати на реалізацію, зберігання товару – як

наслідок подовження часу обміну та складнощів

у пошуках

партнерів для обміну.

Грошовий обмін – це така форма обміну, за якою люди спочатку

обмінюють товар на гроші, а вже потім за їх допомогою одержують інший

товар.

Гроші виступили засобом полегшення обміну, їх використання сало

потужнім фактором прискорення економічного прогресу суспільства.

Питання 20.

Основні теорії виникнення грошей.

Для сучасного розвитку економічної теорії притаманне посилення

інтересу до функціонування грошей у системі ринкового господарства.

Схема 1: Основні концепції виникнення грошей.

Гроші — це один з найвидатніших винаходів людства, спричинений

труднощами та незручністю безпосереднього обміну товару на товар.

Необхідність використання грошей диктується:

- по-перше, відсутністю синхронності надходжень та платежів, що

перешкоджає прямий обмін;

- по-друге, витратами праці і ресурсів, що необхідні для здійснення

товарообмінних операцій (у цьому випадку гроші є

засобом мінімізації

витрат);

- по-третє, непередбаченістю господарчих перспектив, що примушує

учасників обігу накопичувати грошові залишки для страхування від

неплатежів та інших ризиків;

- по-четверте, самим фактором часу, як невід’ємним елементом процесів

виробництва та обігу товарів, які надають грошам роль "з’єднуючої

ланки" між теперішнім та майбутнім.

Сучасна економіка

є грошовою економікою, оскільки всі економічні

операції проводяться за участю грошей.

Питання 21.

Сутність і функції грошей.

Гроші — це особливий товар, який слугує всезагальним

еквівалентом, формою вартості (цінності) інших товарів.

Грошима називається:

- засіб платежу, який обмінюється на товари та послуги і сплачується за

боргові зобов’язання;

- сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення

розрахунків при здійсненні операцій.

Більш повно сутність грошей

розкривається через виконувані ними

функції.

В економіці гроші виконують певні функції, а саме:

1. Засобу обігу — є посередником при обміні товарів та послуг, що

Основні концепції виникнення грошей

раціоналістична еволюційна

Пояснює походження грошей як

результат домовленості між

людьми, які дійшли взаємної згоди

щодо застосування грошей.

Пояснює походження грошей як

результат розвитку суспільного

поділу праці, обміну, товарного

виробництва.

заощаджує багато часу.

Для того, щоб гроші могли слугувати ефективним посередником при

обміні, вони мають задовольняти певним вимогам:

1) добре стандартизуватися, щоб легко можна було пересвідчитися у

його вартості;

2) бути широко прийнятим;

3) бути подільним, щоб можна було легко змінювати їх кількість;

4) легко переноситися;

5) добре зберігатися.

2. Міри вартості — кількісного виміру

та порівняння вартостей

товарів та ринку. Як міра вартості гроші використовуються і в угодах з

майбутніми платежами.

3. Засіб нагромадження вартості — накопичення багатства, яке

може бути використане на купівлю товарів у майбутньому.

4. Засобу платежу — тобто стає засобом сплати боргового

зобов’язання, коли продавець є кредитором, а покупець боржником.

Засобом обігу

в таких відносинах стає вексель.

Вексель — письмове боргове зобов’язання, яке дає право його

власникові (векселевласникові) право вимагати від боржника

(векселедавця) вказану суму платежу після закінчення встановленого

терміну.

5. Світові гроші — засіб обігу між різними країнами. Спочатку

подібну функцію могло виконувати лише золото. З середини 70-х рр. ХХ

ст. у зв

’язку з припиненням розміну доларів на золото центральні банки

використовують золото як світові гроші шляхом продажу його за іноземну

валюту на ринках золота, а міжнародним платіжним та купівельним

засобом стали резервні національні валюти — долар США, німецька марка

та ін.

Питання 22.

Характеристика видів грошей.

Сучасні платіжні засоби випускаються центральними та

комерційними банками і представлені двома видами грошей: символічними

та кредитними.

Символічні або декретні гроші — засоби обміну, що є формами

боргових зобов’язань держави і не мають власної цінності (готівкові

гроші).

Готівкові гроші складаються з металевих (монет) та паперових

грошей (банкнот та

казначейських білетів). Спочатку металеві гроші були

повноцінними, тобто золотими або срібними, мали номінальну вартість,

яка відповідала вартості металу, що в них містилася. Для забезпечення

роздрібного товарообігу в багатьох країнах практикувалися й

практикуються чеканка неповноцінних (білонних) монет

з міді, алюмінію,

цинку та різноманітних сплавів. Номінальна вартість таких монет

перебільшує вартість металу, що в них міститься, та вартість витрат на їх

чеканку. Виготовлення монет з державного металу забезпечує державі

отримання монетного доходу у вигляді різниці між номінальною вартістю

металу та витратами на чеканку та його ринковою ціною. Монопольне

право емісії готівкових грошей закріплене за центральним банком і

підпорядковане певним вимогам: державна гарантія обігу; здатність

підтримувати стабільність їх купівельної спроможності тощо.

Кредитні або

депозитні гроші — засоби обміну, які є борговими

зобов’язаннями депозитних інститутів (безготівкові гроші). Безготівкові

гроші - це кошти на рахунках банків, різноманітні вклади (депозити) в

банках, депозитні сертифікати, державні цінні папери, а також грошові

кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів. Вартість депозитних грошей

визначається їх купівельною спроможністю.

Депозити — це грошові кошти,

вкладені в комерційні банки в

готівковій чи безготівковій формі для зберігання за вимогою вкладника.

Чекові депозити є засобами обміну, оскільки кошти з них вкладники

мають право без попередження банку переказати іншим особам у вигляді

платежів.

Широкого розповсюдження в розвинених країнах світу набули

кредитні картки, які є розрахунково-платіжним документом, який видає

банк своїм вкладникам для оплати необхідних для них товарів і послуг,

придбаних у кредит. Банки в цьому випадку беруть на себе ризик

термінової оплати, а вкладник, як правило, повертає борг протягом місяця.

При недотриманні цієї умови нараховуються відсотки по обігу.

Питання 23.

Грошова система, характеристика її елементів.

Гроші виникли у ІV-ІІІ тисячолітті до н.е., а грошові системи —

лише із зародженням капіталістичного способу виробництва.

Грошова система - це форма організації грошового обігу, яка

історично склалася в тій чи іншій країні та закріплена в національному

законодавстві. Грошовий обіг, як було зазначено, здійснюється в

готівковій та безготівковій формі.

Грошова система сформувалася у XVІ-XVІІ ст., хоча окремі її

елементи (наприклад, види державних грошових знаків) існували і раніше.

В розвитку грошової системи вирізняють 2 етапи. На першому етапі

загальний еквівалент безпосередньо знаходився в обігу та виконував

функції грошей. Протягом другого етапу роль золота в якості загального

еквіваленту падає, з часом воно взагалі припиняє виконувати цю роль, а в

обігу функціонують кредитно-паперові гроші.

Елементи грошової системи наступні:

1) грошова одиниця тієї чи іншої країни (долар США, англійський

фунт стерлінгів та ін.). Зараз у світі нараховується близько 300

найменувань грошових одиниць;

2) масштаб цін — вагова кількість валютного металу, прийнятого в

країні за грошову одиницю;