Лозовецька В.Т., Лук’янова Л.Б. та ін. Формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму

Подождите немного. Документ загружается.

211

Якщо донедавна екскурсії та туристські подорожі були як форми

відпочинку людей, то зараз зростає їх значення як культурно-освітніх. Це

вимагає підвищення ролі екскурсоводів та агентів з організації туризму і

значущості їх професії.

До цих професій є ряд вимог:

· здатність до участі в культурно-освітній роботі;

· розуміння значення екскурсій, подорожей та своєї ролі в

культурно-освітньому процесі;

· наявність базових знань;

· неперервне доповнення і удосконалення своїх знань;

· почуття нового, ініціативність, творчий пошук у роботі;

· диференційований підхід до обслуговування різних груп

відпочиваючих;

· вихованість, висока культура праці та поведінки, ввічливість,

тактовність у спілкуванні;

· володіння методикою організації та проведення екскурсій, розробки

маршруту, тощо;

· глибоке володіння рідною та іноземною мовами;

· любов до своєї професії;

· володіння основами педагогіки, психології, медицини, права.

Робота з різними людьми, вміння визначити їх уподобання, вміння їх

задовольнити, не порушуючи гідності, особистості клієнта, поліпшити його

морально-психологічний стан стає зараз однією з кваліфікованих вимог

професії і вимог компетентності робітника сфери послуг і туризму.

Професія екскурсовода і агента з організації туризму передбачає

оволодінням певними практичними вміннями. Ці вміння дозволяють

фахівцю відібрати, сформулювати і ефективно донести свої знання до

широкої аудиторії.

212

Кожен працівник, що обрав професію екскурсовода, агента з організації

туризму, повинен вміти:

· зібрати необхідний фактичний матеріал;

· вивчити та підготувати індивідуальний текст екскурсії на певну тему

чи новий туристичний маршрут;

· скласти методичну розробку розповіді;

· застосовувати різноманітні методи та прийоми під час проведення

екскурсії чи туристської поїздки;

· використовувати наочні матеріали (проспекти, фото, альбоми, карти,

тощо);

· брати участь у пропагандистській роботі щодо організації екскурсії.

Для виконання вимог підготовки майбутніх робітників сфери туризму

високопрофесійний педагог повинен володіти сучасними методами

навчання, новітніми технологіями діагностики та аналізу динаміки зростання

самоосвітніх умінь та умінь саморозвитку його вихованців. Це вплине на

успішне формування мотивації самовдосконалення, саморозвитку,

самоосвіти, самореалізації майбутніх фахівців. Постійне відстежування цих

чинників надає педагогу можливість супроводжувати самоосвітню діяльність

учнів (студентів) та їх саморозвиток, постійно створювати умови послуг і

туризму.

Щоб забезпечити процес формування компетентності педагогу

необхідно створити відповідні умови:

· перейти до навчання як функції запам’ятовування до навчання як

процесу розумового розвитку, що дозволяє творчо використовувати

засвоєне;

· стимулювати навчально-пізнавальну активність учнів (студентів),

створюючи умови для активного самостійного пошуку знань;

· удосконалювати основні базові вміння та навички;

213

· вчити вмінням здійснювати цілепокладання, організовувати свою

діяльність, вести самоконтроль за виконанням та вносити необхідні

корективи, критично оцінювати результати діяльності.

Здебільшого сучасний випускник ПТНЗ має достатні знання, але не

завжди може себе реалізувати у своїй життєдіяльності. А саме зараз у

суспільстві з’явився попит на людей не просто знаючих, а, перш за все,

творчих, ініціативних, з гнучким глобальним, динамічним мисленням. Тому

заклади професійно-технічної освіти повинні спрямувати

навчально-виробничий процес так, щоб випускник вмів застосувати набуті

знання в роботі, розумів, що знання можуть стати в нагоді у будь-якій

ситуації – як на професійному рівні, так і на соціально-побутовому рівні, під

час пошуку роботи та працевлаштування. Лише сформована готовність

випускника до широких життєвих можливостей допоможе йому швидко

адаптуватися в сучасне динамічне, стрімке та багатогранне суспільство,

використавши свою компетентність. Так, учні Черкаського професійного

ліцею (директор Алла Азізова) успішно працюють над реалізацією Програми

Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми

«Золота підкова Черкащини», завдання якої – відродження, збереження,

розвиток духовних осередків, що забезпечить еталонний рівень культури.

Учні ліцею готуються стати робітниками за спеціальністю «Екскурсовод.

Агент з організації туризму». Набуття ними професійної компетентності

дозволяє їм виконувати завдання, що поставлені Програмою. Об’єкт їх

досліджень – історичне минуле, мистецтво, культура, природа, звичаї

Черкащини. Уроки туристичного краєзнавства часто проходять в обласному

краєзнавчому музеї. Там учні працюють у фондах з науковими

працівниками, а потім розробляють самостійно екскурсії та туристичні

маршрути. Співпраця з Будинком природи, молодіжним екологічним клубом

«Ельф», з історико – культурним заповідником «Чигирин», з обласним та

районними лісництвами дає можливість опрацьовувати місцевий

214

краєзнавчий матеріал і використати його для оформлення робочого

матеріалу різноманітних екскурсій та туристичних маршрутів, історичних

довідок та статей. Підготовлені учнями матеріали про Холодний Яр,

Мотронинський монастир, Чигирин, Суботин, поселення трипільців брали

участь у різноманітних конкурсах, засіданнях Малої Академії наук,

олімпіадах та естафетах.

Зміст освіти (знання, вміння, навички) багато в чому залежить від

практики суспільного і культурного життя. Під час підготовки

кваліфікованого робітника сфери послуг і туризму (екскурсовода, агента з

організації туризму) передбачено навчальні дисципліни, які можна наситити

глибоким змістом соціокультурних знань. У процесі вивчення фахових

дисциплін «Організація туристичної діяльності», «Туристичне

краєзнавство», «Географія туризму» учні можуть познайомитись із

матеріальною і духовною культурою сучасного суспільства. Саме ці

дисципліни мають відігравати основну роль у формуванні знань майбутніх

спеціалістів.

Навчальна дисципліна «Туристичне краєзнавство» посідає одне із

базових предметів у структурі підготовки фахівців туристичної індустрії.

Курс тісно пов’язаний з іншими курсами професійно-теоретичної підготовки

агентів з організації туризму та екскурсоводів. Предмети «Географія

туризму», «Основи екскурсійної справи», «Економіка туризму», «Організація

туристичної діяльності» створюють професіональну базу, спрямовують та

допомагають учням опановувати зміст курсу «Туристичне краєзнавство».

Навчальні дисципліни професійно-теоретичної підготовки формують в учнів

фахове розуміння геопросторових особливостей, сприяють просуванню на

національний ринок місцевого туристичного продукту, а також створюють

базу туристичної спеціалізації на теренах України, та ринку рекреаційних

послуг. Структура навчального курсу «Туристичне краєзнавство»

складається із історичних, природничо- й суспільно-географічних,

215

культурологічних та господарсько-організаційних засад вивчення

туристичного краєзнавства як спеціалізованої дисципліни, доповнюється її

теоретико-методологічним арсеналом, базовим рівнем знань

конструктивно-прикладного спрямування.

На вивчення курсу за типовим навчальним планом підготовки

кваліфікованих робітників за спеціальністю 4221 «Агент з організації

туризму» та ідентичної ж кваліфікації передбачено 34 години, з них 4 години

– на практичні роботи. Вже на перших заняттях учні знайомляться із

поняттями «краєзнавство», «рідний край», «туристичне краєзнавство». Учні

повинні засвоїти, що поняття «край» – умовне і залежить від того, хто і з

якою метою його вивчає. На нашу думку, «краєм» є рідне село чи місто,

регіон (район) чи область, де знаходиться рідна оселя, територія нашої

держави – Україна. Тому в українців панує закон – мало любити свій край –

його ще треба добре знати. Знання рідного краю не просто збагачує і

звеличує людину, воно служить своєрідним містком, що з’єднує покоління

минулі з поколіннями прийдешніми. Пошана до традицій давньої культури

та славного минулого творить основи сучасності, є запорукою майбутнього.

Поняття «краєзнавство» несе в собі зміст однієї зі складових сучасної науки,

науки про рідний край - його історію, природу, людей, матеріальну і

духовну культуру. Виділяють краєзнавство комплексне і галузеве.

Комплексний підхід вимагає вивчення фізико-географічного, політичного,

економічного і соціального розвитку краю від глибокої давнини до наших

днів. На думку вчених Я.І Жупанського, В.І.Круля, краєзнавство можна

окреслити стилізовано схемою-ланкою: «територія – час – людина».

Далі учням пояснюють, що на території України формуються

загальнокультурний соціально-територіальний комплекс, який включає

природно-територіальні, історико-територіальні та соціально-територіальні

комплекси регіонів: Волинь, Поділля, Слобожанщину, Гуцульщину, Таврію,

Полісся та ін.

216

Краєзнавство, за визначенням відомого російського географа

О.С.Баркова, - це комплекс наукових дисциплін, різних за змістом та своїми

методами дослідження, але таких, що ведуть до єдиної мети – наукового і

всебічного пізнання краю.

Більшість сучасних українських вчених погоджуються, що краєзнавство

– це комплексне, наукове і всебічне вивчення певної території (села, міста,

області, краю), це – популяризація і використання цього пізнання з метою

наближення життя до науки, це – засіб навчання і виховання національно

свідомих громадян.

Сучасні вчені-краєзнавці та туристознавці стверджують, що туристичне

краєзнавство формується на стику (суміжжі) географічного, економічного,

історичного, літературного, етнологічного краєзнавства, а також

туризмознавства і рекреалогії шляхом міждисциплінарного синтезу їх

теоретико-методологічних і прикладних напрацювань [122]. Об’єктом

туристичного краєзнавства виступає, в широкому розумінні, рекреаційно-

туристичний потенціал території, а у вузькодисциплінарному вимірі –

рекреаційно–туристичний комплекс рідного краю. Тому об’єктом

дослідження є рідний край через призму його туристичної самобутності.

Об’єктом національного краєзнавства виступають адміністративні одиниці,

історичні Землі, етнографічні краї, біосферні заповідники, національні

природні парки, ландшафтні парки, історико-культурні заповідники тощо.

Крім того, об’єктами нижчого рангу можуть бути рекреаційно-туристичні

центри, рекреаційно-туристичні вузли, рекреаційно-туристичні підрайони .

Предметом дослідження туристичного краєзнавства виступають окремі

складові туристично-рекреаційного потенціалу краю – природні рекреаційні

ресурси (мінеральні води, клімат, озера, парки тощо), ступінь їх освоєння і

характер експлуатації, пам’ятки історії та культури, туристичні заклади та

інші об’єкти туристичної інфраструктури, а також різноманітні аспекти

розвитку туристичного руху в краї.

217

Саме зміст та структура процесу навчання завжди викликає у психологів

та дидактів підвищену увагу. Кожна школа вчених по-різному пояснює зміст

та суть навчання. Серед психолого-педагогічних теорій проблеми навчання є

когнітивізм. Представником цієї школи є Дж.С.Брунер. Він розглядав

навчання як процес створення учнями власного, «культурного досвіду», що

має соціальний характер і обумовлений культурно-історичним контекстом.

Швейцарський психолог Ж.Піаже стверджував, що учень під час

процесу навчання оволодіває структурованою інформацією і виконує

формально-логічні операції. Діяльність учня переважно відповідає його

віковим особливостям. Учні ПТНЗ, на наш погляд, можуть виконувати

формально-логічні операції. Через когнітивну самостійність учнів ПТНЗ

реалізується потреба і готовність їх до підвищення освітнього потенціалу,

розширення освітнього середовища, а разом з тим і їх компетентності.

Оволодіння власною навчальною діяльністю допомагає учням

поглибити знання, уміння, навички. Так, під час вивчення курсу «Організація

туристичної діяльності» учні, що здобувають професію агент з організації

туризму, вже з перших занять самостійно готують завдання щодо тенденцій

розвитку туризму в Україні та в країнах світу. Для цього необхідно активно

використовувати матеріали преси, радіо, телебачення, довідники, додаткову

літературу тощо. Учні самостійно роблять висновок, що сучасний туризм є

одним із видів рекреації ( відновлення здоров’я, здібностей та стану

людини). Що саме засобами туризму йде відновлення фізичного та

духовного стану, розвитку та збагачення індивідуальних здібностей людини.

Рекреація, відпочинок, подорожі стали сьогодні невід’ємною частиною

нормального життя людини, засобом компенсації напруження, відновлення

працездатності і умовою продовження їх виробничої діяльності. І тому на

семінарських заняттях учні, використовуючи матеріали самостійного

дослідження, виділяють такі суспільні функції туризму як соціокультурні,

медико - біологічні, економічні та політичні.

218

Через соціокультурні функції йде задоволення потреб пізнання у

найширшому значенні, пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому,

пізнання свого існування. Оздоровлення і вирішення проблем для

відновлення витрат фізичних та духовних сил людини полягає у сутності

медико-біологічних функцій.

Економічні функції дозволяють виконувати основні закони ринку –

просте і розширене відтворення робочої сили. Відбувається збільшення

фонду робочого часу за рахунок зниження захворюваності, підвищення

життєвого тонусу робітника. Крім того, туризм є специфічною формою

попиту товарів і послуг, є частиною господарського комплексу кожного

регіону чи країни.

Сьогодні туристична діяльність є складним явищем сучасного

суспільного розвитку. Вже під час виробничого навчання учні стають

активними в процесі реалізації матеріальних та ідеальних об’єктів і явищ

природничого, соціального та економічного змісту. Під час виробничого

навчання учні практично відчувають необхідність добрих знань, вмінь та

навичок, що складають їх компетентність. Саме комплексний характер

організації туристичної діяльності вимагає у кожного учасника дійства

високого рівня компетентності і постійного зростання вмінь, які вони

одержують через вдало організовану когнітивну самостійність. Це у свою

чергу дає основу і забезпечує якісне виконання у майбутньому професійних

обов’язків, що сформувалися на базі самостійного пошуку і засвоєння знань,

умінь та навиків.

Компетентність – це здатність спеціаліста застосувати знання для

вирішення практичних завдань у відповідності з його компетенцією, тобто із

сферою уповноважень, професійних зобов’язань, питань, в яких даний

спеціаліст достатньо ознайомлений, має певну базу інформації та

практичний досвід.

219

Це може бути компетентність у діяльності організаційних чи

управлінських сферах, сферах пізнання чи дослідження, в культурі чи

мистецтві, в техніці чи спорті, в питаннях політичних чи соціальних. У

кожному випадку під час різних обставин компетентному спеціалісту нічого

не заважає пізнавати глибше і дальше, не зупинятися на досягнутому,

мотивувати на нове пізнання, новий досвід, творчість, на безперервну та

ціле- направлену роботу над собою.

Якісний ріст компетентності спеціаліста посилює його

конкурентоспроможність, що так прогресує в наш час на ринку праці, коли

зростає суспільна (громадська) потреба у професіональній ініціативі. Це

означає, що більше цінується не репродуктивний, а творчий характер

реального відношення робітника до будь-якої діяльності. Таке відношення

до праці сприяє самореалізації спеціаліста і впливає на інших робітників. Не

через лекції та нотації, а через конкретні справи, позитивний досвід колег,

через особистий приклад майстра-наставника – це може впливати на

професійне зростання не тільки окремого робітника, а й цілого колективу.

Такий вплив є ефективним педагогічним засобом (прийомом), що впливає

на ріст професіоналізму. Буває, що спеціально підготовлені матеріали на

курсах підвищення кваліфікації менше мають вплив на робітника, на ріст

його працездатності, ніж живе слово, живий приклад компетентності та

динамічного статусу колеги нічим не можна компенсувати.

4.4. Практичне застосування модульного підходу у формуванні

професійної компетентності майбутнього фахівця сфери послуг і

туризму (Л.В.Гусечко)

Завершеним фактом можна вважати виникнення і розвиток світового

ринку професій, який на теперішньому етапі світового економічного

розвитку стає актуальним і водночас проблемним для України. Щоб зайняти

достойне місце в ньому, необхідно орієнтуватись і бути готовим до того, що

220

підготовка фахівців повинна відповідати світовим стандартам. Сьогодні на

ринку освітніх послуг України назріла необхідність перегляду форми

організації професійного навчання і кваліфікаційних вимог до професії,

оскільки входження України в СОТ та європейську спільноту вимагає

перегляду існуючих стандартів кваліфікацій, рівня підготовки фахівця того

чи іншого профілю, вирішення високотехнологічних задач, які виникають у

процесі роботи і т.п.

Перед освітою стоїть гостра проблема – забезпечити всі сфери

економічного життя країни компетентними кваліфікованими кадрами і

зокрема сферу послуг та обслуговування, оскільки значна частка

економічно активного населення займає цей сегмент ринку праці. Сучасний

світ швидко змінюється, змінюються технології, матеріали, запити, зростає

конкуренція та глобалізація, а це в свою чергу викликає потребу в

професійному розвитку особистості, можливості йти в ногу з технічним

прогресом. В індустріально розвинених країнах велика увага приділяється

професійній мобільності як гаранту конкурентоспроможності на ринку праці

та покращення економічних досягнень.

Сьогодні постали передумови перегляду системи професійної освіти,

оскільки головна мета української освіти – це створити умови для

особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина

України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя,

створювати й розвивати цінності громадянського суспільства; сприяти

консолідації української нації, інтеграції України в європейський і світовий

простір як конкурентоспроможної і процвітаючої держави. (Національна

доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті). Такі умови вимагають нагального

вирішення питань професійного навчання, оскільки створення виробництва

світового класу завжди пов'язане з людьми, що працюють на підприємствах.

Правильні принципи організації виробництва, оптимальні системи і

процедури відіграють звичайно ж важливу роль, але реалізація всіх