Лозовецька В.Т., Лук’янова Л.Б. та ін. Формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму

Подождите немного. Документ загружается.

161

· поглибленні пізнання виучуваних об’єктів через

компонентно-структурний, функціональний, генетико-прогностичний

аналіз;

· розгляданні об’єкту навчального пізнання з урахуванням його цілісності

і встановленні внутрішньо системних зв’язків та системотворчого

чинника;

· передбаченні встановлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків фрагменту

пізнання із загальною картиною світу;

· позбавленні у змісті зайвого, необов’язкового та несуттєвого,

стилізувати матеріал згідно з образом «дерева пізнання»: а) коріння та

верхівка – складові генетично-прогностичного аналізу; б) стовбур –

провідна ідея, теорія, концепція тощо; в) корінні гілки – важливі закони,

закономірності, тенденції; г) листя, квіти, плоди – факти, персоналії,

події, випадки; д) дрібніші гілки – закони, закономірності, тенденції

віддаленішого плану та значення (за С.С. Пальчевським [89]).

Як зазначає у своїх працях академік І. Зязюн, процеси глобалізації,

ініційовані в кінці ХХ століття інтелектуальною елітою людства, не лише

зумовили швидкий розвиток інформаційних технологій, а й фактично

підвели світове співтовариство до усвідомлення необхідності переходу на

більш високий інформаційний рівень соціальної організації [42]. Вчений

підкреслює, що складність і неоднорідність нової суспільної формації

вимагають глибокого теоретичного і прикладного осмислення проблем,

пов’язаних із стрімким розвитком сучасних інформаційних технологій в усіх

сферах людської діяльності і виливом їх на трансформацію традиційної

соціокультурної організації суспільства. Стає актуальним формувати у

майбутнього спеціаліста сфери послуг і туризму інформаційну культуру.

Вчений виділяє такі основні функції у процесі формування інформаційної

культури основної бази змісту навчання, набуття знань, умінь і навичок

майбутнього спеціаліста:

162

1. Перетворювальна функція: перебуваючи в культурно-освітньому

процесі, особистість не лише пізнає себе, а й розвиває власне світорозуміння

і підвищує рівень своєї соціалізації, оскільки пізнання і перетворення

навколишньої діяльності є фундаментальною потребою людини.

2. Інформаційна функція: забезпечуючи спадковість різних рівнів

історичного прогресу, культура виявляється в закріпленні результатів

соціокультурної діяльності, в нагромадженні, збереженні й систематизації

інформації.

3. Когнітивна функція: зумовлює потреби людини в теоретичних і

практичних формах пізнання, пов’язаних з його об’єктивними інтенціями;

переломлюючись крізь призму свідомості, створює власну картину світу, в

ході чого й формується нове знання.

4.Комунікативна функція: конкретні правила і способи ефективного

спілкування визначаються варіативністю процесу обміну інформацією між

людьми за допомогою сучасних інформаційних і телекомунікаційних

технологій.

5. Нормативна функція: необхідність підтримання рівня соціальної

взаємодії актуалізує проблему збалансованого, упорядкованого стану

системи, приведеної у відповідність із суспільними та інтересами різних

соціальних груп та індивідів.

6. Знакова функція: вербальні й невербальні системи образів, що

утвердилися в середовищі спілкування.

7. Аксіологічна функція: вибудова ієрархії цінностей, система

трансформації цінностей, системна трансформація якої визначає зміцнення

духовно-моральних і морально-етичних характеристик соціальної групи

відносно загальнолюдської аксіологічної школи [42].

Наші педагогічні дослідження показують, що вказані вченим функції

можна розглядати як базові, проте учням необхідно акцентувати увагу на те,

що ці висновки не є остаточними. З часом результати педагогічних

163

досліджень можуть змінювати акценти в узагальненні та висновках про

освітній рівень суспільства, його значущість. У своїх дослідженнях ми

розглядали функції змісту освіти ще й з позицій соціального досвіду

(табл. 4.1.).

Освіта взагалі є відображенням культури певної епохи. Вона є складним

соціокультурним феноменом. Матеріальні та духовні компоненти культури

визначають зміст виховання і учіння, а цінності та осмислення їх є основним

змістовим ядром освіти.

Таблиця 4.1.

Функції змісту освіти: соціальний досвід

№

п/п

Елементи

соціального

досвіду

Функції елементів соціального досвіду (змісту

освіти)

Знання про

світ і способи

д і я л ь н о с т і

інтелектуальн

ого і

практичного

характеру

а) Гнесоологічна (пізнавальна) – знання

створюють уявлення, в тому числі теоретичне,

про оточуючий світ.

б) Оціночна – знання вказують норми ціннісного

ставлення суспільства, систему ідеалів, яких

дотримується суспільство або ті чи інші його

верстви.

ІІ Д о с в і д

зд і й с-н е н ня

с п о с о - б і в

діяльності

Відтворююча – обумовлює збереження і

відтворення культури, в тому числі розширення

(примноження).

ІІІ

Д о с в і д

т в о р ч о ї

діяльності

Перетворююча – визначає здатність до

перетворення світу, створення якісно нових

об’єктів.

ІV

Д о с в і д

емоційно-цінн

Регулююча – регулює вибіркове ставлення до

об’єктів і діяльності, визначає відповідність

164

і с н о г о

ставлення

діяльності і об’єктів потребам особистості,

виробляє оцінку, ймовірності задоволення потреб,

створює імпульс до діяльності і відбивається на її

темпі, якості та рівні.

Але знання, уміння і навички не можна просто передати від учителя до

учня (студента). Як стверджує педагогічна наука, і знання, і вміння, і

навички можуть з’явитися як результат психічної активності учня (студента)

та його мислення. Про це писав відомий російський вчений педагог

Ю.К.Бабанський підкреслюючи, що «...процес навчання – це ціленаправлена

взаємодія вчи-теля та учнів, під час якої вирішуються завдання освіти

(навчання) учнів» [4].

Учитель, наставник, викладач постійно спілкується з учнем (студентом),

пояснює, запитує, дає завдання своїм учням, перевіряє їх, звертає увагу на їх

помилки, коректує дії, радіє за їх успіхи. В цьому закладається зворотній

процес навчання – діяльність вчителя (викладача) і учіння (навчання) –

діяльність учнів (студентів). Під час цього процесу йде передача соціального

досвіду у формі навчання від учителя (викладача) до учнів (студентів).

Тобто, навчання – це спілкування, в процесі якого відбувається пізнання,

що керується, засвоєння суспільно-історичного досвіду, відтворення його,

оволодіння конкретною діяльністю, яка становить основу формування

особистості учня (студента). Вплив викладача (вчителя) стимулює активність

учнів (студентів), досягаючи при цьому певної, заздалегідь поставленої мети

(цілі) і управляє цією активністю. Процес формування в учня (студента)

знань, навиків, умінь, його особистісного розвитку проходить тільки за

рахунок його власної діяльності.

Це можна представити такою схемою (рис. 4.1.):

Мета ціль (ідеальна

модель результату)

Дії та операції

165

Діяльність

Засоби (ідеальні та

матеріальні)

Потреба (стимулює

діяльність)

Результат, що

задовольняє

потребу

Предмет

Мотив (стимулює і

направляє)

Рис. 4.1. Процес формування в учня знань, навичок, умінь

Сучасний навчальний процес є цілісною системою. Дефініція «Система»

розглядається як упорядкована сукупність якісно визначених елементів, між

якими існує закономірність зв'язок чи взаємодія, і яка спрямована на

досягнення певної мети. Поняття «Система» охоплює три взаємопов’язані

положення:

· система утворюється сукупністю (множиною) елементів, що

мають зв’язки між собою;

· ця сукупність утворює єдине уміння, тобто видалення одного з

елементів сукупності порушить властивість цілісності;

166

· утворення сукупності елементів у єдине ціле має певну мету або

призначення, властиве для всієї сукупності елементів, а не для

якоїсь комбінації з них [60].

Аналізуючи поняття «Система» враховують, що елемент системи є

такою частиною, яка не підлягає подальшому поділу, щоб виконувати

властиві для неї функції. Будь-яка система існує (функціонує) у середовищі,

що її оточує. В реальній діяльності немає абсолютно ізольованих або

відокремлених систем. Середовище завжди впливає на внутрішній стан

системи. Для процесу навчання характерним є єдність викладання і

навчання, єдність змістової та процесуальної складової. В педагогічній

практиці та в педагогічній теорії, цілісність процесу навчання виражається у

певному відношенні знань, умінь та навичок, у збалансованості процесу

навчання та розвитку, у об’єднанні знань, умінь і навичок у єдину систему.

Навчання як цілісна система має багато взаємозв’язаних елементів: мета

(ціль), навчальна інформація, засоби педагогічної комунікації педагога та

учнів (студентів), форми їх діяльності та способи здійснення педагогічного

керівництва навчальною та іншими видами діяльності та поведінки учнів

(студентів).

Досягнення соціального значущих цілей навчання передбачає

постановку та розв’язання виховних, розвивальних і навчальних

(когнітивних) цілей, які пов’язані з розвитком особистісних якостей людини,

її духовного світу; розвитком здібностей і набуттям знань, умінь і навичок.

Пізнавальний (когнітивний) аспект навчання можна виразити через

таксономію цілей навчання за Б. Блумом:

Таблиця 4.2.

Основні категорії

навчальних цілей

Визначання Діяльність

Знання

Запам’ятовування

специфічної інформації

Реагує, сприймає, згадує,

упізнає

Розуміння Розуміння змісту заданого

матеріалу незалежно від

Пояснює, перекладає,

показує, інтерпретує

167

іншого

Використання

Використання методів,

концепцій принципів і

теорій у нових ситуаціях

Розв’язує нові проблеми,

демонструє використання

знань, конструює

Аналіз

Поділ інформації на складові

елементи

Розмірковує, перелічує,

порівнює, виділяє головне

Синтез

Складання цілого з окремих

частин

Комбінує, поєднує,

складає, творить

Оцінка

Визначення цінності мате-

ріалів і методів, коли задані

цілі, стандарти, критерії

Оцінює, обговорює,

узагальнює, робить

висновки

Питання змісту будь-якої предметної освіти тісно пов’язане зі змістом

освіти взагалі, під яким розуміють педагогічно адаптований соціальний

досвід, до складу якого за І. Лернером, М. Скаткіним, В. Краєвським,

входять:

· знання про природу, суспільство, техніку, мислення, способи

діяльності, засвоєння яких забезпечує формування світогляду,

методологічний підхід до пізнавальної та практичної діяльності;

· досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється

разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості;

· досвід творчої діяльності;

· досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу, один до одного

[112].

Кожен елемент змісту освіти вимагає конкретних шляхів для його

формування. Уявлення про способи дає таблиця 4.3., розроблена відомими

дидактиками.

Таблиця 4.3.

Зміст освіти, умови та способи його засвоєння

№

п/п

Компоненти

змісту освіти

Способи засвоєння Умови засвоєння

168

Знання про світ,

способи

діяльності

інтелектуального

та практичного

характеру

Сприймання,

усвідомлення,

включення до

найближчих

асоціацій,

запам’ятовування

Мотивація. Актуалізація

минулого досвіду раніше

засвоєних знань і способів

діяльності, необхідних для

опанування знань

Досвід

здійснення

способів

діяльності

Неодноразове

відтворення

фіксованих у

знаннях способів

діяльності за

зразком

Мотивація. Актуалізація

знань про способи діяльності.

Алгоритмізація способів

діяльності. Система творчих

завдань як інтелектуального,

так і практичного характеру,

що передбачають формування

рис творчої особистості.

Активізація

навчально-пізнавальної

діяльності

Досвід творчої

діяльності

Пошукова творча

діяльність

Мотивація. Актуалізація

знань про способи діяльності.

Алгоритмізація способів

діяльності. Система творчих

завдань як інтелектуального,

так і практичного характеру,

що передбачають формування

рис творчої особистості.

Активізація

навчально-пізнавальної

діяльності

Досвід

емоційно-ціннісн

ого ставлення

Переживання в

результаті

задоволення або

незадоволення

потреб і мотивів

навчання

Співвідношення засобів,

змісту, методів, прийомів,

умов навчання та потреб і

мотивів учнів

Зміст освіти покликаний реалізовувати такі функції:

169

· гносеологічну (пізнавальну), відповідно до якої знання створюють

уявлення про оточуючий світ;

· оціночну, яка виявляється в тому, що знання визначають норми

цілісного ставлення суспільства до окремих сфер життя, систему

ідеалів, який необхідно дотримуватися в одному суспільстві;

· відтворюючу, яка виявляється у збереженні та відтворенні

здобутків культури, до якої належить і наука;

· перетворюючу, що передбачає здатність до перебудови світу,

створення нових продуктів і об’єктів;

· регулюючу, завдяки якій особистість здатна вибірково ставитись

до об’єктів і видів діяльності, задовольняти певні потреби,

визначати доцільність, темп здійснення діяльності, її якість.

Кожен з елементів змісту освіти сприяє реалізації означених функцій

освіти не в однаковій мірі. Знання можуть відігравати гносеологічну,

орієнтаційну та оцінювальну функцію, досвід здійснення способів діяльності

– відтворюючу; досвід творчої діяльності – перетворюючу; досвід

емоційно–ціннісного ставлення – регулюючу функцію.

Зміст освіти конкретизується у навчальних планах, програмах,

підручниках та посібниках. Зміст навчального матеріалу – це той фактичний

матеріал і теоретичні положення, що підлягають засвоєнню учнями

(студентами). Він є своєрідною матеріальною основною заняття (уроку), на

базі якої здійснюється вся навчальна діяльність учнів (студентів).

З елементів змісту навчального матеріалу формуються погляди учнів на

навколишню дійсність (розуміння світу і своє місце в ньому). У змісті

навчального матеріалу закладені виховні та розвивальні можливості. Через

зміст, трансформований у раціональну систему методів навчання й форм

організації пізнавальної діяльності учнів (студентів), здійснюється їх

розумовий розвиток і оволодіння досвідом творчої діяльності (рис. 4.2.).

170

Структурні елементи змісту навчального матеріалу

Зміст навчального матеріалу забезпечує набуття учнями певного обсягу

знань, формування вмінь і навичок. Знання – це продукт пізнання людиною

предметів і явищ, законів природи й суспільства, структури діяльності у

вигляді уявлень і понять. Уміння – це здатність використовувати суб’єктом

певних знань і навичок для здійснення прийомів і операцій, що складають

зміст діяльності. Навички – це дії, що характеризуються високою мірою

засвоєння.

У педагогічній науці виділяють такі види знань:

· основні терміни і поняття;

· факти щоденної дійсності та наукові факти;

· основні закони науки, що розкривають зв’язки та відношення між

різними об’єктами, явищами дійсності;

· теорії, що містять систему наукових знань про певну сукупність

об’єктів і про методи дослідження, пояснення та передбачення

явищ із даної предметної галузі;

Зміст

навчальног

о матеріалу

Методи

наукових

досліджень

Наукові

факти

Поняття Закони Теорії