Левенець Ю.А. (гол. ред) Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України
Подождите немного. Документ загружается.
ної мети — стати членом Європейського Союзу. …БЮТ розуміє
переваги євроатлантичної інтеграції України. Але реальністю
є і те, що питання членства в НАТО не є нагальним для більшості
людей. Існує великий рівень антипатії до НАТО, особливо на
Сході та Півдні України. …Вступ України до НАТО може відбу
тися не раніше, ніж більшість населення України зрозуміє пере
ваги членства в цій організації порівняно з позаблоковим статусом
або приєднанням до Ташкентського пакту. Питання про вступ до
НАТО буде вирішуватися винятково на референдумі. Але до того
має тривати робота з модернізації Збройних сил України та реалі
зації Плану дій. Критерієм успішності євроатлантичної інтеграції
має стати прогрес у запровадженні високих стандартів підзвітнос
ті, прозорості і громадського демократичного контролю у прак
тику державних інститутів, зокрема Збройних сил, безпекових
та правоохоронних органів.
Відносини з Росією — занадто важливі для безпеки та про
цвітання всіх нас, щоб розвивати їх ситуативно. Ми переглянемо
наші відносини з Росією на підставі взаємоповаги та взаємного
співробітництва. Росія — важливий стратегічний економічний
партнер, і економічні й культурні зв’язки будуть заохочені й роз
винені. Сьогодні стратегічне завдання, яке стоїть перед лідерами
Росії та України, полягає у тому, аби гарантувати, щоб поточні
зміни продовжувалися належним, мирним і, що найголовніше,
взаємовигідним чином. Гри в піддавки не буде. Росії та Україні
потрібно знайти схожу практичну покрокову схему покращання
тих особливих зв’язків, які існують між росіянами та українця
ми. Сьогодні жодна держава не може накласти вето на європейське
майбутнє будьякої іншої держави. Якщо лідери Росії та України
зможуть застосувати таке розуміння до управління двосторонніми
відносинами, як би важко це іноді не здавалося, ми забезпечимо
нову основу близьких відносин, які матеріально і духовно збагатять
народи наших країн. … Справді, історичні та культурні зв’язки
з нашим сусідом означають, що ми ніколи не зможемо поверну
тися спиною до Росії. Ці зв’язки разом зі здоровими, прозорими
торговельними угодами мають стати наріжним каменем наших
відносин, які б втілювали нашу взаємну довіру та повагу». Важли
вим є й такий аспект: «Ми вважаємо обов’язком України допомогти
у процесі інституціоналізації ролі Росії в Європі, оскільки біль
ша визначеність у цьому відношенні допоможе принести більше
впевненості та стабільності у російськоукраїнські відносини»
80
.
361
Аналітичні доповіді
Поза виборами питання зовнішньої політики не є пріоритет
ними для більшості громадян. Фактично вони знаходяться на пе
риферії їх уваги. Так, серед проблем, які є найактуальнішими,
найвище — на восьмій позиції з 17,9% підтримки знаходиться
«приєднання України до союзу Росії та Білорусі». Вступ до ЄС
п’ятнадцятий за рейтингом з 6,4% підтримки, вступ до СОТ —
шістнадцятий (5,5%), інтеграція до ЄЕП — двадцять перша (2,9%),
вступ до НАТО — двадцять третій (1,7%)
81
. За цих умов безпосе
реднє використання цієї проблематики, тим більше ставка на неї як
на головну, таку, що виокремлює партію серед інших, не є ефек
тивним. Але, водночас, є підстави констатувати, що кращі шанси
на успіх мали ті, хто декларував готовність врахувати різноманітні,
навіть протилежні інтереси різних груп виборців. Дві політичні си
ли, які досягли найбільшого успіху на виборах 2006 та 2007 рр., —
Партія регіонів та БЮТ, — фактично пропонували двовекторну
зовнішню політику і ухилялися від зазначення конкретних ам
бітних цілей, тобто виявляли обережність і більшу збалансова
ність, ніж це мало б бути з огляду на пріоритети їх виборців.
Розділ IV
Коаліційні програми: спроби вироблення
узгодженого підходу
Позиції НСНУ, БЮТ, Партії регіонів та СПУ з питань зов
нішньої політики не вважаються такими, що унеможливлюють
їх узгоджені дії. Збіги та незбіги у підходах на векторі демокра
тичності мають іншу дислокацію, і саме це створює основні труд
нощі у створенні коаліцій. Однак після виборів 2006 р. питання
зовнішньої політики в процесі переговорів між переможцями ма
ли велике значення. Тим більше, що доводиться враховувати по
зицію Президента, який зберігає переважний вплив на цей сег
мент державної політики. У Зверненні Президента України до
Верховної Ради у лютому 2006 р. В.Ющенко наголосив на необхід
ності «навчитися об’єднуватися і формувати консолідовану позицію
чи то у зовнішніх відносинах, чи то перед загрозами економічних
та політичних криз» і «забезпечити взаємодоповнення зовніш
ньої та внутрішньої політик»
82
. Уже на завершальному етапі
підготовки коаліційної угоди між БЮТ, «Нашою Україною» та
СПУ він наголошував, що питання європейської та євроатлан
тичної інтеграції України є для нього принципово важливими.
362
Сучасна українська політика
Це накладалося на наявність потужної опозиції і необхідності шу
кати політичних союзників. Конкретика переговорів, які вів НСНУ
з Партією регіонів щодо створення широкої коаліції, невідома.
Проте легко припустити, що в цьому форматі питання про НАТО
виносилося за дужки. Таким чином, під час коаліційних перего
ворів стало очевидним, що президентська зовнішньополітична
програма не мала шансів знайти повну підтримку коаліції полі
тичних сил будьякої конфігурації. Питання про НАТО стало пред
метом дискусій у «помаранчевому таборі». БЮТ виявив обереж
ність щодо кінцевої мети євроатлантичної інтеграції передовсім
з прагматичних внутрішньополітичних міркувань — низької по
пулярності цієї ідеї серед громадян, у тому числі серед їх наявно
го та вірогідного електорату. СПУ фактично готова підтримати
розвиток співпраці, але не вступ до Альянсу. Звичайно, не супе
речності щодо змісту зовнішньої політики зруйнували «помаран
чеву» коаліцію.
Уже перший «помаранчевий» уряд, утворений після перемоги
Віктора Ющенка на президентських виборах, мав програму, що
враховувала щонайменше позицію Президента та Прем’єрмініст
ра Юлії Тимошенко. У Програмі діяльності Кабінету Міністрів
«Назустріч людям» зазначалося: «Уряд розглядає свою міжна
родну діяльність як важливий інструмент підтримки внутрішніх
політичних та економічних реформ, забезпечення гідного місця
України в системі міжнародних відносин. Основною метою є за
хист національних інтересів України та прав співвітчизників за
кордоном. Європейська інтеграція стане пріоритетом міжнарод
ної діяльності Уряду. Уряд перейде від декларативності до конк
ретних кроків, які виведуть взаємини з ЄС на рівень перспективи
членства. Буде прискорено процес входження України до світової
економічної системи. Це забезпечить сталий розвиток та підви
щення ефективності національної економіки»
83
. Характерно, що
у переліку цілей у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції
з чотирнадцяти пунктів тільки два стосувалися НАТО. Ці пунк
ти здавалися дуже скромними, а фактично — суто формальними:
«активізувати дипломатичні зусилля у сфері співробітництва
з країнами Європи та Північної Америки з метою поглиблення
євроатлантичної інтеграції України; продовжувати участь у захо
дах в рамках програми «Партнерство заради миру» та Ради євро
атлантичного партнерства». Це уявляється особливо симптома
тично на фоні планів «ухвалити оновлену Національну стратегію
363
Аналітичні доповіді
європейської інтеграції України; створити засадничу базу для на
буття Україною повноправного членства в Європейському Союзі
та сформувати в суспільстві стійку проєвропейську більшість»
і вирішити чимало конкретних питань щодо зближення з ЄС
84
.
Зміст програми свідчить, що готової стратегії на східному век
торі не існувало і найраціональнішим було зосередитися на тактич
них кроках, пошуку можливостей. Концентровано це викладено
в таких пунктах: «Здійснити комплекс заходів щодо закріплення
провідної ролі України в транзиті енергоносіїв з Російської Феде
рації та інших країн СНД до країн ЄС; активізувати діяльність
щодо створення ефективних транспортних коридорів і співпра
цю з ЄС та окремими європейськими країнами щодо реалізації
проектів транс’європейських транспортних коридорів; …забезпе
чити функціонування зони вільної торгівлі без вилучень та обме
жень; визначити ступінь співробітництва України в рамках Єди
ного економічного простору; оптимізувати участь України в СНД
з урахуванням пріоритетів зовнішньої політики»
85
. Загалом зов
нішньополітична частина програми показувалася досить стрима
ною і реалістичною. Вона не увібрала в себе вплив «помаранчевої
революції», адекватно враховувала як настрої міжнародних парт
нерів, так і внутрішню ситуацію і була орієнтована на здобуття
широкої громадської підтримки. Але при цьому драматична доля
уряду Юлії Тимошенко і загальне ускладнення суспільнополі
тичної ситуації не забезпечили спадковості. Надалі узгодження
позицій учасників коаліційних переговорів велося фактично з чис
того аркуша.
На старті цього процесу Глава держави мав підстави сподіва
тися на реалізацію власного бачення зовнішньополітичних пріо
ритетів. Виступаючи на відкритті першої сесії Верховної Ради
України V скликання, Віктор Ющенко зазначив: «Завдяки дійо
вій зовнішній політиці наша держава відкрила нову перспективу
відносин з Європейським Союзом, запропонувала — по суті і за
вимогами часу — формулу рівноправних і взаємовигідних відно
син з Російською Федерацією, відновила стратегічне партнерство
зі Сполученими Штатами Америки. Київ постав як новий центр
геополітичної думки, переконання і регіонального лідерства».
Далі він наголосив, що «Президент і надалі дбатиме про здійснення
активної і послідовної зовнішньої політики та гарантування безпе
ки держави. …зовнішньополітичний курс України залишається
не лише незмінним, але й незворотним». Утім, очевидно зважаючи
364
Сучасна українська політика
на результати попереднього обговорення положень коаліційної уго
ди, він не торкнувся найбільш гострих та принципових питань,
зазначивши лише, що «широка міжнародна підтримка ініціати
ви зі створення Спільноти Демократичного Вибору, відродження
та організаційне утвердження ГУУАМ, прогрес у реалізації плану
Придністровського врегулювання, поряд із комплексом інших
зрушень, свідчать про зміцнення статусу України як держави, яка
втілює ініціативну, зважену і результативну зовнішню політику»
86
.
В Угоді про створення коаліції демократичних сил у Верхов
ній Раді V скликання, яка так і не набула чинності, гострі питан
ня зовнішньої політики НСНУ, БЮТ та СПУ були після тривалих
переговорів узгоджені. У першому розділі Програми «Засади внут
рішньої та зовнішньої політики», яка є складовою проекту угоди,
зафіксовані такі завдання: 1. Досягнення повноправного член
ства в Європейському Союзі. 2. Взаємовигідна співпраця з НАТО.
3. Ухвалення рішення про вступ України до НАТО за наслідками
всеукраїнського референдуму. 4. Збереження та зміцнення рівно
правних та добросусідських відносин з Російською Федерацією
та іншими сусідніми країнами. 5. Зміцнення лідерських позицій
України в СхідноєвропейськоЧорноморському регіоні. 6. Забез
печення дипломатичними та іншими засобами і методами, перед
баченими міжнародним правом, захисту суверенітету і безпеки,
територіальної цілісності та непорушності державних кордонів
України, її політичних, торговельноекономічних, науковотех
нічних, культурних та інших інтересів, а також законних прав
громадян України та її юридичних осіб за кордоном»
87
.
Далі в документі «стратегічними завданнями визначено набут
тя членства у Європейському Союзі та забезпечення енергетичної
незалежності України. Пріоритетними завданнями є набуття
членства України в СОТ, започаткування переговорів з ЄС про зо
ну вільної торгівлі між Україною та ЄС, а також взаємовигідна
співпраця з НАТО. Вступ в НАТО — за результатами всеукраїн
ського референдуму. Завданнями Кабінету Міністрів визначені:
завершення процесу набуття членства у Світовій організації
торгівлі до кінця 2006 р.; розробка та впровадження стратегічної
програми адаптації та реалізації потенціалу членства України
в СОТ, яка передбачатиме заходи щодо застосування інструментів
СОТ для захисту інтересів українських виробників на зовнішніх
та внутрішніх ринках, заходи щодо адаптації національної еконо
міки до умов членства в СОТ; послідовне здійснення переговорного
365
Аналітичні доповіді
процесу щодо входження до Єдиного економічного простору на за
садах створення повноцінної зони вільної торгівлі без обмежень
і вилучень, що діє на принципах СОТ, із першочерговим утворен
ням міждержавного органу вирішення торговельних суперечок;
ведення переговорів щодо поступової лібералізації торговельного
режиму у відносинах з ЄС»
88
.
Слід констатувати, що цитований документ, поряд з деклара
ціями і суто компромісними формулюваннями, містить цілі, які
можуть стати спільними для більшості провідних політичних
сил, і актуалізовані завдання, які відображають фундаментальні
національні інтереси держави. Єдиної виразної «помаранчевої»
зовнішньої політики досі не існувало. Створення коаліції союзників
по «помаранчевій революції» з детальною програмою дій може бу
ти важливим кроком до формування збалансованого зовнішньо
політичного курсу, який матиме широку підтримку і у своїх ос
новних положеннях не стане об’єктом постійних атак опозиції.
Відбулося помітне зближення позицій щодо балансу уваги до спів
праці з Росією і Заходом, причому в обох випадках посилений ак
цент на пошуку прагматичних рішень. Те, що стало основою домов
леностей між БЮТ, «Нашою Україною» та СПУ, фактично враховує
позицію, заявлену і Партією регіонів. Це особливо очевидно, якщо
враховувати зовнішньоекономічну частину коаліційних докумен
тів та такі аспекти програми реформ, як «формування потужного
національного капіталу, активізація ресурсного потенціалу регіо
нів, розвиток внутрішнього ринку». Загалом, якщо базуватися
на партійних документах та офіційних заявах керівників, у питан
нях європейської та євроатлантичної інтеграції у БЮТ, СПУ та
Партії регіонів більше спільного, тоді як «Наша Україна», фак
тично партія Президента Віктора Ющенка, демонструвала ради
кальнішу, орієнтовану на інтеграцію з європейською спільнотою
позицію.
В Угоді про створення антикризової коаліції у Верховній Раді
V скликання між фракціями Партії регіонів, СПУ та КПУ міжна
родній політиці держави присвячено лише кілька рядків. У ній пе
редбачено: «1. Здійснення зовнішньополітичного курсу відповідно
до Конституції України, чинного законодавства та загальновизна
них принципів і норм міжнародного права. 2. Створення умов для
набуття повноправного членства в Європейському Союзі. Завер
шення робіт зі створення Єдиного економічного простору. 3. Ухва
лення рішення про вступ до НАТО виключно за правовими
366
Сучасна українська політика
наслідками всеукраїнського референдуму. 4. Розвиток рівноправ
них та добросусідських відносин із Російською Федерацією та ін
шими сусідніми країнами. 5. Забезпечення дипломатичними та
іншими засобами і методами, передбаченими міжнародним пра
вом захисту суверенітету і безпеки, територіальної цілісності та
непорушності державних кордонів України, її політичних торго
вельноекономічних, науковотехнічних, культурних та інших
інтересів, а також законних прав громадян України та її юридичних
осіб за кордоном»
89
. Помітних відмінностей порівняно з «пома
ранчевою» зовнішньополітичною програмою не спостерігається.
Але можна констатувати, що увага до цієї сфери у парламентсь
кої більшості була набагато меншою. Серйозні суперечки з окре
мих зовнішньополітичних питань, які виникли надалі між Пре
зидентом, з одного боку, та урядом і Верховною Радою, з іншого,
не може бути переконливо пояснена розбіжностями положень,
узгоджених провідними політичними силами в різних конфігура
ціях. Це загалом підтверджується і змістом Універсалу національ
ної єдності, який був підписаний Президентом і керівниками
парламентських фракцій Партії регіонів, НСНУ, СПУ та, з засте
реженнями, КПУ.
В Універсалі підтверджувався європейський вибір України,
«незмінність і незворотність зовнішньополітичного курсу Украї
ни, зокрема на інтеграцію у Європейський Союз». Чотири окремі
пункти зафіксували узгоджену позицію стосовно СОТ, ЄС, ЄЕП
та НАТО: «Налагодження ефективного економічного співробіт
ництва з усіма зацікавленими зовнішніми партнерами, керую
чись інтересами України. Невідкладне прийняття необхідних для
вступу до Світової організації торгівлі змін до законодавства та
вступ до цієї організації до кінця 2006 року на прийнятних для
України умовах. Продовження курсу європейської інтеграції Ук
раїни з перспективою вступу України до Європейського Союзу.
Неухильне виконання Плану дій «Україна — ЄС», невідкладний
початок переговорів щодо створення зони вільної торгівлі між Ук
раїною та Європейським Союзом. Завершення робіт щодо участі
України у діяльності Єдиного економічного простору на принци
пах різнорівневої та різношвидкісної інтеграції з урахуванням
норм і правил Світової організації торгівлі. Створення на першому
етапі зони вільної торгівлі без обмежень та вилучень в межах ЄЕП.
Взаємовигідна співпраця з НАТО згідно із Законом України
«Про основи національної безпеки України» (у редакції, чинній
367
Аналітичні доповіді
на дату підписання цього Універсалу). Вирішення питання щодо
вступу до НАТО за наслідками референдуму, який проводиться
після виконання Україною усіх необхідних для цього процедур»
90
.
Підписання цього документа підвело риску під періодом узго
дження позицій між провідними політичними силами в різній
конфігурації і пошуку широкого компромісу.
Суперечливість ситуації, що склалася після зміни формату пар
ламентської більшості, адекватно окреслена у виступі Президента
В.Ющенка на засіданні Верховної Ради 4 серпня 2006 р. у зв’язку
з представленням Віктора Януковича на посаду Прем’єрмініст
ра. Він, зокрема, запитував: «Який курс нова політична команда
може провести? Чи вона може захистити основи національного
політичного курсу — як внутрішнього, так і зовнішнього?.. Чому
угода про першу коаліцію формувалася більше десяти тижнів?
Та тому, що були складні відповіді. Що ми робимо, які цілі, куди
йдемо. Починаючи від ставлення до інтеграції, системи колек
тивної безпеки… Ті самі, по суті, питання були і в рамках дис
кусії з другою коаліцією. Ми билися …за одне — чи ми будемо ма
ти українську Україну, чи ми витримаємо державницький курс,
який добре виписаний, і тим, хто читає Конституцію і закони, яс
но і про концепцію інтеграції, і про концепцію безпекової політи
ки… Коли ми говорили про тему колективної безпеки чи інтегра
ції — знову ж таки ті закони і Конституція, які ми маємо, дають
чітку відповідь формулювання і супроводження українського
інтересу»
91
. Універсал не став основою консолідації, оскільки не
була створена широка коаліція, а таким чином і політичний ме
ханізм взаємодії Президента і уряду.
Загострення політичної конкуренції позначилося в тому, що
зовнішньополітична діяльність втратила цілісність. Практично
відразу після формування уряду на чолі з Віктором Януковичем
зовнішня політика України стала ареною боротьби політичних
сил. Складність проблеми полягала в тому, що політичне протис
тояння дедалі більше позначалося на діяльності гілок влади. Отже,
мали місце як розходження в розумінні зовнішньополітичних
пріоритетів, так і класичне прагнення розширення повноважень
та утвердження власної провідної ролі у формуванні державної
стратегії. Наразі саме остання обставина була головною, що зава
жало розвинути усе ще дуже слабкі тенденції зближення позицій
і формування консенсусу щодо національних інтересів. Остаточний
зрив переговорів між «Нашою Україною» та Партією регіонів про
368
Сучасна українська політика
формування широкої коаліції знецінив Універсал і підштовхнув як
Президента, так і Партію регіонів до повернення на власні позиції.
Під сумнів було поставлено політичний статус ключових мініст
рів — закордонних справ і оборони, виник ризик дезорієнтації дип
ломатичних представництв, адже суперечності з елементами пря
мого протистояння стали характерними для відносин не між
владою і опозицією, а всередині самої влади. Закономірно усклад
нився процес вироблення якісних рішень, послабився партнерсь
кий потенціал країни, були поставлені під сумнів концептуальні
засади зовнішньої політики, зафіксовані в державних документах.
Після «помаранчевої революції» склалася чітка ієрархія стра
тегічних пріоритетів: інтеграція в ЄС і співпраця з Росією. Коли
уряд був сформований іншими політичними силами, на практиці
почали впроваджуватися нові пріоритети та підходи. Стало оче
видним зниження ентузіазму в реалізації реформ, передбачених
угодами між Україною і Євросоюзом. У структурі уряду ліквідо
вано Комітет із питань європейської та євроатлантичної інтег
рації, який очолював міністр закордонних справ Борис Тарасюк,
прихильник максимально швидкого зближення із Заходом. Коор
динація роботи міністерств, відповідальних за реалізацію планів
співпраці з ЄС і НАТО, перейшла безпосередньо до рук Віктора
Януковича. Це слугувало сигналом для бюрократії, що важливість
відповідних завдань знижувалася. Справді, Прем’єрміністр уже
окреслив свій підхід до євроінтеграції, схильність не поспішати
з виконанням всього комплексу зобов’язань і планів, передбачених
домовленостями між Україною і ЄС. Сутність його позиції поляга
ла в тому, що тільки тоді, коли економіка, законодавство і рівень
життя у країні досягнуть європейських стандартів, постане ре
альне питання про приєднання до ЄС. Кабінет Міністрів озвучив
намір вивести Україну на рівень країн, які претендують на вступ
до ЄС, упродовж 10 років. Слід зазначити, що такий підхід біль
шою мірою відповідає готовності країни, ніж форсований курс,
який прагнув реалізувати Віктор Ющенко. До речі, це цілком
влаштовує і Брюссель, котрий явно не має наміру на нинішньому
етапі обговорювати з Україною перспективи її членства. Але така
«економізація» фактично дорівнює приниженню значущості ре
форм політикоправової сфери і містить реальний ризик зниження
рівня відносин та погіршення стратегічних перспектив взаємодії
з ЄС. Поіншому уявляється перспектива вступу до СОТ. Тут існує
ширше взаєморозуміння різних політичних сил.
369
Аналітичні доповіді
Починаючи з осені 2006 р. розпочався новий етап формування
опозиційного бачення пріоритетів та першочергових цілей зовніш
ньої політики. У вересні 2006 р., коли «Наша Україна» тримала
своїх представників в уряді та шукала шляхів досягнення уста
леного компромісу з антикризовою коаліцією, за ініціативи БЮТ
була підготовлена деталізована «Угода про створення парламент
ської опозиції у Верховній Раді України V скликання». Цей до
кумент, зокрема, передбачав «забезпечення інтеграції України до
європейських систем колективної безпеки шляхом набуття пов
ноправного членства в Європейському Союзі; взаємовигідну
співпрацю з НАТО; послідовне здійснення переговорного проце
су щодо входження до Єдиного економічного простору на засадах
створення повноцінної зони вільної торгівлі без обмежень і вилу
чень, що діє на принципах СОТ, із першочерговим утворенням
міждержавного органу вирішення торговельних суперечок; ве
дення переговорів щодо поступової лібералізації торговельного
режиму у відносинах з ЄС»
92
. Значна увага в документі приділена
питанням енергетичної безпеки, підвищення конкурентоспро
можності національної економіки. Далі зазначалося, що «Учасни
ки Опозиції підтверджують відданість України її міжнародним
зобов’язанням та беруть на себе відповідальність за продовження
закріпленого чинним законодавством України зовнішньополі
тичного курсу, що включає в себе стратегічні цілі європейської
інтеграції та ухвалення рішення про вступ України до НАТО за
наслідками всеукраїнського референдуму зі збереженням рівно
правних і добросусідських відносин з Російською Федерацією та
іншими сусідніми країнами та зміцненням лідерських позицій
України в СхідноєвропейськоЧорноморському регіоні. Політи
ка опозиції у сфері зовнішніх зносин полягає в утвердженні і роз
витку України як незалежної демократичної держави шляхом
забезпечення дипломатичними та іншими засобами і методами,
передбаченими міжнародним правом, захисту суверенітету і без
пеки, територіальної цілісності та непорушності державних кор
донів України, її політичних, торговельноекономічних, науко
вотехнічних, культурних тощо інтересів, а також законних прав
громадян України та її юридичних осіб за кордоном». Також пе
редбачалося «поглиблення стратегічного партнерства з Російсь
кою Федерацією, Польщею та США на основі загальновизнаних
принципів міжнародного права; підвищення ефективності вико
ристання транзитного потенціалу України шляхом модернізації
370
Сучасна українська політика