Левенець Ю.А. (гол. ред) Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України

Подождите немного. Документ загружается.

У грудні 1998 року було ухвалено Конституцію АРК.

Четверта сесія ІІІ Курултаю, яка відбулася в січні 2001 року —

вже після ухвалення чинних Конституції України (1996 р.) та

Конституції АРК (1998 р.), поставила завдання «перетворення ста

тусу Автономної Республіки Крим в національнотериторіальну

автономію в складі незалежної демократичної України». Яких

форм може набути процес і результат такої автономізації — пи

тання залишається відкритим. Не тільки через відсутність проект

них пропозицій з боку кримськотатарської громади, а й через те,

що це питання взагалі не дискутується з огляду на конституційну

унітарність Української держави. Цієї унітарності сучасна кримсь

ка автономія аж ніяк не спростовує. Вона є не державницьким,

а саме адміністративнотериторіальним утворенням, якому нада

но більшої самостійності децентралізацією стосовно нього окре

мих функцій загальнодержавного управління, порівняно з інши

ми українськими територіями.

І все ж навряд чи слід надалі уникати наукової, а загалом і більш

широкої суспільної дискусії та проектної роботи щодо форм ре

алізації кримськотатарським народом права на самовизначення.

Тим більше що міжнародне право пропонує великий набір варіан

тів такої реалізації — від державного самовизначення до різних

видів самовизначення внутрішнього — культурного, соціально

го, економічного, політичного тощо, упровадження яких не по

рушує цілісності держави, в межах якої мешкає той або інший

народ, менш численний, ніж більшість її населення.

На сьогодні найперспективнішим шляхом правового забезпе

чення процесу соціальної адаптації в Україні раніше депортованих

видається ухвалення Закону про відновлення прав осіб, депорто

ваних за національною ознакою, внесений до парламенту Кабіне

том Міністрів України за № 4526 18 грудня 2003 року і на початку

2004 року проголосований у першому читанні. У ньому дано політи

коправову оцінку фактам насильницького переселення (депор

тації) як незаконних та злочинних репресивних актів, визначено

статус осіб, депортованих за національною ознакою, встановлено

гарантії держави щодо відновлення їх прав, принципи державної

політики та повноваження органів державної влади й органів місце

вого самоврядування щодо відновлення прав цих осіб. У процесі

роботи над документом депутати суттєво його вдосконалили, в тому

числі з урахуванням пропозицій та положень однойменного зако

нопроекту, поданих керівниками Меджлісу кримськотатарського

431

Аналітичні доповіді

народу народними депутатами М. Джемільовим та Р. Чубаровим.

У червні 2004 року проект був схвалений парламентом, але не набув

чинності через вето Президента України. Глава держави запропо

нував низку редакційних змін тексту документа з метою його вдос

коналення і приведення у відповідність з Конституцією та інши

ми законами України. Головне науковоекспертне Управління

Верховної Ради України погодилося з цими пропозиціями.

Тож перспектива ухвалення Закону є цілком реальною. Такою

вона стала не останньою чергою тому, що в основу проекту було

покладено ідею пріоритетності особистих прав громадян. Зако

нопроектні пропозиції, які виходять з першості колективних

прав і орієнтуються на правовстановлення особливого статусу

однієї чи кількох етнічних спільнот, навряд чи мають шанси ста

ти законом. Так, дискусії про надання кримським татарам стату

су «корінного народу» продукують негативну реакцію з боку час

тини політичної і культурної еліти та деяких етнічних спільнот,

які вбачають у наданні спеціального статусу кримським татарам

переваги порівняно з іншими. З цієї ж причини викликають опір

пропозиції щодо прийняття окремого Закону про статус кримсь

котатарського народу, навіть якщо в цьому законі не йтиметься

про кримських татар як корінний народ України. Тим часом пра

вові гарантії, які мають метою відновлення і забезпечення прав

депортованих за національною ознакою та їхніх нащадків, зага

лом (у політиків та законодавців, серед широких верств) не вик

ликають принципових заперечень, якщо при цьому враховують

ся інтереси іншої частини різноетнічного кримського населення.

Для комплексного вирішення проблеми адаптації депортова

них у місцях повернення необхідно ухвалити відповідну Концеп

цію, яка б передбачала заходи, спрямовані на забезпечення соці

альної інтеграції в основних сферах життєдіяльності кримського

соціуму, відповідала інтересам всіх кримчан та інших громадян

України, Української держави та її кримського регіону.

Крім того, підходи до вирішення окресленої проблеми у ба

гатьох своїх аспектах є окремим випадком більш загальної проб

леми — концептуалізації державної етнонаціональної політики,

її правового, організаційного та іншого забезпечення. Зокрема,

в частині запровадження у політикоправовий дискурс адекватного

українській ситуації і європейським правовим стандартам тлу

мачення термінів, що застосовуються у Конституції України та

інших актах вітчизняного законодавства. Серед цих термінів —

«український народ», «українська нація», «корінні народи» та ін.

432

Сучасна українська політика

Висновки

Проект

Концепція

соціальної інтеграції

громадян України кримськотатарської та інших національностей,

які проживають у Криму

Загальні положення

1.1. Особливості етнодемографічної та етносоціальної

ситуації в Криму

Після здобуття незалежності однією з найгостріших суспіль

них проблем, успадкованих Українською державою від радянсь

кого минулого, стала проблема повернення в Україну і соціаль

ної адаптації депортованих за національною ознакою кримських

татар, болгар, вірмен, греків, німців. Переважна більшість тих,

хто повернувся й повертається, є вихідцями і нащадками ви

хідців з Криму. Питання їх політичної реабілітації як неправди

во звинувачених і протиправно та антигуманно репресованих було

вирішене ще в останні роки й місяці існування Радянського Союзу.

Тоді ж депортовані добилися від влади права на повернення на

батьківщину. На час Всеукраїнського перепису населення 2001 ро

ку в автономії вже проживали 243,4 тис. кримських татар — 12,0%

серед усього населення автономії. Менш ніж 0,2% становили ре

патріанти інших національностей — болгари, вірмени, греки, нім

ці. Автономна Республіка Крим — єдине в унітарній Україні

адміністративнотериторіальне утворення, де у складі населення

переважають етнічні росіяни. Їх частка сягає 58,3%. Українців

за національністю у Криму 24,3%.

На початку масової репатріації кримських татар їх розселяли

переважно у сільських місцевостях північної частини півострова

без урахування тієї обставини, що більшість з них до депортації

проживала на кримському півдні й прагнули повернутися на землі

свого традиційного проживання. З 2002 року, коли помітно змен

шилася хвиля зовнішньої кримськотатарської імміграції, підня

лася хвиля міграції внутрішньокримської. Крім вищеописаних

обставин її спонукою стала зросла привабливість комерційного ви

користання земель Південного берега Криму.

Демографи прогнозують зростання частки кримських татар

на півострові попри труднощі з вирішенням соціальних проблем

433

Аналітичні доповіді

репатріантів і пов’язаний з цим високий рівень смертності в їх се

редовищі. У кримських татар спостерігається найвища народжува

ність та наймолодша вікова структура серед дев’яти найчисленні

ших етносів України, а також збереження потенціалу репатріації

тих, хто ще залишається у колишніх республіках СРСР.

Питання соціальної адаптації репатріантів стосуються не тільки

їх самих. Це — питання адаптаційних трансформацій в поліетніч

ному кримському й всеукраїнському соціумі загалом. Ці транс

формації мають стосуватися усіх складових суспільних відносин:

економіки і соціальної сфери, культури, політики, права та ін.

Зміст цих складових надзвичайно масштабний. Їх здійснення уск

ладнюється наростанням напруги у відносинах кримських татар

і кримчан інших національностей. Головними чинниками цього

є загальні для всього населення півострова соціальноекономічні,

соціокультурні, політичні та інші негаразди, а також намагання

окремих корумпованих чиновників, керівників органів місцевого

самоврядування і неурядових утворень та представників криміна

лізованого бізнесу «етнізувати» ситуацію і провокувати таким спо

собом випадки міжетнічного протистояння як прикриття для вчи

нення незаконних оборудок із землею та іншими ресурсами Криму.

До чинників міжетнічної напруги належать: присутність

у кримському соціумі протилежних геополітичних орієнтацій,

у т. ч. на етногруповому рівні; поширеність серед слов’янської біль

шості кримчан негативних стереотипів стосовно кримських татар

і навпаки; експансія іноземного мовлення, зокрема російських,

турецьких, болгарських телерадіоканалів; брак наповнення крим

ського інформаційного простору вітчизняними медіапродуктами;

слабка інтегрованість освіти Криму в загальноукраїнську систему

освіти, зокрема в частині вивчення української мови, що суттєво

обмежує можливості вступу абітурієнтів з Криму, у т. ч. з середо

вища репатріантів, до вищих навчальних закладів України.

На етносоціальну ситуацію в Криму помітно впливають по

зиція іноземних урядів і політичних діячів, правозахисних та

релігійних організацій з різноманітними намірами — від спри

яння соціальній інтеграції громадян, що належать до раніше де

портованих за національною ознакою, до загострення суспільних

відносин у Криму задля впливу у власних інтересах на загально

український суспільний простір.

Специфічними для кримських татар та інших раніше депорто

ваних за національною ознакою проблемами соціальної адаптації

434

Сучасна українська політика

є недостатнє законодавче забезпечення державної політики з ви

рішення проблем репатріантів; нижчі, як порівняти з кримчана

ми інших національностей, показники політичної участі; гірша

ситуація у сферах зайнятості, житлового забезпечення, комуналь

ної інфраструктури в місцях компактного проживання; щодо мож

ливостей задоволення культурних, освітніх, релігійних та інших

гуманітарних запитів — відновлення історичної топонімії і «свя

тих місць» (стародавніх мечетей та ін.); навчання кримськота

тарською мовою та ширше її застосування в медійному просторі,

видавничій справі, функціонуванні органів влади і місцевого са

моврядування тощо.

Українською державою і владними структурами автономії

здійснено певну роботу для облаштування та соціальної адаптації

репатріантів, задоволення їхніх культурних і релігійних потреб.

Триває виконання затвердженої постановою уряду України від

11 травня 2006 року Державної програми розселення та облаш

тування депортованих кримських татар і осіб інших національ

ностей, що повернулися в Україну на проживання, їх адаптації

та інтеграції в українське суспільство на період до 2010 року. Ця

програма спрямована на вирішенння соціальноекономічних та

культурноосвітніх проблем, пов’язаних із поверненням на істо

ричну батьківщину депортованих кримських татар та осіб інших

національностей. Серед іншого, в ній визначено пріоритетні зав

дання органів виконавчої влади щодо розселення репатріантів,

їх облаштування, адаптації та інтеграції в українське суспільство.

Загалом реалізація передбачених державою заходів, пов’язаних

з облаштуванням та адаптацією репатріантів, суттєво поліпшить

рівень їх забезпечення основними елементами соціальної інфра

структури.

1.2. Мета Концепції, визначення її основних термінів

Концепція має на меті визначити принципи, напрями, завдан

ня та засоби внутрішньої і зовнішньої політики держави для форму

вання сприятливих умов соціальної інтеграції громадян України

кримськотатарської та інших національностей, які проживають

у Криму. Соціальна інтеграція громадян України кримськотатарсь

кої та інших національностей, які проживають у Криму, є процесом

гармонізації відносин між цими громадянами на основі задоволен

ня й узгодження їхніх спільних і специфічних інтересів, а також ін

тересів інших громадян України та інтересів Української держави.

435

Аналітичні доповіді

Етнонаціональні відносини в Україні — відносини між особа

ми, групами осіб, організаціями, установами та іншими суспіль

ними утвореннями з приводу питань консолідації та розвитку ук

раїнської нації, її історичної свідомості, традицій і культури,

а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної само

бутності всіх корінних народів і національних меншин України,

реалізації їхніх специфічних та спільних інтересів.

Українська нація, український народ — громадяни України всіх

національностей, які продовжують багатовікову історію українсь

кого державотворення, дбають про забезпечення прав і свобод лю

дини та гідних умов її життя, піклуються про зміцнення громадян

ської злагоди на землі України, прагнуть розвивати і зміцнювати

демократичну, соціальну, правову Українську державу.

Національність — усвідомлена належність особи до певної

групи, члени якої виявляють почуття національного самоусві

домлення та спільності між собою і мають відповідну цьому само

усвідомленню спільну історичну самоназву.

Національне самоусвідомлення — усвідомлення особою своєї

належності до групи, членів якої об’єднують спільні уявлення

про її національну самобутність.

Національна самобутність групи — етнічна, культурна, мов

на та релігійна своєрідність групи осіб певної національності.

Корінні народи України — групи громадян України, почуття

національного самоусвідомлення та спільності яких відображають

генезис цих груп на просторі, що є територією Української дер

жави, де проживає більшість осіб відповідних національностей.

Національні меншини України — групи громадян України, які

не є українцями за національністю, виявляють почуття національ

ного самоусвідомлення та спільності між собою.

Українці — особи, які усвідомлюють свою належність до най

численнішої в Україні національно самобутньої групи, історична

самоназва якої відповідає традиційній назві простору, що є тери

торією Української держави, а також особи іншої, ніж українсь

ка, національності, які є громадянами України.

Національно6культурна автономія в Україні — форма добро

вільної всеукраїнської та (або) регіональної національнокультур

ної самоорганізації громадян України для самостійного вирішення

ними питань збереження та розвитку їхньої історичної свідомос

ті і традицій, етнічної, культурної, мовної та релігійної самобут

ності.

436

Сучасна українська політика

Регіональні мови або мови меншин в Україні — мови, які відріз

няються від державної (офіційної) української мови, при цьому

не є її діалектами або мовами мігрантів і юридично визнані таки

ми, що традиційно використовуються в межах певної території

Української держави як засіб спілкування її громадян, кількість

яких менша, ніж решта населення, але є такою, що виправдовує за

охочувальні заходи, передбачені Законом України «Про ратифі

кацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин».

Депортація — здійснене на підставі рішень, ухвалених орга

нами державної влади колишнього СРСР, примусове переселен

ня осіб за національною ознакою з місць постійного проживання,

що є територією України.

Депортовані за національною ознакою особи (далі: депорто

вані особи) — особи зпоміж громадян колишнього СРСР, які

в 1941–1944 роках на підставі рішень, ухвалених органами держав

ної влади колишнього СРСР, були примусово переселені за націо

нальною ознакою з місць постійного проживання, що є територію

України, набули або прагнуть набути громадянства України, а та

кож особи, які народилися в сім’ях депортованих за національною

ознакою осіб до моменту повернення цих осіб в місця постійного про

живання і які набули або прагнуть набути громадянства України.

1.3. Принципи державної політики сприяння соціальній

інтеграції громадян України кримськотатарської та

інших національностей, які проживають у Криму:

– верховенство права;

– право особи вільно і без будьякого примусу виявляти своє

національне самоусвідомлення, визначати та вказувати свою на

ціональність, належність до української нації, українського на

роду, всіх корінних народів і національних меншин України;

– рівність прав і свобод громадян України;

– належність до української нації, українського народу, всіх

корінних народів і національних меншин України є виявом і на

слідком індивідуальної та групової самоідентифікації громадян

України і не надає будькому жодних індивідуальних або групо

вих переваг та привілеїв;

– недопущення привілеїв чи обмежень за ознаками раси, ко

льору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,

етнічного та соціального походження, майнового стану, місця про

живання, за мовними або іншими ознаками;

437

Аналітичні доповіді

– право громадян, які належать до української нації, українсько

го народу, всіх корінних народів і національних меншин України,

здійснювати свої права і свободи одноосібно та разом з іншими, в тому

числі щодо збереження й розвитку своєї національної самобутності;

– забезпечення прав і свобод української нації, українського

народу, всіх корінних народів і національних меншин України

як невід’ємної частини прав і свобод людини;

– гарантії громадянам всіх національностей юридичного захис

ту індивідуальних і групових інтересів у сфері етнонаціональних

відносин через забезпечення умов їх правомочності як індивіду

альних суб’єктів права або як членів різних структур, що є юри

дичними особами;

– створення належних умов для збалансованої реалізації ін

тересів особи, суспільства і держави у сфері етнонаціональних

відносин, консолідація громадян всіх національностей навколо

цінностей розвитку України як суверенної, незалежної, демокра

тичної, соціальної, правової держави;

– визнання багатонаціонального (поліетнічного) складу насе

лення України і національної багатоманітності української куль

тури як суспільної цінності, сприяння розвитку всіх національ

них складових української культури;

– забезпечення всебічного розвитку і функціонування держав

ної української мови в усіх сферах суспільного життя на всій те

риторії України;

– гарантування захисту, вільного розвитку і використання мов

усіх корінних народів України, російської та інших мов національ

них меншин України, в тому числі на засадах Закону України «Про

ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов мен

шин»;

– рішуча протидія розпалюванню расової, національної,

релігійної ворожнечі;

– заборона, згідно з чинним законодавством, об’єднань і орга

нізацій, щодо ідеологічних засад і діяльності яких виявлено і в су

довому порядку доведено наміри або дії з розпалювання расової,

національної, релігійної ворожнечі;

– постійний моніторинг етнонаціональних відносин, зокрема,

для виявлення, відвернення, мирного вирішення конфліктоне

безпечних та конфліктних ситуацій;

– подолання регіональних диспропорцій в умовах задоволення

громадянами їх соціальноекономічних, політичних, культурних,

438

Сучасна українська політика

мовних, релігійних прав і свобод, через забезпечення яких реалі

зується мета державної етнонаціональної політики;

– забезпечення територіальної цілісності і суверенітету Ук

раїнської держави;

– чітке розмежування функцій і повноважень органів держав

ної влади і місцевого самоврядування у здійсненні державної по

літики соціальної інтеграції громадян України кримськотатар

ської та інших національностей, які проживають у Криму.

Пріоритетні напрями і завдання державної політики сприяння

соціальній інтеграції громадян України кримськотатарської

та інших національностей, які проживають у Криму

2.1. У сфері права, політики та управління:

– приведення у відповідність з Конституцією України і цією

Концепцією всіх інших правових актів, якими регулюється про

цес соціальної інтеграції громадян України кримськотатарської

та інших національностей, які проживають у Криму;

– розроблення, ухвалення та неухильне дотримання законів що

до гарантування прав усіх корінних народів і національних меншин

України, порядку застосування в Україні національнокультурної

автономії, мов, відновлення прав осіб, депортованих за національ

ною ознакою;

– вдосконалення системи правового захисту осіб і груп від по

сягання на національну честь та гідність, від дискримінації, воро

жого ставлення, погроз та насильства через їхню етнічну, куль

турну, мовну, релігійну своєрідність;

– посилення юридичної відповідальності за використання за

собів масової інформації для розпалювання расової, національної,

релігійної ворожнечі, а також за інші дії, які судом визнані такими,

що містять ознаки дискримінації, ворожого ставлення, погроз та

насильства щодо особи чи групи осіб через їхню етнічну, куль

турну, мовну, релігійну своєрідність;

– гарантування громадянам всіх національностей, відповідно

до чинного законодавства, прав на:

– об’єднання, виявлення поглядів і свободу думки, совісті та

віросповідання, утворення національнокультурних і релігійних

установ, організацій, асоціацій;

– одержання і поширення інформації мовою своєї національ

но самобутньої групи без втручання держави, якщо ця свобода не

439

Аналітичні доповіді

обмежує свободу і право громадян одержувати і поширювати інфор

мацію державною мовою та не створює загроз національній без

пеці України;

– вільний доступ до засобів масової інформації, захист від диск

римінації громадян зпоміж всіх національно самобутніх груп

населення України в доступі до засобів масової інформації, а також

право цих громадян створювати і використовувати засоби масо

вої інформації відповідно до чинного законодавства;

– вільне користування зручною для них мовою у міжособис

тісному спілкуванні;

– безперешкодне використання державної мови і поряд з нею

регіональних мов або мов меншин у спілкуванні з органами дер

жавної влади, представницьким та іншими органами Автономної

Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також

з посадовими особами цих органів під час виконання ними службо

вих обов’язків, якщо відповідні органи уповноважені функціо

нувати разом з державною мовою також юридично обов’язкови

ми для них регіональними мовами або мовами меншин;

– юридичний захист індивідуальних і групових інтересів осіб

різних національностей з використанням усіх можливостей їх

правомочності як індивідуальних суб’єктів права або як членів різ

них структур, що є юридичними особами;

– вдосконалення систем державного управління і місцевого

самоврядування для посилення їх ефективності та оптимізації

співпраці, розподілу повноважень і бюджетних відносин між орга

нами влади Української держави, її кримської автономії та тери

торіальними громадами і структурами місцевого самоврядування,

для розвитку самоорганізації населення з урахуванням історич

них, економічних, екологічних, географічних, демографічних, ет

нічних і культурних особливостей територій;

– правове унормування податкових пільг та інших процедур

заохочення і мотивації суб’єктів видавничої, культурної, масме

дійної та іншої діяльності до використання державної українсь

кої мови в цій діяльності, при виробленні та поширенні своєї про

дукції;

– створення умов для політичної участі представників націо

нально самобутніх груп громадян України, в тому числі для їх

участі у владі, в підготовці, ухваленні та реалізації органами дер

жавної влади представницьким та іншими органами Автономної

Республіки Крим, а також органами місцевого самоврядування

440

Сучасна українська політика