Левенець Ю.А. (гол. ред) Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України
Подождите немного. Документ загружается.
тичного» населення таких областей, як Черкаська чи Вінницька.
Враховуючи відверто проросійські настрої основної маси населен
ня Криму, можна констатувати, що кримські татари виступають
соціальною базою і провідником проукраїнських національно
державницьких принципів на півострові та є не дестабілізуючим
чинником, а, навпаки, фактором стабілізації суспільних відно
син в Україні і її кримській автономії.
Розділ VI
Зовнішні чинники етнополітичних відносин в автономії
Соціальноінтеграційні процеси у кримському соціумі доволі
залежні від зовнішніх впливів. Зокрема, з боку держав — сусідів
України — Росії і Туреччини. Перша має можливість використо
вувати наявність у Криму великої російської діаспори, а друга —
кримськотатарської національної меншини, яку з цією країною
пов’язують велика кримськотатарська діаспора, а також спільна
релігія.
Публічні дії офіційного керівництва обох держав стосовно Кри
му є дуже обережними. Їхні практичні кроки стосуються, як прави
ло, участі у політично нейтральних заходах. Однак такий показний
політичний етикет не означає, що частина іноземного політикуму
не чинить спроб не уповні легітимних дій щодо Криму. Так, відо
ма діяльність мера Москви Ю. Лужкова, депутата Державної Ду
ми РФ К. Затуліна та інших.
Росія зацікавлена, щоб не зменшувалося коло тих, хто може бу
ти об’єктом її впливу, тобто так званих співвітчизників, до яких
вона зараховує етнічних росіян та усіх російськомовних у країнах
колишнього СРСР. Тому з російського боку постійно інспірується
питання про нібито нищення російської мови і культури в Україні.
Збільшення підтримки з боку Росії російської мови і культури
на півострові спрямоване на закріплення її беззастережно доміную
чого становища. Вірогідними наслідками цього в етнополітичній
сфері можуть бути такі: присутність на півострові тільки російсь
комовних культурних зразків і надалі віддалятиме кримчан від
знайомства з українською мовою і культурою, посилюючи психо
логію півострівної окремішності від решти України. Закріплюва
тиметься психологія меншовартісності окремих представників
україномовної меншини півострова, а також російськомовних
421
Аналітичні доповіді
кримчан, які хотіли б дати своїм дітям освіту державною українсь
кою мовою або просто дати їм можливість знати цю мову, аби во
ни могли соціально реалізуватися не тільки у Криму, а й у будь
якому регіоні України. Може зупинитися процес відновлення
кримськотатарської топонімії, що неминуче викличе протести
з боку репатріантів.
Одне із завдань, яке ставить перед собою Росія, — обґрунтува
ти свої «історичні права» якщо не на весь півострів, то хоча б на
Севастополь. Тенденційною інтерпретацією фактів займаються
російські політики різного рівня. Під впливом пропаганди, яка
йде з Росії, виникає напруження між проукраїнськими і про
російськими організаціями півострова.
Російське керівництво активно використовує такий канал впли
ву на ситуацію у Криму, як інерція упередженого ставлення до
Заходу. Цей релікт «холодної війни» розглядається як ефективний
засіб формувати упереджене ставлення до українського керівницт
ва і до його прозахідного геостратегічного вектора. Цей засіб підси
люється апеляціями до лояльності росіян Криму до своєї історич
ної батьківщини. Повернувши геостратегічний вектор України
у свій бік, дехто в Росії розраховує на те, що Чорноморський флот
залишатиметься у Севастополі і після 2017 року.
Україна не може залишатися осторонь найбільш резонансних
і гострих зовнішньополітичних подій, що відбуваються поблизу
її кордонів. У 2008 р. такою подією став конфлікт у Грузії між цент
ральним урядом та південноосетинськими сепаратистами, Росією
і Грузією. У Криму розбіжності в оцінках дій сторін конфлікту
відбивали поділ на «своїхчужих». Більшість росіян в Криму під
тримали російське керівництво. Меджліс солідаризувався з пози
цією щодо конфлікту Президента України. Багато ж рядових кримсь
ких татар були солідарні з одновірцями — південними осетинами,
тобто керувалися почуттями релігійної солідарності. Тому Президія
Меджлісу, з одного боку, висловила жаль з приводу відмови росій
ського керівництва здійснювати міжнародний план врегулюван
ня, а з іншого, закликала усіх мешканців Криму виступити про
ти воєнного протистояння між Грузією та Росією, зажадавши від
уряду Росії вивести війська з території Грузії, а від уряду Грузії —
приступити до прямих переговорів з осетинським та абхазьким
народами про принципи взаємного проживання й розвитку.
Серед російських організацій Криму солідарність з Москвою бу
ла фактично повна. Вже з початком дій грузинської армії у Пів
422
Сучасна українська політика
денній Осетії Російська громада Криму разом з іншими проросійсь
кими організаціями взяла участь у мітингу. У заяві його учасників
Тбілісі і Вашингтон звинувачувалися у розігруванні антиросійсь
кої карти. Висловлювалася подяка керівництву Росії за вчасний
захист населення Південної Осетії як перший після 1985 р. акт
збройного захисту Росією своїх співвітчизників за кордоном.
Не менш рішучими, але вже на підтримку грузинського керів
ництва, були заяви ряду проукраїнських організацій. «Кримсь
ка правиця» назвала дії Росії під час конфлікту як агресію проти
Грузії, підтвердження намірів застосувати військову силу проти
сусідніх держав в разі їх прагнення до НАТО. Кримська органі
зація «Нашої України» взагалі не виключила можливості ана
логічної агресії проти України.
Неадекватне розуміння сутності процесу націотворення в Украї
ні штовхає російських політиків на те, щоб через проросійські ор
ганізації Криму формувати у населення півострова антиукраїнські
настрої, виховувати в них лояльність не до української держави,
а до російської. Для цього застосовуються різні засоби. У травні
2008 р., наприклад, Кримським відділенням міжнародного моло
діжного фронту «Прорив» і громадським об’єднанням «Російська
співдружність» була проведена акція «У кожному вікні — російсь
кий прапор». Прапори РФ роздавалися протягом 9 днів по одному
дню у 9 містах Криму. За інформацією організаторів акції, російські
прапори взяли понад 3,1 тис. кримчан. Тобто за моральної під
тримки Росії проросійські організації нав’язують кримчанам сим
воли російської ідентичності, перешкоджаючи впровадженню
символів ідентичності української та кримськотатарської.
Застосовуються і юридичні засоби «прив’язування» кримчан
до Росії — надання їм російських паспортів. Проросійські органі
зації домагаються легалізації подвійного російськоукраїнського
громадянства, як це робить Кримська республіканська організа
ція партії «Союз лівих сил».
Коли під час російськогрузинського конфлікту з’ясувалося,
що до його початку Росія видала свої паспорти 90% мешканців
Південної Осетії, проблема наявності у кримчан російських пас
портів викликала особливо гостре занепокоєння в українських
політиків. Як зазначила народний депутат від «Нашої України —
Народної самооборони» Ольга Герасим’юк, «я не виключаю, що
Росія заявить про необхідність захисту прав своїх громадян на те
риторії українського Криму».
423
Аналітичні доповіді
Серед представників російської влади утверджується намір фор
мування, збереження й посилення російської самоідентифікації
кримчан, та й усіх росіян України, запровадженням «карти
росіянина», яка має давати право безперешкодного в’їзду на те
риторію РФ, отримання там роботи, освіти, медичної допомоги,
заняття підприємницькою діяльністю без додаткових дозволів.
Новий і у перспективі потужний чинник впливу на розвиток си
туації у Криму — кримськотатарські діаспори. Найбільша з них —
у Туреччині. Після тривалого періоду апатії у 2007 р. вона нага
дала про себе не просто як чинник фінансової та матеріальної
підтримки кримських репатріантів, а й як чинник політичний,
утворивши Федерацію кримськотатарських дернеків, яку очолив
Унвер Сель. З метою політичної підтримки відновлення прав крим
ських татар в Україні Федерація оголосила про намір використову
вати усі цивілізовані засоби — інформувати міжнародну громадсь
кість, держави та міжнародні організації, у т. ч. Раду Європи та
НАТО, про становище кримськотатарського народу. Наступною
стратегічною метою було проголошено створення Міжнародної фе
дерації кримськотатарських дернеків, яка об’єднала б усі діаспори.
Національний центр кримських татар у США, крім суто мате
ріальної допомоги кримським татарам у Криму, надає їм морально
політичну підтримку у питанні здобуття статусу корінного народу.
Активісти НЦКТ не тільки сприяють участі представників Мед
жлісу у заходах ООН з питань корінних народів, а й самі беруть
у них участь від імені всього народу, привертають увагу світової гро
мадськості до питання забезпечення кримських татар землею.
У США, у НьюЙорку, щороку проводяться мистецькі паради
кримських татар, у яких беруть участь представники з Криму.
У Туреччині ж у травні 2008 р. було проведено марш під політич
ними гаслами, у якому також взяли участь кримські татари зі
США, Німеччини, Нідерландів. У справі формування потрібної
громадської думки кримським татарам суттєво сприяють не ли
ше міждержавні, а й міжнародні громадські організації, наприк
лад, Міжнародна амністія. Крім того, кримськотатарські активісти
залучають до розв’язання своїх проблем громадські організації
зарубіжних країн, як це зробив Кримськотатарський молодіж
ний центр, уклавши угоду про співпрацю з молодіжною органі
зацією Християнськодемократичної партії Німеччини. Опоненти
ж кримських татар у Криму розраховують на ініційований Єв
разійським союзом молоді проект «Інша Україна».
424
Сучасна українська політика
Новим суб’єктом, здатним потужно впливати на стан міжет
нічних відносин на півострові аж до їх крайнього загострення,
є організації так званого політичного ісламу. Найактивнішою з них
у Криму є «Хізб атТахрір».
Міжнародні структури демонструють готовність допомогти
кримським татарам у вирішенні найгостріших соціальних питань,
у т. ч. подолання безробіття, запровадженням системи мікрокре
дитування малозабезпеченого кримськотатарського населення.
Звісно, в умовах загальної соціальної кризи першочергова
підтримка кримських татар може сприйматися слов’янським на
селенням як його дискримінація.
Про зростання турецької активності у справі підтримки кримсь
ких татар, що проживають у Криму, свідчить епізод із проведенням
Федерацією кримськотатарських дернеків Туреччини маршу
протесту біля українського посольства 18 травня 2008 р., тобто
у траурний для кримських татар день. Причому марш було про
ведено попри прохання посольства до Федерації скасувати його.
Демонстрацію цього маршу на багатьох телеканалах, причому не
лише Туреччини, можна вважати спробою посилення опосеред
кованого, тобто через світову громадськість, тиску на українсь
кий уряд щодо розв’язання кримськотатарських проблем. Крім
того, глава федерації У. Сель не тільки відкрито підтримав ідею
створення у Криму кримськотатарської республіки, а й пообіцяв
допомогу кримськотатарської діаспори у Туреччині у боротьбі
«корінного народу Криму» за досягнення цієї мети. Зрозуміло,
що такого роду заяви хвилюють слов’янське населення, зважаю
чи на близькість Туреччини і на велику кримськотатарську діас
пору у цій країні.
Так само викликає занепокоєння і діяльність арабських місіо
нерів, які прибувають на півострів, оминаючи урядові структури
АРК, по лінії міжвузівської асоціації «Альраїд». В уряді Криму за
непокоєні не тільки тим, що саме на арабські гроші здійснюється
будівництво або реставрація мечетей, а й тим, що самі мусуль
манські громади стають фінансово залежними від місіонерів.
Міжнародні організації, зі свого боку, уважно стежать за крим
ськими проблемами, насамперед проблемами кримських татар
як спільноти, що потребує найбільшої правової підтримки. Серед
міжнародних організацій, спроможних суттєво впливати на між
етнічні відносини в Криму, — ООН та її структурні підрозділи,
зокрема Регіональне бюро Програми розвитку ООН по країнах
425
Аналітичні доповіді
Європи та СНД. Деякі питання, що виникають у репатріантів, на
лежать до компетенції Представництва Верховного комісара ООН
з прав біженців в Україні, до якого звертаються керівники кримсь
котатарського руху. Особливі надії лідери кримських татар покла
дають на Організацію непредставлених народів і націй, в Генасам
блеї яких вони традиційно беруть активну участь, намагаючись
через неї здійснити моральний вплив на українське керівництво
з тим, щоб було легалізовано статус кримських татар як корінно
го народу з відповідними правами і можливостями, які виплива
ють з Декларації ООН про права корінних народів.
Серед європейських міжнародних організацій пильну увагу
до Криму виявляють Організація з безпеки та співробітництва в Єв
ропі та Рада Європи.
Апелюючи до Декларації ООН про права корінних народів від
13 вересня 2007 року, кримські татари намагаються посилити
свої вимоги підтримкою аналогічних рухів, що існують в інших
країнах, насамперед у сусідній Росії.
Невдоволення слов’ян першочерговою увагою міжнародних
організацій до кримських татар значною мірою нівелюються тим,
що ПРІК ООН має об’єктом своєї уваги усе населення Криму, не
залежно від національності.
Результати комплексного аналізу дієвості описаних та інших
фактів зовнішнього впливу на ситуацію в Криму не дають підстав
вважати, що такий вплив має потенціал вже тепер спричинити
загострення міжетнічних відносин на півострові. Такий потенціал
не простежується насамперед тому, що навіть найбільш провока
тивні акції, що ініціюються або підтримуються з боку Росії чи Ту
реччини, не демонструються як офіційна позиція цих держав. За
звичай такі акції ініціюються окремими особами або організаціями.
Їх невелика результативність зумовлена також маргінальністю
найбільш радикальних сил. Разом з тим, постійне інспірування
радикалізму і недостовірне подання його у ЗМІ як вияву переваж
них серед кримського загалу конфронтаційних настроїв може ви
користовуватися деким у сусідніх державах для провокації між
етнічного конфлікту і навіть для закликів до прямого втручання
у ситуацію в Криму.
426
Сучасна українська політика
Розділ VII
Кримські татари в системі політичної влади.
Стан правового регулювання соціально,інтеграційних
процесів у поліетнічній громаді АРК
Процес інтеграції кримських татар та осіб інших національнос
тей зпосеред раніше депортованих за національною ознакою в сис
тему владних відносин Української держави та її кримської авто
номії — важливий напрям загальної соціальноінтеграційної
динаміки. У її перебігові питання політичної участі репатріантів
вирішувалися порізному. І за всіх випадків репатріанти мали і ма
ють підстави бути незадоволеними рівнем свого представництва
у владі та можливостями впливу на неї з метою вирішення проблем.
Втім, процес збільшення загальної ваги кримських татар у по
літичному житті півострова рушив. Зокрема, про це свідчить
зростання рівня представництва кримських татар в органах влади.
За даними Республіканського комітету у справах національнос
тей і депортованих громадян, станом на перший квартал 2008 ро
ку загальна кількість державних службовців кримськотатарської
національності становить в Автономній Республіці Крим 407 осіб
(7,9%), із них в органах виконавчої влади працюють 104 особи
(8,4%), в районних державних адміністраціях — 178 (12,5%),
в органах місцевого самоврядування — 114 (4,8%), у Фонді май
на АРК — 4 (4,3%). Щоправда, слід зважати й на переважно не
високий рівень посад, які обіймають ці державні службовці...
Проблемним залишається також питання залучення кримсь
ких татар до роботи в силових структурах. В органах і підрозді
лах внутрішніх справ головного управління МВС України в Ав
тономній Республіці Крим проходять службу 397 осіб зпосеред
раніше депортованих за національною ознакою та їхніх нащадків,
що наближається до 5,2% від загальної кількості атестованого
складу. Крім того, на посадах вільнонайманого складу працює
65 працівників (3,1%) та 4 державні службовці (2,7%). А от на
керівних посадах проходять службу лише 28 осіб з репатріантів.
Унаслідок позачергових виборів до українського парламенту
2007 року депутатом Верховної Ради України було обрано тільки од
ного кримського татарина (у ВР V скликання серед народних депута
тів України було двоє представників кримськотатарського народу);
до Верховної Ради Автономної Республіки Крим — 7 осіб, міських
і районних рад — 137 осіб (125 — за списком Народного руху України,
2 — за списком Кримськотатарського блоку, 8 — за списком БЮТ,
427
Аналітичні доповіді
і ще 2 — за списками інших партій); селищних і сільських рад — по
над 900 осіб. Зпоміж 309 селищних і сільських голів 24 є кримськи
ми татарами, що становить 7,7% (у ході виборчої кампанії 2002 року
сільськими та селищними головами було обрано лише 13 кримсь
ких татар). Загалом частка депутатів — кримських татар у депу
татському корпусі Автономної Республіки Крим перевищує 15%.
Владний і всі інші вектори державної політики сприяння соці
альній інтеграції громадян України кримськотатарської та інших
національностей, які проживають у Криму, мають на меті гармоні
зацію відносин між цими громадянами на основі задоволення й уз
годження їхніх спільних і специфічних інтересів, а також інтересів
усіх громадян України та інтересів Української держави. Важливою
умовою такої гармонізації є розроблення і застосування адекватних
меті правових регуляторів поведінки всіх учасників соціальноадап
таційної взаємодії, включно з державою. Чимало з цих регуляторів
запроваджено вітчизняними законами і міжнародними правовими
актами, в тому числі міждержавними договорами, які набули чин
ності в Україні. Частина з них діють ще з радянських часів, інші —
ухвалені в процесі суверенізації України після здобуття незалеж
ності. Серед них Конституція України, Акт проголошення незалеж
ності, Декларація про державний суверенітет України, Декларація
прав національностей України, закони «Про мови в Українській
РСР», «Про національні меншини в Україні», «Про місцеве само
врядування в Україні», «Про громадянство», «Про об’єднання гро
мадян», «Про освіту», «Про свободу совісті та релігійні організації»,
«Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про
телебачення і радіомовлення», Основи законодавства України про
культуру, Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний
кодекс України, Сімейний кодекс України, Кодекс адміністратив
ного судочинства України, Кримінальнопроцесуальний кодекс Ук
раїни, Конвенція ЮНЕСКО проти дискримінації в сфері освіти,
Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримі
нації; Конвенція Міжнародної Організації Праці № 111 щодо дискри
мінації в галузі праці та занять, Міжнародний пакт про еконо
мічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт ООН про
громадянські і політичні права, Конвенція Ради Європи про за
хист прав і основоположних свобод людини, Рамкова конвенція
про захист національних меншин, Європейська хартія регіональ
них мов або мов меншин, двосторонні договори зі Словаччиною,
Польщею, Румунією, Литвою, Росією, Білоруссю та інші.
428
Сучасна українська політика
В останні роки й місяці існування Радянського Союзу було
ухвалено чинні й для суверенної України загальносоюзні акти
щодо політичної реабілітації депортованих за національною озна
кою як неправдиво звинувачених і протиправно та антигуманно
репресованих. Тоді ж депортовані добилися від комуністичної вла
ди права на повернення на батьківщину. Незабаром після того —
на початку 1991 року — Кримська область набула статусу адмі
ністративнотериторіальної автономії в складі України.
ІІ Курултай (національний з’їзд) кримських татар у червні
1991 року обрав Меджліс як орган самоуправління народу; ухва
лив рішення про утворення місцевих меджлісів. Курултай ухвалив
також «Декларацію про національний суверенітет кримськота
тарського народу». Документ стверджував: «1. Крим є національ
ною територією кримськотатарського народу, на якій тільки він має
право на самовизначення так, як воно викладено в міжнародно
правових актах, визнаних світовим співтовариством. Політичне,
економічне, духовне і культурне відродження кримськотатарсь
кого народу можливе тільки в його національній суверенній дер
жаві. До цієї мети буде прагнути кримськотатарський народ, ви
користовуючи всі засоби, передбачені міжнародним правом.
2. Відносини між кримськими татарами і національними й ет
нічними групами, що проживають у Криму, повинні будуватися
на основі взаємної поваги, визнання людських і громадянських
прав та інтересів, повинне забезпечуватися суворе дотримання
політичних, економічних, культурних, релігійних та інших закон
них прав усіх людей, незалежно від їхньої етнічної належності».
На розвиток Декларації Меджліс 29 грудня 1991 року ухвалив
проект Конституції Кримської Республіки і запросив громадян до
його широкого обговорення. Опублікований незабаром в газеті «Ав
дет», проект декларував гарантії прав і свобод усіх людей, незалеж
но від раси, національності, політичних поглядів і віросповідання.
Однак низка його положень засвідчила прихильність авторів доку
мента до ідеї утворення в Криму суверенної етнократичної держави,
яка на основі Договору з Україною входить до її складу. Громадяни
Кримської Республіки — кримські татари, кримчаки і караїми оголо
шувалися корінним населенням, по суті — «більш рівним» у правах,
ніж «громадяни інших національностей, для яких через історичні
обставини Крим став Батьківщиною». Ця «більша рівність» визна
чалася положеннями, за якими, поперше, корінне населення визна
валося виключним володарем права на самовизначення. Подруге,
429
Аналітичні доповіді
рішення з усіх питань державного і громадського життя, винесених
на обговорення народу, вважалися прийнятими, коли за них прого
лосували понад половина громадян, що мають виборче право, але
тільки в разі голосування за ці рішення більше половини виборців
зпоміж корінного населення. Потретє, парламент Республіки мав
складатися з двох рівноправних палат, перша з яких (Рада народ
них представників) мала обиратися на основі рівного прямого виборчо
го права від територіальних виборчих округів, а друга (Меджліс) —
обиралася Курултаєм і представляла корінне населення. При цьому
всі рішення, включно з тими, що стосувалися структур виконавчої
влади, вважалися ухваленими, якщо за них проголосувала понад
половина депутатів кожної з обох палат. Почетверте, президентом
Республіки міг стати лише кандидат, який отримав понад половину
голосів усіх виборців, що голосували, в тому числі понад половину
голосів виборців — представників корінного населення. Віцепрези
дент Республіки обирався Курултаєм корінного населення. Етнок
ратичний принцип було покладено також в основу низки інших по
ложень проекту. Згідно з пропонованою системою представницьких
органів в адміністративнотериторіальних одиницях Республіки,
в їх структурі виокремлювалися ради різного рівня, а в місцях ком
пактного проживання корінного населення — відповідні меджліси.
Серед українських і зарубіжних експертів та політиків ставлен
ня до вищеназваного законопроекту виявилося переважно стри
маним або й негативним. Передовсім через його невідповідність
етнодемографічним та етнополітичним реаліям України й Криму та
узвичаєним принципам державного будівництва на ґрунті рівних
прав громадян, незалежно від їхнього етнічного походження і будь
яких інших відмінностей.
Тим часом у практиці суспільних відносин переважна більшість
кримських татар і їх політичних лідерів дотримувалася політич
ної позиції, яка відповідала інтересам державного суверенітету
України і була такою, що стримувала сепаратистські настрої орі
єнтованої на Росію частини кримчан.
Підписання 1997 року широкомасштабного договору між Украї
ною і Росією, а також досягнення угоди щодо Чорноморського фло
ту задекларувало взаємовизнання сторонами існуючих міждержав
них кордонів. Було покладено край сподіванням деяких російських
політиків збільшити національний геополітичний ресурс шляхом
відокремлення від України Криму, а кримських сепаратистів поз
бавлено підстав апелювати до своїх однодумців у владі Російської
Федерації.
430
Сучасна українська політика