Левенець Ю.А. (гол. ред) Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України
Подождите немного. Документ загружается.
Доповідь VII
КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ КОНТЕКСТ
СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ
РІЗНИХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ,
ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ У КРИМУ:
ВИКЛИКИ ДЛЯ ДЕРЖАВИ
Авторський колектив:
д.політ.н. В.О.Котигоренко (керівник); Д.К. Батурін; к.політ.н.
А.М. Дегтеренко; к.філос.н. С.І. Здіорук; д.е.н., академік НАН Ук6
раїни Е.М. Ліанова; д.і.н. О.М. Майборода; д.е.н. О. В.Макарова;
к.е.н. О.В. Позняк; к.філос.н. Б.Ф. Сагалаков; д.філос.н. М.Т. Степико
Зміст
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 382
Розділ І. Динаміка етнічного складу населення
Автономної Республіки Крим . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 383
Розділ ІІ. Етнічні особливості соціальноекономічної
ситуації на півострові . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 387
Розділ ІІІ. Специфіка кримського мовного, культурного
та інформаційного простору . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 402
Розділ ІV. Проблеми відродження ісламської традиції
в Криму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 411
Розділ V. Політичні орієнтації кримчан . . . . . . . . . . . . . . . . 417
Розділ VІ. Зовнішні чинники етнополітичних відносин
в автономії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 421
Розділ VIІ. Кримські татари в системі політичної влади.
Стан правового регулювання соціальноінтеграційних
процесів у поліетнічній громаді АРК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 427
Висновки: Проект «Концепції соціальної інтеграції
громадян України кримськотатарської та інших
національностей, які проживають у Криму» . . . . . . . . . . . . . 433
381
Аналітичні доповіді
Вступ
Від радянського минулого Українська держава успадкувала
кримськотатарську проблему. Її зміст не обмежується забезпечен
ням репатріації репресованого сталінським режимом народу до
Криму — на землю, де цей народ сформувався і яку він століттями
плекав разом зі співвітчизниками іншого етнічного походження
та іншої культури і релігійної ідентичності. За час, упродовж якого
кримських татар було позбавлено можливості жити на батьківщи
ні, її територія і населення зазнали масштабних демографічних,
економічних, політичних, культурних та інших змін. Тому го
ловним у кримськотатарській проблемі є соціальна адаптація ре
патріантів до нової ситуації. Але не тільки. Соціальна адаптація
кримських татар є хай і найбільшою, але все ж частиною масш
табнішої проблеми. Вона полягає у вирішенні питань інтеграції
у змінений кримський соціум усіх раніше депортованих радянсь
ким режимом за національною ознакою. Серед них — болгари, вір
мени, греки, німці. Така інтеграція, щоб бути успішною та від
повідати спільним і специфічним інтересам репатріантів,
а також інтересам інших громадян України й інтересам Української
держави, потребує адаптаційних трансформацій у всьому поліет
нічному кримському й українському соціумі. Відповідно, зростає
значення державної політики регулювання соціальноінтеграцій
них процесів.
Виконуючи дослідження на тему «Соціальна адаптація кримсь
котатарських репатріантів: виклики для державної політики»,
автори ставили перед собою триєдину мету: 1) проаналізувати
стан сучасних етносоціальних відносин у Криму; 2) осмислити
результати і завдання державної політики з вирішення проблем
репатріантів у контексті загальних суспільних проблем регіону
й України; 3) розробити проект документа з викладенням пропо
зицій щодо оптимізації державної політики сприяння соціальній
інтеграції громадян України кримськотатарської та інших на
ціональностей, які проживають у Криму.
Ця публікація — конспективний виклад результатів викона
ної роботи
382
Сучасна українська політика
Розділ І
Динаміка етнічного складу населення
Автономної Республіки Крим
Автономна Республіка Крим та Севастопольська міськрада за
особливостями етнодемографічного розвитку суттєво відрізняють
ся від інших регіонів України. Цими особливостями є:
– переважання у складі населення «нетитульного» етносу Ук
раїни — у решті регіонів країни українці становлять більшість
населення, кількісна перевага неукраїнців трапляється лише на
рівні окремих адміністративних районів;
– наявність у складі населення трьох етнічних груп, для яких
Крим є територією етнічного походження або основною етнічною
територією (кримські татари, караїми, кримчаки); за межами Кри
му в Україні мешкає лише одна етнічна група (гагаузи), чия основ
на етнічна територія знаходиться, причому частково, в межах
України;
– повернення з місць депортації осіб, які були вислані сталінсь
ким режимом з Криму, та їх нащадків і пов’язані з цим проблеми
облаштування репатріантів;
– висока частка немісцевих уродженців у населенні, значна
частина яких походить зпоза меж України;
– наявність досить численної групи осіб, предки яких мешкали
в Криму протягом багатьох поколінь і рідною вважали російську
мову — в інших регіонах України російськомовні громадяни (за
дуже незначними винятками) є або російськомовними в другому
третьому (а помітна частина — навіть у першому) поколінні, або
є недавніми переселенцями зпоза меж України та дітьми цих пе
реселенців.
Згідно з даними Першого Всеукраїнського перепису населення
2001 р. в АР Крим постійно мешкало трохи більше 2024,1 тис. осіб.
Із загальної кількості 1180,4 тис. осіб (58,3% від загалу) станови
ли росіяни, 492,2 тис. (24,3%) — українці, 243,4 тис. (12,0%) —
кримські татари, чисельність від 2,5 до 30 тис. осіб мали також
білоруси, татари, вірмени, євреї, поляки, молдовани, азербайд
жанці, узбеки, корейці, греки та німці. Караїмів нараховувалася
671 особа, кримчаків — 204 особи. У Севастопольській міськраді
(м. Севастополь та підпорядковані йому населені пункти) на
5.12.2001 р. мешкало 377,2 тис. осіб, у т. ч. 270,0 тис. росіян (71,6%
від загалу), 84,4 тис. українців (22,4%), по 1–6 тис. білорусів,
383
Аналітичні доповіді
татар, кримських татар, вірмен та євреїв, а також 44 караїми та
76 кримчаків.
Загалом на півострові зосереджено 98,8% усіх кримських татар,
які мешкають в Україні, 59,8% українських караїмів, 69,0% крим
чаків, 17,4% росіян України (частка кримчан серед населення
України не перевищує 5%).
У Криму протягом останніх півтора століття співіснували
численні контингенти росіян, українців та (за винятком періоду
з середини 1940х до другої половини 1980х р.) кримські татари,
співвідношення між цими етносами постійно змінювалося. Пер
ший і єдиний перепис населення Російської імперії був проведе
ний у 1897 р. Під час його проведення питання етнічної належності
не ставилося — національність визначали на основі рідної мови,
але в ті часи випадки переходу на мову іншого народу були не
частими. Найчисленнішою етнічною групою Криму в кінці XIX ст.
були кримські татари (понад 1/3 населення), росіяни дещо посту
палися їм за кількістю, українці становили близько 11%. Згідно
з даними першого перепису населення СРСР, 1926 р., росіяни ста
новили вже 42,6% населення Криму (55,4% міського та 31,8%
сільського), кримські татари — 25,3% (відповідно 11,9 та 36,8%),
українці — 11,0% (8,8 та 12,8%), німці — 6,2% (1,3 та 10,3%),
євреї — 5,6% (11,0 та 1,1%). Наступні місця за чисельністю по
сідали греки, болгари, вірмени, кримчаки, поляки, караїми,
білоруси (від 0,5 до 2,3%), причому серед осіб цих національнос
тей лише болгари мали переважно сільський характер розселен
ня, решта — мешкали в основному в містах.
Протягом 1926–1939 р. у Криму відбулося збільшення частки
росіян та українців при зниженні питомої ваги кримських татар,
німців, греків, болгар, вірмен. Кардинальні зміни етнічного скла
ду населення Криму відбулися в період Другої світової війни. Ще
1941 р. з Криму і кількох південних областей України до східних
регіонів СРСР було депортоване німецьке населення, у травні
1944 р. здійснено депортацію кримськотатарського народу, влітку
того ж року — депортацію кримських болгар, вірмен та греків.
Під час окупації німцями було знищено чимало євреїв, кримча
ків та караїмів.
28 квітня 1956 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР крим
ські татари були звільнені зі спецпоселення без права повернення
конфіскованого під час виселення майна і без права повернення
в рідні місця. Однак, незважаючи на заборону і перепони з боку
384
Сучасна українська політика
влади, окремі особи кримськотатарської національності ще з кінця
1950х років почали прибувати до Криму. У 1950–1970х р. процес
повернення депортованих відбувався дуже повільно — згідно з да
ними перепису 1979 р. в Криму мешкало 5,4 тис. кримських татар.
Активізація процесу повернення на історичну батьківщину
раніше депортованих припадає на 1989–1992 р. Далі спостеріга
ється поступове уповільнення цього процесу через економічну
кризу в Україні та скорочення фінансування програм щодо по
вернення та облаштування депортованих. Внаслідок репатріації
в Криму впродовж 1989–1993 р. спостерігався надзвичайно вели
кий міграційний приріст населення (+164,6 тис. осіб за 5 років).
На початку масової репатріації кримських татар їх розселяли
переважно в сільських місцевостях Півночі Криму без урахування
тієї обставини, що більшість з них до депортації мешкали на півдні
півострова і прагнули повернутися на землі свого традиційного
проживання. З 2002 р., коли помітно зменшилася хвиля зовніш
ньої кримськотатарської імміграції, піднялася хвиля міграції
внутрішньокримської. Крім вищеописаних обставин її спонукою
стала ще й зросла привабливість перспективи комерційного ви
користання земель Південного берегу Криму (ПБК).
Кримські татари компактно проживають у Бахчисарайському
районі (21,30% у складі населення, українців у районі — 19,6%,
росіян — 54,3%); у Білогірському районі (29,2% населення —
кримські татари, українців — 16,2%, росіян — 49,2%); у Джан
койському районі (частка кримських татар — 21,6%); Кіровсь
кому районі (частка кримських татар — 25,5%); Сімферопольсь
кому районі (частка кримських татар — 22,2%); Совєтському
районі (частка кримських татар — 22,2%).
Протягом 1989–2001 р. у Криму чисельність кримських татар
збільшилася у 6,3 раза, вірмен — у 3,6 раза (Табл. 1), відбулося дея
ке збільшення кількості болгар, греків та німців, тоді як по Україні
в цілому чисельність трьох останніх етнічних груп зменшилася.
Кількість українців і росіян протягом 1979–1989 р. майже не зміни
лася, а протягом 1989–2001 р. — незначно зменшилася, в той же час
білоруси, молдовани, поляки, представники основних етносів авто
номій РФ, і особливо євреї, зазнали значних кількісних втрат.
Частка кримських татар на півострові напевне зростатиме попри
труднощі із вирішенням соціальних проблем репатріантів, складні
умови їх життя та пов’язану з цим підвищену смертність (за інтен
сивністю смертності кримські татари посідають друге місце серед
385
Аналітичні доповіді
етнічних груп України після ромів). Зростанню чисельності крим
ських татар сприятиме властива цій етнічній спільноті найвища
народжуваність та наймолодша вікова структура серед дев’яти
найчисленніших етносів України, а за певних умов — і завдяки
продовженню репатріації.
Таблиця 1
Зміни етнічного складу населення Криму (разом із
м. Севастополем) у 1979–2001 р.
386
Сучасна українська політика
Розподіл населення за
етнічною належністю, %
Темп росту чисельності,
%
1979 1989 2001 1979–2001 1989–2001
Все населення 100,00 100,00 100,00 112,4 98,8
росіяни 68,40 67,05 60,40 99,3 89,0
українці 25,63 25,75 24,01 105,4 92,1
кримські татари 0,25 1,58 10,22 4524,0 639,4
білоруси 2,02 2,06 1,46 81,4 70,2
татари 0,45 0,44 0,57 140,9 126,4
вірмени 0,16 0,11 0,42 294,1 361,1
євреї 1,01 0,73 0,23 25,7 31,2
молдовани 0,21 0,27 0,19 102,6 69,0
поляки 0,29 0,25 0,19 73,2 72,4
азербайджанці 0,06 0,10 0,18 334,4 181,2
узбеки н. д. н. д. 0,13 – –
греки 0,09 0,11 0,13 160,0 113,1
корейці 0,07 0,10 0,13 197,2 124,9
німці 0,07 0,10 0,12 175,8 118,4
чуваші 0,16 0,19 0,11 76,0 58,0
мордва 0,19 0,19 0,11 64,8 56,2
болгари 0,07 0,09 0,10 145,2 104,4
грузини 0,06 0,07 0,09 172,8 120,1
цигани н. д. н. д. 0,08 – –
марійці 0,07 0,08 0,05 80,9 62,5
Розділ ІІ
Етнічні особливості соціально,економічної ситуації
на півострові
Зайнятість та безробіття. Найвищий рівень зайнятості на
селення цього регіону спостерігається у таких видах економічної
діяльності, як оптова і роздрібна торгівля; сільське господарство,
лісове та рибне господарство; торгівля побутовими товарами та їх
ремонт, готелі та ресторани; транспорт та зв’язок; операції з не
рухомістю; охорона здоров’я та соціальна допомога; колективні,
громадські та особисті послуги. Це пов’язано насамперед із особ
ливостями економічного розвитку регіону — зокрема, пріоритет
ним розвитком туристичнорекреаційної сфери, сфери обслуго
вування, сільського господарства, транспортної інфраструктури.
Кримськотатарське населення найбільше представлене у сільсько
господарському виробництві, значна його роль у розвитку автосер
вісу, громадського харчування, дрібнооптової торгівлі. Проте воно
мало представлене у великому бізнесі. Помітна також відсутність
кримських татар у сфері державної служби. У правоохоронних
органах кримських татар працює менш як 2%.
Аналіз розподілу населення АР Крим за статусом зайнятості
свідчить про збереження високої частки самозайнятих (27,1%
проти 17,6% в цілому по Україні 2006 року, та, відповідно, 26%
і 17,9% — 2007 року). Не менш вагомою залишається частка осіб,
що працюють за наймом у окремих громадян (17,4% проти 9,2%
в цілому по країні). Водночас питома вага осіб, зайнятих в осо
бистих селянських господарствах у цьому регіоні (6,5%), значно
менша від аналогічного показника в Україні (13,8%), що зумовле
но насамперед сезонним характером зайнятості переважної час
тини населення. Кількість зайнятих в ОСПГ має таку саму струк
туру, як і самозайняті — 26,6% проти 17,3% по Україні 2006 року,
та 26,5% проти 17,6% 2007 року.
Розподіл працюючого населення за формами власності свідчить
про переважання зайнятості населення міста Севастополя на під
приємствах державної форми власності (46,4% проти 27,4%
в цілому по Україні та 22,0% в Автономній Республіці Крим). Це
зумовлено передусім значною концентрацію підприємств та ус
танов державної форми власності у місті, з одного боку, та недос
татньо високими темпами розвитку комунальної та комунально
корпоративної форми власності (11,3% проти 24,3% в цілому по
387
Аналітичні доповіді
Україні та 33,6% в Автономній Республіці Крим). Водночас част
ка зайнятого населення на підприємствах приватної форми влас
ності утримується практично в однаковому діапазоні (42,3−
48,3%), що свідчить про позитивні тенденції змін у цьому
сегменті зайнятості (рис. 2).
Аналіз динаміки рівня економічної активності населення по
казує, що протягом 2000–2007 років в Україні відбувалося зни
ження цього рівня (з 63,2% 2000 року до 62,6% 2007 року). На
томість у Автономній Республіці Крим спостерігалося незначне
зростання рівнів економічної активності (з 61,2% 2000 року до
62,5% 2007 року).
Соціальні диспропорції виразно проявляються в етнічних особ
ливостях суспільного поділу праці за її характером — розумовим
та фізичним. Майже в усіх АТО АРК населення зайняте переваж
но фізичною працею: від 49,3% (м. Сімферополь) до 83,2%
(Джанкойський район). Ситуація значно змінюється в етнічному
спектрі.
За даними перепису населення, на території Автономної Рес
публіки Крим, а саме — в компактних поселеннях репатріантів
частка зайнятих розумовою діяльністю є більшою серед вірмен,
росіян та українців (див. додаток, Табл. 1). 53% українців м. Сім
ферополя належать до групи «білих комірців», 50% росіян м. Сім
ферополя також належать до групи «білих комірців». Відповідно,
56% болгар м. Керчі та 52% Ленінського району є «білими комір
цями». Кримські татари представляють групу «синіх комірців»
майже у всіх АТО регіону: від 57% (м. Сімферополь) до 88% (Джан
койський район, Красноперекопський район). У групі «білих ко
мірців» часткою від 12 до 43% представлені кримські татари.
Болгари, незважаючи на нечисленну представленість у АРК, в де
яких АТО на 56% представлені «білими комірцями» та на 44% —
«синіми» (м. Керч). У групі «білих комірців» частку від 24 до
45% мають греки, від 16 до 37% — німці. Невеликою є частка ре
патріантів серед вірмен, але цей етнос майже в кожному другому
АТО регіону є добре представленим серед «білих комірців» (50% —
м. Сімферополь; 50% — м. Ялта; 52,5% — Чорноморський район)
(див. Табл. 1, додаток).
Таким чином, етнічні особливості соціальнопрофесійної стра
тифікації територіальних громад АР Крим є такими, що можуть
спричинити міжетнічну напругу або конфлікти. Вони вимагають
від держави розроблення й реалізації політики подолання дис
388
Сучасна українська політика
пропорцій соціальноекономічного розвитку не тільки на рівні
АР Крим, а й між окремими адміністративнотериторіальними
утвореннями районного та міського рівнів. Така політика має здійс
нюватися саме стосовно територій і населених пунктів, а не щодо
осіб тієї чи тієї національності. Вона має включати й заходи з по
передження та мінімізації безробіття.
Аналізуючи тенденції змін обсягів безробіття протягом
2000–2007 рр. на основі даних вибіркових обстежень економічної
активності населення, можна відзначити, що за означений період
рівень безробіття населення України знизився з 11,6% 2000 року
до 6,4% 2007 року (на 5,2%). Разом з тим рівень безробіття в Ав
тономній Республіці Крим знизився з 8,1% 2000 року до 4,6%
2007 року (тобто на 3,5%). Найгостріше стоїть проблема працев
лаштування саме кримських татар. Досі не працевлаштовано по
над 40% переселенців працездатного віку, а майже дві третини тих,
хто знайшли роботу, змушені працювати не за фахом. Інфор
мація щодо поділу зайнятого населення за критеріями розумової
і фізичної праці підтверджує цю тезу. Політика держави щодо
соціального захисту безробітних та створення нових робочих
місць має узгоджуватися з тенденціями і потребами внутрішньо
регіонального та міжрегіонального поділу праці, з необхідністю
модернізації економіки і, відповідно, структурних реформ у сфері
зайнятості. Вона має враховувати також чинники компактного
проживання етнічних спільнот і їхні уподобання у виборі певних
видів господарювання.
Доходи та рівень життя. Протягом 1999–2007 років в Ав
тономній Республіці Крим, як і в цілому по Україні, відбулося
значне покращання рівня матеріальної забезпеченості населення.
Насамперед слід відмітити поступове зростання номінальних і ре
альних доходів. Динаміка заробітної плати найманих працівників
як основного джерела доходів населення мала тенденцію до ста
більного зростання. Однак практично протягом всього досліджува
ного періоду темпи зростання заробітної плати по АРК поступалися
середнім по країні значенням. До того ж рівень заробітної плати
у базовому (1999му) році по Криму був нижчим, що призвело до
значного відставання показника 2007 року від середнього по Ук
раїні. За 2000–2007 роки диференціація між рівнем заробітної
плати найманих працівників АРК та середнім по Україні значен
ням стабільно збільшувалася. 2007 року розмір середньомісячної
заробітної плати по Криму становив лише 90,3% від українського
389
Аналітичні доповіді
рівня, в той час як 2000 року він сягав 97,8%. Разом зі збільшенням
номінальних доходів кримчан відбувалося зростання їх реальної
заробітної плати. Від 2001 року в АРК реальна заробітна плата
зростає постійно, що відповідало загальноукраїнській тенденції.
Протягом 2002 року в Криму реальна заробітна плата підвищила
ся на 17,5%, 2003 р. — на 12,3%, 2004 р. — на 23,1%, 2005 р. —
на 18,7%, 2006 р. — на 18,6% та 2007 р. — на 11,7%. Водночас
привертає увагу постійне випереджання кримських показників
середніми по Україні, що повторює тенденцію номінальної за
робітної плати.
У 2007 року сукупні реальні еквівалентні доходи кримчан були
утричі більшими за рівень 1999 року, а розмір сукупних еквівалент
них витрат (у реальному вимірі) зріс за цей період майже удвічі.
Поліпшення рівня матеріального забезпечення населення Криму
у 2001–2007 роках супроводжувалося позитивними зрушеннями
у структурі доходів домогосподарств. За досліджуваний період
у структурі сукупних доходів домогосподарств АРК відбувається
стабільне зростання питомої ваги оплати праці, намітилася стійка
тенденція до підвищення ролі доходів від підприємницької діяльнос
ті. При цьому мало місце поступове зростання у структурі доходів
домогосподарств питомої ваги пенсій. Натомість за 1999–2007 роки
відбулося суттєве зменшення питомої ваги натуральних доходів від
особистого підсобного господарства, що певною мірою може свідчи
ти про поліпшення матеріального становища населення.
Впродовж 1999–2007 років основним джерелом формування
сукупних доходів домогосподарств, як і раніше, залишалися над
ходження від трудової діяльності. При цьому питома вага трудо
вих доходів постійно зростає впродовж досліджуваного періоду.
Частка оплати праці в структурі сукупних доходів домогоспо
дарств півострова мала ознаки зростання і стала основним чинни
ком збільшення трудових доходів населення. Так, за 1999–2007 ро
ки питома вага оплати праці збільшилася з 40,8 до 55,0%, що
перевищує відповідні показники по Україні.
Зростання доходів від підприємницької та індивідуальної ді
яльності свідчить про розвиток ринкових відносин в автономії.
Позитивні структурні зрушення у формуванні доходів домо
господарств супроводжувалися зростанням рівня основних скла
дових доходу, що може свідчити про певну стабілізацію процесів
економічного розвитку регіону та їх якісний вплив на матеріаль
не становище населення.
390
Сучасна українська політика