Левенець Ю.А. (гол. ред) Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України
Подождите немного. Документ загружается.
виходять два видання: газета «Кримська світлиця» (з додатком для
дітей «Джерельце») та газета «Будьмо».
Кримськотатарською мовою публікуються: газети «Янъы
Дюнья», «Къырым», «Маариф ишлери», журнал «Йылдыз», які
одержують дотації з держбюджету та бюджету АР Крим. Також
виходять російськомовні кримськотатарські видання «Голос Кры
ма», «Арекет», «Авдет», тижневик «Полуостров» (останній конт
ролюється опозиційною до Меджлісу групою). Має ефір кримсь
котатарська національна редакція ДТРК «Крим».
Вплив держави на етнонаціональні характеристики інформа
ційного простору є незначним. Мається на увазі не процес розши
рення сфери застосування державної мови — у цьому напрямі,
незважаючи на протидію, є певні зрушення, зокрема у сфері те
лерадіомовлення, де робота вимагає ліцензування. Йдеться про
цілісну державну політику інформаційного впливу на динаміку
етнонаціональних відносин, про системну презентацію діяльності
влади загальнодержавного і регіонального рівнів із вирішенням
міжнаціональних проблем.
Основними темами в інформаційному просторі автономії при
висвітленні етнонаціональних відносин є:
– мовна політика держави;
– діяльність національних організацій (заяви, акції тощо);
– діяльність політичних партій в етнонаціональній сфері.
Вивчення публікацій на теми міжнаціональних відносин за
свідчує, що інформаційний простір відбиває позиції політичних сил
і органів влади. Так, аналіз матеріалів преси, оприлюднених на
передодні Дня пам’яті жертв депортації в травні 2008 р., показав,
що проти 2007 р. відбулася зміна тем політичної активності —
перехід від переважно ресурсних проблем, насамперед пов’язаних
із земельними відносинами, до проблем гуманітарних. Це засвід
чило зміну пріоритетів взаємодії етнічних груп, політичних сил
і влади в регіоні.
Розділ IV
Проблеми відродження ісламської традиції в Криму
Суспільній ситуації в АРК властиві розмаїття віросповідань,
церковних юрисдикцій, високий потенціал напруги у відносинах
мусульманських, православних громад та інших релігійних орга
нізацій.
411
Аналітичні доповіді
Після того, як внаслідок низки війн Крим став частиною Ро
сійської імперії, тут стали запроваджуватися всілякі обмеження
для його населення мусульманського віросповідання. Якщо
до початку панування тут Росії в кожному поселенні діяла що
найменше одна мечеть, то за століття колонізації Криму було
зруйновано або перетворено на казарми понад 900 сакральних
споруд.
Масовий наступ на іслам в роки комуністичного тоталітариз
му позначився закриттям, а то й знищенням багатьох мечетей,
мусульманських шкіл — мектебе і медресе, репресіями духовних
осіб тощо. Згідно зі звітами уповноважених у справах релігій,
з кінця 40х років ХХ століття і аж до відновлення Українською
державою незалежності в ній не було жодної зареєстрованої му
сульманської громади.
На початку 1990х років в Україні відновилася діяльність ба
гатьох громад мусульман. Уже 1991 року утворено Кадіат (Ду
ховне управління мусульман Криму) з наданням йому статусу
мухтасибату. На 2008 рік, згідно зі статистичним звітом Держав
ного комітету України у справах національностей та релігій, Ду
ховне управління мусульман Криму (ДУМК) у своєму складі має
960 організацій. З них лише 4 громади мусульман перебувають
за межами Криму в Херсонській області та одна в Одеській області.
Причому з 960 організацій 613 діють без реєстрації, що створює
певну напруженість і складність моніторингу латентних процесів,
котрі продукують конфліктність як з органами влади, так і між
релігійними організаціями.
В Україні також діє Духовне управління мусульман України
(ДУМУ), яке об’єднує 70 офіційно зареєстрованих релігійних струк
тур. До Незалежного духовного центру мусульман України (ДЦМУ)
входить 19 громад. В Україні функціонують іще 86 «незалежних
релігійних організацій мусульман» (Держкомрелігій України),
що не входять до жодної з названих вище організаційних управ.
49 з них функціонують у Криму, 10 — у Києві (в столиці заре
єстровано також 2 громади ДУМУ). Загалом же в Україні на по
чаток 2008 року діяло 1138 релігійних організацій мусульман.
Інтеграція віруючих мусульман в загальнонаціональний укра
їнський контекст ускладнюється збереженням у масовій суспільній
свідомості певних міфологем про іслам, насаджених свого часу
радянською пропагандою. Серед ідеологічних «ярликів», закріп
лених за релігією Аллаха, найпоширенішими є три:
412
Сучасна українська політика
1) іслам відзначається крайньою нетерпимістю та агресією що
до представників інших конфесій;
2) іслам є ідейною основою релігійного екстремізму, а ісла
мізація провокує політичну нестабільність та підштовхує до на
сильницького усунення інститутів державної влади;
3) розвиток ісламської культури ґрунтується на експансії та
спрямований на асиміляцію немусульманських народів.
Подібні фобії не тільки викликають підозру та невдоволення
у значної кількості громадян, а й на фоні непростої політичної си
туації в Україні створюють суттєві перепони поглибленому діало
гу і взаємопорозумінню між різними етноконфесійними спільно
тами українського суспільства.
Напруженими (особливо в Автономній Республіці Крим) зда
ються мусульманоправославні стосунки. До початку 1990х ро
ків (коли розпочався процес масового повернення кримських татар
у місця, де вони проживали до примусового переселення у травні
1944 року) на півострові абсолютно домінувало населення пра
вославної орієнтації (росіяни та українці). Воно також зростало
за рахунок представників різних етнічних спільнот — білорусів,
мордвинів, марійців, грузинів, а також греків і болгар, які теж були
насильно виселені й нині повернулися до рідних місць. Інші націо
нальні меншини якщо і не належали до православного віроспові
дання, були переважно християнами (німці, поляки, вірмени,
італійці). А нехристияни (євреї, караїми, кримчаки, корейці, баш
кири) через свою нечисленність не могли помітно вплинути на за
гальну конфесійну ситуацію в регіоні. За таких обставин Правос
лавна церква посіла домінуюче становище на Кримському
півострові.
Повернення з місць примусового переселення кримських та
тар (вагомого репрезентанта мусульманської традиції) окреслило
нові контури релігійної ситуації в Криму. Між Українською пра
вославною церквою Московського патріархату (УПЦ МП) і муф
тіятом виникло протистояння.
З одного боку, протиріччя було спричинене прагненням УПЦ
МП зберегти виключно за собою провідне становище на теренах
АРК, а з іншого — намаганням кримських татар поновити, за їх
нім розумінням, історичну справедливість на землі свого форму
вання як народу, де вже багато поколінь проживали їхні предки.
Суперечності переросли у конфлікт. Його кульмінаційним момен
том став вихід восени 2000 року Духовного управління мусульман
413
Аналітичні доповіді
Криму з міжконфесійної організації «Мир — дар Божий». Поро
зуміння між ДУМК та УПЦ МП досі не досягнуто, що, звичайно,
не сприяє нормалізації та гармонізації суспільнорелігійних, між
конфесійних і державноцерковних відносин як в Автономній
Республіці Крим, так і в Україні загалом. Пошуку конструктив
них рішень перешкоджає також однобічний підхід місцевої влади
до назрілих проблем, її «поступливість» на користь однієї конфесії,
а ще точніше — навіть однієї церкви. Така політика не є ефектив
ною для держави й порушує права значної частини українських
громадян неправославного віросповідання.
Наявність в Україні трьох ісламських центрів породжує та
кож свої особливі протиріччя і суперництво між ними. Точиться
боротьба за лідерство, монопольний вплив на віруючих, одноосібне
представництво інтересів українських мусульман як в Українській
державі, так і поза її межами. Якщо раніше були помітними намі
ри лідерів ДУМУ і ДУМК підпорядкувати своїм керівним струк
турам усі релігійні організації та громади мусульман України, то
на сьогодні питання централізації влади і об’єднання діючих ду
ховних структур набуває актуальності в ДУМК та Меджлісі кримсь
ких татар. Вони бажали би створення такого всеукраїнського
центру мусульман саме в Криму.
Нагальною є також потреба нормалізації стосунків між керівни
ками ДУМУ і ДЦМУ. Протистояння між ними набуло відкритої
форми, все частіше оприлюднюються взаємозвинувачення сторін
у релігійному прозелітизмі і навіть в антиукраїнській діяльності.
За таких суспільнорелігійних обставин неможливо спільно вирі
шити проблеми подальшого духовного відродження мусульман,
проведення організованих паломництв до ісламських святинь,
всеукраїнських форумів мусульман тощо.
Мусульманські релігійні організації, як і переважна біль
шість конфесій України, мають серйозні проблеми із забезпечен
ням громад культовими спорудами та висококваліфікованими
кадрами священнослужителів. Наприклад, із понад 360 імамів
лише близько десяти осіб мають вищу класичну духовну освіту.
Проблема частково вирішується шляхом підготовки незначної
кількості служителів в медресе і двох ісламських університетах
(які, за оцінками експертів, поки що мало відповідають стандартам
провідних мусульманських навчальних центрів), а також відря
дження студентів за кордон. У підготовці кадрів духовенства знач
ною є участь Туреччини, Об’єднаних Арабських Еміратів, Єгипту,
414
Сучасна українська політика
Лівії та Судану. Забезпечення релігійною літературою здійснюєть
ся в основному із Туреччини, Саудівської Аравії та Кувейту. Ці
ж країни частково допомагають українським мусульманам у спо
рудженні нових культових будівель.
Станом на 1 січня 2008 року релігійними організаціями му
сульман в Україні використовується 272 культові споруди, що
становить близько 50% від необхідного. А внутрішніх ресурсів
для задовільного вирішення проблеми не вистачає, от і доводиться
звертатися про допомогу до братів по вірі за кордоном. Повільно
вирішуються питання ремонтнореставраційних робіт на об’єктах,
що вшановуються віруючими. Крім того, мусульманським органі
заціям не повернуто ряд культових споруд, що внесені до плану
графіка такого повернення, зокрема, у Феодосії, Ялті, Сімферополі,
Бахчисараї. Усе це породжує почуття національнорелігійної не
вдоволеності і має тенденцію до загострення.
Умови нестабільності релігійного життя мусульман в Україні
активно намагаються використовувати у своїх цілях зарубіжні
ісламські центри та організації. Для цього їх діяльність спрямо
вується на приховане підпорядкування керівних організаційних
структур українських мусульман своїм об’єднанням, перенесен
ням ізза кордону на українські терени протистояння, яке існує
між різними напрямами і течіями в ісламі тощо. Відомі навіть
спроби використати Україну як платформу для експорту ідей іс
ламського фундаменталізму в інші країни СНД, а також у захід
ноєвропейський регіон.
Помітною активністю відзначається місіонерство зарубіжних
мусульманських структур, що часто має завуальований характер.
Наприклад, ісламські місіонери у своїй діяльності використовують
літні табори для підлітків. Окрім вивчення арабської мови і Кора
ну, в них викладаються основи віровчення, що не завжди збігають
ся із традиційним світоглядом мусульманської спільноти України.
Впродовж останніх кількох років на мусульманське середови
ще України посилився вплив арабського ісламу. Основний канал
проникнення арабського фактора — благодійницькі ісламські
фонди «Брилик», «Замзам», асоціація громадських організацій
«Арраїд», незалежні мусульманські громади, сформовані зі студен
тівіноземців, що навчаються в Україні. За оцінками експертів, че
рез них почасти поширюється література ваххабітського змісту.
Викликає занепокоєння ситуація, що складається навколо
паломництва віруючих мусульман України до мусульманських
415
Аналітичні доповіді
святинь у Королівстві Саудівська Аравія (КСА). Вище державне
і духовне керівництво Королівства дотримується вибіркового під
ходу у визначенні пільгових турів для паломників з України.
Пріоритети в цьому надаються лише мусульманським кримсько
татарським угрупованням, які орієнтуються на зовнішньополі
тичний курс КСА, підтримують зміст і спрямованість доктрин
мусульманських центрів цієї країни. А вони, як відомо, базують
ся на принципах фундаменталізму й екстремізму. Таким чином,
паломництво мусульман стає інструментом впливу на релігійно
політичну орієнтацію віруючих мусульман особливо кримського
регіону, які щороку становлять понад 80% від загальної кількос
ті паломників з України.
Означені проблеми в конфесійному середовищі — результат
переплетіння суспільнорелігійних, соціальноекономічних і по
літичних чинників, що постійно впливають на динаміку й мозаїку
етноконфесійної ситуації на Кримському півострові.
До системи заходів для врегулювання етноконфесійної ситуації
на Кримському півострові засобами державної політики доціль
но включити такі:
1. При Кабінеті Міністрів України створити постійно діючу
робочу групу з питань підтримки міжконфесійного миру і злаго
ди з правом контролю за дотриманням регіональними владними
структурами чинного законодавства про свободу совісті та релі
гійні організації на місцях.
2. Зважаючи на важливе геополітичне положення Кримсько
го півострова та ісламський потенціал кількасоттисячної спіль
ноти кримських татар, які проживають на його території, що пе
ребуває під помітним впливом зарубіжних ісламських структур,
зорієнтувати керівництво Української держави на необхідність
вжиття невідкладних заходів для якомога швидшого впорядку
вання кримськотатарської проблеми і тим самим — оптимізації
суспільнорелігійної, політичної й соціальноекономічної ситуа
ції в регіоні.
3. Зобов’язати органи місцевої влади (з метою зняття напруги
у міжконфесійних відносинах у районах компактного проживан
ня мусульман) активізувати роботу щодо повернення віруючим
колишніх мечетей та інших сакральних споруд, які не викорис
товуються або використовуються не за призначенням. Насампе
ред треба вирішити проблему передачі релігійним організаціям
«знакових» культових будівель.
416
Сучасна українська політика
4. Враховуючи право мусульманської етноконфесійної спільно
ти сповідувати віру предків та відроджувати свої релігійнодуховні
традиції і культуру, ініціювати на рівні центральних органів дер
жавної влади України поширення адекватної інформації про іслам
у загальнонаціональному масштабі, а також сприяти розширен
ню виходу теле і радіопередач та друкованих видань ісламської
орієнтації зі змістовним наповненням, що відповідає національ
ним інтересам України.
5. Посилити моніторинг та контроль діяльності місіонерів і про
повідників, що прибувають в Україну з мусульманських країн,
зокрема країн СНД, в яких іслам відіграє статус панівної ідеоло
гії. Певні обмеження їхньої діяльності з метою захисту безпеки
суспільства вповні відповідають міжнародним демократичним
стандартам, зокрема Хартії прав людини та Європейській кон
венції про захист прав людини.
Розділ V
Політичні орієнтації кримчан
Для розроблення і реалізації ефективної, узгодженої з націо
нальними інтересами державної політики сприяння соціальній
інтеграції кримчан кримськотатарської та інших національнос
тей важливо знати і враховувати соціальнополітичні настрої та
політичні переваги сторін етнонаціональної взаємодії. Такі настрої
і переваги російськомовного населення півострова досліджуються
й відомі доволі широко. Тим часом відповідні особливості ситуації
в кримськотатарському середовищі до останнього часу вивчалися
мало. Тож у вересні 2006 року Всеукраїнська соціологічна служ
ба опитала саме кримських татар щодо їхніх соціальнополітичних
орієнтацій. Всього за квотною багатоступеневою вибіркою прак
тично в усіх регіонах компактного проживання кримських татар
методом формалізованого інтерв’ю було опитано 390 респондентів.
Результати проведеної роботи порівняли з результатами загаль
ноукраїнського дослідження того ж часу. Відповідні напрацювання
було використано у підготовці цього тексту разом з матеріалами
проведеного 2008 року Центром Разумкова соціологічного дослі
дження «Суспільнополітичні, міжрегіональні та міжконфесійні
відносини в Автономній Республіці Крим: стан, проблеми, шля
хи вирішення».
417
Аналітичні доповіді
Було з’ясовано, що значно більше, ніж інших жителів Криму
і українців загалом, татар хвилює проблема безробіття. Значно
вищий наголос, порівняно з іншими кримчанами, роблять кримські
татари на питанні забезпеченості житлом. Ці самі тенденції вияви
лися характерними і для 2008 року: депортовані значно вище оці
нюють актуальність проблем забезпечення їх роботою, житлом,
наділення земельними ділянками (це відзначили 54,7% опитаних
кримських татар проти 10,4% українців і 6,4% росіян) та недос
татнє представництво в органах влади АРК і місцевих органах
влади (49,8%, 6,2% і 3,6% відповідно). Значно більше кримсь
ких татар, ніж інших кримчан, хвилює проблема політичної нес
табільності на півострові. Водночас набагато менше їх хвилюють
зовнішньополітичні проблеми — відносини з Росією, вступ Ук
раїни до НАТО і ЄС.
Утім, це аж ніяк не означає, що татари є аполітичними. Дані
дослідження показують, що вони більше, ніж населення України
в цілому, і значно більше, ніж інші жителі півострова, беруть участь
у діяльності політичних партій і об’єднань.
Дослідження 2006 року показало, що татари надають перева
гу національнодемократичній ідеології. Причому їх національ
нодемократичні орієнтації значно вищі не тільки за притаманні
іншим жителям півострова, а й населення України загалом. Орієн
тацію кримських татар на національнодемократичну ідеологію
підтвердило і дослідження 2008 року. Ця орієнтація виявилася
для репатріантів другою після ісламістської ідеології, що цілком
зрозуміло для мусульман (місце ісламу в суспільних орієнтаціях
кримських татар не вивчалося Всеукраїнською соціологічною
службою у 2006 році).
Кримські татари навіть більше, ніж населення країни в ціло
му, є прихильниками політичних сил, що позиціонують себе як
представники національнодемократичної ідеї: НУНС, БЮТ. І, нав
паки, значно менше серед них прихильників «лівих» партій (КПУ,
ПСПУ, СПУ), а також Партії регіонів, яка за своїм впливом
суттєво випереджає всі інші політичні сили на півострові. Точно
така сама орієнтація кримських татар і на політичних лідерів.
Вони явно віддають перевагу «помаранчевим» лідерам В. Ющен
ку і Ю. Тимошенко, і, навпаки, досить незначна їх частина го
това підтримати В. Януковича, який є беззаперечним ліде
ром «умовних президентських перегонів» в Україні, і особливо
в Криму.
418
Сучасна українська політика
У дослідженні 2008 року серед кримських татар ставлення до
центральної влади і її представників також є більш позитивним,
ніж серед українців і росіян, що проживають в Криму. Так, най
більш критичне ставлення до центральної влади та її представників
демонструють росіяни (рівень непідтримки дій серед них коли
вається від 65% щодо А. Яценюка, до 80,2% — щодо В. Ющен
ка). Серед українців цей діапазон становить 56–70,8%. Водночас
рівень непідтримки дій усіх згаданих інститутів і осіб кримськими
татарами не перевищує 48,9%. Діяльність Президента повністю
підтримують 9,5% кримських татар (проти 3,1% серед усіх крим
чан), діяльність Прем’єрміністра — 18,8% (проти 4,9%).
Як і населення країни загалом, навіть більше, кримських татар
не задовольняє нинішній статускво. Вони також значно менше
за інше населення країни схильні до авторитарних методів правлін
ня країною і відповідно більш демократично налаштовані.
У своїх поглядах щодо шляхів економічного розвитку кримські
татари набагато більше за інше населення країни орієнтуються
на ринковий вектор і, навпаки, набагато менше за інших хочуть
повернутися до радянської планової економіки, заснованої на су
спільній власності, що підтверджується ставленням до купівлі
продажу землі.
Кримські татари однозначно виступають за незалежний статус
України з орієнтацією на європейську інтеграцію. Серед них наба
гато більше прихильників вступу України в ЄС і НАТО і, навпаки,
набагато менше прибічників союзу з Росією та іншими країнами
СНД, ніж серед населення країни в цілому, не говорячи вже про
інше населення півострова. Окрім того, вони виступають за прис
корення європейської інтеграції України і замороження відно
син з Росією.
У питанні щодо надання статусу другої державної або офіцій
ної мови російській кримські татари також значно ближчі до на
селення україномовних регіонів країни, ніж мешканців України
загалом. І це при тому, що російською мовою вони спілкуються
набагато більше, ніж населення України в цілому.
Набагато ближчі до загальноукраїнських стандартів, ніж в ін
ших жителів Криму, погляди кримських татар на державноад
міністративний розвиток країни. Так, у своїй більшості вони вис
тупають за унітарну цілісність України, розуміючи, що будьякі
прояви федералізму в умовах протистояння Сходу і Заходу Ук
раїни можуть привести до розколу держави. Тому, на відміну від
419
Аналітичні доповіді
своїх сусідів по півострову, татари підтримують інститут прези
дентства як гарантію цілісності й незалежності країни. Кримські
татари більше, ніж інше населення країни, хочуть, щоб Кабмін
призначався Президентом.
Але превага президентської форми правління над парламент
ською не демонструє тяжіння кримських татар (як це вже підкрес
лювалося) до авторитаризму. Відповіді на запитання, хто пови
нен призначатиобирати місцеві органи влади і суддів усіх рівнів,
показує, що, надаючи перевагу Президенту в цьому питанні над
іншим населенням країни, татари не поступаються, а, навпаки,
випереджають їх у виборі найбільш демократичної форми обран
ня місцевих органів влади і суддів — шляхом прямих виборів.
2008 року визнали себе тією чи іншою мірою патріотами Ук
раїни 39,6% кримських татар, тоді як серед інших жителів Кри
му такими вважають себе лише 28,6%. Змінили б українське гро
мадянство на інше 54,7% росіян Криму (проти 22,81% тих, хто не
зробив би цього), 38,7% українців (проти 40,1%) і лише 28,6%
кримських татар (проти 46%). За подовження терміну перебування
ЧФ на території України висловилися абсолютна більшість (80,6%)
росіян, більшість (62%) українців і 28,4% кримських татар. Вод
ночас 20,7% кримських татар і 8,6% українців вважають, що
слід вимагати перебазування ЧФ з території України після завер
шення дії угоди. Такої думки дотримуються лише 2,6% росіян.
9,8% кримських татар вважають, що слід розірвати угоди між
Україною і Росією про перебування ЧФ на території України до
закінчення терміну її дії. Серед українців і росіян таких значно
менший відсоток. Вихід Криму зі складу України і приєднання йо
го до Росії підтримують переважна більшість (75,9%) росіян і біль
шість (55,2%) українців. Серед кримських татар таку перспекти
ву підтримують лише 13,8%, проти — 68,5%. 32,3% українців
і 40,1% росіян хотіли б, щоб Крим став російською національною
автономією у складі України. Однак цю ідею підтримують лише
5,9% кримських татар (проти 75,5%). Проти приєднання Криму до
Росії готові, за нагоди, боротися зі зброєю в руках 6,5% кримських
татар, 42,3% протестуватимуть проти цього мирними засобами.
Таким чином, за своїми політичними орієнтаціями кримські
татари значно ближчі до політичних орієнтацій населення Ук
раїни в цілому, ніж до політичних орієнтацій своїх сусідів по пів
острову. Можна навіть сказати більше — кримські татари за своїми
політичними поглядами наближаються до «помірно націоналіс
420
Сучасна українська політика