Левенець Ю.А. (гол. ред) Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України

Подождите немного. Документ загружается.

парламенту й повернення Ю.Тимошенко на посаду голови уряду.

За тими ж даними ФОМу до В.Януковича, на відміну від В.Ющенка

та Ю.Тимошенко, росіяни ставляться скоріше позитивно (29%

проти 18% тих, хто ставиться негативно).

Рисунок 2

Динаміка загальних оцінок відносин Росії та України (%)*

*Джерело: «Фонд общественное мнение», опитування 13–14 вересня 2008 р.

Детальнішу характеристику оцінкам міждержавних відносин

виявило опитування «Левада — центру», хоча тенденція зміни

в настроях має такий самий вектор (рис. 3).

За другої президентської каденції Л.Кучми оцінки росіян кон

центрувалися переважно в позитивній частині запропонованої

респондентам порядкової шкали. 51% називали відносини двох

країн «дружніми і спокійними», 39% — напруженими і лише один

зі ста опитаних вважав їх «ворожими». Вже у жовтні 2005 року

«дружніми і спокійними» їх вважали 44%, у вересні 2007 року —

33%, а у серпні 2008 тільки 15%. У цьому ж місяці кожний деся

тий охарактеризував їх як «ворожі», тобто за сім років частка

тих, хто так вважає, зросла в десять разів.

У серпневому обстеженні «Фонда общественное мнение» стави

лося відкрите запитання щодо причин погіршення відносин між дво

ма країнами (тобто респонденти повинні були самі сформулювати

331

Аналітичні доповіді

їх), а також проводилися фокусовані інтерв’ю на цю ж тематику.

Найчастіше росіяни говорили про підпорядкування української

політики політиці США, намагання якнайскоріше приєднатися до

НАТО, про підтримку Грузії у недавньому конфлікті у Південній

Осетії, про недружнє ставлення керівництва України до Росії, не

розв’язаність проблем плати за газ та базування Чорноморського

флоту у Севастополі

Рисунок 3

Динаміка якісних оцінок відносин Росії та України (%)*

*Джерело: пресреліз «Левада — центру» від 21.08.2008 р.

Улітку 2008 року — відразу після грузиноросійського конф

лікту — 38%, опитаних «Левада — центром», громадян визнава

ли, що зовнішня політика України становить загрозу національ

ним інтересам Росії, а 45% не заперечували факту втручання

України у внутрішні справи Росії. Справа тут не у неможливості

точно встановити межу, до якої простягаються «національні інте

реси» або «внутрішні справи» тієї чи іншої країни. Йдеться про те,

що все більша частина російського суспільства за певних обставин

з легкістю сприймає Україну в образі якщо і не ворога, то непри

ємного недоброзичливця. Вони ще не становлять більшості, адже

майже половина росіян (48%) заперечує загрозу національним

інтересам Росії з боку України, а 41% підтримало тезу про невтру

чання її у внутрішні справи Росії. Проте тенденція досить виразна.

332

Сучасна українська політика

При цьому громадяни, коли їх запитують про особисті відчуття,

оцінюють українців позитивно (31%) або ж нейтрально (56%)

і тільки 11% негативно, недвозначно демонструючи власну роз

бірливість у ставленні до держави та її громадян

. Взагалі уяв

лення про етнічну та «історичну» близькість росіян та українців

домінує в російському суспільстві, хоча з часом і слабшає. Так,

у 1997 році 56% опитаних вважало росіян та українців «одним

народом», а у 2007 році 49% (думки, що це «два народи», додержу

валися 37% у 1997 році й 46% через десять років по тому)

. Закор

доном Україну признавали 31% у 2001 році і 35% у 2007 році, тоді

як не признавали 65% та 62%, відповідно

Нестабільність українського політичного порядку, періодичні

його збурення формують у масовій свідомості негативні уявлен

ня про те, що відбувається в Україні. Хоча за даними «Левада —

центру» тільки 23% опитаних навесні 2007 року — в період роз

пуску Верховної Ради і призначення дострокових парламентських

виборів — приписували російським засобам масової комунікації

об’єктивність у висвітленні цих подій, однак 38% рішуче ототож

нювали цю ситуацію з хаосом, а 27% розцінювали її як свідчення

незрілості української демократії

. Коли в цей же період «Все

российский центр изучения общественного мнения» пропонував

вибирати між «демократією поукраїнськи» та «демократією по

російськи», 42% віддавали перевагу «своїй» демократії, лише 2%

схилялися до думки, що Росії тут є чому повчитися в України,

а 35% зачисляли обидві країни до розряду недемократичних

Наявні матеріали, а скоріше фрагменти матеріалів, припус

кають умоглядну реконструкцію і все ж таки дозволяють говорити

про те, що в громадській думці Росії одночасно присутні принаймні

три образи України. По"перше, домінуючий, переважно негатив

ний, носієм якого є — за дуже умовної оцінки — 35–50 відсотків

населення. По"друге, позитивнонейтральний з часткою носіїв

у 25–30 відсотків. По"третє, критичний щодо функціонування

демократії та основних соціальних інститутів в обох країнах —

15–25 відсотків. Не стільки недоступність масивів даних, скіль

ки відсутність монографічних обстежень унеможливлюють вине

сення коректніших оцінок та вияснення, які саме прошарки та

категорії населення є носієм тих чи тих образів, або ж серед яких

прошарків вони найпоширеніші.

Утім, для реконструкції явно неповного й часто довільного, на!

самперед домінуючого переважно негативного образу України

333

Аналітичні доповіді

в уявленнях росіян, наведені вище соціологічні напівфабрикати

стають у нагоді. Такий образ складається з низки оціночних суд

жень і констатацій:

– за останні чотири роки взаємні відносини Росії та України

охолоджуються досить стрімкими темпами і дедалі більше росіян

розцінюють зовнішню політику України як ворожу щодо націо

нальних інтересів Росії;

– після 2004 року в Україні прийшла до влади неоднорідна за

інтересами і устремліннями політична еліта, всередині якої то

читься перманентна боротьба за владу. Проте притаманна їм

спільна риса досить виразна: вони відкриті для впливів з боку на

самперед США й обрали курс на дистанціювання від Росії;

– таке дистанціювання, на думку громадян, проявляється у по

ступовому витісненні всього російського з України, а також у тій

ворожості, яку відчувають росіяни в Україні: за даними «Левада —

центру» росіянам дискомфортніше в цьому плані в Україні, аніж

у США чи Німеччині

– до складу України нині входять території, юрисдикція над

якими не має під собою достатніх підстав. За даними «Левада —

центру» 31% росіян бажають повернення Криму Російській Фе

дерації

, а за даними «Всероссийского центра изучения общест

венного мнения» 68% росіян згодні із твердженням, що Севасто

поль має належати Росії

;

– політичне життя в Україні в оптиці цього образу росіяни ба

чать й схильні описувати в термінах хаосу і дезорганізації, віддаю

чи перевагу стабільній демократії й згуртованості навколо націо

нального лідера в Росії;

– в українському суспільстві наявний розкол між правлячими

політичними угрупованнями та основною масою населення, а зов

нішньополітичний курс країни суперечить настроям і бажанням

більшості громадян;

– Україна хоча й окрема держава, проте все ще не закордон,

це все ще «один народ», а до українців слід ставитися позитивно

чи нейтрально.

1.2. Росія в оцінках і судженнях українців

Загальновизнаним є факт існування в Україні двох великих ка

тегорій громадян, одна з яких налаштована проросійськи, а дру

га — антиросійськи. Кожна з них має свій образ Росії, міждержав

них відносин, що існують на цей момент, та бажаних перспектив

334

Сучасна українська політика

їхнього розвитку. Соціологічні дані, що їх мають у своєму розпоря

дженні як державні, так і недержавні дослідницькі та маркетин

гові структури, ілюструють і уточнюють ці два найпоширеніші

брази. Проте вони дещо менш численні і не такі деталізовані порі

в

няно з російськими матеріалами про настрої росіян щодо України.

Відсутні, зокрема, дані, які дали б змогу скласти уявлення про

динаміку уваги українців до подій в Росії. Від «Института изучения

России» маємо інформацію щодо двох останніх років: у 2008 році

«дуже інтересуються» подіями в Росії 15% опитаних, а «взагалі

інтересуються» 35% (не цікавляться — 18%)

. Тобто половина

громадян України уважно і менш уважно слідкують за суспільно

політичними, культурними та економічними подіями розташо

ваної північніше держави. І це принаймні не менше, ніж частка

росіян, які звертають увагу на те, що відбувається в Україні. Що

до цього маємо і деякі посередні підтверджуючі дані з обстеження

Інституту соціології НАН України, в якому з 2002 року фіксуєть

ся частка тих, хто в останні 7 днів читав російські газети і, зро

зуміло, дізнавався про події та факти політичного та соціально

економічного життя сусідньої країни. Ця частка залишається

стабільною і становить 31–32% населення України

. Отже, є під

стави стверджувати, що від третини до половини українців три

мають факти та явища суспільнополітичного й культурного по

рядків Росії в полі своєї уваги.

І тому вони мають уявлення про розвиток міждержавних від

носин. В опитуванні «Института изучения России» частка тих ук

раїнців, хто думає, що ці відносини погіршилися, зросла між осін

ню 2007 року і літом 2008го з 41% до 61% (Табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка оцінки українцями відносин між Росією та Україною (%)*

*Джерело: Пресреліз від 27 серпня 2008 р.

335

Аналітичні доповіді

2007, листопад 2008, липень

Значно покращились 1 1

Покращились 7 5

Не змінились 38 28

Погіршились 37 51

Значно погіршились 4 9

Важко сказати 13 6

Цю тенденцію в настроях Центр Разумкова реєструє з 2004 року.

Згідно з цими даними в поточному десятилітті громадяни відчу

вають й усвідомлюють неоднозначність і складність політичних,

господарських і дипломатичних стосунків між двома країнами.

Так, у червні 2003 року 59% українців говорили про відносини Ро

сії та України як про «нестабільні» та «погані». В квітні 2005 року

таку думку висловлювали 64%, а в опитуванні у травні 2006 року

для спеціального випуску журналу «Національна безпека і обо

рона», присвяченого російськоукраїнським відносинам, таких

було вже 93%, а частка тих, хто розцінював ці відносини як «по

гані», зросла порівняно з квітнем 2005 року майже в п’ять разів —

з 8% до 38%. Основні ж причини у всіх на виду та на слуху —

орієнтація на вступ до НАТО, дружні стосунки із США, базування

Чорноморського флоту в Криму, постачання енергоносіїв з Росії,

зберігання газу, його оплата та відбір із газосховищ

Крім того, більшість українців (52%) бачить Росію як державу,

що прагне домінувати на пострадянському політичному й економіч

ному просторі, а кожний третій (30%) вважає, що у своїй зовнішньо

політичній стратегії вона додержується принципів рівноправності та

поваги

. Тим не менш, три чверті українців (72%) у жовтні 2006 ро

ку негативно відповідали на запитання про те, чи існує загроза для Ук

раїни з боку Росії (факт такої загрози підтвердили 18% опитаних)

І, незважаючи на погіршення міждержавних відносин, найбільша

частка українців усе ще вважає саме Росію пріоритетним напрямом

зовнішньополітичної діяльності й комунікації. В квітні 2008 року

Центр Разумкова оприлюднив динаміку відповідей респондентів на

запитання щодо пріоритетів. На рис. 4 наведені відповідні криві.

Дві п’ятих опитаних впродовж останніх чотирьох років додержуєть

ся думки, що орієнтиром має бути Росія, а кожний третій віддав пе

ревагу країнам ЄС (10% зазвичай не визначаються, і на США,

країни СНД та інші країни загалом припадає 20–25% відповідей)

Оцінка якості міждержавних відносин українцями відрізня

ється від оцінок росіян більшим акцентуванням позитивних

оцінок. Відповідні дані наводить «Институт изучения России», які

й використаємо для ілюстрації з одним застереженням. Оскільки

опитування проводилося в обох країнах, а шкала відрізнялася

від тієї, що застосовує «Левада — центр», то наводимо лише дані

по Україні за липень 2008 року (у 2007 році використовувалася

інша шкала, так що динаміку за цим показником виявити склад

но). На рис. 5 представлені відповідні дані

336

Сучасна українська політика

Рисунок 4

Який напрям зовнішньополітичної діяльності

має бути пріоритетним (%)

Рисунок 5

Якісні оцінки міждержавних відносин українцями (%)*

* Без тих, хто не визначився — 6%

337

Аналітичні доповіді

42% опитаних назвали відносини «прохолодними, неприязни

ми, ворожими», 23% — «дружніми, братніми», а 12% партнерсь

кими. В Росії ж, за інформацією «Левада — центру», «дружніми»

ці відносини називають 3% опитаних, а 82% — «напруженими,

ворожими». В особистісному ставленні українців до Росії та ро

сіян до України також спостерігаються глибокі відмінності. Їх

ілюструють відповіді на три запитання в одночасному опитуванні

«Левада — центру» та Київського міжнародного інституту соціо

логії у квітні та вересні 2008 року

Таблиця 2

(запитання КМІС): Як Ви загалом зараз ставитеся до Росії?*

(запитання Левада — центру): Як Ви в цілому ставитеся за"

раз до України?*

*Об’єднані позиції «дуже добре» і «добре», «погані» і «дуже погані»

Дев’ять з десяти респондентів в Україні добре і дуже добре став

ляться до Росії, тоді як в Росії так ставляться до України два із

п’ятьох опитаних. Після конфлікту в Південній Осетії до 20% гро

мадян змінили своє ставлення до України з позитивного на негатив

не. В Україні ж нічого подібного не відбулося, громадська думка тут

виявилася більш стабільною, ригіднішою до ситуативних обста

вин та обстановки. У серпневому опитуванні Центру Разумкова

50% громадян України визнали застосування військової сили не

правомірним (24% — правомірним). Водночас 29% вважають

Грузію агресором у цьому конфлікті, 25% Росію, а 20% вибрали

варіант, в якому обидві сторони визнаються однаково винними

В опитуванні «R&B Group» абсолютні цифри дещо інші, однак тен

денція схожа: більше українців схильні вважати Грузію (37%)

винною у початку конфлікту, аніж Росію (30%)

Інакше кажучи, громадяни Росії чутливіші до політичної

кон’юнктури у своїх настроях і оцінках. Вони позитивно реагують

338

Сучасна українська політика

Варіанти

відповідей

Ставлення

в Україні

до Росії,

квітень 2008

(%)

Ставлення

в Україні

до Росії,

вересень

2008 (%)

Ставлення

в Росії до

України,

березень

2008 (%)

Ставлення

в Росії до

України,

вересень

2008 (%)

добре 88 88 55 37

погано 7 9 33 53

Важко сказати 5 3 12 10

на присутність у виконавчій владі проросійськи орієнтованих полі

тиків, українці ж тільки дещо наполегливіше говорять про пріори

тетність Росії у зовнішній політиці під час, наприклад, загострення

ситуації із енергоносіями, як це відбувалося на початку 2006 ро

ку (Рис.4). Тим не менш, асиметрія у доброзичливості настільки

відчутна, що вона не пояснюється виключно впливом поточних

політичних подій. Тут у дію вступають соціальнокультурні чин

ники, зміст та характер яких має прояснюватися комплексними

суспільствознавчими дослідженнями.

Інформація, що отримана «ФОМ — Украина», підтверджує кон

статацію про стабільність ставлення українців до Росії (рис. 6)

Рисунок 6

Динаміка ставлення українців до Росії (%)

Два останні роки частка тих, хто позитивно ставиться до Росії,

залишалася стабільною і в межах похибки вибірки коливалася

навколо 70% опитаних. І хоча ці дані не такі вражаючі, як дані

«Левада — центру» та КМІСу (відмінність зумовлена різною роз

мірністю шкал, що використовують ці дві організації та ФОМ:

у них п’ятибальна, а у ФОМу — трибальна). Тим не менш пере

важна більшість населення дружньо налаштована до Росії. Після

339

Аналітичні доповіді

серпня цього року перерозподіл в оцінках населення України від

бувся між «дуже добре» і «добре». Дані ФОМу дійсно свідчать про

зменшення інтенсивності позитивного ставлення до Росії, проте

не йдеться про радикальні зсуви у настроях громадян. До того

ж українці вище оцінюють діяльність президента Росії, ніж Пре

зидента України: у 2006 році, відповідно, у 6,3 та 3,8 балів за де

сятибальною шкалою

, а у 2008 році 7,3 та 3,8 балів, відповідно.

Таким чином, українці не менш уважно придивляються до подій

в Росії, аніж росіяни до подій в Україні, вони ставляться до Росії

прихильніше, ніж росіяни до України, а їхні настрої в цьому

плані більш стабільні. Якщо росіяни відчувають і досить масово

висловлюють побоювання у зв’язку зі зростанням загрози з боку

України в разі її приєднання до НАТО, то в Україні носієм уявлень

про Росію як агресивного, недоброзичливого сусіда, джерела по

тенціальних і реальних загроз є 20–25% відсотків населення.

Населення обох країн усвідомлює погіршення міждержавних від

носин і досить однозначно — разом і в унісон із засобами масової

комунікації та представниками офіційної влади — вказує на причи

ни такого стану речей. При цьому оцінки міждержавних відно

син відрізняються від оцінок особистого ставлення до сусідньої

країни: останні помітно позитивніші.

Проте для змістовнішої та конкретнішої характеристики не"

гативного образу, а також нейтрально"доброзичливого та пози"

тивно"доброзичливого образів Росії в громадській думці України

відсутні необхідні інформаційні ресурси. Досить очевидно, що ці

образи нерівномірно локалізовані в географічному просторі Ук

раїни (в Росії домінуючий, переважно негативний образ України,

досить рівномірно розподілений між різними соціальнодемогра

фічними категоріями та типами поселень; у Москві та селах він,

за даними ФОМу, менш поширений). І це практично все, що про

них можна на цьому етапі сказати конкретного.

Оцінюючи зміст та якість соціологічних даних, можна дійти на

ступних висновків. Наявний у друкованих виданнях та на сайтах

відповідних організацій матеріал щодо сприйняття міждержав

них відносин, ставлення населення Росії та України до конкретних

проблем та перспектив розвитку взаємних політичних, культурних

та інформаційних відносин має несистематичний та фрагментарний

характер. З огляду на це було б доцільно розробити та реалізувати

цільовий проект обстеження громадської думки населення обох

країн, який можна було б періодично повторювати для накопичен

340

Сучасна українська політика