Крайняк О.К. Лекції з планування діяльності організацій

Подождите немного. Документ загружается.







1і

іпочк

МММ



Виробничу потужність розраховують по усьому виробничому

устаткуванню (лініях, агрегатах), задіяному у виготовленні продукції. Діюче

устаткування і бездіяльне внаслідок несправності, ремонту, модернізації,

відсутності завантаження та інших причин беруть у розрахунок, простої

устаткування, спричинені браком робочої сили, сировини, енергії, тимчасовою

відсутністю попиту на продукцію підприємства чи іншими організаційними

причинами, – не беруть до уваги. Виробничу потужність розраховують на

основі прогресивних нормативів продуктивності устаткування, що

встановлюють за нормами технологічного проектування, типовими проектами,

технічним паспортом з урахуванням застосування передової технології та

організації праці. Якщо на підприємстві ці нормативи відсутні, її розраховують,

виходячи зі стійких досягнень інших підприємств чи із залученням

консультантів з цих питань.

Розрахунок виробничої потужності підприємства обов’язково повинен

супроводжуватися аналізом пропускної здатності сполучених ділянок

виробництва. Показником, що характеризує відповідність пропускної здатності

ділянки, сполученої з ведучою, може слугувати ступінь погодженості

пропускної здатності границь С

(навіть між двома агрегатами, що здійснюють

операції послідовно):

при аналізі

нjj

МК

KП

C 

;

при плануванні

)01,01(МК

КП

нjj







де Пj – пропускна здатність j-ї границі;

Кнj – нормативний коефіцієнт використання j-ї границі і пропускної

здатності (0,85 ≤ Кnj ≤ 0,95);

М – середньорічна потужність ведучої границі;

Кв – коефіцієнт використання виробничої потужності (ділянки

агрегат);

α – відсоток виміру виробничої потужності по межі у планованому

періоді.

При С

= 1 досягається повна відповідність між границями, що на

практиці зустрічається рідко. При С

є “вузьке місце”, тобто сполучена j-а

границя не забезпечує повного використання виробничої потужності ведучої

межі. У такому випадку виникне простій або слід вживати заходів для

забезпечення цієї відповідності. При С

1 сполучена границя має у своєму

розпорядженні визначений резерв для збільшення виробничої потужності чи

самостійного випуску продукції (наприклад молока). Аналіз ступеня поєднання

дає змогу визначити доцільність і напрямки використання наявних резервів або

намітити організаційно-технічні заходи щодо усунення цієї невідповідності.

Баланс часу. На виробничу потужність впливають наступні фактори:

продукція (конструктивно-технологічні характеристики, масовість, серійність),

предмети праці (властивості, якість, питомі витрати матеріалів і сировини),

засоби праці (типи, якість, кількість, площі) і праця персоналу (професійно-

кваліфікаційний склад, кількість працівників). У взаємозв’язку вони

визначають фонд робочого часу, машиномісткість, трудомісткість продукції і

зайнятість устаткування випуском продукції визначеної якості та визначеного

типу. Принципова залежність виробничої потужності від зазначених факторів

має такий вигляд:







де η – кількість асортименту продукції;

В – фонд робочого часу виробничої одиниці (технологічної лінії,

агрегату);

– витрати часу на виготовлення одиниці продукції і-го асортименту

(за один цикл);

– обсяг продукції і-го асортименту продукції, виготовленої за

одиницю часу (за один цикл);

– питома вага продукції і-го асортименту в загальному випуску

продукції (за один цикл).

Таким чином, на виробничу потужність визначений вплив справляє фонд

часу роботи виробничого устаткування, що залежить від режиму роботи

підприємства. У поняття режиму роботи входять кількість робочих змін,

тривалість робочого дня і тривалість робочої зміни.

Залежно від втрат часу, які враховують при розрахунках виробничих

потужностей і при плануванні, розрізняють календарний, номінальний і

дійсний чи планові фонди часу.

Календарний фонд часу дорівнює добутку кількості календарних днів у

планованому періоді на кількість голин у робочих змінах. Наприклад, для

періоду в 1 рік при 3-змінній роботі з тривалістю зміни 8 годин він становить:

365 × 24 = 8760 год.

Номінальний фонд визначають режимом роботи підприємства. Він

дорівнює добутку кількості робочих днів у році на кількість годин у робочих

змінах.

Наприклад, при 6-денній роботі і 8-годинному режимі номінальний

фонд становить:

(365 – 53)(8 = 312 (8 = 2496 год.,

а при 5-денному тижні і 8-годинному режимі :

(365 – 53 – 52) × 8 = 260 × 8 = 2080 год.

Дійсний (робочий) фонд часу дорівнює номінальному за винятком часу

на планово-профілактичні роботи, але не при плануванні випуску продукції.

Можливі фонди часу роботи устаткування і режим роботи підприємства,

а також фонд часу одного робітника наведені у табл. 2.1.

Таблиця 2. 1

Показник Фонд часу

підприємства робітника

Кількість календарних днів

Неділі

Суботи

Святкові дні

Невиходи на роботу, в тому числі:

відпустка

хвороби

дозвіл адміністрації

прогули

365

-52 313

-52 261

-8 253

365

-52 313

-52 261

-8 253

-24 229

-10 219

-5 214

-2 212

Фонд часу корисний (робочий) 253 212

В принципі, організація сама обирає режим роботи і використання

номінального фонду, виходячи з необхідності досягнення намічених цілей і

спроможності їх досягти.

Очевидно, якщо лімітуючий фактор – людські ресурси, то при

визначенні потужності слід виходити з робочого фонду одного працівника.

Норми і нормативи. Плани розробляють на основі технічно та

економічно обґрунтованих нормативів і норм, що утворять нормативну базу на

планований період.

Норма – це максимально припустима абсолютна величина витрат

конкретних видів ресурсів на виготовлення одиниці продукції, робіт чи послуг

встановленої якості у їх натуральному вираженні в умовах виробництва

планованого року.

Нормативи – це показники, що характеризують відносну величину

(ступінь) використання засобів і предметів праці, їх витрата на одиницю

продукції, робіт і послуг. Існують наступні основні види норм і нормативів:

• норми витрат живої праці (норми витрат часу на одиницю продукції чи

робіт, норми обслуговування устаткування);

• норми затрат предметів праці (норми використання сировини,

матеріалів, палива, енергії);

• нормативи використання знарядь праці (коефіцієнт використання,

коефіцієнт позмінності, запаси).

Розрізняють такі норми і нормативи: індивідуальні і групові;

перспективні річні і поточні; галузеві, місцеві та особисті.

При розробці і уточненні нормативної бази слід повною мірою

враховувати усі заходи з технічного розвитку та організації виробництва,

підвищення якості, передбачені у стратегічних, тактичних і поточних планах.

Норми і нормативи повинні допомагати виконанню намічених програм і

досягненню мети підприємства.

2. 3. Планування виробництва і реалізації продукції

Виробничий потенціал підприємства

Нормативний метод визначення виробничої потужності обмежується, в

цілому, заліком можливостей технологічного обладнання. Разом з цим, обсяг

виробленої продукції залежить не лише від параметрів і режиму експлуатації

обладнання (ліній, агрегатів), а й від ряду інших параметрів: наявності та

інтенсивності використання людських ресурсів, можливостей і пропускної

здатності і систем матеріально-технічного забезпечення, пропускної здатності

інших суміжних ділянок, які значно впливають на продуктивність підрозділів і

всієї організації.

Головні дійові особи на виробництві – люди з їх часто нераціональною

поведінкою, тому завжди слід враховувати людські стимули, відносини та їх

взаємодію. Для розробки реальних планів потрібно враховувати усі випадкові

фактори.

Крім цього, при нормативному методі визначення виробничої

потужності на точність отриманих результатів впливає вихідна інформація,

насамперед щодо продуктивності обладнання. А остання суттєво залежить від

людини, яка на ньому працює.

Проблема інтегрованої за часом продуктивності, вартості й ресурсах

оцінки виробництва має фундаментальне значення у сфері управління, однак до

цього часу щодо неї немає задовільного рішення. Тому для підвищення

ефективності планування виробництва необхідно, поряд з визначенням

виробничої потужності, оцінювати виробничий потенціал підприємства та його

підрозділів з урахуванням випадкових факторів впливу на випуск продукції.

Якщо виробнича потужність характеризує підприємство з боку його технічних

можливостей, то виробничий потенціал характеризує можливості підприємства,

обумовлені усіма основними компонентами – робочою силою, ресурсами і

предметами праці. Виробничий потенціал підприємства відповідає

максимально можливому випуску продукції на одиницю часу при всіх

оптимальних умовах, коли фактори, які його знижують, не діють або їх вплив

мінімальний.

На основі статистичної інформації про випуск продукції протягом

кожного інтервалу часу за тривалий період можна визначити статистичні

параметри (математичне очікування обсягу випуску продукції Х, стандартне

відхилення q

і т. п.). За цими величинами, використовуючи апарат теорії

імовірності, можна оцінити виробничий потенціал:

qXM





де М – виробнича потужність;

Х – математичне очікування обсягу виробленої продукції;

β – коефіцієнт розкидання з визначеною імовірністю;

– стандартне відхилення від математичного очікування.

Оцінка виробничого потенціалу, поряд з розрахунком виробничої

потужності, допомагає формуванню ефективніших нормативів для вирішення

завдань планування і дає змогу аналізувати дійсність отриманих параметрів

планування.

План випуску і реалізації продукції

Як було зазначено, його складають з огляду на:

• попит на продукцію;

• можливість випуску продукції згідно з розрахунками виробничої

потужності або потенціалу.

Натуральні показники плану (асортимент, кількість) – основні і дають

змогу контролювати завдання у перспективних і поточних планах на

запланований рік. Вони є базою для формування вартісних показників, які

дають змогу звести вироблену продукцію в єдиний узагальнений показник,

встановити баланс затрат і надходжень, запланувати грошові потоки, а також

якісні виробничі показники, що характеризують ефективність роботи

підприємства (підрозділу).

Вартісне вираження плану виробництва і реалізації продукції

підприємства визначають показниками реалізованої, товарної, валової і

нормативно чистої продукції.

Товарною називають готову продукцію, яка відповідає стандартам і

технічним умовам, прийнята відділом технічного контролю і здана на склад

готової продукції. На підприємстві завжди є продукція, виготовлення якої не

закінчене. Її обсяг може змінюватися у той чи інший бік (зростати чи

зменшуватися), справляючи вплив на обсяги виробництва в цілому,

обумовленими валовою продукцією.

Реалізованою називають продукцію, поставлену споживачам,

замовникам і іншим суб’єктам, гроші за яку у повному обсязі надійшли на

розрахунковий рахунок (“у кишеню”) підприємства-виробника.

Обсяг реалізованої продукції у плані визначають як алгебраїчну суму:

)СС(СВСC

.п.к.н.п.товз.товр





де С

тов

. – обсяг товарної продукції;

ΔВ

– залишок готової продукції на складах підприємства;

п.н

., С

к.п.

– очікуваний залишок нереалізованої продукції

відповідно на початок і кінець планованого періоду.

Валовою продукцією називають весь обсяг робіт (у грошовому

вираженні), виконаних підприємством за звітний період планованого часу.

Вона включає товарну продукцію і приріст чи збиток незавершеного

виробництва, тобто обсяг валової продукції:

= С

тов

. + (С

н.к.

– С

н. п

.),

де С

н.к

., С

н. п

– обсяг незавершеного виробництва відповідно на кінець і

початок планованого періоду.

Показники товарної і валової продукції, що включають вартість,

створену минулою працею, не відбивають ефективності роботи окремих

підрозділів підприємства, а також внеску підприємства у “загальний казан”

держави (національний доход). Для усунення цього недоліку бажано

застосовувати показник чистої продукції, що включає заробітну плату і чистий

доход, виражений у прибутку.

Оскільки чиста продукція – це заробітна плата з нарахуваннями плюс

прибуток, вона може стати нормативом для нарахування фонду зарплати на

планований період.

Вартість грошей у часі. Відомо, що гроші, отримані сьогодні,

“дорожчі” від отриманих завтра, через наступні причини:

• інфляція;

• процентний доход банку;

• ризик (кредитор може не виконати боргових зобов’язань).

Тому при розробці плану та його аналізі слід враховувати можливе

знецінення сьогоднішніх грошей у майбутньому і “приміряти” майбутні гроші

на сьогоднішній день. Метод зрівнювання різночасових грошей зі змінами

через вказані причини, називають дисконтуванням.

Припустимо, Дм – майбутня вартість сьогоднішніх грошей, а Дс –

сьогоднішня вартість майбутніх грошей. Вони пов’язані співвідношенням:

Дм = Дс × (1 + Е)

де Е – постійна норма дисконту, рівна прийнятої для інвестора нормі

доходу на капітал (у нашому випадку враховується щомісячна чи

щорічна інфляція);

t – час у роках чи місяціх. (1+ Е)

називають коефіцієнтом

дисконтування.

2. 4. Планування випуску продукції і сукупний попит

Сукупним попитом називають сумарний обсяг попиту на всю

продукцію, вироблену підприємством. Часто він залежить від пори року.

Наприклад, сукупний попит на столярну продукцію буває найвищим у літні та

осінні місяці, у розпал будівельного сезону. Влітку у 20–30 разів збільшується

попит на холодну харчову продукцію. Статистика стверджує, що у великих

містах попит на хлібобулочні вироби у літні місяці занижується на 10–15%.

Якщо визначення виробничої потужності підприємства і планування

випуску продукції – елемент СС-аналізу (сили і слабкості) внутрішніх

елементів організації, то облік при плануванні сукупного попиту та його

можливого коливання – елемент В-аналізу (можливостей і небезпек

зовнішнього середовища).

Облік зміни сукупного попиту при плануванні припускає прийняття

рішень про перспективу роботи підприємства з урахуванням цього попиту, і з

чого слід починати. Для цього розробляють агрегативні плани випуску

продукції на конкретні періоди (як правило, щомісячно) упродовж усього

планованого періоду (тривалістю не більше року). Для кожного періоду, що

охоплює такий план, слід з’ясувати два питання:

1. Яку кількість продукції необхідно випустити у даний період.

2. Яка кількість трудових ресурсів необхідна.

Це слід зробити обов’язково, оскільки план випуску продукції впливає

на величину виробничих витрат, пов’язаних з наступними обставинами:

• збереженням готової продукції;

• веденням портфеля відкладених замовлень;

• позаурочною роботою чи простоями робітників;

• передачею частини робіт підрядникам;

• найманням чи звільненням робітників тощо.

Мета агрегативного планування виробництва – забезпечення

задоволення сукупного попиту на продукцію при мінімізації сумарних витрат

через вищевказані обставини. Можна виділити три основні стратегії

планування сукупного обсягу виробництва.

Перша – постійний обсяг виробництва при постійній чисельності

робочої сили (мал. 2.2) передбачає сталість обсягів випуску продукції при

постійній чисельності робітників незалежно від коливань попиту. Оскільки

обсяг виробництва залишається сталим, немає необхідності змінювати

чисельність робочої сили. Різницю між обсягом сукупного попиту й обсягом

випуску продукції компенсують шляхом збільшення або зменшення запасу

виробничої продукції чи портфеля відкладеного попиту.

Попит

Збільшення запасів Зменшення запасів

або зменшення обсягу або збільшення обсягу

відкладених замовлень відкладених замовлень

Випуск продукції

Робоча сила

0 t

Мал. 2. 3.

Друга стратегія – перемінний обсяг випуску при постійній чисельності

робочої сили (мал. 2.3). При ній обсяг випуску змінюється залежно від попиту,

але чисельність робочої сили залишається постійною. Розбіжності між обсягом

виробництва і чисельністю робочої сили регулюють шляхом організації

понаднормової роботи, надання відгулів чи передавання частини роботи

субпідрядникам. Цю стратегію застосовують у трудомістких і наукомістких

галузях, де потрібна висококваліфікована робоча сила, і де створення запасу

готової продукції відкладених запасів неможливе або обходиться дорого

(наприклад, в аудиті, медицині, приладобудуванні).

Третя стратегія – перемінний обсяг випуску при перемінній

чисельності робочої сили (мал. 2.4). При цьому наймання і звільнення робочої