Крайняк О.К. Лекції з планування діяльності організацій

Подождите немного. Документ загружается.

досить часу для системної підготовки (проблемний чи цільовий пошук та

оцінка найважливіших альтернатив для прийняття рішень).

Для ефективної організації планування необхідні наступні заходи:

1) облік всіх об’єктів планування і заходів щодо планування, їх

групування за плановими комплексами відповідно до структури системи

планування, а також облік об’єктів контролю, робіт з контролю і контрольних

комплексів;

2) визначення складу учасників, часу і місць проведення нарад,

присвячених плануванню і контролю;

3) передача суб’єктам планування вихідних даних (контрольні цифри,

прогнози стану зовнішнього середовища, результати аналізу діяльності

підприємства), інструктивних матеріалів, нормативно-методичної документації

з планування і контролю;

4) установлення графіку розробки розділів плану та їх координація,

затвердження планів (визначення термінів);

5) прийняття графіка проведення нарад контрольного характеру та

обговорення результатів.

Економічне управління підприємства (відділ планування) приймає

особисті плани економічних служб і підрозділів підприємства і за узгодженням

з ними здійснює при необхідності коректування цих планів. Після чого

розробляють проект зведеного (наприклад, річного) плану підприємства, що

подають на затвердження керівництву. Проект плану повинен містити

аналітичну записку, підготовлену плановим відділом.

Керівник підприємства розглядає пропонований проект плану в порядку,

встановленому статутом підприємства. Може бути передбачена спеціальна

процедура обговорення проекту плану за участю представників економічних

служб, підрозділів підприємства й інших зацікавлених осіб. Після цього план

приймають до виконання усі підрозділи підприємства чи повертають на

доробку (відкидають).

План, затверджений керівництвом підприємства, стає обов’язковим для

всіх його служб. Плановий відділ конкретизує прийнятий план за напрямками

(підрозділами) підприємства і контролює його виконання.

1. 11. Що припускає коректування плану?

План можна коректувати не тільки на рівні керівництва підприємства в

цілому, а й на рівні окремих його служб (підрозділів). Коректування

здійснюють на різних стадіях планової роботи: розробки плану, його

виконання, аналізу проміжних результатів роботи підприємства. Плани можуть

коректувати у зв’язку зі зміною (як правило, збільшенням) обрію планування,

зміною умов зовнішнього середовища, виникненням форс-мажорних обставин

та ін.

Коректування не повинне призводити до зміни контрольних показників

діяльності підприємства в цілому у тому випадку, якщо воно проводиться на

рівні підрозділу підприємства, і до зміни всієї системи основних показників

плану, якщо коректування здійснює керівництво усього підприємства. У

протилежному випадку план був неправильний.

Коректування плану не має бути частим. Постійна зміна планових

показників знижує зацікавленість співробітників підприємства в їх досягненні і

найчастіше прикриває недбальство і недисциплінованість працівників.

Часте коректування планів свідчить про істотні недоліки наявної системи

планування, наприклад, недостатньо точний прогноз стану зовнішнього

(ринкового) середовища підприємства, зайва деталізація прийнятого до

виконання плану, що не допускає ніяких відхилень, навіть непринципового

характеру та ін.

При зміні показників слід уточнити планові орієнтири роботи всіх

підрозділів підприємства.

У випадку коректування планових показників з ініціативи підрозділів

(цехів, філій, відділень), вони представляють керівництву підприємства

клопотання з обґрунтування м необхідних змін. У клопотанні повинні бути

викладені причини, що обумовили необхідність зміни планових показників.

Крім цього, воно повинне містити обґрунтування реалістичності змінених

(відкоректованих) показників.

Порядок і терміни розробки й коректування плану підприємства

встановлюють у спеціальному положенні з розробки, затвердження і контролю

за виконанням плану підприємства, прийнятому керівництвом підприємства (в

акціонерному товаристві – його правлінням). У положенні спеціально

обумовлюють відповідальність за дотримання встановлених термінів і якість

розробки плану підприємства.

1. 12. Що містить у собі аналітична записка до проекту плану?

Аналітичну записку рекомендується складати до головних планових

документів підприємства – річного плану, перспективних планів, планів

великих функціональних підрозділів, тобто до тих планових документів, що

затверджує вище керівництво підприємства. У бізнес-плані роль аналітичної

записки може виконувати резюме, у якому дають короткий опис проекту.

Аналітичну записку складають розробники плану (найчастіше – плановий

відділ підприємства) і подають разом із проектом плану для його затвердження.

Вона повинна відбивати зміст планового документа, мету його складання,

терміни, на які він розрахований, і необхідні пояснення до планових показників

(розрахунків). Іншими словами, аналітична записка дає стисле загальне поняття

про плановий документ.

Аналітична записка має бути короткою (не більше 3–4 сторінок), чітко

структурованою і зрозумілою.

Аналітична записка повинна містити узагальнену комплексну оцінку

поточного стану підприємства, на підставі якої визначають основні показники

розвитку підприємства на плановий період і необхідні для цього засоби.

Аналітична записка включає наступні розділи:

1. Динаміка розвитку підприємства. Тут уточнюють поточне положення

підприємства, завдання, на рішення яких спрямований план – підтримка

існуючої динаміки у випадку економічного піднесення, подолання негативних

тенденцій (зменшення обсягу реалізації продукції, посилення позицій

конкурентів, погіршення якості продукції тощо), збереження існуючого

положення й ін.

2. Досягнуті і передбачувані позиції підприємства на ринку продукції

(послуг) – на які показники необхідно вийти підприємству, чого потрібно

досягти у плановому періоді.

3. Стан внутрішніх ресурсів підприємства і можливість їх розвитку – які

ресурси необхідні для вирішення завдань, де ми їх будемо брати і яким чином

будемо запускати у виробництво.

Аналітична записка потрібна лише на період обговорення проекту плану

керівництвом підприємства, і з прийняттям плану вона втрачає своє значення.

1. 13. Яким чином оцінюють виконання плану?

Виконання плану оцінюють керівники і планові служби підприємства (чи

його підрозділ) шляхом періодичного порівняння планових показників з

фактичними значеннями по заздалегідь встановлених контрольних точках.

Такими можуть бути тимчасові дані чи конкретні виробничі показники.

Контрольні точки встановлюють у процесі складання планів.

При затвердженні планів передбачають конкретну відповідальність

керівників і працівників підрозділів підприємства за досягнення планових

показників. Відповідальність має адміністративний характер. До керівників

підрозділів застосовують наступні засоби: накладення стягнення, пониження у

посаді, повна невиплата премій, зменшення заробітної плати. Матеріальні

стягнення у випадку невиконання планового завдання накладають і на

працівників підрозділу. Як інші засоби, до окремих рядових працівників

застосовують пониження у посаді, зміну (у бік зниження тарифів)

установленого рівня кваліфікації, переведення на некваліфіковану і

нижчеоплачувану роботу.

Звичайне виконання плану виробництва оцінюють за декаду, місяць,

квартал, рік. Менший термін планування (по змінах, днях).

Порівняння таких показників роботи підприємства, як співвідношення

доходів і витрат, стан готівки, рівень матеріальних запасів варто здійснювати

регулярно. Наприклад, оперативний контроль витрат (скільки грошей

виплачено і за якими рахунками, яка готівка наявна тощо) може бути

щоденним.

Як оцінку виробничі показники можуть застосовувати у капітальному

будівництві (час закінчення робіт), при організації виробництва (час виходу на

проектну потужність) тощо. Контрольні точки тут пов’язані з вирішенням

великих виробничих проблем.

На підприємстві повинно бути передбачено спеціальне заохочення

працівників за досягнення встановлених планових показників. Заохочувальну

систему слід поширювати й на співробітників планових служб підприємства,

якщо планові показники були розроблені точно і передбачені всі можливості

для їх досягнення.

ТЕМА 2. ПЛАНУВАННЯ ОСНОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВА

2. 1. Об’єкти планування.

2. 2. Виробнича потужність підприємства.

2. 3. Планування випуску і реалізації продукції.

2. 4. Планування випуску продукції і сукупний попит.

2. 1. Об’єкти планування

Як було зазначено, будь-яке підприємство чи організацію можна

представляти як відкриту систему, що взаємодіє з навколишнім середовищем

(мал. 2.1). На вході організація отримує від навколишнього середовища усе

необхідне: капітал, матеріали, ресурси, інформацію тощо. У процесі діяльності

вона перевтілюється; ці входи, отримуючи продукцію чи послуги, що є її

входами, і які вона вносить у навколишнє середовище. Така відкрита система

має здатність адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі завдяки

управлінню. Якщо організація управління ефективна, то у ході процесу

діяльності утвориться додаткова вартість, завдяки якій з’являється багато

додаткових виходів (прибуток, частка ринку, задоволення тощо).

Загалом ефективність організації визначають як кількість одиниць

зробленого нею виходу, поділене на кількість спожитих одиниць входу. Таким

чином, у грошовому вираженні ефективність організації – це ринкова вартість

виробничих виходів, поділена на загальну величину її витрат на витрачені

входи:

Е = вихід/вхід = вартість виходу/вартість входу.

Основні елементи будь-якого підприємства – це предмети праці, засоби

праці і трудовий процес. Поєднання їх у часі й просторі утворить трудовий

процес, результат якого – продукція чи послуги. Але це – загальне групування,

кожний елемент якого поділяють на безліч складових (мал. 2.2). Звичайно,

наведена диференціація елементів у системі підприємства не повна. Вона

демонструє складність цієї системи, важливість чіткої координації усіх її

елементів, які перебувають у постійному русі і розвитку, а також складність

врахування усього цього в процесі планування діяльності. Проте вона показує і

шляхи подолання цієї складності.

Як відомо, функції управління розрізняють за різними ознаками, у тому

числі за змістом управлінської праці (збуто-постачальницька діяльність,

маркетинг, кадри, фінанси тощо), за ознакою інваріантності. Їх поділяють

також на основні (загальні), які розкривають зміст процесу управління, і

специфічні (конкретні), що вказують напрямок цілеспрямованого впливу на той

чи інший вид виробничої діяльності.

Такі функції управління, як планування, організація, мотивація і контроль

– основні (загальні), оскільки вони інваріантні стосовно конкретних функцій.

Наприклад, діяльність з матеріально-технічного постачання чи маркетингу

потрібно планувати, організовувати, мотивувати, контролювати.

Конкретні функції управління підприємством, яке виробляє продукцію чи

надає послуги, обумовлені самою сутністю виробництва, його різнобічною

характеристикою. Вони впливають на визначені сторони діяльності, ніби

здійснюючи керівництво діяльністю не підприємства в цілому, а окремих його

частин. Але оскільки види діяльності в окремій організаційній системі

найрізноманітніші, то як об’єкти управління слід виділяти лише структурно

відокремлені виробничо-господарські ланки. Таким чином, об’єкт управління –

функціонально відокремлена ланка, яка здійснює певну частку загальної

діяльності, що набуває цілеспрямованого керівного впливу.

З огляду на особливості структури і процесу діяльності підприємства до

відокремлених специфічних об’єктів управління (функції планування також)

належать (на прикладі підприємства з виготовлення і випуску продукції):

• науково-технічна підготовка виробництва;

• основне виробництво (випуск продукції);

• допоміжне й обслуговуюче виробництво;

• якість продукції;

• праця і заробітна плата;

• кадри;

• маркетинг;

• матеріально-технічне постачання;

• збут продукції;

• фінанси;

• інвестиції;

• соціальний розвиток тощо.

За змістом конкретна функція управління є, у свою чергу, комплексною і

включає планування, організацію, мотивацію (активацію), контроль (облік)

організаційно відокремлених об’єктів впливу окремих сторін діяльності.

Зазначимо, що в будь-якій сучасній великій і складній соціально-

економічній системі (наприклад на заводі) для нормального її функціонування

повинна бути реалізована конкретна функція, яка забезпечує

самовдосконалення, що обумовлено загальним прогресом виробництва, науки і

техніки.

2. 2. Виробнича потужність підприємства

Планування випуску продукції (для підприємств, які її виготовляють) –

провідний розділ річного плану, оскільки інші плани забезпечують його

реалізацію. План з випуску і реалізації розробляють у натуральному і

вартісному вираженнях. Для підприємства, що випускає декілька видів

продукції, випуск можна виміряти в умовних одиницях (за трудомісткістю,

часу роботи устаткування).

План випуску продукції будь-якого підприємства визначають на основі:

• можливості випуску продукції залежно від його виробничих

потужностей;

• сукупного попиту на вироблену продукцію.

Виробнича потужність підприємства – це потенційно максимально

можливий випуск продукції необхідної якості за номенклатурою, передбаченою

на запланований період (як правило, рік) при повному використанні

устаткування і виробничих площ у відповідному режимі роботи з урахуванням

застосування передової технології, організації виробництва і праці.

Виявлення виробничих потужностей, які функціонуватимуть у плановому

періоді, – найважливіший момент техніко-економічного обґрунтування плану з

випуску продукції.

Виробничу потужність підприємства визначають потужністю ведучих

виробничих підрозділів (цехів, дільниць тощо), відображаючи виробництво

продукції за профілем підприємства, значущу частину основних виробничих

фондів і основну частку сукупних витрат живої праці.

Виділяють перспективну, проектну і діючу потужність підприємства.

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни

номенклатури продукції, технології та організації виробництва, закладені у

планований період.

Проектна виробнича потужність – це величина можливого випуску

продукції умовної номенклатури за одиницю часу, задану при проектуванні чи

реконструкції виробничої одиниці. Це фіксована величина, оскільки

розрахована на постійний умовний асортимент і постійний режим роботи. За

період проектування (1–2 роки), будівництва (2–5 років) та освоєння

потужності (1–2 роки) значно змінюється асортимент продукції, а також деякі

технологічні характеристики устаткування. Тому проектна потужність перестає

відбивати реальні можливості підприємства.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його

потенційну спроможність виробити протягом календарного періоду

максимально можливу кількість продукції, передбачену планом асортименту.

Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-

технічного розвитку виробництва, тому її характеризують декілька показників:

• потужність на початок планованого періоду (вхідна);

• потужність на кінець планованого періоду (вихідна);

• середньорічна потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховують:

• проведення заходів щодо ліквідації “вузьких місць” упродовж

планованого року;

• збільшення кількості устаткування чи заміна його на продуктивніше;

• перерозподіл робіт між окремими групами устаткування і виробничими

підрозділами;

• можливість збільшення змінності роботи устаткування і ланок, які

лімітують випуск продукції.

Вихідну потужність підприємства визначають з урахуванням:

• намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації

“вузьких місць”;

• введення в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок

розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за

рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності

виробництва.

Частина цих заходів обумовлена стратегічним планом розвитку

підприємства на рівні тактичних завдань, іншу частину передбачають при

розробці поточних планів, відповідно до змін умов функціонування

підприємства чи організації.

Середньорічну потужність і вартість визначають з урахуванням

планової суми амортизації, фондовіддачі, плати за основні фонди,

рентабельності. Середньорічну виробничу потужність обчислюють як

середньозважену величину додатком до вхідної потужності середньорічного

приросту і вирахуванням середньорічного вибуття потужностей, тобто:







1і

іпочср

)112(М2/1ММ



де М

поч

– вхідна початкова виробнича потужність;

ΔМ

– приріст (“+”) чи збиток (“–”) виробничої потужності за місяць.

При цьому вихідна кінцева (на кінець планованого періоду) потужність

підприємства: