Качан Д.П., Шушпанов Д.Г. Управління трудовими ресурсами

Подождите немного. Документ загружается.

УДК 331.101.262 (0775.8)

ББК 65.240

К 12

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

(лист № 14/18.2-1754 від 03.12.2001 р.)

Рецензенти:

В.В. Онікієнко, д-р екон. наук, проф., засл. діяч науки і техніки Укра-

їни, голов, наук, співроб. Ради по вивченню продуктивних сил Укра-

їни;

кафедра управління ресурсами технологічного університету «Поділ-

ля» (м. Хмельницький).

Качан Є.П., Шушпанов Д.Г.

К 12 Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. — К.: Вид. Дім

«Юридична книга», 2003. — 258 с.

ISBN 966-7791-25-4

Редактор ЗА. Городиська

Викладено основи управління трудовими ресурсами як науки про

сфери трудової діяльності. Зокрема, висвітлено питання: державної

демографічної політики та нормативно-правової бази в галузі ринку

праці, державної політики зайнятості, планування і прогнозування

трудового потенціал}', ринкових механізмів регулювання трудових до-

ходів, соціальної політики держави, соціального партнерства, розв'я-

зання трудових конфліктів тощо. Приділено увагу також міжнарод-

ній співпраці України в управлінні трудовими ресурсами.

Для студентів вищих навчальних закладів та фахівців з управлін-

ня трудовими ресурсами.

Усі права захищені. Жодна частина цієї книги не може бути відтворена

ні в якій формі ніякими засобами без письмового дозволу Видавничого До-

му «Юридична книга».

•

ББК 65.240

ISBN 966-7791-25-4

ПЕРЕДМОВА

Кардинальні зміни в економіці України в останні роки вимагають

всебічного аналізу господарського механізму управління, зокрема, тру-

довими ресурсами. Це пов'язано також із зростанням їх ролі в умовах

становлення ринкових відносин. Сьогодні потрібні нові методи і форми

регулювання трудового потенціалу, адекватні сучасному етапу еконо-

мічного розвитку і використання робочої сили, складним процесам фо-

рмування дійового механізму стимулювання підвищення продуктивно-

сті праці та економії робочої сили на основі прогнозної інформації.

Трансформаційні процеси в економіці України супроводжуються

глибокою демографічною кризою, що характеризується значними обся-

гами депоггуляції населення, негативними змінами у його віково-

статевій структурі, скороченням тривалості життя людей. Поряд з цим

структурні зміни в економіці, спад промислового виробництва зумови-

ли значне скорочення робочих місць, що спричишшося до зростання

безробіття і, у свою чергу, викликало посилення міграції населення за

межі країни.

Демографічні та міфащйні процеси призвели до зменшення чисель-

ності трудових ресурсів, погіршення їх якісної структури, зниження інте-

лектуального потенціалу держави, що загалом загрожує її національній

безпеці.

Сучасна демографічна й економічна ситуація в Україні вимагає

максимального врахування ситуації, яка складається на ринку праці.

Посилення уваги до трудових ресурсів пов'язане із зростанням їх ролі в

організації виробшгцтва, впровадженням ринкових методів організації і

оплати праці, зростанням соціальної напруженості в суспільстві.

Проблеми населення і трудових ресурсів є настільки актуальни-

ми, що виникла потреба у підготовці фахівців із спеціальності «Управ-

ління трудовими ресурсами». Відповідній курс включено до перелік}'

фундаментальних дисциплін навчальних планів освітньо-професійного

напрямку підготовки бакалаврів із спеціальності «Менеджмент». У

зв язку з цим потрібні відповідні підручники і посібники, якігх сьогодні

ще замало для забезпечення студентів вузів.

Пропонований посібншс має на меті допомогти студентам належ-

но опрацювати навчальні програми курсу «Управління трудовими ре-

сурсами».

У ньому викладено проблеми ринку праці, питання правового та

науково-методичного забезпечення використання робочої сили, регулю-

вання демографічних і міграційній процесів, формування загальноосві-

тнього і професійного рівня працівників, соціальної політики в системі

управління трудовими ресурсами, ефективності їх використання та ш.

Для якомога повнішого висвітлення всіх тем його нормативної

програми професійно орієнтованого циклу освітньо-професійної підго-

товки бакалаврів з економіки та підприємництва, для належного засво-

єння матеріалу в посібнику після кожної теми подано запитання для

самоконтролю та список рекомендованої літератури.

Цифрові дані в посібнику подано без посилань на використані

джерела, оскільки основним джерелом даних є Статистичні щорічники

України за 1999-2001 рр. (К.: Техніка).

Зауваження та відгуки на посібник просимо надсилати на адресу:

46004, м. Тернопіль, вул. Львівська, 11, Тернопільська академія народ-

ного господарства, кафедра управління трудовими ресурсами і розмі-

щення продуктивних сил.

Розділ 1

УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ ЯК

НАУКА І СФЕРА ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. ЗАВДАННЯ І СТРУКТУРА КУРСУ

Набутий досвід з організації та виконання прогнозних досліджень

свідчить про те, що є ще багато нерозв'язаних проблем. Наприклад,

щодо регіонального прогнозування чисельності населення, формування,

розподілу і використання трудових ресурсів ще не має єдиної методики,

розробленої на базі спеціальних досліджень. Тому назріла гостра по-

треба у виробленні форм і методів регулювання, адекватних сучасному

етапу економічного розвитку і використання трудових ресурсів, склад-

ним процесам формування дійового механізму стимулювання зростання

продуктивності праці та економії робочої сили на основі прогнозної

інформації не лише для держави в цілому, а й для окремих адміністра-

тивних підрозділів, областей, великих міст і районів.

Потрібно виробити нові форми і методи визначення обгрунтова-

ної потреби галузей економіки у робочій рилі, її кількісному та якісно-

му складі. Тому особливо важливим завданням управління трудови-

ми ресурсами є складання комплексних територіально-галузевих про-

грам розвитку економіки на тривалий і поточний періоди.

Структура курсу включає теоретичні й практичні питання регу-

лювання процесів відтворення і використання трудові їх ресурсів на ма-

кроекономічному рівні, що формують у студентів знання з теорії управ-

ління трудовими ресурсами, допомагають їм з'ясувати питання регулю-

вання зайнятості, підвищення ефективності використання трудового

потенціалу.

Методичні поради студенти можуть отримувати під час гру-

пових та індивідуальних консультацій з окремих питань на практичних

заняттях, а також у процесі виконання курсових робіт.

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

1.2. ТЛУМАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ТЕРМШІВ

Ресурси — допоміжний засіб, грошові цінності, запаси, можливо-

сті, джерела доходу в державному бюджеті. Розрізняють ресурси еко-

номічні (матеріальні, трудові, фінансові) і природні.

Праця — усвідомлена енергозатратна загальновизнана діяльність

людей, що вимагає докладання зусиль, виконання роботи з метою

отримання доходу; один з чотирьох основшгх чинників виробництва.

Процес праці є органічною єдністю трьох складових: цілеспрямованої,

доцільної діяльності людини, або самої праці; предметів праці; засобів

праці, за допомогою якігх людина впливає на предмети праці.

Виробляючи матеріальні блага, люди вступають між собою у ви-

робничі відносини, якими визначається соціальній характер праці.

Управління — свідоміш цілеспрямований вплив з боку суб'єктів,

органів влади на людей та економічні об'єкти з метою керування їхніми

діями та отримання бажаних результатів. У нашому суспільстві тепер

склалися два типи механізму управління — СТІГХІЙНІЙ і свідомий. За

стихійного механізму управлінська дія на систему є середнім результа-

том перехрещування різних сил, маси поодиноких актів. Поряд із сти-

хійними на будь-якій стадії розвитку суспільства діють свідомі чинники

управління, поступово формуються специфічні суспільні інститути —

суб'єкти управління, тобто система установ, які здійснюють спрямова-

ний вплив на суспільство.

Функції управління — відповідні види цілеспрямованої діяльно-

сті, пов'язані з управлінням.

Планування — це формування цілей, завдань і перспектив зміни

параметрів управління, глибоке осмислення, обґрунтування та чітке

формування напрямів дій, складання планів і графіків роботи на різні

періоди для здійснення поставлених цілей.

Трудові ресурси. Цей термін вперше впровадив акад. С.Г. Стру-

милін у 20-ті роки XX ст. Найдоцільніше розглядати це поняття як су-

купність носіїв робочої сили, яка здебільшого визначається демографі-

чною структурою населення, встановленими межами працездатності як

тих, що беруть участь у процесі праці, створенні споживчих вартостей і

соціально-культурних цінностей, так і потенційно здатних до суспіль-

но-корисної діяльності.

Поряд з поняттям «трудові ресурст> широко використовується тер-

мін «трудовий потенціал». Він означає сучасні та майбутні трудові мож-

РОЗДІЛ 1. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ ЯК НА УКАІ СФЕРА ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ливості, що характерюуються кількістю працездатного населення, його

професЙшоюсвітнім рівнем, іншими якісними характеристиками. Отже, по-

няття «трудовій потенціал» трохи ширше за поняття «трудові ресурси».

Управління трудовими ресурсами в Україні сьогодні перебуває

у стадії формування. Відділи з праці і соціальних справ у складі держа-

вних адміністрацій зобов'язані контролювати використання робочої

сили на підприємствах і в організаціях незалежно від їх підпорядкуван-

ня, поліпшувати працевлаштування населення. Міністерство праці і со-

ціальної політики України виконує ряд функцій управління, що дає

змогу впливати на регулювання процесів відтворення, розподілу і вико-

ристання трудових ресурсів у країні в цілому і по областях. Центральні

і місцеві органи праці поряд із розв'язанням питань працевлаштування

контролюють організацію, нормування, поліпшення умов праці, підго-

товку кадрів і підвищення їх кваліфікації на виробництві. Місцеві орга-

ни праці розв'язують питання визначення кількості та складу наявних

трудових ресурсів на своїй території, забезпечення збалансованості ро-

бочих місць з наявною робочою силою.

Ефективне управління трудовими ресурсами передбачає ви-

значення чисельності населення, його складу за віком і статтю, демо-

графічної ситуації, спеціалізації виробництва, структури зайнятості,

усього комплексу регіональних умов розвитку трудових ресурсів.

Галузеві трудові ресурси як об'єкт управління постійно зміню-

ються, що спричинює різні соціально-економічні ситуації, які можуть

бути плановими або виникати мимоволі. Нові ситуації порушують деякі

встановлені зв'язки і пропорції у формуванні, розподілі і використанні

трудових ресурсів, тобто змінюють певні елементи даної системи.

1.3. ОБ'ЄКТ, МЕТА І МЕТОДИ

УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Розгляд трудових ресурсів як соціальної функціональної підсис-

теми, об'єкта управління на територіаіьно-гатузевому рівні дає змогу:

конкретизувати мету і завдання управління даним об'єктом;

об'єднати окремі частини єдиного процесу розвитку трудових ресур-

сів у часі й просторі;

" підвищити результативність управлінських рішень щодо територіа-

льно-галузевого розподілу і перерозподілу трудових ресурсів;

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

• досягти на цій основі економії живої праці та ефективності виробни-

цтва.

Мета управління трудовими ресурсами — тривала політика

створення умов для виконання визначених завдань, у тому числі забез-

печення збалансованості потреб господарства у трудових ресурсах з їх

наявністю в окремих регіонах: облік, аналіз, оцінка досягнень визначе-

ного економічного і соціального результату, їх функціонування, уточ-

нення і вироблення організаційних форм та методів управління.

Удосконалення управління трудовими ресурсами полягає у все-

бічному використанні об'єктившгх економічних законів.

Основу територіально-галузевого управління трудовими ресур-

сами становить не тільки демографічна база конкретного регіону, а на-

самперед сформований господарський комплекс, який поєднує регіона-

льне виробництво, трудові ресурси і соціальну інфраструктуру.

Функції будь-якої системи управління безпосередньо пов'язані з

методами їх реалізації. Під методами управління трудовими ресурса-

ми слід розуміти конкретні способи, прийоми практичного розв'язання

завдань, поставлених перед даною підсистемою, тобто самі способи дії

суб'єкта управління на керований об'єкт. Методи управління можуть

бути різними через велігчезну кількість конкретних способів практичної

реалізації управлінських завдань. Але стосовно управління трудовими

ресурсами розрізняють методи економічні, адміністративні, соціально-

психологічні і правові. Всі вони використовуються сукупно, проте кож-

на група методів має свої особливості, власні форми вияву і межі засто-

сування.

Економічні методи управління трудовими ресурсами передбача-

ють дію на об'єкт управління (формування, розподіл, використання)

через систему економічних показників і пов'язані з ними системи сти-

мулювання, а також через такі економічні інструменти, як нормативні,

заплановані завдання, регулювання та ін. Економічні методи регулю-

вання пов'язані з виробленням різнігх видів балансів трудових ресурсів,

нормативів чисельності працівників, розрахунків додаткової потреби у

робочій силі, її кількісного та якісного складу. Ці методи використову-

ють при визначенні завдань щодо підвищення продуктивності праці,

втрат робочого часу, плинності кадрів, а також при складанні планів

підготовки та підвищення кваліфікації.

Важливу роль відіграють методи матеріального стимулювання,

зокрема оплата праці. Держава й досі впливає на трудові ресурси регу-

РОЗДІЛ1. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ ЯК НА УКАІ СФЕРА ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

люванням заробітної плати, встановленням співвідношень оплати праці

по галузях, підприємствах, категоріях і професіях робітників, розподі-

лом суспільних фондів споживання.

Адміністративними є методи, що грунтуються на владі, дисцип-

ліні та покаранні. Ця група методів управління трудовими ресурсами

охоплює способи, прийоми та інструменти організаційного впливу, а

саме: організаційній — через штатний розклад, положення про відділи,

організацію робочих місць, установ підприємства, посадові інструкції

тощо; матеріальна відповідальність та покарання; дисциплінарна та ад-

міністративна відповідальність; розпорядчий — через накази, інструк-

ції, розпорядження.

Соціально-психологічні методи передбачають способи мотивації

та морального впливу на людей.

За допомогою правових методів встановлюються межі працезда-

тного віку, тривалість робочого дня, забезпечуються оптимальні умови

праці і відпочинку та ін.

1.4. МІСЦЕ І ЗНАЧЕННЯ КУРСУ

СЕРЕД ДИСЦИПЛІН ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ

ПІДГОТОВКИ БАКАЛАВРІВ І СПЕЦІАЛІСТІВ

З ЕКОНОМІКИ, ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ЙОГО

З СУСПІЛЬНИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ

Курс «Управління трудовими ресурсами» вчить студентів аналі-

зувати реальні співвідношення, пропорції і структури зайнятих, їх стій-

кі особливості, що визначаються конкретними техніко-економічними

зрушеннями в сучасному високорозвиненому господарстві.

Студенти повинні знати, як і чому сьогодні в Україні відбувають-

ся зміни в характері праці в усіх сферах господарської діяльності. Одні

з цих змін стосуються певною мірою всіх професій. Інші є локальними і

стосуються тільки характеру праці певних професій, тому в техніко-еко-

номічних умовах ряду нових професій з'являються елементи нової, більш

активної діяльності, розширюються функції персонал} підприємств.

Головна увага в курсі зосереджена на проблемах ринку праці, си-

стемі управління трудовими ресурсами, правовому та науково-методич-

ному забезпеченні їх використання, регулюванні демографічних і міг-

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д. Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

ращйшгх процесів, формуванні загальноосвітнього і професійного рів-

нів працівників, їх трудових доходах, соціальному партнерстві, трудо-

вих конфліктах і методах їх розв'язання, соціальній політиці в системі

управління трудовими ресурсами, ефективності їх використання та

міжнародному співробітництві України в управлінні трудовими ресур-

сами. Засвоєння курсу допоможе майбутнім фахівцям добре орієнтува-

тися в основшгх пігганнях розвитку економіки держави, якісніше керу-

вати економічними процесами та головною продуктивною силою сус-

пільства — трудовими ресурсами.

Курс «Управління трудовими ресурсами» — міжгалузевий, тіс-

но пов'язаний з іншими соціально-економічними дисциплінами і дер-

жавним управлінням, розміщенням продуктивних сил, населенням і

трудовими ресурсами, розселенням, економікою праці, науковою ор-

ганізацією і нормуванням праці, демографією, статистикою праці, со-

ціологією праці, трудовим правом, економікою промисловості, еконо-

мікою сільського господарства, менеджментом та ін. У широкому ро-

зумінні цей зв'язок зумовлений спільністю об'єкта дослідження, але

конкретні його вияви і структура мають свої особливості у кожній на-

вчальній дисципліні.

Вивчення питань управління трудовими ресурсами у взаємо-

зв'язку з суміжними економічними дисциплінами має важливе практи-

чне значення для формування пропорцій розподілу суспільної праці між

сферами та галузями господарства, терггторіально-віфобничими ком-

плексами та ін.

1.5. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

ЯК СФЕРА ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Трудові ресурси як специфічний об'єкт управління є важливим

чинником суспільного розвитку. Підсистема управління трудовими ре-

сурсами займається реалізацією як загальногосподарських завдань, об-

меженій: об'єктом управління, щодо забезпечення повної і раціональної

зайнятості працездатного населення, задоволення потреб господарства,

так і завдань окремих галузей щодо забезпечення кількісного і якісного

складу робочої сили відповідно до вимог прискорення науково-

технічного прогресу.

РОЗДІЛ 1. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ ЯК НА УКАІ СФЕРА ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

На загальнодержавному рівні управління трудовими ресурсами

здійснюється відповідно до законодавства України та програм уряду.

Воно включає комплекс заходів щодо відтворення, формування, розпо-

ділу, перерозподілу та використання людських ресурсів. До таких захо-

дів належить насамперед політика, здійснювана у галузі зайнятості,

праці та заробітної плати, освіти, демографічна, соціальна.

Територіально-галузеве управління трудовими ресурсами полягає

в доцільній дії на розвиток господарського комплексу окремого регіону,

яка забезпечує координацію територіальних і галузевих прігнціїпів пла-

нування з урахуванням наявних трудових ресурсів у конкретному регі-

оні і підвищення ефективності їх використання. Суть такого управління

трудовими ресурсами визначається його функціями, що є видами

управлінської діяльності (економічні, організаційні, виховні та ін.), з

допомогою яких суб'єкт управління впливає на керований об'єкт.

Вироблення і прийняття управлінських рішень щодо підвищення

ефективності використання трудових ресурсів — складний процес, який

передбачає необхідність його розгляду з позицій єдності відтворення,

розподілу і використання робочої сили.

Вироблення і прийняття рішень є фактично діяльністю з управ-

ління трудовими ресурсами, а функціонування даної системи — реалі-

зацією функцій управління. Останні є універсальними і властиві для

всіх його систем. Проте суть функцій у різних системах неоднакова.

Завдання управління трудовими ресурсами випливають з сього-

днішніх реалій. У деяких областях, містах і районах ще не повною мі-

рою розв'язуються питання координації діяльності державних і місце-

вих органів управління щодо розвитку економіки та використання на-

явних трудових ресурсів. Не розробляються тривалі прогнози. Аналіз і

оцінка сучасного стану трудових ресурсів здійснюються не системно, а

за вузьким колом показників.

На територіально-галузевому рівні система економічних методів

впливу ще не забезпечує оптимізації розподілу трудових ресурсів, їх

ефективного використання та ін.

КА ЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Запитання для самоконтролю

1. Якими є структура курсу «Управління трудовими ресурсами» та його основні завдання?

2. Яке значення слів «управління», «ресурс», «праця»?

3. Що є спільного та відмінного у термінах «трудові ресурси», «робоча сила», «тру-

довий потенціал»?

4. Які відмінності існують між стихійним і свідомим типами управління?

5. Що ви розумієте під трудовими ресурсами як об'єктом управління?

6. Які ви знаєте відмінності між галузевою і територіальною системами управління

трудовими ресурсами?

7. Які є методи управління трудовими ресурсами?

8. Які є економічні методи управління трудовими ресурсами?

9. Що являють собою адміністративні методи управління трудовими ресурсами?

10. Які місце і значення курсу серед дисциплін фундаментальної підготовки спеціаліс-

тів з економіки?

11. Які взаємозв'язки курсу «Управління трудовими ресурсами» з суміжними дисциплінами?

Література

1. Бушмарин И.В. Трудовые ресурсы в экономике России и Запада. — X.:

Фолио, 1998. — 189с.

2. Бушмарин И.В. Современные требования к исследованию трудовых ресурсов

в свете мирового опыта // Общество и экономика. — 1995. — №1. — С.36-41.

3. Грачев М.В. Управление трудом: теория и практика капиталистического

хозяйствования / Отв. ред. В. А. Климов. — М.: Наука, 1990. — С. 5-14.

4. Данюк В.М., Колот A.M. Управління трудовими ресурсами: Навч.-метод.

посібник. — К.: 1996. — 4.1. Загальні основи. Населення. Трудові ресурси

України. — С.5-18.

5. Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие. — К.:

МАУП, 1997. — 56с.

6. Ким МЛ. Трудовой потенциал и занятость: Учеб. пособие — Харьков, ун-т,

1993. — С.7-15.

7. Максимович В.Я. Организация управления трудовыми ресурсами региона. —

О., Одес. ин-т нар. хоз-ва, 1989. — С.7-12.

8. Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами:

Навч. посібник. — Житомир: ЖГП, 2000. — 304 с.

9. Петрига М.О. Управління трудовими ресурсами. — Л.: ЛБК, 1996. — С.6-22.

10. Саруханов ДР. Проблемы управления трудовыми ресурсами. — Л.: ЛФЭИ,

1990. — С. 15-32.

11. Слепенков И.М., Аверин Ю.Г. Основы теории социального управления:

Учеб. пособие для вузов. — М.: Высшая школа, 1990. — С.3-9.

12. Трудовий потенціал, зайнятість і ринок праці / М.І.Долішній, С.М.Злупко,

Т.С.Злупко та ін. — Л., 1997. — С.7-43.

Розділ 2

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ

ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

2.1. УПРАВЛІННЯ ЯК

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ

ЯВИЩЕ І ПРОЦЕС, ЙОГО ФУНКЦІЇ.

ПОНЯТТЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

Основні компоненти системи управління будь-якими процесами —

об'єкт, суб'єкт, мета, завдання, функції та механізм управління.

Управління — свідомий цілеспрямований вплив з боку суб'єктів,

державних органів на людей та економічні об'єкти з метою керування

їхніми діями та одержання бажашгх результатів. За іншим визначенням,

управління — це всеосяжне поняття з усіма діями і всіма особами, що

прігймають рішення, до яких належать процеси планування, оцінки,

реалізації проекту і контролю.

Власне теорія управління як наука виникла наприкінці XIX ст. і

відтоді зазнала істотних змін. Причому саме поняття «наукове управ-

ління» вперше використав не Фредерік У. Тейлор, якого справедливо

вважають родоначальником теорії управління, а представник американ-

ськігх фрахтових компаній Луїс Брандейс у 1910 р. Згодом і сам Тейлор

широко користувався цим терміном, підкреслюючи, що «управління —

це справжня наука, що спирається на точно визначені закони, правіша і

принципи». Пізніше Лютер Г'юлик, теоретик у галузі управління 30-40-х

років, заявив, що управління стає наукою, оскільки систематично вігв-

чає явища, згруповані у різні теорії, «прагне на системній основі зрозу-

міти, чому і як люди систематично працюють разом для досягнення пе-

вних цілей і для того, щоб зробити ці системи співробітніщтва більш

корисними для людства».

Цілком очевидно, що еволюція теорії і практики управління тісно

пов язана з розвитком промисловості та науки загалом. Напевне, ці

процеси є супутніми і тісно переплітаються один з одним.

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Управління як процес досить добре охарактеризував французь-

кий промисловець Анрі Файоль. На його думку, управляти означає:

1. Передбачати — вивчати майбутнє і встановлювати програму дій.

2. Організовувати — будувати подвійний організм керованого об'єкта:

матеріальний і соціальний.

3. Розпоряджатися — приводити в дію персонал керованого об'єкта.

4. Узгоджувати — пов'язувати та поєднувати усі дії й зусилля.

5. Контролювати — стежити за тим, щоб усе відбувалося відповідно

до встановлених законів, правил, розпоряджень.

Функції управління — це сукупність видів діяльності, спеціаль-

шгх обов'язків, спрямованих на виконання завдань, зумовлешгх метою

управління.

Відповідно до визначення А. Файоля, можна виділити такі основні

функції управління: 1) прогнозування; 2) організації; 3) керування; 4) уз-

годження; 5) контролю.

Система управління — це сукупність пов'язаних, погоджених

методів і засобів керівництва економікою, господарством, що викорис-

товуються органами управління, управлінськігм апаратом. Це ієрархічна

структура, поділена на рівні. У системі управління економікою країни

розрізняють територіальні й галузеві системи (підсистеми другого рів-

ня), до якігх, у свою чергу, належать локальні системи управління під-

приємствами, організаціями, фірмами. Функціонально система управ-

ління будь-якого рівня має такі складові частини: прогнозування, еко-

номічного аналізу, планування, організації, оперативного регулювання,

обліку, контролю.

Виробничо-технологічна структура господарства включає суку-

пність речових елементів продуктивних сил, технологічшгх і енергетичних

процесів, матеріалізованих наукових знань і є його матеріально-технічною

базою та основою для визначення потреб у кадрах і їх підготовці.

Інституціональну структуру економіки становить регламенто-

вана суспільством система виробничих ланок і органів управління, а

також сукупність економічнігх, організаційних, правових та інших

зв'язків між ними, зумовлених різними формами власності на засоби

виробництва. Ці зв'язки відображаються у поділі праці та її результатів,

регулюванні заробітної плати і загальної суми прибутків населення за-

лежно від кількості та якості праці, кваліфікації тощо, у задоволенні

побутових і соціально-культуршгх потреб та ін.

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Соціальна структура суспільства має національну, демографі-

чну, поселенську, освітню та ггоофесіішо-кваліфікаціігну структури.

Розвиток соціальної структури суспільства пов'язаній із зростанням

продуктивних сил, науково-технічним прогресом, якими зумовлюються

докорінні зміни в характері та удосконаленні праці.

Для управління трудовими ресурсами важливе значення має ви-

користання та облік у практичній діяльності кількісних і якісних показ-

ників, змін у соціальній структурі суспільства і насамперед тих його

елементів, які безпосередньо впливають на об'єкт управління: соціаль-

но-демографічної структури населення; поселенської структури; дина-

міки кількості учнів за видами навчання; кількості осіб із вищою та се-

редньою спеціальною освітою; рівня освіти сільського і міського насе-

лення, а також за суспільними і віковими групами; співвідношення рів-

ня освіти чоловіків і жінок; рівня професійно-технічної освіти; співвід-

ношення кількості зайнятих кваліфікованою працею, малокваліфікова-

ною і важкою; регіональних особливостей гфофесіїшо-кваліфікаційної

структури населення та ін.

2.2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ

УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Особливість управління трудовими ресурсами полягає у потребі

всебічно враховувати інтереси особистості, підприємства (організації,

фірми), всього суспільства.

Об'єктом управління трудовими ресурсами є суспільні відно-

сини — їх формування, розподіл, перерозподіл та використання.

Управління трудовими ресурсами у загальній системі управління еко-

номікою — складна дішамічна підсистема. Вона пов'язана з виробничо-

технологічною структурою господарства, інстіпуціональною структу-

рою економіки і соціальною структурою суспільства.

Механізм функціонування елементів соціально-економічної сис-

теми забезпечується комплексом різних видів управління. За кінцевим

результатом у сфері управлінських рішень з боку господарських органів

головним є використання трудових ресурсів. Водночас важливе значен-

ня^ має управління процесами, що спрямовані на забезпечення повної

зайнятості працездатного населення.

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Суб'єктом управління трудовими ресурсами у широкому' розу-

мінні є держава, профспілки, трудові колективи.

Основні закони управління трудовими ресурсами.

• закон спеціалізації управління, на державному рівні його дотриму-

ються відповідні державні органи: міністерства, відомства, що вирі-

шують певні проблеми (Міністерство освіти і науки України, Мініс-

терство праці та соціальної політики);

• закон інтеграції управління — полягає в коордішації діяльності бі-

льшості державних органів в управлінні;

• закон оптимального поєднання централізації і децентрачізаціїуправ-

ління (узгодження державного і регіонального управління);

• закон економії часу в управлінні, або закон управління робочим часом.

• закон демократизації управління, якій відображає співвідношення

влади й підпорядкованості.

Управління трудовігми ресурсами враховує також дію економіч-

них законів (потілу й пропозиції, закону вартості тощо), законів соціо-

логії, психології і використовує найзагальніші закони кібернетики (за-

кон зворотного зв'язку, закон оптимізації, закон пристосування систем

до зовнішнього середовища).

Вихідною методологічною базою формування мети управління

соціально-економічннми процесами є Конституція України та прийняті

на її основі закони.

Основна мета управління трудовими ресурсами закріплена у

Конституції і гарантує громадянам України право на працю відповідно

до уподобань, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням

суспільних потреб.

Мета управління трудовими ресурсами є сукупністю взаємозв'я-

заних суспільних і особистих інтересів громадян, спрямованих на задо-

волення потреби у праці та ефективному використанні.

Система управління трудовими ресурсами має більш конкретні

завдання. Воші виражають забезпечення оптимальної зайнятості праце-

здатного населення, у т.ч. залучення до суспільного, кооперативного і

приватного виробництва працездатного населення; його працевлашту-

вання, задоволення життєвої необхідності громадян у праці; оптиміза-

цію територіальної зайнятості, регулювання міграційнігх процесів та ін.

Задоволення потреб економіки в трудових ресурсах — це не тіль-

ки їх формування, розподіл і перерозподіл, а й забезпечення збалансо-

ваності робочих місць і трудової сили.

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Підвищення ефективності використання трудових ресурсів в еко-

номіці можливе при систематичному контролюванні їх використання,

проведенні заходів щодо скорочення плинності кадрів, поліпшення умов

і охорони праці, скорочення ручної праці та ін.; коордішації наукових

досліджень з проблем працезабезпечення і працевіпсористання тощо.

У зв'язку з цим є потреба в деталізації завдань системи управлін-

ня трудовими ресурсами.

2.3. ЕЛЕМЕНТИ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ

УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Держава, що функціонує через відповідні органи управління трудо-

вими ресурсами, впливає на демографічні процеси, здійснює підготовку і

перепідготовку кадрів, удосконалює організаційно-правові форми працеза-

безпечення, регламентує і контролює віпсористання трудових ресурсів.

Планування трудових ресурсів полягає у виробленні системи

трудових балансів, пропозицій, розрахунків щодо підвищення продук-

тивності праці і поліпшення її організації, розподілу та перерозподілу

трудових ресурсів тощо.

Розподіл і перерозподіл трудових ресурсів здійснюються у вигля-

ді набору робітників, працевлаштування населення через ринок праці,

що формується.

Організація і виявлення резервів підвищення ефективності вико-

ристання ресурсів пов'язані з такими видами діяльності: виявлення ра-

зом з відповідними міністерствами, відомствами, промисловими під-

приємствами за участю профспілкових організацій і використання резе-

рвів зростання продуктивності праці на основі поліпшення її організа-

ції, вивчення та узагальнення прогресивного досвіду в організації та

нормуванні праці, використання трудових резервів, підготовки та під-

вищення кваліфікації кадрів на віробництві, координація і контроль

складання цільових програм скорочення ручної праці, розробка еконо-

мічних і організаційних заходів шодо підвищення ефективності викори-

стання трудових ресурсів.

Інформаційне забезпечення системи формується через збір, обро-

бку і видачу даних про кількість і склад населення, трудових ресурсів та

їх використання, про територіальні пропорції зайнятості у розрізі галу-

зей, рівень продуктивності, організації і мобільності кадрів, віжорпс-

К А ЧАН Є. П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

тання робочого часу, міграційні процеси, кількість пенсіонерів, що пра-

цюють, та ін. Одночасно в установленому порядку здійснюється бухга-

лтерський облік та інша облікова робота.

Контроль у процесі управління полягає у перевірці виконання

відомствами, підприємствами та організаціями заходів нормування

праці, плинності кадрів, організації підготовки кадрів безпосередньо на

виробництві, стану забезпеченості підприємств робочими кадрами та ін.

Управління кадрами — це підбір і розстановка їх, підготовка та

перепідготовка, необхідна для потреб управління працезабезпеченням, а

також керівшщтво і контроль за діяльністю підвідомчих організацій та ін.

Функціональна система управління постійно розвивається, оскі-

льки динаміка соціально-економічних процесів породжує нові завдання,

змінює характер зв'язків, роль і значення функцій.

Завданнями державної системи управління є пршшяття законів,

контроль за їх виконанням, розробка і реалізація політики та рекомен-

дацій з питань соціально-трудових відносин, мотивації, організації пра-

ці та вирішення конфліктних ситуацій. У ринкових умовах державне

регулювання соціально-трудових відносин є обмеженим і, як показує

досвід економічно високорозвинених країн, стосується тільки трудово-

го законодавства, зайнятості, оцінки рівня життя тощо.

Елементами державної системи управління трудовими ресурсами

є: підсистема формування робочої сили; підсистема управління проце-

сом розподілу трудових ресурсів; підсистема управління використан-

ням робочої сили.

На підсистему формування робочої сили покладаються:

1. Управління процесом відтворення населення, у т.ч. стимулювання

народжуваності, поліпшення становища жінок-матерів, піклування

про стан здоров'я людей.

2. Управління процесом підготовки робочої сили, зокрема загальноос-

вітня підготовка, професійна орієнтація, підготовка робочих кадрів

безпосередньо на віробництві, у системі професійно-технічної осві-

ти, у системі вищої і середньої спеціальної освіти, підвищення ква-

ліфікації та перепідготовка фахівців.

3. Управління процесом відтворення робочої сили (оплата праці, суспі-

льні фонди споживання, забезпечення продуктами харчування та

продовольчими товарами, розвиток сфери послуг, використання ві-

льного часу).

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Підсистема управління процесом розпод'їлу трудових ресурсів

здійснює:

1) управління процесом створення робочих місць у матеріальному

ви-

робництві та невиробничій сфері;

2) управління первинним розподілом робочої сили (розподіл випуск-

ників середніх загальноосвітніх шкіл та системи професійно-

технічної освіти, спеціалістів з вищою та середньою спеціальною

освітою);

3) управління перерозподілом робочої сили: а) через службу зайнятості,

бюро працевлаштування; б) організованші набір гтрацівшгків; в) пере-

міщення робочої сили у межах галузі, об'єднання, територій тощо.

Підсистема управління процесом використання робочої сили

здійснює:

1) управління технічним процесом (механізація та автоматизація виро-

бничих процесів, у т.ч. скорочення ручної і важкої праці); впрова-

дження передових технологій; атестацію та раціоналізацію робочих

місць; винахідництво та раціоналізацію праці;

2) управління науковою організацією праці, а саме: розподіл та коопе-

рацію праці, удосконалення методів організації праці та робочігх

місць, нормування праці, ефективне використання робочого часу,

поліпшення дисципліни, умов та охорони праці, матеріальне та мо-

ральне стимулювання;

3) управління економікою праці: планування гщодуктивності праці та

чисельності працівників; організація оплати праці, у т.ч. співвідно-

шення зростання продуктивності праці і заробітної плати.

2.4. МЕТА, ЗАВДАННЯ І ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Метою державного управління трудовими ресурсами є: задо-

волення потреб економіки у кваліфікованих кадрах; забезпечення ефек-

тивної зайнятості працездатної частини населення, його розподілу за

сферами застосування праці, територією; ефективне використання тру-

дових ресурсів.

У зарубіжній літературі трудові ресурси розглядаються як конку-

рентна власність, яку треба спрямовувати, мотивувати, розміщувати і

розвивати разом з іншими ресурсами для досягнення стратегічної мети.

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Функціями державного управління трудовими ресурсами на ма-

кроекономічному рівні є кадрове, правове, фінансове, науково-методич-

не, інформаційно-технічне забезпечення керівництва, що можна вважа-

ти своєрідними підсистемами управління.

Розподіл управлінської праці на макрорівні забезпечує її спеціа-

лізацію, що сприяє виділенню різних категорій працівників управління,

наприклад, керівників, спеціалістів, допоміжного персоналу. Кадрове

управління здебільшого є суб'єктивним чинником, завдання якого —

інтегрувати систему управління в єдину цілісність, визначати діяльність

усієї системи управління. Тому ефективність управління визначається

потребою привести структуру кадрів у відповідність із завданнями сис-

теми управління. Все це пов'язане з удосконаленням кадрового складу,

підвищенням його кваліфікації, що зумовлені динамізмом сучасних еко-

номічних процесів, збільшенням кількості різних варіантів розв'язання з

урахуванням зростання наукового рівня управління.

Правове регулювання суспільно-трудових відносин грунтується на

системі норм адміністративного, трудового, фінансового та інших норм

права. Головними серед них є Кодекс законів про працю, Закон про за-

йнятість, що покликані впливати на підвищення продуктивності праці,

ефективності суспільного вігробництва, зміцнення трудової дисщтліни.

Трудові відносини регулюються розпорядженнями та інструкція-

ми Міністерства праці і соціальної політики з питань праці та заробітної

плати, місцевими нормативами, які приймають адміністрації підпри-

ємств разом з комітетами профспілок, керуючись відповідними закона-

ми і положеннями. Враховуються також дані Генеральної згоди Феде-

рації профспілок з урядом з питань трудових відносин.

Управління трудовими ресурсами здійснюється і через фінансо-

во-кредитні відносини. Дія фінансів на поліпшення діяльності трудо-

вітх ресурсів виявляється в активізації існуючих фінансово-правових

норм та запровадженні нових. Підприємства і держава оплачують ви-

трати на підготовку і перепідготовку кадрів, професійну орієнтацію.

Поліпшенню управління трудовими ресурсами на макрорівні

сприяє науково-методичне забезпечення, яке має максимально врахо-

вувати науково-технічний прогрес, оскільки він впливає на нормативи,

стандарти, описи процедури, комплексні цільові програми тощо. У на)-

ково-методичному забезпеченні враховуються: теоретичні основи управ-

ління, їх вплив на нормативні документи, положення, інструкції; взає-

мозв'язок з іншими органами управління; методичний інструментарій

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

планування і прогнозування; науково-методичні основи досліджень,

спрямованих на виявлення резервів підвищення ефективності викорис-

тання трудових ресурсів.

Усі види необхідної для упрашііння трудовими ресурсами інфор-

мації становлять інформативну систем}', завданням якої є організаційне

оформлення інформаційних потоків на різних рівнях управління.

Організаційно-технічне забезпечення необхідне для виконання

окремих цільових програм через АСУ. За допомогою комплексної орг-

техніки можна створювати моделі в цілому з їх ланками і на єдиній ін-

формаційній основі. Локальна оргтехніка дає змогу моделювати найча-

стіше повторювані види управлінських робіт, і це може бути складовою

частиною комплексного оргпроектування.

Функціями управління трудовими ресурсами на мікрорівні

(відповідно до функцій управління) є:

1) прогнозування (обстеження середовища, визначення цілей, передба-

чення можливих ситуацій, узгодження державнігх дій і потреб у тру-

дових ресурсах);

2) організаційна (розподіл роботи відповідно до обов'язків, розподіл

обов'язків відповідно до посад, групування посаду структурі управ-

ління);

3) комплектація кадрів (визначення потреб у людських ресурсах, по-

шук і відбір кандидатів, підготовка та навчання персоналу);

4) мотивація (визначення норм діяльності, справедливі заохочення та

покарання працівників).

2.5. СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ,

РЕГІОНАЛЬНИХ І ГАЛУЗЕВИХ

ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ

ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ УКРАЇНИ

Структура органів управління трудовими ресурсами на різних рі-

внях формувалася і постійно змінювалася з 20-х років XX ст. і форму-

ється й сьогодні. В Україні у 1923 р. було створено республіканський

Народний комісаріат праці, який виконав значну роботу із зменшення

безробіття у містах. Створені біржі та відділи праці у 1930 р. були реор-

ганізовані в Управління кадрів; тоді ж створено і Міжвідомчу раду рин-