Качан Д.П., Шушпанов Д.Г. Управління трудовими ресурсами

Подождите немного. Документ загружается.

КА ЧАИ СП.. ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

змогу учасникам правовідносин визначати свої права та обов'язки у

межах, встановлених законом.

Сучасна нормативно-правова база в Україні є недосконалою. По-

перше, ще не погоджені різнопланові щодо змісту і форм вияву зав-

дання управління трудовими ресурсами на різних рівнях економіки.

По-друге, відчутна різноплановість цілей і функцій регіону, галузі і

підприємства відносно відтворення трудових ресурсів, що ставить пе-

ред кожним з них спеціальні завдання управління. Крім того, треба

позбуватися адміністративних методів управління трудовими ресур-

сами на законодавчому рівні і переходити до економічних методів.

Зростання мобільності трудових ресурсів, в т.ч. й міждержавної,

потребує розробки економічгагх і соціальних заходів щодо їх оптиміза-

ції через виконання державних програм.

При формуванні норматішно-правової бази в галузі управління

трудовими ресурсами потрібен комплексний підхід, який полягає пере-

довсім у поєднанні їх макро- та мікроекономічного аналізу.

Закони, постанови, інструкції повігнні містити відповіді на змі-

ни у параметрах відтворення трудових ресурсів, щоб забезпечувалися

зростання продуктивності праці, задоволення потреб господарства ро-

бочою силою. Для цього доцільно прийняти нові або поновити діючі

закони, що стосуються соціального розвитку, активної демографічної

політики, соціальних відносин (між працедавцем і працівником за

наймом), питання підготовки й перепідготовки кадрів, оплати праці, а

також закон про безробіття. При розробленні тих чи тих законів по-

трібно враховувати комплексні програми технічного переозброєння

віфобництва, заходи щодо впровадження нової техніки і технології:

механізації та автоматизації виробничих процесів.

Отже, вігрішальною умовою вдосконалення управління трудови-

ми ресурсами на сучасному етапі є врахування усіх чинників, які впли-

вають на їх формування, збереження, підготовку, розподіл і викорис-

тання. При цьому мають значення якісні аспекти проблеми.

РОЗДІЛ^ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА І РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ...

5.2. СИСТЕМА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ

АКТІВ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ УПРАВЛІННЯ

ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ. ОСНОВНІ

ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ У СФЕРІ ПРАЦІ

До системи нормативно-правових актів належить насамперед

Конституція України, Кодекс законів про працю, а також закони «Про

зайнятість населення» (1991 р.), «Про охорон}' праці» (1992), «Про ко-

лективні договори та угоди» (1993), «Про оплату праці» (1995), «Про

порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (1998),

нормативні акти, укази, інструкції, правила відповідних державних ко-

мітетів, міністерств і відомств, статут про дисцішліну тощо.

У Конституції України вказано, що:

1. Кожна людина має право на вільніш розвиток своєї особистості, як-

що при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має

обов'язки перед суспільством, в якому забезпеч}'ється вільний і

всебічний розвиток її особистості (ст. 23).

2. Громадяни мають рівні констіпуційні права і свободи та є рівними

перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору

шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного

та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за

мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рів-

них з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній

діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та ви-

нагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони пращ' і здо-

ров я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які

дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; право-

вим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і

Дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших

пільг вагітним жінкам і матерям (ст. 24).

Ромадяни мають право на участь у професійних спілках з метою

захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

рофесіині спілки є громадськими організаціями, що об'єднують

громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної

Діяльності. Професійні спілки створюються без попереднього дозво-

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

лу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають

рівні права (ст. 36).

4. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі

на життя працею, яку він вільно обіграє або на яку вільно погоджу,

ється. Держава створює умови для повного здійснення громадянами

права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду

трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного на-

вчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільній

потреб.

Використання примусової праці забороняється.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхньо-

го здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається

законом (ст. 43).

5. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а

також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого

робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої три-

валості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість

відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові

дні, а також інші умови реалізації цього права визначаються законом

(ст. 45).

6. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на

забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати пра-

цездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них

обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених за-

коном.

Це право гарантується загальнообов'язковим державшім соціальним

страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств,

установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел

соціального забезпечення; створенням мережі державних, комуналь-

них, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основин^

джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчШ

від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46).

7. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Р03ДІ15 НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА І РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ...

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної

загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних

і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної за-

гальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і піс-

лядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних сти-

пендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних

і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (ст. 53).

З правових питань забезпечення використання трудових ресур-

сів розроблено закони про працю в Україні, поєднані у Кодекс законів

про працю. Він має 265 статей його основних положень.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини

всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліп-

шенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробниц-

тва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя

громадян, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню

праці на благо суспільства, на першу життєву потребу кожної працезда-

тної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці,

всебічну охорону трудових прав працівників.

До найважливіших положень Кодексу законів про працю належать:

Стаття 2. Основні трудові права працівників

Право громадян України на працю, тобто на забезпечення роботою

з оплатою праці не нижче від встановленого державою мінімального

розміру, у т.ч. право на вшьний вибір професії, роду занять і роботи, за-

безпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайня-

тості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню

трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб,

вівзільнювашгх у результаті переходу до ринкової економіки.

Працівники реалізовують право на працю шляхом укладення

або

°Ну

Д0Г0В0

РУ "Р

роботу на підприємстві, в установі, організації

13и

чною особою. Працівники мають право на відпочинок відпо-

•

до зак

°нів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про

на об

'™

0плач

ва

™ відпустки, право на здорові і безпечні умови праці,

вих

Єд

ання в

професійні спілки та на вирішення колективних трудо-

мгоа

Л1ІСПВ

(спорів) у встановленому законом порядку, на участь в

забезп

1111

1 Шдп

иємством

установою, організацією, на матеріальне

порядку соціального страхування в старості, а також у

часткової втрати працездатності, на матеріаль-

Р331 Хв

°Роби, повної або

З-вз

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

ну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для виріще

ня трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або

займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інщ|

права, встановлені законодавством.

Стаття 2

. Рівність трудових прав громадян України

Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незале-

жно від походження, соціального і майнового стану, расової та націона-

льної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних пере-

конань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Стаття 3. Регулювання трудових відносин

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників

усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності,

виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за

трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колектив-

них сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) го-

сподарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визна-

чається законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо за-

йнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в по-

рядку, передбаченому законодавством про працю.

Стаття 5-1. Гарантії забезпечення права громадян на працю

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно про-

живають на території України:

" вільний вибір виду діяльності;

• безплатне сприяння державними службами зайнятості у пошуку ро-

боти і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, про-

фесійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

• надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх

попередньо поданих заявок робота за фахом випускникам державши

вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

• безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку

навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з

виплатою стипендії;

• компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат )

зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

• правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на робот)'

незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Крім цього, Кодекс законів про працю враховує питання колектй'

вних та трудових договорів; забезпечення зайнятості вивільнених пр

РОЗДІЛ 5. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА І РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ..

півників; робочого часу та часу відпочинку; нормування та оплати пра-

ці- гарантії та компенсації; трудової дисципліни; охорони праці; праці

жінок та молоді; пільг для працівників, що поєднують роботу з навчан-

ням' індивідуальних трудових конфліктів; участі працівників в управ-

тінн'і підприємствами, установами, організаціями; трудових конфліктів,

державного соціального страхування та ін.

Закон України «Про зайнятість населення» визначає правові,

економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його

захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реа-

лізації громадянами права на працю в умовах ринкової економіки і рів-

ноправності різних форм власності.

Найважливішими положеннями цього закону є:

Стаття 1. Зайнятість населення

Зайнятість населення, що проживає на території України, держа-

ва забезпечує шляхом активної соціально-економічної політики, спря-

мованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду дія-

льності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку під-

приємшщтва.

Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не забо-

ронені законодавством, у тому числі й не пов'язані з виконанням опла-

чуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх

здібностей.

Примушування до праці у будь-якій формі не допускається, за

винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровіль-

на незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адмініс-

тративної або кримінальної відповідальності.

Стаття 4. Державні гарантії права на вибір професії та виду

діяльності

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному ві-

в Україні:

а) Добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

хист від необгрунтованої відмови у пршінятті на роботу і незакон-

в) бе

ЗШльнення

а так

ож сприяння у збереженні роботи;

платне сприяння у підборі робота і працевлаштуванні відповідно

ванн

0КЛНКаННЯ

здаон

остей, професійної підготовки, освіти, з ураху-

ггоогЬ. • °

усгпльних

потреб, всіма доступними засобами, у т.ч. через

г) компе

СШНУ 0рієнгацію

' перепідготовку;

нсащю матеріальних витрат у зв'язку з направленням на робо-

^ До іншої місцевості'

з»

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

д) виплату вихідної допомоги працівшгкам, які втратили постійну' р

боту на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і

На

умовах, передбачешгх чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку

навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості

вітллатою матеріальної допомоги;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безро-

біттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги

членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допо-

моги;

ж) влючення періоду" перепідготовки та навчання нових професій, учас-

ті в оплачуваних громадських роботах, отримання допомоги по без-

робіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального тру-

дового стажу, а також до безперервного трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період, не менший як три роки молодіш

спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів, напе-

ред заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих кате-

горій населення

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо праце-

влаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які по-

требують соціального захисту і не здатні конкурувати на ринку праці, у

тому числі:

а) жінкам, що мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, що мають дітей віком до чотирнадцяти років або

дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загально-

освітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилися

зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і

якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися

без піклування батьків, а також особам, яким вішовгаїлося п'ят-

надцять років і яких за згодою одного з батьків або особи, яка їх за-

мінює, можуть, як виняток, гфийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (за два роки до пенсії);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового ліку"

вання.

РОЗДІЛ 5. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА І РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ...

Стаття 8. Право громадян на працевлаштування

Громадяни мають право працевлаштування і вибір місця роботи

шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуаль-

ного селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця

або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Стаття 9. Право громадян на професійну консультацію, під-

готовку, перепідготовку і одержання інформації у сфері зайнятості

Громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як

особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну оріє-

нтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, отримання відповід-

ної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи,

режиму праці.

Стаття 10. Право громадян на професійну діяльність за кор-

доном

Громадяни мають право займатися трудовою діяльністю у період

тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не суперечить чин-

ному законодавству України і країни перебування.

Стаття 11. Право громадян на соціальний захисту сфері зай-

нятості

Громадяни мають право на сощальний захист у сфері зайнятості

згідно із законодавством України про зайнятість.

Особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають

право на отримання допомоги по безробіттю.

Стаття 12. Право оскарження дій працівників служби зай-

нятості

Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної

служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органів цієї

служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

Важливим нормативно-правовим актом, що регулює управління

трудовими ресурсами та їх використання, є Указ Президента України від

серпня 1996 р. про утворення Коордішаційного комітету з питань соці-

л>ноі переорієнтації трудових ресурсів, у якому звертається увага на

Дження дій при розв'язанні питань використання трудових ресурсів

подолання явищ прихованого безробіття під час економічних реформ,

основ

аК

Ж важли

вим документом є Указ Президента України «Про

2оіо

№ Нап

ями

Розвитку трудового потенціалу в Україні на період до

ПОТР

0ку>>

У ньому вказано, що основні напрями розвитку трудового

генцдалу мають передбачати:

КА ЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

1) у сфері поліпшення природної бази — забезпечення розширеного

відтворення населення і збільшення тривалості його активного тру.

дового періоду;

2) у сфері розвитку освітньої бази — всебічний розвиток інтелекту,

альних, духовних та фізичних здібностей особистості, забезпечення

ринку праці висококваліфікованою робочою силою;

3) у сфері зайнятості — створення матеріально-технічних і соціально-

економічних передумов для продуктивної зайнятості населення. Го-

ловним у створенні таких передумов є державне регулювання ринку

праці з метою постійного розширення сфери прикладання праці і за-

безпечення надійного соціального захисту зайнятого і незайнятого

населення;

4) у сфері регулювання соціально-трудових відносин — забезпечення

захисту прав і гарантій громадян;

5) у сфері політики доходів — посилення відтворювальної, стимуля-

ційної та регулятивної функцій заробітної плати на підвищення тру-

дових доходів;

6) у сфері охорони праці — зниження рівня виробничого травматизму

та професійних захворювань, зменшення чинників шкідливого впли-

ву на організм працівників та скорочення кількості робочих місць з

шкідливими та важкими умовами праці.

В Указі визначені шляхи реалізації вказаних напрямів. Також

вказано, що основним напрямом державної політики розвитку трудово-

го потенціалу на регіональному рівні є створення умов для його розвит-

ку через збалансоване функціонування господарського комплексу

регіону з урахуванням його природно-ресурсного, науково-технічного,

виробничого потенціалу та екологічного стану довкілля.

5.3. НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ

ПРОЦЕСІВ УПРАВЛІННЯ І ВИКОРИСТАННЯ

ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

На думку науковців, повноцінна управлінська реформа на всіх Я

внях може стати одним з головних інструментів зміцнення виконавчо'

влади, раціонального добору управлінських працівників за ознакою 1

професіоналізму і відповідальності; підвищення соціального захи<Я

РОЗДІЛ 5. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА І РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ...

управлінського апарату тощо. Для цього потрібно виробити систему

правових, фінансових, організаційних та інших заходів, які мають ста-

новити основу управлінської реформи.

Значною проблемою є якісний склад управлінського апарату.

Державні службовці, в т.ч. у підсистемі управління трудовими

ресурсами, — це переважно інженери, вчителі, агрономи, представникіг

інших професій, не пов'язаних з управлінням, які засвоїли управлінську

роботу (частина з них непогано), але здебільшого так і залишаються за

своїм світоглядом виробничниками. Через брак в апараті управлінців

(правників, економістів, соціологів) у ньому часто виробничі питання

переважають над управлінськими.

Отже, щоб розв'язати стратегічні і тактичні питання реформу-

вання управлінського апарату, потрібна насамперед концепція як полі-

тігчний і науково прогнозний документ для визначення орієнтирів і за-

собів досягнення мети. У концепції треба визначити основні завдання і

прішщши управлінської реформи, порядок формування управлінського

апарату, статус державних управлінців в органах виконавчої влади та їх

соціальний захист, реформування державної системи управління, фі-

нансування і матеріально-технічного забезпечення адміністративного

апарату. Етапи такої управлінської реформи, за оцінками експертів,

розраховані приблизно на 4-5 років.

В Україні створено Фонд соціальної адаптації молоді України.

Проблемами управління та використання трудових ресурсів займається

Рада по вивченню продуктивних сгш України HAH України, Наукова

рада HAH України з проблем народонаселення і відтворення трудового

потенціалу. Не всі вони взаємодіють на науковому та методичному рів-

нях, але інколи об'єднуються для вивчення певної проблеми, пов'язаної

з трудовими ресурсами, організовуючи відповідні наукові чи науково-

летодичщ конференції, або допомагають урядовим і законодавчим

труктурам готувати ряд питань і законопроектів.

наук

но

мотв

°Рчій діяльності в Україні, крім окремих міністерств і

безпо

°"

ДОСЛІДНИХ ІНСТІІТ

ТІВ

' активну участь беруть профспілки. За їх

жень °

Єредньок

і Унастю підготовлено проекти багатьох законів, поло-

відомс'тв^

^"'

Гїраьил

відповідних державних комітетів, міністерств і

Фінансов^

"™

концепшї

управлінської реформи вимагає значних

нх зусшГ'

Кадрових

' інтелектуальних, гнучких організаційних та ін-

> часу тощо. Питання складне, але в Україні є достатньо вче-

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

них і практиків, здатних його розв'язати. Головне, щоб законодавча)

виконавча влади діяли спільно.

Важливим є фінансове і матеріальне забезпечення управлінської

діяльності. Сьогодні низькому рівневі управлінської роботи відповідач

відносно низький рівень оплати пращ управлінців. Потрібні стимуЗ

для якісної роботи, самовдосконалення тощо, а також ефективний кон-

троль за діяльністю апарату.

Фінансовому забезпеченню повинна допомагати тарифна система

загалом, а також галузеві тарифні системи, тарифно-кваліфікаційні до-

відники, тарифні сітки, тарифні ставки і схеми посадових окладів, а та-

кож трудові нормативи як об'єктивна основа регулювання міри праці та

споживання.

Запитання для самоконтролю

1. Якою є сучасна нормативно-правова база управління трудовими ресурсами?

2. Яка є система нормативно-трудових актів, що регулюють управління трудовими

ресурсами?

3. Яким є науково-методичне обслуговування процесів управління та використання

трудових ресурсів?

4. Які статті Конституції України регулюють питання управління трудовими ресурсами?

5. Кодекс законів України про працю, його характеристика.

6. Закон «Про зайнятість населення», його характеристика.

7. Науково-методичне обслуговування управління і використання трудових ресурсів.

Література

1. Закон України «Про зайнятість населення» // Закони України. — Т. 1. — К

АТ «Книга», 1996.

2. Закон України «Про оплату праці» // Закони України. — Т.1. — К.: АТ «Кві

га», 1996.

3. Закон України «Про колективні договори і угоди» // Закони України. 1

Т.1. — К.: АТ «Книга», 1996.

4. Закон України «Про охорону здоров'я» // Закони України. — Т.1. — К.: $

«Книга», 1996.

5. Кодекс законів про працю в Україні. — К.: Праця, 1994.

РОЗДІЛ 5 НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА І РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ...

Конституція України. — К., 1996. — С.3-17.

7 Петрига М.О. Управління трудовими ресурсами. — Л.: ЛБК, 1996. —

' С. Ю7-128.

8 Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до

законодавства України. — 2-ге вид. — К.: А.С.К., 2000.

Розділ 6

РИНОК ПРАЦІ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

6.1. РИНОК ПРАЦІ ЯК ПІДСИСТЕМА

РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ — МАКРОЕКОНОМІЧНІ

АСПЕКТИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАЛУЧЕННЯ

РОБОЧОЇ СИЛИ В СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО

Ринок праці — це система соціально-економічних відносин між

державою, роботодавцями і працівниками у всьому комплексі трудових

відносин, купівлі-продажу трудових послуг, у т.ч. підготовка, перепід-

готовка, шдвищення кваліфікації і залучення людей до процесу вироб-

ництва. Термін «ринок праці» означає, що як товар найманий робітник

пропонує власникові робочого місця свою працю, а не робочу силу,

тобто здатність до праці. Але праці на ринку продавати не можна, оскі-

льки на момент продажу робочої сили її ще немає як такої. Насправді на

ринку пропонується не праця, а робоча сила.

Поняття «ринок трудових ресурсів» розширює межі соціально-

трудових відносин до масштабів трудових ресурсів суспільства. В умо-

вах ринкових відносин він охоплює не тільки економічно активне насе-

лення, але й близький до нього трудовий резерв, насамперед випускни-

ків загальних, професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих на-

вчальних закладів, а також ту частину зайнятих у домашньому госпо-

дарстві, складне матеріальне становище яких спонукує їх виходити на

ринок для продажу своєї здатності працювати.

На відміну від інших ринків, на ринку трудових ресурсів

об'єктом купівлі-продажу є право на використання робочої сили чи си-

ли здатності до праці, причому предметом торгу є не тільки певний вид

здібностей, але й тривалість їх використання. Таким чином, поняття

«ринок трудових ресурсів» є більш загальним порівняно з поняттям

«ринок праці».

У широкому плані механізм регулювання ринку трудових ресур'

сів охоплює весь спектр економічних, юридичних, соціальних і психо-

6. РИНОК ПРАЦІ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

•

ни

х чинників, що визначають функщонування цього ринку. Всі

Л0ПЧ

че

ні чинники у різних країнах залежать від економічних та істори-

ЇЇкумов розвитку економіки.

Центральне місце нині займає поняття «ринок пращ», в якому

зкриваються відносини обміну функціональних здатностей до праці

[функціональної робочої сили) на засоби життя, тобто на заробітну пла-

ту У більш загальному значенні ринок праці є конкретним вираженням

системи суспільної організації найманої праці в умовах товарно-

грошових відносин.

Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на

основі чинності закону попиту та пропозиції. Основна функція ринку —

забезпечити перерозподіл робочої сили між галузями і сферами вироб-

ництва і забезпечити роботою незайняте в даний момент населення че-

рез сферу обігу.

На ринку праці взаємодіють роботодавці (суб'єкти власності на

засоби виробництва) і наймані робітники, формуючи обсяг, структуру і

співвідношення попиту та пропозиції на робочу силу.

Основними компонентами ринку праці є:

• сукупний попит, чи загальна потреба економіки в найманій робочій

силі;

• сукупна пропозиція, у т.ч. вся наймана робоча сила від усього еконо-

мічно активного населення;

" вартість робочої сили;

• ціна робочої сили;

• конкуренція (між працівниками, роботодавцями, працівниками і ро-

ботодавцями);

" резервування робочої сили.

Сукупна пропозиція охоплює всі категорії працездатного насе-

лення, що претендує на роботу за наймом (чоловіки, жінки, молодь, пе-

нсіонери), а також осіб, що бажають працювати не за наймом, а на пра-

вах самозайнятості чи підприємнігцтва.

Пропозиція робочої сили на ринку праці має три основні складові:

особи, не зайняті трудовою діяльністю і такі, що шукають роботу; осо-

ои

, що мають намір змінити місце роботи; особи, що бажають працюва-

та

вільщтй від роботи чи навчання час.

Вона якісно і кількісно змінюється залежно від змін у віковій

структурі населення, у системі професійної і загальної підготовки, від

сили виливу зовнішнього ринку праці на внутрішній та ін. Диференціа-

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

щя в масштабах пропозіщії робочої сили підсилюється тим, що праців.

шіки однакового віку і професії різняться статтю, станом здоров'я, якіс-

тю професійної підготовки, досвідом, а це, без сумніву, позначається на

здатності виконувати конкретну роботу.

Сукупний попит на робочу силу визначається кількістю і струк-

турою робочих місць, що є в економіці і мають бути заповнені. Попит

на робочу силу охоплює всю сферу суспільної праці і поєднує як уко-

мплектовані працівниками, так і вільні робочі місця. При цьому розрі-

зняють: ефективний попит, зумовлений кількістю економічно доціль-

них робочих місць, і сукупний попит, у т.ч. заповнені працівниками

неефективні робочі місця. Різниця між ефективним і сукупним попи-

том — це зайва кількість зайнятих, складовою частиною якої є прихо-

ване безробіття. Попит на робочу силу на ринку визначається потре-

бою у працівниках для заповнення вакантних робочих місць на умовах

основної діяльності чи діяльності за сумісництвом, а також для вико-

нання разових робіт.

Основна частина сукупної пропозиції та попиту на працю у кож-

ному певному моменті задоволена, що і забезпечує функціонування су-

спільного виробництва (задоволеного попиту). Менша його частіша

через природний і механічний рух робочої сили і робочих місць (вибут-

тя людей із працездатного віку і вступ до працездатного віку, звільнен-

ня і переходи на нове місце роботи, вибуття старих і створення нових

робочих місць) виявляється вакантною і вимагає поєднання пропозиції

та попиту. Ця частина сукупного ринку праці відповідає поняттю пото-

чного ринку праці, суть якого визначається кількістю вакансій і кількіс-

тю осіб, зайнятих пошуком роботи.

Для глибокого розуміння суті ринку праці або ринку робочої си-

ли, його місця і ролі в системі соціально-економічних відносин потріб-

но застосувати системний підхід як концептуальне бачення місця еко-

номічних відносин у системі всієї сукупності соціальних відносин і вза-

ємозв'язків.

Практично для всіх концепцій управління характерним є загальне

спрямуванням економічної теорії на людину у всій сукупності її соціа-

льно-економічних, державних і моральних характеристик.

Таким чином, концепції нової економічної парадигми є теоретич-

ною базою для розуміння місця і ролі проблем становлення ринку пра-

ці, його взаємозв'язків з ринками взагалі і ринком капіталу та ринком

товарів зокрема.

/я 6

РИНОК ПРАЦІ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

6.2. РИНОК ПРАЦІ

ЯК РИНОК ОСОБЛИВОГО ВИДУ

Ринок праці — один з типів ринків за економічним призначенням.

Коім нього, істотно важливими є ринок товарів і послуг та ринок капіта-

-!Ів Усі ці ринки перебувають у тісній взаємодії, зміни на одному з них

призводять до змін на інших. Тому їх треба розглядати комплексно.

Будь-який ринок починається з придбання робочої сили і засобів

виробництва (інвестіщійних ресурсів). Без цих елементів продуктивних

сил, без їх об'єднання за допомогою капітал}' не може функціонувати

вітробництво. Ринкова система, зокрема ринок праці, не може ефектив-

но функціонувати також без ринку освітніх послуг, ринку житла, ринку

інформації, ринку духовних благ і ринку робочих місць. Тому кожен

тіш ринку, і ринок праці зокрема, формується як одна з найважливіших

органічних ланок ринкової системи. Порушення, дисбаланс у будь-

якому з ринків передається іншим.

Взаємодія ринку праці з названими ринками має узгоджуватися з:

• ринком засобів виробництва — кількісний і якісний баланс праців-

ників та робочих місць (наприклад, у США частка праці коливається

в межах 0,7-0,75, частка капіталу 0,25-0,3); професійно-кваліфікова-

ний потенціал робітників має відповідати структурі засобів вироб-

ництва; треба подолати очевіїдну невідповідність між вартістю засо-

бів виробництва та рівнем оплати праці;

• ринком споживчих товарів і послуг — співвідношення рівня ціни

робочої сили і ціни товарів (через співвідношення доходів робітника

і вартості споживчого кошика), співвідношення зайнятості з обсягом

віфобніштва;

' ринком житла — забезпечення житлом працівників у разі зміни ни-

ми місця проживання; встановлення частки заробітної плати, віпра-

чуваної на помешкання;

ринком капіталів — акціонування і пай працівників у прибутках, до-

ходах та витратах підприємства; фінансова підтримка самозайнятості

підприємництва; фінансування заходів щодо соціального страху-

вання та забезпечення зайнятості.

Ринок праці як частіша ринкової структури забезпечує рух това-

рш 1 п

°слуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей господарства

відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів рин-

' Рпнок праці має не тільки ресурсний, товарний характер, але і по-

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

роджує незрівнянно більше економічних та соціальних проблем (бід

ність, безробіття, інфляцію тощо), соціальну напруженість в суспільстві

(мітинги, демонстрації протесту, страйки тощо), сучасні могутні гр

мадські рухи та соціальні революції, а також різноманітні організаці;

найманих працівників (партії, профспілки, молодіжні організації, това-

риства споживачів тощо), організації роботодавців [9, с.7].

Ринок у товарному виробництві є регулятором виробництва та

обліку товарів і послуг. Він встановлює і підтримує визначені оптима-

льні пропорції у товарному виробшщтві, стимулює підвищення продук-

тивності праці і розвиток продуктивних сил, істотно впливає на соціа-

льну структуру суспільства, диференціацію людей не лише за економі-

чними, але й за соціальними та іншими статусами. За допомогою ринку

праці остаточно визначається характер праці, вкладеної в товар і альте-

рнативну його вартість.

Ринок треба розглядати як своєрідний соціально-економічний

простір, у якому суб'єкти господарської діяльності реалізують свої ін-

тереси відповідно до об'єктивній: економічних законів товарного виро-

бництва.

Специфічність ринку праці визначається також тим, що:

1) специфічність реалізованого товару пов'язана з його безпосеред-

ньою єдністю з особистістю робітника, що значно соціалізує еконо-

мічні процеси на ринку праці;

2) на товарному ринку і ринку послуг контакт між агентами угоди ко-

роткий і діловий. Угода ж, яку укладають на ринку праці, передбачає

початок тривалих стосунків між працедавцями і продавцями;

3) на ринку праці важливу роль відіграє шігроке коло негрошових ас-

пектів, серед яких: суть та умови праці; гарантії збереження робочо-

го місця; перспективи професійного зростання; внутрішньоколекти-

вні відносини. Роль щгх аспектів у деяких випадках може бути ваго-

мішою за рівень заробітної плати;

4) всі угоди, що укладаються між продавцями і покупцями трудового

потенціалу дуже різноманітні. Кожен працівник унікальний, а кожне

робоче місце певною мірою відрізняється від іншого і визначає спе-

цифічні вимоги до претендентів;

5) велика кількість особливих інститутів, своєрідність ВІДНОСИН, ІДО

витікають між агентами ринку праці, зумовлюють потребу у більш

чіткій і детальній регламентації різних аспектів їх діяльності, ніж за

умов звичайного ринку. Звідси значна структурованість ринку праш,

гГ

7П1П&_РИН0К ПРАЦІ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

я саме:

истема трудового законодавства, що регламентує умови найму,

оплати праці та звільнення працівників;

різноманітність організацій і служб зайнятості;

державні програми у галузі праці та зайнятості населення;

профспілки й інші організації найманих робітників різних рівнів.

Нині у світі практично немає країни, де б держава не регулювала

цесів „ідхворення робочої сили на макро- та мікрорівнях. Однак рів-

ні такого регулювання у кожній країні неоднакові.

Суб'єктами, на яких спрямовується державне регулювання ринку

праці, є носії (роботодавці), виконавці (Міністерство праці, служби со-

ціального захисту та ін.) та захисники (профспілки, спілки роботодав-

ців) господарсько-трудових інтересів.

Головним об'єктом державного регулювання ринку' праці є тру-

дові відносини між роботодавцями і працівниками за наймом, у т.ч.

оплата та охорона праці, найм, розвиток і звільнення працівників тощо.

Особливої уваги потребують також соціальні аспекти захисту трудових

ресурсів (соціальне забезпечення, профорієнтація, допомога при безро-

бітті тощо).

Мета урядового контролю за ринком праці — захист добробуту

окремих осіб, а не вплив на систему промислового розвитку. Обмежен-

ня тривалості робочого дня, охорона здоров'я та безпека праці — все це

різні аспекти цього загального завдання.

Заходи щодо регулювання ринку праці різноманітні і можуть від-

різнятися між собою: за напрямом впливу на регулювання певних еле-

ментів ринку праці (попиту, пропозиції, заробітної плати); за характе-

ром (економічні та адміністративні); за змістом (заохочувальні та об-

межувальні); за об'єктом впливу у структурі населення (загальні, спря-

мовані на всі групи населення, та спеціалізовані, що використовуються

Для впливу на певні групи населення); за джерелами фінансування (з

бюджету, з коштів фонду зайнятості, з коштів підприємств, змішані).

Для створення найбільш ефективної системи державного регулювання

ринку праці потрібно видалити ті заходи, застосування яких найдоціль-

ншіе у конкретних соціально-економічних умовах.

У межах ринку праці держава застосовує такі види регулювання:

захисний — ддя обмеження чинників, що призводять до незахищено-

сті різних груп населення;

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

• заохочувальний — спрямований на створення умов, за яких можуть

здійснюватися і розвішатися певні форми діяльності;

• обмежувальний — для запобігання вчинкам певних осіб або груп,

щоб вони не мали переваг порівняно з іншими;

• директивний — передбачає вплив уряду на ринок праці з урахуван-

ням інтересів населення;

• регулювання за допомогою економічних фінансових заходів (подат-

ків, субсидій), що сприяють підвищенню пропозицій на ринку праці

або зростанню зайнятості.

Для оцінки ситуації на ринку праці доцільно виділити три види

резервів робочої сили, що потребують різних методів державного регу-

лювання:

• у сфері обігу робочої сили, тобто на поточному відкритому ринку

праці;

• внутрішньовиробничі, які залежно від конкретної соціально-

економічної та політичної ситуації можуть звужувати або розширю-

вати межі ринку праці (резерви на прихованому ринку праці);

• резерв працездатного населення, яке не претендує на роботу за най-

мом за достатнього рівня споживання на душу населення (особи, що

навчаються з відривом від виробництва, зайняті у домашньому і осо-

бистому підсобному господарствах, індивідуальною та сімейною

трудовою діяльністю, підприємшштвом і приватною практикою, фе-

рмерством; що працюють на умовах оренди і договору-підряду, пра-

цездатні пенсіонери й інваліди).

Межі між цими видами резервів робочої сили коливаються, є ела-

стичними й залежать від рівня адекватності господарського механізму й

обраних регуляторів зайнятості рівневі економічного розвитку, специ-

фіці ринкової моделі економіки, конкретної стадії відтворювального

щтклу і політичної ситуації. З цих позицій і треба вживати заходів у га-

лузі регулювання та вдосконалення ринку праці на сучасному етапі.

Разом з профспілками держава має контролювати рівень та дифе-

ренціацію заробітної плати. Одна з найважливіших її функцій — сти-

мулювати розвиток підприємцями свого бізнесу, а отже, задовольняти

потребу у робочих місцях та підвищувати якість робочої сили. Держава

повинна контролювати також організацію формування потенційної ро-

бочої сили та її використання. За профспілками залишається контроль

за умовами та оплатою праці на підприємствах (табл. 5).

РИНОК ПРАЦІ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Таблиця 5

Розподіл функцій між державою та профспілками

у сфері соціального захисту працівників

ДЕРЖАВА

ПРОФСПІЛКИ

1 Заробітна плата має бути не нижчою від ціни та вартості робочої

сили

Ез

2 Заробітна плата має диференціюватися відповідно до споживчої вар-

тості робочої сили (професії та кваліфікації) або до кількості та якості

роботи

| КННУ8

1. Підприємців — вкладати кошти

в поліпшення умов праці (меха-

нізацію та автоматизацію вироб-

ництва)

3. Поліпшення умов праці (механі-

зацію та автоматизацію вироб-

ництва)

СТИМУЛЮ]

2. Підприємців — вкладати кошти

у створення нових робочих місць

4. Вивільнення працівників

КОНІ

СТИМУЛЮ]

3. Підприємців — організовувати

підготовку та підвищення квалі-

фікації працівників

5. Виділення коштів на підготовку

та перепідготовку працівників

РОЛЬ

1. Профорієнтації, профпідготовки

та перепідготовки працівників

6. Долучення до навчальних планів

теоретичної, технічної, спеціаль-

ної підготовки

ОРГАНІЗА

2. Нових робочих місць

7. Професійного переміщення пра-

цівників

ОРГАНІЗА

3. Громадських робіт

8. Виділення коштів на інші соціа-

льні потреби

4. Систем соціального страхування

' Петюх В.М. Ринок праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 63.

Належнші контроль держави за ринком праці безпосередньо

впливає на розміщення ресурсів і трудову зайнятість населення. Остан-

Шми

Роками державні підприємства переповнені зайвими працівника-

МІІ

> а нерентабельні не ліквідовуються, оскільки не набуло чинності

законодавство про банкрутство, а це ще більше погіршує невідповід-

"Родуктивних сил.