Качан Д.П., Шушпанов Д.Г. Управління трудовими ресурсами

Подождите немного. Документ загружается.

КА ЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Уряд намагається підтримати зайнятість у системі державних ц,

ституцій в умовах економічних та фінансових труднощів. Результатом

різке зменшення реальної заробітної плати державних службовців ^

інших категорій ітрацівників; фінансові труднощі змушують уряд еко-

номігти на витратах у матеріальному вігообництві. Низька заробітна

плата стала причиною прогулів, робіт за сумісництвом у нічну або вечі-

рню зміни й загального спаду морального духу та дисципліни у труд

вих колективах.

Невід'ємною складовою механізму будь-якого ринку є конкурец.

ція, яка передбачає значну кількість незалежних покупців і продавців

робочої сили і дає їм змогу вільно входити на ринок праці і виходити з

нього. Конкурентоздатність ринку праці означає відповідність якості

пропонованої робочої сили попитові роботодавця.

Найменш конкурентним на ринку праці є населення працездатно-

го віку, що відчуває труднощі із працевлаштуванням через ряд апріор-

них ознак, переважно демографічних (стать, вік, стан здоров'я, родин-

ний статус), а під час кризи — з соціально-економічних причин (масова

професійна переструктуризація, втрати місця проживання та ін.).

Посиленню конкуренції на ринку праці сприяє те, що значна час-

тіша безробітних займає вичікувальну позицію, не прагне якось змінити

свій професійний статус. Небажання випробувати себе в комерційній

діяльності, у сфері отриманої фахової освіти призводить до збільшення

пропозиції навіть тоді, коли на ринку праці є вакансії. Виникає ефект

деякої штучно завищеної конкуренції, хоча насправді висококваліфіко-

ваний фахівець не тільки завжди має добре місце праці, але навіть може

вибирати з добрих краще. По суті ринок праці швидко розшаровується

на сферу з високою конкуренцією, яка часто підтримується низькою

кваліфікацією претендентів на вакансії, і сферу, де конкуренції практи-

чно немає через явну нестачу пропозицій від фахівців високого профе-

сійного рівня. Перша сфера, природно, за розмірами у десятки разів пе-

ревершує другу, внаслідок чого і складається загальне враження різкого

зростання трудової конкуренції.

За прогнозами, найближчим часом конкуренція на ринку праШ

України загострюватиметься, причому поступово вона охоплюватиме'

другу, вужчу сферу. Разом з тим зрозуміло, що процес врівноваження

конкуренції в цих сферах не буде швидким і триватиме, можливо, й

один рік.

Л 6. РИНОК ПРАЦІ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

6 3. ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Процес становлення ринкової економіки в Україні відбувається

ільно, внаслідок недостатнього формування законодавчої бази, тру-

щів трансформації адміністративно-планового управління в нові

ринкові умови, намагання певної частини суспільства гальмувати рин-

кові перетворення.

Умови створення і функціонування ринку загалом передбачають

економічну, політичну та моральну свободу особи і поділяються на

економічні, соціальні, правові, соціально-пснхологічні й соціально-

культурні.

З економічних умов становлення ринку в Україні ще недостатньо

узаконені права власності на засоби виробніщтва, немає вільного руху

капіталів, товарів і робочої сили. З соціальних умов ринкової економіки

в Україні ще недостатні як сощальний захист малозабезпечених верств

населення, так і соціальна допомога дітям, молоді, безробітним. Слаб-

кою є й система захисту від безробіття. Недостатнім є правовий захист.

Багато законів, які ефективно працюють у ринковій економіці інших

країн, у нас ще не прийняті Верховною Радою. Ще недостатньо забез-

печується свобода особи — кваліфікаційна, освітня, творча, комуніка-

пгвна, підприємницька, моральна тощо. Однак ринкова економіка в

Україні поступово формується. Вже сьогодні можна сказати, що відбу-

вається становлення основних складових ринкової економіки: ринку

робочої сили, ринку засобів виробництва, ринку предметів споживання,

фінансового, ринку послуг, ринку технологій, ринку інформації, ринку

духовних цінностей.

Переорієнтація економіки на ринкові відносини, роздержавлення

і приватизація, конверсія виробшгцтва, реорганізація Збройних Сил

України прискорюють процес реального вивільнення працівників, при-

зводять до скорочення вакантних посад, підвищують напруженість на

Ринку праці, що формується.

За структурною ознакою господарства в Україні вііділяють такі

Ринки праці:

0 окремих галузей і окремих підгалузей (матеріальне і нематеріальне

виробництво, промисловість, сільське та лісове господарство, торгі-

вад тощо.);

окремих видів діяльності (зайнятість у формальному державному

ект

°рі, зайнятість у формальному недержавному секторі, зайнятість

КА ЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

у неформальному секторі; постійна, неповна, тимчасова зайнятіс^

праця дома та ін);

3) груп підприємств з різними формами власності (державного сектору

із змішаною формою власності, громадські організації, фонди.

Сг

льні підприємства, приватний сектор).

За територіальною ознакою розрізняють регіональний (працед

фіцитні, праценадлишкові та працезбалансовані райони) та національ-

ний ринки праці. Первинним елементом першого є внутрішній ринок

або власне сфера відтворення та використання робочої сили або відтво-

рення та використання фахівців певного регіону.

За професіонально-кваліфікаційною ознакою можуть бути ринки

праці окремих професій, спеціальностей та груп спеціальностей, рівнів

освіти.

Розвиток ринкової економіки поглиблює диференціацію на риню

праці України. Спостерігається його сегментація, що є складовою час-

тиною стратегії регулювання ринку праці і процесом розподілу робочої

сили за сукупністю ознак.

За основними критеріями сегментації ринок праці поділяється на

первинний та вторинний. До первинного ринку праці належать:

• підприємці і менеджери;

• працівники нових гостродефіщггних спеціальностей на ринку праці;

• інженерно-технічні працівники, на яких є попит на сучасному вироб-

гащгві;

" висококваліфіковані робітники, які користуються попитом на ринку

робочої сили;

• основний персонал кооперативів, малих та спільних підприємств і

щойно створених структур, які мають досить стабільну позицію на

ринку.

Цей ринок праці України характеризується наявністю: гарантова-

ної стабільної зайнятості; високого рівня оплати праці; високої якості

робочої сили; високого рівня конкурентоздатності; високого рівня пси-

хологічної готовності для ринкових трудових відносин.

До вторинного ринку праці можна віднести:

• усіх зайнятігх, чия праця не відповідає потребам підприємства;

" осіб, що працюють неповний робочий день або неповний робочій'

тиждень;

• найбільш соціально-вразливі верстви населення (пенсіонери, жінк"'

що мають дітей, молодь);

РОЗДІЛ 6. РИНОК ПРАЦІ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

езонних робітників, тимчасово зайнятих за трудовими угодами;

• робітників низької кваліфікації, чия конкурентоздатність не відпо-

відає умовам ринку.

Вторішшій сегмент ринку праці характеризується: нестійким

економічним становищем; низькими доходами; неготовністю до роботи

тичкових умовах; слабким зв'язком з виробничим процесом.

Специфіка українського вторинного ринку праці полягає в тому,

що до нього потрапляють люди, котрі свого часу здобули високу квалі-

фікацію та освіту.

Функціями українського ринку праці є:

1) суспільний поділ праці — розмежовує найманого працівника та робо-

тодавця, розподіляє найманих працівників за професією та кваліфі-

кацією, галузями виробництва й регіонами;

2) інформаційна — дає учасникам процесу купівлі-продажу товару

«робоча сила» інформацію про умови найму, рівні заробітної плати,

пропозіщію робочих місць і робочої сили, якість робочої сили тощо;

3) посередницька — встановлює взаємозв'язок між роботодавцями та

найманими ітрацівниками;

4) відтворювальна (основна) — встановлює рівновагу між попитом і

пропозицією робочої сили. При цьому задоволення попиту досяга-

ється за рахунок розширення пропозиції, підвищення якості та ціни

робочої сили, що перебувають у постійному русі, взаємно врівнова-

жуються. Лише на ринку діє закон вартості і визнаються затрати

праці на відтворення товару «робоча сила» та його суспільної корис-

ності. Тут виявляються суспільно необхідні умови відтворення цього

товару і визначається його вартість. Найголовніше, що механізм ці-

ноутворення на ринку праці базується на трудовій теорії вартості та

співвідношенні і взаємозв'язку попиту і пропозіщії;

) стимуляційна — орієнтує економіку на задоволення потреб людей,

робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікав-

леними у задоволенні цих потреб;

оздоровлювальна — дає змогу отримувати перевагу в конкурентній

ооротьбі працівникам з вищими якісними показниками. Рішок ство-

рює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, змушує працівників

отримувати робочі місця, а отже, і дохід в умовах гострої конкурен-

з другого — матеріально заінтересовує, стимулює їхню ініціа-

сть, компетентність, кваліфікованість;

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

7. регулятивна — впливає на всі сфери економіки і передусім на виро,

бніщтво. Певною мірою ринок впливає і на формування пропорц^

суспільного віфобництва, розвиток регіонів, сприяючи міграції ро,

бочої сили з одних регіонів, галузей господарства до інших, які м

ють пріоріггетний розвиток і є високорентабельними. Він регуліо

надлишок трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а також

ефективне використання. Ринок пращ, зокрема, регулює рух трудо-

вих ресурсів у господарстві, спонукаючи підприємців утримувати

саме ту кількість працівників і такої кваліфікації, які забезпечують

його прибутковість.

Основними макроекономічними результатами процесів реформу,

вання і реструктуризації перебудови в Україні є безробіття, значне пе-

реміщення робочої сили між секторами виробництва та залучення її до

світового міграційного процесу.

Сучасний ринок праці України характеризується:

1. Невідповідністю між темпами розвитку економіки і зайнятості. Інте-

нсивний спад віфобнгщтва і збільшення фінансово-економічнш

проблем не супроводжуються відповідним скороченням чисельності

зайнятих. У результаті знижується продуктивність праці. Перед ба-

гатьма організаціями постає проблема скорочення персоналу з ме-

тою підвищення ефективності виробництва чи збереження кадрово-

го ядра в очікуванні економічного піднесення.

2. Обмеженістю інвестиційних можливостей, що створює небезпек)

дефіциту робочих місць.

3. Таким додатковим чішником безробіття, як труднощі у фінансуванні

бюджетної сфери.

4. Загостренням проблем працевлаштування деяких соціально-

демографічних груп населення: молоді, інвалідів, жінок, демобілізо-

ваних військовослужбовців. Це зумовлюється активізацією пошук

роботи внаслідок зниження рівня життя групами населення, які досі

менше претендували на робочі місця.

5. Поділом зайнятості на повну, часткову, тимчасову й епізодичну';!

зв'язку з чим зростають обсяги прихованого безробіття, пропозни

робочої сили у сфері економіки, що не підлягає оподатковуванню.

6. Недостатньо гнучкою реакцією на зміни политу на робочу силу

боку системи державної професійної освіти. Тому збільшується р°

рив між необхідною для роботодавців якістю робочої сили і кваліФ

кацією шукачів робочих місць.

б. РИНОК ПРАЦІ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Погірпі

енням

умов праці, зниженням якості робочих місць взагалі і

домуванням непрестижшгх. Виробничий травматизм поповнює

групу осіб з обмеженою працездатністю, залучити до роботи яких

дуже складно.

8 Відносно сприятливим становищем, з огляду на кадрову стабіль-

ність галузей економіки, орієнтованих на експорт.

9 Втратою кваліфікованих кадрів організаціями, які перебувають у

кризовій ситуації, внаслідок чого формується дефіцит досвідчених

кадрів, що є дестабілізащйним економічним чинником.

Загалом в Україні рівень зареєстрованого безробіття на

01 01.2002 р. становив 3,7%. Вищим він був у Рівненській — 7%, Тер-

нопільській — 6,5%, Волинській областях — 6%, найнижчим (менше

2%) в Одеській області, у містах Києві та Севастополі.

Упродовж 2001р. підприємствами, установами та організаціями

вивільнено 244,6 тис. працівників (з них робітшіків — 127,1 тис. осіб,

службовців — 85,3 тис. осіб), працевлаштовано всього 772,7 тис. осіб (з

них робітників — 434,5 тис. осіб, службовців — 177,8 тис. осіб).

По галузях найбільше звільнено на промислових підприємствах —

30,1% від загальної кількості звільнених; у сільському господарстві —

21,8%, а також у будівшщтві, торгівлі та громадському харчуванні, на

транспорті і у зв'язку. За середньообліковою чисельністю найбільше зві-

льнено працівників у 2000 р. у галузі будівництва — 41%, серед них

62,6% жінок та 10,5% молоді до 28 років. Із загальної кількості звільне-

них половину становлять робітники.

Прийнято на роботу найбільше у промисловості — 29,2%, сіль-

ському господарстві — 19,3% та галузі освіти — 7,2%.

Дедалі помітнішим стає сільське безробіття. На 01.01.2001 р. на

обліку в службі зайнятості перебувало 2 744 097 безробітних мешканців

сільської місцевості, рівень безробіття становив 4,5%. Якщо загальна

чисельність безробітних у країні зросла за останні два роки на 14%, то

серед жителів села — на 46%, і нині третина всіх безробітних — це сіль-

ські жігтелі, причому процес має тенденцію до постійного зростання.

- Для того щоб зменшити напруженість на ринку праці, потрібно

здійснити часткове перепрофілювання структури випуску спеціалістів

чальними закладами I—IV рівнів акредіпації. Певній частіші випуск-

вість

Навчальних

закладів І та II рівнів акредитації слід дати можли-

здобувати 2-3 спеціальності, що підвищить їх конкурентоздат-

щсть

на ринку праці.

КА ЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Незважаючи на істотні проблеми у працевлаштуванні, які, напев,

не, не будуть розв'язані найближчими роками, вища освіта перебудов-,

ється повільно. Значна частина студентів і учнів уже сьогодні є потец.

ційними безробітними, а на їх підготовку витрачаються значні держави

кошти. Найбільше на ринку праці жінок — у 2001 р. 61,8%, причому

усіх групах громадян, що вийшли на фіксований ринок праці. Головною

причиною труднощів у працевлаштуванні жінок є те, що вони станов-

лять більшість серед службовців і фахівців. Найменше безробітнігх жі-

нок у західних областях України.

6.4. РИНОК ПРАЦІ ТА ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ

ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Під час становлення ринкової економіки управління трудовими

ресурсами здійснюватиметься також і через ринок праці, котрий вико-

нуватиме ряд функцій, основні з якігх: стігмулювання зростання вігроб-

ництва за рахунок відповідності кваліфікації робітників вимогам робо-

чих місць; погодження сусггільнітх та індивідуальних потреб у праці

через допомогу у переміщенні робочої сили; зменшення втрат вігооб-

ництва завдяки впорядкуванню організації підготовки та перепідготов-

ки кадрів; сприяння науково-технічному прогресу з допомогою пере-

розподілу надлишковігх резервів робочої сили у перспективні галузі

економіки; зменшення соціальної напруженості у районах з надлишком

робочої сили за рахунок інтенсифікації процесів міграції працездатного

населення, в т.ч. й за межі держави.

Від системи забезпечення всіх цих завдань, які допомагатиме

розв'язувати ринок праці, залежить у кінцевому підсумку ефективність

функціонування ринку праці як соціально-економічної підсистеми з

його безробіттям та зайнятістю.

Активна політика ринку пращ сприятиме швидкій адаптації пра-

цівників до нового робочого оточення. При можливості навчання, особ-

ливо безпосередньо на робочому місці, в разі нового гтрацевлаштування

робітники, звільнені через скорочення вггообництва, зможуть ШВИДК

звикнути до нового робочого оточення й досягати успіхів на новій Р

боті. Перспективна програма вибору бажаного працевлаштування і*

кож може скоротити час на пошук роботи.

опіїїбРИНОК ПРАЦІ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Удосконалення територіально-галузевого ултравління трудовими

псами передбачає забезпечення збалансованості кількості робочігх

(ісїдь трудових ресурсів і капітальних вкладень. Це одна з важливих

Мов пропорційності виробництва, підвищення ефективності капіталь-

них вкладень, основних фондів і нової техніки.

На практиці, особлігво в перехідний період до ринкових відносин,

збалансованість особистісгагх і речовігх чинників у господарстві реалі-

зовується вкрай недостатньо. Якщо в окремігх регіонах наприкінці 80-х

років був деякий надлишок робочих місць (понад 100 тис), то тепер їх

замало.

Порушення пропорційності між кількістю робочігх місць і наяв-

ністю робочої сили знижує ефективність капітальних вкладень. Під-

вищений попит на робочу силу призводить до порушень трудової ди-

сципліни і нераціонального використання усіх ресурсів виробництва.

Головними причинами такої невідповідності є не тільки особливості

сучасної демографічної ситуації, а й економічні, що виявляються на-

самперед у неузгодженості галузевого і територіального розвитку че-

рез неузгодженість дій територіальних і гатузевих органів, що при-

зводить до недостатнього врахування територіальних особливостей

формування трудових ресурсів при обгрунтуванні галузевого розвіпку

промислового віфобніщтва і розвіпку виробничих потужностей.

Проблема збалансованості робочих місць з трудовими ресурсами

має два аспекти і, відповідно, перебуває на стику двох форм управлін-

ня: централізованої і децентралізованої. Проте, як не обґрунтовувалися

потреби в робочих місцях для окремих підприємств, їх кількість у ме-

жах адміністративно-територіальної одиниці зазвичай не збігається з

фактичною наявністю трудових ресурсів. Внаслідок цього з'являються

регіони з різнонапруженим балансом трудових ресурсів і утворюється

нестача або надлишок останніх. По суті виникають дві проблеми: опти-

мальний розподіл трудових ресурсів між галузями і об'єктами народно-

го господарства — централізований і визначення потреб у робочій силі

конкретному регіоні, галузі, на підприємстві — децентралізований.

езпечення відповідності їх кількісгагх параметрів дасть змогу забез-

печувати збалансованість робочих місць з трудовими ресурсами.

Чою

Разом з тим можуть з'явитися робочі місця, не забезпечені робо-

СІи

навпакн

ш0

зумовлює значні економічні витрати. Це

жуть

ТС

Щ0

зм

ною

мов

форми та методи управління не мо-

Ути постійшгми, оскільки перестають відповідати сучасним ви-

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

могам економіки. Тобто виникає потреба у глибокій комплексній пере,

будові системи управління трудовими ресурсами.

Розв'язання проблем заіінятості принципово можливе тільки 33

умов кількісної і якісної збалансованості робочої сили з робочими міс-

цями. Якісна невідповідність чисельності трудових ресурсів і робочих

місць призводить або до зростання масштабів безробіття, або до виник,

нення певної кількості вакансій, що вимагає спеціальних досліджень.

Запитання для самоконтролю

1. Що означає поняття «ринок праці» як підсистема ринкової економіки?

2. Які основні компоненти ринку праці?

3. Які є чинники та джерела попиту і пропозиції робочої сили?

4. Якою є взаємодія ринку праці з іншими типами ринків?

5. Якою є специфіка ринку праці?

6. На що спрямований урядовий контроль за ринком праці? Які є види державного

регулювання?

7. Яку роль відіграють профспілки у регулюванні ринку праці?

8. Що таке конкуренція на ринку праці?

9. Яким є сучасний стан становлення ринкової економіки та ринку праці України?

10. Внаслідок яких причин змінюються регіонально-галузеві пропорції зайнятості тру-

дових ресурсів України?

11. Які є проблеми збалансованості трудових ресурсів і робочих місць в Україні? Які

шляхи їх розв'язання?

12. Яким є механізм кон'юнктури ринку праці? Чому потрібен диференційований підхід

до соціального захисту тимчасово незайнятого населення в Україні?

13. Які існують ринки праці в сучасній Україні?

14. Що таке первинний ринок праці? Які його характеристики за категоріями населення?

15. Що таке вторинний ринок праці? Які його характеристики за категоріями населення?

16. Які функції здійснює український ринок праці?

17. У чому суть відтворювальної функції ринку праці?

18. Що означає поняття «робоча сила» як специфічний товар на ринку праці?

19. Яким є сучасний ринок праці в Україні? Його основні характеристики.

20. Які завдання структурної перебудови господарства і відповідної зміни в регіональ-

но-галузевих пропорціях зайнятості трудових ресурсів?

21. Актуальні завдання ринку праці та управління трудовими ресурсами в умовах

трансформації ринку.

РОЗДІЛ б. РИНОК ПРАЦІ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Література

1 Богиня Д-П-, Грішова O.A. Основи економіки праці: Навч. посібник. — 2-ге

вид. — К-: Знання-Прес, 2001.

2 Калина A.B. Организация и оплата труда в условиях рынка (аспект эффек-

тивности): Учеб.-мет. пособие. — 2-е изд. —К.: МАУП, 1997.

3 Карташов С.А., Одегов Ю.Г. Рынок труда: проблемы формирования и

управления (на примере г. Москвы). — М.: Финстатинформ, 1998.

4 Лібанова Е. М. Ринок праці (Соціально-демографічні аспекти) / Держ.

центр зайнятості; Ін-т. підготовки кадрів Держ. служби зайнятості. — К.,

1996.

5. Лібанова Е., Баланда А. Проблеми формування і розвитку неформального

сектора ринку праці в Україні // Україна: аспекти праці. — 1998. — №3. —

С.3-9.

6. Мімандусова Г. Ринок праці в Україні: тенденції та перспективи (соціально-

економічний аналіз). — К., 1999.

7. Осовська Г.В., Круилельницька О.В. Управління трудовими ресурсами:

Навч. посібник. — Житомир: ЖІТІ, 2000.

8. Петрига М.О. Управління трудовими ресурсами. — Л.: ЛБК, 1996. —

С.51-79.

9. ПетюхВМ. Ринок праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 63.

10. Пращ та соціальна політика в Україні: Аналіт.-стат. збірник. — К.: Соцін-

форм, 1999.

П. Проблемы труда и занятости в отечественных и зарубежных публикациях. —

К.: Информет. — 1992. — С.5-10.

12. Пятова А. Управління трудовими ресурсами: Навч.-метод. посібник для

студентів економічних спеціальностей. — Черкаси: VLADCO, 1997.

13. Рожков С. Наука: феодалізм і коливання ринкової кон'юнктури // Голос

України. — 1995. — 15 серп.

Рынок труда и доходы населения: Учеб. пособие для студентов вузов /

Б-Д. Бреев, В.Н. Бобков, B.C. Буланов и др; Под ред. H.A. Волгина — М.:

Инф.-изд. дом «Филинъ», 1999

15 с

атистичний щорічник України за 2001 рік / Держкомстат України. —

Техніка, 2002.

16. Стпичинсъкий Б.С., Зуб I.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар^

законодавства України. — 2-ге вид. — К.: А.С.К., 2000.

17. Трудовые ресурсы: эффективность использования / Отв. ред. И.С.Маслова ^

М.: Наука, 1988.— С. 37^17.

18. Управление трудовыми ресурсами / А.И. Фрыдынский, И.П. Суворов^

Г.А. Евдокимова и др. — К.: Наук, думка, 1986. — С. 66-83.

19. Шаленко М. Ринок робочої сили України: становлення і перспективи розвв.

тку // Економіка Рад. України. — 1991. — № 3. — С.3-11.

20. Шаленко М. Досвід прогнозування зайнятості і ринку праці в перехідний

період: втрачені ілюзії і перспективи // Економіка України. — 1992. — №8. -

СІ

7-26.

Розділ 7

МАКРОЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ

РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ

ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

7.1. ЗАЙНЯТІСТЬ І БЕЗРОБІТТЯ

ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЯВИЩА.

ПОНЯТТЯ ЕФЕКТИВНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ

Зайнятість як соціально-економічна категорія характеризує різні

форми участі працездатного населення в суспільно корисній діяльності

3 одержанням відповідних доходів. До зайнятого населення належать

особи обох статей у віці 16 років і більше, котрі у період, який розгля-

дається:

• виконували роботу за наймом за винагороду на умовах повного або

неповного робочого часу, а також іншу роботу, що дає дохід, само-

стійно чи в окремих громадян, незалежно від строків одержання без-

посередньої плати за працю чи доходу;

• тимчасово були відсутні на роботі з різнггх причин (хвороба, відпуст-

ка, відрядження, перепідготовка, страйки тощо);

• виконували роботу без оплати на сімейному підприємстві.

Зайняте населення — це активна частіша трудових ресурсів, за-

лучена до суспільного виробшщтва. За методологією ООН, до нього

належать:

1) ті, що працюють за наймом, у тому числі за кордоном;

4 гадприємці (зайняті на власному підприємстві);

) учні, що одержують стипендії;

) частково зайняті студенти і домогосподарки;

~) особи вільних професій;

у військовослужбовці;

члени родин, які допомагають у вихованні дітей, догляді за інвалі-

дами та літніми людьми тощо.

оа міжнародними стандартами, для робочих цілей поняття «певна

ота» означає роботу, виконувану впродовж не менш як однієї годи-

вд

за тиждень.

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Розмежування роботи за наймом і роботи на власному підпри^

стві має на меті показати, що зайнятість — це не тільки робота за зар

бітну плату чи платню, для одержання прибутку чи сімейного доходу

включаючи виробництво для власного споживання, що підкреслювало!

ся вище. Зазначігмо, що це розмежування не дає змоги роботи висновки

про статус зайнятого.

Структура зайнятості — це сукупність пропорцій у викорис.

танні робочої сили суспільства між:

1) кількістю зайнятих і незайнялгх трудовігх ресурсів у суспільному

виробництві;

2) кількістю зайнятих, розподіленій за видами зайнятості;

3) зайнятіми в матеріальному' віфобніщтві й у невіфобгатчій сфері;

4) кількістю зайнятих по регіонах країни;

5) кількістю зайнятих у галузях матеріального віфобництва й у найва-

жливіших галузях невиробничої сфери;

6) кількістю зайнятих працівників різних професіїїно-кваліфікаційних

груп.

Зайнятість є соціально-економічним відношенням внаслідок по-

єднання працівника із засобами віфобшштва. Вона відображає сукуп-

ність відносин та участь людей у суспільному віфобництві і пов'язана з

процесами формування, розподілу, перерозподілу та використання тру-

довігх ресурсів.

Сощально-економічшш зміст зайнятості залежить від способу

виробництва.

У ринковій економіці деяких розвинених країн поряд із зростан-

ням віфобшщтва збільшується надлишкове населення, що конкретно

виражається у перетворенні безробіття на хронічне, масове, яке зростає

у періоди економічних криз і навіть існує поряд з недовантаженням ви-

робничих потужностей. До того ж, крім повного безробіття існує й час-

ткове з відповідним зниженням заробітної плати.

Раціональність зайнятості визначається: ефективністю трудо-

вої діяльності в найширшому розумінні цього поняття із суспільною

корисністю результатів праці; оптпмальністю суспільного поділу праш;

кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною

доцільністю робочих місць без шкоди для здоров'я дозволяє працівНН'

кові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який за-

безпечує нормальне життя.

7 и

, ^(ШШОМІЧЯІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

Розрізняють поняття повної та ефективної зайнятості. При повній

тості роботою забезпечені всі, хто потребує її, й ті, хто бажає

301

повати, але відповідає наявності збалансованості між попитом та

озицією робочої сили. Це означає, що роботою має бути забезпе-

еніоі

к0

жен, хто хоче й може працювати. Отже, в Україні не повинні

стхвати орні землі, простоювати обладнання й машини і т. ін. Однак

використовувати потрібно не всі, а тільки придатні ресурси, наприклад,

не можна використовувати дитячу працю, працю інвалідів та ін. Ефек-

тивний же розподіл ресурсів, тобто використання їх з максимальною

віддачею, забезпечуватиме повний обсяг виробництва.

Ефективна зайнятість розглядається з двох точок зору: еконо-

мічної — як найбільш раціональне використання людських ресурсів і

соціальної — як найбільш повна відповідність інтересам людини праці.

Вона означає здатність суспільної системи управління відтворювати

соціально-економічні умови розвитку працівників відповідно до вимог

інтенсифікації та динамізму суспільного віфобництва й досягнення се-

реднього рівня життя населення.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників,

яка відображає рівень ефективності зайнятості і охоплює такі груші по-

казників.

1. Пропорції розподілу ресурсів праці за характером їх участі в суспі-

льно корисній діяльності. Воші показують, на якому рівні продукти-

вності праці задовольняється потреба населення в робочих місцях і

якими шляхами досягається повна зайнятість.

2. Рівень зайнятості працездатного населення в господарстві — відо-

бражує, з одного боку, потребу громадян в оплачуваній роботі, а з

другого — потребу господарства у працівниках.

З- Структура розподілу' працівників по галузях господарства, що по

суп є пропорцією розподілу трудового потенціалу за видами занять.

• Професійно-кваліфікаційна структура працівників — показує розпо-

діл працюючого населення за професійно-кваліфікаційніши групами

відображає збалансованість підготовки кадрів з потребою економі-

ки У кваліфікованих працівниках.

Види зайнятості — це розподіл активної частішії трудових ре-

сурсів у сферах і галузях господарства. З усіх видів діяльності найваж-

Сте

„ .

010 є

праця, яка є джерелом матеріальних і нематеріальних цінно-

і послуг, що надаються на основі суспільного подіту пращ.

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Форми зайнятості — організаційно-правові способи та ум

0в

використання праці. Кожний вид зайнятості створюється за допомого^

оргашзаційно-ггоавовігх форм, що охоплюють норми правового регудю

вання тривалості та режимів робочого дня (повний або неповний ро^

чий день, жорсткі або групові режими праці та відпочинку), регулж

ність трудової діяльності (постійна, тимчасова, сезонна, епізодична

праця), місце виконання праці (на підприємстві, вдома), статус діяльно-

сті (основна, додаткова) і т.ін.

Розрізняють основну і спеціальну форми затятості. Основна форщ

зайнятості регулюється трудовим законодавством. Типові правила внут-

рішнього розпорядку для гфащвників і службовців підприємств і організа-

цій затверджуються Міністерством праці і соціальної політики за пого-

дженням із профспілкою і регулюють трудову діяльність гфащвштків. Іс-

нують також галузеві правша внутрішнього трудового розпорядку.

Спеціальні форми зайнятості відрізняються від основних тим.

що трудова діяльність не збігається з вимогами типовігх правил і потре-

бує спеціального правового регулювання. Такою є зайнятість з непов-

ним робочим днем, неповним робочим тижнем, на умовах надомштцтва

за сумісництвом, з умовами гнучкого робочого часу, індивідуальна і

кооперативна трудова діяльність та ін.

Безробіттям називається соціально-економічна сшуація в сус-

пільстві, за якої частина активних працездатгагх громадян не може

знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що зумовлено переважан-

ням пропозиції праці над попитом на неї. Безробіття вивчається давно.

З одного боку, воно є важливим стимулятором активності працюючого

населення, з другого — великим суспільним лихом, соціально-еконо-

мічні втрати від якого настільки значні, що в усьому світі докладається

багато зусиль до його мінімізації. Однак жодній країні не вдається лік-

відувати його повністю.

У класичній теорії існує поняття «класичного» безробіття як на-

слідку високої ставки заробітної плати щодо тієї', яка б врівноважуватз

попит і пропозицію робочої сили. Висока ставка заробітної плати зму-

шує роботодавців скорочувати робочі місця, а власників робочої сили

пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

Серед інших видів безробіття виділяють:

1) фрикційне — пов'язане із зміною місця роботи або з тими, хто впе-

рше шукає роботу. Воно є постійним, немштучим і певною міро*

бажаним;

МАКРОЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

стрУ

кт

УР

пг

—

виникає в

результаті науково-технічного прогресу,

коли змінюються технологія та організація виробшгцтва, а отже, й

структура попиту на робочу силу;

иикл

ічне — зумовлене загальною економічною кризою, знижен-

ням сукупного попиту на товари і послуги, а отже, й спадом ви-

робництва;

4) приховане — пов'язане з неповною зайнятістю і визначається кількі-

стю працівників, які вважаються зайнятими, але не виконують яко-

гось значного обсягу роботи.

Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці — це осо-

би віком 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в держав-

ній службі зайнятості), котрі одночасно задовольняють три умови: не

мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагають-

ся організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом

наступних двох тижнів. До цієї категорії належать також особи, що на-

вчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чека-

ють відповіді або готуються приступити до роботи, але в даний момент

ще не працюють.

За українським законодавством безробітними вважаються грома-

дяни, які не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби

зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити.

7.2. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ,

її ЗМІСТ, ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Суперечності, що існують нині між продуктивними силами та

иробничими відносинами, зумовлені як суб'єктивними, так і об'єктив-

ними причинами соціально-економічного характеру. Проте рівень за-

йнятості трудових ресурсів — це результат дії на суспільне віфобнішт-

суб єктивних і об'єктивних чинників.

Суб'єктивними у політиці зайнятості в Україні є такі чинники:

Ш або ігнорування вимог об'єктивних економічних законів розвит-

°^

СШль

ства; недоліки в методах господарювання; неузгодженість дій

Ва}

Вих

і теріггоріальнігх органів управління; недостатнє обґрунту-

кого

Нап

ям

технічної та інвестіщійної політики; недооцінка людсь-

тості

Чинника

> важливості політики ресурсозбереження в процесі зайня-

ті тощо.

КА ЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

До об'єктивних чинників належать передусім науково-техніи.

ний прогрес, соціально-економічні потреби суспільства, інтереси та

мета виробників і т.ін., які лише в результаті неузгодженої взаємодії

можуть внести зміни в динаміку розвитку продуктивних сил і вироб-

ничих відносин. Система управління трудовими ресурсами має реагу-

вати на все це й ефективно вживати заходів щодо вирішення виниклих

суперечностей, оскільки вони впливають на рівень зайнятості трудових

ресурсів. Треба щоразу знаходити нові ефективні методи державного

управління, щоб забезпечити гармонійне поєднання досягнень з пере-

будовою організаційних схем виробництва, вирішення всього комплек-

су соціально-економічних питань, пов'язашгх з підвищенням рівня жит-

тя людей.

Державна політика зайнятості має бути спрямована на те, щоб

форми й методи зайнятості вводилися своєчасно і відповідно до зміни

умов вггробництва, щоб воші відповідали інтересам суспільства і були

максимально зорієнтовані на ефективне використання резервів економії

живої та уречевленої пращ. Інакше кажучи, можливості зайнятості і

реалізації працезбереження визначаються переважно діючим механіз-

мом управління економікою. Якщо останній є недостатнім, то він фак-

тично перетворюється на механізм гальмування.

За Законом України «Про зайнятість населення» державна полі-

тика зайнятості здійснюється в таких напрямах:

1) забезпечення рівних можливостей усім громадянам незалежно від

походження, соціального та майнового стану, статі та віку, політич-

них переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільнші

вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підго-

товки;

2) сприяння ефективній зайнятості, запобігання безробіттю, створення

нових робочих місць і умов для розвитку підприємництва;

3) координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами еко-

номічної і соціальної політики на основі державної та регіонально

програм заіїнятості;

4) співпраця професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємств, влас-

ників підприємств, установ, організацій або уповноважених ні»'"

органів у взаємодії з органами державного управління при вир

ленні, реалізації та здійсненні контролю за виконанням законів шоД

забезпечення зайнятості населення;

розділ_

МАКРОЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

•\ між

на

одна сгавп

аця

У розв'язанні проблем зайнятості населення,

включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних гро-

мадян в Україні.

Розрізняють активну і пасивну політику зайнятості.

Активна політика — це комплекс методів і заходів щодо спри-

яння якнайшвидшому поверненню безробітних до активної праці. Такі

заходи спрямовані на:

• створення додаткових сфер зайнятості (реструктуризація економіки,

створення додаткових робочих місць на державних підприємствах,

субсидії на створення робочих місць тощо);

• підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

• посилення їх територіальної та професійної мобільності;

« субсидії підприємствам на заробітну плату, перепідготовку кадрів,

застосування гнучких форм заітнятості;

• надання допомоги при працевлаштуванні;

• стимулювання попиту на робочу силу через ліквідацію юридичних

обмежень зростання зайнятості; відшкодування витрат, пов'язашгх з

пошуком і наймом працівників; економічне стимулювання залучення

до праці інвалідів, молоді тощо.

Пасивна політика зайнятості полягає у: відшкодуванні безробі-

тним втрат у доходах; реєстрації осіб, котрі шукають роботу; визначен-

ні розміру допомоги з безробіття; організації системи допомога з без-

робіття; впровадженні негрошових форм підтримки безробітних.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення», держава

безкоштовно сприяє у підборі потрібної роботи, компенсує матеріальні

витрати у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість, організує

оезкоштовне навчання безробітних інших професій.

Держава забезпечує додаткові гарантії працездатним громадянам,

які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати

Ринку праці, в т.ч. жінкам, які мають малолітніх дітей або дітей-

алідів, молоді, громадянам, які не мають роботи більше року, осо-

оа

м, звільненим із в'язниці.

Держава забезпечує публікацію статистичних даних та інформа-

к мате

РІалів про пропозиції і попит на робочу силу, її професійну

Сть

таціЮ

' підготовку та перепідготовку. Державна статистична звіт-

ення

ВІД

°^

РаЖаЄ СТаН

инку

прзиі

та

ситуацію у сфері зайнятості насе-

4«

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Державна служба зайнятості має широкі права та обов'язки з гщ.

тань зайнятості населення. Визначена також правова участь підпр

ємств, установ і організацій у реалізації державної політики зайнятості

а також участі професійних спілок у здійсненні заходів щодо сггоияндщ

зайнятості.

7.3. ДЕРЖАВНА І РЕГІОНАЛЬНІ ПРОГРАМИ

ЗАЙНЯТОСТІ: ПРИЗНАЧЕННЯ,

СТРУКТУРА, ЗМІСТ

Державна і територіальні програми зайнятості населення розроб-

ляються відповідно до Закону- України «Про зайнятість населення». Во-

ни спрямовані на:

1) сприяння розвиткові та структурну перебудову економіки, створення

умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу на

рентабельні виробництва та в пріоріттетні галузі господарства;

2) запобігання розвитку безробіття та його скороченню шляхом підви-

щення економічної зацікавленості підприємств і організацій у ство-

ренні додаткових робочих місць переважно з гнучкими формами за-

йнятості;

3) поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвит-

ком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідгото-

вки і підвищення кваліфікації, ефективного використання трудових

ресурсів;

4) захист безробітних і їх сімей від негативних наслідків безробіття та

забезпечення заґшятості громадян, які потребують соціального за-

хисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

5) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, Ф

нансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості,

6) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській міс-

цевості.

Державна програма зайнятості охоплює систему заходів 10^'

спрямованого впливу на всі аспекти функціонування ринку робочої •

ли: співвідношення попиту і пропозиції, кількісні і якісні параметр

формування робочої сили, умови зайнятості, соціальний захист тим^

100

розділ •

МАКР0ЕК0НОМІЧН1 АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

сово незайнятого та безробітного населення з метою забезпечення ефе-

ктивності суспільного виробництва і соціальної рівноваги в суспільстві.

Процес розробки Програми зайнятості України складається з та-

кігх етапів: •

1 Розробка концепції (концептуальних підходів) і структури програми,

організаційного механізму, координації робіт. Цей етап має завер-

шитись розглядом концепції, структури і графіка розробки проекту

програми на засіданні колегії Міністерства праці і соціальної полі-

тики за участю представників інших міністерств і відомств, які бе-

руть участь у розробці проекту.

2. Розробка методичних засад побудови Програми, обгрунтування її

цілей, завдань, пріоритетів, а також визначення основних напрямів і

розроблення законів державної програми зайнятості.

3. Прогнозна оцінка зайнятості населення України на наступиш рік,

розрахунки основних показників зайнятості з урахуванням основних

макроекономічних показників економічного та соціального розвитку

України на наступний рік.

4. Подання до співвиконавців Програми зайнятості населення орієнти-

рів щодо основних напрямів державної політики з питань зайнятості

населення та основних макроекономічних показників Програми за-

йнятості з урахуванням показників економічного та соціального роз-

витку України.

5. Розроблення на відповідних рівнях управління регіональних про-

грам зайнятості з урахуванням доведених до них Міністерством

пращ і соціальної політики основних напрямів державної політики у

сфері регулювання зайнятості на наступний рік.

Розроблення проекту Програми зайнятості населення на настугший

Рік завершують з урахуванням даних регіональних програм зайнято-

сті населення і подання основних показників до Мінекономіки, Мін-

Фпту для включення до Державної програми економічного і соціаль-

ного розвитку і Держбюджету.

Доведення до центральних і регіональних органів виконавчої влади

нятос

НЬ Щ0Д

оп

аш<)вання

й уточнення проекту Програми зай-

у°°

ацьова

ний і уточнений проект Програми зайнятості населення

Р іни з розробленими відповідними заходами щодо її реалізації

ється до Кабінету Міністрів на затвердження, після затверджен-

"Рограма підлягає виконанню.

101