Качан Д.П., Шушпанов Д.Г. Управління трудовими ресурсами

Подождите немного. Документ загружается.

КА ЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

літику. Активна демполітика передбачає комплекс заходів щодо здійс-

нення за історігчно короткий строк бажаного типу відтворення населен-

ня, особливо при переході від розшітреного до звуженого типу відтво-

рення населення. Однак якщо якась держава не вдається до спеціальних

заходів щодо створення оптимального типу відтворення населення, то

це не завжди свідчить про відсутність державної демографічної політи-

ки, оскільки своєю «бездіяльністю» держава підтверджує існування у

ній демографічшгх процесів, які відповідають її інтересам. У цьому по-

лягає пасивна демографічна політика.

Демографічні заходи щодо поліпшення демографічної ситуації не

повинні мати характеру кампанії. Це триваліш процес, який спрямова-

ний на відродження культури, авторитету родини, збереження людсько-

го ресурсу, насамперед дітей. Хіба можемо ми говорити про підвищен-

ня народжуваності, якщо не в змозі зберегти і виростити наявне поко-

ління? Треба розробити і наполегливо впроваджувати в життя програму

ліквідації безпритульності, повернення суспільству дітей без батьківсь-

кої опіки, тих, що потрапили в кримінальне середовище.

Аналіз демографічшгх процесів і їх причин свідчить про немож-

ливість стабілізації демографічної ситуації в країні і наступного її по-

ліпшення без подолання духовної і соціально-економічної кризи, яке

сприятиме піднесенню економіки, підвищенню рівня життя людей.

У сучасній демографічній політиці України пріоритетним має

стати зниження надмірної смертності населення, поліпшення його здо-

ров'я, підтримка життєздатності дітей і дорослих, збільшення тривалос-

ті життя, про що йдеться у Посланні Президента України до Верховної

Ради України: «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного

та соціального розвитку на 2000-2004 роки».

Досвід багатьох країн показує, що найефективнішими у демогра-

фічній політиці є заходи, спрямовані на зниження смертності. Змінити

репродуктивні настрої населення дуже складно, але створити умови для

реалізації вже сформованої потреби родини в дітях конче потрібно.

Досі традиційними залишаються в України фінансування охоро-

ни здоров'я за залишковим принципом і зневажання цінності людського

життя як на рівні держави, так і в суспільній та івдивідуальній свідомо-

сті. Засоби масової інформації відіграють швидше негативну, ніж пози-

тивну роль у справі пропаганди здорового способу життя. Потрібна ре-

альна програма дій щодо заохочення народжуваності, поліпшення умов

життя, охорони здоров'я, ефективного регулювання міграційних проце-

РОЗДІЛ 3. НАСЕЛЕННЯ І ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

сів. Важливою умовою успішності демографічної політики є її компле-

ксність.

У сфері охорони здоров 'я основними напрямками цієї державної

демографічної політики мають бути:

• удосконалення охорони здоров'я і на цій основі вища якість медич-

ного обслуговування населення;

• зміцнення матеріальної бази закладів охороші здоров'я, укомплекту-

вання їх кваліфікованими кадрами;

• забезпечення потрібними ресурсами спеціалізованих медичних

служб, що забезпечують збереження і відновлення здоров'я населен-

ня країни;

• поліпшення репродуктивного здоров'я населення;

• контроль за якістю продовольчих товарів;

• створення альтернативної страхової медицини;

• просвітшщька та освітня діяльність, спрямована на профілактику

захворювань і піклування про здоров'я, викорінювання шкідливих

для здоров'я звичок як населення у цілому, так і конкретних груп ри-

зику, наприклад, підлітків;

• створення безпечних умов праці, запобігання нещасним випадкам на

віфобшштві і в побуті;

• забезпечення доступності усіх видів медичної допомоги населенню,

що постраждало від катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Основні напрямки державної демографічної політики у сфері на-

роджуваності такі:

забезпечення умов, що сприяють реалізації репродуктивних настроїв

(можливостей) подружніх пар і особистостей;

формування передумов для підвищення рєіфодуктивнігх можливос-

тей жінок на тривалу демографічну перспективу;

виховання у батьків почуття відповідальності за народження здорової

Дитини;

створення реальних передумов для гармонійного поєднання жінкою

материнства з професійною діяльністю;

гадвіпдення якості, розширення форм і видів медичного обслугову-

вання жінок репродуктивного віку;

забезпечення охорони праці жінок, проведення профілактичних захо-

„

Д1в щодо

Раціоналізації праці жінок;

пріоритетність охороші материнства і дитинства при реалізації про-

грам розвитку охорони здоров'я та інших соціальних програм.

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

У сфері поліпшення становища жінок і соціальної підтримки ро-

дин державна демографічна політика має бути спрямована на:

• створення сприятливих умов для економічної самостійності і зрос-

тання добробуту родини;

• підвищення престижу родини, зміцнення її моральних засад;

• створення умов для батьків, які б давали їм змогу поєднувати трудо-

ву діяльність з виконанням сімейних обов'язків;

• створення реальних передумов для реалізації прав людини при при-

йманні вільнігх і відповідальних рішень щодо народження дітей;

• удосконалення механізму надання адресної допомоги жінкам і роди-

нам, що мають дітей, у першу чергу з категорії незаможних;

• удосконалення системи соціального обслуговування родини;

• надання професійної медичної і соціальної допомоги з питань плану-

вання родини;

• удосконалення статевого виховання підлітків і молоді, поліпшення

підготовки до вступу в шлюб і сімейне життя;

• поліпшення становища жінок на ринку праці.

Основні напрями державної демографічної політики у сфері міг-

раїнї населення такі:

• впровадження альтернативної системи обліку населення (ведення

реєстрів, дактилоскопії чи інших заходів);

• забезпечення свободи пересування;

• регулювання міграційшгх потоків з урахуванням соціально-еконо-

мічгатх умов, демографічної структури регіонів країни і національнігх

особливостей мігрантів;

• поліпшення ситуації на національному ринку праці за рахунок регу-

лювання працевлаштування громадян України за кордоном і захисту

його від неконтрольованого припливу іноземної робочої сили;

• підвищення впливу на процеси внутрішньої міграції, раціоналізацію

напрямів міграційних потоків;

• захист прав та інтересів мігрантів;

• вироблення механізму захисту приватної власності, насамперед жіп-

лової.

Крім того, державна демографічна політика має передбачати опі-

кування ставленням до старих людей, поліпшенням якості життя, удо-

сконаленням системи освіти, розширенням міжнародного співробітниц-

тва у галузі демографії.

РОЗДІЛ 3. НАСЕЛЕННЯ І ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

Перелічені вище програми дій повинні базуватися на належному

фінансуванні. Визначені ними завдання мають бути конкретними, кон-

трольованими й ефективними.

Запитання для самоконтролю

1 Що означає поняття «населення як суб'єкт економічних та інших суспільних проце-

сів і явищ»?

2. Як ви розумієте поняття «населення як складна демографічна категорія»?

3. Які є категорії населення у демографічній статистиці?

4. Що таке постійне і наявне населення?

5. Які є закономірності розвитку населення?

6. Як відбувається відтворення населення?

7. Якими є основні складові демографічної політики держави?

8. Якою є сучасна структура населення України? Які його основні соціально-еконо-

мічні характеристики?

9. Які ви знаєте чинники формування основних демографічних параметрів населення?

10. Що таке працездатність, які її характеристики?

11. Що ви розумієте під економічно активним населенням? Які його характеристики?

12. Що таке перепис населення і які його характеристики?

13. Чим характеризується природний рух населення України?

14. Які є класифікації міграцій?

15. Які ознаки міграції за часом?

16. Які ви знаєте причини міграції?

17. Якою є сучасна демографічна ситуація в Україні?

18. Як впливає демографічна ситуація в Україні на структуру і розвиток трудових ре-

сурсів?

19. Як впливають мііраційні процеси в Україні на демографічну ситуацію та структуру

трудових ресурсів?

0- Якими є завдання і механізми регулювання демографічних та міграційних процесів

в Україні?

КАЧАН СП., ШУШПАНОВ ДТ. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Література

1. Данюк В.М., Колот A.M. Управління трудовими ресурсами: Навч.-метод,

посібник. — К., 1995. — С.19-25. — 4.1. Загальні основи. Населення. Тру-

дові ресурси України.

2. Демографическая ситуация и демографическая политика в Украине 80-х —

начале 90-х годов XX столетия (национальньпї доклад на международной

конференции по народонаселению и развитию в Каире, 1994 г.) — К., 1993.

3. Демография. Современное состояние и перспективы развития: Учеб. посо-

бие / Д.И. Валентей, А.И. Алексеев, Е.М. Андреев и др.; Под ред. Д.И. Ва-

лентен — М: Высшая школа, 1997.

4. Зайончковская Ж.А. Политика в области миграции. — www.csr.ru

5. Заставний Ф.Д. Географія України. — Л.: Світ, 1994.

6. Кваша А.Я. Проблемы экономико-демографического развития СССР. —

М: Статистика, 1974.

7. Малиновська O.A. Міграційна ситуація та міграційна політика в Україні /

Нац. ін-т стратегічних досліджень. — К., 1997.

8. Петрига М.О. Управління трудовими ресурсами. — Л.: ЛБК, 1996. —

С. 23,35.

9. Послання Президента України до Верховної Ради України: «Україна: по-

ступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на

2000-2004 роки». — www.№iss.gov.ua\a№alit.

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 13.09.1995 р. «Про національну

програму планування сім'ї».

11. Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є.П. Качана. — К.: Вища

школа, 1997. — С. 30-42.

12. Стешенко В., Рудницький О., Хомра О., Стефановський А. Демографічні

перспективи України до 2026 року / HAH України; Ін-т економіки. — К,

1999. — 55с.

13. Трудовий потенціал і зайнятість: теоретичні основи та регіональні особли-

вості / С.М.Долішній , С.М.Злупко та ін. — Ужгород: Карпати, 1997. —

С. 52-80.

14. Статистичний щорічник України за 2001 рік. / Держ. ком. статистики

України. — К: Техніка, 2002.

Розділ 4

ТРУДОВІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

4.1. ТРУДОВІ РЕСУРСИ

ЯК ОБЛІКОВО-СТАТИСТИЧНА

ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ,

ЇХ ЗАРУБІЖНЕ ТРАКТУВАННЯ

Поняття «трудові ресурси», як уже зазначалося, вперше обгрунту-

вав академік С. Г. Струмилін. До них відносять переважно працездатне

населення у працездатному віці, а також пенсіонерів і підлітків віком

14-16 років, зайнятих у суспільному віфобтгдтві. До трудових ресурсів

не належать інваліди праці чи дитинства працездатного віку, не зайняті у

господарстві, а також не зайняті пенсіонери працездатного віку.

Для кількісного визначення межі трудовігх ресурсів треба уточ-

нити поняття «працездатний вік», «працездатне населення», «підлітки,

що працюють».

Працездатний вік — узагальнене поняття, яке визначається чин-

ним законодавством. В Україні працездатними вважаються: жінки від

16 до 54 років, чоловіки — відповідно від 16 до 59 років включно. Ни-

жня межа працездатного віку (мінімум 16 років життя) передбачає, що

до початку трудової діяльності людина повинна набути певного рівня

фізичного та розумового розвитку, а верхня — фактично засвідчує по-

зицію суспільства про те. в якому віці людина може претендувати на

соціальну допомогу за віком. Для деяких видів трудової діяльності, що

характеризуються важкими умовами праці або вимагають від працівни-

ка якостей, які з віком помітно втрачаються (наприклад, військова спра-

ва, спорт, балет), пенсійний вік настає на 5-10, а інколи й більше років

раніше. Такі люди належать до пільгових пенсіонерів. Часто воші пра-

цюють далі і фактично залишаються у складі трудових ресурсів.

-Зауважимо, що в багатьох розвинених країнах законодавчо вста-

новлена верхня межа працездатного віку на 5-10 років вища, ніж в

P іні але і середня тривалість життя там значно вища, ніж у нашій

країні. Загальною світовою практикою передбачається нижча межа пен-

,„„

го В1к

> Д-тя жінок, хоча всюди середня тривалість життя чоловіків

значно менша, ніж жінок.

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Все викладене стосується працездатних людей, тобто фізично і

психічно здорових. На жаль, у кожному суспільстві є значний прошарок

людей, які часто хворіють або мають фізичні вади, тобто є непрацездат-

ними, хоча належать до працездатного віку. Такі люди набувають ста-

тусу інвалідів першої або другої групи з правом отримання пенсії неза-

лежно від віку. Кількість і частка інвалідів серед населення країни за-

лежать від екологічної ситуації, рівня матеріального добробуту (якість

харчування, затрати життєвих сил на роботі), доступності та якості ме-

дичного обслуговування, безпечності умов праці тощо. Значне погір-

шення цих умов для абсолютної більшості населення України за остан-

нє десятиріччя зумовило збільшення кількості пенсіонерів за інвалідні-

стю з 1352 тис. осіб на початку 1986 р. до 1978 тис. осіб на початку

1999 р., тобто на 46%.

Історігчний досвід показує, що кількість підлітків та пенсіонерів,

які працюють, обернено пропорційна рівню добробуту населення. У

підлітків і пенсіонерів шгжчі вимоги і до змісту праці, і до рівня її опла-

ти, тому вони часто знаходять місце роботи навіть в умовах високого

безробіття і беруть на свої плечі обов'язок утримання інших (часто

працездатнігх, але безробітних) членів сім'ї. Тому в наш час зростає і

кількість, і частка працюючих підлітків та пенсіонерів. Однак додатко-

вий заробіток є далеко не єдиною причиною трудової активності, особ-

ливо пенсіонерів. Певне значення має також бажаний і звичніш («моло-

діш») спосіб життя, бажання бути в колективі, почуватися потрібніш

тощо. Отже, праця підлітків і пенсіонерів може давати користь і їм са-

мим, і економіці держави в цілому'. Проте з урахуванням особливостей

віку ця праця має бути організованою (передусім державою) так, щоб

не завдавати шкоди здоров'ю цих категорій людей і водночас не зава-

жати молодим здобувати відповідний рівень освіти та влаштовуватися

працювати за фахом.

Чисельність трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельно-

сті населення і залежить насамперед від його вікової структури. Чим

більше у структурі населення осіб віком до 16 та понад 60 років, тим

менша чисельність трудових ресурсів. Вона може зростати за рахунок

додаткового залучення у виробництво людей пенсійного віку та підліт-

ків. Чисельність трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок

зміщення меж працездатного віку. Важливим резервом збільшення тру-

дових ресурсів є поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здо-

ров'я, що сприяє зниженню смертності та інвалідності осіб у працезда-

РОЗДІЛ 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

но

му віці, зменшенню чисельності Збройних сил або скороченню

строку служби в армії, ліквідації пільг для передчасного виходу на пен-

сію тощо. Істотно впливає на кількість трудових ресурсів статевігії

склад населення. Збільшення кількості чоловіків веде до зростання тру-

дового потенціалу держави, оскільки вік виходу їх на пенсію на 5 років

більший, ніж жінок. Чоловіки також рідше перебувають у відпустках з

догляду за дітьми та ін. Крім того, чим вищий рівень працездатності у

державі, тим менший трудовий потенціал жінок.

При зниженні природного приросту трудових ресурсів велике

значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається

структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В

умовах науково-технічного прогресу це найважливіший чинник праце-

забезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природ-

ного приросту населення, зрушень у його статево-віковій структурі є

основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури

трудових ресурсів. Мета застосування різних методів прогнозування —

отримання найбільш репрезентативних даних про майбутні кількісні та

якісні параметри трудового потенціалу.

Трудові ресурси як соціально-економічна категорія виступають

у тісному взаємозв'язку з відтворенням суспільного продукту (їх соці-

ально-економічна суть виявляється у процесі формування, розподілу

та використання) і потребують відповідної уваги до себе, створення

умов для їх актітізації. За сучасних умов цьому сприяли б прискорен-

ня науково-технічного прогресу, економічна реформа суспільного ви-

робництва за ринковим типом, реструктуризація господарства і на цій

основі матеріально-технічної бази суспільства, відновлення структури

робочих місць. Щоб трудові ресурси виявилися як соціально-еконо-

мічна категорія, потрібно неухильно поліпшувати умови життя і праці

населення, підвищувати його культуру, творчий зміст праці, сприяти

продуктивності праці. Держава має проводити таку економічну полі-

тику, яка б сприяла повнішому й ефективнішому використанню її тру-

дового потенціалу.

Як і в минулому, тепер ще недооцінюється проблема розвитку

матеріальної бази установ соціально-культурної сфери, що фінансуєть-

за залишковим принципом. Таке послаблення уваги до соціального

кту виробництва, побуту і дозвілля призвело до зниження зацікав-

результатами праці, погіршення дисципліни праці та виникнен-

ня негативних чинників.

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Об'єкт управління трудовими ресурсами — потенціал живої праці,

який визначається демографічною структурою населення, його якісни-

ми характеристиками, що зумовлені рівнем їх використання у суспіль-

ному віфобництві, певними соціально-економічними умовами, рівнем

розвитку продуктішнігх сил суспільства і виробничими відносинами.

Як об'єкт управління трудові ресурси треба розглядати за видами

праці у галузевому й територіальному вимірах, у розвитку спеціальній

форм зайнятості (оренда, кооперативна та індивідуальна трудова діяль-

ність). Вони також вимагають дальшого підвищення ролі соціальних

чішшгків — поліпшення дисщгпліші, організації і порядку на віфобницт-

ві, забезпечення продуктивного використання робочого часу, що є однією

з основних умов підвищення іфодуктивності трудового потенціалу.

Перехід до ринкових відносіш об'єктивно вимагає орієнтації управ-

ління трудовими ресурсами на кінцеві економічні результати, на найвищі

підсумкові рез5

льтати і створення системи відповідних орієнтіфів.

За кордоном для визначення можливостей участі людини в еко-

номічних процесах зазвичай використовуються поняття «робоча сила» і

«людській капітал». Під робочою силою розуміється здатність людини

до праці, тобто с}'к\тіність її фізичних та індивідуальних властивостей,

потрібних у віфобництві. Практично робоча сила характеризується по-

казниками здоров'я, освіти та професіоналізму. «Людський капітал»

розглядається як сукупність якостей, що визначають гфодуктивність і

можуть стати для людини, родини, підприємства та суспільства джере-

лом доходу. Це — здоров'я, природні особливості, освіта, професіона-

лізм, мобільність.

4.2. ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ

ЯК ФОРМА ВИЯВУ ОСОБИСТІСНОГО

ЧИННИКА. СТРУКТУРНА ФОРМА

ВИЯВУ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Набір характеристик, які використовуються у літературі для ви-

значення можливостей ефективної пращ, не цілком відповідає реаліям

сучасної економіки. Тому його доцільно розширити на основі поняття

трудового потенціалу.

РОЗДІЛ 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Під трудовим потенціалом розуміють систему з просторовою та

часовою орієнтацією, елементами якої є трудові ресурси з урахуванням

усієї сукупності їх кількісних та якісних характеристик, зайнятості і

робочих місць.

Кількість трудового потенціалу визначається демографічними

чинниками (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рух-

ливістю та ін), потребами суспільного виробництва в робочій силі й,

відповідно, можливостями задоволення потреби працездатного насе-

лення у робочих місцях.

Якість трудового потенціалу — поняття відносне, що характери-

зується показниками якості працездатного населення, трудових ресур-

сів, сукупного робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики ви-

являються у сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, про-

фесійно-кваліфікаційшгх, соціальних, психофізичшіх, моральних та ін.

Компоненти трудового потенціалу повинні характеризувати:

1) психофізіологічні можливості участі в суспільно корисній діяльності;

2) можливості нормальних соціальних контактів;

3) здатність до генерації нових ідей, методів, образів, уявлень;

4) раціональність поведінки;

5) наявність знань і навичок, потрібних для виконання певних обов'яз-

ків і видів робіт;

6) пропозіщію на ринку праці.

Цим аспектам відповідають такі компоненти трудового потенціалу:

1) здоров'я;

2) моральність і вміння працювати в колективі;

3) творчий потенціал;

4) активність;

5) організованість;

6) освіта;

) професіоналізм;

8) ресурси робочого часу.

Перелічені показники цих компонентів можуть характеризувати

як одну людину, так і різні колективи, у т.ч. персонали підприємств і

населення країни в цілому (табл. 1).

Трудовий потенціал людини є частиною її потенціалу як особис-

тості, трудовий потенціал індивідума — це частіша потенціалу, що фо-

рмується на основі її природних даних (здібностей), освіти, виховання і

життєвого досвіду.

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Таблиця l

Приклади характеристик трудового потенціалу

Компоненти

трудового

потенціалу

Показники об'єктів аналізу

Компоненти

трудового

потенціалу

людини

підприємства

суспільства

Здоров'я

Працездатність.

Час відсутності на

роботі через хво-

роби

Втрати робочого часу че-

рез хвороби і травми.

Витрати на забезпечення

здоров'я персоналу

Середня тривалість

життя. Витрати на охо-

рону здоров'я. Смерт-

ність за віком

Моральність

Ставлення до ото-

чення

Взаємини між співробіт-

никами. Втрати від кон-

фліктів

Ставлення до інвалідів,

дітей, старих.

Злочинність, соціальна

напруженість

Творчий

потенціал

Творчі здібності

Кількість винаходів, па-

тентів, раціоналізатор-

ських пропозицій, нових

виробів на одного пра-

цівника. Завзятість

Доходи від авторських

прав. Кількість патен-

тів і міжнародних пре-

мій на одного жителя

країни. Темпи техніч-

ного прогресу

Активність

Прагнення до ре-

алізації здібностей.

Завзятість

Кількість винаходів, па-

тентів, раціоналізатор-

ських пропозицій, нових

виробів на одного пра-

цівника. Завзятість

Доходи від авторських

прав. Кількість патен-

тів і міжнародних пре-

мій на одного жителя

країни. Темпи техніч-

ного прогресу

Організованість

Акуратність, раці-

ональність, дисци-

плінованість, бе-

режливість,

обов'язковість,

порядність

Втрати від порушень

дисципліни. Чистота.

Ретельність

Якість законодавства.

Якість доріг і транспо-

рту. Дотримання до-

говорів і законів

Освіта

Знання. Кількість

років навчання в

школі і вузі

Частка фахівців з вищою

і середньою освітою у

загальній чисельності

працівників. Витрати на

підвищення кваліфікації

персоналу

Середня кількість років

навчання в школі і вузі.

Частка витрат на освіт)'

в держбюджеті

Професіоналізм

Уміння. Рівень

кваліфікації

Якість продукції.

Втрати від браку

Доходи від експорту.

Втрати від аварій

Ресурси

робочого часу

Тривалість зай-

нятості протягом

року

Кількість співробітників.

Кількість годин роботи

одного співробітника за

рік

Працездатне населен-

ня. Кількість зайнятих.

Рівень безробіття. Кіль-

кість годин зайнятості

за

рік

РОЗДІЛ 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

4 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

УКРАЇНИ, ЇХ ПРОГНОЗУВАННЯ

У загальній кількості населення України 48,4 млн. осіб трудові

ресурси становлять 60%, у місті — 77%, у сільській місцевості —

23% 3 усіх трудових ресурсів 25,9 млн. осіб (91,3%) працездатні у

працездатному віці, 1,7 млн. осіб (8,7 та 0,01% відповідно) — зайняті

особи пенсійного віку і підлітки. Щороку зростає частка осіб пенсій-

ного віку та підлітків. Більшість робітників і службовців, зайнятих у

господарстві, — це жінки. Найбільша їх чисельність у галузях невиро-

бнігчої сфери — торгівлі, громадському харчуванні, охороні здоров'я,

фізичній культурі, соціальному забезпеченні, народній освіті, культу-

рі. Тут працює 72-85% жінок.

Рівень освіти загалом в Україні досить високий. У 1989 р. на

1000 осіб віком 18 років і старше припадало 992 особи, які мають

освіту, в т.ч. вищу — 104, незакінчену вишу — 15, середню спеціаль-

ну — 180, середню загальну — 311, неповну середню — 184 і почат-

кову— 138 осіб.

В Україні склалися територіальні відмінності в освітньому рівні

зайнятого населення, пов'язані із структурою виробництва та рівнем

розвитку проду КТИВНІГл сил.

Загалом найкраще забезпечені трудовими ресурсами Донецька,

Дніпропетровська, Харківська області та м. Київ, найменше — Черніве-

цька і Волинська області.

Джерела і форми відтворення трудових ресурсів залежать насам-

перед від демографічної ситуації, що склалася в Україні, а потім уже від

суттєвих резервів розширення трудового потенціалу населення, до яких

належать підвищення якості відтворення робочої сили і раціонального

перерозподілу між галузями господарства, а також у плані технічного

переоснащення галузей промисловості і сільського господарства, ком-

плексної механізації ручної праці, в розвитку засобів так званої малої

механізації.

Отже, на перший план висуваються соціально-економічні про-

олеми, зумовлені інтенсифікацією праці, раціональним використанням

потенщітних можливостей, закладених у наявнігх трудових ресурсах.

Низька народжуваність впливає на формування трудовігх ресур-

С1В Ук

Раїни неоднозначно. З одного боку, вона ускладнює його, бо стає

Щораз менше дітей, а потім і молоді, яка вступає в працездатний вік, і

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

виникає дефіцит робочої сили з огляду на заміну вибулих, а з другого

боку — спрощує, бо жінки менше зайняті піклуванням про дітей і акти-

вніше займаються суспільним вігообніщтвом. Але негативні наслідки

такої народжуваності є вагомішими, ніж «позитивні».

Рівень народжуваності, звігчайно, визначає темпи приросту тру-

дових ресурсів. Але воші певною мірою залежать від смертності. Тому

треба вживати заходів щодо скорочення смертності осіб у найбільш

працездатному віці (35-50 років). Додамо, що дуже актуальною тепер є

боротьба з дитячою смертністю в Україні, яка є найвищою в Європі.

Вступ підлітків у працездатний вік — найважливіше джерело від-

творення трудових ресурсів, але в сучасних умовах науково-технічний

прогрес ставить щоразу вищі вимоги до якості підготовки робочої сили,

а соціальний прогрес ставить щоразу вищі вимоги до підвищення куль-

турно-освітнього рівня народу. Отже, доцільним є ширше охоплення

молоді, крім загальної середньої освіти, навчанням у середніх спеціаль-

них закладах і вищій школі. А тому в контішгенті молоді, що вступає в

працездатний вік, значна частіша осіб лише закінчує освіту, одержує

необхідну професійну підготовку. Як наслідок, зростає кількість учнів і

студентів у складі населення працездатного віку.

Все це дещо скорочує наступний період трудової діяльності по-

колінь, але ці втрати потім щедро компенсулоться якістю пращ, вищою

іі' ггоодуктивністю завдяки високій її кваліфікації.

Джерелом поповнення трудових ресурсів є їх перерозподіл між

сферами та галузями, а також можливе залучення частини осіб, зайня-

тих у домашньому допоміжному господарстві. Проте в домашньому

господарстві потрібна зайнятість у масштабах, що визначаються кількі-

стю дітей віком до року і понад рік у сім'ях, а також для догляду за

хворими, інвалідами та ін.

Своєрідним джерелом поповнення трудових ресурсів вважаються

багатодітні матері, інваліди, пенсіонери на пільгових умовах. Для їх

залучення до суспільного трудового процесу потрібні особливі органі-

заційні умови (зайнятість упродовж неповного робочого дня, неповного

робочого тігжня, праця вдома, гнучкі форми зайнятості, створення ро-

бочих місць поблизу житла).

Використання праці осіб пенсійного віку — складна економічна і

соціальна проблема. По-перше, залучення до суспільного внробгаїцтва

пенсіонерів — це додаткове джерело поповнення робочої сили, оскіль-

ки пенсіонери мають великий виробничий досвід. По-друге, участь їх У

РОЗДІЛ 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

ільному вігробництві підвищує їх матеріальну зацікавленість. По-

°^ те надання людям пенсійного віку права працювати у господарстві

ітшіяє поліпшенню їх морального стану, здоров'я і сприяє продовжен-

ню життя. Однак в умовах зростання безробіття в країні використання

праці цих категорій населення має зменшуватися.

В Україні зменшуються чисельність і частка зайнятих у промис-

ловості та будівництві і зростають — у галузях нематеріального вироб-

ництва. Щоправда, ці зрушення дуже повільні. У невиробничій сфері це

пояснюється певними об'єктивними причинами. Однак невиробнича

сфера залишається основним споживачем робочої сили, що вивільня-

ється і вивільнятиметься з галузей матеріального вігробництва (табл. 2).

Динаміка кількості зайнятого населення

по галузях економіки, млн. осіб

Таблиця 2

Галузі

1990 1995

1997 1998

1999

2000

2001

млн.осіб

Всього зайнято

25,4 23,7

22,6 22,3 21,8

21,3 20,9

100,0

Наймані працівники

підприємств, уста-

нов, організацій

24,7 20,2 17,8

17,3 16,6

15,8

15,0 71,5

Промисловість

7,8 5,8 4,9

4,7

4,3 4.1

3.9

18,8

Сільське, лісове та

рибне господарства

(без урахування

осіб, що працюють в

особистих селянсь-

ких господарствах)

4,4 3,6 3,0 2.9

2,8 2,7

2,4

11,5

Будівництво

2,4

1,5

1,2

1,1

1.0 0,9 0,8

3,7

Транспорт і зв'язок

1,8

1,4 1,3 1,3

1,2 1,2

1,1

5,4

Торгівля, громадсь-

ке харчування, мате-

ріально-технічне по-

стачання та збут,

заготівля

1,9

1,6 1,5

1.4

1,5

1,3

1,2

5,6

За даними Держкомстату України.

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Закінчення таблиці 2

Галузі

1990 1995

1997 1998

1999

2000

2001

млн.осіб

Житлово-комуналь-

не господарство та

невиробничі види

побутового обслуго-

вування населення

1,0 0,8

0,8 0,8

0,8 0,7

0,7

3,2

Охорона здоров'я,

фізкультура і соці-

альне забезпечення

1,5

1,4 1,4

1,4

6,5

Освіта, культура,

мистецтво та науко-

ве обслуговування

3,0

2,6 2,3

2,3 2,2 2,2

2,1

9,9

Фінансування, кре-

дитування, страху-

вання

0,1

0,2

0.2 0,2 0,2

0,2 0,2

0,8

Апарат органів дер-

жавного та госпо-

дарського управлін-

ня, кооперативних і

громадських

організацій

0,4 0,7

0,8 0,8

0,9 4,2

Інші галузі

0,4

0,5 0,4

0,4 0,4

0,3 0,3

1,9

Інші зайняті еконо-

мічною діяльністю

0,7

3,5 4,8

5,0 5,2

5,5 5,9 28,5

з них особи, які пра-

цюють в особистих

селянських госпо-

дарствах

0,7

1,7

2,0

2,1

2,2 2,2

2,6

12,3

Не менш важливим є розподіл зайнятого населення за формами

власності (табл. 3). Більшість його на підприємствах державної (43,1%)

і колективної (33,0%) форм власності. Однак з кожним роком ці показ-

ники зменшулоться, а частка зайнятих в прнватшгх структурах зростає.

На підприємствах колективної форми власності найбільше зайня-

тих у будівництві, торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-

технічному постачанні та збуті, заготівлі, промисловості; найменше —

РОЗДІЛ 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Таблиця З

Кількість зайнятого населення за місцем проживання

та формами власності по роках

Зайняте населення

1999

2000

2001

Всього, тис. осіб

V т. ч. за формами власності, %:

20048

20419,8

20238,1

міжнародних організацій та юридичних осіб

інших держав

державною

колективною

приватною

0,1

47,1

36,0

16,8

0,2

44,0

35,6

20,2

0,1

43,1

33,0

23,8

Міське — всього, тис. осіб

у т.ч. за формами власності, %:

14049,9

14164,3

14169,1

міжнародних організацій та юридичних осіб

інших держав

державною

колективною

0,1

53,7

31,0

0,2

5,0

31,6

0,1

48,2

30,7

приватною

15,2

17,7

21,0

Сільське — всього, тис. осіб

у т.ч. за формами власності, %:

5998,3

6255,5

6069,0

міжнародних організацій та юридичних осіб

інших держав

0,1

державною

колективною

31,6

29,4

31,0

державною

колективною

47,8

44,7

38,4

приватною

20,5

25,8 30,5

в апаратах органів державного та господарського управління, органів

управління кооперативними та громадськими організаціями. В аграр-

ному секторі найбільше зайнятих у господарствах з приватною формою

власності.

З табл. 4 видно, що в державі постійно зменшується чисельність

зайнятого населення майже у всіх областях, крім Одеської (у 1998 р.

було 1138,5 тис. осіб проти 1127,3 тис. осіб у 1995 р.) і Тернопільської

(відповідно 518,3 і 516,2 тис. осіб).

Даними Держкомстату України

КАЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Динаміка зайнятості

економічної діяльності в

Таблиця

населення в усіх сферах

регіонах України, тис. осіб

Регіон, область

АР Крим

Вінницька

Волинська

Дніпропетровська

Донецька

Житомирська

Закарпатська

Запорізька

Івано-Франківська

Київська

Кіровоградська

Луганська

Львівська

Миколаївська

Одеська

Полтавська

Рівненська

Сумська

Тернопільська

Харківська

Херсонська

Хмельницька

Черкаська

Чернівецька

Чернігівська

м. Київ

М. Севастополь

По Україні в цілому

1995

870,0

901,9

456,8

1821,1

2480,7

621,5

584,1

958,2

622,1

839,4

544,9

1259,5

1273,1

637,4

1127,3

838,4

569,3

693,3

516,2

1467,8

581,5

786,6

688,3

443,6

674,9

1302,4

165,2

23725,5

1998

818,6

847,7

437,4

1676,9

2310,8

587,9

563,4

881,3

567,7

791,8

489,8

1068,8

1182,0

625,9

1138,5

788,1

559,9

646,3

518,3

1411,5

556,8

727,9

634,2

417,4

609,3

1317,8

172,7

22348,7

1999

805,0

824,1

435,8

1659,4

2197,3

556,8

552,7

864,7

559,7

483,8

480,7

1050,9

1152,0

604,5

1111,6

765,1

545,1

627,1

495,3

1381,1

539,5

721,9

619,0

405,1

593,7

1312,1

169,7

21823,7

2000

772,9

823,1

440,6

1655,2

2125,6

549,0

545,8

845,9

531,7

749,3

457,9

999,2

1133,9

586,2

1079,2

734,2

530,5

621,7

472,8

1341,4

505,6

711,3

599,4

393,7

573,8

1314,3

174,3

21268,5

За даними Держкомстату України

РОЗДІЛ 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Нині надлишок трудових ресурсів є практично в усіх репонах

жави Аналіз ресурсної частішії балансу показує, що в районах з

надлівліковою робочою сішою переважають особи старших вікових

ГТГУП

При

цьому враховуються також тенденції природного приросту

населення. При зниженні на перспективу природного ітрігоосту насе-

тення працездатного віку та «старінні» трудових ресурсів навіть у ра-

йонах з їх надлишком доцільно розширювати сферу прикладання праці

на місці та досить обережно розв'язувати питання їх територіального

перерозподілу', що має сенс у прогнозуванні раціонального використан-

ня трудових ресурсів сільської місцевості, районів з їх надлишком.

Практика показує, що у деяких районах сільське господарство забезпе-

чене трудовими ресурсами. Однак вважати працездатне сільське насе-

лення резервом для галузевого перерозподілу доцільно за умов відпові-

дного зниження затрат живої праці на віфобнігдтво сільськогосподар-

ської іфодукції на основі впровадження досягнень науково-технічного

прогресу.

Слід пам'ятати, що в господарстві України сьогодні є значні ре-

зерви робочої сили у зв'язку із зменшенням чисельності зайнятігх на

ручних роботах, реструктуризацією та перепрофілюванням ряду під-

приємств. Значні резерви трудових ресурсів є і в структурі зайнятігх.

Наприклад, у господарстві України ще висока частка керівників та фа-

хівців. Те, що кожен четвертий працівшік є керівником чи фахівцем, не

сприяє зростанню продуктивності праці, а отже, скорочення зайнятості

в управлінському апараті, перехід на нові форми організації та управ-

ління зумовлюють потребу в галузевому перерозподілі значної частішії

робочої сили.

Згідно з прогнозами, кількість трудових ресурсів до 2005-2007 рр.

зростатиме, але дуже повільно; за оптимістичшш варіантом прогнозу —

на 20 тис. осіб щороку, за песимістичним — на таку сам}' кількість,

тільки до 2004-2005 рр. Після 2010 р. чисельність трудових ресурсів

почне зменшуватися і особливо інтенсивно після 2015 р.

КА ЧАН Є.П., ШУШПАНОВ Д.Г. УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

Запитання для самоконтролю

1. Як ви розумієте поняття «трудові ресурси» як соціально-економічну категорію та

об'єкт управління?

2. Який зміст категорій, що характеризують трудові ресурси, у зарубіжній терміноло-

гії?

3. Що таке трудовий потенціал? Якими є його компоненти та характеристика?

4. Якою є структура трудових ресурсів України за віком, освітою, статтю?

5. Яка галузева структура зайнятого населення України? її оцінка.

6. Якими є джерела формування трудових ресурсів? Які тенденції і перспективи роз-

витку трудових ресурсів України?

Література

1. Богиня Д.П., Грішова O.A. Основи економіки праці: Навч. посібник. — 2-ге

вид. — К.: Знання-Прес, 2001.

2. Генкин Б.М. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов. — М.: Изд.

группа «НОРМА-ИНФРАМ», 1998.

3. Данюк В.М., Колот A.M. Управління трудовими ресурсами: Навч.-метод,

посібник. — К., 1995. — С.26-32. — 4.1. Загальні основи. Населення. Тру-

дові ресурси України.

4. Заставний ФД. Населення України. —Л.: Світ, 1993.

5. Качество трудового потенциала (социально-экономический аспект) / Отв.

ред. МИ. Долишний. — К., 1986.

6. Новацький А. Населення і трудові ресурси. — К., 1990.

7. Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами:

Навч. посібник. — Житомир: ЖІТІ, 2000.

8. Петрига М.О. Управління трудовими ресурсами. — Л.: ЛБК, 1996. —

С. 42-50.

9. Розміщення продуктивних сил України /За ред. Є.П. Качана. — К.: Виша

пік., 1997. — С. 39-56.

10. Рябое І. Особливості демографічної сіггуації в сучасній Україні //Україна:

аспекти праці. — 1998. — № 2. — С. 31-35.

11. Соціально-економічна географія України / За ред. O.I. Шаблія. — Л.: Світ,

1994. — С. 211-227.

12. Статистичний щорічник України за 2001 рік / Держкомстат України. —

К.: Техніка, 2002. — С. 645

Розділ 5

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

І РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ

РЕСУРСАМИ

5.1. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ,

ПОРЯДОК її РОЗРОБЛЕННЯ,

ЗАТВЕРДЖЕННЯ І ПЕРЕГЛЯДУ

Нормативно-правова база управління трудовими ресурсами у на-

шій країні поки що формується. Багато законів застаріли за змістом і не

відповідають сьогоднішнім вимогам. Досі ще не завершена розробка

системи норматітвно-правових актів, які б регулювали управління тру-

довими ресурсами та їх використання. Однак попри все це сьогоднішнє

законодавство України про працю та зайнятість населення дедалі біль-

ше відрізняється від радянського і навіть від сучасного законодавства

країн СНД у цих сферах .

Норматішно-правова база управління трудовими ресурсами ство-

рюється на основі норм права, тобто правил поведінки, які встановлю-

ються і забезпечуються (гарантуються) державою. За допомогою норм

права поступово впроваджуються контроль і облік за мірою праці і

споживання, організацією суспільшгх відносин, послідовно здійснюєть-

ся принцип рівноправності відносин між громадянами.

Реалізація норм і прав щодо управління трудовими ресурсами

забезпечується не лише юридичними засобами, а переважно організа-

торською і виховною роботою державнігх органів та громадськігх ор-

ганізацій.

Нормативно-правові акти, що вігробляються, є 'імперативними,

тобто обов'язковими для виконання, та диспозитивними, що дають