Хвостов В.М. Вступ у релігіознавство

Подождите немного. Документ загружается.

Валентин ХВОСТОВ

ВСТУП У

РЕЛІГІОЗНАВСТВО

Відкритий міжнародний університет

розвитку людини “Україна”

Валентин ХВОСТОВ

ВСТУП У

РЕЛІГІОЗНАВСТВО

Вид-во «С.А.М.»

2004

Хвостов В.М. Вступ у релігіознавство. Навчальний посібник для

студентів вищих навчальних закладів. – Хуст: Вид-во «С.А.М.»,

2004. – 176-с.

Рецензенти:

Кулік В.С., кандидат філософських наук, доцент;

Габор І.І., кандидат філософських наук

Зміст

ГЛАВА I. РЕЛІГІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНЕ ЯВИЩЕ.........................5

РЕЛІГІЯ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.............................5

ВИЗНАЧЕННЯ І СТРУКТУРА РЕЛІГІЇ.......................................................15

РЕЛІГІЯ В СТРУКТУРІ СУСПІЛЬНОЇ СИСТЕМИ.....................................22

ГЛАВА II. РЕЛІГІЇ ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА.....................................30

РАННІ ФОРМИ...........................................................................................30

ЗРІЛЕ РОДОВЕ СУСПІЛЬСТВО...............................................................42

РОЗКЛАДАННЯ РОДОВОГО СУСПІЛЬСТВА І ФОРМУВАННЯ

РАННЬОКЛАСОВИХ ВІДНОСИН..............................................................53

ГЛАВА III. ЕТНО-ДЕРЖАВНІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ..............................68

БЛИЗЬКИЙ СХІД .......................................................................................68

ДАЛЕКИЙ СХІД..........................................................................................82

СЕРЕДЗЕМНОМОР'Я ..............................................................................96

ГЛАВА IV. СВІТОВІ РЕЛІГІЇ......................................................................113

БУДДИЗМ.................................................................................................114

ХРИСТИЯНСТВО: ГЕНЕЗИС..................................................................125

ХРИСТИЯНСТВО: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ............................................132

ІСЛАМ.......................................................................................................141

ГЛАВА V. СУЧАСНІ РЕЛІГІЇ: ГЕОГРАФІЯ І ТЕНДЕНЦІЇ........................149

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА...........................................................................160

КОРОТКИЙ СЛОВНИК..............................................................................161

Вступ до релігіознавства

Глава I

РЕЛІГІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНЕ ЯВИЩЕ

Релігія являє собою надзвичайно складне, внутрішньо суперечливе

суспільне і духовне явище, дуже динамічне, що історично змінюється,

виконуюче в суспільстві важливі соціальні функції. Спочатку розглянемо

ряд питань загального характеру, а саме: релігія як предмет наукового

дослідження, визначення і структура релігії, релігія в структурі суспільної

системи.

РЕЛІГІЯ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Проблеми походження релігії, її сутності, історичного розвитку

завжди хвилювали мислителів минулого. І вони прагнули якось пояснити

це явище, розкрити його особливості, психологічну і суспільну значимість

у житті людини. Їх ніяк не могли задовольнити жрецькі чи церковні

роз'яснення своїм примітивізмом і догматичною однозначністю. Пошук

думок здійснювався по багатьом напрямкам, з урахуванням релігійної

обстановки в країні, рівнем суспільного розвитку, культурних традицій,

специфіки філософської концепції й іншими соціальними і духовними

факторами. Процес становлення релігієзнавства як особливої галузі

знання почався ще в період античності. Уже тут можна виділити ряд

найбільш характерних підходів до релігії, а також важливих ідей і навіть

цілих концепцій.

1. ІДЕЇ АНТРОПОМОРФІЗМУ І ПАНТЕЇЗМУ (Ксенофан). Засновник

елейської школи Ксенофан (VI-ст. до н.е.) висунув ідею про те, що

боги створені по образі і подобі людей. Які люди такі і їхні боги:

"Ефіопи говорять, що їхні боги кирпаті і чорні, фракіяни ж

представляють своїх богів блакитноокими і рудуватими". "Але якби

бики, коня і леви мали руки і могли б ними малювати і створювати

твору мистецтва, подібно людям, то коня зображували б богів

схожими на коней, бики ж – схожими на биків”. Ця ідея

антропоморфізму одержить подальший розвиток у навчаннях

багатьох мислителів, особливо у Фейєрбаха. В умовах грецького

політеїзму Ксенофан сформулював положення про монотеїзм,

причому додав йому форму пантеїзму. На його думку, світ єдиний,

нестворимо і незнищимо; цей єдиний світ він і називає богом. Як

писав Аристотель, "воззревши на небо в його цілості, він заявляє, що

єдине, от що таке бог". Ідея пантеїзму також одержить розвиток у

Дж.-Бруно, Б.-Спінози й інших мислителів.

2. ЭВГЕМЕРИЗМ. На основі антропоморфізму Ксенофана грецький

мислитель Эвгемер (IV-ст. до н.е.) висловив думку, що боги – це

колишні люди, переважно царі, тобто обожнені царі (даний підхід

називають эвгемеризмом).

3. КОНЦЕПЦІЯ СТРАХУ, НЕУЦТВА Й ОБМАНУ (Демокрит, Епікур,

Лукреций, Критий). Философ-атоміст Демокрит (V-ст. до н.е.) вважав,

Кафедра філософських та соціальних наук

що релігія заснована на страху людини перед грізними силами

природи (грім, блискавка, землетрус і т.п.), що той не в змозі

пояснити через своє неуцтво. Як свідчить Секста-Емпірик, Демократ

говорив, що "древні, спостерігаючи небесні явища, якось: грім,

блискавка, перуни, зближення зірок, затьмарення Сонця і Місяця,

жахалися і думали, що винуватці цього – боги". Розглядаючи

причини, що породжують релігію, Епікур головної з них вважає страх

смерті. Він призиває людей не бояться смерті: «Смерть не має до

нас ніякого відношення, тому що, коли ми існуємо, смерть ще не є

присутнім; а коли смерть присутня, тоді ми не існуємо». Теорія

страху і неуцтва найбільше повно викладена мислителем-атомистом

Лукрецієм у його філософській поемі "Про природу речей". Ця

концепція доповнюється ще й ідеєю обману, що уперше висловив

афінський філософ Критий (V-ст. до н.е.). На його думку, релігію

спеціально придумали законодавці, влада імущі, щоб обманювати

народ і тримати його в покорі. Концепція страху, неуцтва й обману

одержить усебічний розвиток в епоху Освіти, особливо в навчаннях

Ж.-Мельє, Д.-Дідро, П.-Гольбаха, С.-Марешаля й інших мислителів.

4. СКЕПТИЦИЗМ (Протагор). В античній філософії виникло і скептичне

відношення до релігії, до віри в богів. Особливість скептицизму в тім,

що він не затверджує що-небудь ("так"), але і не заперечує те чи

інше судження ("ні"), але виражає сумнів, коливання, нерішучість ("ні

так, ні ні"), З одного боку, скептицизм руйнує релігійний догматизм,

будить людську думку до нових і нових пошуків істини. З іншого боку

- це навчання не дає нічого конструктивного, творчого,

стверджувального. Грецький софіст Протагор (V-ст. до н.е.) говорив:

"Про богів я не вмію сказати, чи існують вони чи ні, і які вони по виду.

Адже багато перешкод для знань – неясність справи і стислість

людського життя". Ці ідеї скептицизму знайдуть більш повне втілення

в мислителів Нового часу, насамперед у навчаннях М.-Монтеня і

П.-Бейля.

5. ФІЛОСОФІЯ АПОЛОГЕТИКА РЕЛІГІЇ (Платон). Ряд античних

мислителів розглядають релігію як опору держави, що існує

суспільного ладу, як найважливіший фактор збереження нинішніх

порядків, статус-кво. Ці ідеї розвиває у своїх творах найбільший

філософ-ідеаліст Платон (427-347-р. до н.е.). Саме в релігії він

бачить основу моралі й опору держави. Вищою метою людського

пізнання проголошується божество. Усі ті, хто виступає проти релігії,

відкидає існування богів, з'являються Платоном державними

злочинцями, для яких він вимагає страти (до речі, його вчитель

Сократ був присуджений афінським судом до страти за нібито

невизнання богів на Олімпу). Ідеї Платона про те, що релігія складає

основу моралі і держави одержать подальший розвиток не тільки в

християнській теології, але й у багатьох теоріях соціології релігії.

В епоху середніх століть, як відомо, існувала духовна диктатура

церкви. Вона прагнула придушити вільнодумство, затвердити лише

Вступ до релігіознавства

офіційну, тобто церковну точку зору, укласти людську думку в тісні рамки

християнської догматики. У цих умовах церковного тоталітаризму було

надзвичайно важко і небезпечно висловити інша думка про релігію,

розробити якийсь новий підхід у вивченні даного явища. І тільки вже в

Новий час, особливо починаючи з XVII-XVIII-ст., з'являється можливість

тією чи іншою мірою критичного погляду на релігію . Виникає ряд

філософських концепцій, у яких даються різні інтерпретації релігії.

1. ДЕЇЗМ (Ф.-Вольтер, Ж-Ж.-Руссо). Особливість деїзму в тім, що це

навчання відкидає ідею особистого бога і його повсякденне втручання

в життя природи і суспільства. Бог розглядається лише як

першопричина, як творець світу, як якийсь безособовий початок, що

установив визначені закони, по яких і розвивається світ, Бог привів

його в рух за якимсь законами і більш не втручається в земні справи.

За словами Г.В.-Плеханова, деїзм є такою системою поглядів, "у який

влада бога з усіх боків обмежується законами природи. Деїзм є

парламентаризм". Звідси – заперечення багатьох християнських

догматів, обрядовості, заклики до волі совісті і думки, прагнення

створити "релігію Розуму", "природну релігію" на основі розумної віри.

2. ПАНТЕЇЗМ (Б.-Спиноза). Специфіка цього навчання полягає в тому,

що воно відкидає існування бога в його релігійно-церковному

розумінні – як особливої духовної сутності, надприродної,

надматеріальної, надприродної, трансцендентної. Прихильники

пантеїзму (починаючи ще з Ксенофана) виходять з тотожності бога і

природи, вони зводять бога до природи, розчиняють бога в природі.

"Субстанція є чи природа бог", – писав Спиноза. Ототожнюючи бога з

природою, пантеїзм тим самим заперечує істинність релігійного

навчання (теїзму) і прокладає шлях до відкритого матеріалізму й

атеїзму.

3. СКЕПТИЦИЗМ (М.-Монтень, П.-Бейль). Продовжуючи і розвиваючи

традиції античного скептицизму, скептики Нового часу сприяли

руйнуванню християнської догматики, підривали віру в непорушність

релігійних "істин". Вони сприяли пробудженню духу вільнодумства,

критичних поглядів на релігію, на її сутність і соціальні функції. "Наша

релігія – писав Монтень, – створена для викорінювання пороків, а

насправді вона їх покриває, харчує і збуджує". А на думку Бейля,

можливе існування суспільства, що складає з атеїстів, причому

моральний його стан буде більш високим, чим суспільство віруючих.

Скептики беруть під сумнів буття бога, ідеї створення світу і людини,

безсмертя душі, загробного світу й інші християнські догмати. У той же

час вони відкрито і не спростовують їх, як це роблять прихильники

атеїзму.

4. АТЕЇЗМ (Ж.-Мелье, Д.-Дідро, П.-Гольбах, К.-Гельвеций, Ж.-Даметри).

Атеїзм являє собою найбільш глибоку і послідовну критику релігії.

Прихильники атеїзму відкрито відкидають буття бога, загробного світу,

безсмертя душі й інші основні релігійні положення. Вони вважають, що

релігія створена самими людьми в силу ряду соціальних і

Кафедра філософських та соціальних наук

психологічних причин, що світ існує сам по собі, не створений ніким, а

розвивається по своїх природних законах. Релігійні образи – це

продукти людської фантазії, а не реальні сутності. У своїй діяльності

людині варто спиратися не на релігійну віру, а на людський розум.

Саме смолоскипом розуму варто висвітлювати великотрудний шлях

людського буття. Релігія перешкоджає процесу пізнання

навколишнього світу і негативно впливає на мораль.

Уже наприкінці XVIII початку XIX-ст. уперше виникають такі

концепції, що намагаються в систематичній формі викласти цілісну

теорію походження релігії і її історичного розвитку. Релігія стає

предметом спеціальної галузі знань, що одержала назву

релігієзнавство. У процесі розвитку релігієзнавства формується ряд

шкіл, напрямків, теорій, .серед який можна виділити наступні.

1. Теорія натуралізму (астральна теорія) – К.-Вольней, Ш.-Дюпюи.

Релігія виникає як результат уособлення природних явищ, головним

чином небесних – Сонця, Місяця, планет, зірок. У своєму творі

"Руїни, чи Міркування про розквіт і упадке імперії" (1791) Вольней

розглядає історію релігії, виділяючи в ній вісім стадій розвитку: культ

елементів і сил природи, культ зірок (сабеизм), культ символів

(ідолопоклонство), стадія дуалізму й ін. На його думку, християнство

являє собою алегоричний культ Сонця, а Христос (чи Хрисен) – це і є

божество Сонця. Французький математик і астроном Шарль Дюпюи

проблемам релігії присвятив спеціальну роботу "Походження всіх

культів, чи Загальна релігія" (1794). У ній він приходить до висновків,

що "усі релігії суть дочки цікавості, неуцтва, користі й обману", що

боги – це "дітища людей", що "земля створила небо", що "боги є

самою природою", а "історія богів є історія природи". Серед усіх явищ

природи вирішальну роль у виникненні релігійних вірувань зіграли

небесні тіла. Саме уособлення небесних явищ і склало основу, ядро,

стрижень релігійних поглядів древньої людини.

2. Міфологічна теорія (М.-Мюллер, А.-Кун,-ст.-Шварц,

А.Н.-Афанасьєв,-ст.-Маннхардт). Виходячи з основних ідей

астральної теорії, прихильники даного напрямку також вважають, що

релігія виникла на базі уособлення небесних явищ, що древня

людина не могла пояснити. Ці висновки були зроблені на основі

збору, систематизації й аналізу величезного фактичного матеріалу

по міфології індоєвропейських народів – древніх індійців, іранців,

греків, римлян і германців. Тим самим вивчення релігії стали

здійснювати за допомогою зібраних наукових фактів. Заслуга даної

школи в релігієзнавстві полягає й у тому, що вона вперше

застосувала порівняльний аналіз, що дало можливість перебороти

господствовавший тоді христианоцентризм, коли релігія

розглядалася тільки через призму християнства. Сутність

порівняльно-історичного методу сформулював Макс Мюллер: "хто

знає тільки одну релігію – той не знає ні однієї". Даний метод

дозволяв шляхом зіставлення різних форм релігії виділяти в них

Вступ до релігіознавства

загальні і специфічні ознаки, виявляти найбільш загальні

закономірності історичного розвитку релігії.

3. Еволюційна (анімістична) теорія – Э.-Тейлор, Г.-Спенсер,

Дж.-Леббок, Дж.-Фрезер, Ю.-Липперт. Представники цієї школи

намагалися, використовуючи головним чином матеріали по історії

первісної релігії, установити закономірності еволюції релігії. Вони

виходили з ідеї загальнолюдського прогресу і прямо переносили її на

релігію, розглядаючи її як елемент культури. Дослідниками зібраний і

систематизований величезний фактичний матеріал, розроблені

численні схеми релігійної еволюції. На їхню думку, релігія виникає зі

спостережень людини над явищами сну, сновидінь, хвороби,

непритомності, галюцинацій, смерті. "Мінімумом" релігії є віра в душі і

парфумів, на цій основі виникають всі інші форми релігії, включаючи

віру в єдиного бога. Релігія виступає одночасно як продукт людської

психології і як елемент культури. Історія релігії розглядається як

результат філіації релігійних ідей, а ця філіація відбувається

еволюційним шляхом як збільшення, кількісний ріст, ускладнення.

Спираючи на принципи антропологізму, еволюціоністи ототожнювали

суспільство і природу, суспільні і природні закони, не бачили якісної

специфіки соціальної форми руху. Для них характерна биологизация

і психологизация суспільних явищ, включаючи і духовну культуру, у

тому числі і релігію як її складений компонент. Проте дана теорія

зіграла важливу роль у розвитку релігієзнавства.

4. Культурно-історична школа. Вона охоплює ряд плинів, серед яких

особливо виділяється диффузионизм (Ф.-Боас, Ф.-Гребнер,

Л.-Фробениус) і прамонотеизм (Э.-Лэнг,-ст.-Шмидт,-ст.-Копперс,

П.-Шебеста). Ця школа виступила проти еволюціонізму, але піддала

його критиці з різних вихідних принципів. Прихильники

диффузионизма висунули ідею про те, що культура (і релігія як її

складений елемент) не еволюціонує, а поширюється у виді 10

концентричних кіл з декількох культурних центрів. Свою концепцію

вони будували переважно на основі матеріалів по історії первісних

народів. Що стосується прамонотеизма, те це навчання являє собою

католицьку реакцію на еволюціонізм. На противагу еволюціоністам,

що відстоюють ідею релігійних вірувань за схемою: анімізм –

політеїзм – монотеїзм, була висунута версія про споконвічному,

первісному монотеїзмі. Спочатку існувала віра в єдність бога-творця,

що надалі була "затемнена", піддана дегенерації. У своєму 12-ти

томном творі "Походження ідеї бога" католицький патер Вільгельм

Шмидт намагався довести, що "шанування істоти є найбільш

древнім, споконвічним", що "на наступній ступіні образ вищої істоти

усе більш затемнюється і зникає, у той час як три інших фактори –

натурмифология, магія й анімізм – здобувають усе більше значення".

У роботі Шмидта зібраний великий матеріал по релігійних віруваннях

народів первісного суспільства, однак ці дані нерідко перекручені в

угоду католицької концепції. Як помітив польський религиовед