Хвостов В.М. Вступ у релігіознавство

Подождите немного. Документ загружается.

Кафедра філософських та соціальних наук

полюванню, захищають від злих парфумів, що насилають хвороби і

смерть, допомагають у всіх інших справах. Існували два види фетишів:

сімейні, що передаються від одного покоління до іншого, і індивідуальні.

Збереглися також і пережитки тотемізму: та роль, що грають у релігійних

поглядах ведмідь, косатка, ворон, павук і ін., указує на зв'язок з

тотемістичним минулим.

ІРОКЕЗИ

Ірокези – східні племена індіанців Північної Америки – вчасно

колонізації перебували в стадії розвитого родового ладу.

Основними джерелами існування служили землеробство

(переважно подсечно-огневое), а також полювання і збирання.

Знаряддями праці були: мотика, загострена ціпок – для оброблення

землі, цибуля і стріли – для ведення полювання. Ірокези добре володіли

гончарним мистецтвом. Жили вони в так званих «довгих будинках»

(дерев'яних будинках до 90 метрів довжини), у кожнім з них знаходилася

сімейно-родова група (овачира). Члени овачира були родичами по

материнській лінії і господарювали, уся влада в даній групі належала

жінці-правительці. Трохи овачир складали рід – основну форму

соціальної організації ірокезів. Найважливіші характеристики роду: рід

вибирає свого сахема (главу роду) і вождя (військового проводиря) на

загальних зборах усіх своїх членів – як чоловіків, так і жінок; ці ж збори

мають право змістити своїх обранців, якщо вони не виправдали їхньої

довіри; екзогамія – у межах роду шлюби заборонені; у випадку смерті

кого-небудь майно переходило до його родичів, тобто повинне

залишатися в роді; члени роду зобов'язані надавати взаємну допомогу і

турботу, а також мстити за образи з боку представників чужого роду; рід

має визначені імена, користатися якими можуть тільки члени даної

родової громади; за пропозицією окремих облич родової громади рід міг

усиновляти сторонніх; рід має загальні релігійні свята, обряди і єдине

місце поховання; верховною владою роду була рада – збори всіх

дорослих членів даної громади. Кілька ірокезьких пологів утворили

фратрію, але вона не мала своїх специфічних органів керування. Ряд

пологів і фратрій складали плем'я. Найбільш загальні ознаки племені:

власна територія й особливе ім'я; визначений язиковий діалект; право

призначати на посаду сахемов і вождів, обраних родами, і право зміщати

їх, навіть усупереч бажанню роду; загальні релігійні церемонії; вищий

керуючий орган – рада племені, що складає з родових сахемов і вождів.

П'ять ірокезьких племен поєднувалися потім у єдиний спілку-

конфедерацію на чолі із союзною радою ( щоскладається з 50 сахемов) і

двома верховними вождями. Конфедерація – це найбільш розвитий тип

соціальної організації. Релігія ірокезів являла собою складний і

суперечливий комплекс анімізму в різних його формах, шаманизма,

пережитків тотемізму, фетишизму й інших компонентів. Характерною

рисою їхніх релігійних поглядів був нагуализм – шанування особистих

парфумів – заступників. Ця індивідуалізація вірувань була

Вступ до релігіознавства

безпосередньо зв'язана, з одного боку, з обрядами присвяти (саме в

процесі присвятних обрядів і здобувався дух-заступник), а з іншого боку

– шаманизмом, тому що ті, хто мав найбільш яскраві бачення і самих

могутніх особистих парфумів, ставали шаманами. Шамани виступали в

ролі посередників між парфумами, що наповняють увесь світ, і людьми,

а також у якості врачевателей. Численні парфуми природи

представилися переважно антропо- і зооморфними, хоча останнє

присуще в меншому ступені. Серед них особливо шанувалися «три

сестри» – парфуми маїсу, бобу і гарбуза; усі разом вони називалися

«наше життя», «наші годувальниці», що є, безсумнівно, відображенням

землеробського господарства. Поряд з цим в ірокезів широке поширення

одержала віра в деяку безособову силу (оренда), від володіння якої

залежить всякий успіх у житті людини. Основу релігійних вірувань

ірокезів склало шанування явищ природи, насамперед чотирьох стихій –

землі, води, вогню і вітру, а також сонця, місяця й інших природних явищ.

Даючи загальну характеристику релігійних поглядів ірокезів, Ф. Энгельс

писав: «Те був культ природи і стихій, що знаходився на шляху розвитку

до багатобожжя». На честь тих чи інших природних явищ проводилися

визначені свята, релігійні церемонії, обряди. «Різні племена, – за

словами Энгельса, – мали свої регулярні свята з визначеними формами

культу, а саме – танцями й іграми; танці особливо були складовою

частиною всіх релігійних торжеств; кожне плем'я проводило свої свята

окремо». Так, землеробський річний цикл охоплював шістьох свят:

нового року, клена, посіву, ягід, зеленого зерна, і врожаю. В ірокезів

збереглися деякі пережитки тотемізму, що знайшло своє відображення,

наприклад, у назвах пологів: Вовк, Ведмідь, Черепаха, Бобр, Олень,

Сокіл, Чапля і т.п. дуально-экзогамная організація, Що Існувала, відбита

в релігійних міфах про двох братів-близнюків: добром (Таронгайвагон) і

злом (Тавискарон). Була поширена також система таємних союзів, куди

входили мисливські союзи («Видра», «Орел», «Ведмідь», «Бізон»),

землеробські («Маски з кукурудзяних листів», «Сестри наших

годувальниць») і зв'язаний з лікуванням союз «Помилкових облич».

МЕЛАНЕЗИЙЦИ

Меланезийци перебували в стадії общинно-родового ладу, причому

в Центральній і Східній Меланезії вже починався процес розкладання

первісного ладу, а на заході був типовий розвитий родовий лад. Основу

їхньої господарської діяльності складало землеробство, переважно

подсечно-огневого типу. Головним знаряддям праці служили дерев'яні

землекопалки (мотики ще не було). Поряд із землеробством

меланезийци займалися морським рибальством і полюванням,

використовуючи для цього снасті, кошика, цибуля і стріли, спис і інші

знаряддя. Розводили домашніх тварин – свиней, собак і курей. Деяким

племенам уже було відомо гончарну справу: керамічні вироби ліпили з

глини й обпалювали на багатті. Меланезийци були осілими племенами,

за виключення банингов («бродячих хліборобів»). Основні форми

Кафедра філософських та соціальних наук

соціальної організації – рід, сільська громада і родина. На великих

островах зустрічалася племінна організація, усередині якої вже йшов

розподіл по територіальному принципі (сільська громада) і в залежності

від родинних відносин (рід, родина). Земля служила власністю громади,

усього колективу, кожна ж родина обробляла визначену ділянку і

користалася плодами своєї праці. У випадку припинення обробки землі,

вона поверталася в общинний фонд і могла бути використана іншими

родинами. У меланезийцев починає уже відокремлюватися ремесло, але

професійних ремісників ще немає. Відбувається процес майнового

розшарування: концентрація раковинних «грошей», свиней і інших

багатств у руках окремих облич; виникає мінова система «кула»,

з'являється в зародковій формі лихварство; починають виділятися вожді

в залежності від матеріального становища. Функції керування виконують

не тільки родові старійшини, але і спадкоємні вожді. З'являються чоловічі

таємні союзи: Дук-Дук, Ингиет (на півострові Газелі й островах Герцога

Йоркского), Сукве і Тамате (на Банксових островах). Очолюють таємні

союзи найбільш заможні люди, вступ у союзи зв'язано зі значними

внесками. Таємні союзи охороняли майно своїх членів, займалися

нагромадженням засобів, панували над родовим населенням, тримали

його в страху, діяли суд і розправу над ними, виконували визначені

релігійні обряди.

Релігійні погляди меланезийцев включають анімістичні, магічні й

інші елементи: шанування мана, культ предків, що зароджується культ

вождів. На шанування таємничої безособової сили (мана) уперше

звернув увагу Р.-Кодрингтон: «Релігія меланезийцев у змісті вірувань

складається в переконанні, що усюди існує надприродна сила, що

належить до області невидимого; а в змісті практики – у вживанні засобів

для звертання цієї сили у свою користь. Є віра в силу, що відрізняється

від фізичної сили і діє самими різними шляхами для добра і зла; і

володіти нею чи направляти її – найбільша перевага. Це є мана». Мана є

невидимою силою, але вона завжди зв'язана з конкретними людьми,

предметами, явищами. Якщо людина багата – він має мана, якщо човен

не тоне, а мережа ловить багато риби – вони теж володіють мана.

Всякий успіх є свідчення того, що це досягнуто за допомогою мана, є

показником володіння мала. Шанування мана (на наш погляд, дане

релігійне явище можна назвати манаизмом) являє собою фантастичне

відображення процесу диференціації, що почався, меланезийского

суспільства. Віра в мана зв'язана з розшаруванням, що відбувається

усередині общинно-родового ладу. «Усякий помітний успіх, – писав

Р.-Кодрингтон, – є доказ того, що людина має мана; його вплив залежить

від враження в народній свідомості, що він неї має; він робиться вождем

у силу її. Звідси влада людини, політична чи соціальна за своїм

характером, є його мана». Поряд з манаизмом широке поширення

одержала магія. Вона виступає в різних видах: лікувальна, шкідлива,

промислова, військова, землеробська й ін. Американський етнограф Б.

Маліновський, спостерігаючи на Тробриандових островах за

Вступ до релігіознавства

застосуванням магічних прийомів у меланезийцев, помітив, що до магії

звертаються не завжди, а в особливих випадках: при полюванні на акул

(під час лову дрібної риби до магії не прибігають), при будівлі човна

(будівництво будинку обходиться без магії), при посадці бульб (обробка

плодових дерев, що дають стійкий врожай, не супроводжується

магічними обрядами). Отже, магія застосовується в тих сферах

діяльності, де існує серйозна небезпека, зв'язана з ризиком для життя, а

також де успіх багато в чому залежить від зовнішніх випадкових

обставин, незалежних від людини. Усе це досить переконливо розкриває

соціальну природу магії, підтверджуючи правильність марксистського

розуміння соціальної сутності релігії. Магічні представлення

меланезийцев були зв'язані з анімістичними. Розрізнялися два види

парфумів: парфуми природи (вуи) і парфуми померлих (тамате); в одних

місцях Меланезії більше шанувалися вуи, в інші – тамате. З

анімістичними поглядами зв'язувалася також діяльність чоловічих

таємних союзів, особливо Дук-Дук і Тамате (слова «дука» і «тамате»

означають «дух померлого»). Майже скрізь у Меланезії був

розповсюджений культ предків, але найбільшим впливом він користався

на півдні країни – на Нових Гібридах і Нової Каледонии. На честь предків

виготовлялися людиноподібні зображення, предків розглядали як

хоронителів існуючих звичаїв, їхнього черепа зберігали в особливих

святилищах. Збереглися в меланезийцев і деякі елементи тотемізму:

тотемическая табуация, тотемические імена, своєрідна форма

індивідуального тотемізму, представлення, що нагадує австралійську

ідею тотемического втілення. Починає формуватися культ вождів – як

відображення процесу соціального розшарування. Він зв'язується

переважно з манаизмом: саме вожді мають багато мана, тому духу

померлого вождя варто поклонятися. «Дух, якому поклоняються, –

повідомив Кодрингтон, – це дух людини, що при житті мав у собі мана;

душі простих людей – це рядова маса парфумів, незначності як при

житті, так і після смерті».

У меланезийцев з'явилися професійні служителі культу: чаклуни,

магічні фахівці з будівництва човнів і ін., однак жрецтво, як спадкоємна і

відособлена соціальна група, ще не склалося.

РОЗКЛАДАННЯ РОДОВОГО СУСПІЛЬСТВА

І ФОРМУВАННЯ РАННЬОКЛАСОВИХ ВІДНОСИН

Первісне суспільство, хоча і повільно, але безупинно розвивалося.

В основі суспільного прогресу – розвиток продуктивних сил, насамперед

удосконалювання знарядь праці, суспільний поділ праці. Це привело до

появи надлишкового продукту, викликало процес соціального

розшарування, породило соціально-економічну нерівність –

безпосередню основу утворення класів. Розкладання

родоплеменних^відносин викликали глибокі зміни в сфері духовної

культури суспільства, включаючи і релігію. На даній стадії суспільного

Кафедра філософських та соціальних наук

розвитку знаходилися народи: чукчі, зулуси, полинезийци, древні

слов'яни, древні германці, майя. Їхні релігійні представлення містили в

собі: у перших, елементи доанимистических поглядів (фетишизм, магія,

тотемізм); по-друге, анімістичні погляди (анімізм, шаманизм, культ

предків, манаизм); у – третіх, ранній політеїзм. Політеїзм – це віра в

реальне існування безлічі богів.

На відміну від парфумів боги носять спеціалізований (бог грози, бог

сонця, бог війни і т.п.) і персоніфікований характер, тобто мають особисті

імена. Починає складатися дійсний пантеон богів, що є уособленням не

тільки природних, але і суспільних сил. Боги древніх слов'ян: Перун – бог

блискавки, грози, грому, а пізніше – і бог війни; Рід – спочатку бог –

заступник, потім -бог родючості; Білястий – "скотий бог", бог багатства,

скотарства, плідності; Мокошь – богиня родючості, покровителька

ткацтва й інших жіночих робіт; Даждь бог – бог сонця; Стри бог – бог

неба і вітри й інші божества. Боги древніх германців: Водан (Один) – бог-

воїн; Тор (Донар) – бог грому і блискавки; Бальдер – божество

родючості; Локи – бог вогню; боги – заступники племен: Нертус, Танфана

й ін. Полинезийские божества: Тане – бог сонця; Ту – бог війни; Ронго –

бог дощу, землеробства; Тангароа – творець землі і людей (на Самоа),

бог моря і риб (на Маркізьк островах), бог-заступник ремісників (на

островах Тонго). Процеси соціального розшарування суспільства

приводять до формування культу вождів, утворенню таємних союзів,

культу особистих парфумів – заступників (нагуализм), виникненню

жрецтва. В міру розкладання родового ладу підсилювалася влада

вождів. Сакралізація вождя виявлялася в ряді відносин: його авторитет

здобував надприродну санкцію, шанування померлих вождів і виконання

вождем культових функцій. Звичайно ці три компоненти й утворювали

єдину систему культу вождів, що одержав найбільше поширення в

народів Африки і Полінезії. Так, у Полінезії вожді стають об'єктами

релігійного культу: до них відносяться як до живих божеств, їхні імена в

ряді місць (на Самоа, Гаїті) було заборонено вимовляти, а місця їхнього

поховання перетворювалися у святилища. Вважалося, що вожді

володіють найбільш могутньої мана, що і приносить їм удачу у всіх

справах. Вождь міг накласти табу на будь-який предмет, яким ніхто

відтепер не мав права користатися, крім, зрозуміло, самого вождя. Сам

же вождь і його майно були табу для навколишніх. Іноді вожді виступали

одночасно й у якості жрецов. Або ж самі призначали жрецов. Різна доля

уготована душам вождів і простих общинників: перших очікує щасливе

життя, а другі ідуть кудись під землю (на островах Тонга ця ідея

виражена більш різко: душі вождів будуть жити після смерті, а душі

простих людей відразу ж гинуть). Процеси соціального розшарування

суспільства приводять і до утворення таємних союзів, що являють собою

зародкову форму держави, знаряддя панування виникаючої верхівки

суспільства, що рухається до розколу на класи. Таємні союзи – це

одночасно і релігійні організації (С.А.-Токарєв вважає навіть щодо

самостійної форми релігії), зв'язані з визначеними релігійними поглядами

Вступ до релігіознавства

і культовою діяльністю. Виділення окремої особистості в процесі розпаду

общинних зв'язків породжує поява нагуализма – культу особистих

парфумів заступників. У нагуализме яскраво виявляється чисто

індивідуальне відношення людини до надприродного, особистісне

відношення, що одержить розвиток особливий у світових религиях.

Найважливішою подією періоду розкладання родового ладу є утворення

жрецтва. На попередніх етапах існування релігії культові функції

звичайно виконували глави пологів і родин. Мали місце окремі служителі

-чаклуни, знахарі, "делатели дощу" і інші, але вони не були особливим

соціальним шаром суспільства, професійними служителями. Це стало

можливо лише на пізніх етапах розвитку первісного суспільства. Поява

жрецов істотно змінило всю релігійну систему -вірування, культову

практику, організаційну структуру. З переходом до класового суспільства

почався новий, якісно інший, період історичного розвитку релігії.

На завершальній стадії первісного суспільства знаходилися

народи: чукчі, зулуси, полинезийци, древні слов'яни, древні германці,

майя. Розглянемо деякі їхні соціальні і релігійні характеристики.

ЧУКЧІ

До початку колонізації чукчі перебували в стадії розкладання

первіснообщинного ладу. У залежності від території проживання вони

підрозділялися на приморських і континентальних чукчів. Основу

господарської діяльності в жителів примор'я складав морський

промисел, а в жителів тундри – оленярство, підсобними заняттями

служили збирання і рибальство. Головні знаряддя праці – спис, цибуля і

стріли, мережі, а засобу пересування – собачі запряжки. Оленние чукчі

вели кочовий спосіб життя, організувати під час стоянок стійбища, що

складаються звичайно з 3-4 родин, що мають між собою родинні зв'язки;

тривалість стоянок залежить від часу року і кормових умов для оленів.

Приморські чукчі були переважно осілими, утворити селища не по

родинному, а по територіальній ознаці. Основним осередком соціальної

організації чукчею виступає родина. Але дійсними членами родини є

тільки ті, котрі знаходяться в загальному житлі, що свідчить про

неміцність родинних уз. "Відрив від загального житла – в оленярів від

стійбища – є одночасно розривом господарських і родинних

зв'язків"(В.Г.-Богораз-Тан). Чукотська система споріднення головним

чином патрилинейная: батьківська лінія переважає над материнською.

Шлюби переважно моногамни, але досить часто (приблизно третина)

зустрічається полігамія – у найбільш імущих чукч; подекуди ще

розповсюджений і звичай групового шлюбу. Кілька родинних родин

утворювали сімейну групу (варат), що носила хитливий

характер.-ст.Г.-Богораз-Тан у своїй фундаментальній праці про чукчів

вважає, що варат можна розглядати як зачаток роду. Однак імовірніше

всего вважати саме зворотне: варат – продукт розкладання родової

організації, тим більше що і сам-ст.Г.-Богораз-Тан говорить далі, що

раніш сімейна група була більш споєної і наближалася до роду. Родова

Кафедра філософських та соціальних наук

організація в чукчів уже зжила себе: відбувався процес соціального

розшарування, утворення, з одного боку, заможних родин, а з іншого

боку – родин бідняків. Багаті родини починають використовувати праця

бідняків, перетворюючи їх власне кажучи у своїх батраків, експлуатуючи

незаможних. В оленярів, наприклад, соціальна структура досить яскраво

показує процес соціального розшарування: хазяїни – їхні родичі –

помічники хазяїнів – бідняки-блукачі ("даремно ходять", "бурлаки"). А в

приморських селищах бідних родин, що не мають ні родичів, ні друзів,

ще більше, ніж серед оленярів.

Релігія чукчів являє собою складну систему, що складається з

елементів аниматизма, анімізму, шаманизма, магії, фетишизму.

Аниматизация природних явищ, за словами-ст.Г.-Богораз-Тана, полягає

в тому, що "чукчі вважають, що вся природа – живаючи і кожен

матеріальний предмет може діяти, рухатися по своїй волі". Поряд з

одушевлением природних предметів і явищ у чукчів існують

представлення про три типи надприродних істот: "хазяїни" лісу, рік, озер,

тварин, рослин і інших явищ природи; злі парфуми (келет) і добрі

парфуми (варгет). Найбільш важливе значення мають келет, що

підрозділяються на три класи: злі парфуми, що полюють за людськими

душами і тілами; кровожерливі канібали, що живуть десь на віддаленому

березі; парфуми, що прилітають на заклик шамана і допомагають йому.

Якось шаман розповідав-ст.Г.-Богораз-Тану про злий духах-келет: "Ми

оточені ворогами. "Парфуми" увесь час невидимо нишпорять навколо,

роззявляючи свої пащі. Ми поклоняємося і даємо дарунки в усі сторони,

просячи захисту в одних, даючи викуп іншим, нічого не одержуючи

даром". Однієї з особливостей келет є те, що парфуми постійно

змінюють свій зовнішній вигляд, свої розміри: те вони маленькі, як

комарі, то приймають вигляд людей, то піднімаються як гори. Дуже

своєрідні і представлення чукчів про душ: "По віруваннях чукоч, у

людини, крім однієї душі, що відає всім тілом, є ще кілька часткових душ.

Є спеціальні "душі органів тіла", ніг і рук. Ці душі можуть бути випадково

втрачені, і тоді відповідний орган хворіє і навіть зовсім відсихає"

(В.Г.Бгораз-Тан). Після смерті людини душа попадає в один з верхніх чи

нижніх світів, де веде такий же спосіб життя, як на землі. Кількість світів

звичайно 5, 7 чи 9, вони розташовані симетрично в рівному числі над і

під землею: кожному верхньому світу відповідає нижній, земля одного

світу є небом іншого. Центральне місце в релігійній системі чукчів

займають посередники між парфумами і людьми – шамани –, що

претендують на виконання найважливіших функцій: захист від злих

парфумів, лікування, передбачення, що застерігає людину від небезпеки.

У чукчів існують три категорії шаманів: по-перше, шамани-духовици – ті,

"які мають постійне спілкування з парфумами, говорять їх голосами

прямо і чревовещательно, роблять різні фокуси в темряві і при світлі,

одним словом представляють зорову, театральну сторону шаманства";

по-друге, шамани-предвещатели, вони "займаються пророкуваннями

майбутнього за допомогою гадання різними предметами, але часто

Вступ до релігіознавства

також тільки за допомогою "внутрішнього голосу"; по-третє, шамани-

заклинателі, вони "займаються заклинаннями і чарами, що складні в

чукоч, також магічною медициною і хірургією". Однак "цей поділ не дуже

різко, і не рідко всі три категорії шаманства зосереджуються в одному

обличчі" (В.Г.-Богораз-Тан). У чукчів колись було сімейне шаманство, але

потім воно прийняло форму індивідуального шаманства. Шаманами

звичайно стають люди з неврівноваженою психікою, нерідко епілептики,

легко збудливі, імпульсивні, здатні впадати в транс. Шаманське

камлание, – відзначає-ст.Г.-Богораз-Тан, – робить великий психологічний

вплив: "Шаман починає дію співом і стукотом у бубон. Спів складається з

короткої музичної фрази, що повторюється кілька десятків разів, потім

заміняється інший. У тісному приміщенні спів і бубон роблять оглушливе,

дурманне враження. Шаман користається бубном як резонатором і за

допомогою його намагається відхиляти хвилі звуків вправо і вліво. Через

трохи часу вже зникає можливість орієнтуватися в темряві і здається,

начебто голос шамана переміщається з кута в кут, знизу нагору і назад".

Чукотські шамани ще не виділилися в замкнуту касту, вони є

напівпрофесіоналами: "я не зустрічав чукотських шаманів, про які можна

було б сказати, що вони живуть винятково на доходи від свого

мистецтва. Шаманство завжди є свого роду підсобним промислом"

(В.Г.-Богораз-Тан).

Серед інших релігійних форм у чукчів слід зазначити магію, що

виступає в різних видах: промислова, лікувальна, шкідлива, любовна і

т.д. Вона охоплює відповідні заклинання, заборони, прикмети і

тлумачення снів. От, наприклад, зразок заклинання при полюванні на

моржів: "ПРО, моржі! Я скарбу ваші вуха на широку залізну сковорідку,

щоб ви не могли почути шарудливого звуку байдари, що під'їжджає,".

Збереглися в чукчів і деякі елементи фетишизму, переважно у виді

шанування різних амулетів і талісманів. Ці фетиші мали в основному

антропоморфний вид, підрозділялися на сімейні й індивідуальні. Вони

призначалися для захисту від злих парфумів усієї чи родини окремої

особистості, виступали як охранители череди оленів, житла, човнів і т.п.

ЗУЛУСИ

До приходу європейських колонізаторів племена Південної Африки

зулуси перебували в стадії розкладання первіснообщинного ладу і

формування раннеклассових відносин . (Місіонер А.Т.-Брайнт, що

прожив серед зулусів з 1883 по 1935 роки вважає навіть, що в них

існувала держава на чолі з королем, причому держава ідеальне, про яке

мріяв ще Аристотель. Однак це не відповідає дійсності). Ведучими

галузями господарства зулусів були землеробство і скотарство.

Землеробством займалися жінки, використовуючи як знаряддя праці

спочатку дерев'яні, а потім залізні мотики. Головне заняття чоловіків –

скотарство, вони розводили корів, овець, кози. Уже відбулося відділення

ремесла від землеробства і скотарства, з'явилися гончарне виробництво

(їм займалися жінки) і ковальська справа. Основним елементом

Кафедра філософських та соціальних наук

соціальної організації зулусів була родина, переважно полігамна (у

деяких заможних зулусів було від 6 до 12 дружин). Нестримно йшов

процес соціального розшарування, з'явилася приватна власність,

виникли багаті і бідні родини общинників, виділилася родова і племінна

знать. Дослідники зулусів відзначають: "Земля усе ще була колективною

власністю племен і їхніх підрозділів, але користування землею було вже

часткою. Худоба і знаряддя праці були приватною власністю великих

патріархальних родин. У їхньому користуванні знаходилися садиби й

оброблена земля, вони по власному розсуді розпоряджалися

продуктами своєї праці... Вже існувала майнова нерівність серед

рядових общинників: були багаті і бідні. Існувала позичка худобою і,

отже, економічна залежність бідних від багатих. Родоплеменная верхівка

експлуатувала своїх одноплемінників і тримала у своїх руках значні

багатства. Вожді племен і родових старійшин були великими

скотовладельцами, а відхід за їх чередами лягав важкою повинністю на

рядових общинників". На чолі племен стояли вожді, яких обирали на

загальних зборах племені, але тепер виділяються окремі родини, з рядів

яких і обирають вождів: вони носять, так сказати, династичний характер.

Зміцнюються міжплемінні зв'язки, на початку XIX століття була створена

конфедерація племен, на чолі якої стояв вождь Чака. При ньому

починалася спроба створити єдину "націю", що спирається на загальну

армію, цьому перешкодила збройна інтервенція англійських

колонізаторів. Характеризуючи в цілому суспільство зулусів до початку

колонізації, можна сказати: "Перед нами картина первіснообщинного

ладу в його останній фазі розвитку: родоплеменная структура ще жива,

але уже утратила свою колишню стрункість і стійкість; існує приватна

власність, з'явилися багаті і бідні, але суспільство ще не розкололося на

антагоністичні класи; керування суспільними справами зосереджено в

руках династичних родин, але державного апарата насильства ще ні".

Основними формами релігії зулусів були культ предків і анімізм.

Шанувалися не просто предки, а тільки померлі вожді, що відбиває й

освячує існуюче в суспільстві нерівність. Процес сакралізації вождів

прийняв у зулусів форму значного соціального і релігійного явища Вождь

виконував ряд найважливіших функцій: він був самим сильним чаклуном

племені, за яким завжди залишалося вирішальне слово; шляхом

жертвоприносин він викликав дощ і тим самим забезпечував врожай; він

освячував зерно і плоди нового врожаю. У випадку смерті вождя убивали

і ховалися разом з ним усіх його слуг. Щодо загробного життя зулуси

вважали, що людина після смерті продовжує те ж життя, що і на землі,

але в підземному світі. Анімістичні представлення зулусів найбільше

яскраво проявилися в культі "небесної принцеси" (Номкубулвана), що

шанувалася як покровителька землеробства. У її честь жінки

улаштовували визначені церемонії, волаючи до "небесної принцеси":

"Подай нам зерна!". На думку А.Т.-Брайанта, даний культ, імовірніше

всього, запозичений ззовні: "Озирис у Єгипті, Адоніс у Сирії, Дионис у

Малій Азії, Деметра в Греції, Церера в Римі і Номкубулвана в Зулуленде,

Вступ до релігіознавства

якщо і не те саме обличчя в різних образах, то, у всякому разі, діти одних

батьків". Однак цілком можна припустити, що шанування "небесної

принцеси" є самобутнім, а не запозиченим, і відбиває землеробську

діяльність. У зулусів збереглися також деякі пережитки тотемізму,

головним чином у назвах кланів: Ньяти-буйвал, Ндлову-слон і т.д.

ПОЛІНЕЗІЙЦІ

Полинезийци знаходилися на завершальній стадії переходу від

первіснообщинного до класового суспільства, коли класові угруповання

фактично вже склалися (знати, общинники і раби), але держава ще не

виникла. "Суспільний лад полинезийцев до колонізації представляв

собою конкретний приклад тієї стадії суспільного розвитку, коли

фактично вже склалися класові угруповання: привілейований клас –

землеробська знать, потім – простий народ, що складається з

общинників – хліборобів і ремісників, і, нарешті, раби; але машина для

придушення одного класу іншим – держава – ще не створена". Відбулося

відділення ремесла від землеробства, однак останнє було ведучою

галуззю господарства. У землеробстві широко застосовувалося штучне

зрошенні, хоча техніка оброблення залишалася примітивної: основними

знаряддями праці були дерев'яні коли (до). Важливе значення мали

рибальство і будівництво судів, що уражало європейців своїм високим

технічним рівнем. Полювання і приручення тварин (розводили свиней,

собак, курей)виконували допоміжну роль. Хоча полинезийци ще не знали

металу, але їхня кам'яна техніка була віртуозною: "незважаючи на

наявність кам'яних знарядь, культуру полинезийцев у цілому навряд чи

можна дорівняти до культури європейського неоліту: вона не уступала в

багатьох відносинах культурам епохи бронзи". Житлами полинезийцев

служили будинку, спорудженням яких займалися особливі ремісники;

минулого і спеціальні общинні будинки до 30-м довжини. Основу

соціальної організації складала сімейна громада, що включає три-чотири

покоління (30-50 чоловік), вона мала свою землю, своє господарство.

Специфічним для полинезийцев було те, що розпад матріархального

роду не привів до утворення батьківського роду, а виникла дволінійна

система споріднення. Кілька сусідніх племен утворювали сільську

(територіальну) громаду, що мала свій орган керування, що складає з

представників найбільш великих, заможних і впливових родин. Високий

рівень економічного розвитку виключав необхідність участі в праці всіх

членів громади. Відбувається різке розшарування населення Полінезії на

ряд відособлених груп: вожді (арії) – спадкоємна каста, родова знать

(рангатира), ремісники, імущі общинники, обезземельние общинники,

раби. Причому, рабство вийшло вже далеко за патріархальні рамки:

раби належать тепер не всій громаді, а тільки окремим родинам, влада

імущим. Відокремлення груп, спадкоємна передача майна, а також

професійного досвіду, тенденція до ендогамії, – такі найбільш характерні

риси соціально-економічного розшарування полинезийского суспільства.

Даючи саму загальну і коротку оцінку даного суспільства, можна сказати