Хвостов В.М. Вступ у релігіознавство

Подождите немного. Документ загружается.

Кафедра філософських та соціальних наук

протиставляють їх, зв'язуючи релігію лише з пропициальним культом).

Сама культова діяльність має складний структурний склад і

охоплює: суб'єктів діяльності – як служителів культу, так і рядових

учасників; культові дії – вербальні (молитва, проповідь, спів), візуальні

(уклони, танці й ін.), жертвоприносини; предмети і засоби культу, що

представляють собою своєрідні матеріальні символи, а також особливий

("релігійний") мова. У структуру культової діяльності включаються і

спеціальні часові-тимчасові-просторово-тимчасові параметри, місце і час

релігійної діяльності: "священні" місця (храми, гаї, ріки і т.п.) і "священне"

час – особливий для кожної конфесії календар, що регламентує

розпорядок проведення відповідних культових дій.

Культова діяльність – явище поли функціональне, вона виконує в

релігійній системі ряд важливих функцій:

- практично регулятивну – якщо нормативна функція релігійної

свідомості складається в керуванні людським поводженням за

допомогою духовних факторів (норм, цінностей, установок і т.п.), те

культова діяльність регулює поводження людей за допомогою

відповідних обрядів, процесій, свят і інших культових форм;

- комунікативну – культова діяльність виступає як специфічна форма

спілкування людей;

- функції інтеграції і диференціації – культова діяльність сприяє

об'єднанню людей по визначених релігійних ознаках, але в той же час

вона і роз'єднує їх, якщо вони відносяться до різних чи конфесій

різним плинам усередині того самого віросповідання;

- культова діяльність сприяє формуванню, стабілізації і зміцненню

релігійних почуттів, настроїв, вірувань, усіляко перешкоджаючи

їхньому ослабленню і вгасанню, використовуючи в цих цілях музику,

слово, живопис, архітектуру й інші види і жанри мистецтва.

Крім культової діяльності, у практичний элемент релігії входять

також релігійні організації (установи, інститути) і релігійні відносини. У

религиоведении виділяють наступні види релігійних організацій: церква,

секта, деномінація, орден, братерство, таємне суспільство, мистерийние

союзи, містика, сампрадайя (индуистский тип релігійної організації) і інші.

Слід зазначити, що проблеми релігійних організацій – їхня типологія,

структура, функції й ін. ще недостатньо досліджені в науковій літературі.

Найбільш важливим і відносно вивченим релігійним інститутом є церква.

Однієї з характерних її особливостей виступає ієрархія, ієрархічний

пристрій. Це відноситься не тільки до поділу її членів на клір і мирян, але

і до строгої ієрархії усередині самих священно- и церковнослужителів. У

структурі церкви можна виділити ряд елементів: суб'єктів, функціонерів –

як служителів, так і рядових членів; базисний елемент – хазяйновиту-

господарчу-матеріально-господарську і фінансову основу організації;

регулятивний елемент – центр по керуванню діяльністю даної

організації; нормативний – наявність практичних розпоряджень

(обов'язків і заборон) групового й індивідуального поводження, правила

прийому, рекрутации нових членів; доктринальний елемент – теоретичне

Вступ до релігіознавства

обґрунтування необхідності і винятковості даної церкви. Церковний тип

організації виникає в умовах утворення держави і є своєрідною моделлю

держави, створений по образі і подобі державної організації. Дійсно, як

держава, так і церкву мають визначені економічні підстави,

управлінський, організаційно-управлінський апарат (примуси і

переконання), розпорядження практичного поводження і специфічні

концепції виправдання. Церковний інститут виконує в суспільстві ряд

функцій:

- управлінські-управлінське-управлінський-організаційно-управлінська –

керівництво релігійними колективами й індивідами, інтеграція людей

по визначених релігійних ознаках;

- авторитарну – функцію насильства, примуса, переслідування

инаковерующих і інакомислячих;

- формування і посилення релігійних поглядів і почуттів (у процесі

культової діяльності, у родині, у школі і т.п.), психологічний вплив;

- місіонерську функцію – розширення сфери впливу, експансія,

пропаганда даного навчання серед населення, що не є

послідовниками цієї церкви;

- функцію "представництва" – представляти дану релігію у відносинах з

іншими елементами соціальної системи, особливо з державно-

правовими органами і релігійними організаціями інших конфесій. Як

уже відзначалося, практичний елемент релігії включає також і релігійні

відносини, що виступають у якості одного з видів суспільних відносин

– поряд з економічними, політичними, правовими, моральними й

іншими. У релігійній системі існують різні види зв'язків і відносин.

релігійні зв'язки можна, підрозділити в залежності від їхнього

структурного рівня на наступні: духовний елемент – практичний;

зв'язку між елементами релігійної свідомості; зв'язку між елементами

практичної сторони релігії; зв'язку між елементами духовної і

практичної сфер релігії; зв'язку між елементами різних рівнів, а також

між окремими компонентами і структурою в цілому. Серед

взаємозв'язків варто особливо виділити зв'язку між повсякденною

релігійною свідомістю і масовою культовою діяльністю, що і

складають своєрідне "ядро" структури релігії. Що стосується

релігійних відношенні, то вони складають особливий вид зв'язків: це

зв'язку не між ідеями, об'єктами, людьми й ідеями, об'єктами, а тільки

взаємозв'язку між людьми, тобто між суб'єктами. У структурі релігійних

відносин можна виділити два основних види відносин – внутрішні і

зовнішні. Внутрішні – це відносини в рамках даної релігійної системи:

між рядовими віруючими (мирянами), між мирянами і служителями

культу (кліром), усередині кліру між служителями культу і їхніх груп.

Зовнішні – це відносини між віруючими різних конфесій, між

служителями різних віросповідань, між мирянами і кліром різних

конфесій.

Така структура релігії як соціального і духовного явища, як форми

практичній-духовно-практичної діяльності. Важливо підкреслити, що, по-

Кафедра філософських та соціальних наук

перше, всі елементи релігії взаємозалежні між собою й утворять

визначену цілісну систему. Тому при розгляді якого-небудь одного

компонента (наприклад, релігійної свідомості, культової діяльності й

інших) необхідно враховувати його місце в релігійній системі,

взаємозв'язку з всіма іншими компонентами. По-друге, структура релігії є

динамічної, вона історично змінюється. У процесі історичного розвитку

релігії можна виділити три основних типи релігійних структур: бінарна

структура – це структура родоплеменних религий, що складається з двох

компонентів (міф – ритуал); цілісна структура – це структура

этногосударственних религий, що має складний структурний склад;

універсальна структура – структура світових религий – буддизму,

християнства й ісламу.

РЕЛІГІЯ В СТРУКТУРІ СУСПІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Релігія являє собою один з важливих елементів громадського

життя. Суспільство – це складна і динамічна система, вища форма руху

матерії, у структурі якої виділяють ряд основних сфер – економічна

(матеріальне виробництво), соціальна, політична і духовна. Економічна

сфера – це трудова діяльність людей по виробництву матеріальних благ,

матеріальної основи життя суспільства. Вона охоплює суб'єктів праці,

засобу праці, предмети праці, а також економічні відносини – відносини

між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання

матеріальних благ. Соціальна сфера – це соціальна структура

суспільства, сукупність різних соціальних груп – брачно-сімейних,

етнічних, соціально-економічних (касти, стани, класи), віковий^-порожніх-

вікових, професійних, територіальних, конфесіональних і інших.

Політична сфера – це політична система суспільства, сукупність

державних і недержавних організацій і установ. До державних

організацій відносяться: законодавчі органи, виконавчі органи, юридичні

органи, органи дипломатичної служби, збройні сили, органи внутрішніх

справ, державної безпеки й ін.; до недержавних – політичні партії,

профспілки, молодіжні політичні організації, жіночі політичні організації й

інші. Духовна сфера – це духовна культура суспільства, що включає

науку, мистецтво, мораль, філософію і релігію.

Розглядаючи ті чи інші сторони, сфери, елементи громадського

життя мислителі минулого прагнули виділити якийсь головний,

визначальний компонент, від якого залежить уся соціальна система. У

цьому плані можна виділити три основні точки зору, три підходи:

- ідеалістичний підхід – головна роль у суспільстві належить

духовному релігії-елемента-релігії (Л.-Фейєрбах), моралі

(Ул.-Соловйов, Л.Н.-Толстой), людському розуму

(Н.Г.-Чернишевський);

- матеріалістичний підхід (К.-Маркс, Ф.-Энгельс) – основу

громадського життя складає матеріальне виробництво, на базі

якого існують і розвиваються соціальна структура, політична

організація і духовна культура;

Вступ до релігіознавства

- теорія факторів (М.-Вебер) – всі елементи громадського життя

рівнозначні, рівноцінні; на якихось етапах розвитку суспільства

може домінувати, наприклад, релігія, на інші – економіка і т.п. На

думку Вебера, у становленні капіталізму вирішальну роль зіграв

протестантизм: саме протестантська етика породила дух

капіталізму (індивідуалізм, заповзятливість, прагнення до

збагачення і т.п.), що і створив буржуазне суспільство. Свою

концепцію Вебер відкрито протиставив матеріалістичному

розумінню історії, розробленому Марксом, відповідно до якого

основу громадського життя складає економіка. Вебер прагнув

довести, що в період формування капіталізму буржуазна економіка

була породжена протестантською релігією і мораллю, тобто

економіка може залежати від духовних факторів. Питання про

головний елемент суспільної системи знімається й у школі

структурно-функціонального аналізу – одного з найбільш

розповсюджених напрямків у сучасній західній філософії і соціології

(Т.-Парсонс, Р.-Мертон,-ст.-Маліновський і ін.). Вона вважає, що усі

компоненти соціальної системи функціонально взаємозалежні,

взаємно" доповнять один одного і не можуть існувати друг без

друга. Серед них немає головного, визначального елемента: усі

вони рівноцінні, рівнозначні і забезпечують рівновага соціальної

системи.

При розгляді місця і ролі релігії в історії суспільства слід зазначити,

принаймні, дві важливих обставини. По-перше, історичний розвиток

релігії в основному не збігається із суспільним прогресом: періоди

розквіту суспільства і релігійного підйому знаходяться в зворотному

відношенні друг до друга. Суспільний прогрес часто веде до упадку

релігії, звуженню релігійного ареалу, ослабленню її впливу на всі сфери

життя суспільства. І навпроти: соціально-економічні, політичні і духовні

кризи, що викликають спад громадського життя, приводять до

пожвавлення релігії, її підйому, посиленню соціальної значимості.

Оскільки суспільний прогрес супроводжується на тих чи інших етапах

історичного розвитку періодичними спадами, зупинками в розвитку,

тимчасовими відступами назад, регресом у деяких областях

громадського життя, те саме в ці історичні періоди і відбувається

посилення релігії, її відродження в традиційних чи формах активні

пошуки яких-небудь нових форм релігії. От чому історію релігії не можна

розглядати сугубо механічно, як однолінійний процес її підйому ("знизу –

нагору") чи упадка ("зверху – униз"): у реальному процесі діють звичайно

обидві ці тенденції, хоча одна з них і може бути домінуючої на даному

етапі розвитку. По-друге, у ході історичного розвитку суспільства

змінюється місце (а значить і функції) релігії в структурі громадського

життя. Виявляється тенденція видалення релігії від економічного базису.

У первісному суспільстві релігія органічно зв'язана із соціально-

економічним і духовним життям суспільства, безпосередньо "уплетена" у

процес матеріального виробництва і систему кровнородственних

Кафедра філософських та соціальних наук

відносин, вона ще не відділена від економічного базису. При

рабовласництві і феодалізмі релігія переміщається головним чином у

політико-юридичну надбудову, зберігаючи при цьому досить міцні позиції

в економічній і духовній сферах громадського життя. З переходом до

капіталізму вплив релігії починає падати, виникає і набирає силу процес

секуляризації, звільнення тих чи інших сторон.життя суспільства від

домінуючої ролі релігії. У першу чергу секуляризація охоплює соціально-

економічну і політико-юридичну сфери. Релігія усе далі віддаляється від

економічного базису, переміщається насамперед в область духовного

життя, причому стає сферою, найбільш вилученої від економіки – у

порівнянні з наукою, мораллю, мистецтвом і іншими духовними

явищами.

У структурі громадського життя релігія взаємодіє з усіма її

компонентами – матеріальним виробництвом, соціальною структурою,

політичною організацією і духовною культурою.

Релігія й економіка. Як відомо, релігія охоплює не тільки духовну,

але і матеріальну сферу. Одним з її важливих компонентів виступають

релігійні організації, що займаються і господарсько-економічною

діяльністю. У минулому релігійні храми (у Єгипті, Вавилоні, Індії, Римі й

інших країнах світу) були одночасно й економічними центрами: вони

були власниками землі, худоби, рабів, золота й інших матеріальних

цінностей. Це повною мірою відноситься і до християнської церкви, що

мала свої землі, кріпаків ("монастирських") селян, нерухоме майно

(склади, готелі, магазини і т.п.), коштовності (золото, срібло і т.п.),

фінансові ресурси. При монастирях створені спеціальні майстерні по

виробництву релігійної атрибутики, що потім реалізується в храмах

(продаж ікон, свіч, хрестиків, релігійної літератури й ін.). Релігійні

організації беруть безпосередню участь у виробництві, розподілі, обміні і

споживанні матеріальних благ, тобто займають визначене місце в

структурі виробничих відносин. Релігія впливає на економіку також і

через суб'єктів праці, через тих людей, що беруть участь у створенні

матеріальних цінностей. Роблячи вплив на їхню свідомість, релігія тим

самим впливає і на їхнє поводження, їхню трудову діяльність. Релігія

може сприяти стимулюванню трудової діяльності (наприклад, у

протестантизмі, особливо в лютеранстві, кальвінізмі й інших плинах

протестантизму) або, навпаки, паралізувати її (у первісному

християнстві). У першому випадку протестантизм освячує земну

діяльність людини, у тому числі й економічну, обіцяючи за земні успіхи

загробне блаженство. В другому випадку первісне християнство пряме

протиставляє, своє навчання земному благополуччю: "Царство Моє не

від світу цього", "Не шукайте світу, ні того, що у світі" і т.п. Порівнюючи

протестантську і православну етику, зокрема, відношення до праці і

форми трудової діяльності, не можна не помітити, що вони багато в чому

протилежні. У протестантизмі в центрі уваги окрема особистість, що

безпосередньо несе відповідальність перед Богом, без якихось

посередників в особі священнослужителів. Православ'я ж виходить із

Вступ до релігіознавства

принципу соборності, колективності: особистість виступає насамперед як

член якогось колективу, якоїсь спільності – держави, церкви, соціальної

групи. Звідси – і відповідні форми економічної діяльності: у першому

випадку найкраще спрацьовує індивідуальне підприємництво, приватна

власність, у другому – ті чи інші форми колективної діяльності,

колективної власності. Як показує досвід останнього років, спроби

перенести економічні моделі з Європи, де вони показали свою

ефективність, у Росію, Україну і Білорусію привели тільки до розвалу

економічної системи, спаду виробництва, глибокій економічній кризі,

гіперінфляції, зниженню життєвого рівня й інших негативних наслідків.

Іншого і не могло бути, тому що тут не враховані релігійно-етичні

фактори, що протягом тисячоріччя сформували відповідну психологію

народу. На цю обставину вказував ще П.Я.-Чаадаєв у своїх

"Философических листах" (30-і роки ХIХ століття). Православно-

византийская культура створила інший тип особистості й іншу соціальну

психологію, чим католицька і протестантська культура в Європі, що

безпосередньо впливає на всі сфери громадського життя, включаючи й

економіку.

Релігія і соціальна структура. Соціальна структура суспільства

охоплює безліч (біля тридцяти) соціальних груп – соціально-економічні

(касти, стану, класи), етнічні (рід, плем'я, народність, нація), брачно-

сімейні, порожні-вікові, професійні, територіальні, конфесіональні й інші.

Релігія взаємодіє з усіма цими групами: кожна з них впливає тим чи

іншим способом на релігію, а вона, у свою чергу, впливає на ці групи.

Так, релігія безпосередньо зв'язана із соціально-економічними групами.

Кастова структура Древньої Індії привела до виділення жрецов

(брахманів) як вищу касту суспільства і формуванню особою релігії-

брахманізму. Тут соціально-економічна і релігійна структури виявилися

тісно переплетені, взаємно перейшли друг у друга. Слід зазначити, роль

релігії в соціально-економічній структурі суспільства не цілком

однозначна. З одного боку, релігія освячує сформовану кастову, станову

чи класову структуру суспільства, додає їй ореол трансцендентності

("усяка влада від бога"), сприяє збереженню статус-кво і його зміцненню.

На цю обставину зовсім правильно вказували багато мислителів

минулого – від Епікура до Маркса. Релігія дійсно виконує визначені

класові функції: призиваючи зберегти існуючу систему, вона тим самим

підтримує панівні класи, виражає, і захищає їхні інтереси. Але така

однозначна оцінка була б не зовсім правильної, страждала однобічністю.

Справа в тім, що релігія, з іншого боку, іноді відкрито виступає проти

існуючого суспільного ладу, розглядаючи його як несправедливий і

аморальний. Як приклади можна назвати виникнення буддизму як

протесту проти кастової системи, заперечення первісним християнством

погрязшего в гріхах "світу цього", ліві католицькі руху в Латинській

Америці і їхній боротьбі проти диктатур, що існували, і ряд інших. Отже,

релігія здатна виконувати двояку функцію: зміцнювати існуючий порядок,

зберігати статус-кво, чи виражати протест проти нього, відкидати його.

Кафедра філософських та соціальних наук

На наш погляд, перша функція релігії є все-таки домінуючої, а друга

виникає скоріше як виняток, але не як правило. Релігія тісно зв'язана і з

етнічними групами. Для домирових религий узагалі характерний етнічний

ареал: родоплеменние релігії зв'язані з життям даного чи роду племені, а

національно-державні – з життям даного чи народу даної нації. І тільки

світові релігії (буддизм, християнство й іслам) зуміли переборовши ці

обмеження і придбати універсальний характер. Однак і у світових

религиях зберігаються все-таки етнічні елементи. Поширивши серед

різних народів світу, ці релігії як би розпадаються на ті чи інші

національні релігії – китайський, японський буддизм, лютеранство,

англіканство, грузинська православна церква, російська православна

церква й ін. Релігія взаємодіє також і з іншими соціальними групами –

брачно-сімейними, порожніми-віковими, професійними й іншими.

Релігія і політична організація. Політична система суспільства

являє собою сукупність державних і недержавних організацій і установ.

Державні -законодавчі, виконавчі, юридичні, дипломатичні й інші органи,

недержавні – це політичні партії, професійні союзи й інші організації.

Релігія виявляється безпосередньо зв'язаної як з державними, так і

недержавними організаціями. Найбільше тісно вона зв'язана з державою

і правом. Найкраще можна розглянути від на прикладі взаємин церкви і

держави. Між державою і церквою існують визначені типи відносин:

1. теократична держава – таке, у якому світська і церковна влада

знаходяться в одних руках, коли глава церкви є одночасно і главою

держави (яскравий приклад – сучасний Ватикан);

2. державна релігія – коли одна з форм религий з'являється державної,

вона користається всебічною підтримкою з боку держави –

економічної, політичної, правовий, ідеологічної (православ'я в

Російській імперії);

3. церква відділена від держави – у цьому випадку усі релігії

з'являються рівноправними, між державою і релігійними

організаціями встановлюються різні форми співробітництва,

закріплені у відповідних законах (такий тип відносин характерний для

більшості сучасних держав світу);

4. конфронтація між церквою і державою – іноді ті чи інші релігійні

організації відкрито виступають проти держави, вони прагнуть або

підкорити його церкви (заколот патріарха Никона в XVII-ст.), або

замінити іншим (заклик патріарха Тихона не визнавати нову владу);

звичайно такі виступи закінчуються торжеством держави, оскільки

воно являє собою матеріально більш могутню силу.

Релігія і духовна культура. Будучи елементом духовної

культури, релігія, як уже відзначалося, взаємодіє з економічною,

соціальною і політичною сферами громадського життя. Але найбільше

тісно вона зв'язана, звичайно, з явищами духовного життя – з

філософією, мораллю, мистецтвом і наукою.

Подібно філософії, релігія являє собою визначений тип світогляду,

сукупність поглядів на природу, суспільство і людину, на матеріальний і

Вступ до релігіознавства

духовний світ. Як відзначав Гегель, філософія і релігія мають одне. і те ж

зміст, але розрізняються за формою: у релігії дух розкривається у формі

представлень, а у філософії – у формі понять. Якщо філософія є

переважно раціоналістичною системою, заснованої на розумі, мисленні,

то в релігійній свідомості домінуючим виявляється емоційно-моральний

комплекс. Між релігією і філософією часто виникали протиріччя,

конфлікти. "Філософія, – підкреслює Н.А.-Бердяєв, – завжди ставила і

вирішувала ті ж питання, що ставила і вирішувала теологія. Тому теологи

завжди утесняли філософів, нерідко переслідували їхній і навіть

спалювали. Так було не тільки в християнському світі. Відома боротьба

арабських магометанських теологів проти філософії. Отруєний Сократ,

спалений Дж.-Бруно, примушений виїхати в Голландію Декарт,

відлучений від синагоги Спиноза свідчать про переслідування і мучення,

що філософії довелося випробувати від представників релігії". Філософія

розкриває найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і

мислення, об'єктивного світу і людського духу. Як і наука, вона дає

об'єктивну картину світу, інтегральну модель буття, а також показує

місце людини у світі і його відношення до цього світу. Вона прагне знайти

об'єктивні закони існуючої дійсності і призиває людини діяти відповідно

до них. У релігії, навпроти, закладене прагнення показати світ не таким,

яким він є насправді, а таким, яким він повинний бути, щоб задовольняти

визначені потреби людини. На думку Фейєрбаха, життєвість релігійних

образів полягає в силі людських бажань. Між бажанням людей і

реальною дійсністю існує пропасти, що і заповнює людська фантазія,

створюючи релігійні образи. "Боги, отже, – створення фантазії, – писав

Фейєрбах, – але створення фантазії, що знаходяться в самому тісному

зв'язку з почуттям залежності, з людським нестатком, з людським

егоїзмом, створення фантазії, що у той же час є істотами, створеними

почуттям, чи істотами створеннями афектів, особливо страху і надії".

Релігія являє собою насамперед емоційне відношення до світу, а

філософія – раціональне. У релігії, як вважає-ст.-Розанов, виражається

"біль життя", у філософії – "інтерес до життя". В одному зі своїх віршів він

писав:

"Тихі, темні ночі...

Переляк злочину...

Туга самітності...

Сльози розпачу, страху і поту праці...

От ти, релігія...

Допомога согбенному...

Допомога втомленому...

Віра хворого... "

От твої корені, релігія

Вічні, дивовижні корені."

Філософія прагне створити логічно несуперечливу, струнку,

моністичну систему, засновану або на приматі духу (ідеалізм), або

Кафедра філософських та соціальних наук

матерії, природи, об'єктивного світу (матеріалізм). Релігія ж логічно

суперечлива, антиномична. Цю внутрішню антиномичность релігії

глибоко розкрив П.А.-Флоренский: "Таємниці релігії, – відзначає

Флоренский, це не секрети, що не слід розголошувати, не умовні паролі

змовників, а невимовні, несказанні, невимовні переживання, що не

можуть облечься в слово інакше, як у виді протиріччя, що за раз – і "так" і

"ні"... Чим ближче до Бога, тим отчетливее протиріччя". І він приводить

конкретні приклади догматичних протиріч, антиномій, що пронизують

саму суть християнського навчання:

"Теза Антитезис Божество

єдиносуще трипостасное Два єства в Христі з'єднані

неразом і незмінно неподільно і нерозлучне Відношення людини до Бога

приречення вільна воля Воздаяние

воздаяние усім по справах вільне прощення покутуваних (Римл.2, 6-10)

(Римл.4, 4; 9, 11; 11, 6) Кінцева доля ,

загальне відновлення і двоякий кінець (Римл. 2,5-12) блаженство (Римл,

8,19-23; 11-30) погибель (2 Корів. 2,15) Пришестя Христово для суду над

світом: не для суду над світом:

"На суд прийшов Я в світ" "Я прийшов не судити світ" (Іоанн. 9, 39)

(Іоанн. 12, 47)".

Релігійна віра, підкреслює Флоренский, антиномична: "Де немає

антиномії, там немає і віри"; "Тільки антиномії і можна вірити";

"Священна Книга повна антиноміями"; "Антиномії – це конститутивні

елементи релігії".

Релігія органічно зв'язана також з моральністю, мистецтвом,

наукою. Особливо близький друг до друга такі форми духовного буття, як

релігія і мораль (моральність). Багато мислителів вважали, що

моральність може взагалі існувати тільки на релігійній основі (И.-Кант,

Ф.М.-Достоєвський, Л.Н.Толстой і ін.). Без релігії немає моралі: "Якщо

Бога ні, те усе дозволено". Ідея Бога виступає як фундаментальна

основа моральності, як "моральний абсолют" (Ул.-Соловйов), без якого

ніякі моральні імперативи не в змозі функціонувати. Як моральний ідеал

проголошується Нагорна проповідь Христа, у якій викладені основи

християнської моралі. Як вважає Вл-Соловьев, тільки моральне

навчання Христа здатне здійснити "довгий і важкий перехід від

зверочеловечества до богочеловечеству". Разом з тим існує і

принципово інший підхід до проблеми співвідношення релігії і моралі:

мораль і релігію не можна ототожнювати, оскільки вони – різні форми

духовного життя. Релігія і мораль взаємозалежні один з одним,

впливають один на одного, однак вони відносно незалежні друг від

друга, не можна мораль ставити в залежність від релігії. Серед тих, хто

виступає за визнання автономності моралі, її незалежності від релігії, –

П.-Бейль Д.-Дідро, П.-Гольбах, Л.-Фейєрбах, К.-Маркс і багато інших

мислителів. Вони вважають, що моральність може існувати як на

релігійної, так і нерелігійній основі. Мораль являє собою відносно

самостійну сферу громадського життя. Як і релігія, вона обумовлена

Вступ до релігіознавства

всією системою суспільних відносин, серед яких визначальна роль

належить економічним відносинам. Моральність і релігія – явища

однопорядкові, а не супідрядні. Релігія і мораль взаємно впливають один

на одного, але виводити мораль з чи релігії релігію – з моралі, ставити їх

у залежність друг від друга було б серйозною оманою. Як елемент

духовної культури, релігія зв'язана також з мистецтвом і наукою. Відомо,

що багато видів мистецтва (театр, живопис, музика, риторика й ін.)

генетично зв'язані з релігією, формувалися в надрах культової діяльності

і тільки пізніше відбулося їхнє відокремлення від культу. Світське

мистецтво, у свою чергу, впливає на релігію, що особливо яскраво

виявляється в християнстві, буддизмі й інших религиях. Релігія і

мистецтво – це форми емоційного відношення до дійсності, засновані на

почуттях, на людських емоціях. Вони виконують функцію катарсису,

знімаючи психологічну напругу, очищаючи людини від негативних

емоцій, викликаних умовами його реального життя, труднощями і

складностями буття. Мистецтво і релігія припускають активну діяльність

людської уяви, фантазії. Але якщо в релігії ці фантастичні образи

визнаються як реально існуючі, то в мистецтві вони розглядаються як

умовні, вигадані. За словами Фейєрбаха, "мистецтво не видає свої

створення за щось інше, чим вони є насправді, тобто інше, чим

створення мистецтва; релігія ж видає своїх вигаданих істот за істот

дійсні". Якщо мистецтво є спосіб освоєння дійсності, більш глибокого її

розуміння, то релігія виконує функцію заповнення: вона прагне

заповнити, замінити реальний світ ілюзорним, фантастичним світом,

створеним людською фантазією й існуючим тільки в нашій свідомості. У

релігійній свідомості людин виражає те, чого йому бракує в реальному

житті, свою незадоволеність земним буттям. У цьому відношенні релігія

відрізняється і від науки. Наука являє собою систему знань, що

розвиваються, про навколишній світ і людину. Вона прагне розкрити

об'єктивні закони, по яких розвивається матеріальний і духовний світ.

Девізом науки можуть бути слова: "Знати – щоб передбачати,

передбачати – щоб діяти". Головна задача науки – розкрити об'єктивні

закони, передбачати хід розвитку, надати реальну допомогу людині в

його практичній діяльності по перетворенню світу. Релігія ж не прагне

розкрити об'єктивне положення речей, дати реальну модель дійсності.

Вона несе людині розрада, намагається намалювати таку картину світу,

що задовольняла би бажання людини, його насущні потреби. Релігія і

наука відбиває дійсність по-різному, це різні форми духовного життя,

вони виконують зовсім неадекватні соціальні функції. От чому їх не

можна розглядати тільки в плані конфронтації, як антиподи. Релігія не

змогла винищити науку, хоча і неодноразово прагнула до цього в історії

суспільства, особливо в епоху середніх століть. Але і наука не в змозі

витиснути релігію, незважаючи на численні заяви представників

філософії і науки ХІХ-ХХ століть. Релігія, наука, філософія, мораль,

мистецтво -це різні форми суспільної свідомості, духовної культури

суспільства.