Хвостов В.М. Вступ у релігіознавство

Подождите немного. Документ загружается.

Кафедра філософських та соціальних наук

ЛІТЕРАТУРА

1. Г.В.Ф.-Гегель. Філософія релігії, тт.-1-2. – М., 1976-1977.

2. И.А.-Кривелев. Історія релігії, тт.-1-2. – М., 1975.

3. В.С.-Кулик. Структура релігії. – Херсон, 1991.

4. В.С.-Кулик. Основи религиоведения. – Херсон, 1996.

5. В.С.-Кулик. Соціальна природа релігії (Генезис марксистської

концепції). – Херсон, 1996.

6. Ю.А.-Левада. Соціальна природа релігії. – М., 1965.

7. К.-Леви-Строс. Структурна антропологія. – М., 1983.

8. С.А.-Токарєв. Релігія в історії народів світу. – М., 1986.

9. Д.М.-Угринович. Введення в религиоведение. – М., 1985.

10. Д.М.-Угринович. Психологія релігії. – М., 1986.

11. В.Н.-Шердаков. Ілюзія добра. – М., 1982.

12. И.Н.-Яблоков. Соціологія релігії. – М., 1979.

13. Е.Г.-Яковлев. Мистецтво і світові релігії. – М., 1985.

Глава II

РЕЛІГІЇ ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА

РАННІ ФОРМИ

Проблема походження і розвитку релігії в первісному суспільстві є

надзвичайно складної. Теологія вирішує її дуже просто: Бог створив

людину і дав йому релігію. Релігія (з лат. – "зв'язок") – це зв'язок людини

з Богом чрез благочестя, тобто визначене моральне поводження. Вона

споконвічно дана людині Богом, і без релігії він не може існувати. На цих

же Позиціях знаходяться і деякі теорії в религиоведении, наприклад,

концепція прамонотеизма (В.-Шмидт,-ст.-Копперс, П.-Шебеста): спочатку

існував віра в єдиного Бога, а потім у силу ряду причин почався процес

деградації – виникла віра в багатьох богів, віра в парфумів і інші форми

релігії.

У той же час науки, що займаються первісним суспільством –

археологія, етнографія, історія, фольклористика, лінгвістика й ін. –

свідчать про зворотний. Процес становлення людини (антропогенез) і

суспільство (социогенез) протікав одночасно і являв собою визначену

єдність – антропосоциогенез. Почався він близько 2,5-млн. років тому і

пройшов ряд етапів, що виділяють відповідно до основних

антропологічних типів переходу від мавпи до людини. Загальна схема

даного процесу: австралопітек (2,5-млн. років) – пітекантроп (1-млн.

років) – синантроп (600-тис. років) – неандерталец (100-тис. років) –

кроманьонец (40-тис. років). На якій стадії розвитку сформувалася

людина у власному змісті слова (як хомо сапиенс – "людина розумний")?

У науці існує дві точки зору: деякі дослідники визнають неандертальца

вже "людиною розумним", але більшість учених таким вважають тільки

кроманьонца. Відповідно до цього зважується і питання про терміни

виникненні релігії: дослідники відзначають наявність релігії в

Вступ до релігіознавства

кроманьонца, однак деякі з них готові визнати існування релігії вже в

неандертальца (Ю.П.-Францев, А.П.-Окладников і ін.). Дискусійної є

проблема "безрелігійної епохи". Ряд дослідників виходить з того, що всі

етапи становлення людини до кроманьонца (чи неандертальца) являють

собою "безрелігійну епоху". Але справа в тім, що в цей період має місце

ще не людин, а лише обезьяночеловек, тому питання про особу

"безрелігійній епосі" в історії людини знімається. Одночасно з

антропогенезом відбувався і процес социогенеза: на зміну первісній

череді (первісній орді), характерному для періодів до кроманьонца

виникає родова громада, родовий лад. Особливості родової громади:

кровнородственние зв'язку спільність території, колективна власність на

засоби праці, предмети праці і продукти трудової діяльності, спільність

мови і духовної культури. Як головні причини, що викликали до життя

релігію, звичайно називають: низький рівень розвитку виробництва,

залежність людини від природи, його безсилля перед грізними і

незрозумілими силами природи, особливо в періоди стихійних лих, а

також нерозуміння людиною своєї власної сутності і громадського життя.

За словами Энгельса, релігія "виникла в самі первісні часи із самих

неосвічених, темних, первісних представлень людей про своїй власній і

навколишній їхній зовнішн природі". У розвитку первісного суспільства (а

воно проіснувало близько 34-35 тис. років) виділяються три основні

періоди: раннє родове суспільство (мисливці, збирачі, рибалки), зріле

родове суспільство (хлібороби, скотарі, вищі мисливці і рибалки),

розкладання родового суспільства і формування раннеклассових

відношенні.

Відповідно д цього можна говоритити про три основні стадії

еволюції ранніх форм релігії: доанимистическая стадія, стадія

анімізму, стадія раннього політеїзму. На кожній з них релігія виступає у

визначених формах.

РАННЄ РОДОВЕ СУСПІЛЬСТВО – це суспільство, що знаходиться

на стадії що привласнює (а не виробляючого) господарства, до

виникнення землеробства – суспільство мисливців, збирачів і рибалок.

Для даної стадії розвитку релігійної свідомості характерно те, що тут ще

надприродне не відділене від природного. Природні предмети, явища,

їхні зв'язки і відносини наділяються первісною людиною такими

властивостями, який вони по природі своєї не володіють. Це стадія

доанимистическая, основними формами релігії є – фетишизм, магія і

тотемізм.

ФЕТИШИЗМ (з португ. – "зроблений") – наділення неживих

предметів особливими властивостями, якими вони по природі своєї не

володіють. Тут ще немає представлень про парфуми ув'язнених у тих чи

інших предметах: шануються предмети самі по собі – камінь, ціпок,

дерево і т.п. Людина наділяє ці предмети такими властивостями, що

повинні задовольнити його насущні потреби, – допомогти в полюванні,

рибному лові і т.п. З цього приводу Маркс писав: "розпалена прагненням

фантазія створює у фетишиста ілюзію, начебто "байдужа річ" може

Кафедра філософських та соціальних наук

змінити свої природні властивості для того тільки, щоб задовольнити

його примха". Надалі фетишизм з'єднується з анімістичними

представленнями: фетиш виступає як місце обитания якого-небудь духу,

таємничої надприродної сили. Елементи фетишизму в

трансформованому виді зберігається і на наступних етапах розвитку

релігії, включаючи світові релігії (у християнстві – культ ікон, хреста,

мощів; в ісламі – шанування "чорного каменю"; у буддизмі – культ

священних ступ – спеціальних споруджень для збереження священних

реліквій).

МАГІЯ (із древнегреч. – "чаклунство") – наділення особливими

властивостями зв'язків і відносин між природними предметами і

явищами, віра в способность людини впливати на навколишній світ за

допомогою відповідних дій і обрядів. За допомогою магії первісна

людина прагнула досягти своєї цілей – удачі на полюванні, захисту від

ворога, порятунку від голоду й ін., оскільки він не міг домогтися цього

реальним, природним шляхом. "Слабість, – писав Маркс, – завжди

рятувалася вірою в чудеса; вона вважала ворога переможеним, якщо їй

удавалося здолати його у своїй уяві за допомогою заклинань".

Розкриваючи сутність магії, Г.В.-Плеханов відзначав, що вона заснована

"на досить ясному розрізненні тим часом, що відбувається в голові

людини, і тим, що відбувається в дійсності", що вона "змішує об'єктивні

явища із суб'єктивними".

Існують різні типи і види магії. Першу групу складають ті типи магії,

метою яких є перенесення тим чи іншому способу магічної сили на

об'єкт, – це позитивне (протрептические) типи магії. До них відносяться:

- контактна магія – безпосереднє перенесення магічної сили шляхом

зіткнення, прямого контакту;

- ініціальна магія – магічний акт спрямований безпосередньо на об'єкт,

але через його недосяжність виробляється тільки початок дії, а

закінчення його і результат надається магічній силі;

- парціальна магія – магічні дії спрямовані не на сам об'єкт, а на його чи

заступника яку-небудь його частину; тут закладений принцип "по

частині – ціле" – впливаючи на частину об'єкта, тим самим впливають

на весь об'єкт;

- имитативная магія – вона діє за принципом: "подібне викликає

подібне" і полягає в наслідуванні тій дії, що бажано викликати.

Другу групу типів магії складають ті, котрі переслідують зворотну

мету – відсторонити, відігнати, видалити ті чи інші шкідливі явища,

захиститися від їхньої дії. Вони мають оборонний, захисний характер,

тому їх називають "профілактичними" типами магії. До них відносяться:

що відганяє (апотропеическая) і очищає (катартическая) магія. Поряд з

визначеними типами магії існують і різні види магії, виділювані з погляду

їхнього призначення. Серед різноманіття видів магії найбільш

розповсюдженими є: виробнича (мисливська, землеробська й ін.),

шкідлива ("чорна"), метеорологічна, військова, любовна, лікувальна й ін.

Надалі магія виявилася зв'язаної з анімістичними представленнями, а

Вступ до релігіознавства

потім її елементи ввійшли в структуру этногосударственних і світових

религий (обряди, таїнства, молитви і т.п.) і збереглися в народній

свідомості – як змови, гадання, пророкування, віра в "дурний" око, "псую"

і ін. побутові явища.

ТОТЕМІЗМ. Цей термін запозичений з мови північноамериканських

индейцев-оджибве і позначає "його рід". Тотемізм – віра в існування

кровнородственних зв'язків між групою людей (родом, фратрією,

плем'ям) і яким-небудь видом тварин, чи рослин – дуже рідко –

неживими предметами і явищами. Він з'явилося першою формою

усвідомлення єдності людського колективу (роду, племені) з

навколишнім світом, із природою. Людина переносить на природу, з якої

він себе ще не виділяє, свої представлення про родову соціальну

організацію. Класичною країною тотемізму є Австралія, тому розглянемо

дану форму релігії на прикладі австралійського тотемізму. В австралійців

існує ряд форм тотемізму : родовий – коли як суб'єкта виступає родова

група, що часто ототожнюють з тотемістичною групою; фратриальний –

коли обидві фратрії племені мають свої тотеми; половою – коли чоловіка

і жінки даної тотемической групи, поряд із загальродовим, мають також

свої тотеми; індивідуальний – коли окремі люди, найчастіше вожді,

знахарі, чаклуни, крім загальродового, мають ще і свої особисті тотеми

(але ця форма – найбільш пізня). Як основні елементи тотемической

системи австралійців виступають наступні:

- Тотемический об'єкт. Найбільш розповсюдженими тотемами є

тварини (кенгуру, эму, ворон, опосум, ящірка й ін.), рідше – рослини,

дуже рідко неорганічні явища – сонце, дощ і т.п., причому останні

факти мають місце лише в найбільш розвитих племен.

- Віра в спорідненні з тотемом. Відношення до тотема австралійці

звичайно виражали словами: "наш батько", "наш брат", а в ряді

випадків людина цілком ототожнює себе з тотемом: "я – кенгуру", "я -

опосум", "я – эму", "я – ворон" і т.п.

- Тотемическая табуация. Це – заборона убивати свій тотем і вживати

його в їжу. І тільки під час спеціального обряду – укушання тотема –

це стає можливим.

- Міфи про тотемических предків. Тотемические предки жили в

особливий міфологічний час. Вони вели такий же спосіб життя, як і

самі австралійці: полювали, кочували, виконували обряди і т.п.

Правда, їхнє полювання звичайно більш удала, чим зараз, іноді вони

вміють пересуватися під землею і робити інші діїї, що людям

недоступні.

Але головне діяння предків – створення світу і людини,

представників саме даної тотемної групи. При цьому антропогония –

створення людини – трактується як "обробка" тотемним предком

"склеєних" людей (прорізання око, рота і т.п.), або як продукт діяльності

предка із самого себе – з різних частин тотемного предка відбулися ті чи

інші племена. У фіналі міфу предки, завершивши життєвий цикл,

перетворюються в конкретні скелі, дерева, пагорби, характерні для тієї

Кафедра філософських та соціальних наук

місцевості, на якій проживає дане плем'я.

- Символи. Ідучи, тотемические предки залишили визначені священні

знаки, символи В якості таких в аранда виступають чуринги – довгасті

плоскі чи камені шматки дерева з орнаментом з концентричних кіл,

спіралей, ліній і крапок. Чуринги зберігаються в спеціальних місцях-

сховищах, куди немає доступу непосвяченим. Ці сховища є

тотемическими центрами, де предки залишили "дитячі зародки"

(ратапа), що вважаються австралійцями головною причиною

народження дитини.

- Тотемические обряди. В аранда було два тотемических обряди:

множення тотема (интичиума) і інсценівка міфів про тотемических

предків (квабара). Ціль першого обряду – магічний вплив на свій

тотем, що сприяє його множенню. Його загальні риси: учасниками є

тільки дорослі чоловіки, на чолі – керівник групи, під час обряду

печуть магічні заклинання, роблять дію "Ти їв багато їжі" (потираючи

живіт плоским каменем), дотримують визначені заборони, після

закінчення церемонії виробляється вкушання тотема. Інший обряд –

квабара – звичайно був присвячений до моменту присвяти. Його

виконавцем є керівник тотемической групи, що робив визначені

пантоміми, а старі інтерпретували їх як розповіді про пригоди предків.

Ці "історичні" обряди мали переважно виховне значення. Такі основні

положення тотемізму як однієї з религий раннеродового суспільства.

На його базі пізніше виник культ тварин, що існував у багатьох народів

світу. Так, у Древньому Єгипті як священних тварин почитали бика,

крокодила, козла, шакала, їх вважали втіленням богів. Бог мертвих

Анубіс зображувався у виді шакала, богиня любові і родючості Исида

в образі жінки з головою корови і т.д. У Древній Індії шанувалися

корови, мавпи, тигри й інші тварини. У Древньому Китаї почитали

ластівку, у японському синтоизме – лисицю, мавпу, черепаху, у

Древньому Римі -вовка, бика, сороку, в іудаїзмі 12 племен мали як

божеств-заступників відповідних тварин – лева (плем'я Іуди), вовка

(плем'я Веніаміна), осла (плем'я Иссахар) і т.д. Які те елементи цього

культу, звичайно, у трансформованому виді, присутні й у християнстві,

де особливе місце займають голуб (символ Духа Святого), риба й

агнець (ягня).

В умовах раннеродового будуючи знаходилися народи: кубу,

семанги, огнеземельци, тасманийци, бушмени, пігмеї, австралійці.

КУБУ

Кубу – невелика група племен, що живе в Південно-Східній частині

острова Суматра. Ведуть кочовий спосіб життя, скитаясь у незайманому

тропічному лісі (римба) у пошуках їжі. «Кубу, – відзначає-ст. Фольц, –

первісні люди, мандрують по недоторканому римба, ночують там, де їх

застане ніч. Зв'язані разом галузі дерев служать їм нічним притулком.

Живуть вони родинами, рідше – великими групами, і харчуються тим, що

знайдуть у лісі. Головна форма господарської діяльності – збирання;

Вступ до релігіознавства

полювання і рибальство виконують допоміжну роль. «Увесь свій час і

сили вони витрачають на пошуки їжі. Харчуються фруктами, ягодами,

коренями і бульбами, що відкопують гострими ціпками. Полювання і

рибний лов грають у побуті кубу дуже невелику роль, тому що в них

немає необхідних знарядь». Основна форма соціальної організації –

родина, усі члени якої бродять по римба в пошуках їжі. Іноді виникають

групи семеи, хоча межсемейние зв'язки не є досить стійкими.

Дослідник кубу-ст. Фольц намагався з'ясувати: чи існують у них

релігійні погляди і який їхній характер. Зокрема, він прагнув знайти в кубу

почуття страху перед чимось сверхъестественньм, але безуспішно: «Я

запитую одному кубу:

- чи Ходив ти коли-небудь один вночі в ліс ?- Так, часто.

- чи Чув ти там стогони і подихи ?- Так.

- Що ж ти подумав ?- Що тріскотить дерево.

- чи Не чув ти лементів ?- Так.

- Що ж ти подумав ?- Що кричить звір» ...

Потім Фольц спробував довідатися, чи вірять кубу в існування душі:

« чиБачив ти мертвої людини ?- Так.

- чи Може він ходити ?- Немає ...

- Отчого ж це відбувається ?- Оттого, що він мертвий ...

- Чим же відрізняється мертвий від живого ?- Він не дихає ...

- А що такий подих ?- Вітер ...»

Не удалося Фольцу знайти в кубу і шанування небесних явищ,

наприклад грому і блискавки:

« чиБачив ти блискавку ?- Так.

- Що це таке ?- Не знаю.

- чи Чув ти грім ?- Так.

- Що це таке ?- Не знаю ...

- Може бути, блискавка – тварина ?- Немає.

- Може бути, грім – тварина ?- Немає ...»

На цьому-ст.-Фольц зробив висновок про відсутність у кубу всяких

релігійних представлень. Однак за повідомленнями ряду інших

дослідників (на них посилається С.А.-Токарєв) у кубу існують примітивні

релігійні погляди: про різну долю людей після смерті, магічні прийоми

лікування хвороб, наявність знахарів (малимов).

СЕМАНГИ

Невелика група племен (у 1924-році їх було близько 2-тис. чоловік),

що живуть у незайманих лісах Малайського півострова. Семанги ведуть

кочовий спосіб життя, займаючись головним чином збиранням,

полювання виступає на другому плані. Але пересування їх по лісі

відбувається у визначених територіальних границях. «Кам'яний вік не

торкнувся мешканців незайманого лісу. Вони не вміють робити навіть

кам'яних знарядь», – відзначає П.-Шебеста. Як знаряддя полювання

використовуються стріли з отруєними наконечниками. Їжа є власністю

всієї родової групи, основною їжею служать рослини, збором яких

Кафедра філософських та соціальних наук

займаються жінки. На чолі роду знаходиться старійшина, хоча не завжди

сама стара людина.

Найбільш характерною рисою релігії семангов є шанування грому.

Грім вони називають карої, а та істота, що за ним сховано – також Карої

(можливо, мова йде про шанування грому як природного явища, а не

бога Карея, про що повідомляє П. Шебеста – прихильник

прамонотеизма). Карої – злу істоту, що убиває людей чи блискавкою

хворобами, любить людську кров. Шебеста описує, як один раз під час

грози жінки вибігли з куренів, одна з них розкрила на нозі вену і стала

бризкати кров'ю, змішуючи її з водою, убік грому з лементами «Йди ! Йди

!», щоб гроза пішла. Щодо зовнішнього вигляду Карея існують різні

представлення: «Одні, наприклад, представляють Карея як особистість,

в образі старого, довговолосого, чорношкірого чоловіка, схожого на

семангов, інші -в образі мавпи сиаманг»,- говорить Шебеста. Створення

світу приписується не Карею, а іншій міфологічній істоті – Та Педану. На

питання про тім, хто створив людину, семанги не відповіли нічого: вони

просто не задумувалися про це. Відповідно до представлень семангов,

після смерті його душу (юрль) іде на захід, де живуть душі й інших

померлих; уночі душі перетворюються в птахів і прилітають на свої

могили, тому семанги уникають могил, бояться їх, обходять стороною. У

семангов маються знахарі (гала), що лікують за допомогою трав і

використовують прийоми, схожі на шаманське камлание. Шебеста

відзначає також наявність любовної магії і застосування талісманів

(простих шнурків навколо талії), що нібито рятують від хвороб.

Зустрічаються елементи тотемістичних представлень: віра в те, що

зародок у тілі вагітної жінки утвориться при участі якогось птаха.

ОГНЕЗЕМЕЛЬЦИ

Племена Вогненної Землі (вона, ягани, алакалуфи) перебували в

стадії раннеродового будуючи. Основне заняття – полювання,

рибальство і морське збирання – збір молюсків. У пошуках засобів

існування вели кочовий спосіб життя, хоча пересування кожної групи

було обмежено визначеною територією. Поділ праці носило

половозрастной характер: чоловіки займалися полюванням і морським

промислом, жінки – збиранням і ловом дрібної риби. Знаряддями

полювання служили гарпун, спис, цибуля і стріли, а засобом

пересування – досить старі човни з кори. Житла були тимчасові і являли

собою найпростіші укриття з гілок і листів. Як судини служили раковини,

виготовлялися також цебра з кори дерев. Основу соціальної організації

складали родові громади, що носили екзогамний характер. Релігійні

погляди огнеземельцев включають елементи магії, фетишизму, зачатки

анімізму.

У них існують представлення про парфуми, що ворожі стосовно

людини. Впливати на злих парфумів могли тільки особливі фахівці

(йекамуши); вони виступали одночасно й у ролі знахарів, застосовуючи

при цьому шаманські прийоми. У яганов були поширені присвятні обряди

Вступ до релігіознавства

(чихаус), зв'язані з представленнями про міфологічного заступника даних

ритуалів Ватауиневе, якого-ст.-Копперс намагався представити як

верховне божество (для «доказу» прамонотеистической концепції).

Виникла в них зародкова форма чоловічого таємного союзу (кина),

учасники якого влаштовували спеціальні обряди в масках, що

зображують страшних парфумів. Представлення про загробний світ в

огнеземельцев дуже неясні: душі померлих бродять по ночах і приносять

людям усілякі нещастя, тому жителі Вогненної Землі боялися нічних

зустрічей з душами, а також не вимовляли імен померлих людей.

ТАСМАНИЙЦИ

До колонізації тасманийцев було 6-8 тис. чоловік, вони були

знищені англійськими колонізаторами (у 1877-році вмерла остання

тасманийка по імені Труганини). Тасманийци є, очевидно, галуззю

австралійців, мають з ними загальні матеріальні і духовні основи. Вони

були типовими представниками раннього родового ладу, перебували в

стадії економіки, що привласнює. Займалися збиранням, полюванням,

добуванням морських молюсків, рибальством. Жінки збирали рослинну

їжу, молюсків і ракоподібних, готували їжу, підтримували вогонь на

стоянках, переносили на собі майно і дітей (до цього змушував кочовий

спосіб життя), а чоловіки займалися переважно полюванням. Житлами

служили природні печери і примітивні заслони від вітру. Ніяких домашніх

тварин не було. Тасманийци поєднувалися в родові групи з 20-50

чоловік, що складаються з ряду родин. Усередині роду шлюби не

допускалися, тобто діяла система екзогамії. Кілька пологів складало

плем'я, що мало загальну територію, загальну мову, своєрідну культурну

спільність, у тому числі і релігійних поглядах. Панувала колективна

власність на засоби виробництва (якщо можна говорити про

виробництво стосовно до господарства, що привласнює,). Що стосується

керування, те ці функції знаходилися в руках старійшин.

Щодо релігійних поглядів тасманийцев існують різні думки.

«Тасманийци, – вважає-ст.Ф.-Зибковец, – виявляють собою етнографічно

фиксируемий пізній етап дорелигиозного періоду в історії суспільної

свідомості людства; окремі факти (деякі «табу», начатки магії, перші

елементи представлень, з яких у наслідку утворяться тотемістичні

вірування) дають привід думати, що «пустоцветние втечі» на древі

пізнання тут уже пробивалися; але ці «паростки» ще не були релігією».

Однак більшість дослідників схиляється до того, що в тасманийцев були

визначені релігійні погляди і.обряди: елементи тотемізму, магії,

представлення про злі парфуми, про «країну мертвих», застосовувалися

амулети і талісмани, практикувалися знахарство і тотемістична

табуация. Як думає-ст.Р.-Кабо, «у тасманийцев існувала досить складна

сукупність релігійних представлень і обрядів, ймовірно більш складна,

чим можна судити по уривчастих зведеннях, що дійшли до нас. Ця віра в

існування дихотомічних істот, наділених атрибутами добра і зла, життя і

смерті, дня і ночі, представлення про «життя після смерті», отже про

Кафедра філософських та соціальних наук

загробне існування людини в новій якості, обряди присвяти, елементи

табуации, можливо зв'язані з рудиментарними формами тотемізму,

різноманітні прийоми і знаряддя магії, порівняно розвита, хоча і дуже

архаїчна типологічна міфологія, елементарні форми шаманизма,

різноманітні вірування й обряди, зв'язані зі смертю. Тут уже з'явилися і

перші в історії суспільства фахівці-знахарі і чаклуни». У той же час явною

фальсифікацією виглядає спроба патера Шмидта знайти в тасманийцев

віру у вищу істоту, «довести» наявність віри у верховного небесного бога

(за аналогією з християнством).

БУШМЕНИ

Невеликі групи племен Південної Африки («люди чагарників» – так

називали їхні перші європейці), що знаходяться на стадії раннеродового

будуючи. Основу їхнього існування складали полювання і збирання,

деякі племена займалися і рибальством. Як знаряддя полювання

використовували цибуля і стріли, нерідко застосовували отруєні стріли

(«неможливо уявити собі бушмена без цибулі», – говорив французький

дослідник-ст.-Элленбергер). У бушменів було половозрастное поділ

праці: чоловіки займалися полюванням і рибальством, жінки збиранням і

готуванням їжі, діти – ловів комах, пошуками води. Вони вели кочовий

спосіб життя, тимчасово споруджуючи чи курені зупиняючи в печерах, під

навісами скель і в інших місцях, але кожна група бушменів мала свою

визначену територію, у границях якої і відбувалося пересування.

Основним осередком соціальної організації виступала родова громада,

що складається з декількох родин. На чолі роду – найбільш досвідчений

мисливець, звичайно літнього віку. Родові групи не зв'язані між собою,

загальплемінної організації не існує.

Рівню соціально-економічного розвитку бушменів відповідали їхні

релігійні погляди, що включають фетишистські, магічні, тотемістичні

компоненти. Вони почитали різні явища природи, особливо місяць,

сонце, вітер, дощ і інші природні стихії, наділяючи їхніми зооморфними

атрибутами. Чи дощ вода представлялися у виді чи бика антилопи, тому

для викликання дощу бушмени танцюють відповідні танди, що

зображують даних тварин (у них були навіть спеціальні «визиватели

дощу»). Вітер спочатку був людиною, але потім прийняв вид птаха.

Бушмени зверталися до сонця, іншим небесним світилам, особливо

до місяця, із проханнями про їжу і дощ: «Про місяць! Там, у висоті,

допоможи мені завтра убити газель. Дай мені поїсти м'яса газелі».

Існували різні види магії: шкідлива («націлювання кістою», тільки в ролі

кісти виступав лук-малютка, названий И. Бьерре «бушменським

револьвером»), промислова (наприклад, перед полюванням

вироблялися надрізи на руці й утирання в них порошку із сухожилля ноги

газелі, щоб сила тварини перейшла до мисливця), «викликання дощу»,

знахарство (були фахівці, що «лікували» заклинаннями,

«висмоктуванням» хвороби й іншими магічними прийомами). Важливе

місце в релігійних поглядах бушменів займали тотемістичні

Вступ до релігіознавства

представлення. Зокрема, з тотемізмом зв'язане шанування кузнечика-

богомола (Нго чи Ц'агн). От типове звертання до кузнечику: «Пан, невже

ти мене не любиш? Пан, приведи мені самця гну. Я люблю, коли в мене

ситий шлунок. Мій старший син, моя старша дочка теж люблять бути

ситими. Пан, пішли мені самця гну!». До Ц'агну зверталися напередодні

полювання, щоб мисливцям супроводжувала удача; під час посухи його

просили послати дощ; йому приписувалося перетворення людей-тварин,

що колись існували, у дійсних людей, у бушменів. Зважаючи на все,

образ Ц'агна досить складний: елементи тотемізму сполучаються в

ньому з магією, він виступає не тільки як тотем, але і як деміург, як

культурний герой, виконує ряд інших функцій.

ПІГМЕЇ

Групи племен, що живуть у незайманих лісах Центральної

Америки, особливо в басейнах Конго, Итури й інших рік. Ведуть кочовий

спосіб життя, переходячи з місця на місце в пошуках їжі. Головне заняття

– полювання, збирання і рибальство. Полюють звичайно групами (на

кабанів, антилоп, слонів і інших тварин), найпоширенішою зброєю

служить цибуля і стріли, часто застосовують отруєні стріли. Поділ праці

здійснюється по половозрастному ознаці: чоловіки займаються

полюванням і рибальством, а жінки збиранням (кореньев, плодів, меду і

т.п.) і рибальством. Їхнім тимчасовим житлом служать примітивні хатини-

укриття від дощу і вітру. Вогонь не грає важливої ролі в пігмеїв, тому що

більшість їж вони споживають у сирому виді. Основною формою

соціальної організації є рід, а не плем'я, родові групи экзогамни. Зв'язку

між родами налагоджені слабко, родові групи переважно ізольовані друг

від друга Як думають дослідники, «пігмеїв варто вважати одним із самих

відсталих суспільств земної кулі; збирання і колективне полювання, як і

розподіл їжі між усіма членами даної групи є найстаршою формою

господарства, відомої в історії людства».

Релігійні погляд пігмеїв включають елементи тотемізму, магії і

фетишизму (дослідник бамбути П.-Шебеста назвав світогляд пігмеїв

«тотемическо-магическим»). Ведучою формою тотемізму є родовий,

коли суб'єктом виступає родова група. Тотемами є головним чином

тварини (леопард, антилопа, мавпа, змія і т.п.), а іноді – рослини. Існує

представлення про те, що душу людини після смерті втілюється в дане

тотемическое тварина (на це положення в бамбути вперше звернув

увагу Шебеста). З тотемізмом зв'язана визначена табуация (заборона

вживати в їжу м'ясо даної тотемної тварини), присвятні обряди, яким

піддаються хлопчики і дівчинки 14-15 років, навіть імена дітей даються в

залежності від тотема. У бамбути має місце віра в деяку таємничу силу

(мегбе), що зв'язує людини з його тотемом. Поширені також магічні

представлення. Головним видом магії в пігмеїв є промислова, зв'язана

переважно з полюванням: шанування лісових парфумів, здійснення

магічних обрядів напередодні полювання і після її, мисливські

марновірства магічного характеру. Повсюдно зустрічається знахарство, є