Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ІІ

Дитячий побут — це сукупність матеріальних і культурних умов, у яких

дитина живе, це стан задоволення її реальних потреб щодо догляду, харчу-

вання, одягу, житла, предметів хатнього вжитку, охорони здоров’я, а також

засвоєння духовних благ, культури живого спілкування, відпочинку, ігор і

розваг.

Затишна домашня обстановка облагороджує дітей. Наявність у їхньому

розпорядженні тільки потрібних предметів привчає їх до охайності, ощадли-

вості та бережливості. Безсмакове, функціонально невиправдане нагрома-

дження в оселі різних предметів — шкодить вихованню.

Під постійним впливом побуту формуються міжособистісні стосунки лю-

дини, ціннісні орієнтації та культура спілкування, певний спосіб життя та

життєва позиція особистості.

Домашній побут відіграє надзвичайно велику виховну роль. Проте вели-

ке значення має лише той родинний побут, який доцільно організований, за

якого немає нічого зайвого, оскільки кожна річ і кожний предмет мають своє

призначення і своє місце, коли створено нормальні умови для життя, домаш-

ньої праці, споживання, відпочинку тощо.

Сучасний побут в Україні виступає в основних формах: сімейний, суспі-

льний і виробничий. У структурі побуту виділяють два аспекти: матеріаль-

ний і духовний — і (відповідно з його суб’єктами) побут особи, соціальної

групи, верстви або суспільства.

Сімейний побут характеризується індивідуальними і груповими (звичай-

но, у межах сім’ї) формами задоволення потреб, організації відпочинку, до-

звілля, внутрішньосімейними нормами міжособистісних відносин, культури

спілкування і потреб, властивих певному мікроосередку.

Суспільний побут охоплює державно-соціальні форми задоволення потреб

людей, організації різноманітних побутових послуг, а також основні прин-

ципи і норми людського співжиття, духовно-моральні цінності, що вплива-

ють на свідомість і поведінку членів суспільства. Сюди можна віднести і нові

громадянські звичаї, свята, обряди, традиції.

Виробничий побут (фабрично-заводський) — це організація безпосеред-

ньо за місцем праці, харчування і відпочинку працівників, постачання їм

продуктів, забезпечення медичним обслуговуванням, дитячими яслами і сад-

ками, таборами відпочинку для дітей, пансіонатами та ін.

Форми побуту перебувають між собою в тісному взаємозв’язку. Сімейний

побут залежить від рівня організації громадської служби побуту і якості на-

даних нею послуг. У свою чергу, матеріальний аспект суспільного побуту не

може успішно розвиватися без урахування попиту населення на ті чи інші

види побутових послуг, а його духовні устої зазнають впливу норм і правил

співжиття, що складається і функціонує у сфері сімейного побуту. Подальше

удосконалення побуту впливає на розвиток сім’ї.

Докорінні перетворення у сфері побуту, здійснювані в процесі формування

демократичного суспільства з широкими ринковими відносинами і зв’язками,

спрямовані на усунення контрастів у повсякденному житті різноманітних со-

ціальних спільностей населення, на забезпечення фактичної рівності жінки з

чоловіком, на утвердження в побуті нових духовно-моральних основ, зростан-

ня питомої ваги і ролі суспільних форм обслуговування і задоволення потреб

Основи сімейних відносин

людей, неухильне піднесення матеріального добробуту і духовної культури

народу. З приватної справи побут перетворюється на предмет уваги держави,

суспільства. Держава бере на себе основне піклування про задоволення най-

важливіших життєвих потреб своїх громадян: забезпечення житлом, комуна-

льними послугами, медичним обслуговуванням; створення умов для поліп-

шення здоров’я, культурного відпочинку тощо, тобто формування таких чин-

ників, які б сприяли гармонійному розвитку особи, зростанню її потреб та їх

задоволенню. Соціальна політика в сучасній Україні спрямовується на по-

ліпшення побутових умов громадян, підвищення рівня освіти і культури на-

селення, подальший розвиток охорони здоров’я, санаторно-курортного ліку-

вання і відпочинку, удосконалення системи соціального забезпечення, розви-

ток сфер обслуговування та ін. Нині ж рівень системи соціального розвитку

України низький. Багато ще негараздів і труднощів переживають люди — це

є відображенням затяжної економічної і політичної кризи.

Побут — це зумовлена способом виробництва матеріальних благ і рівнем

соціально-економічного і культурного розвитку суспільства сфера соціально-

го життя, що є сукупністю способів і форм задоволення особистих матеріаль-

них і духовних потреб людей. Характер побуту і його структура визначають-

ся не тільки способом виробництва, а й соціальним становищем кожного ін-

дивіда, соціальними відмінностями, культурою суспільства. Побут — соціа-

льне явище, що має досить стійкий характер. Кожна соціально-економічна

система суспільства характеризується своїм типом соціальної організації по-

буту. Форми побуту зумовлюються соціально-економічним характером і по-

літичним режимом суспільства. Тому країни, що відрізняються політичними

й економічними системами, мають різні типи побуту, які є відображенням

властивих суспільству соціально-політичних відносин і суперечностей.

Сім’я, родина мають забезпечити способи, форми й

методи повноцінного фізичного розвитку дітей,

охорону та зміцнення їхнього здоров’я. Педагогіч-

на діяльність повинна забезпечити зв’язок фізич-

ного виховання з розумовим і трудовим. Батьки мають добиватися усвідом-

лення дітьми ролі фізичної культури в розвитку особистості, свідомого став-

лення до свого здоров’я як необхідної умови підготовки до суспільно корис-

ної праці, служби в армії і захисту Батьківщини.

Фізична культура — це не тільки ранкова гімнастика, рухливі ігри тощо.

Вона охоплює всі ділянки індивідуальної та суспільної гігієни людини. До

неї відносять правильний режим праці й відпочинку, використання природ-

них сил (сонця, води, повітря) для оздоровлення й загартування організму.

Великого значення батьки повинні надавати фізичному вихованню ди-

тини. Фізичним вихованням у сім’ї називаємо діяльність батьків, спрямова-

ну на зміцнення здоров’я, сили та досягнення правильного розвитку дітей.

Кожен хоче бачити свою дитину здоровою, сильною, загартованою, сприт-

ною та витривалою — готовою до повноцінного особистого життя, праці, пе-

реборення різних труднощів тощо. Отже, фізичне виховання — це система

заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я людини, загартування її організ-

му, гармонійного розвитку форм, розвиток фізичних можливостей, форму-

вання життєво важливих рухових навичок та вмінь. Його завданням є ство-

Фізична культура

в сім’ї

Розділ ІІ

рення сприятливих умов для забезпечення оптимального фізичного розвит-

ку особистості, збереження її здоров’я, засвоєння знань про особливості орга-

нізму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та

навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенцій-

них можливостей.

Основними засобами фізичного виховання є:

³ теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, не-

обхідні для самостійних занять фізичними вправами);

³ заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному роз-

витку дитини: вправи на формування правильної постави, вправи на розви-

ток рівноваги тощо);

³ рухові ігри (розвиток кмітливості, спритності, швидкості дій дитини,

виховання дисциплінованості);

³ спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м’яч, футбол);

³ катання на лижах, ковзанах, плавання тощо.

Заняття фізичною культурою вдома, у навчальних та інших виховних за-

кладах проводять систематично протягом року з урахуванням пори року.

До фізичного виховання відносимо також гімнастику, туризм і спорт.

З педагогічного погляду цінність гімнастики полягає в тому, що вона здат-

на вибірково впливати на організм чи на розвиток його основних систем і

функцій. Гімнастика буває основною, гігієнічною, спортивною, художньою,

виробничою, лікувальною. Переважна більшість займається основною гім-

настикою (шикування і перешикування, вправи з предметами і без них, біг,

стрибки, метання, елементарні акробатичні вправи тощо). Вона сприяє фор-

муванню життєво необхідних рухових навичок, розвиває фізичні сили дити-

ни, кмітливість, спритність, ініціативу, робить дужими. Гімнастика має ве-

лике оздоровче й гігієнічне значення.

Туризм — чудовий засіб активного відпочинку. Його здійснюють у вигля-

ді пішохідних, водних, лижних, велосипедних та інших мандрівок. Усі ці

види зміцнюють здоров’я й загартовують організм. Туризм має також велике

пізнавальне значення.

Туризм — це прогулянки, екскурсії, походи і мандрівки, які організовують

для ознайомлення дитини з рідним краєм, природними, історичними та куль-

турними пам’ятками нашої країни, завдяки яким діти вчаться бути витрива-

лими, набувають досвіду колективного життя і діяльності, відповідального ста-

влення до природи, любові і поваги до історичного минулого.

Рухливі та спортивні ігри посідають значне місце у фізичному вихованні

дитини. Більшість із них пов’язана з бігом, стрибками, метаннями, лазінням

тощо. Вони розвивають вправність, координацію рухів, загартовують орга-

нізм, виховують волю й почуття колективізму.

Спорт, на відміну від фізичної культури, завжди пов’язаний із досягнен-

ням максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ. Під час

тренувань, а особливо змагань, діти долають значні фізичні та нервові на-

вантаження, виявляють і розвивають рухові й морально-вольові якості.

Отже, спорт — це заняття фізичними вправами, що поряд зі зміцненням

здоров’я, розвитком фізичних якостей та рухової здатності ставить за мету до-

сягнення спортивних результатів. Різноманітність фізичних вправ, що їх засто-

совують у процесі фізичного виховання, зумовила й різноманітність видів спор-

Основи сімейних відносин

ту: легка атлетика (біг, стрибки, метання), спортивна гімнастика, ходьба на

лижах, біг на ковзанах, їзда на велосипеді, плавання, веслування тощо.

Природні чинники фізичного виховання — сонце, повітря, вода виступа-

ють невід’ємними компонентами всіх видів рухової діяльності дітей, поси-

люючи оздоровчий вплив на них. Крім того, вони є джерелом спеціально ор-

ганізованих процедур: сонячних і повітряних ванн, обтирань, обливань.

Гігієнічні чинники потребують суворого дотримання санітарно-гігієніч-

них вимог при проведенні фізкультурних занять, у навчальній праці, відпо-

чинку, харчуванні та ін.; у дотриманні режиму дня, який визначає суворий

розпорядок і доцільне чергування праці й відпочинку.

Активно впливають на фізичний розвиток ходьба, фізична праця, які

стимулюють функції легень і серця, ріст організму, зміцнюють нервову сис-

тему, мускули й кістки, розум, дух та волю дитини.

Оскільки фізичні та духовні сили людини можуть переносити напружен-

ня лише до певної міри, для зняття втоми потрібний відпочинок.

У процесі систематичних занять фізичними вправами дитина набуває різ-

нобічних рухливих навичок і розвиває фізичні якості, що зумовлює харак-

тер, обсяг та інтенсивність роботи м’язів.

Виконуючи фізичні вправи, значну увагу приділяють удосконаленню ру-

хів, починаючи від елементарної вправи до комбінованих і вправ підвищеної

для певного віку координаційної складності. Важливо навчити дитину ви-

конувати вправи правильно, осмислено, глибоко вникати в їхній зміст, зосе-

реджувати увагу на характерних особливостях, добиватися краси й витонче-

ності рухів.

Заняття фізичними вправами повинні мати оздоровчий характер і прово-

дитися систематично. Їх не слід пов’язувати зі значним емоційним напру-

женням. Дозування навантаження в окремій фізичній вправі зумовлюють

кілька моментів. Головні з них — простота або складність вправи, кількість

повторень, тривалість виконання вправи.

Основне правило, якого слід дотримуватися, — це поступовість і регуляр-

ність занять.

Для досягнення найкращих результатів заняття їх будують так, щоб фор-

ма, тривалість, перерви тощо відповідали смакам і вподобанням дитини.

 Запитання і завдання

1. Обґрунтуйте поняття «рід», «родина», «сім’я». 2. У якому взаємозв’язку перебувають сім’я,

рід, родина? 3. Які особливості розвитку сучасної сім’ї? 4. Які чинники є провідними у зміц-

ненні сім’ї? 5. Охарактеризуйте основні ознаки сім’ї. 6. Обґрунтуйте поняття «побут».

7. Охарактеризуйте основні форми сучасного українського побуту. 8. Яку роль у сім’ї відіграє

родинний побут? 9. Що таке фізична культура і чим вона відрізняється від спорту? 10. Які ви

знаєте основні засоби фізичного виховання? 11. Що ми відносимо до фізичного виховання?

12. Чи належать до фізичного виховання гімнастика, туризм і спорт? 13. Як впливає фізична

культура на розвиток дитини?

Розділ ІІ

2.2. ГОСПОДАРСЬКО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ

І ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ В СІМ’Ї

Основне призначення сім’ї — це задоволення сус-

пільних, групових та індивідуальних потреб. Вона

задовольняє особистісні потреби кожного свого

члена, а також загальносімейні (групові) потреби.

Особистісні потреби сім’ї виконує одна із її фун-

кцій — економічна. У минулому ця функція української сім’ї забезпечувала

матеріальні засади її існування, організацію домашньої праці та споживан-

ня. В основу організації виробничої діяльності української сім’ї було покла-

дено статево-віковий розподіл праці. Але існували роботи, які виконувалися

спільно. Активними помічниками дорослих були діти.

Сучасна українська сім’я бере участь у суспільному продукуванні життєво

необхідних засобів, відновлює витрачені на виробництві сили своїх дорослих

членів, веде своє присадибне господарство, має свій бюджет, організовує ра-

ціональне споживання.

Досвід сімейного підряду, участь сімей у кооперативній діяльності, інди-

відуальній трудовій діяльності, розвиток фермерського господарства роблять

помітний внесок у виробництво матеріальних благ, у поліпшення добробуту

сім’ї та розширюють її виховний вплив.

Вплив економічної функції на стосунки в сім’ї може бути різним: справед-

ливий розподіл домашніх обов’язків у сім’ї між подружжям, старшим і мо-

лодшим поколінням, як правило, сприяє зміцненню подружніх зв’язків, мо-

ральному і трудовому вихованню дітей. У разі несправедливого розподілу

домашніх обов’язків, коли вони стають тягарем для жінок, тоді як чоловік

виступає в ролі «патріарха», а діти — лише в ролі споживачів, вплив, безу-

мовно, сприятливим не буде.

Постає запитання: хто головний у сім’ї? Сім’ї, де володарює чоловік, трап-

ляються вкрай рідко. В сім’ях, де володарює жінка, в її руках зосереджений

бюджет, вона є основним вихователем дітей, організатором усіх починань і

дозвілля. Такий стан справ теж не варто вважати нормальним — у сім’ї по-

рушується психологічна рівновага.

Для більшості сімей характерна приблизно однакова участь чоловіка й

жінки в управлінні домашнім господарством. Звичайно, це найпрогресив-

ніший принцип сімейного управління. При цьому рівність подружжя має

бути не самоціллю в тих питаннях, де більш компетентна жінка, їй треба

надати першість, а в низці інших питань право вирішального голосу може

належати чоловікові. До цього слід прагнути кожній сім’ї.

Ні для кого не новина, що на домашнє господарство як у місті, так і в селі

більше часу витрачають жінки.

Жінка працює так само, як і її чоловік. Рівноправність тут зберігається.

Але жінка, крім того, виконує ще й домашню роботу. Багатовікові традиції

сприяли утвердженню думки про те, що домашнє господарство — це заняття

жінок. Водночас наші жінки — не домашні господарки, більшість з них ма-

ють вищу освіту.

Праця членів сім’ї

в домашньому

господарстві

Основи сімейних відносин

У сільському приватному господарстві, на присадибних ділянках чолові-

ки і жінки працюють разом довше, ніж міські жителі.

Скільки часу ми витрачаємо на домашній клопіт? Одні турботи для нас

приємні, інші — тягар. Одні — життєва необхідність, інших хотілося б уник-

нути, та не вдається, треті походять від нашої метушні, від невміння органі-

зувати свою працю та працю членів своєї сім’ї. Як наслідок, зменшуємо час

свого дозвілля, збіднюємо наше життя. Ми часто боремося «за здоровий спо-

сіб життя», за звання «Зразкового дому» тощо. І не помічаємо, як втрачаємо

дорогоцінний час на саму боротьбу, зовсім нічого не залишаючи на корисний

відпочинок.

Щодо вільного часу, то він є у кожного. У молодших вікових груп його бі-

льше, у старших — менше. У міських жителів усіх вікових груп вільного ча-

су більше, ніж у сільських жителів.

Як же витрачається вільний час? Найпопулярніший вид відпочинку для

всіх груп без винятку — телевізор та радіо. І тут абсолютні «рекордсмени» —

чоловіки.

Із сумом доводиться констатувати, що на читання газет, журналів, ху-

дожньої літератури молодь витрачає всього 17 – 18 хв на добу. Ще менше

часу (8 – 15 хв) йде на відвідування театрів, кіно, концертів тощо.

А скільки ж часу відводиться вихованню дітей? Відповідь приголомшли-

ва: 17 хв.

Як же раціонально розподілити час для домашніх справ? Де шукати ре-

зерви? Треба розумно та раціонально використовувати час, тоді він приноси-

тиме радість та задоволення. Для цього потрібно привчати до охайності і

підключати до прибирання помешкання чоловіка, дітей. Крім того, усі чле-

ни сім’ї повинні прибирати за собою, класти речі на місця, а найголовні-

ше — це розподіл обов’язків.

У більшості сучасних сімей головною стає проблема часу. Відомо, що ро-

бота віддзеркалюється на сім’ї: чим більше часу ми віддаємо роботі, тим

менше його залишається на дітей. Щоб компенсувати ці втрати, часто бать-

ки намагаються вдатися до методу «якісного часу», тобто коротких відрізків

часу, спеціально присвячених тісному спілкуванню з дітьми, коли начебто

відбувається інтенсивне виявлення батьківських якостей. Але дітей цим

«якісним часом» не купиш. Тому вони і наполягають на іграх, казках, фут-

болі — часі, коли можна просто бути разом і не дивитися на годинник.

Сімейний бюджет — це баланс прибутків та ви-

трат, що характеризує рівень життя сім’ї. Він пока-

зує всі прибутки з різних джерел надходження і всі

витрати за призначенням, а також джерела і роз-

міри купівлі різних товарів і послуг. Сімейний бю-

джет можна складати на місяць, тиждень чи рік.

Щоб скласти сімейний бюджет, потрібно підрахувати прибутки. Їх осно-

вою є заробітна плата. До прибутків варто відносити і надходження із соці-

альних фондів споживання. Це можуть бути різноманітні пенсії, пільги,

пов’язані з наданням державного житла, допомогою у вихованні дітей, орга-

нізацією санаторно-курортного лікування і відпочинку, безплатні блага

(освіта, медична допомога, фізичне виховання та ін.).

Бюджет сім’ї,

його розподіл та

структура

Розділ ІІ

Джерелом прибутків можуть бути власне підсобне господарство й індиві-

дуальна трудова діяльність. Частина продукції може використовуватися на

потреби сім’ї чи реалізовуватися і поповнювати сімейний бюджет. До при-

бутків можна віднести відсотки з вкладів у банках, виграші в лотереї, стра-

хові відшкодування.

Із цих надходжень відраховується податок на прибуток, добровільні пла-

тежі. Потім докладно планують витрати. Насамперед при цьому враховують

ті витрати, розміри яких не залежать від планів і бажань членів сім’ї: плата

за квартиру, використання газу, інші комунальні послуги, транспортні ви-

трати. Потім виділяють кошти на сплату за користування дитячим садком,

на сніданки в школу (у середньому всі ці витрати сьогодні становлять тре-

тину сімейного бюджету).

Особливу увагу потрібно звернути на витрати, пов’язані з харчуванням.

Насамперед необхідно вирішити, чи всі члени сім’ї харчуватимуться вдома в

робочі дні. Якщо ні — підраховують, скільки коштів потрібно виділити на

денне харчування в їдальнях, на щоденні сніданки, вечері тощо. При цьому

не слід забувати, що частина продуктів може бути з городу (витрати на хар-

чування не повинні перевищувати 35 % усіх витрат).

Відрахувавши із доходів усю суму витрат, отримують залишок, котрий, за

рішенням членів сім’ї, можна використати за бажанням. Різні сім’ї по-

різному ведуть домашнє господарство. Деякі обліковують витрати у спеціа-

льно відведеній папці, де щодня записують дату витрат, їх вид і суму. За до-

помогою такої папки можна підрахувати видатки за місяць, квартал, рік.

Сьогодні велике значення для формування прибутків молодої сім’ї має

кредит. Саме кредитні відносини багато важать при спорудженні житла, а

також при використанні кредиту для організації фермерського господарства.

Існує таке поняття, як раціональний споживчий бюджет на повне матері-

альне задоволення потреб населення в матеріальних благах і послугах. Він

розрахований відповідно до демографічної ситуації і національних особли-

востей способу життя.

Для запобігання нераціональним витратам у сімейному господарстві не

слід створювати надмірні запаси харчів, адже, крім консервованих, вони всі

псуються. Не варто також поспішати викидати продукти, адже багато з них

можна використати для приготування інших страв. З метою запобігання

втратам кожна господиня повинна оволодіти правилами зберігання харчів,

раціональною технологією приготування їжі.

Купувати їжу потрібно щодня і в невеликій кількості. Закуповувати ве-

ликими партіями звичайно зручніше, але продукти харчування при трива-

лому зберіганні втрачають свої корисні властивості або псуються.

Кожна молода сім’я повинна знати, що «культура споживання» — це здат-

ність людини чи групи людей усвідомлювати свої розумні та раціональні

потреби і знаходити для них найбільш ефективне та раціональне викорис-

тання.

Для раціонального сімейного бюджету, де враховуються всі чинники, що

на нього впливають, велике значення має найбільш корисне і ефективне

його використання.

Основи сімейних відносин

Одним із найстародавніших соціальних інститутів

є сім’я. Виникла сім’я в надрах первісного суспіль-

ства значно раніше від класів, націй, держав. Сус-

пільна цінність і значущість сім’ї зумовлені її «ви-

робництвом і відтворенням» безпосередньо життя, вихованням дітей, форму-

ванням їхньої індивідуальної свідомості. Шлюб — це історично обумовлена,

санкціонована і регульована суспільством форма стосунків між чоловіком і жін-

кою, що встановлює їхні права і обов’язки одне до одного, до дітей та рідних.

Є досить багато визначень сім’ї. Але необхідно звернути увагу на те, що її

виникнення і розвиток зумовлені особливостями природи людини. Аристо-

тель писав, що необхідність спонукає об’єднуватись попарно тих, хто не може

існувати одне без одного, — жінку і чоловіка з метою продовження потомст-

ва, і це об’єднання зумовлюється не свідомим рішенням, а залежить від

природного прагнення, притаманного й іншим живим істотам і рослинам, —

залишити після себе іншу подібну собі істоту.

Сім’я — це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має

фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільст-

ва. Сім’я — це така спільність людей, яка спирається на шлюб, на родинні

зв’язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і

дітьми, між іншими членами сім’ї, які живуть разом і спільно ведуть госпо-

дарство. Спільність господарства, економічна об’єднаність є важливими

складовими сім’ї. Проте економічні інтереси і відносини не вичерпують цьо-

го багатства сімейних зв’язків і, наважимось стверджувати, у сучасних умо-

вах розвинених країн, коли чоловік і жінка досягають високого рівня еконо-

мічної незалежності, економічні зв’язки перестають бути провідною ознакою

життя сім’ї, інакше не було б так багато розлучень. Добре відомі випадки,

коли шлюб беруть люди, здатні самостійно забезпечити економічний бік сво-

го життя. Не тільки економічні зв’язки об’єднують людей у сім’ю, принаймні,

не в першу чергу вони.

Життя сім’ї — це дуже складні і різноманітні процеси або сфери життя

людини: біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні,

релігійні тощо.

Тривалий час взаємовідносини у суспільстві між членами різних спільнот

людей визначались їхнім майновим статусом, володінням власністю. У

зв’язку з цим і характер внутрішньосімейних зв’язків значною мірою визна-

чався наявністю приватної власності, матеріальною вигодою. Звідси шлюби

«за розрахунками», «кохання за гроші» тощо. Із розвитком суспільства, зрос-

танням економічної незалежності чоловіків і жінок такі кон’юнктурні внут-

рішньосімейні стосунки поступаються місцем істинно людським, заснованим

на коханні, повазі і високих духовних цінностях. Це дає змогу стверджувати,

що сім’я прогресує як в економічному, так і в моральному та правовому ас-

пектах, дедалі більше перетворюючись на інститут гармонійного поєднання

чоловіка, жінки та їхніх дітей.

Однак вона ще не позбавлена багатьох колишніх вад, з’являються й нові.

Урбанізація, міграційні процеси, можливість швидкого переміщення як у

межах країни, так і за її кордонами, майже повна анонімність особистісного

життя людини у місті, радикальні і практично постійні зміни у виробництві

Правове регулювання

сімейних відносин

Розділ ІІ

внаслідок НТП, вплив масової культури, агресивної реклами, послаблення

дії на життя людини релігійних норм, кризові ситуації у розвитку суспільства,

висока напруженість особистісного життя — усе це не сприяє зміцненню сім’ї.

Багато молодих (і не тільки молодих) не витримують таких навантажень. Це

призводить до різноманітних зривів, розладу сімейного життя, зрад, розлу-

чень. Але все сказане не заперечує абсолютної цінності сім’ї, відсутності їй

альтернатив та її постійного сходження на вищий рівень розвитку.

Відповідно до Сімейного кодексу України правове регулювання шлюбних

і сімейних відносин в Україні здійснюється тільки державою.

Визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації ак-

тів громадянського стану. Релігійний обряд шлюбу, так само як і інші релі-

гійні обряди, не має правового значення і є особистою справою громадян. Це

правило не стосується вчинених до утворення або відновлення державних

органів реєстрації актів громадянського стану релігійних обрядів і одержа-

них на їх посвідчення документів про народження, укладання шлюбу, розі-

рвання шлюбу і смерть.

Права, що виникають із шлюбних та сімейних відносин, охороняються

законом за винятком тих випадків, коли вони здійснюються в суперечності з

їх призначенням. Використання членами сім’ї своїх прав не повинно завда-

ти шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян. При

здійсненні прав і виконанні обов’язків громадяни повинні додержувати за-

конів, поважати загальнолюдські принципи, усіляко сприяти зміцненню

сім’ї. Захист прав, що виникають зі шлюбних та сімейних відносин, здійсню-

ється судом, органами опіки та піклування, реєстрації актів громадянського

стану.

Сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють особисті й

пов’язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й на-

лежності до сім’ї. Тобто це право регулює відносини між подружжям щодо

порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними,

порядку та умов припинення шлюбу; відносини між батьками й дітьми, ін-

шими родичами тощо.

Основними джерелами сімейного права є Конституція України та Сімей-

ний кодес України. Конституція України проголошує: «Шлюб ґрунтується на

вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і

обов’язки у шлюбі та сім’ї».

Сімейний кодекс України регламентує порядок та умови одруження,

особисті й майнові відносини, що виникають у сім’ї між подружжям, між ба-

тьками та дітьми, між іншими членами сім’ї, а також відносини, що вини-

кають у зв’язку з усиновленням, опікою й піклуванням, припиненням

шлюбу тощо. Кодекс ґрунтується на таких загальновизнаних принципах:

рівноправності жінки й чоловіка в сімейних відносинах; побудові сімейних

відносин на добровільному шлюбному союзі жінки й чоловіка; всебічній

охороні інтересів матері й дітей та забезпеченні щасливого дитинства

кожній дитині; вихованні почуття відповідальності перед сім’єю тощо. У

Сімейному кодексі передбачено, що громадяни є рівними в сімейних

відносинах незалежно від їхньої національності, раси і ставлення до релігій.

Будь-яке пряме чи опосередковане обмеження прав громадян, дотичних до

цього законодавства, заборонено.

Основи сімейних відносин

Шлюб — добровільне укладання подружжям угоди про одруження, вна-

слідок чого у них виникають взаємні права та обов’язки.

Сім’я — первинна ланка громадянського суспільства, в якій реалізується

дітородна, виховна та інші функції суспільного життя.

Сімейне законодавство передбачає умови й порядок одруження. Шлюб

реєструється в державних органах запису актів громадянського стану в уро-

чистій обстановці, за згодою осіб, що одружуються.

Реєстрація шлюбу є офіційним підтвердженням часу виникнення взає-

мин, прав та обов’язків подружжя.

Для взяття шлюбу необхідно подати заяву в орган загсу. Умовами одру-

ження є взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного

віку. Шлюбний вік в Україні встановлено такий: 18 років для чоловіків і 17

років для жінок. Будь-якого межового віку для одруження повнолітніх осіб

законодавство не передбачає. Проте, безперечно, головна умова реєстрації

шлюбу — це взаємна згода осіб, які одружуються; що ж до шлюбів, узятих

без наміру створити сім’ю, то законодавство визначає їх фіктивними.

Окрім умов одруження, законодавство регулює й перешкоди, що унемож-

ливлюють шлюб. Шлюб неможливий між:

а) особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі;

б) родичами по прямій висхідній та низхідній лінії;

в) повнорідними й неповнорідними братами й сестрами;

г) усиновителями та усиновленими;

д) особами, з яких, принаймні, одну визнано судом недієздатною внаслі-

док душевної хвороби або недоумства.

Особи, які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан здоров’я

одне одного.

Подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові уго-

ди, однією з яких є шлюбний контракт. Ці сімейні правовідносини перед-

бачені Порядком укладання шлюбного контракту, затвердженим постано-

вою Кабінету Міністрів України «Про порядок укладання шлюбного конт-

ракту» від 16 червня 1993 р. Згідно з цим нормативно-правовим актом

шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються, за їхнім

бажанням до реєстрації шлюбу і набуває чинності з моменту його реєстра-

ції. Він може укладатись у присутності свідків, якщо на це є бажання сто-

рін. У ньому передбачаються майнові і немайнові права та обов’язки

подружжя.

Шлюбний контракт — це договір, угода між подружжям, спрямована на

встановлення відповідних правил і обов’язків чоловіка і жінки, які випли-

вають із сімейних, державних, майнових та інших правовідносин. Він укла-

дається в будь-який час після реєстрації шлюбу в письмовій формі і підлягає

підтвердженню в нотаріальній конторі. Шлюбний контракт може бути за-

тверджений тільки на добровільній основі за дворівневою згодою подружжя.

Положення угоди не можуть бути спрямовані на скасування або зменшення

ігнорування прав і обов’язків подружжя, передбачених чинним законодав-

ством.

У сімейних відносинах незалежно від того, чоловік це чи дружина, однієї

чи різних національностей, раси, релігії, подружжя мають рівні особисті і