Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ІІ

100

вступ у шлюб, а й розлучення. Якщо між подружжям зникли взаємна пова-

га, дружба, любов, і сім’я не може більше виконувати свої функції, то розір-

вання шлюбу є моральним. Тут розлучення лише офіційно фіксує те, що вже

сталося — розпад сім’ї.

У сімейних відносинах через їх складність, інтимність та індивідуаль-

ність виникає багато суперечностей, що регулюються мораллю. Моральні

норми, що регулюють сімейні суперечності, місткі за змістом і значущістю.

Це взаємна любов між подружжям і всіма членами сім’ї; любов до дітей, ви-

ховання і підготовка їх до трудового, соціально корисного життя, тактовність

у вирішенні сімейних суперечностей; взаємодопомога у всіх видах діяльнос-

ті, у тому числі і в побуті. Вимоги взаємної любові, рівності і взаємодопомоги

подружжя — основа їх взаємної поваги та дружби; це часто піддається ви-

пробуванням, особливо у разі розбіжностей у рівнях духовного, політичного і

морального розвитку подружжя і відмінності їх суспільного становища. Ось

чому рівність у сім’ї потребує участі обох: чоловіка і жінки в суспільно корис-

ній праці, у суспільній діяльності і домашній праці, тому що тільки їх одна-

кова участь створює сприятливі умови для такого самого однакового розвит-

ку обох — жінки і чоловіка, для їх духовної близькості, дружніх стосунків.

Особливо важливим є моральний обов’язок з виховання дітей. Здійснення

сім’єю функції виховання дітей може бути успішним, якщо в ній встановлю-

ється атмосфера дружби, взаємоповаги, взаємодопомоги, розумної вимогли-

вості до дітей, поваги до праці. Або взяти таку важливу соціальну пробле-

му — проблему захворюваності та стану здоров’я населення. Адже саме в

сім’ї закладаються генетичні, біологічні основи здоров’я, а також звички, на-

вички, установки оберігати і дбати про здоров’я. Займається людина фізку-

льтурою чи не займається, любить у часи дозвілля бувати в лісі, серед при-

роди або не любить, чи завжди дотримується активного способу життя то-

що — залежить звичайно від з сім’ї.

Користування людей матеріальними благами і духовними цінностями та-

кож багато чим визначається сім’єю. Саме сім’я виховує смаки, потреби, схи-

льності молодого покоління. Саме від сім’ї насамперед залежить, наскільки

молода людина зуміє залишатися сама собою, протистояти нерозумній і руй-

нівній моді та ін. Якою є якість спеціаліста, тобто ефективність його функціо-

нування — це також багато залежить від сім’ї. У сім’ї закладаються звички,

навички, формуються традиції, моральні відносини між старшими і молод-

шими, милосердя або байдужість, тепла доброта або холодний зиск. Усе це

стосується соціальної значущості сім’ї. Проте сім’я має і персональну значу-

щість. Для більшості людей сім’я — нормальне, необхідне середовище прожи-

вання, існування. За даними соціологічних досліджень, смертність людей, які

не в шлюбі, значно перевищує смертність серед людей сімейних, одружених.

Це стосується практично всіх причин смертності — самогубств, і внаслідок

зловживання алкоголем, нікотином або наркотиками, і смертності через хво-

робу, що потребує тривалого лікування. Особливо це стосується чоловіків.

Зрозуміло, сприятливо впливає на чоловіків лише здорова, благополучна,

щаслива сім’я, створення якої, як правило, потребує значних зусиль і певних

якостей особи. Неблагополучна, нещаслива ж сім’я швидше посилює, погір-

шує становище чоловіка. Немало неврозів та інших захворювань, аномалій

Основи сімейних відносин

101

мають свої джерела саме в сім’ї у взаємовідносинах між подружжям. Увага

до сім’ї держави, науки, публіцистики, суспільної думки зростає. Процес фор-

мування сім’ї в надто тяжкий період, що переживає держава, посилюється

низкою обставин. Ще не подолані ті традиції, що заважають становленню

сім’ї, не всі ще досить усвідомили те нове, без чого неможлива практична

ділова сім’я. Адже багато століть сім’я виступала лише постачальником

людських і трудових ресурсів, об’єктом державної політики, що здійснюва-

лась за принципом «суспільне над усе». Держава вирішувала за сім’ю все.

Звідси і вторинність для держави тих функцій, які завжди декларувались:

навчання, виховання, охорона здоров’я, підвищення добробуту та ін. Повна

залежність сім’ї від держави перетворила її фактично в безпорадну, безвлад-

ну. Усе це потребує змін. Держава має будувати політику так, щоб сім’я мог-

ла розраховувати насамперед на свої можливості. А власні можливості мо-

жуть виникнути у сім’ї тоді, коли державою створюються для неї необхідні

умови: економічні, соціальні, правові.

Розвиток людини — процес становлення особистості вдосконалення її фі-

зичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і не-

керованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване вихо-

вання і навчання. Він має різні форми (анатомо-фізіологічну, психічну та

соціальну) і відбувається на основі взаємодії дитини з середовищем. Розви-

ток супроводиться кількісними змінами людської істоти, тобто збільшенням

одних і зменшенням інших її ознак (фізичного росту організму, розмірів йо-

го окремих органів, маси тіла тощо). Кількісні зміни зумовлюють зміни якіс-

ні — виникнення нових ознак, особливостей і зникнення старих.

У психічному розвитку кількісні зміни виявляються у збільшенні з віком

кількості навичок, асоціацій, розширенні уявлень, знань про навколишній

світ, пасивного й активного словника, обсягу уваги, сприйняття, пам’яті,

швидкості реакції тощо. Розвиток психічних функцій відбувається нерівно-

мірно, у ньому чергуються фази прискорення й уповільнення, подібно до фі-

зичного розвитку.

Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка загалом.

Виявляються вони у процесах запам’ятовування і відтворення, створенні уяв-

лень про ситуації, яких не було у попередньому досвіді дитини. Якісних змін

зазнають мислення, мовлення, емоції, потреби тощо. На основі засвоюваних

знань і суспільного досвіду виникають та розвиваються нові якості особистос-

ті — самостійна діяльність, самопізнання, моральні, естетичні та інтелектуа-

льні почуття, ускладнюються та вдосконалюються психічні процеси, розвива-

ються здібності. Успішний розвиток дитини великою мірою залежить від зміс-

ту, спрямованості мотивів, якими вона керується у навчанні та праці.

Близький до розвитку людини інший процес — формування особистості, в

якому основним є соціальний чинник. Формування особистості — це процес

соціального розвитку молодої людини, становлення її як суб’єкта діяльності,

члена суспільства, громадянина. Цей процес відбувається завдяки засвоєн-

ню гуманітарних дисциплін, виховному впливу сім’ї, школи, суспільства,

взаємодії з мистецькими явищами, здатності людини пристосовуватися до

зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до

самостійного дорослого життя.

Розділ ІІ

102

Велику роль у розвитку особистості відіграють спадковість, середовище і

діяльність.

Спадковість — це здатність організму відтворювати потомство, передава-

ти свої ознаки наступним поколінням, відновлення у нащадків біологічної

подібності.

Спадково передаються: тип нервової системи, конституція тіла, зовнішні

ознаки (колір волосся, очей, шкіри) та людські задатки (високоорганізований

мозок, здатність розмовляти, займатись певними видами діяльності та ін.).

Як умова формування особистості спадковість залежить від генотипу,

який визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, стадії його дозрі-

вання, будову нервової системи, динамічність нервових процесів. Нервова

система містить у собі спадково зумовлені можливості щодо формування по-

треб, форм поведінки, її здатність навчатися й виховуватися.

Ззовні спадковість виявляється в успадкуванні рис батьків або поперед-

ніх поколінь — темпераменту, задатків, рис обличчя, постаті, навіть рухів.

За свідченням психологів, вродженими у людини є не готові здібності, а

тільки потенційні можливості для їх розвитку — задатки. У поняття «задат-

ки» вчені вкладають природні особливості людини, які є передумовою для

розвитку індивіда.

Задатки впливають на швидкість виникнення умовних рефлексів, вироб-

лення навичок, форм поведінки, становлення темпераменту, але самі по собі

не зумовлюють особливостей особистостей. Якщо немає сприятливих суспіль-

них умов або людина не займається відповідною діяльністю, вони взагалі

можуть не виявлятися. Щоб стати талановитим художником, композитором

чи співаком, потрібні не тільки природні дані, а й певні умови суспільного

життя (раннє художнє чи музичне виховання).

На формування особистості впливає і середовище, — усе, що оточує дити-

ну протягом усього життя; природні чинники; сім’я, близьке оточення; соці-

альні умови існування. Поліпшення чи погіршення стану середовища знач-

ною мірою впливає на розвиток людини, її духовну і моральну сферу.

Потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використо-

вувати в процесі виховання. У середовищі, під його впливом людина соціа-

лізується. Соціалізація — це процес засвоєння індивідом соціального досві-

ду, системи соціальних зв’язків та відносин. Через неї відбуваються успад-

кування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки,

орієнтації, навички, уміння, здібності тощо. Її мета — допомогти дитині адап-

туватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання,

знайти шляхи найефективнішого самовизначення. Результатом соціалізації

є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності

та спілкуванні.

Існують такі види соціалізації:

а) цілеспрямована (людина ставить мету щодо змісту соціального досвіду,

який вона прагне засвоїти і знає, яким чином здійснити цей процес);

б) стихійна (засвоєння людиною норм, правил поведінки, поглядів, сте-

реотипів відбувається без визначення мети і механізмів їх засвоєння).

Вплив середовища на формування особистості здійснюється лише в тому

разі й тією мірою, якою вона у процесі активного ставлення до соціального

Основи сімейних відносин

103

середовища здатна сприйняти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. У

взаємодії з навколишнім світом дитина є активною, діяльною істотою. У дія-

льності — навчальній, трудовій, побутовій — виявляються і розвиваються її

природні можливості, вона набуває нових фізичних і духовних якостей,

знань та умінь, формується її свідомість.

Сучасні сім’ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить,

яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім’ї

поділяють на благополучні та неблагополучні.

Благополучна сім’я — це сім’я з високим рівнем внутрішньосімейної мо-

ральної духовності, координації та кооперації власної підтримки та взаємо-

допомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.

Благополуччя сім’ї забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням лю-

бити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при ви-

рішенні внутрішньосімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння фор-

мують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в

сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної

праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна за-

безпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між

батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому

спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради

батьків, успадковують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмос-

фері дитина зростає доброзичливою, гуманною, спокійною. У неї формуються

такі соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуття впевненості.

Неблагополучна сім’я — це сім’я, яка через об’єктивні або суб’єктивні

причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають

несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать сім’ї, де батьки алкоголіки або наркомани

і ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім’ях формування дитини спо-

творюється. Діти позбавлені турботи, опіки, не мають найнеобхіднішого. У

таких сім’ях часто бувають конфлікти між батьками, батьками і дітьми, свар-

ки, суперечки, образи, грубощі, бійки тощо. У дітей формуються підвищена

збудливість, страх, замкненість, злостивість і впертість, невпевненість у

своїх силах, схильність до лихих вчинків. Нестачу позитивних емоцій вони

компенсують пошуком їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживанні

алкоголю, наркотиків.

Часто бувають неблагополучними сім’ї, де дитину виховує один з батьків.

У таких сім’ях спілкування з дітьми, як правило, збіднене, часто трапляють-

ся труднощі побутового характеру, психологічний дискомфорт тощо. Таким

дітям не вистачає врівноваженості, доброзичливості, вони виявляють надмір-

ну роздратованість, байдужість.

Іноді сім’ї, зовні благополучні, припускаються серйозних прорахунків у

сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість.

Тут відсутнє взаєморозуміння з дітьми, єдність у вимогах до дитини, наявна

надмірна любов або суворість у вихованні, застосовуються фізичні покаран-

ня тощо. З’являються недоброзичливі стосунки.

Розділ ІІ

104

Отже, захистити дітей від сімейного неблагополуччя може система регу-

лювання сімейного виховання.

2.4. КОНФЛІКТ У СІМ’Ї

Конфлікти у сім’ї були, є і будуть, вони супроводжують наше життя як

хвороби. Конфлікт — це реальні або ілюзорні, об’єктивні або суб’єктивні, по-

різному усвідомлені суперечності між членами родини зі спробами їх емо-

ційного вирішення.

Конфлікт не завжди відіграє негативну роль. Нерідко дезорганізація,

втрата попередньої рівноваги зумовлюють пошук рішень, перехід взаємовід-

носин у сім’ї до нової оптимальної якості.

Соціально-психологічний конфлікт є явищем міжособистісних і групових

взаємин, виявом протиборства, активного зіткнення тенденцій, оцінок, прин-

ципів, думок, характерів, еталонів поведінки. Як форма комунікації членів

сім’ї, одного члена сім’ї з групою або її частиною, однієї частини сім’ї з іншою

він віддзеркалює прагнення людей до утверджених ідей, принципів. Нерідко

він постає як реакція на несприятливі ситуації, що травмують особистість, на

перешкоди у досягненні будь-якої мети. Виявляючи себе як один із засобів

самоутвердження, він діє дезінтегруюче в людських стосунках. Тому його

вважають одним із крайніх засобів регулювання міжособистісних стосунків.

На етапі виникнення конфлікти бувають: стихійні, заплановані, спрово-

ковані, ініціативні, під час їх розвитку — короткочасні, тривалі, затяжні, на

етапі усунення — керовані, погано керовані, некеровані.

Щодо результативності конфлікти можуть бути мобілізуючими чи дезор-

ганізуючими у сім’ї, з погляду етики — соціально прийнятними і неприйнят-

ними.

Неможливе розуміння конфлікту без знання головних понять психології

спілкування, соціальної психології, які описують структуру особи, що взає-

модіє з іншою особою у конфлікті. Тому спочатку необхідно послідовно

розкрити ті основні характеристики особи, які впливають на конфліктність.

Конфлікт як хвороба спілкування повинен мати свої симптоми, конфлік-

тні порушення спілкування. Ці порушення слід розглядати у тих аспектах,

яким відповідають види порушень: прагматичні, комунікативні, легітимні.

Проаналізуємо соціально-психологічні характеристики спілкування з по-

гляду можливих відхилень від нормального спілкування.

Соціально-психологічний конфлікт можна визначати різнобічно, а саме як:

³ явище міжособистісних і групових відносин;

³ вияв протиборства, тобто активного зіткнення тенденцій, оцінок, прин-

ципів, думок, характерів, еталонів поведінки;

³ віддзеркалення прагнення людей до ствердження ідеї, яку вони

захищають, принципу, вчинку, до самоутвердження;

³ деструкцію міжособистісних відносин на емоційному, когнітивному чи

поведінковому рівні;

³ форму комунікації людини з людиною, людини з групою або її части-

ною, однієї частини колективу з іншою, колективу з колективом;

Основи сімейних відносин

105

³ з точки зору психічного стану сторін, що беруть участь у протиборст-

ві, — водночас і як захист, і як реакцію у відповідь;

³ реакцію на несприятливі ситуації, що травмують особистість, на пере-

шкоди у досягненні будь-яких цілей;

³ виходячи із оцінки результатів конфлікту — дезінтегруючу силу люд-

ських відносин, а його подолання — інтегруючу силу;

³ з інструментальної точки зору — як один із засобів самоутвердження,

подолання заперечуваних особистістю тенденцій;

³ процес, ситуацію незнайденого виходу, розвиток дій на шляху пошуку

засобів стабілізації відносин;

³ у технічному плані — як один із крайніх засобів регулювання

міжособистісних відносин;

³ з естетичного боку — як прийнятний чи неприйнятний за формою спо-

сіб виявлення суперечностей, що виникають у процесі взаємодії людей.

Залежно від перешкод, які переживає особистість (сім’я), розрізняють такі

типи конфліктів:

1) перешкоди у досягненні цілей спільної трудової діяльності, тобто соці-

ально корисних результатів праці, мобілізації зусиль членів сім’ї;

2) суперечність дій окремих особистостей щодо прийнятих норм;

3) особисті конфлікти, у виявленні яких провідне значення мають різного

роду перешкоди, що заважають взаєморозумінню і сумісності.

Висуваються також специфічні підвалини для класифікації конфліктів:

1) застосування чи не застосування у конфліктах насильства;

2) ступінь і гострота насильства;

3) склад і кількість сторін, що беруть участь у протиборстві;

4) масштаб його виявлення у житті суспільства.

У межах функціонального аналізу класифікація конфліктів будується за

принципом їх доцільності — недоцільності. У цьому плані розрізняють кон-

флікти:

1) закономірні (неминучі);

2) необхідні;

3) вимушені;

4) функціонально невиправдані.

Вважають, що конфлікти конструктивного характеру корисні, оскільки

запобігають «застою» і «змертвінню» індивідуальної чи групової життєдіяль-

ності і стимулюють її рух уперед. Звідси більшість конфліктологів роблять

висновок, що ставлення до конфлікту має зводитись не до того, щоб запобігти

чи усунути його, а до того, щоб віднайти спосіб зробити його продуктивним.

Конфлікти нерідко породжуються прихованими потребами і бажаннями, які

не задовольняються, такими, наприклад, як ба-

жання безпеки, незалежності. Конфлікти можуть

виникнути через страх втратити дещо значуще

(дружбу, власність, мир і спокій). Вони найчастіше

виникають тому, що люди спочатку займають деякі позиції, а потім зосере-

джують усі свої зусилля на захисті цих позицій, замість того, щоб визначити

приховані інтереси, які змусили їх зайняти ці позиції. Їх хибна орієнтація

стає перепоною для пошуку рішень, які б враховували приховані інтереси

сторін, що конфліктують.

Причини конфліктів

та їх вирішення

Розділ ІІ

106

Якщо ви опинилися в ситуації, у якій хтось занадто твердо відстоює свої

позиції, сильно виявляючи свої емоції, то це, як правило, свідчить про те, що

конфлікт зумовлений глибокими інтересами, які вам необхідно задовольни-

ти, щоб знайти рішення проблеми і встановити взаєморозуміння.

Щоб вирішити проблему, треба вступити у переговори. Компроміс — це

спосіб вирішити проблему, переглянувши позиції. Компроміс не тільки

стиль поведінки у конфлікті, а й спосіб уникнути його. Переговори — це спі-

лкування на межі конфлікту. Зіткнення інтересів — це необхідна умова ви-

никнення конфлікту, але недостатня.

Компроміс — відступ, зміна позиції, але з певною умовою. Учасник

переглядає свою позицію у світлі глобальніших інтересів, йому хотілося

б зберегти стосунки з опонентом. З одного боку, він втішає себе компен-

сацією, з другого — задовольняє також інтереси людини, небайдужої до

нього. Він не у повному розумінні відступ, це взаємні поступки, зближення

позицій.

У міру розвитку конфлікту до компромісу дійти дедалі складніше, проте й

дедалі важливіше. Два принципових противники у конфлікті подібні до

двох автомобілів, які мчаться назустріч один одному. Ніхто не хоче поступи-

тися — кінець зрозумілий: вони обидва розіб’ються. Тому кожний розуміє,

що треба йти на компроміс, але кожному хочеться, щоб на компроміс пішов

інший, а не він. Якщо розумний і той, і інший, то вони одночасно повинні

прийняти рішення про компроміс. Розумніший у сім’ї повинен це зробити

першим.

Зробити перший крок — стратегічно дуже важливо. Компроміс означає

відступ від своєї гордині. Це не акт приниження, хоч опонент може і так йо-

го витлумачити (особливо на наступних фазах). Проте тривале мовчання за

нез’ясованих взаємин загрожує переходом до іншої фази.

Потрібно поважати інтереси іншого і шукати вирішення, враховуючи його

інтереси, у міру просування поетапно це робити дедалі складніше, але ком-

проміс потребує поваги інтересів опонента. Для цього необхідно вбачати в

ньому людину, адже конфлікт виник не тому, що ви неоднакові, а тому, що

ви не можете узгодити свої інтереси.

Слід передбачити, що ви не адекватно сприймаєте ситуацію, викривлюєте

реальність; треба виробити установку: «спробую зрозуміти». Ви не робите

вигляду, що все знаєте, а навпаки, сумніваєтесь у своїх переконаннях і на-

магаєтесь зрозуміти. Не говорите: «я помиляюсь», а у делікатнішій формі —

«я намагаюсь зрозуміти, що з нами відбудеться».

Ви вважаєте противника негідником; вашим внутрішнім компромісом

(компромісом душі) буде поважне ставлення до його уявлень про справедли-

вість. Ви прагнете уявити норму справедливості опонента. При цьому треба

враховувати, що противник — людина з тими самими якостями психіки, що

й у вас, і він також думає про вас, що ви несправедливі. І якщо він розум-

ний, то також намагається зрозуміти, які ваші принципи справедливості, як

віднайти універсальну норму справедливості.

Психологічний компроміс — це природна спроба змінити свою свідомість,

зробивши крок назустріч іншому у бік виходу з конфлікту.

Усунення конфліктів зводиться до таких моментів:

Основи сімейних відносин

107

а) запобігання конфлікту;

б) управління конфліктом, якщо він виник у міжособистісних відносинах;

в) прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях;

г) вирішення конфлікту.

Учені висувають різні міркування щодо усунення конфліктів з урахуванням:

³ його етапів;

³ стратегічних принципів виграшу;

³ емоційних станів сторін;

³ закономірностей їх взаємозв’язків;

³ висунутих індивідуальних цілей;

³ механізмів взаємного впливу;

³ теоретико-ігрового підходу.

Успішне вирішення конфліктів можливе тоді, коли розробляються різні

тактики, що враховують усі моменти конфлікту як соціально-психологічного

явища, і з них обирається така, яка найбільше підходить для конкретної си-

туації.

Вирішення конфлікту з урахуванням сутності і змісту проти-

борства. Для подолання міжособистісних колізій необхідно передусім реа-

лістично оцінити суть конфлікту, а саме:

1) установити не тільки безпосередній привід конфліктного зіткнення, а й

його причину, яку часто-густо викривлено розуміють учасники конфлікту;

2) визначити «ділову (об’єктивну) зону» конфлікту;

3) з’ясувати суб’єктивні мотиви вступу людей у конфлікт.

Вирішення конфлікту ускладнюється, якщо його намагається врегулю-

вати представник однієї з сторін, що беруть участь у протиборстві: йому

складніше проникнути в суть конфлікту і зрозуміти мотиви протиборства.

Учасник конфлікту змушений стати дослідником внутрішнього світу пред-

ставника протилежної сторони і реконструювати принципи прийняття рі-

шень, побудувати своєрідну «теорію», якою той керувався, вступаючи в

конфлікт.

Ділові конфлікти мають конструктивний і мобільний характер, вони зни-

кають, як тільки зникає предмет незгод, вирішується проблема чи завдання,

що спричинили зіткнення суджень і думок. Однак особиста і міжособистісна

конфліктність має, як правило, стійкий, інерційний характер.

Рушійною силою протиборства є прагнення кожної з сторін, що конфлік-

тують, досягти певних цілей. Нерідко протиставлення цілей зумовлюється

не їх змістом, а недостатнім взаєморозумінням, зниженням раціонального

моменту у конфлікті, емоційністю людей, що з’ясовують свої стосунки.

Якщо учасники конфлікту прагнуть уточнити конфліктну ситуацію, то

вже сам цей факт свідчить, що «конфліктують» не цілі, а їх тлумачення

сторонами, що конфліктують. Для вирішення конфлікту варто показати від-

мінності розуміння по суті однакових цілей. Але якщо цілі справді різні, то

це слід чітко виявити, звільнитися від «психологічного шуму» і шукати

радикальний засіб вирішення конфлікту.

Розділ ІІ

108

Завдання зводиться до обґрунтування того, що конфлікт не є невідворот-

ним процесом розвитку відносин опонентів. Учасників конфлікту слід пере-

конати в тому, що відносини між ними можуть бути налагоджені обміном

думками, уточненням взаємин, позицій тощо.

Вирішення конфлікту з урахуванням емоційно-когнітивного

стану сторін. Центральне завдання тут як у плані регулювання, так і

щодо профілактики конфлікту — показати, що через свою емоційну напру-

женість конфлікт завдає шкоди кожній із сторін, що беруть участь у проти-

борстві:

1) знижується рівень критичного мислення, що, у свою чергу, призводить

до необґрунтованості думок і аргументів;

2) знижується ефект впливу одне на одного;

3) до суті розглядуваного питання «домішуються» особисті антипатії, різ-

кість, образливі слова, погрожуюча міміка і жести, зверхній або презирли-

вий погляд;

4) викривляється сприйняття людьми одне одного;

5) загострюються їхні реакції на взаємну безтактовність;

6) конфліктна ситуація сприймається людиною як загроза її соціальній

позиції, спонукає людину до вибору крайніх засобів для збереження свого

особистісного статусу, але потреба у таких засобах відчувається тільки сто-

ронами, що конфліктують, оточуючі ж, зберігаючи емоційну рівновагу і кри-

тичність, засуджують крайнощі, що ще більше виводить учасників

конфлікту зі стану рівноваги;

7) при поглибленні конфлікту емоції нашаровуються, і конфлікт немож-

ливо вирішити без сторонньої допомоги.

Конфлікт призводить до порушення встановленого стилю відносин, до

виникнення гострих ситуацій, що зумовлюють стресові стани не тільки у

тих, хто конфліктує, а й оточуючих, що, як правило, позначається на їхньому

самопочутті і працездатності.

Безпосередні причини конфліктів:

а) матеріально-технічні;

б) господарсько-політичні;

в) господарсько-організаційні;

г) соціально-професійні;

д) соціально-демографічні;

е) соціально-психологічні.

Залежно від специфіки діяльності групи в ній можуть виникати свої при-

чини, які зумовлюють конфлікт.

Вирішення конфлікту з урахуванням впливу на сторони, що

конфліктують. У такому разі йдеться про вибір найприйнятнішого для

конфліктної ситуації стилю взаємодії і способу усунення розбіжностей:

1) відхід від конфлікту;

2) згладжування спірних питань;

3) компроміс;

4) застосування примусових заходів;

5) конфронтація (відкрита змістовна дискусія);

Основи сімейних відносин

109

6) створення ситуації «переговорів»;

7) виявлення «зони згоди»;

8) визначення меж конфлікту, його засобів, форм прояву, учасників (з ви-

ключенням чи обмеженням впливу тих, кого колізія відносин безпосередньо

не стосується);

9) домовленість про взаємну терпимість.

Вирішення конфлікту з урахуванням вірогідних його наслідків.

Знання про можливі варіанти і наслідки завершення конфліктів допомага-

ють обрати найкращі засоби впливу на сторони, що конфліктують.

Можна класифікувати наслідки за їх змістом:

1) повне усунення конфронтації взаємним примиренням сторін;

2) усунення конфронтації, коли одна із сторін виходить переможницею, а

інша визнає себе переможеною;

3) коли обидві сторони програють чи задовольняють свої домагання;

4) послаблення конфлікту взаємними поступками;

5) «трансформація» конфлікту, переростання його у видозмінений або

принципово новий конфлікт;

6) поступове спонтанне згасання конфлікту;

7) механічне усунення конфлікту (вихід (звільнення) одного із учасників

конфлікту тощо).

Більшість конфліктів завдає матеріальної, моральної і психологічної

шкоди сім’ї. Конфлікт ставить під загрозу фізичний і психологічний стан

кожного з його учасників, позбавляє людину душевної рівноваги і познача-

ється на результатах праці.

Однак бувають ситуації і проблеми, несприятлива дія яких виявляється

тільки завдяки конфлікту. У таких випадках конфлікт має позитивне зна-

чення: привертає увагу членів сім’ї до обставин, які є гальмом ефективної

діяльності чи нормальних відносин людей.

Будь-який конфлікт, що відбувається на особистій або діловій основі, по-

винен відповідати етичним нормам. У сім’ях неминучі недоліки і навіть

конфлікти, зумовлені відмінностями у розумінні ідей, завдань, методів ви-

рішення сімейних проблем, індивідуальних поглядів.

Існування сімейних конфліктів часом є умовою народження істини, ста-

новлення ідеї, вибору правильних рішень. У таких випадках боротьба думок

свідчить про творчі потенції сім’ї. Психічна енергія подібних конфліктів по-

винна спрямовуватися на стимулювання невимушеного взаємоповажливого

обміну думками. Це можливо при додержанні низки умов і принципів між-

особистісних відносин, у противному разі «психічна енергія» конфлікту зда-

тна задушити ініціативу, викликати певне обурення. Сімейний конфлікт,

якщо він назріває, на наш погляд, повинен будуватися з урахуванням етич-

них умов і принципів, що стосуються статусних, процесуальних і

результативних моментів конфлікту.

Статусний момент контакту стосується умов і принципів взаємовідносин

членів сім’ї, старшого і молодшого за віком, більш і менш компетентних з

питань, які й зумовили суперечності, стосуються учасників конфлікту, опо-

нента і суб’єкта обговорення тощо. Плідний конфлікт можливий за умови

дотримання етики субординації. Це означає, що особи старші за віком не