Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ VIІ

466

«Любов сильніша смерті», «Хто вірно кохає, той часто вітає», «Дівчат лю-

бимо за те, чим вони є, а хлопців за те, чим вони обіцяють бути», — ствер-

джує народна мудрість.

Кохаючи, молоді люди повинні дотримуватися етикету сімейних відно-

син, який передбачає:

³ рівність, дружбу, взаємоповагу;

³ довіру (без ревнощів, мук та страждань);

³ уміння розуміти, шанувати і цінувати в людині те позитивне, що в неї є;

³ розвиток духовного світу;

³ чемні манери;

³ естетичний вигляд чоловіка і дружини після одруження.

У всі часи молодь висувала різні теорії щодо кохання:

³ у 20 – 30-ті роки — теорію склянки води (проголошували «свободу ко-

хання» як задоволення фізіологічних потреб);

³ у 60 – 80-ті роки у США — теорія вільного сексу.

Скільки ж разів можна кохати? Є багато цікавих висловлювань щодо цьо-

го: «Я хочу любити тільки одну й на все життя» (М.Чернишевський);

«Це не злочин — кохати кілька разів, і то не заслуга — кохати лише раз,

утім, дорікати за перше і вихвалятися другим — однаковою мірою безглуз-

до» (В. Бєлінський).

«Жаль ваги не має, кого раз серце полюбить, з тим і помирає», «Кого ко-

хає, за тим і зітхає», «З тоски та печалі в голову зайшла — та вже десятьох

найшла» (прислів’я та приказки).

У сучасній соціальній психології прийнято всі види відносин між людьми

(навіть у сім’ї і на виробництві) групувати на: співробітництво, паритет, зма-

гання, конкуренція, антагонізм.

Співробітництво — ідеальний випадок взаємовідносин, який передба-

чає взаєморозуміння та взаємопідтримку.

Паритет — рівні, «союзницькі» відносини, які ґрунтуються на взаємній

вигоді членів.

Змагання — бажання досягти більшого й кращого в доброзичливій кон-

куренції.

Конкуренція — прагнення очолити інших, пригнічуючи їх ініціативу.

Антагонізм — різкі суперечності між членами групи, за яких їх об’єд-

нання має недоброзичливий відтінок, зберігається через сильний тиск.

Найкращим видом взаємостосунків у сім’ї є співробітництво. На жаль,

можливість збереження подібних взаємовідносин дарована далеко не всім

сім’ям, і у разі надмірного звикання, а то й ерозії сімейних почуттів, сімейні

взаємовідносини можуть перейти в паритет, тобто рівність сторін при

розгляді будь-яких конфліктів. Це теж непогано для сім’ї, однак момент не-

обхідної для паритету взаємовигоди може інколи бути надмірно гострим:

далеко не завжди те, що вигідно одному, такою самою мірою вигідне для ін-

шого, і для дітей прохолодна атмосфера паритету не може бути визнана іде-

альною — дуже важливий для них емоційний зв’язок з батьками, який відсут-

ній у паритеті.

Можлива і конкуренція між членами сімейного союзу, якщо вона спрямо-

вана на досягнення важливої і корисної для сім’ї мети.

Культура спілкування

467

Однак дух змагання не завжди корисно впливає на дітей, а особливо у

разі відсутності належної витримки і такту зі сторони батьків. Частими є ви-

падки, коли конкуренція переростає в антагонізм, який має негативний

вплив не лише на дорослих, а й дітей.

Правила поведінки в сім’ї кожен із нас засвоює поступово ще в дитинст-

ві — на прикладі батьків, родичів та знайомих. Лише безпосереднє спілку-

вання членів однієї родини із представниками іншої, сповна використаний

«метод спроб та помилок» навчають нас поступатися один одному, уникати

безглуздих конфліктів, знаходити сімейну злагоду. Особливо важко й боліс-

но коригувати сімейну поведінку в перші роки спільного життя, коли нові

турботи породжують низку суперечностей, які не помічалися або не виявля-

лися раніше, у пору закоханості. Починають даватися взнаки вади вихован-

ня, особливості характеру, звичок, розбіжності в оцінках людей, явищ, речей

тощо. Щоб ці суперечності не переростали у чвари, дуже важливо знати гли-

бинні причини, які їх породжують.

У створенні міцної сім’ї, сімейного щастя важливу роль відіграють соціа-

льні, психологічні й біологічні особливості кожного з подружжя. Сумісність

чи несумісність цих особливостей має вирішальне значення для долання

суперечностей у сімейних стосунках.

Соціальна сумісність — це сумісність світоглядів, ідеалів, ціннісних орі-

єнтацій, життєвих планів людей. Сумісність передбачає можливість мати

власну думку з тих чи інших питань, а також за бажанням шукати само-

стійного вирішення життєвих проблем. Дружні сім’ї тим і виділяються, що в

них панує вільний обмін думками, завжди пульсує життя.

Душевній близькості між членами сім’ї може заважати диктаторство од-

ного з подружжя, коли головним принципом відносин є слухняність. Діти,

які ростуть у такій атмосфері, часто відстають у своєму духовному розвитку.

Психологічна сумісність — це сумісність темпераментів, характерів, емо-

ційно-вольових особливостей людей. Один постійно прагне до спілкування,

підтримки, схвалення його дій чи поведінки іншими людьми й тому важко

переносить самотність. Інший, навпаки, схильний до замкненості, постійно

відчуває напруженість, навіть у присутності знайомих. Однак це не означає,

що люди з відмінними рисами не можуть покохати одне одного й створити

міцну сім’ю. Не треба лише намагатися зробити іншого подібним до себе.

Слід також пам’ятати, що існує певна відмінність між психікою чоловіків і

жінок, особливо на рівні вищих психічних функцій.

Біологічна сумісність — це відповідність потреб в інтимному спілкуванні

одного з подружжя можливостям і потребам другого. Біологічна несуміс-

ність, неможливість нормального статевого життя, невміння налагодити йо-

го є поширеним явищем. Певна частина подружніх пар могла б усунути її з

допомогою лікаря-сексолога, але соромляться це зробити, що часто призво-

дить до розірвання шлюбу.

Крім суперечностей між подружжям, головною причиною яких є соціаль-

на, біологічна чи психічна несумісність, злагоді у сімейному колективі мо-

жуть заважати й суперечності між представниками старшого й молодшого

поколінь. Вони пояснюються динамічними процесами, що відбуваються в

нашому суспільстві, а також прагненням батьків зрівняти свідомість дітей із

Розділ VIІ

468

своєю без урахування нових умов життя й природного вікового бар’єру між

поколіннями. Ці суперечності можуть мати різні вияви і дуже часто спричи-

няють появу конфліктів.

 Запитання і завдання

1. На чому мають ґрунтуватися взаємовідносини членів родини? 2. Чому батьки повинні

дбати про культуру спілкування в сім’ї? 3. До чого потрібно привчати дітей? 4. Чому в сім’ї має

панувати кохання? 5. Опишіть тип спілкування у вашій родині.

7.19. МИСТЕЦТВО ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ

Якби люди були однаковими, проблема розуміння одне одного не вини-

кала б. Тоді б усі однаково мислили, говорили, діяли.

Якби люди взагалі нічого спільного не мали, то й порозумітися вони не

змогли б. Взаєморозуміння передбачає два моменти:

1) спільність людей за духом;

2) певні відмінності між ними.

Взаєморозуміння — це таке розшифрування партнерами повідомлень і

дій одне одного, яке відповідає їх значенню з погляду їхніх авторів

Виокремлюють три рівні взаєморозуміння: згоду, осмислення та співпе-

реживання.

Під згодою слід розуміти взаємно погоджене оцінювання ситуації та пра-

вил поведінки кожного учасника спілкування. Це зовнішній (формальний)

рівень взаєморозуміння. Уміння зрозуміти ситуацію і підпорядкувати свої

емоції та поведінку до неї й до поведінки інших — важлива умова спільної

діяльності. Підкоритися розумним нормам поведінки — перший крок до

взаєморозуміння. Однак його зробити найважче. Адже згода — це своєрід-

ний компроміс інтересів.

Для того щоб досягти згоди, необхідно уміти поступатися своїми інтере-

сами, смаками, уміти зважати на інших і навіть у певних ситуаціях жертву-

вати чимось, бути поблажливим до тієї людини, якій це зробити важче, ніж

вам. Ми часто стаємо свідками неадекватної поведінки людей, які замість

того, щоб дійти згоди, сваряться і навіть конфліктують (у транспорті, мага-

зині, лікарні тощо). Усе це не викликає позитивних емоцій в оточуючих їх

людей, які мимоволі стають свідками таких псевдоконцертів.

Найважче досягти згоди людям різного віку, зокрема дітям з батьками,

внукам з бабусями і дідусями. Даються взнаки смаки різних поколінь, по-

гляди людей різної вікової групи і, можливо, небажання зрозуміти одне од-

ного. Часто дорослі самі втрачають свій шанс досягти згоди з дітьми,

нав’язуючи їм свою волю, смаки, мрії. З ними дитина має миритися, оскіль-

ки батьки злого не бажають своїй дитині. І виникає ситуація внутрішнього

спротиву — дитина не погоджується, сперечається, намагається відстояти

Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. — К., 2003. — С. 81.

Культура спілкування

469

свої вподобання, своє право вибору діяти. Отже, важливим елементом згоди

є вміння поступатися і зважати на інших.

Розуміння як осмислення — це такий стан свідомості, коли в суб’єкта ви-

никає впевненість в адекватності своїх уявлень і дібраних засобів впливу.

Без такого стану не можна продовжити спілкування з метою координації дій

у спільній діяльності. Тут характерним є відчуття внутрішнього зв’язку, ор-

ганізованості в обговоренні, встановлення причинно-наслідкових зв’язків.

Розумінню як осмисленню сприяють діалоги, уміння знайти спільну мову,

навчитися слухати одне одного й аналізувати погляди кожного

Цей етап взаєморозуміння є дуже важливим як у професійному (оскільки

сприяє підвищенню успішності роботи), так і в приватному (сімейному) житті.

Ми можемо часто чути у повсякденному житті фрази: «Мій чоловік (дру-

жина, дівчина, друг) розуміє мене з півслова». Це означає, що між людьми

встановився високого рівня позитивний психологічний контакт, який перед-

бачає у певних ситуаціях розуміння одне одного і без слів — за допомогою

погляду, жесту, посмішки тощо. Однак бувають ситуації, коли люди багато

говорять, а при цьому не розуміють одне одного, точніше — не бажають зро-

зуміти. У таких ситуаціях ми повторюємо фразу наших бабусь і дідусів: «Їй

(йому), як горохом об стінку».

Бажання зрозуміти свого співрозмовника, осмислити сказане ним є дуже

важливим етапом взаєморозуміння, оскільки люди, які розуміють одне одно-

го близькі за духом, здатні до співпереживання і готові підтримати людину

у складній життєвій ситуації.

Взаєморозуміння та співпереживання передбачають здатність враховува-

ти стан співрозмовника. Люди, що перебувають у збудженому стані, мають

заспокоїтися, а у пригніченому стані — активізуватися.

Стан людини можна визначити за експресією обличчя, жестами, позою,

які дають змогу не лише побачити ставлення людини до співрозмовника, а й

до інформації, яку він часом намагається приховати. Тому з морального по-

гляду слід розпізнати емоційний стан іншого.

Співпереживання є важливим елементом людського спілкування. У

нашому заклопотаному, динамічному житті часто не вистачає часу на «емо-

ційне» спілкування. Іноді знайомі нам люди перебувають у такому психоло-

гічному стані, що потребують нашої уваги як слухачів, аби поділитися з на-

ми радощами чи невдачами. Вони не потребують від нас порад чи програми

дій, їм необхідна лише увага, звичайна людська увага і співпереживання за

їхню долю.

На перший погляд може здатися, що тут немає нічого особливого — ви-

слухати та «поохати» над долею співрозмовника. Насправді це не так.

Уміння співпереживати залежить від здатності людини слухати і сприй-

мати сказане, зосередити увагу на найболючішому моменті для цієї людини

і знайти ті потрібні слова, які вона хоче почути у цей момент.

Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. — К.:, 2003. — С. 82.

Розділ VIІ

470

Необхідно поводити себе таким чином, щоб людина, яка вирішила вам до-

віритися, не закрилася, щоб у неї не зникло бажання поділитися з вами най-

сокровеннішим, щоб вона вбачала у вас людину, здатну до співпереживань.

Взаєморозуміння — це сфера людських взаємин, де тісно переплітаються пі-

знавальні процеси та емоції, соціально-психологічні правила та етичні норми.

Іншими словами, це не тільки розуміння інформації, її передавання, при-

ймання, а й розуміння іншого як особистості з її потребами, інтересами, уста-

новками, переживаннями, досягненнями й поразками, з її бажанням вигля-

дати гідно та привабливо в очах інших, бути значущою фігурою для них.

Іноді на шляху до взаєморозуміння виникають бар’єри, які залежать від

характеру комунікації та індивідуальних особливостей людей, що спілку-

ються. Часто ми чуємо слова, що ця людина є важкою у спілкуванні. Це

означає, що у людей, які її знають, не виникає активного бажання з нею спіл-

куватися. Вони це роблять, як правило, з необхідності чи з почуття

обов’язку. Отже, ця людина має такі особливості характеру і манери спілку-

ватися, що відштовхує інших людей.

Радимо!

Частіше аналізуйте, чи бажають люди з вами спілкуватися, чи легко з

вами спілкуватися, чи вмієте ви слухати, співпереживати, чи вмієте ви

володіти своїми емоціями та ін.

Бар’єрами у взаєморозумінні можуть бути також особливості різних соці-

альних груп, до яких належать співрозмовники, а також їхні соціокультурні

відмінності.

Часто це виявляється у сімейному житті, коли одружуються молоді, які є

представниками різних соціальних прошарків суспільства. Причиною непо-

розумінь, які виникають між ними, можуть бути відмінності у:

³ життєвих цінностях;

³ орієнтирах;

³ вихованні, яке отримали у своїх сім’ях;

³ колі друзів.

На перших порах сімейного життя молоді (чоловік і дружина) будуть по-

ступатися одне одному, порушуючи свої принципи і погляди на деякі речі,

примушуючи себе миритися з тим, з чим до весілля вони не мирилися і чого

не розуміли. Однак внутрішній спротив поступово переросте у конфлікт.

З метою збереження сім’ї вони, як правило, вибирають нейтральну модель

поведінки і спілкування, намагаючись дотримуватися її впродовж свого життя.

Поради молодим (чоловікові і дружині):

1. Потрібно аналізувати факти непорозуміння.

2. Варто подумати, які з них треба обійти і які треба внести корективи

у подальше спілкування.

3. Уміти прогнозувати, передбачати виникнення можливих бар’єрів.

4. Будувати тактику запобігання конфліктам.

5. Уникати гострих кутів і заборонених тем у розмові.

Культура спілкування

471

6. Вибирати прийнятну модель спілкування з цією людиною.

Як зазначалося, іноді те, що говорить один, не зовсім розуміє інший, адже

слова (символи) мають неоднакове значення для різних людей. Семантичні

варіації нерідко спричиняють неправильне розуміння людиною думок ін-

ших. Якщо людині не дати чіткої й повної інформації, то її дії будуть навряд

чи такими, як ми хочемо. Крім того, люди, передаючи інформацію, можуть

не лише її втрачати і спотворювати, а й замінювати її на іншу. Якщо двоє

людей, які спілкуючись, вкладають у слова те саме значення, то вони змо-

жуть порозумітися. Тому бажано з’ясувати «що є що».

Буває так, що бар’єром на шляху до взаєморозуміння є хвилювання,

пов’язане з бажанням людини, щоб її зрозуміли. Тут починають діяти емоції.

Деякі з них мають негативний відтінок, тому нерідко впливають на логіку

викладу, мовлення, заважають уважно слухати інших і зрозуміти їх. Пози-

тивні емоції також не завжди допомагають адекватному взаєморозумінню.

Хоча загалом позитивні емоції стимулюють бажання зрозуміти іншу

людину, поспівчувати їй та допомогти.

Іноді виникають інтелектуальні бар’єри (у кожної людини вони різні)

внаслідок особливостей людини у сприйманні, мисленні, пам’яті.

Звичайно, люди реагують не на те, що відбувається, а на те, що вони

сприймають. Тому особливості сприймання інформації можуть стати

бар’єрами на шляху до взаєморозуміння. Відомо, що люди сприймають ін-

формацію вибірково залежно від своїх потреб, інтересів, емоційного стану і

характеру ситуації. Життєвий досвід у кожного є унікальним, неповторним.

Тому навіть за умови, що людина має бажання бути зрозумілою й добирає

найточніші слова, немає гарантії, що співрозмовник зрозуміє (навіть за умо-

ви, що він у цьому зацікавлений) усю інформацію точно і повністю.

Процес розуміння залежить також від моральних і психологічних устано-

вок до певних ідей або до того, хто їх передає. Якщо ці установки позитивні,

то процес сприймання відбувається успішно, у противному разі — з’явля-

ються знову ж таки бар’єри. Подолати їх можна лише поступово, змінюючи

установки.

Бар’єрів на шляху до злагоди, взаєморозуміння між людьми багато. Їм

треба запобігати, вчасно розпізнавати й долати їх. Це те негативне, що зни-

жує ефективність спілкування та взаємодії між людьми. Водночас наука і

практика пропонують певні способи і засоби, які сприятимуть успіху у

взаєморозумінні та взаємодії.

 Запитання і завдання

1. Яке місце відводиться взаєморозумінню у процесі спілкування? 2. Охарактеризуйте рівні

взаєморозуміння. 3. Які виникають бар’єри у процесі комунікації? 4. Як ви розумієте термін

«інтелектуальний бар’єр»?

Розділ VIІ

472

7.20. КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ І КОНФЛІКТ

Конфлікт — зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, пози-

цій, думок, оцінок тощо

. Кожен конфлікт має зав’язку, розвиток, кульміна-

цію і розв’язку. Розпочинається конфлікт із зав’язки, тобто виявлення супе-

речностей, які активно чи пасивно використовуються у боротьбі.

Кульмінація конфлікту — це усвідомлення основної суперечності, що

спричинила розвиток конфлікту. В результаті одна із сторін стає переможе-

ною або в цілому досягається перемир’я. Після кульмінації конфлікт або

розв’язується, або загасає сам по собі, або ж конфліктуючі сторони розво-

дяться примусово.

Деякі науковці виділяють ще післяконфліктний синдром як психологіч-

ний досвід, результат і психічний стан, який відчуває кожна зі сторін (особи-

стостей) після виходу з цієї складної ситуації. Часто післяконфліктний синд-

ром виявляється у вигляді фрустрації. Це крайня невдоволеність, блокуван-

ня прагнень, тривале негативне емоційне переживання, що дезорганізує

свідомість і діяльність. Фрустрація може розкриватися у вигляді прикрості,

озлобленості, пригніченості, певної байдужості до оточення, необмеженого

самозвинувачення.

Проте не завжди конфлікти мають винятково негативне значення. Не

можна заперечувати, що іноді конфлікти, конфронтації допомагають вияви-

ти різні погляди, отримати додаткову інформацію, генерувати більшу кіль-

кість альтернатив для прийняття рішення, вийти на новий рівень розвитку.

Таким чином, конфлікт може бути конструктивним, функціональним і

сприяти підвищенню ефективності діяльності. Він може бути деструктивним

і призводити до зменшення задоволення справою та зниження ефективності

в роботі, у співробітництві з іншими людьми.

Основою будь-якого конфлікту є конфліктна ситуація. Конфліктною стає

така ситуація, в якій закладено суб’єктивні чинники і об’єктивні умови для

зіткнення протилежно спрямованих інтересів, думок, оцінок, позицій суб’єктів.

Якщо в колективі вибухає конфлікт, то він не повинен проходити повз увагу

керівника, який має з’ясувати причину конфлікту, «його ділову зону», мотиви

поведінки людей у цій ситуації, спрогнозувати можливі наслідки, до яких все

це може призвести (для колективу і для себе), виробити стратегію своєї

поведінки, а також стратегію дій на випадок виходу ситуації з-під контролю.

До особливої групи причин можна віднести такі, які пов’язані із самим

керівником:

а) стилем його діяльності;

б) рисами характеру;

в) оцінками оточуючих;

г) спроможністю діяти у конкретній ситуації, виконувати свої функції.

Нерідко трапляється так, що керівник не бачить себе збоку і винуватцями

конфліктів вважає інших людей, сприймаючи їх реакцію на свою адресу за

Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. — К., 2003. — С. 194 – 195.

Культура спілкування

473

причину колізій. Насправді ж ця реакція лише наслідок виявлення якихось

особистісних якостей керівника.

Конфлікти виникають найчастіше у колективі внаслідок поганої органі-

зації праці. У такому колективі не можуть бути достатньою мірою задоволені

моральні потреби його членів. Звідси невдоволення працівників, яке є пре-

людією конфлікту. Як правило, керівники таких колективів не наділені по-

трібними якостями і не можуть забезпечити формування позитивного мора-

льно-психологічного клімату.

Конфлікти можна класифікувати за різними основами. За характером

прояву вони бувають: відкритими (найчастіше мають місце у діловій сфері)

та прихованими, або такими, що тліють (ґрунтуються на людських взаєминах).

Залежно від кількості опонентів конфлікти бувають:

1) внутрішньоособистісними;

2) міжособистісними;

3) міжгруповими;

4) між особистістю і групою.

Внутрішньоособистісний конфлікт виникає, коли людина намагається

вчинити одночасно протилежно спрямовані дії. Як наслідок, у людей, задія-

них у конфлікті, знижуються ступінь задоволеності роботою, самооцінка і

настає стрес.

Міжособистісний конфлікт найбільш поширений. Причини можуть бути

найрізноманітніші. Обов’язково одна із конфліктуючих сторін буде ображеною.

Міжгруповий конфлікт виникає, коли внаслідок розбіжностей починають

конфліктувати між собою функціональні групи в одному виробничому коле-

ктиві (наприклад, відділ з відділом).

Конфлікт між особистістю і групою виникає тоді, коли члени одного

колективу не згодні з діями, вчинками, думками свого колеги.

За цільовою спрямованістю виділяють конфлікти конструктивні, стабілі-

зуючі та неконструктивні (деструктивні).

Конструктивний конфлікт позитивно впливає на структуру, динаміку та

результативність соціально-психологічних процесів і є джерелом самовдос-

коналення та саморозвитку особистості. Дослідження психологів показали,

що за певних умов конфлікт у групі може виконувати інтегруючу функцію,

згуртовувати її членів.

Неконструктивний конфлікт виникає, коли один з опонентів намагаєть-

ся психологічно натиснути на партнера, дискредитувати та принизити його

в очах інших людей, тобто діє аморально. Це спричинює протидію і вирі-

шення проблеми стає неможливим. Акцент із вирішення проблеми зміщу-

ється на здобуття перемоги будь-якою ціною.

На основі аналізу життєвих ситуацій можна описати дії, які призводять

до розвитку конфліктів:

³ після першого зіткнення учасники конфлікту швидко починають шу-

кати нові аргументи для підтримки своєї позиції або людей, які б їм допомо-

гли це зробити;

³ збільшується кількість учасників та їх активність;

³ наростає емоційне напруження;

³ зміцнюється ставлення до проблемної ситуації та конфлікту в цілому.

Розділ VIІ

474

При наростанні конфліктної ситуації в учасників конфлікту:

³ зростає незадоволеність загальним станом справ;

³ зменшується потяг до співробітництва;

³ виявляються відданість своїй групі і непродуктивна конкуренція з ін-

шими групами;

³ з’являється уявлення про іншу сторону як про ворога, про свої цілі як

позитивні, а про цілі іншої сторони — як негативні;

³ згортаються взаємодія і спілкування між сторонами, що конфліктують;

³ надається більше значення перемозі над опонентами в конфлікті, ніж

вирішенню проблеми, що стала його причиною.

У сучасній психології управління виділяють певні методи вирішення

конфліктів:

³ своєчасне роз’яснення вимог до результатів та дій людини або органі-

зації;

³ застосування координаційного механізму — ланцюг команд. У тому

випадку, коли хтось із підлеглих не згоден з певним рішенням, конфлікту

можна запобігти, якщо вирішення проблеми візьме на себе один із керівни-

ків;

³ загальноорганізаційні комплексні цілі, ефективне досягнення яких по-

требує об’єднання зусиль кількох працівників (у тому числі й тих, які конф-

ліктують) для досягнення однієї мети;

³ система винагород — застосовується з метою впливу на поведінку людей.

Перед використанням одного з цих методів варто спочатку приглушити

емоції, перевірити обґрунтованість своїх сумнівів і лише після цього слід по-

чинати вирішувати конфлікт.

При вирішенні конфліктної ситуації людей захоплюють емоції, вони вже

не можуть раціонально осмислити цю складну ситуацію. Образа засліплює

очі і поведінка людей стає неадекватною. Т. Чмут і Г. Чайка описують чоти-

ри типові помилкові моделі поведінки людей у конфліктних ситуаціях

³ «ілюзія власного шляхетства» — здебільшого кожен з опонентів є впев-

неним у своїй порядності і до того ж йому здається, що саме він прагне до

справедливого вирішення конфлікту;

³ «пошук соломинки в очах іншого» — кожен з учасників конфлікту ба-

чить навіть невеликі недоліки і помилки в очах іншого, а своїх не усвідомлює;

³ «подвійна етика» — коли опоненти розуміють, що діють однаково, вла-

сні дії вони сприймають як чесні, справедливі і законні, а дії опонента — як

протилежні;

³ «все зрозуміло» — коли один із партнерів занадто спрощує ситуацію,

причому так, що це підтверджує загальне уявлення про те, що його дії є

правильними, а дії опонента — поганими і неадекватними.

Самостійно вирішити конфлікт дуже важко, оскільки людину вже захо-

пили емоції, образи. У такій ситуації треба враховувати і психологічні особ-

ливості індивідуумів: одні люди легко забувають образу і здатні пробачити

іншій людині, однак більшість людей довго не можуть забути чи то прини-

ження, чи недооцінки їхніх здібностей, чи то ігнорування їхніх здобутків, чи

Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. — К., 2003. — С. 204 – 205.

Культура спілкування

475

то елементарну образу особистості. У такому разі дуже важко знайти шлях

вирішення конфлікту.

Найефективнішим вважається в цих ситуаціях раціонально-інтуїтивний

метод подолання конфлікту. Коли людину захопили емоції, основний ак-

цент необхідно робити на розум та інтуїцію. Раціонально людина здатна

оцінити ситуацію і визначити для себе — чи вигідним для неї, для її справи

буде затяжний конфлікт, чи, може, у цій ситуації варто переступити через

своє «я» і зробити все, аби залагодити ситуацію і прийняти вигідне рішення.

Дуже часто люди інтуїтивно відчувають, що ця конфліктна ситуація може

негативно вплинути якщо не зараз, то пізніше і тому роблять усе, аби її ви-

рішити. У раціонально-інтуїтивному методі вирішенням конфлікту є вміння

боротися із негативними емоціями — насамперед із роздратуванням.

Люди повинні самі навчитися контролювати свої емоції, вчасно наказува-

ти собі заспокоїтися, бути врівноваженими, не дратуватися, стримуватися.

Особа, яка вміє керувати емоціями, може досягти великих успіхів як у про-

фесійній сфері діяльності, так і в сімейному житті.

Однак упродовж життя бувають конфліктні ситуації, які сторонам важко

подолати самостійно. Необхідно звернутися до третьої сторони, яка пого-

диться взяти на себе обов’язки посередника у вирішенні конфлікту. Посеред-

ником може бути особа, яка користується авторитетом, має певний життєвий

досвід (родич, керівник, викладач, громадський діяч, психолог, адвокат).

Посередник має оцінювати конфліктну ситуацію раціонально, не підключа-

ти емоції.

Х. Корнеліус та Ш. Фейр

пропонують таку схему взаємодії посередника з

прямими учасниками конфлікту: при першому ознайомленні з проблемною

ситуацією та з учасниками конфлікту, посередник має розповісти їм про

свою роль та завдання, потім він вислуховує кожну із сторін, їхню оцінку

конфліктній ситуації, їхню версію правоти.

Особливу увагу посередник звертає на те, які шляхи подолання конфлік-

ту пропонує кожна сторона. Потім він пропонує учасникам конфлікту разом

з ним прийняти спільне рішення.

Конфлікти супроводжують нас від народження до останніх років життя.

Проте це не означає, що у всіх конфліктах одна сторона виграє, а інша за-

знає поразки. Треба прагнути, щоб при вирішенні конфлікту вигравали

обидві сторони. Під час конфліктів можна краще пізнати себе і людей, які

вас оточують у складній ситуації, допомагаючи чи завдаючи шкоди вам.

Життя демонструє хто є хто.

Підсумовуючи, можна сказати, що роль людини в системі суспільних від-

носин визначається її здібностями, рівнем освіченості, культури, ступенем

виявлення її активної життєвої позиції.

Жодна людина не існує сама по собі. Кожен з нас може жити лише серед

людей і пов’язаний з ними безліччю найрізноманітніших відносин. Формою

такого взаємозв’язку є спілкування. Спілкування — це процес взаємодії між

людьми, в якому відбуваються обмін діяльністю, інформацією, досвідом,

Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый // Как разрешать конфликты / Пер. с англ. —

М., 1992. — С. 217 — 264.