Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ VIІ

456

7.16. ТЕХНІКА СПІЛКУВАННЯ

Спілкування у своєму вербальному та невербальному виявах — явище

загальнолюдське. Водночас йому завжди притаманні етнічні особливості,

національна своєрідність. Це спричинено специфікою природно-кліматич-

них умов, способами господарювання, контактами з іншими народами,

впливом релігії, рівнем культурно-цивілізаційного розвитку, а також «ду-

шею» народу, його вдачею, темпераментом, ментальністю, національним ха-

рактером.

Суспільство і окрема людина здатні змінюватися, вдосконалюватися. Але

результативність цього процесу залежить від внеску конкретних членів сус-

пільства. Тому ті промовці, котрі хочуть мати успіх у спілкуванні, повинні

відчувати потребу комунікативного самовдосконалення. Для цього необхід-

но контролювати свою комунікативну поведінку, моделювати її для перед-

бачуваних ситуацій, аналізувати реакції комунікативних партнерів і свої

власні враження, обмірковувати свої досягнення й помилки, постійно «взає-

модіяти з самим собою».

Американські дослідники людських взаємин вважають, що для того, щоб

склалося враження про людину, достатньо чотири хвилини поспілкуватися з

нею. На думку інших дослідників, для цього необхідно лише 120 с. Отже, від

рівня нашого володіння технікою спілкування залежить думка оточуючих

про нас.

Вербальне спілкування розгортається в конкретних комунікативних об-

ставинах. Параметри ситуації визначаються її складовими: ХТО — КОМУ —

ЩО — ПРО ЩО — ДЛЯ ЧОГО — ДЕ — КОЛИ.

ХТО і КОМУ — це учасники комунікативного акту, комуніканти.

ХТО — той, хто говорить (пише), — у науковій літературі має різні термі-

нологічні позначення: «адресант», «відправник», «емісар», «надавач».

КОМУ — той, до кого говорять (пишуть). У науковій літературі трапля-

ються терміни: «адресат», «отримувач», «реципієнт», «сприймач». Для кому-

нікативної ситуації суттєвим є присутність третьої особи, яка може і не брати

участі в комунікативному акті, але впливати на його хід, застосовуючи еле-

менти невербального спілкування.

ЩО — це те, що сказано (написано), тобто повідомлення, текст, який мо-

же мати обсяг від одного звука до цілої доповіді чи роману-епопеї.

ПРО ЩО — це змістова сторона тексту.

ЧОМУ – це причина мовлення, його каузальна обумовленість, мотивація.

ДЛЯ ЧОГО — це цільова обумовленість мовлення.

Залежно від того, яку мету ставить перед собою адресант: поінформувати,

переконати, створити настрій, вивести з рівноваги адресата чи просто згаяти

час — він організовує своє мовлення, добирає відповідні засоби вираження,

способи побудови тексту, дотримується певної стратегії та тактики в комуні-

кативній поведінці.

Учасники комунікативного акту поводяться по-різному залежно від харак-

теру комунікативної ситуації та її складових. Обирається різна стратегія і так-

тика говоріння, використовуються різні мовні й позамовні засоби вираження.

Культура спілкування

457

У комунікативній поведінці отримують своє вираження соціальні та ін-

дивідуальні особливості комуніканта: вік, стать, становище в суспільстві, ви-

ховання, ерудиція, тип характеру та ін. Для прикладу, візьмемо статеві від-

мінності комунікантів: жінки здебільшого починають і підтримують розмову,

а чоловіки контролюють і спрямовують її, виявляючи свою зацікавленість

або ж, бажаючи змінити тему, промовисто мовчать.

За спостереженнями дослідників, жінки вдвічі частіше вживають умовну

форму, у 5 разів — обмежувальні слова. Статистично доведено, що жінки

балакучіші за чоловіків. Так, за день у середньому українець вимовляє

11 500 слів, українка — 26 200 слів. За сімдесят років життя пересічний

француз проводить із телефонною слухавкою в руці один рік життя, а

француженка — три роки.

Комуніканти відрізняються своїми постійними ознаками, які визнача-

ють їх комунікативний статус (стать, вік, соціальне становище, рівність, ха-

рактер освіти, національність, віросповідання, місце праці), та змінними

ознаками, які ще називають ситуативними (це та роль, яку виконує мо-

вець у момент комунікативного акту). Кожній людині доводиться виконува-

ти впродовж одного дня кілька ролей: студент, чиясь дитина, господар у до-

мі на певний момент чи господиня на кухні за відсутності матері, чемна

(-ний) внучка (внук) тощо. У кожній із цих ситуацій людина обирає не тіль-

ки свою модель поведінки, а й свій стиль і манеру спілкування. Комуніка-

тивні статуси і ролі бувають симетричними (наприклад: студент — сту-

дент), а також несиметричними (студент — викладач, пацієнт — лікар).

Комунікативна поведінка мовців також залежить від їхніх індивідуально-

психологічних та соціально-психологічних особливостей. У різних аспектах

цієї поведінки виявляється їх темперамент: холеричний, сангвінічний, ме-

ланхолічний, флегматичний чи якась їх комбінація: інтровертність —

зосередженість на своїх думках, почуттях, переживаннях, «життя в собі» й

екстравертність — орієнтованість на зовнішній світ та інших людей.

Щоб вступити у процес комунікації, адресантові часом доводиться привер-

нути до себе увагу потрібної йому особи (чи осіб), яка зайнята своїми спра-

вами. Для цього спочатку необхідно звернутися зі словами вибачення і коли

потенційний співрозмовник виявить потенційні знаки уваги (поглядом, мі-

мікою, реплікою, позою тощо), тоді можна буде продовжити розмову. Заува-

жимо, що подальше розгортання розмови для адресанта має сенс лише після

реплік адресата, який цим самим покаже свою зацікавленість у розмові.

Якщо ж таких реплік адресант не почує або почує заперечні репліки, чи ті,

які засвідчують незацікавленість у розмові адресата, то в такому разі необ-

хідно попросити вибачення і відійти, не демонструючи ні словом, ні невер-

бальними засобами свого розчарування чи гостріших негативних емоцій.

Важливим елементом техніки спілкування є міжособистісний прос-

тір — відстань, яка відділяє співрозмовників. Відомий антрополог Є.Холл

першим звернув увагу на просторові потреби людини. На початку 60-х ро-

ків він увів спеціальний термін для цього напряму досліджень — проксемі-

Розділ VIІ

458

ка

. З’ясувалося, що кожна людина прагне мати свою територію, певний по-

вітряний простір навколо свого тіла. Розміри цієї зони залежать від деяких

чинників, насамперед від соціокультурних відмінностей людей. Чим більше

співрозмовники зацікавлені один в одному, тим менша відстань між ними у

процесі комунікації. Однак існує межа допустимої відстані між співрозмов-

никами, порушувати яку вважається неетично. Вона залежить від виду вза-

ємодії. Розрізняють чотири види відстаней між комунікаторами:

³ інтимна відстань — до 0,5 м, точніше — 15 – 46 см. Трапляється у спор-

ті, де відбувається зіткнення тіл спортсменів. Окрім суб’єкта у цій зоні розмі-

щуються найближчі йому люди, які мають з ним тісний емоційний контакт;

³ міжособистісна відстань — 0,5 – 1,2 м. Можлива при розмові друзів із

зіткненням або без зіткнення один з одним, на прийомах, вечерях, ділових

зустрічах;

³ соціальна відстань — 1,2 – 3,7 м. Має місце при неформальних соціа-

льних і ділових стосунках, причому верхня межа більше стосується фор-

мальних стосунків. Цю відстань намагаються зберегти малознайомі комуні-

катори;

³ публічна відстань — 3,7 і більше метрів. На цій відстані можуть обмі-

нятися кількома словами або взагалі утриматися від розмови, скористав-

шись невербальними засобами спілкування.

Ці правила варіюються залежно від віку, статі та рівня культури спів-

розмовників. Наприклад, діти і люди похилого віку тримаються ближче

до співрозмовника, тоді як підлітки, молоді люди та люди середнього віку

надають перевагу віддаленішому положенню. Як правило, жінки стоять

або сидять ближче до співрозмовника (незалежно від його статі), ніж чо-

ловіки.

Особисті властивості також визначаються відстанню між співрозмовни-

ками: урівноважена людина із почуттям власної гідності підходить до спів-

розмовника ближче, тоді як неспокійні, знервовані люди тримаються від

співрозмовника якнайдалі.

Суспільне становище також впливає на відстань між людьми. Ми взагалі

тримаємося на великій відстані від тих, чиє становище вище від нашого, тоді

як люди однакового становища тримаються на відносно близькій відстані.

Традиції — також важливий чинник, який впливає на відстань між ко-

мунікаторами. Якщо територія, на якій живе та чи інша нація, густо заселе-

на, то й люди під час спілкування перебувають ближче одне від одного. Як-

що вони проживають на відносно малозаселеній території, то розміщуються

на певній відстані під час комунікації. Мешканці країн Латинської Америки

і Середземномор’я схильні підходити до співрозмовника ближче, ніж меш-

канці країн Північної Європи.

На відстань між співрозмовниками може вплинути і стіл. Стіл, як прави-

ло, асоціюється з високим становищем і владою, тому коли слухач сідає збо-

ку від столу, то стосунки набувають вигляду рольового спілкування. З цієї

причини деякі адміністратори і керівники надають перевагу проведенню

Див.: Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. — К., 2003. — С. 139.

Культура спілкування

459

особистих розмов, сидячи не за своїм столом, а поруч зі співрозмовником —

на стільцях, розташованих під кутом.

7.17. НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ

Поряд із мовленнєвими засобами на культуру спілкування впливають

невербальні засоби спілкування — інтонація, міміка, жести, пози тощо.

Невербальні засоби спілкування — це будь-які рухи тіла, що свідчать про

внутрішній стан і ставлення партнерів один до одного. За допомогою жестів

спілкування більш доступне.

Невербальні жести є ще регуляторами спілкування, оскільки вони

збільшують або скорочують дистанцію між співрозмовниками. Вони

використовуються як емблеми.

Отже, невербальна комунікація — це система знаків, що використо-

вуються у процесі спілкування і відрізняються від мовних засобами та фор-

мою виявлення

. Науковці стверджують, що за рахунок невербальних засо-

бів відбувається від 40 до 80 % комунікації

. Зауважимо, що 55 % повідом-

лень сприймається через вираз обличчя, позу, жести, а 38 % — через інтона-

цію та модуляцію голосу

У тих випадках, коли інформація, яка передається словами, не відповідає

тому, про що свідчать жести, міміка тощо, то більшої довіри заслуговує інфор-

мація невербальна, оскільки жести і пози — підсвідомі.

Тому для бізнесмена винятково важливо, з одного боку, уміти контролю-

вати свої рухи і міміку, а з другого — розуміти мову жестів та міміку спів-

розмовника. Знаючи мову жестів та міміки, ви легко зможете розпізнати:

схвалює співрозмовник ваші слова чи ігнорує, зацікавлений він бесідою чи

нудьгує, щирий у своїх словах чи намагається обдурити вас.

Недаремно до навчальних програм факультетів бізнесу великих універ-

ситетів світу включено курс невербального спілкування, і провідні західні

політики та бізнесмени добре володіють невербальними методами.

Зауважимо, що різні люди реагують неоднаково на невербальні сигна-

ли — все залежить від рівня чутливості людини і від її вміння розшифрову-

вати інформацію, передану за допомогою невербальної комунікації. Науков-

ці стверджують, що жінки більш здатні до сприйняття невербальної комуні-

кації, оскільки є більш чутливішими, ніж чоловіки. До того ж, кожна жінка

наділена материнським синдромом, в основі якого — невербальне спілку-

вання матері з дитиною у перші місяці життя

При трактуванні невербальних засобів комунікації варто звернути увагу

на національні традиції співрозмовників, оскільки вони можуть мати різне

значення або відтінки значень у представників різних народів. Наприклад,

європейські народи, хитаючи головою зверзу вниз, передають згоду, болга-

ри — незгоду, японці — підтверджують, що уважно слухають співрозмовника.

Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. — К., 2003. — С. 132.

Див.: Пиз А. Язык телодвижений. — Новгород, 1992.

Див.: Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М., 1992. — 704 с.

Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. — М., 1986. — С. 58.

Розділ VIІ

460

Усі невербальні засоби спілкування можна описати кількома системами,

зокрема це:

³ оптико-кінетична система — жести, міміка, пантоміма, рухи тіла (кіне-

сика);

³ паралінгвістична система — вокалізація, діапазон та тональність голо-

су;

³ екстралінгвістична система — темп, пауза, плач, сміх, кашель тощо;

³ проксеміка — система організації простору і часу (розглядалася вище);

³ контакт очей — візуальне спілкування.

Велике значення у процесі спілкування мають жести, які є багатознач-

ними і несуть у собі певну інформацію.

Жести сміху:

³ рівний сміх видає уважну людину;

³ дуже голосний, при якому деформується обличчя, свідчить про те, що

людина не керує собою;

³ так звана «закрита посмішка», за якої куточки вуст піднімаються чи

опускаються, видає самовпевнену людину, а іноді насмішку чи зневагу до

інших;

³ людина, яка сміється із закритими очима, — любитель насолод;

³ коротким, уривчастим сміхом сміється людина, яка безкомпромісно йде

до накресленої мети;

³ тихий регіт видає людину, яка любить товариство і легко завойовує

дружбу.

Жести ходи:

³ люди, які ходять швидко, розмахуючи руками, мають чітку мету і гото-

ві негайно діяти;

³ люди, які тримають руки в кишенях, переважно критичні і потайні, їм

подобається пригнічувати інших людей;

³ люди, які перебувають у пригніченому стані, також ходять, тримаючи

руки в кишенях, тягнучи ноги і рідко дивляться вгору або в тому напрямку,

куди йдуть;

³ люди, які зайняті вирішенням проблем, часто ходять у медитативній по-

зі: голова опущена, руки зчеплені за спиною, захват ліктів — контролює себе;

³ самозадоволені, дещо помпезні люди символізують свій стан тихою хо-

дою — підборіддя високо підняте, руки рухаються підкреслено інтенсивно,

ноги, наче дерев’яні.

Жести з окулярами та обличчям:

³ погляд поверх окулярів — негативний;

³ повільне зняття окулярів і доскіпливе витирання скелець — засіб ви-

трачати час;

³ кінчик дужки в роті — чекає надходження нової інформації;

³ погладжування шиї долонею — захист;

³ відвертання обличчя вбік — незадоволення і відхилення всіх пропозицій;

³ очі вбік — нещирість, каже неправду;

³ захват носа — велика застережливість у всьому, що приймається;

³ погладжування підборіддя — приймає рішення;

Культура спілкування

461

³ постукування по столу чи ногою по підлозі — тест стурбованості;

³ голова в руках, очі напіввідкриті — нудьга, зниження інтересу до теми;

³ потирання носа — це прикриття від обману.

Жести за столом:

³ розкачування на стільці — звичайний жест задоволення, володіння си-

туацією;

³ відкривання і закривання ящика стола — роздумування над складною

проблемою;

³ якщо людина встала з-за столу, починає ходити — не спиняйте, може

загубити думку.

Жести з руками:

³ якщо зчеплені руки — це жест підозри і недовіри;

³ подзенькування монетами в кишені — людина стурбована недостатніс-

тю грошей;

³ посмикування себе за вухо — позбавлення від подій, що пригнічують;

³ руки складені біля рота — готовність вислухати співрозмовника;

³ витягнута рука долонями вниз перед собою і широкий круговий жест —

володіння темою розмови;

³ з’єднані великий і вказівний пальці — точність суджень, готовність

привернути увагу до думки чи факту у необхідний момент;

³ легкий уклін вперед — вияв інтересу до співрозмовника;

³ руки схрещені на грудях — це насмішка, неувага;

³ руки на поясі — готовий до дій;

³ руки на колінах — готовність завершити зустріч;

³ руки схрещені — агресивність і закритість до спілкування;

³ доторкання рук (привітання з самим собою) — емоційна безпека, вина-

города.

Жести з пальцями:

³ пальці або ручка в роті — потреба в підтримці;

³ потирання щоки — нудьга;

³ палець біля скроні — зацікавленість;

³ палець підтримує підборіддя — має негативні думки;

³ потирання потилиці — не хоче визнати забуття;

³ пальці схрещені вертикально — демонстрація почуття переваги;

³ доторкання до браслета годинника — бажання приховати хвилювання.

Прояв агресивності — занадто жваві жести, націлені до співрозмовни-

ка, голова втягнута в плечі, насуплені брови і схрещені ноги.

Поступка — стиснуті коліна, тіло відкинуте назад, ніби злякався, руки

складені на животі.

Відтягування комірця — неправда, яка може бути розкрита.

Схрещення ніг — права нога на лівій — захисна позиція.

Голова вертикально — нейтральне ставлення до проблеми і до вас.

Голова в сторону — зацікавленість вами чи проблемою.

Голова вперед — не підтримує пропозицію.

Паління — послаблення напруження при стресах. Дим вверх — упевне-

ність, самозадоволеність людини. Дим вниз — підозрілість, ворожа насторо-

женість. Попіл постійно струшується в попільничку — важкий внутрішній

Розділ VIІ

462

стан людини. Погашення сигарети, спаленої наполовину — бажання завер-

шити розмову.

Косий погляд з піднятими бровами і посмішкою — зацікавленість

вами. Косий погляд і опущені брови — вороже і критичне ставлення до вас.

Зауважимо, що вчені розрізняють три типи поглядів:

³ діловий — співрозмовники дивляться на умовний трикутник, який

розміщується на лобі, що сприяє утриманню поглядів приблизно на однако-

вому рівні;

³ соціальний — співрозмовники звертають увагу на трикутник, який

проходить через лінію очей до підборіддя;

³ інтимний — це низка поглядів від соціального до трикутників умов-

них на інших частинах людського тіла.

Людина, яка має високий рівень культури спілкування, дотримується за-

гальноприйнятих норм і активно користується всіма засобами вербального і

невербального спілкування. Культурна людина не лише вміє правильно

спілкуватися, а й здатна до сприйняття свого співрозмовника, має витримку

і терпіння його вислухати і, користуючись своїм життєвим досвідом, може

виступати навіть посередником у вирішенні чужих конфліктів, уникаючи

при цьому створення власних конфліктних ситуацій.

 Запитання і завдання

1. Опишіть можливі варіанти комунікативних ситуацій та допустимий міжособистісний

простір між співрозмовниками. 2. У яких комунікативних ситуаціях є прийнятною соціальна

відстань між учасниками розмови? 3. Які чинники впливають на відстань між людьми у кому-

нікативному процесі? 4. Чи впливають національні традиції на відстань між комунікаторами?

5. Які ви знаєте невербальні засоби спілкування? 6. Назвіть системи невербальних засобів

спілкування. 7. Що вивчає кінесика? 8. Що є об’єктом дослідження проксеміки? 9. Які ви знає-

те типи поглядів?

7.18. СПІЛКУВАННЯ У РОДИНІ

У сучасних умовах розвитку суспільства особливої значущості набула

сім’я та внутрішньосімейні відносини, загострилася проблема спілкування

між поколіннями в сім’ї. Оскільки сімейні взаємовідносини мають більш

емоційний та духовний характер, на другий план відійшли економічні та

демографічні моделі взаємовпливу в сім’ї.

В умовах загострення суперечностей у суспільстві посилюється вплив на

сім’ю традиційних і нових негативних чинників. Дорослі члени сім’ї переносять

психоемоційні перевантаження, не можуть адаптуватися до труднощів, знайти

вихід з кризової ситуації, з безробіття, з важкого економічного становища.

Усе це позначається на сімейному благополуччі.

Сила сім’ї у згуртованості, у злагоді. Недарма у народі поширеними є

приказки: «Нащо кращий скарб, коли в сім’ї лад»; «З добрим подружжям і

горе розгорюєш».

Культура спілкування

463

Загальновідомо, що благополуччя сім’ї ґрунтується на співвідношенні ма-

теріального і духовного аспектів. У переважній більшості сімей акцент ро-

биться на духовності її членів.

Важливим моментом у взаємовідносинах між членами сім’ї є:

³ культура спілкування;

³ прагнення до ліквідації можливих суперечностей;

³ уміння дивитися на події і обставини з позиції іншого;

³ довіра один до одного;

³ високий ступінь взаєморозуміння;

³ взаємозахопленість та вміння поступатися і слухати.

Зауважимо, що велике значення у комунікативному процесі між членами

родини мають ті «мовні традиції», які шліфувалися багатьма поколіннями

предків і бережно шануються нащадками (вони закладені у нашій свідомос-

ті), зокрема, мамо, тату, сину, доню, брате, сестро, бабусю, дідусю, пане,

панно, пані, паничу; будь ласка, будьте ласкаві; вибачте, пробачте, да-

руйте, прошу вибачення, прошу мене вибачити, я дуже жалкую, мені дуже

шкода; Добрий ранок (день, вечір)! Добридень! Здрастуйте! Доброго ранку!

До побачення! Прощайте! Прощавайте! До зустрічі! Щасливо!

На думку С. Богдан

, мовна поведінка народу поєднана із його загальною

культурою, етнопсихологічними рисами, народними традиціями. Материн-

ська колисанка, її ніжне слово і весь родинний словесний устрій — це осно-

ва, на якій віками ткалось міцне і надійне полотно української ввічливості.

Для дитини вишукувались у мовних стільниках нові звертання: сонечко, зі-

рочко, квіточко, пташечко, любчику, золотко, пестунчику, щебетушечко,

маківочко, ясочко, крихітко, втіхо, стрибунчику, кицюню… Ця любов,

вкладена у дитячу душу, поверталася відлунням: мамо, мамонько, мамоч-

ко, мамунцю, мамуню, мамусю, мамуленько, мамулечко, мамусенько, ма-

мулюсечко, мамунечко, мамуньочка, мамусеньочко, мамусечко … Така емо-

ційна варіативність трапляється і у власних назвах — іменах: Іван — Іван-

ко, Іваненько, Іваночко, Іванечко, Іванець, Іванина, Іваник, Іванчик, Івано-

чок, Іванцьо, Іванько, Іваньо, Іванунь, Івануньо, Івась, Івасько, Івасенько,

Івасечко, Івасик, Івасьо, Івасюнь, Івасенько, Івасюнечко, Івасюньо, Івашко,

Івашенько, Івашечко

. Усе це свідчить про доброзичливість, щирість, миро-

любність, ніжність у взаєминах українського народу.

Батьки мають дбати про виховання у своїх дітей такої риси, як ввічли-

вість, яка є основою співжиття не лише у робочому колективі, а й у родині.

Ввічливою є людина, яка дотримується у своєму житті правил пристойності і

шанобливості до оточуючих. Ввічливість потребує передусім пошани до лю-

дини, уміння тактовно і уважно ставитися до неї.

Батьки не повинні допускати у спілкування при дітях образливих слів,

принизливих прізвиськ, пияцтва та елементарних порушень норм людської

поведінки. Прокинувшись вранці, батьки повинні привітатися до своїх дітей

Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. — К., 1998. — С. 32.

Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. — К., 1986. — С. 54.

Розділ VIІ

464

якомога ніжніше. Лягаючи спати, сказати «На добраніч». Звертаючись до

дітей з будь-яким проханням, вживати слова ввічливості.

Батькам необхідно привчати дітей:

³ дякувати після їди, а також за послугу;

³ вставати, коли зайшов гість;

³ коли батьки чи дорослі просять будь-яку річ, подати цю річ у руки, а не

вказувати, де вона лежить;

³ не розмовляти сидячи, якщо батьки, які звертаються до дитини, стоять;

³ не перебивати, коли розмовляють дорослі;

³ просити вибачення, а також не виявляти зайвої допитливості до розмов

дорослих та до різних подій на вулиці тощо

Якщо дітей привчати до цих елементарних правил ввічливості, то вони

будуть глибоко вдячні своїм батькам і гідно почуватимуть себе у соціумі.

Виховання ввічливості полягає не у спеціальних вправах, а у діях і вчин-

ках дорослих, зокрема батьків, яких діти копіюють у всьому.

Американські дослідники В. Мет’юз та К. Миханович у результаті ви-

вчення широкого спектра реальностей сімейного життя знайшли десять

важливих відмінностей між щасливими і нещасливими сімейними союза-

ми. З’ясувалося, що в нещасливих сім’ях подружжя:

³ мають різні думки з багатьох питань і різні способи вирішення бага-

тьох проблем, які стосуються сім’ї;

³ погано розуміють почуття іншого;

³ говорять слова, які дратують іншого;

³ часто відчувають себе нелюбимими;

³ не звертають уваги на іншого;

³ відчувають потребу в довірі;

³ не відчувають поруч себе людини, якій можна було б довіритися;

³ рідко роблять компліменти один одному;

³ вимушені часто поступатися чоловікові (дружині);

³ бажають більшого кохання.

Сім’ю можна розглядати в термінах внутрішньосімейної ієрархії систем та

підсистем.

Сім’я — це своєрідна система. Це означає, що члени сім’ї засвоюють нор-

ми поведінки, враховуючи стосунки, почуття та думки інших членів сім’ї.

Вони знають, що їх поведінка може зумовлювати як матеріальні, так і пси-

хологічні заохочення та покарання.

Уявлення про себе та інших у сім’ї значною мірою формуються в історії

сімейних взаємовідносин. Значні зміни в поведінці одного члена сім’ї впли-

вають психологічно та емоційно на інших його членів.

Один із чинників стабільності і функціонування сім’ї — спілкування між

поколіннями та взаєморозуміння, які визначаються історією кожної окремої

сім’ї.

Особистісні характеристики кожного її члена (система цінностей, звички,

соціально-економічний статус, потреби), структура сім’ї, культурні традиції,

стиль виховання (підтримка між поколіннями, відповідні вимоги, світо-

Домоводство / За ред. І.С. Кривенького. — К., 1959. — С. 497.

Культура спілкування

465

сприйняття), особливості спілкування (структура ролей, стереотипи поведін-

ки, залежність членів сім’ї один від одного, способи спілкування та нейтра-

лізація конфліктних ситуацій, внутрішньосімейні міфи та ритуали) і особ-

ливості життєдіяльності поколінь у сім’ї.

Слід зазначити, що основними чинниками, що впливають на виникнення

проблем спілкування в сім’ї, де спільно проживають батьки і молоді, є особ-

ливості досвіду кожного члена сім’ї.

Вихованість, культура людини перевіряються у сім’ї, у поводженні з рід-

ними. Народна мудрість гласить:

Прийдеш до сина — кепська гостина, прийдеш до доньки — наберешся

бідоньки, прийдеш до зятя — не твоя хата.

Так виховав сина, що сам тепер боїться.

Батько і мати виховують дванадцять дітей, які не можуть прогоду-

вати на старість двох батьків.

І від доброго вітця народиться скажена вівця.

Нема чого дивувати, така була й її мати.

Яка вода, такий млин, яка мати, такий син.

Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — кінець.

Ще І.П. Котляревський стверджував, що там щасливі люди, де «злагода в

сімействі, де мир і тишина».

Етикет сімейних взаємин становить і моральний принцип (культура спіл-

кування у сім’ї, поведінка подружжя у побуті — головні ознаки порядності,

інтелігентності).

Батьки, їх стосунки, манери, етикет сімейних взаємин є прикладом моло-

дій сім’ї для наслідування. Звичайно, дітей різного віку потрібно навчати

правил поведінки. Насамперед треба виховувати у них:

³ повагу до старших (мами, тата, бабусі, дідуся);

³ бажання прислухатися до їх думки;

³ чуйність, сумлінність, уміння володіти собою;

³ терпимість;

³ делікатність і тактовність, чемність;

³ турботу про інших членів родини.

Культура спілкування у родині — це наявність поваги до чоловічої і жі-

ночої гідності. Мати і батько повинні виховувати ці риси у дітях. Дівчинці

потрібно розповідати, що жіноча гідність — у її чарівності, доброті, ніжності,

турботі про чоловіків (батька, чоловіка, сина), постійна готовність підтрима-

ти чоловіка (навіть у важкі часи).

Хлопчик має знати, що чоловіча гідність — у здатності бути другом жінці,

у його інтелігентності, у повазі до жінки (матері, сестри, коханої).

Шлюб створюють на основі кохання. І в сім’ї має панувати любов, яка дає

основу всьому живому. Вона творить, зберігає, дає насолоду.

М.М.Коцюбинський стверджував, що кохання засноване на злитті двох

почуттів — дружбі і хтивості (листи до О.І. Аплаксіної).

«Хороша любов є та, яка є істинною, міцною і вічною» — писав

Г.С.Сковорода.