Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ VIІ

396

Наше життя неможливе і без знання мовного етикету, який є показником

рівня культури людини. Щодня ми вітаємося, звертаємося, щось просимо,

прощаємося, передаємо вітання, побажання, даємо поради, критикуємо,

знайомимося, вносимо пропозиції, висловлюємо згоду або відмову, співчуття

або комплімент, виховуємо — усе це — мовний етикет у дії. Н. Формановська

визначає мовний етикет як систему стійких формул спілкування, рекомен-

дованих суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмов-

ників, підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх со-

ціальних ролей і рольових позицій відповідно один одного в офіційних і не-

офіційних обставинах

Мовний етикет відображує правила мовної поведінки. Усі вислови мають

свідчити про ввічливість людини, про рівень її культури. Вибір того чи ін-

шого вислову залежить від місця, де відбувається розмова, від умов спілку-

вання, статі комунікаторів, від віку співрозмовників та їх взаємостосунків —

все це істотно впливає на стиль розмови. Зауважимо, що мовний етикет не

обмежується тільки розмовно-побутовим стилем, хоча у побуті ми ним керу-

ємося частіше. Мовний етикет притаманний і для наукової рецензії, ділового

листа, лекції, публічного виступу тощо. І в усіх своїх проявах він має свої

специфічні риси

Мовний етикет — це своєрідний синтез загальнолюдських правил і норм

поведінки та індивідуальних особливостей. Адже кожна людина, спираю-

чись на нормативні моделі поведінки у тій чи іншій ситуації, вносить певні

корективи, які пов’язані насамперед із її психологічними особливостями:

темпераментом, комунікативністю, рівнем освіти і виховання та ін. Це вияв-

ляється і в мовному етикеті. Адже кожен мовець добирає із традиційного для

українців мовного етикету доречну формулу, а інколи, в разі потреби, сам

творить її.

Отже, мовний етикет — це сукупність мовних засобів, які регулюють на-

шу поведінку в процесі мовлення.

Український мовленнєвий етикет, на думку М. Стельмаховича, — це на-

ціональний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. «Він

сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається

від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки укра-

їнця, виразник людської гідності й честі, української шляхетності й аристок-

ратизму духу… Українське виховання застерігає дітей і молодь від вживан-

ня грубих, лайливих, образливих слів»

Мовленнєвий етикет висуває перед людьми, що спілкуються, певні вимо-

ги. Їх розмова має бути ввічливою, статечною, пристойною, а самі комуні-

канти мають виявляти один до одного уважність і чемність.

С.К. Богдан зазначає, що мовний етикет українців є унікальною, універ-

сальною моделлю їхньої мовної діяльності. Знання цієї системи, а ще біль-

Формановская Н.И. Речевой этикет // Лингвистический энциклопедический словарь. — М.,

1990. — С. 413.

Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей. — К., 1998. — С. 11.

Стельмахович М. Український мовленнєвий етикет // Урок української. — 2001. — С. 14.

Культура спілкування

397

ше — повсякденна їхня реалізація, гармонія знань і внутрішнього світу лю-

дини, без перебільшень, є своєрідним барометром духовної зрілості нації

Подібне традиційне розуміння мовленнєвого етикету встановилося в лін-

гвістичній, соціо- і психолінгвістичній літературі. Проте мовленнєвий етикет

можна розуміти й значно ширше — як форму нормативної мовленнєвої по-

ведінки в суспільстві в цілому

. Так, дослідники англійського мовленнєвого

етикету стверджують, що коло етикетних засобів значно ширше: сюди вхо-

дять і евфемізми («слова і вирази, які вживаються з метою уникнення слів з

грубим чи непристойним змістом або з неприємним у певних умовах забарв-

ленням, напр.: поважного віку замість старий, говорити неправду — бре-

хати»)

, і способи найменувань.

Головне призначення етикету, у тому числі й мовленнєвого, — встанов-

лення сприятливого контакту між людьми, регулювання їхніх взаємин на

основі принципу ввічливості. Адже мета спілкування — вплив однієї люди-

ни на іншу, регуляція поведінки об’єкта спілкування суб’єктом

Без знання прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не володію-

чи вербальними формами вираження ввічливих взаємин між людьми, осо-

бистість не може правильно встановити різноманітні контакти з оточуючи-

ми, тобто не може з найбільшою користю для себе і для оточуючих здійснити

сам процес спілкування.

Існують формули мовного етикету. Відомо, що спілкування можливе за

наявності: мовця, адресата, до якого звернена мова; мети і теми мовленнєвої

діяльності. Схематично код мовленнєвої ситуації можна зобразити так:

«хто — кому — чому — про що — де — коли». Етикетною вважають тільки

ту ситуацію, для якої суттєвими є відмінності між мовцями (їхній вік, соціаль-

ний статус, стать тощо). Структуру мовного етикету визначають такі ос-

новні елементи комунікативних ситуацій, які властиві всім мовцям: звер-

тання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання,

знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмо-

ва, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З-поміж них вирізня-

ють ті, що «вживаються при зав’язуванні контакту між мовцями — формули

звертань і вітань; при підтриманні контакту — формули вибачення, про-

хання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, по-

бажання тощо. Це — власне етикетні мовні формули»

Названі елементи мовного етикету «покликані репрезентувати насампе-

ред увічливість співбесідників». Дотримуючись правил мовного етикету, ми

«передусім засвідчуємо свою вихованість, шану і уважність до співрозмовни-

ка, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність, тобто

риси, віддавна притаманні нашому народові»

Див.: Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. — К., 1998. — С. 432.

Голубкова О.В. Нормативное варьирование как средство речевого этикета (на материале сов-

ременного английского языка): Автореф. дис. … канд. филол. наук. — М., 1982.

Ганич Д.І, Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. — К., 1985. — С. 73.

Речевое общение: проблемы и перспективы. — М., 1983. — С. 8.

Плющ Н.П. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету // Українська мова і

сучасність. — К., 1991. — С. 92.

Білоус М. Заговори, щоб я тебе побачив // Антисуржик. — Львів, 1994. — С. 22.

Розділ VIІ

398

Ситуації «ввічливого контакту» між комунікантами — необхідна й важ-

лива складова частина процесу спілкування.

Вислови мовленнєвого етикету, закріплені за певними ситуаціями ввіч-

ливих взаємин між комунікантами, в результаті багаторазової повторювано-

сті стали стійкими формулами спілкування, стереотипами — типовими,

стійко повторюваними конструкціями. Без таких стереотипних висловів, ме-

ханічно відтворюваних у типових мовленнєвих ситуаціях ввічливості, обі-

йтися, очевидно, неможливо. Вони вмотивовані стилістично, функціонально,

оскільки забезпечують точність, однозначність і економність процесів спіл-

кування.

Мовленнєвий етикет студентів, дітей і батьків у родині як етикет взагалі

(складова культури) не існує поза часом і простором. Це обов’язково конкрет-

ний етикет конкретного суспільства (чи його прошарку) на певному історич-

ному етапі розвитку цього суспільства.

Загальна ж функціональна типологія одиниць мовленнєвого етикету

українського народу може бути представлена у такому вигляді (наводимо

приклади найтиповіших формул):

1. Етикетні одиниці, якими виражається вітання: Добрий ранок!

Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрас-

туйте! Здоров був! Здоровенькі були! Доброго здоров’я! Моє шанування! Ві-

таю Вас! Радий (-а) вітати Вас! Скільки літ, скільки зим! Яким вітром?

Салют! Радий (-а) Вас (тебе) бачити (вітати)!

2. Формули із значенням прощання: Прощайте! Прощавайте! До зу-

стрічі! До побачення! Щасливо! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте)

здорові! Дозвольте відкланятись! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щас-

ливий (-а, -і)! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустріне-

мось!

3. Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення,

я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий (-а),

приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене, я не можу не

вибачитись перед Вами; якщо можеш, вибач мені; не сердься на мене; вибач

(-те), будь ласка; дозвольте просити вибачення, я не можу не просити у

Вас пробачення...

4. Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання: Будь ласка,

будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас.., чи не змогли б Ви..., чи можу

я попрохати Вас..., маю до Вас прохання..., чи можу звернутися до Вас із

проханням..., дозвольте Вас попросити..., якщо Ваша ласка..., ласкаво про-

симо..., якщо Вам не важко..., не відмовте, будь ласка, у проханні..., мож-

ливо, Ви мені допоможете...

5. Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою (мої) найсердечні-

шу (найщирішу) подяку! Не знаю, як і дякувати Вам (тобі)!

6. Конструкції побажальної модальності: Будь(-те) щасливий (-а, і)!

Щасливої дороги! Успіхів тобі (Вам)! Хай щастить! Зичу радості (гараз-

дів, успіхів)! З роси і води!

7. Формули привітань з певної нагоди: Поздоровляю з …, Вітаю (Вас,

тебе) з …, Прийми (-іть) поздоровлення (привітання) з …, З Новим роком!

З днем народження!

Культура спілкування

399

8. Типізовані фрази ритуалу знайомства: Знайомтесь …. Я хочу

представити тобі (Вам)…. Дозволь(-те) представити (познайомити, ре-

комендувати) …. Рекомендую …. Маю честь представити (рекомендувати)

тощо.

9. Звертання: Мамо, тату, доню, сину, сестро, брате, бабусю, дідусю,

пані, пане, панно, паничу, панове, добродію, добродійко, добродії, товаришу,

товариство, друже, приятелю, подруго, колего...

10. Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви має-

те рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, так, напевно,

обов’язково, безперечно, безсумнівно, безумовно, ми в цьому впевнені, будь

ласка (прошу), гаразд (добре), з приємністю (із задоволенням)...

11. Заперечення: Ні; ні, це не так; нас це не влаштовує; я не згодний

(згоден); це не точно; не можна; не можу; ні, не бажаю; Ви не маєте рації;

Ви помиляєтесь; шкодую, але я мушу відмовитись; нізащо; це марнування

часу; дякую, я не можу; про це не може бути й мови...

12. Співчуття: Я Вас розумію; я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш

біль, Вашу стривоженість, Ваше хвилювання); це болить і мені; це не мо-

же нікого залишити байдужим; я теж перейнявся Вашим болем (горем,

тривогою); я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу); треба три-

матися, людина сильна; не впадайте у відчай (час усе розставить на міс-

ця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль)...

13. Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи

не варто б..., чи не спробувати б Вам..., чи не були б Ви такі ласкаві при-

йняти мою допомогу (вислухати мою пропозицію, пораду), чи не погодилися

б Ви на мою пропозицію...

Як бачимо, кожна із ситуативно-тематичних груп становить синонімічний

ряд етикетних одиниць, які відрізняються за семантичними і стилістичними

ознаками. Наявність синонімічних рядів обумовлює можливість вибору по-

трібної одиниці в комунікативному акті, оскільки особистість характеризу-

ється не лише тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Вибір ети-

кетних одиниць комунікантами передусім залежить від таких визначальних

екстралінгвістичних чинників, як:

1) соціальна роль;

2) вік;

3) місце проживання;

4) стать;

5) культурно-освітній рівень адресата й адресанта, соціальна дистанція

між ними;

6) характер ситуації спілкування;

7) специфіка взаємин між комунікантами;

8) меншою мірою вибір потрібної етикетної одиниці зумовлений особистіс-

ними характеристиками мовця, його психологічними установками (напри-

клад, схильність до руйнування мовленнєвого шаблону, намагання виявити

свою індивідуальність у ситуаціях-стереотипах).

Розділ VIІ

400

Поради

Завжди контролюйте себе «що — кому — чому — про що — де — коли»

ви говорите.

Дотримуйтесь правил мовного етикету.

Засвідчуйте свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника,

привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність.

Невід’ємною частиною етикету є порядність. Етикет допомагає людині

стримуватися від нерозсудливих вчинків (дрібного шахрайства, крадіжки,

наклепу).

Знання елементарних норм мовного етикету надасть змогу людині почу-

вати себе вільно в будь-якій мовній ситуації в усіх соціально-суспільних гру-

пах. Адже не можна допускати, щоб людина сама себе обмежувала певним

колом співрозмовників, що з часом може призвести до втрати інтересу до

них, до часткової деградації. Важко у цьому сенсі не погодитися зі словами

Д. Сантаяна про те, що ногами людина повинна стояти на землі своєї Бать-

ківщини, але очі її нехай бачать увесь світ.

Комунікаційний процес насправді є дуже складною взаємодією, яка ви-

кликає у нас, учасників розмови, певні емоції-реакції на тему комунікації чи

на нашого співрозмовника.

Процес комунікації має вісім складових, серед яких:

³ співрозмовники;

³ мета комунікації;

³ відносини, які підпорядковані певним правилам;

³ двосторонній вплив;

³ вербальні та невербальні повідомлення;

³ канали комунікації;

³ контекст;

³ результат.

Комунікаційний процес здійснюється за допомогою мовлення. Культура

спілкування виявляється безпосередньо через культуру мови. Тому можна

зробити висновок, що мова і культура як засіб спілкування взаємопов’язані.

Американський учений Е. Сепір

вказував на те, що він не може визна-

чити справжньої причини залежності між культурою і мовою. Культуру мож-

на визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають.

Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображує культуру, яку обслу-

говує. Тому через мову ми висловлюємо свої думки і емоції.

Здатність до спілкування (комунікації) — це здатність діяти відповід-

но до специфіки ситуації чи умов спілкування. Ця здатність об’єднує набір

навичок спілкування, які можна дослідити, удосконалити на практиці та

розвити. Здатність до спілкування можна розподілити на п’ять загальних

компонентів, які визначають процес спілкування: символізація, обробка,

пристосування, контроль та вираження емоцій.

Символізація використовується для створення вербальних та невербаль-

них символів.

Див.: Кочерган М.П. Загальне мовознавство. — К., 1999. — С. 171.

Культура спілкування

401

Обробка є розумовою діяльністю, яку використовують співрозмовники для

того, щоб зрозуміти ці символи та уявити, як використані ними символи

вплинуть на інших.

Пристосування — це здатність модифікувати поведінку залежно від кон-

тексту, взаємовідносин та участі індивідів у взаємодії.

Контроль дає змогу впливати на процес взаємодії та на інших учасників:

ви можете скеровувати розмову в позитивному та корисному для всіх сторін

напрямах.

Комунікаційна здатність характеризується також заохоченням інших до

вираження емоцій хоча б у ситуаціях, коли таке виявлення емоцій вважа-

тиметься доречним. Бути добрим слухачем означає допомогти іншим почу-

вати себе комфортно при обговоренні їхніх почуттів, особливо, коли поділи-

тися цими почуттями для людини ризиковано або дуже важко через емоцій-

ні переживання. Висловлення власних почуттів у доречній ситуації також

може заохотити інших поділитися своїми почуттями з вами.

Як і інші чотири категорії комунікативної здатності, навички вираження

емоцій можуть допомогти наблизитися до кращого розуміння інших людей у

житті. Мати можливість успішно встановлювати контакт з оточенням є най-

головнішим у здатності до комунікації.

Розуміння здатності до комунікації часто ґрунтується на здатності особи

володіти навичками вираження емоцій. Чутливіші люди вміють розпізнава-

ти як свої емоції, так і емоції інших людей. Вони розуміють, що деякі ситуа-

ції потребують відкритого вираження почуттів, а інші — ні.

Більшість взаємовідносин між людьми перетворюються на поверховий

обмін привітаннями. Однак компетентний співрозмовник використовує три

навички:

1) вираження особистих почуттів;

2) розпізнавання почуттів інших;

3) заохочення інших до вираження почуттів за допомогою розкриття своїх

емоцій та вираження співпереживання.

Зауважимо, що компетентний співрозмовник не перешкоджає собі в про-

яві таких негативних почуттів, як злість, розчарування чи відраза, а навпа-

ки, виявляє будь-які почуття. Коли ви починаєте ідентифікувати людей за

ситуацією, це породжує у вас певні почуття. Ця інформація може посприяти

одночасно розумінню й інших, і себе.

Зауважимо, що потенційно важкою навичкою в спілкуванні є вміння

розпізнавати почуття, виражені іншими, та зрозуміти, що вони мають пра-

во на такі самі почуття, а часом навіть на негативні. Розпізнавання та ро-

зуміння почуттів інших є важливим кроком для того, щоб бути до них ближче

емоційно. Від того, наскільки ви можете поділитися своїми почуттями та

зрозуміти інших, залежить ступінь близькості ваших відносин та їх інтим-

ності.

Важливим елементом заохочення співрозмовника до бесіди є його вміння

слухати. Слухаючи, людина показує, що відкрита у діях і почуттях.

Існує два ключових моменти, які варто запам’ятати, коли хтось приходить

до вас з проблемою та хоче поговорити.

Розділ VIІ

402

По-перше, у кожного своє ставлення до проблеми. По-друге, люди самі

мають навички для вирішення своїх власних проблем. Це виявляється в то-

му, що вони розробляють плани, як здолати розчарування чи провали. Слу-

хачі, які намагаються не зважати на почуття інших при вирішенні їхньої

проблеми чи починають сперечатися щодо їх бачення реальності, стають

лише співрозмовниками, не слухачами, навіть якщо вони можуть досягти

таким чином вирішення її набагато швидше.

Отже, емоції є важливим елементом спілкування. Вони визначають нашу

поведінку, ставлення інших людей до нас та нашу реакцію на поведінку

співрозмовника.

 Запитання і завдання

1. Чи притаманна риса нормативності для культури спілкування? 2. Які компоненти ство-

рюють високий рівень спілкування? 3. Охарактеризуйте моделі спілкування. 4. Що таке мов-

ний етикет? 5. Розкажіть, що ви знаєте про історію етикету. 6. Які складові входять до процесу

комунікації?

7.4. ПРАВИЛА ХОРОШОГО ТОНУ

Елементами вітального етикету є рукостискання, цілування руки, умін-

ня правильно користуватися головним убором тощо.

Українська давня традиція (яка була найпоширенішою у сільській місце-

вості) передбачала обов’язкове вітання незалежно від ступеня близькості

знайомства. Відгомін цієї традиції ми можемо простежити і у містах, коли

мешканці одного під’їзду, будинку вітаються один з одним. Цим привітан-

ням люди бажають один одному не лише доброго дня, ранку чи вечора, а й

виражають свої емоції, передають гарний чи пригнічений настрій, своє став-

лення до того, з ким вітаються. Іноді чоловіки супроводжують привітання

легким поклоном, жінки — плавним нахилом голови. Молодь вклоняється

трохи нижче, коли вітається зі старшим, виявляючи цим самим данину по-

ваги до віку та мудрості старшої людини.

Однак не можемо не сказати і про вплив молодіжного мовного сленгу на

традиційну культуру привітання, коли замість звичного «Доброго ранку

(дня, вечора)!» чуємо «Привіт!» або «Салют!» та ін. Подібна ситуація і з риту-

алом прощання. Паралельно із традиційним «До побачення!», «На все доб-

ре!», «Усього найкращого!» чуємо від молоді мавпування англійського в

українській вимові «Гуд бай!» чи італійського «Чао!».

Варто пам’ятати, що вітання і прощання — це не словесна дрібниця, яка

супроводжує нас упродовж дня, а вияв чемності, поваги до людини, це та

«значуща дрібниця», яка впливає на настрій людини, її психологічний стан.

Адже недарма римляни казали: «Ut salutas, ita salutaberis!» («Як ти ві-

таєшся, так і тебе привітають»).

Культура спілкування

403

Запам’ятайте!

Ми повинні навчитися випромінювати радість, тепло, приязнь до лю-

дини, з якою вітаємося, і це ж тепло повернеться сторицею до нас.

Вітаючись, чоловіки повинні за три кроки від людини, з якою вітаються,

зняти головний убір. Його тримають над головою, не розмахують і не зату-

ляють обличчя. При привітанні знімають лише капелюха, а не спортивну

шапку чи берет. Необхідно вийняти цигарку з рота, а також руки із кише-

ні, бо інакше вітання буде вульгарним. Однак, якщо погане самопочуття

чи надворі занадто холодно, капелюха знімати не варто. Буде достатньо

ввічливого привітання. У приміщенні чоловіки повинні знімати головний

убір. Виняток становлять такі елементи приміщення, які вважають продо-

вженням вулиці — східці, ліфти тощо. Зауважимо, що жінок ці правила не

стосуються.

Хто ж першим має привітатися?

Оскільки більшість молодих людей помилково вважають, що привітав-

шись першим, він(вона) тим самим визнав(-ла) зверхність, першість, автори-

тетність особи, з якою він(вона) привітався(-лася).

Існують певні правила черговості вітання, дотримання яких не виклика-

тиме у вас почуття меншовартості і свідчитиме лише про вихованість і висо-

кий рівень культури.

За сучасним етикетом першим має вітатися:

³ молодший за віком із старшим;

³ чоловік із жінкою;

³ підлеглий з керівником;

³ учень з учителем;

³ дитина з дорослим;

³ чоловік із жінкою і тоді, коли перебуває в товаристві інших жінок.

За традицією, першим вітає начальника підлеглий, але руку для потиску

має запропонувати керівник. Жінку зобов’язаний вітати першим начальник,

навіть якщо вона його секретарка.

Коли заходимо у приміщення, ми маємо першими привітати присутніх у

кімнаті. Однак, якщо присутніх дуже багато і вони чимось заклопотані, то не

слід сильно привертати до себе увагу. Правила етикету у таких випадках

передбачають привітання з легким поклоном, потискати руки можна тільки

тим присутнім, до яких звертаємося у справах.

Завітавши в гості потрібно привітати господиню, яка при цьому має під-

вестися, виявляючи цим самим пошану до гостя. Далі гість має привітати

господаря дому, а потім — усіх жінок і чоловіків у тому порядку, у якому во-

ни сидять за столом, незалежно від віку.

Обганяючи знайомого, ви маєте першим привітати його незалежно від

статі, віку і посади.

Зустрівши несподівано у кінотеатрі, кав’ярні чи ресторані друзів, необ-

хідно привітатися, злегка кивнувши головою, не варто підсідати до них.

Розділ VIІ

404

Запам’ятайте!

Вітаючись, добирайте ту вітальну формулу, яка підходить для певної

ситуації.

Вітаючись, привітно посміхайтеся. Дивіться людині у вічі.

Вітаючись, не тримайте руки в кишенях. Зніміть рукавички (у рука-

вичках може дозволити собі вітатися лише жінка).

Якщо ви молодший, вітайтеся першим.

Якщо ви кудись зайшли (до установи, до квартири чи хати друзів), ві-

тайтеся першим (першою).

Жінку має вітати чоловік (руку для вітання першою подає жінка).

Підлеглий має привітати свого керівника (а руку може подати пер-

шим керівник).

Незалежно від віку, статі, посади тощо першим (першою) вітається той

(та), хто заходить до кімнати (кабінету).

Ідучи в гості, не забудьте, що першою маєте привітати господиню, по-

тім господаря і гостей (у тому порядку, як вони сидять).

Однією із форм привітання є потискання рук. Саме із цієї процедури ча-

сто починається процес спілкування, особливо у чоловіків. Ритуал потискан-

ня рук має свої особливості, на які варто звертати увагу, оскільки від цього

залежить враження, яке ви справите на свого співрозмовника. Старший при

рукостисканні, яке символізує зустріч чи прощання, завжди першим подає

руку молодшому, жінка — чоловікові, начальник — підлеглому, викладач —

студентові. Цей жест свідчить про приязне ставлення. Тому образливим

вважається, коли у відповідь не потиснути руку.

Потискання рук має бути дружнім, щирим, привітним. Цей жест не пови-

нен видавати презирства чи зневажливого ставлення того, хто подає руку

для потискання. Не слід подавати руку через стіл для потискання чи через

якийсь інший бар’єр. Однак, як свідчить сучасне телебачення, дуже часто

цю норму порушують навіть дипломати, які довго вчаться етикету.

Нам доводиться часто вітатися на вулиці у холодну погоду. У такому разі

рукостискання має свої особливості. Вітаючись, жінка може не знімати ру-

кавичок при потисканні рук. Чоловік, вітаючись із жінкою, має обов’язково

зняти рукавиці, виявляючи тим самим своє шанування. Однак, вітаючись з

іншим чоловіком, рукавиці знімати не обов’язково.

Дуже галантною формою привітання чоловіків із жінками є цілування

руки. Це символізує пошану чоловіка до жінки (при цілуванні руки він тро-

хи нахиляється вперед, демонструючи цим самим особливу повагу до жінки).

Найбільшого поширення сьогодні цей ритуал набув у Польщі, він є доміну-

ючою формою привітання чоловіків із жінками. В Австрії цілують жінці ру-

ку лише в урочистих виняткових випадках. Дедалі більшого поширення та-

ка форма привітання чоловіків з жінками набуває в Україні. Однак, коли

людина не додержує певних норм у цьому ритуалі, то стає посміховиськом і

має жалюгідний вигляд.

Культура спілкування

405

Запам’ятайте!

Етикет застерігає чоловіків від прояву галантності у формі цілування

руки на вулиці — під відкритим небом.

Не дозволяється цілувати руку жінці під час їди.

Прийшовши в гості, не слід обціловувати руки всім присутнім жінкам,

виявляючи симпатію і пошану до них. Руку треба поцілувати лише гос-

подині.

Коли чоловік прагне поцілувати жінці руку, не слід її піднімати до своїх

губ. Він має сам трохи нахилитися, без поспіху і тихо (без чмокання) поцілу-

вати руку і повільно опустити. Зауважимо, що, зустрівши знайомого чолові-

ка на вулиці, жінка має простягнути йому руку таким чином (злегка підняв-

ши і відхиливши трохи в протилежний до іншої руки бік), щоб за чоловіком

залишилося право вибору: поцілувати її чи обрати таку форму привітання,

як потискання рук. Адже жінка не знає наперед про бажання чоловіка і то-

му простягуючи йому руку для привітання-цілування вона має зробити це

галантно.

Варто звернути увагу і на місце поцілунку, оскільки він може мати різне

смислове навантаження. Зокрема, цілувати потрібно в тильну частину па-

льців. Якщо чоловік поцілує жінку в долоню чи зап’ясток, це символізува-

тиме інтимні стосунки, які є чи можуть бути між цими людьми, а оскільки

вони це демонструють усім — це свідчитиме лише про їхню низьку культуру.

Зустрівши своїх знайомих, не уникайте їх. Якщо з певних причин ці люди

стали вам неприємними чи антипатичними, подолайте свої почуття і приві-

тайтеся. Цим ви лише підкреслите свій високий рівень культури.

Важливою проблемою для багатьох людей нині залишається невміння

правильно звернутися до свого співрозмовника, особливо, якщо людина має

певні відзнаки, титули, регалії тощо. Хоча у манері спілкування людей у

сучасному світі і простежується тенденція до спрощення цієї норми етикету,

однак залишається багато амбітних людей, для яких є важливою та форма

звертання, яка адресована їм. Крім того, над багатьма людьми тяжіє ще й

традиція того народу, представниками якого вони є. Так, наприклад, у

Польщі є неприпустимим, щоб студент звертався до викладача на ім’я та по

батькові (що є нормою в Україні), не називаючи при цьому відповідних

звань (професор, доктор) та ін.

Коли людина має кілька титулів, то при звертанні називають лише

один — найвищий. Титули людей при звертанні прийнято називати лише в

офіційному спілкуванні.

Коли можна звертатися до людини — на «ти», а коли — на «ви». Форма

звертання на «ти» підкреслює близькість і дружелюбність стосунків, які є

між комунікаторами. Це звертання несумісне з якимось церемоніалом. «Ти»

свідчить лише про ввічливість і взаємоповагу, приязнь людей, які спілку-

ються.

Однак, якщо в офіційному спілкуванні комунікатори з форми звертання

на «ви» переходять на «ти», то це свідчить про низьку культуру людей, оскі-

льки вони цим самим намагаються принизити одне одного, демонструючи

свої переваги, підкреслюючи, що їм закони та норми етикету не писані.