Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Психологія і психогігієна спілкування

367

Біологічні зміни, що відбуваються в тілі чоловіка, поступові і не можуть

кардинально змінити його життя. Жінка живе за біологічним часом, який не

можна зупинити. На відміну від чоловіка, етапи її тілесних змін революцій-

ні, незворотні, і вона не може зробити пізніше те, що не встигла у визначе-

ному віці (у мистецтві це знайшло відображення в тім, що «перша любов», як

правило, описується як любов чоловіка, а «остання любов» — любов жінки).

Обидві статі оцінюють одна одну з погляду зовнішньої привабливості, але

для жінки тілесна привабливість, а тим більше краса чи каліцтво, має біль-

ше психологічне значення і більші соціальні наслідки, ніж для чоловіка.

Будь-які проблеми тілесності — невинність, вагітність, аборт — мають для

жінки не тільки фізичне, а й соціально-психологічне значення. Тобто тілес-

ність впливає на психіку і чоловіка, і жінки, але різна тілесність створює рі-

зні проблеми. Остаточно тілесна статева ідентичність формується у віці

трьох років. У цей період дитина освоює можливості свого тіла й вчиться ке-

рувати ними. Уміння самостійно відправляти свої природні потреби відпові-

дно до норм, прийнятих у родині, пов’язано зі спостереженням за своїм ор-

ганізмом і порівнянням своєї тілесної організації з тілом батька і матері в

пошуках зразків поведінки. Психологічним результатом цього періоду є ро-

зуміння: «Моє тіло таке саме, як у тата / мами, отже, я...».

Ядром статевої самосвідомості є психологічна ідентичність, що виража-

ється словами: «Я — жінка, він — чоловік». Це психологічне знання

з’являється вже в два роки, а до п’яти років психіка і поведінка, що відпові-

дають статі, уже сформувалися. Формування психології статі здійснюється

по-різному в чоловіків і жінок, але дія дитини будь-якої статі в обох випад-

ках залежить від ролі батька чи матері і обумовлена різницею в цій ролі.

Покажемо це на прикладі відносин дітей протилежної статі до своїх батьків.

Хлопчик і матір. Мати завжди уособлює собою любов і захист. Дитина

будь-якої статі відчуває первинну тілесну єдність зі своєю матір’ю. Але дра-

ма чоловіка полягає в тім, що, будучи виношеним, породженим і вигодува-

ним жінкою, він повинен відчути й усвідомити відмінність її та своєї тілесної

і психічної організації, поведінкової ролі і відокремитися, «піти від матері».

Відчуття себе чоловіком на першому етапі відбувається за рахунок фіксації

відмінностей свого і материнського тіла. Згодом відокремлення від матері

продовжується разом з усвідомленням відмінності статевих ролей, що ви-

являється раніше й інтенсивніше за наявності батька: — «Ти — хлопчик,

тому ти повинен...». Бути чоловіком — означає відрізнятися від матері і

придушувати в собі будь-які прояви жіночності: турботу, м’якість, поступли-

вість, жалісливість. Відокремлення від матері болісне, оскільки, якщо мати

свідомо підкреслює відмінність між собою і сином, хлопчик почуває себе за-

лишеним першою коханою людиною. А якщо хлопчик сам прагне «не бути

дівчиськом», то в нього залишається почуття провини за те, що він «кидає»

маму. Конкретна ситуація конкретної дитини призводить до того, що в нього

формуються жіночі чи чоловічі риси характеру, мати стає для нього позити-

вним чи негативним зразком жіночої поведінки на все життя, що хлопчик

може не хотіти бути чоловіком, тобто прагне відмовитися від своєї сексуаль-

ної ролі. Важливо і те, що материнська любов відрізняється від батьківської

своєю безумовністю. Мати любить просто так, нізащо, і звідси — почуття

Розділ VІ

368

безпеки і комфорту, що людина все життя відчуває поруч з собою свою матір.

Становлення чоловіка в процесі відокремлення від матері може бути вира-

жено словами: «Я — не дитина і я — не жінка». Чому першою любов’ю юнака

так часто виявляється жінка, набагато старша за нього? Тому що дитина,

хлопчик, юнак звик любити маму, почувати себе відповідальним за неї. Його

любов до жінки у віці, це бажання залишатися дитиною своєї мами і бути

чоловіком, що опікує і захищає свою маму. Його дама може бути проти-

лежністю його матері, а може і двійником. Наприклад: мати — мізантроп,

незадоволена життям, обділена любов’ю родичів і чоловіка, з комплексом

жіночої і національної неповноцінності. Улюблена жінка — теж зріла жінка,

але вона самодостатня: весела, діяльна, успішна. Постійна необхідність ду-

мати про матір викликає потребу в тім, щоб піклувалися про нього і не жа-

дати від нього самопожертви. Любов до матері обертається страхом перед

жінкою й острахом відповідальності перед нею. Хлопчику подобається бути

пасивним, якщо матір вирішує за нього. Він, як дитина, виявляє активність

тільки там, де хоче. У хлопчиків, що виростають без батька, сильніший

зв’язок з матір’ю, залежність від неї; частіше розвиваються жіночі риси пси-

хології, примхливість, поміркованість, нерішучість. Гіпертрофоване почуття

боргу щодо матері може призвести як до ворожості до неї, так і до нездатнос-

ті установити контакт з іншою жінкою. Особливе ставлення до матері збері-

гається у чоловіка на все життя. Воно виражається в любові / нелюбові до

своєї матері; жіночому початку в психології, закладеному своєю матір’ю;

уявленні про ідеальну жінку, сформованому під впливом (позитивним чи

негативним) своєї матері; почутті комфорту і захищеності в присутності своєї

матері; готовності приймати гнів і критику своєї матері і мати почуття про-

вини перед нею.

Хлопчик і батько. До двох з половиною років дитина переважно орієн-

тується на матір. Реакція на батька з’являється в дитини пізніше, але ди-

тина чоловічої статі вже з 9 місяців реагує на батьківське обличчя і бать-

ківське ставлення більш чітко, ніж дівчинка. Батько уособлює собою авто-

номію, погрозу і владу, займає частину материнської уваги, існує окремо, з

ним немає природної тілесної єдності, а є тільки поступове усвідомлення

подібності тілесної організації. «Коли я виросту, я буду схожий на свого ба-

тька», — думка дворічного хлопчика. Він уже помітив свою фізичну подіб-

ність з батьком. Він може визначати настрій свого батька. Він зазнає насо-

лоди, копіюючи свого батька. Він хоче робити те, що робить його батько.

Він ще не усвідомлює негативних рис характеру свого батька, навіть якщо

вони є. Уважний і ласкавий батько ростить мужніх синів і жіночних дочок

та культивує їхні захисні механізми проти чоловічих і жіночих стресів.

Мамин синок чи батьків великий хлопчик — два різних зразки поведінки.

Батько має можливості заохочення і покарання, і батьківську любов, на

відміну від материнської, треба заслужити. Тому, відчуваючи тілесні, ро-

льові і психологічні подібності зі своїм батьком, хлопчик не може почувати

себе рівним йому. Тобто щодо батька хлопчик також розвивається відокре-

млено, за формулою: «Ти повинен (чи не повинен) бути таким, як твій ба-

тько; ти не можеш робити те, що робить твій батько». Батько виявляється

зразком позитивним (суперником) чи негативним (ганьбою). Усе життя чо-

Психологія і психогігієна спілкування

369

ловік порівнює себе з батьком, намагаючись визначити більшого чи мен-

шого він досяг.

Таким чином, чоловік із самого початку приречений на диференціацію і

відокремлення, чоловік стає чоловіком, тому і якщо він робить себе таким.

Дівчинка і матір. Особистісний розвиток дівчинки починається з усві-

домлення єдності зі своєю матір’ю, оскільки на первинну тілесну єдність на-

кладається подібність тілесної організації. Згодом дівчинка дедалі сильніше

відчуває подібність сексуальних ролей і психологічних реакцій, тобто для

дівчинки фраза: «Я — не дитина», означає: «Я — теж жінка». Маленькі

дівчатка вчаться бути жінками, копіюючи поводження матері. Дехто може

заперечити, що для дівчаток також характерний конфлікт із матір’ю, як для

хлопчиків конфлікт із батьком. Звичайно, коли йдеться про конфлікт поко-

лінь, то форми його прояву індиферентні щодо статі. Мати може проектува-

ти на дочку своє незадоволення життям чи відносинами з чоловіками, крім

того, період, коли дочка стає дорослою, збігається з її старінням. Але дівчин-

ці, щоб утвердитися у своїй жіночності, необхідно не відокремитися від ма-

тері і всіх жінок, а поєднатися з ними. Якщо мати виявляється негативним

зразком, то можлива деформація сексуальної ролі. Дівчинка може бунтува-

ти проти образу жінки, що нав’язується їй матір’ю, але її жіночність вища

від її індивідуальності, тоді як для хлопчика мужність тотожна індивідуаль-

ності. Для дівчинки первинна тілесна єдність з матір’ю є основою подальшо-

го розвитку жіночої психології, а для хлопчика основою формування чолові-

чої психології є розрив первинної тілесної єдності з матір’ю.

Дівчинка і батько. Звичайно, на перший погляд, дівчинка, як і хлоп-

чик, формується як особистість і жінка у відокремленні від батька. Проте

значення відмінностей тілесної, рольової і психологічної організації матері й

батька для дівчинки і для хлопчика не однакове. Хлопчик повинен піти від

матері, щоб відчути себе чоловіком, а дівчинка має полюбити батька, щоб

відчути себе жінкою. Ототожнення себе зі своєю статтю жінки відбувається

через визнання з боку батька. Батько — перший чоловік дівчинки, і його

любов формує в ній уміння любити. Часто відмова з боку батька визнати жі-

ночність дочки чи насильницьке виховання мужності в дівчинки призводить

до тяжких деформацій психіки.

Таким чином, оскільки в дівчаток почуття жіночої самобутності розвива-

ється через ідентифікацію з матір’ю і визнання з боку батька, їхні відносини

з навколишніми ґрунтуються на залежності і прихильності, особистісний

розвиток жінки відбувається на основі встановлення зв’язків, посилення

контактів, пошуку любові.

Висновки. У віці до п’яти років закладаються основи статевої самосвідо-

мості, а саме ставлення: до чоловіка і до жінки; до батьків; до соціально

заданих зразків психіки і поводження чоловіка і жінки.

Отже, стать — поняття не тільки біологічне, а й соціально-психологічне.

Можна виховати чоловіка жінкою, а жінку чоловіком; інша річ, що норми і

стереотипи суспільства незабаром розкриють конфлікт між статевою належ-

Розділ VІ

370

ністю і нав’язаними зразками мислення і поведінки, але обидві сторони

конфлікту матимуть соціокультурне, а не біологічне походження.

Гендер (у психології) — соціально-біологічна ха-

рактеристика, за допомогою якої люди визначають

поняття «чоловік» і «жінка». Гендерна роль — на-

бір очікуваних зразків поведінки для чоловіків і

для жінок. Різні впливи, дитячий досвід, природні і соціально-економічні

умови змушують чоловіків і жінок вибирати різні ролі. Саме очікування і

переконання з приводу правильного розподілу і виконання ролей вплива-

ють на поведінку чоловіків і жінок. У будь-якому людському суспільстві до

різностатевих дітей ставляться по-різному і очікують від них специфічної

психіки і поведінки. Ім’я, одяг, зачіска, іграшки тощо підкреслюють цю спе-

цифіку. Батьки вважають, що хлопчик повинен бути сильним, активним,

стриманим і успішним, а дівчинка — тендітною, ласкавою, домовитою. Пси-

хологи зазначають, що гендерна соціалізація дає дівчаткам «корені», а хлоп-

чикам — «крила», оскільки вже перший погляд батьків на дитину містить

стереотипні установки і ми не знаємо, які психологічні риси є вродженими, а

які набутими. Наприклад, відомо, що дівчатка раніше починають говорити,

але чи відбувається це тому, що матері більше розмовляють з дівчатками,

ніж з хлопчиками, чи тому, що це генетично задана властивість жінок, неві-

домо. У будь-якому випадку батьки виявляються першими зразками стате-

вої поведінки для дитини, крім того, самі задають стереотипні моделі реак-

цій і вчинків.

Наша культура патріархальна. Це означає, що ми живемо в чоловічому

світі; у світі, створеному чоловіками за своїми мірками. У цьому світі домі-

нують раціональність, вимога успіху в суспільно корисній, матеріальній чи

духовній діяльності, примусова конкуренція, страх перед невдачею, емоцій-

на замкненість. Патріархальна культура припускає нерівність статей і під-

порядкування однієї статі іншій. Зрозуміло, це підпорядкування сьогодні не

має того характеру, як дві тисячі років тому. Але жіноча сфера впливу — бу-

динок, родина, діти — як і раніше вторинна. Жінка в патріархальній куль-

турі розглядається як щось невизначене, ірраціональне чи як недостатнє.

Невипадково, Фрейд вважав, що комплекси жінки пов’язані зі споконвічним

почуттям недосконалості її тіла порівняно з тілом чоловіка. С. де Бовуар і

К. Мілет наголошували, що жінка всюди стикається з особливими пробле-

мами; за нею як і раніше заперечується право на сексуальну волю і біологіч-

ний контроль за власним тілом — за допомогою культу невинності і заборо-

ни на аборт. У світі патріархальної культури жінку купували, продавали,

викрадали, за неї билися, її звільняли, але вже саме існування суспільних

рухів за права і свободи жінок підкреслюють її підлегле становище в чолові-

чому світі. Чоловічий світ набагато менш суворим щодо чоловіка, ніж до жін-

ки. Дошлюбні зв’язки, позашлюбна дитина, аборт, розлучення, повторний

шлюб — у всіх видах конфліктів між статями жінка виявляється стороною,

що зазнає більших фізичних, матеріальних і моральних збитків. Л. Толстой

у повісті «Крейцерова соната» показав, які наслідки мають відмінності в

прийнятих нормах сексуальної поведінки чоловіків і жінок. Чоловік не тіль-

Гендерні ролі

Психологія і психогігієна спілкування

371

ки має право, а й повинен мати дошлюбні статеві зв’язки, тоді як порядна

жінка зобов’язана зберігати цнотливість. Чоловік може зрадити дружині чи

спокусити чужу дружину, але для жінки — це неприпустимо. Природно, до

кінця XX ст. змінилися і норми, і санкції, щодо яких вдаються за порушення

норм. Але оскільки тілесна природа жінки дає можливість чоловіку упевни-

тися у своїй першості, збереження невинності як і раніше залишається засо-

бом тиску на жінку. Вимоги до жінки суворіші і поза статевими стосунками.

Наприклад, те, що п’є чоловік, засуджується менше, ніж питуща жінка. Тому

жінка рідше і пізніше звертається за лікуванням із приводу алкоголізму, і

отже, жіночий алкоголізм невиліковний не тільки через фізіологічні причи-

ни. У будь-якій віковій чи соціальній групі вважають, що за неохайний ви-

гляд чоловіка відповідає його жінка, тоді як за неохайний вигляд жінки —

тільки вона сама. В усіх країнах у разі розлучення діти частіше залишають-

ся з матір’ю, отже, соціум доручає турботу про дітей жінці і відповідно вся

відповідальність за виховання дітей покладається на неї.

Нові моделі статевих ролей почали з’являтися вже в XX ст., коли суспіль-

ство дозрівало до ідеї рівності статей. Після того як було переборено стерео-

тип примата матері у вихованні дітей, і батьки, як і матері, почали залиша-

ти собі дітей у разі розлучення, виник образ чоловіка, готового до виконання

батьківсько-материнських функцій, що сповідає нові цінності: самовладан-

ня, бажання і здатність перебороти себе, готовність і здатність до захисту і

турботи тощо. Але в нашому суспільстві, у якому змагання виявляється не-

від’ємною частиною життя і свідомості, чоловік приречений на конкуренцію і

звідси його емоційна замкненість і страх перед невдачею. Вимоги суспіль-

ства до чоловіка різнобічні: рішучість і пестливість, цілеспрямованість і ви-

конання ролей творця, годувальника, лицаря одночасно, відсутність шкід-

ливих звичок і наявність виразних ознак мужності. Чоловік повинен не

тільки добувати і забезпечувати, але ще й розуміти жінок і дітей, бути гнуч-

ким у відносинах і уважним у деталях. Тому він продовжує шукати адекват-

ну часу модель чоловічого поводження.

Шукає себе і жінка. Цікаву концепцію про ролі чоловіка і жінки в соціумі

та їх взаємовідносини розвиває Е. Весельницька в книзі «Жінка в чоловічо-

му світі». На її думку, головна цінність для чоловіків — це влада, тому вони і

б’ються за кар’єру, територію, гроші. Чоловік — це лідер, хазяїн, завойовник.

Головна цінність для жінки — це любов, тому жінки постійно прагнуть лю-

бові і спокою. Чоловік і жінка взаємодоповнюють одне одного у всіх психоло-

гічних і поведінкових актах. Чоловік визначає інтерес, бажання і мету. Він

конструює реальність, організовує діяльність і прагне закінчити будь-який

процес. Жінка надає простір, заповнює й освоює його, тягне нитку від мину-

лого через сьогодення в нескінченність. Е. Весельницька малює і свою гале-

рею психосоціальних портретів чоловіків і жінок. Чоловік — хазяїн, воїн і

авантюрист; жінка — господарка, воїн і муза. Головними критеріями виді-

лення цих образів є соціально-психологічні чи життєві цінності, що визна-

чають стратегії поведінки. Хазяїн і господарка живуть заради накопичення

й облаштованості, комфорту і добробуту.

Відповідно до класичного розподілу ролей між чоловіком і жінкою можна

сказати, що чоловік спрямований на завоювання світу, а жінка — на завою-

Розділ VІ

372

вання чоловіка, тобто чоловічого світу і чоловіка як такого. Незважаючи на

деяку зміну соціокультурних стандартів, класична схема живе, оскільки чо-

ловік реалізує себе в матеріально-предметній діяльності і як людина, і як

чоловік, для нього ці іпостасі виявляються тотожними. Жінка ж реалізує се-

бе як жінка тільки щодо чоловіка: у любові, родині і дітях. Її людська реалі-

зація може доповнювати жіночу, а може існувати окремо від неї. Патріарха-

льна культура нашого народу виявляється й у таких стереотипах: держава,

тобто все суспільне, важливіше від особистісного, зокрема, родини, шлюбу,

любові тощо; успіх важливіший від власного комфорту; чоловічий світ важ-

ливіший від самого чоловіка.

Чоловіки змінюють світ, створюють нове й у такий спосіб самовиражають-

ся і самостверджуються як чоловіки. Жінки зберігають традиції, звичаї і ри-

туали, дотримуються правил, їхнє людське і статеве самоствердження розді-

лені. Таким чином, чоловік і жінка можуть бути розглянуті з погляду гло-

бальних гендерних розходжень і взаємної доповнюваності. Ми — різні, і не-

має рації штучно змінювати це становище чи долати відмінність, набагато

ефективніше адаптуватися до Світу і жити в ньому.

 Запитання і завдання

1. Що ви розумієте під поняттям «стать»? 2. Які підходи до пояснення статевих відміннос-

тей ви знаєте? 3. Дайте визначення поняттю «статева самосвідомість». 4. Дайте фізіологічну

характеристику обом статям. 5. Охарактеризуйте відносини дітей протилежної статі до своїх

батьків: хлопчик і матір; хлопчик і батько; дівчинка і матір; дівчинка і батько. 6. Дайте визна-

чення поняттям «гендерні ролі» та «гендерна соціаліазація».

6.6. ТЕМПЕРАМЕНТ І ЙОГО ЗОВНІШНІ ПРОЯВИ

Спостерігаючи за поведінкою дітей та дорослих, за

тим, як вони граються, навчаються, працюють,

спілкуються, як реагують на зовнішні впливи, як

переживають радощі та прикрощі, можна зробити

висновок щодо відмінностей у їх поведінці.

Поведінку людини можна характеризувати такими її рисами як:

³ активність — інтенсивність взаємодії з навколишнім середовищем;

³ темп дій — швидкість виконання різних дій (мова, ходіння, рухи та ін.);

³ чутливість — тонкощі сприйняття зовнішнього світу;

³ домінантність (підлеглість) — схильність підкорятися або підкоряти,

бути веденим або ведучим;

³ нейротизм — неврівноваженість, нестабільність;

³ емоційність — ситуативні переживання, що виявляються у зацікавлено-

му ставленні людини до когось чи чогось (задоволення — незадоволення, стра-

ждання, напруження, збудження — заспокоєність тощо); за емоційністю людей

поділяють на емоційно стійких (стабільних) та тривожних (нестабільних);

Поняття про

темперамент

Психологія і психогігієна спілкування

373

³ емоційна стабільність характеризується врівноваженістю, стійкістю

до перешкод, холодністю, негнучкістю, нездатністю співчувати переживан-

ням інших;

³ емоційна нестабільність — це постійне напруження, переживання

особистої загрози, підвищена чутливість до невдач і помилок, самозвинува-

чення, прагнення до самовдосконалення тощо.

Отже, одні люди — швидкі, рухливі, схильні до бурхливих емоційних ре-

акцій, інші — повільні, спокійні, з непомітно вираженими почуттями та ін.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали під-

стави поділити людей на кілька груп, вирізнити за типами темпераменту.

Темперамент — індивідуальна особливість людини, що виявляється в її

збудливості, емоційній вразливості, урівноваженості та швидкості перебігу

психічної діяльності. Вчення про темперамент започатковане славнозвісним

давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом (460 – 377 до н.е.). Він та

його послідовники (римський лікар Клавдій Гален та ін.) обстоювали гумо-

ральну теорію (від лат. humor — рідина, соки організму: кров, флегма,

жовч), згідно з якою ознаки темпераменту зумовлюють переважання в

організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму

визначається співвідношенням крові, жовчі та слизу (лімфи, флегми).

На підставі цих припущень сформувалося вчення про чотири типи темпе-

раменту: сангвінічний (від лат. sanguis — кров, перевага в організмі крові),

флегматичний (від грец. phlegma — cлиз, перевага в організмі слизу), холе-

ричний (від грец. сhole — жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний

(від грец. melas — чорний, похмурий та chole — жовч, перевага в організмі

чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичної точки зору.

Темперамент (від лат. tempero — змішувати в належних співвідношен-

нях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує ди-

намічний бік психічних реакцій людини — їх темп, швидкість, ритм, ін-

тенсивність, тобто інтенсивність перебігу психічних процесів, а не їх

зміст.

Ось чому темперамент, на відміну від характеру людини, ніяк не можна

визначити словом «гарний» чи «поганий». Темперамент є біологічним фун-

даментом і ґрунтується на властивостях нервової системи людини і

пов’язаний із будовою її тіла (конституцією), обміном речовин в організмі.

Темперамент характеризує також динамічність особистості, але не конкре-

тизує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником цінності або мало-

цінності особистості, не визначає її можливості (не слід плутати властивості

темпераменту з рисами характеру чи здібностями). Основні зусилля людина

при аналізі своїх рис темпераменту повинна спрямовувати не на їх зміну, а

на виявлення і усвідомлення особливостей свого темпераменту з тим, щоб

знати, які види діяльності більше відповідають її природній схильності і що

заважає повноцінному спілкуванню з оточуючими.

Темперамент визначають такі основні компоненти:

³ загальна активність психічної діяльності та поведінки людини ви-

ражається в різному ступені прагнення активно діяти, освоювати й перетво-

рювати навколишню дійсність, виявляти себе у різноманітній діяльності.

Розділ VІ

374

Вираження загальної активності у різних людей різне. Розрізняють дві

крайності: з одного боку, млявість, інертність, а з другого — велика енергія,

активність, пристрасність і поривчастість у діяльності;

³ рухова, або моторна, активність показує стан активності рухового й

мовнорухового апарату. Виражається у швидкості, силі, різкості, інтенсивно-

сті м’язових рухів і мовленні людини, її зовнішній рухливості (або, навпаки,

стриманості), балакучості (або мовчазності);

³ емоційна активність виражається в емоційній вразливості (сприйня-

тливість і чутливість до емоційних впливів), імпульсивності, емоційній рух-

ливості (швидкість зміни емоційних станів, початку й припинення їх).

У 20 – 30-х роках ХХ ст. І.П. Павловим було сфор-

мульовано положення про типи вищої нервової ді-

яльності як основи темпераменту.

Згідно з цим підходом, фундаментальними вла-

стивостями нервових процесів, які визначають у сукупності індивідуально-

психологічні особливості, є збудження і гальмування, їх урівноваженість і

рухливість (змінюваність). Основу того чи іншого типу темпераменту станов-

лять такі чинники:

³ сила нервових процесів виражається у здатності нервових клітин пере-

носити тривале чи короткочасне, але дуже концентроване збудження і галь-

мування. Це визначає працездатність (витривалість) нервової клітини, тобто

людина здатна витримувати тривалі чи короткочасні подразники без поміт-

ного зниження працездатності або настрою;

³ слабкість нервових процесів характеризується нездатністю нервових клі-

тин до тривалого концентрованого збудження і гальмування. В разі дії сильних

подразників нервові клітини швидко переходять у стан охоронного гальмуван-

ня. Тому у слабкій нервовій системі вони характеризуються низькою працезда-

тністю, їх енергія швидко виснажується. Проте слабка нервова система має ве-

лику чутливість: навіть на слабкі подразники вона дає відповідну реакцію;

³ рухливість нервових процесів характеризується швидкістю змінювано-

сті процесів збудження і гальмування, виникнення і припинення їх (коли

цього вимагають умови життя), утворення нових умовних зв’язків, вироб-

лення і зміни динамічного стереотипу. Протилежною якістю рухливості є

інертність нервових процесів;

³ урівноваженість між процесами збудження і гальмування, певний

баланс між силою їх проявів. Ступінь цієї врівноваженості також досить ін-

дивідуальний. У одних людей переважають процеси збудження, тоді як га-

льмування явно поступається їм за силою і рухливістю. В інших же доміну-

ють гальмівні процеси, а перехід до активного стану здійснюється важко.

Комбінації вказаних властивостей нервових процесів збудження і галь-

мування було покладено в основу визначення типу вищої нервової діяльності.

Залежно від поєднання сили, рухливості і врівноваженості процесів

збудження і гальмування розрізняють чотири основні типи вищої нервової

діяльності.

Слабкий тип. Представники слабкого типу нервової системи не можуть

витримувати сильні, тривалі й концентровані подразники. Слабкими є про-

Фізіологічні основи

темпераменту

Психологія і психогігієна спілкування

375

цеси гальмування і збудження. У разі дії слабких подразників затримується

вироблення умовних рефлексів. Перед цим відзначається висока чутливість

(тобто низький поріг) на дію подразників.

Сильний неврівноважений тип. Характеризуючись сильною нервовою

системою, він виявляється у неврівноваженості основних нервових проце-

сів — переважанні процесів збудження над процесами гальмування.

Сильний врівноважений рухливий тип. Процеси гальмування і збу-

дження сильні і врівноважені, але швидкість, рухливість їх, швидка зміню-

ваність нервових процесів ведуть до відносної швидкості утворення й відно-

сної нестійкості нервових зв’язків.

Сильний врівноважений інертний тип. Сильні й врівноважені нер-

вові процеси відрізняються малою рухливістю. Представники цього типу зо-

вні завжди спокійні, врівноважені, важкозбуджувані.

Тип вищої нервової діяльності належить до природних спадкових даних,

це природжена властивість нервової системи. На цій фізіологічній основі

можуть утворитися різні системи умовних зв’язків, тобто в процесі життя ці

умовні зв’язки матимуть відмінності в процесі формування у різних людей: у

цьому й виявлятиметься тип вищої нервової діяльності. Темперамент і є ви-

явом типу вищої нервової діяльності в активності людей.

Центральна нервова система функціонує у взаємозв’язку з ендокринною

та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитоподібної залози,

наприклад, спричинює млявість, монотонність рухів, а гіперфункція моз-

кового придатка — зниження імпульсивності рухів, уповільнення рухової

реакції. Діяльність статевих залоз — статеве дозрівання, старіння, кастра-

ція — помітно позначається на функціях усього організму, у тому числі й

на особливостях темпераменту.

Особливості психічної діяльності людини, що ви-

значають її вчинки, поведінку, звички, інтереси,

знання формуються в процесі індивідуального

життя людини, у процесі виховання. Тип вищої

нервової діяльності надає своєрідності поведінці

людини, накладає характерний відбиток на людину — визначає рухливість

її психічних процесів, їх стійкість, але не визначає ні поведінки, ні вчинків

людини, ні її переконань, ні моральних підвалин.

Загальновідомо, що представники різних типів темпераменту неоднаково

поводять себе у тій самій ситуації. Досить наочною є ситуація, описана А.Н.

Давидовою

Четверо друзів (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік) запізнилися

в театр. Як вони поводяться в такій ситуації?

Холерик почне сперечатися з білетером, прагнучи проникнути в партер

на своє місце. Він стверджуватиме, що годинник у театрі поспішає, що він

нікому не заважає і, можливо, спробує відтіснити білетера, щоб прорватися в

глядацький зал.

Сангвінік відразу може оцінити ситуацію, зрозуміє, що в партер його не

пустять і побіжить вгору по сходинках до найближчого ярусу.

Общая психология: Учебник / Под ред. А.В. Петровского. — М., 1986. — 464 с.

Психологічна

характеристика

темпераменту

Розділ VІ

376

Флегматик розмірковуватиме, побачивши, що в зал не впускають: «Пер-

ша дія завжди не цікава, актори ще не ввійшли в роль. Піду краще в буфет,

вип’ю кави, а потім спокійно додивлюсь спектакль. Не бігти ж мені, як на

пожежу, за сангвініком? Це зовсім не для мене.»

Меланхолік може подумати про себе таке: «Мені як завжди не везе. На-

решті вибрався в театр — і яка прикрість!? Не знаю, коли я ще зважусь на

такий крок», — і поїде додому.

Таким чином, залежно від темпераменту простежуються загальний харак-

тер поведінки і діяльності, рівень і спроби реалізації активності людини.

У сучасній психології використовують гіппократівську класифікацію ти-

пів темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.

Сангвініку притаманні досить висока нервово-психічна активність, багат-

ство міміки і рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Водночас емоційні

переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при неза-

довільних виховних впливах є причиною недостатньої зосередженості, поха-

пливості, а то й поверховості.

Для холерика характерні високий рівень нервово-психічної активності та

енергії дій, різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсивність та яскравість

емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість хо-

лерика може виявитися за відсутності належного виховання у нестриманос-

ті, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності пове-

дінки, ускладненням переключення, уповільненістю і спокійністю дій, міміки

і мовлення, врівноваженістю, постійністю та глибиною почуттів і настроїв.

Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких нега-

тивних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до вико-

нання лише звичних дій.

Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної активності,

стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реак-

тивність, глибина і постійність почуттів, але слабкий їх зовнішній вияв. За

умови недостатньої вихованості в меланхоліка можуть розвинутися такі не-

гативні риси, як хвороблива емоційна вразливість, замкненість, відчуже-

ність, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які виявляються і за

неістотних життєвих обставин.

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості

має свої властивості, які позитивно або негативно

впливають на її поведінку. Розрізняють такі осно-

вні властивості темпераменту, як активність, ла-

більність, емоційність, динамізм, темп реакцій,

сензитивність, пластичність, ригідність, резистентність, реактивність,

екстравертованість та інтровертованість.

Активність — ступінь енергійності, напору, з яким людина прагне

впливати на навколишній світ, підкоряти його своєму впливу, перетворюва-

ти, долати окремі перешкоди. Протилежний полюс цієї якості виявляється у

швидкому відступі перед труднощами, прагненні уникати будь-якого роду

зусиль, небажанні брати на себе відповідальність за те, що відбувається,

підпорядковувати його своєму контролю.

Основні властивості

темпераменту