Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ VIІ

386

Однак важко не погодитися з англійцями, які стверджують, що існують

правила ввічливості і культурного поводження, що є універсальними для

всіх народів, оскільки гарні манери породжуються добросердністю, внутріш-

ньою культурою, порядністю людини. Додержання норм етикету пов’язане із

загальною культурою людини, її самоусвідомленням, самоповагою та мірою

ґречного ставлення до інших. Тому люди завжди намагалися пізнати навко-

лишній світ і себе в ньому. Адже не кожний з нас здатний поглянути на себе

збоку, об’єктивно оцінити свої здібності й можливості, бажання й наміри,

вчинки й ставлення до навколишніх та до свого «Я»

Справедливим, на наш погляд, є твердження Андре Моруа про те, що,

розкриваючи людині душу, ми часто раптом виявляємо, що зовсім нічого про

себе не знаємо. Ми настільки буваємо заклопотані своїми буденними спра-

вами, що не замислюємося над своїми уподобаннями, не аналізуємо свої

звички, не контролюємо свої смаки, не диференціюємо свої потреби. Іноді ми

навіть не думаємо про свої почуття до тих, хто нам дорогий, хто нас підтри-

мує і завжди поруч. І ніколи нас не турбує думка про те, чи комфортно почу-

вають себе інші люди в нашому товаристві, чи вміємо ми слухати, чи пра-

вильно себе поводимо і чи виникне у них бажання надалі спілкуватися з

нами.

Варто завжди пам’ятати, що людина — продукт соціалізації і насамперед

людина стає людиною завдяки спілкуванню. Людство знає чимало прикла-

дів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці у середовище тварин, вижи-

вала, але не ставала людиною у повному розумінні цього слова. Причина —

відсутність можливості наслідувати і спілкуватися з людьми. Отже, спілку-

вання має величезне значення як для становлення людини, так і для її по-

дальшого життя в суспільстві.

Головна особливість спілкування — взаємодія. Процес спілкування охоп-

лює соціальну взаємодію членів суспільства — їхню спільну діяльність, інтер-

акцію і власне комунікацію. Упорядкованість досягається за допомогою пра-

вил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і

засобів. Спілкуючись, люди повинні зважати на соціальні норми, звичаї,

традиції, що існують у певному суспільстві, колективі.

Від того, як члени родини розмовляють між собою, залежать настрій, стан

нервової системи, благополуччя і спокій у сім’ях, здоров’я. Нарешті, від ма-

нери спілкування багато в чому залежить успіх у роботі.

Володіючи нормами культури спілкування, людина зможе уникнути ба-

гатьох проблем, конфліктів, швидше досягне життєвих цілей.

Культура людського спілкування — це частка загальної моральної куль-

тури особистості. Відсутність культури спілкування — свідчення бездуховно-

сті людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово — це найкраще, що є в

розпорядженні людини, і найгірше, чим вона володіє.

Сьогодні проблема культури спілкування набуває великого значення.

Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно роз-

виваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З

Корніяка О. Мистецтво гречності. — К., 1995. — С. 3.

Культура спілкування

387

огляду на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння

спілкуватися як на офіційному, діловому, так і на побутовому рівнях.

На наш погляд, цій проблемі приділяється невиправдано мало уваги як в

освітньо-виховних закладах, так і в державі в цілому. Засоби масової інфор-

мації, маючи величезні можливості формувати смак до справжньої високої

культури взаємостосунків між людьми, нехтують цією можливістю.

Кіно- і телеекрани заполонили третьосортні бойовики і на глядача

ллються брутальні слова, огидні вирази. Це не може не турбувати суспільст-

во. Адже якщо людина — продукт соціалізації, то величезний сенс для ста-

новлення особистості у тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) пе-

редає суспільство своїм поколінням.

Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті. Однак якщо

не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприй-

матись як норма. Саме так сприймається сьогодні низька культура спілку-

вання між людьми у громадських місцях, у сім’ях. Грубість, відсутність по-

ваги і уваги до людини порушують принцип людяності як найбільш бажаної

норми взаємостосунків між людьми, спричинює загальний негативізм і руй-

нує духовну сферу людських взаємовідносин.

Якщо ми хочемо збудувати цивілізовану державу, то повинні прагнути до

цивілізації, а першим виявом цього є культура спілкування.

Сім’я, навчально-виховні і культурно-освітні заклади повинні, формуючи

особистість, розвивати в ній такі морально-психологічні якості, як:

³ людяність;

³ уважність;

³ чуйність;

³ уміння бачити моральну сторону своїх та чужих дій і вчинків;

³ витримка;

³ уміння володіти собою;

³ здатність стримувати негативні емоції;

³ уміння слухати іншу людину;

³ уміння передбачити можливі наслідки своїх слів, дій, вчинків.

Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілку-

ванні. Поняття «спілкування» є одним із центральних у системі психологіч-

ного знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно ви-

ступає засобом передавання суспільного досвіду. Спілкуючись, люди можуть

обмінюватися думками, інтересами, почуттями та ін. У спілкуванні людина

формується і самовизначається, виявляє свої індивідуальні особливості. Ре-

зультат спілкування — налагодження певних стосунків з іншими людьми.

Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми

поведінки, взаємодії.

Зв’язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як ціліс-

ної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу

в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних у

дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контак-

ті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування).

У процесі індивідуального розвитку змінюються мотиви спілкування.

М.І. Лісіна окреслила такі стадії розвитку потреби дитини в спілкуванні:

Розділ VIІ

388

1) потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя);

2) у співробітництві (ранній дошкільний вік);

3) у зацікавленості дорослого запитами дитини (молодший та середній

дошкільний вік);

4) у взаєморозумінні та співпереживанні (старший дошкільний вік).

Основні мотиви у спілкуванні дітей дошкільного віку — пізнавальні,

ділові та особистісні.

Спілкування тісно пов’язано з діяльністю. Будь-

яка форма спілкування виступає як форма спіль-

ної діяльності. Люди завжди спілкуються в проце-

сі певної діяльності. Сутність спілкування полягає

у взаємодії суб’єктів діяльності.

Спілкування може розглядатися як умова діяльності або як окремий вид

діяльності. Але зв’язок спілкування й діяльності полягає саме в тому, що

завдяки спілкуванню організовується діяльність. Розбудова плану спільної

діяльності потребує від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів

реалізації, розподілу функцій для її досягнення.

Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можли-

вості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілку-

ванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й формуються нові

зв’язки та стосунки між людьми.

У характеристиці спілкування важливими є його

функції. Б. Ломов виділяє три функції:

³ інформаційно-комунікативну;

³ регуляційно-комунікативну;

³ афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування,

передавання та приймання інформації. Реалізація цієї функції має кілька

рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній ін-

формованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рі-

вень — передавання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спіл-

кування реалізує мету інформування, навчання та ін. Третій рівень

пов’язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спря-

моване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — не-

узгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки.

Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної пове-

дінки, а й поведінки інших людей, реагує на їхні дії. Відбувається процес

взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній

діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаєм-

на стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію

виконують імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу лю-

дини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері

виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, у тому числі

й соціального.

Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних сто-

сунків.

Спілкування

і діяльність

Функції спілкування

Культура спілкування

389

Виходячи з названих вище функцій, Г. Андрєєва виділяє три сторони

спілкування:

³ комунікативну (обмін інформацією);

³ інтерактивну (взаємодія);

³ перцептивну (розуміння людини людиною).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов’язана з обміном інформаці-

єю, проте не може бути вичерпно розкрита під кутом зору інформаційної те-

орії. Спілкування — це не лише приймання та передання інформації, а й

стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб’єктом взаємодії.

Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізу-

ються мотиви, цілі, установки об’єкта інформації (іншого суб’єкта). В акті

міжособистісної комунікації важливу роль відіграють: значущість інформа-

ції, прагнення сприйняти її загальний зміст.

Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки

знаковій системі партнери по спілкуванню впливають одне на одного. При

цьому ефективність комунікації залежить від ступеня цього впливу, тобто

йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами.

Такий вплив випускається з уваги при інформаційному підході.

Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи

значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови можливе

досягнення партнерами взаєморозуміння. Якщо немає такого загального

розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані ко-

мунікативні бар’єри. Останні постають унаслідок дії психологічних чинни-

ків — різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їхніх інди-

відуально-психологічних особливостей тощо.

Спілкування є однією з центральних проблем, че-

рез призму якої визначають питання сприймання

й розуміння людьми одне одного, лідерство і керів-

ництво, згуртованість і конфліктність, міжособис-

тісні взаємини та ін. Із розуміння ролі й знання механізмів спілкування ви-

ник менеджмент як функція керівництва людьми і галузь людського знан-

ня, що допомагає здійснити цю функцію. Менеджер, керівник витрачає на

спілкування 50 – 90 % робочого часу, щоб реалізувати свою роль у міжособи-

стісних взаєминах, інформаційному обміні та процесі прийняття рішень і

виконання управлінських функцій планування, організації та контролю.

Більшість керівників (75 % американських, 63 % англійських, 85 % японсь-

ких) вважають, що неефективне спілкування є основною перешкодою на

шляху досягнення позитивного результату в їхній діяльності.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думка-

ми, почуттями. Тому спілкування — це:

³ комунікація, приймання і передавання інформації;

³ взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

³ сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

Отже, спілкування — це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, в основі

якої — пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяль-

ності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо), взаємодія двох або

більше людей, яка спрямована на узгодження та об’єднання зусиль з метою

налагодження взаємин і досягнення загального результату.

Спілкування

к комунікація

Розділ VIІ

390

Культура спілкування є складовою культури загалом. Вона містить певну

суму знань. Для культури спілкування характерною є також нормативність.

Вона визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конк-

ретній ситуації. Норми визначаються станом суспільства, його історією, тра-

диціями, національною своєрідністю, загальнолюдськими цінностями. Для

кожної епохи розвитку людства характерна певна своєрідна культура спіл-

кування, що відповідає загальноприйнятим цінностям.

Безумовно, лише знання не забезпечать культури спілкування, якщо ни-

ми не скористатися. Для того щоб спілкування було успішним, потрібні

вміння, а їх набувають з досвідом, психологічними засобами, за допомогою

певних вправ. Отже, культура спілкування у вузькому розумінні слова — це

сума набутих людиною знань, вмінь та навичок спілкування, які створені й

прийняті в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку.

Серед компонентів, що створюють високий рівень спілкування, слід виок-

ремити:

³ комунікативні установки, які включають механізми спілкування;

³ знання етичних норм спілкування, прийнятих у конкретному суспіль-

стві, психології спілкування;

³ уміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуації, відповідно до

норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

Схематично культуру спілкування можна подати так:

,КС КУ З У

де КУ — моральні та комунікативні установки, З — знання з етики та пси-

хології, У — уміння застосовувати ці знання на практиці.

Культура спілкування — це цілісна система, що складається із взаємо-

пов’язаних моральних і психологічних культур, кожна з яких вносить своє в

характеристику цілого.

Спілкування, або ж комунікативна взаємодія людей, відбувається пере-

важно у вербальній (словесній) формі — у процесі мовного обміну інформа-

цією. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спря-

моване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом ко-

мунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину,

певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі

вона має діалогічний характер і є постійним комунікативним актом.

У процесі спілкування мовлення виконує також інформативну функцію.

Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо за-

собів вирішення певного завдання, та експресивну, що стосується оцінок, са-

мооцінок, емоційних зв’язків між членами групи (тобто цей вид інформації

має соціально-емоційний характер).

Інструментальна інформація більше пов’язана з регуляцією власне

діяльності.

З допомогою експресивної інформації активно регулюється взаємодія між

членами групи. Зауважимо, що між цими двома видами інформації важко

провести чітке розмежування.

Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію

людини. Емоційно-позитивний (заохочення) та емоційно-негативний (пока-

Культура спілкування

391

рання) вплив регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумін-

ню ситуативних цілей, поліпшує ефективність групової діяльності. Без за-

стосування комунікативних категорій схвалення та несхвалення неможлива

ніяка координація спільної діяльності.

Акт вербальної комунікації — це діалог, що складається з промовляння

та слухання. Уміння промовляти досліджує спеціальна наука — риторика.

Викладається спеціальна дисципліна — ораторське мистецтво.

 Запитання і завдання

1. Як ви розумієте поняття «культура людського» спілкування? 2. Як вирішується проблема

культури спілкування у світі? 3. Чи існує зв’язок між спілкуванням і діяльністю? 4. Охаракте-

ризуйте функції спілкування. 5. Як ви розумієте кожну функцію спілкування? 6. Які існують

«сторони» спілкування? 7. Що таке спілкування? 8. З чого складається акт вербальної комуні-

кації?

7.2. МИСТЕЦТВО СЛУХАННЯ

У сучасній літературі з питань спілкування велика увага приділяється

вмінню слухати. Результати досліджень показують, що достатніми навичка-

ми вміння слухати володіє небагато людей. І. Атватер вказує на те, що слу-

хати дуже важко. Ми насамперед зайняті власним мовленням. Крім того,

якщо людина в процесі діалогу замовкла, то це ще не означає, що вона слу-

хає. Слухання — активний процес, що потребує уваги. Але уточнюючи, оці-

нюючи чи аналізуючи інформацію під час діалогу, людина більше уваги

приділяє своїм справам, ніж тому, що їй говорять. Особливо це виявляється

в ситуаціях конфліктного спілкування.

У діалозі людину частіше цікавить те, чи зрозумів її співрозмовник, ніж

те, чи зрозуміла вона його. Це деформує процес спілкування. Найкращий

метод уникнути цього — застосувати нерефлексивне слухання — умовно-

пасивне слухання (слухати і не втручатися в мовлення співрозмовника, але

залежно від ситуації під час нерефлексивного слухання можна виявляти

підтримку, схвалення, розуміння з допомогою мінімальних реплік типу

«так», «розумію», «це цікаво», що допомагають продовжити бесіду). Такі ней-

тральні слова знімають напруження.

Нерефлексивне слухання доцільно застосовувати в таких ситуаціях:

1) коли співрозмовник висловлює своє ставлення до якоїсь події. Психоте-

рапевти застосовують цей метод на початку бесіди. Доцільно використовува-

ти його у співбесіді під час прийому на роботу, коли потрібно більше дізна-

тися про людину, та при проведенні переговорів;

2) у напружених ситуаціях, коли співрозмовник прагне обговорити набо-

лілі питання, коли він відчуває себе скривдженим або вирішує важливу

проблему;

3) коли співрозмовникові важко викладати свої проблеми;

4) коли треба стримати емоції в бесіді з людиною, яка обіймає високу посаду.

Нерефлексивне слухання навряд чи доцільне в ситуаціях, коли:

³ у співрозмовника немає бажання вести розмову;

³ коли наше бажання слухати й зрозуміти сприймається як згода, співучасть;

Розділ VIІ

392

³ коли цей метод суперечить інтересам співрозмовника й заважає йому

самовиразитися.

Інший метод — рефлексивне слухання. Він полягає в налагодженні зво-

ротного зв’язку із співрозмовником, для того щоб проконтролювати точність

сприймання інформації. Іноді цей метод називають «активним слуханням»,

оскільки він передбачає активніше використання вербальної комунікації

для підтвердження розуміння інформації. Метод рефлексивного слухання

допомагає з’ясувати наше розуміння почутого для критики та уточнення.

Рефлексивне слухання необхідне для ефективного спілкування у зв’язку

з обмеженнями й труднощами, що виникають у процесі спілкування. Які це

труднощі?

Йдеться насамперед про багатозначність більшості слів. Іноді важко

з’ясувати, що конкретно має на увазі людина, коли вживає певне слово. Не

завжди їй вдається висловити свою думку так, щоб її правильно зрозуміли.

Уточнення може призвести до зворотного результату.

Іноді люди починають розмову не безпосередньо з проблеми, а зі вступу, з

якого важко встановити конкретні наміри. Чим менше людина впевнена в

собі, тим важче їй розкрити головне. Все це свідчить про потребу в умінні

слухати рефлексивно, тобто з’ясовувати реальний зміст бесіди. Виділяють

чотири види рефлексивних відповідей, які використовуються під час бесіди:

з’ясування, перефразування, відображення почуттів та резюмування.

З’ясування — це звернення до співрозмовника за уточненнями. Воно про-

вадиться з допомогою «відкритих» і «закритих» запитань.

«Відкриті» запитання передбачають розгорнуту або уточнюючу відповідь,

«закриті» — потребують відповіді типу «так» чи «ні». Доцільніше користува-

тися переважно «відкритими» запитаннями, тому що «закриті» переключа-

ють співрозмовника з позиції того, хто пояснює, на позицію власного захис-

ту, а це може загострити конфліктну ситуацію.

Мета перефразування — власне формулювання почутої інформації, особ-

ливо коли інформація здається нам зрозумілою. Власне формулювання по-

чутого посилює адекватність змісту бесіди.

Відображення почуттів акцентує увагу на емоційному стані співрозмов-

ника, його ставленні до змісту бесіди. Хоча відмінність між почуттями та

змістом повідомлення певною мірою відносна та її не завжди можна чітко

визначити, але у випадках, коли співрозмовник побоюється негативної оцін-

ки, він може приховувати своє ставлення до певних подій, фактів.

Резюмування застосовують під час тривалих бесід. Його функція — під-

сумувати результати бесіди або поєднати окремі її фрагменти в єдиний зміс-

товий контекст.

 Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте рефлексивне і нерефлексивне слухання. 2. Які запитання називаються

«відкритими», а які — «закритими»? 3. Назвіть різновиди рефлексивних відповідей. 4. Як ви

розумієте поняття «відображення почуттів»? 5. Що таке резюмування?

Культура спілкування

393

7.3. КУЛЬТУРНІСТЬ ТА КУЛЬТУРА ПОВЕДІНКИ В ПРОЦЕСІ

КОМУНІКАЦІЇ (ЕТИКЕТ СПІЛКУВАННЯ)

Щодня, маючи справу з різними речами, ми реагуємо на них радісно,

сумно, негативно, індеферентно, не помічаємо взагалі. Кожна подія викли-

кає у нас певні почуття. Це все — наші емоції. Особливу роль вони відігра-

ють у процесі спілкування. Процеси комунікації бувають різні, але неза-

лежно від їхнього типу ми відчуваємо певні відгуки нашої душі щодо теми

розмови чи співрозмовника.

Під час комунікації кожна людина повинна доречно виражати свої емо-

ції, зважати на ставлення інших співрозмовників та ситуацію, в якій відбу-

вається комунікація, а також розпізнавати почуття інших людей, давати їм

можливість виявити себе, свої емоції. Адже не секрет, що людина, яка не-

адекватно виявляє свої емоції, не вміє їх контролювати, шокує оточуючих,

позбавляє себе шансу на подальше спілкування з ними. Життя людини від-

бувається у постійній взаємодії, спілкуванні з іншими людьми. Для того щоб

контакти не призвели до конфліктів, не порушували соціальної рівноваги,

щоб повсякденне спілкування було гармонійним, приємним та корисним, з

давніх часів люди плекали правила етикету.

Етикет — це встановлений порядок, сукупність правил, що регламен-

тують зовнішні прояви людських відносин.

У зв’язку з формуванням ринкових відносин стають актуальними світські

манери, тонкощі ведення бесід, сервірування, правильне розміщення за обід-

нім столом і в автомобілях тощо. Але річ не тільки в цьому.

Етикет, вільний від крайнощів та застарілих формальностей, не усклад-

нює, а спрощує і робить приємнішим повсякденне життя. Його правила

засновані на моральних категоріях ввічливості, тактовності, коректності, по-

рядності. Отже, засвоювання правил етикету сприяє розвитку відчуття такту

(уміння говорити і діяти з урахуванням індивідуальних психологічних особ-

ливостей та настрою інших людей), привчає зберігати власну гідність та по-

важати оточуючих навіть у складних, конфліктних ситуаціях.

Етикет функціонує у суспільстві як сукупність двох форм поведінки: мов-

леннєвої і немовленнєвої.

Мовлення людини — це своєрідна візитна картка, свідчення рівня осві-

ченості людини, її культури, а водночас — через сукупну мовленнєву прак-

тику мовців — це і показник культури суспільства.

Культура мовлення — це система вимог, регламентацій щодо вживання

мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній).

Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і

писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне

використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спіл-

кування

Головними завданнями культури мови є:

³ виховання навичок літературного спілкування;

Українська мова: Енциклопедія // Редкол.: В.М. Русанівський та ін. — К., 2000. — С. 263.

Розділ VIІ

394

³ пропаганда й засвоєння літературних норм у слововживанні, граматич-

ному оформленні мови, у вимові та наголошуванні;

³ неприйняття спотвореної мови або суржику.

Людина з низькою культурою мовлення порушує правила слововживан-

ня, граматики, вимови та наголошення, написання.

Якщо ж людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це

людина розвиненого інтелекту і високої загальної культури.

У чому ж виявляється культура мовлення?

Насамперед у таких аспектах, як нормативність, адекватність, естетич-

ність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність — це дотримання правил усного та писемного мовлен-

ня — правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова ре-

чень, діалогу, тексту, а також загальноприйнятих стандартів. Наше завдан-

ня — розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відпо-

відно до предмета розмови.

Український народ здавна відзначався культурою мовних стосунків. Так,

турецький мандрівник Евлія Челебі після перебування в 1657 р. в Україні

писав, що українці — це стародавній народ, а їхня мова всеосяжніша, ніж

перська, китайська, монгольська. До речі, його цікавили лайливі слова у різ-

них мовах. Так от, у цій «всеосяжній» українській мові йому вдалося знайти

аж чотири лайливих вирази: «щезни, собако», «свиня», «чорт», «дідько».

Культура мовлення суспільства — це чи не найяскравіший показник ста-

ну його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що запо-

лонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгар-

щина — тривожні симптоми духовного нездоров’я народу.

Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних вар-

тостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не заперечуватиме,

що через низьку культуру мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, переклас-

ти його з української мови на російську чи навпаки чомусь перестали

сприйматись як пляма на службовому мундирі.

Мовна культура кожної людини і студентів, зокрема, має стати надійною

опорою у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів.

Експериментально доведено, що грубе слово як негативний подразник діє

кілька секунд, але реакція на нього триває кілька годин і навіть днів. Як

наслідок — порушення нервової та серцево-судинної систем людини, що

призводить до хвороб, а іноді й до смерті.

Тому висока культура мовлення — не інтелігентська забаганка, а життє-

ва необхідність для народу.

Основні ознаки культури мови:

1) змістовність (потрібно продумувати текст і основну думку висловлю-

вання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відоме; не

говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає);

2) правильність і чистота (дотримуватися норм літературної мови);

3) точність (добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше пе-

редати зміст висловлювання);

4) логічність і послідовність (говорити і писати послідовно, забезпечува-

ти смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті; складати план висту-

Культура спілкування

395

пу чи лекції; систематизувати дібраний матеріал; уникати логічних поми-

лок);

5) багатство (використовувати різноманітні мовні засоби, уникати неви-

правданого повторення слів, однотипних конструкцій речень);

6) доречність (ураховувати, кому адресовано висловлювання, як воно бу-

де сприйняте за певних обставин спілкування);

7) виразність і образність (добирати слова і будувати речення так, щоб

якнайкраще, якнайточніше передати думку, бути оригінальним у вислов-

люванні і вміти впливати на співрозмовника).

Звичайно, основною комунікативною якістю мовлення є правильність —

об’ємна і складна ділянка культури мовлення. Щоб говорити правильно, по-

трібно досконало володіти нормами літературної мови (норма — це загаль-

ноприйнятий звичай вимовляти, змінювати, записувати слово, будувати ре-

чення, текст відповідно до стилю мовлення). Правильне мовлення передба-

чає користування усіма мовними правилами, уміння будувати висловлю-

вання, що відповідає обраному типу і стилю.

Як досягти високої культури мовлення, виразності й багатства ін-

дивідуальної мови?

Поради:

³ виробіть стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;

³ не говоріть квапливо — без пауз, «ковтаючи» слова;

³ частіше «заглядайте у словник» (М.Рильський), правопис, посібники

зі стилістики тощо;

³ постійно збагачуйте свій інтелект, удосконалюйте мислення, бо не-

має думки — немає мови;

³ постійно збагачуйте себе новими мовними засобами зі сфери профе-

сійного мовлення свого і близьких фахів;

³ вивчайте мовлення майстрів слова;

³ читайте періодично українську класичну і сучасну літературу та

публіцистику, пресу з тим, щоб мати уявлення про рівень розвитку су-

часної української літературної мови;

³ постійно будьте уважними до своєї мови і мови найближчих осіб,

колег, дбайте про автоматизм гарного мовлення;

³ сприймайте мову як свою людинолюбну сутність, як картину світу,

як порадника і помічника в суспільному житті;

³ оволодівайте жанрами, видами писемного мовлення, зокрема діло-

вого мовлення;

³ привчайте себе до системного запису власних думок та спостере-

жень, щоденникових записів, сімейної хроніки тощо;

³ виробіть звичку читання «з олівцем у руках»;

³ жоден цікавий вираз не повинен бути втрачений для вас.

Кожна людина повинна дбати про культуру свого мовлення. Відо-

мо, що етикет (від франц. etiguette — ярлик, етикетка) підніс типові висло-

влювання у ранг нормативного, зовнішньо обов’язкового поведінкового ім-

перативу. Тому кожен фахівець має дбати про дотримання правил етикету.