Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ІІ

130

є процесом, який відбувається між людиною і природою, в якому людина

своєю діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між

собою та природою. По-друге, людина, впливаючи на природу, використову-

ючи та змінюючи її для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб,

не тільки створює матеріальні та духовні блага, а й змінює власну природу,

розвиває здібності та нахили, виробляє соціально необхідні якості, формує

себе як особистість. Праця є фундаментом, на якому ґрунтуються соціальні

процеси, формуються соціальні відносини. Вона змінює становище різних

груп працівників, формує їх соціальне та професійне обличчя. У цьому ви-

являється сутність праці як базового суспільного процесу.

За народною оцінкою, праця — першооснова життя суспільства, головний

засіб створення матеріальної і духовної культури. Ось тому трудове вихо-

вання дітей в українській родині має забезпечити розуміння ролі праці в

житті суспільства та людини, повагу до людей праці, які створюють матері-

альні та духовні цінності, свідоме ставлення до праці як найвищої цінності

людини і суспільства, формування творчої працьовитої особистості, цивілізо-

ваного господаря, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин.

Важливими чинниками трудового виховання є дисциплінованість, організо-

ваність, оволодіння трудовою культурою і основами наукової організації

праці, бережливе ставлення до суспільної і приватної власності та природ-

них багатств, прагнення їх примножити.

Трудова складова в українському вихованні з давніх-давен виступала як

досить суттєва педагогічна тенденція. Наш народ завжди вважав працю,

трудову діяльність першоосновою буття людини, нації. Трудове виховання

дітей здійснювалося створенням умов, які сприяли ранньому залученню їх

до справжньої продуктивної праці, формуванню особистості трудівника, гос-

подаря.

Трудове виховання в сім’ї дитини починається із залучення до побутової

праці, догляду за своїми речами, за тваринами, рослинами, виготовлення

іграшок, ознайомлення з працею дорослих, формування переконань щодо

необхідності праці, бережливого ставлення до її результатів.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, само-

ствердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі.

Воно покликане забезпечити:

³ психологічну готовність особистості до праці (бажання сумлінно та від-

повідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як

обов’язку і духовної потреби, ощадливість щодо результатів праці та поваги

до людей праці, творче ставлення до трудової діяльності);

³ підготовку до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань,

загальних основ виробничої діяльності, вироблених умінь і навичок, необ-

хідних для трудової діяльності, підготовки до свідомого вибору професії).

Трудове виховання ґрунтується на принципах:

³ єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (мораль-

ного, інтелектуального, естетичного, фізичного);

³ виявлення і розвитку індивідуальності в праці;

Основи сімейних відносин

131

³ високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості;

³ залучення дитини до різноманітних видів продуктивної праці;

³ постійності, безперервності, посильності праці;

³ наявності елементів продуктивної діяльності дорослих у дитячій праці;

³ творчого характеру праці;

³ єдності праці та багатогранності життя.

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-

психічного розвитку особистості. «Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і

погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона

наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істин-

но людської мети в житті

, — писав видатний педагог Костянтин Ушинський

(1823 – 1871), — «Саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно

виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя»

На всіх етапах трудового виховання у дітей необхідно формувати потребу

в праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин

і формувати розвинене, зорієнтоване на особливості ринкового господарю-

вання, економічне мислення, розвивати загальні (інтелектуальні, психофі-

зіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, музичні, технічні, математи-

чні тощо) здібності, відроджувати національні традиції, народні промисли

та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах. Дітей варто

ознайомлювати з деякими професіями.

Професія, яка відповідає інтересам і нахилам людини, викликає у неї

задоволення. Особиста значущість професії підвищується, якщо вона прести-

жна, має творчий характер, високо оцінюється матеріально.

Світ професій досить рухомий. Одні професії відходять у минуле, інші —

з’являються. Тому діти потребують від батьків і педагогів різнобічної інфор-

мації про професії, кваліфікованої поради на етапі вибору життєвого шляху,

підтримки й допомоги на початку професійного становлення.

Вибір професії — один з головних моментів у житті людини. Це, по суті,

вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки

людина зможе реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності, якими бу-

дуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір професії —

точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.

Зважаючи на це, проводячи профорієнтаційну роботу в школі, у сім’ї слід

враховувати, з одного боку, здібності людини, з другого — тенденції розвит-

ку суспільства, господарсько-економічної системи, які потребують професій-

но мобільних кадрів, здатних організувати свою справу, до конкурентної бо-

ротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а в разі потреби — і

до перекваліфікації.

Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність дитини

про професії, їх особливості, здатність зіставити свої можливості з про-

Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні // Вибр. пед. твори: У 2-х т. — Т. 1.

— К., 1983. — 107 с.

Там само. — 113 с.

Розділ ІІ

132

фесійними вимогами, урахувати потреби суспільства в кадрах певних спе-

ціальностей.

Профорієнтаційна робота є досить тривалою і передбачає такі основні

етапи:

1. Професійне інформування — психолого-педагогічна система форму-

вання обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а

також профорієнтаційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та

свідоме своє професійне самовизначення.

2. Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистос-

ті з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.

3. Професійна консультація — надання особистості на основі вивчення її

професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптималь-

ніших для неї напрямів професійного самовизначення.

4. Професійний вибір — допомога молодій людині у виборі конкретної

професії на основі її загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспек-

тивних умов професійної підготовки і працевлаштування.

5. Професійна адаптація — допомога молодій людині всебічно пізнати

майбутнє, її професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння про-

фесії.

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індиві-

дуальних особливостей, потреб дитини, яка професійний вибір здійснить са-

мостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій

роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавле-

них у нових працівниках.

Провідні представники педагогічної думки (Я.-А. Коменський, Ф. Рабле,

Е. Роттердамський, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін.) вбачали в

праці велику перетворювальну силу, яка забезпечує прогресивний розви-

ток як суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема. Праця дитини,

включена до системи освіти, є умовою всебічного розвитку особистості, діє-

вим чинником його громадянського становлення, засобом підготовки до

життя.

Сучасні умови ринкової економіки потребують від людини якісно-відпо-

відальної праці, і трудове виховання молодої людини набуває особливого

значення.

Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях. Найголо-

вніша з них — створення матеріально-культурних благ, забезпечення суспі-

льства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини. Друга

функція — забезпечення матеріального добробуту працівника і його сім’ї,

адже сама по собі людина не може забезпечити себе всіма необхідними

предметами та послугами.

Ще одна функція праці пов’язана із формуванням особистості. Розвиток

виробництва не повинен бути самоціллю, він передусім має забезпечувати

вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від багатьох

чинників — матеріально-технічної бази системи освіти, професійного на-

вчання тощо. Праця повинна стати сферою самореалізації, самоствердження

людини.

Основи сімейних відносин

133

2.11. СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ

Статеве виховання належить до системи морально-етичних норм сім’ї, є

складовою частиною виховання дітей. З одного боку, воно є визначальним у

формуванні таких якостей і почуттів людини, як дівоча честь,

сором’язливість, моральна чистота, юнацька (чоловіча) гідність, повага до

жінки, дружба, кохання, з другого — сприяє вирішенню соціально-

гігієнічних проблем, пов’язаних із здоров’ям, самопочуттям, настроєм людей,

взаєминами в сім’ї тощо.

Статеве виховання — це взаємопов’язаний, безперервний процес засво-

єння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування

культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної

статі нормами моралі.

Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей юна-

ків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури друж-

би, кохання, інтимних почуттів.

Статеве виховання слід гармонійно пов’язувати із загальним психологіч-

ним розвитком дитини з раннього віку. Однак більшість батьків, виховате-

лів або ігнорують цей аспект виховання, або навмисне намагаються уникати

розмов на інтимні теми з дітьми.

Особливо інтенсивно виховну роботу потрібно провадити в підлітковому

віці, коли дівчата статево дозрівають скоріше, що породжує розрив у взає-

минах хлопців і дівчат, який може позначитись на їх подальшому ставлен-

ні до протилежної статі. Акселерація прискорила психосоціальний розви-

ток, а раннє формування статевої зрілості означає і раннє пробудження сек-

суальних інтересів, еротичних переживань. Підліткова сексуальність має

свої особливості: інтенсивність статевого потягу, ранній початок статевого

життя; сексуальна активність має характер експериментування, відрізня-

ється ігноруванням небезпеки; невідповідність необмеженої еротичної фа-

нтазії та обмежених можливостей її реалізації; сексуальність ізольована

від почуття любові.

У період статевого дозрівання в підлітка зростає інтерес до протилежної

статі, збільшується статевий потяг, стає актуальною інформація сексуально-

го характеру. Велику увагу представники обох статей звертають на вторинні

статеві ознаки. Їх своєчасна поява і типовий для цього віку стан дає змогу

відчути себе повноцінними чоловіками і жінками, проте вони відчувають

невпевненість щодо пов’язаних із цим статусом ролей і функцій. З’являється

схильність виділяти вторинні статеві ознаки як переваги зовнішності саме

представників іншої статі.

Статеве дозрівання впливає і на психіку підлітка: починають формувати-

ся чоловіча і жіноча психологія, з’являються зумовлені статевим потягом

відповідні думки, інтерес до протилежної статі, книг, кінофільмів, розмов

дорослих на інтимні теми. Статевий потяг і енергія знаходять вихід не

обов’язково в статевому об’єкті. Це можуть бути різні види діяльності (ту-

Розділ ІІ

134

ризм, спорт, музика), що вельми важливо для виховання особистості, оскіль-

ки раннє збудження дитячої сексуальності психологічно (впливає) шкідливе,

затримує подальший психосексуальний розвиток.

У юнацькому віці особистість загалом досягає фізичної зрілості, остаточно

формується статева система. У юнаків цей період бурхливіший, ніж у дівчат,

і характеризується підвищеною статевою збудливістю, різким зростанням

еротичних інтересів і фантазій, потягом до осіб протилежної статі і підвище-

ною закоханістю. Завершуються первинна соціалізація, громадське станов-

лення особистості, її соціальне самовизначення, активне входження в

суспільне життя, формування духовних цінностей. Знання вихователями

проблем, що можуть виникати на різних етапах статевого розвитку, дає змо-

гу краще зрозуміти стан особистості юнака і педагогічно доцільно будувати

стосунки з ним, організовувати виховний вплив.

Батьки і педагоги повинні акцентувати на морально-психологічних пи-

таннях, вирішення яких сприяло б формуванню правильних взаємин між

статями, унеможливлювало статеву розпусту, закладало підвалини міцної

сім’ї в майбутньому. Передусім необхідно виховувати в юнаків і дівчат пова-

гу до себе, чоловічу та жіночу гідність.

Виходячи з потреби врахування особливостей статі в підготовці молоді до

сімейного життя, В.Сухомлинський стверджував, що хлопці повинні отрима-

ти «чоловіче виховання» (загартування, допомога старшим, дівчатам). Нага-

дування: «Ти чоловік» сприяє вихованню лицарського ставлення до дівчини.

У свою чергу, дівчата мають отримати «жіноче виховання». При цьому суво-

рість дівчини, її вимогливість і нетерпимість (значення), ставлення до зла і

несправедливості, прагнення бути самобутньою, яскравою, незалежною осо-

бистістю є ствердними засобами виховання. «Виховання стійких, мужніх,

незламних, непримиренних до зла жінок — це, на наш погляд, одне з най-

важливіших завдань формування людини».

Виняткове значення у статевому вихованні має формування у хлопців і

дівчат сором’язливості, почуття відповідальності за свої дії. Вони мають

усвідомити, що статеві зв’язки без справжнього почуття є вульгаризацією

статевих бажань, яка позбавляє людину високого і прекрасного почуття.

Легковажне статеве життя може стати причиною трагедій майбутньої сім’ї.

Статеве виховання — це взаємопов’язаний, безперервний процес, що по-

чинається від народження, триває все життя і передбачає:

³ статеву освіту і виховання дітей і молоді та засвоєння ними суспільно-

історичного досвіду взаємин між чоловіком і жінкою, цінності справжніх

людських почуттів;

³ засвоєння наукових понять про біологічні і соціальні особливості статі,

специфіку розвитку чоловіка та жінки, особливості їхньої поведінки;

³ підготовку до шлюбу та створення здорової і щасливої сім’ї.

Від морально-психологічного клімату в сім’ї, від взаємин між батьками,

від їхнього ставлення до дітей залежить виховання в підростаючого поко-

ління найкращих моральних якостей. Стародавня мудрість проголошує: ви-

ховуючи хлопчика, виховують чоловіка, виховуючи дівчинку — виховують

Основи сімейних відносин

135

націю. Людиною, особистістю, громадянином дитину виховує сім’я і насам-

перед мати. Кажуть, світ такий, яка в нього жінка, а зрілість суспільства ви-

значається рівнем ставлення до неї.

Великий вплив на статеву поведінку підлітків здійснюють соціокультурні

чинники. Переорієнтація останніми роками громадської думки щодо норм

сексуальної поведінки свідчить про лібералізацію статевої моралі, певною

мірою моральну легалізацію невпорядкованих статевих зв’язків, проституції

(звичайними і доступними стали еротичні шоу, порнографія, еротичні філь-

ми тощо). За низької статевої культури, сексуальної грамотності це призво-

дить до духовної деградації молоді, поширення венеричних захворювань,

ВІЛ-інфекції, зростання кількості абортів, що загрожує здоров’ю, а іноді

життю людини.

Запобігти цьому може формування наукових знань про біологічні та соці-

альні проблеми розвитку хлопчиків і дівчаток; ознайомлення з особистостя-

ми їх конституції та анатомо-фізіологічного розвитку, питаннями продов-

ження роду; формування моральності та почуття дружби, поваги у стосунках

між чоловіком і жінкою, ідеалу кохання, моральних «гальм», які сприяли б

запобіганню статевій розпусті; виховання відповідальності за створення

сім’ї, продовження роду.

У процесі статевого виховання батьки і педагоги повинні цілеспрямовано

впливати на виховання в дітей поваги до себе, чоловічої та жіночої гідності,

формування правильних взаємовідносин між статями. Суттєве значення має

формування таких почуттів, як сором, совість, скромність, відповідальність

за свої дії у статевих стосунках, усвідомлення того, що вони без справжнього

почуття позбавляють людину можливості відчути високе і прекрасне, зіштов-

хують зі шляху нормального розвитку.

Готуючи молодь до майбутнього сімейного життя, у неї виховують уміння

обирати собі друга (супутника) життя, налагоджувати взаємні стосунки у

подружньому житті, уникати конфліктів, вести домашнє господарство, роз-

поділяти між собою обов’язки і розпоряджатися бюджетом, виховувати дітей

тощо.

Статеве виховання передбачає вивчення етики і психології сімейного жит-

тя, використання різноманітних форм і методів роз’яснювальної роботи. Його

слід розпочинати якомога раніше, коли в дітей пробуджується інтерес до цих

питань. З надто делікатних тем доцільно проводити розмови, бесіди (статева

гігієна, профілактика венеричних захворювань, запобігання вагітності).

 Запитання і завдання

1. Яка мета і які завдання родинного виховання? 2. Які традиції виховання склалися в

українській родині? 3. Які з них, на ваш погляд, повинна використати сучасна сім’я для під-

вищення ефективності родинного виховання? 4. Які правові основи сучасного родинного вихо-

вання? 5. У чому полягає роль сім’ї у вихованні дитини? 6. Назвіть основні напрями розумово-

го виховання, охарактеризуйте їх. 7. Охарактеризуйте основні методи естетичного виховання.

Розділ ІІ

136

Які з них, на ваш погляд, є найдієвішими і реальними? 8. Обґрунтуйте тезу, за якою мета ви-

ховання полягає у всебічному розвитку дитини. 9. У чому виявляються взаємозв’язок і відмінні

особливості між вихованням, самовихованням і перевихованням? 10. Розкрийте сутність різ-

номанітних концепцій виховання. 11. У чому виявляються особливості змісту національного

виховання на сучасному етапі? 12. Якою є роль прикладу виховання? Чи тотожні поняття «взі-

рець» та «ідеал»? 13. З якого віку людини закладаються підвалини морального виховання?

14. Що є основою морального виховання? 15. З яких основних елементів складається система

статевого виховання дітей? 16. Які чинники зумовлюють актуальність проблем статевого вихо-

вання? 17. У чому полягає взаємозв’язок між правовим вихованням і формуванням дисциплі-

нованості особистості? 18. Обґрунтуйте особливості змісту трудового виховання у вашій сім’ї.

19. Складіть правила трудового виховання дитини. 20. Складіть програму діяльності сім’ї зі

статевого виховання дітей. 21. Охарактеризуйте сутність громадянського виховання в сучасній

сім’ї, школі.

2.12. ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ Й ОРГАНІЗАЦІЯ ВІЛЬНОГО ЧАСУ

Важливою складовою гармонійного розвитку особистості є естетичне ви-

ховання.

Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосере-

дньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійс-

ність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

«Краса — могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої

ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоп-

лення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскраве світло, що осяває

світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим

світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло

і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш

дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса — це дзеркало, в яко-

му ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе»

Естетична культура — це сформованість у людини естетичних знань,

смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ, дійсності, тво-

рів мистецтва, потреба вносити прекрасне в навколишній світ, оберігати

природну красу.

Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомос-

ті (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку

умінь і навичок активної перетворювальної діяльності у мистецтві, праці,

побуті, людських взаєминах.

Формування духовності й духовної культури дітей у сім’ї певним чином

віддзеркалює сферу інтересів та потреб життя суспільства. Це найповніше

виражається в життєвій моралі та культурі спілкування й поведінки, полі-

тичній, правовій і художньо-естетичній культурі. Виховання духовної куль-

тури дітей у сім’ї не зводиться лише до начитаності, ерудиції й освіченості.

Його змістом є формування активного, творчого і водночас відповідального

ставлення дітей до життя.

Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Вибр. твори: У 5-ти т. — Т. 2. — К., 1976.

— 414 с.

Основи сімейних відносин

137

Складною є проблема формування сприйняття мистецтва. Щоб сприйма-

ти художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підго-

товку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей

принциповий підхід слід узяти за основу при використанні в естетичному

вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність

оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.

Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і ба-

ченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мис-

лення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислите-

льні операції.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням есте-

тичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують есте-

тичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише

милуватися красою природи чи пам’ятками культури, а й берегти і

захищати їх.

Велике значення має виховання у дітей естетики поведінки — охайності

в одязі, гарної постави і манер, уміння триматися невимушено, природно,

культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов’язані з мора-

льністю особистості.

Методологічними засадами естетичного виховання є естетика — наука

про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про

сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами

краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і пове-

дінка особистості (дитини).

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що є художньо-

емоційним освоєнням дійсності через естетичні почуття, переживання, оцін-

ки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості

та естетичних поглядах.

До складу естетичної свідомості входять:

1. Естетичні сприйняття — виявляються у спостережливості, вмінні

помітити найсуттєвіше, що відображує зовнішню і внутрішню красу предме-

та, явища, процесу, відчувати радість від побаченого, відкритого.

2. Естетичні почуття — це особливі почуття насолоди, які відчуває

людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

3. Естетичні судження — передають ставлення особистості до певного

об’єкта, явища. У педагогічній практиці неприпустиме нав’язування дітям

своїх міркувань. Навпаки, потрібно допомагати їм виявляти самостійність

при з’ясуванні естетичної вартості предметів.

4. Естетичні смаки — мають вибірковий, суб’єктивний характер. Стан-

дартних смаків не існує, вони пов’язані з індивідуальним баченням і сприй-

няттям. Це здатність людини правильно оцінювати прекрасне.

5. Естетичний ідеал — це своєрідний зв’язок, з позиції якого особистість

оцінює явища, предмети дійсності. Відображує уявлення людини про пре-

красне, до чого вона прагне, на що рівняється.

Розділ ІІ

138

6. Естетика поведінки — це риси прекрасного у вчинках і діях людини

(у ставленні до праці й до суспільства, у манерах і зовнішньому вигляді, у

формах спілкування з людьми).

У процесі естетичного виховання важливо навчити дітей розуміти і

сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися

байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережу-

ваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді прекрасне і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання вихо-

вання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів.

Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовну досконалість.

Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури осо-

бистості, її здатність до естетичного сприйняття дійсності.

Структуру естетичної свідомості становлять: естетичне сприйняття —

здатність виділяти в мистецтві і житті естетичні якості, найсуттєвіше, що

відображує зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу, відчува-

ти радість від побаченого, відкритого; естетичне почуття — емоційні ета-

пи, зумовлені оцінним ставленням людини до явищ дійсності і мистецтва,

почуття насолоди, які відчуває людина; естетичні потреби — потреби в

спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, в естетичних переживан-

нях; естетичні смаки — здатність оцінювати витвори мистецтва, естетичні

явища з позицій естетичних знань та ідеалів; естетичний ідеал — соціаль-

но та індивідуально-психологічно зумовлені уявлення про досконалу красу в

природі, суспільстві, людині, мистецтві; художні уміння, здібності в галузі

мистецтва.

Естетична культура формується в процесі художньо-естетичного вихо-

вання, є його метою. Завдання і зміст художньо-естетичного виховання ви-

значаються поняттям «естетична культура», розвитком естетичних смаків,

почуттів, потреб, знань, ідеалів, виробленням художньо-естетичних умінь,

творчих здібностей.

Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомос-

ті (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку

умінь і навичок активної перетворювальної діяльності у мистецтві, праці,

побуті, людських взаєминах.

Естетичне виховання здійснюється комплексом засобів. Зміст естетичного

виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчо-

го мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об’єднаннях (хори, ансамб-

лі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки), у роботі студій (художніх,

спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних

видів художньої творчості, історії мистецтва тощо. Сприяють естетичному

вихованню учнів, студентів екскурсії на природу, в музеї; художні виставки,

театри, вечори, присвячені життю і творчості видатних українських і зару-

біжних діячів науки і культури (учених різних галузей, письменників, ком-

позиторів, художників тощо).

Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образо-

творче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика навчальних примі-

Основи сімейних відносин

139

щень, зовнішній вигляд викладачів та учнів, взаємини між учнями і викла-

дачами.

У сім’ї формуються основи естетичних смаків, почуттів, на що вплива-

ють організація побуту в оселі, одяг, взаємини в сім’ї, оцінювання стар-

шими краси предметів, явищ, безпосередня участь в естетичній діяльнос-

ті тощо.

На естетичне виховання впливають засоби масової інформації, діяльність

яких поєднує елементи багатьох видів мистецтва. Проте засилля в них «ма-

сової культури» ускладнює процес формування здорових естетичних смаків,

потребує копіткої роботи вихователів, батьків, випереджуючого формування

високих естетичних потреб, смаків, несприйняття потворного.

Під впливом різноманітних потреб у людини виникає прагнення до

самовдосконалення, яке задіює соціально-психологічний механізм самови-

ховання.

Самовиховання — це систематична і цілеспрямована діяльність особисто-

сті, орієнтована на формування і вдосконалення її позитивних та подолання

негативних якостей. «У вихованні особистості одна з провідних мелодій на-

лежить самовихованню», — зазначає В.Сухомлинський. Воно «потребує дуже

важливого, могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до самого

себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання мож-

ливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто

людських засобів впливу — доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого

погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до

грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою суттю

своєю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі

й гідності особистості. Педагогічне керівництво самовихованням — це на-

самперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаєм-

ною вірою в добрі наміри»

Самовиховання починається з самоусвідомлення — усвідомлення люди-

ною себе як особистості, свого місця в суспільній діяльності. Структурно воно

постає як єдність пізнавальної (самопізнання), емоційно-оцінної (самостав-

лення) і дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція) внутрішньої діяльності

людини. Головною при цьому є вольова сфера, яка забезпечує саморегуля-

цію її внутрішнього світу, активізує діяльність залежно від мети, установок,

мотивів поведінки, практичних завдань.

Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних по-

треб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості

та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і педагогічних коле-

ктивів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів.

Пріоритетним стає гуманістичне виховання — створення умов для ціле-

спрямованого систематичного розвитку людини як суб’єкта діяльності,

особистості, індивідуальності.

Основні завдання виховної діяльності зумовлені найважливішими на-

прямами реформування школи, визначеними Державною національною

програмою «Освіта» («Україна ХХІ століття»), до яких належать:

Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибр. твори: У 5-ти т. — Т. 2. — К., 1976. —С. 601 – 602.